.

Конфліктні ситуації спілкування (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
724 3337
Скачать документ

Реферат на тему:

Конфліктні ситуації спілкування

Деякі спеціалісти вважають, що існують універсально-конфліктні або
хронічно несумісні люди, для яких стан конфронтації, протиборства такий
же природний, як для інших “мирне співіснування”, співробітництво,
взаємна поступливість. Для дітей молодшого шкільного віку стан
конфронтації також властивий, але відсоток їх дуже низький. Їхні
властивості не так широко виявлені, так як психіка дитини є ще
нестійкою, яка піддається впливові. Тому у дітей важко чітко визначити
цей стан. Але помічено, що в кожній групі дітей є свій “демон”. Для
таких дітей характерна позиція: все говорити у вічі, причому найчастіше
неприємне, зіштовхувати інших.

Характерні емоційні оцінки, спрямованість висловлювань одного й другого.
Не схильні до суперечок кажуть: “Ви знаєте, тут Н. сказав про тебе…” і
перелічують можливі позитивні риси і якості. Схильні до сварок починають
приблизно так само, але перераховують недоліки, негативні властивості,
які можуть образити.

Для дітей молодшого шкільного віку характерні такі типи виходу з
конфліктних ситуацій.

Перший варіант – коли одні із сторін виправдовує себе, або погоджується
із претензією, але тільки у даний момент. Цей прийом найчастіше
використовує “співбесідник”.

Другий варіант – конфронтація – несприятливий та малопродуктивний спосіб
розв’язання конфлікту, коли ніхто не бере до уваги позиції іншого.
Єдиним позитивним моментом конфронтації є те, що експериментальні
ситуації дозволяє побачити слабкі і сильні сторони іншого, зрозуміти
інтереси. Частіше таким варіантом користуються хлопці. Дівчата рідко
вдаються до цього варіанту.

Третій варіант – примус. Це тактика прямолінійного розв’язування того
варіанту завершення суперечки, який влаштовує ініціатора. Найчастіше до
примусу вдаються діти, які впевнені у своєму абсолютному впливові та
владі. Цей вихід із конфлікту є найнесприятливішим для збереження
стосунків. Дитина не реагує позитивно, так як такий співрозмовник
нагадує дорослого, батька.

Психологи розробили методику проведення конструктивної суперечки, яка
може бути використана у розв’язанні особистих стосунків. Так, розвиток
конструктивної суперечки повинен мати 3 чисті й послідовні фази.

Перша фаза – вступна. Той, хто постраждав у конфлікті, повинен сказати,
що хоче сперечатися або заперечити Н.: “Я хочу з’ясувати те-то і те-то,
чому ви вчинили так або не зробили того?”

Друга фаза – середня (власне суперечка). Говори по суті суперечки, а не
“навколо”. Обов’язково відреагуй на висловлене непорозуміння, критику.
Відкладіть свою думку конкретно і чітко.

Третя – заключна, коли приймається рішення з питання, що викликало
протиріччя. Визнай свою помилку або доведи протилежне. Знайди в іншого
що-небудь приємне.

Результати суперечки можуть розв’язати ситуацію або завести у глухий
кут. Але в тому і в іншому випадку суперники повинні на заключній фазі
підбити підсумки для себе і один для одного. Розрізняють 4 частини
заключної фази, які мають позитивне і негативне значення для учасників.

Позитивна інформація.

Я дізнався про щось нове зі спірного питання про співбесідника. Я
навчився чогось нового. Негативна інформація.

Я нічого не дізнався про те, чого не знав раніше. Я нічого не навчився.

Позитивний емоційний стан.

В результаті суперечки настало розслаблення. Образа минула і настало
полегшення. Негативний емоційний стан.

Напруженість лишилася, або навіть посилилася. Прийшло почуття
розчарування: “для чого це потрібно?”

Зближення.

Суперечка допомогла зрозуміти одне одного. Суперники відчули себе
співбесідниками і навіть союзниками у цьому питанні. Відокремлення.

Суперники ще більше віддалилися одне від одного. Відчуження стало ще
сильнішим. Виникло почуття ще більш нерозуміння предмета суперечки і,
головне, одне одного.

Виправлення

Проблема, що поділяє суперників, вирішилась на користь обох. З’явився
досвід на майбутнє. Обов’язкове вибачення і прощення обох сторін.
Нерозв’язність

Нічого не вирішилося, все залишилося по старому. Ніхто не хоче
виправлятися. Ніхто не хоче вибачати.

Отже, вже сам факт знання, що таке конкретність суперечки, включення у
неї, чесна боротьба надають суперечці розуму, іронічності відносно себе,
без чого міжособисте спілкування та особисті відносини утруднюються.
Результат суперечки дає можливість оцінити інформаційну користь
спілкування, емоційний стан, єдність, відмінність стосунків.

Увага до психологічних особливостей дівчаток і хлопчиків позитивно
позначається на ефективності їхнього співробітництва у колективі. Знання
відмінностей психології статей у спілкуванні просто необхідні.

Одна з головних тенденцій перехідного віку – переорієнтація спілкування
з ровесниками.

Поведінка підлітків за самим своїм змістом є колективно-груповою.
По-перше спілкування з однолітками – дуже важливий, специфічний канал
інформації, по якому діти дізнаються проте, що їм з різних причин не
повідомляють дорослі. По-друге, це – специфічний вид міжособових
стосунків. Групова гра та інші види спільної діяльності виробляють
навички соціальної взаємодії, співвідносити особисті інтереси з
громадськими.

Поза товариством ровесників, де взаємовідносини будуються принципово на
рівних засадах і статус треба заслужити і вміти його підтримувати,
дитина не може виробити необхідних дорослому комунікативних
властивостей. Змагання у групових взаємовідносинах, яких немає у
відносинах з батьками, також є цінною життєвою школою.

По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Створення групової
приналежності, солідарності не тільки полегшує підліткові автономізацію
від дорослих, але й дає змогу йому надзвичайно важливе почуття
емоційного благополуччя та стійкості.

Психологія спілкування молодшого школяра базується на основі
суперечливого переплетення двох потреб: відокремлення і спілкування,
тобто потреби у приналежності до якоїсь групи або спільності.

Відокремлення найчастіше виявляється у емансипації від контролю старших.
Однак воно діє і в стосунках з однолітками. У перехідному віці
змінюється уявлення про суть таких понять як “самостійність” і
“усамітнення”. Діти здебільшого трактують їх як певний фізичний стан
(“немає нікого навколо”), діти наповнюють ці слова психологічним
змістом, наділяючи їх не тільки негативною, але й позитивною цінністю.

Почуття самотності й не прикаяності пов’язане з віком, становленням
особистості, породжує невгамовне бажання спілкуватися та групуватися з
ровесниками, у товаристві яких вони знаходять або сподіваються знайти
те, в чому їм відмовляють дорослі: спонтанність, емоційне тепло,
визначення власної значущості. Типова риса дитячих груп – конформність.
Таке протиріччя, коли індивідуальність утвердження через однозначність,
подібність, може тривожити хлопчиків.

Можуть існувати різні види спілкування, виконуючи різні функції, їх
питома вага та значимість з віком змінюються. Змінюються і місця
зустрічей. Найчастіше зустрічаються у когось удома. З віком зустрічі
переходять на вулицю.

Слід відзначити, що комунікативні риси і стиль спілкування хлопчиків і
дівчат не цілком однакові. Це стосується рівня спілкування і характеру
афіліації.

На перший погляд, хлопчики будь-якого віку більш схильні, ніж дівчатка
до спілкування. З самого раннього віку вони активніше вступають у
контакт з іншими дітьми, затівають ігри. Почуття приналежності до групи
однолітків і спілкування з ними для хлопчиків значно важливіше, ніж для
дівчат. Однак відмінності між статями на рівні спілкування не тільки
кількісні, скільки якісні. Хоча силові ігри приносять хлопчикам
задоволення емоційне, їм притаманний дух змагання, інколи гра переходить
у бійку. Зміст спільної діяльності, власний успіх у ній важить для
хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальних симпатій до інших
учасників гри.

Спілкування дівчаток виглядає пасивнішим, зате дружнішим і більш
вибірковим. На відміну від хлопчиків дівчата вступають у контакт з тими,
хто їм подобається, зміст спільної діяльності для них порівняно
другорядний.

З раннього віку хлопчики тяжіють до більш екстенсивного, а дівчатка – до
інтенсивного спілкування. Хлопчики частіше грають великими групами, а
дівчатка по-двоє, то-троє. Щоб полегшити свої комунікативні труднощі
діти використовують цілий ряд специфічних хитрощів, стратегічних
прийомів. Постійно заклопотані собою і уявляючи, що інші поділяють їхню
заклопотаність, діти як правило, діють у розрахунку на “деяку уявну
аудиторію”. Перебільшуючи свою унікальність і особливість, вони часто
створюють собі “особистий світ”, вигадану біографію, підтримання якої
вимагає постійних зусиль. Тому дитяче спілкування часто напружене,
неприродне і має подвійний план. Здійснення заборонених акцій також має
свій другий план, розрахований на явну аудиторію. Коло інтересів і
спілкування дитини молодшого шкільного віку рідко виходить за межі класу
та сусідів.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020