РЕФЕРАТ
на тему:
Конфлікт сучасної культури
Г. Зіммель (1858—1918)
Георга Зіммеля, відомого німецького філософа та соціолога, вважають
одним з головних представників пізньої “філософії життя”,
основоположником гак званої формальної соціології. Зіммель відносить
цінності та культуру до сфери, що лежить поза природною каузальністю, а
діяльність гуманітарія відносить до “трансцендентальної формотворчості”.
Виток творчості — особистість з її апріорно заданим способом бачення. У
відповідності зі способами бачення виникають різноманітні “світи”
культури: релігія, філософія, наука, мистецтво тощо — кожний зі
своєрідною внутрішньою організацією, власною унікальною “логікою”.
Життя людини розгортається у певному самообмеженні формами, які нею ж і
створюються. На вітальному рівні ця форма і межа — смерть. Смерть не
приходить із зовні, життя несе її в собі. На трансвітальному рівні життя
переборює власну самообмеженість, внаслідок чого постають такі форми, як
“більше-життя” і “більше-ніж-життя” — відносно стійкі утворення, що
протистоять життю у його вічній мінливості. “Більше-життя” і
“більше-ніж-життя” — це водночас і як форми культури. Toму іноді
твердять, що саме тут філософія життя переходить у філософію культури. І
саме тут виникає проблема конфлікту як рушійної сили розвитку та
змінювання загалом.
Конфлікт Зіммель розуміє як внутрішній конфлікт життя, розв’язання якого
приведе до оновлення всієї культури, а це оновлення є творчим діянням.
Його предметом є суспільний устрій, художній твір, релігія, наукове
пізнання, техніка і т.д. Але це лише лаштунки для творчої роботи.
Історія культури є предметом історії. При цьому поняття життя домінує в
ідеології, у філософському тлумаченні світу. Кожна епоха має свою
провідну ідею. Зокрема, XIX століття створило поняття суспільства, а
індивід став тлумачитись як продукт перетину соціальних сил. Лише на
початку XX століття на передній план виступає поняття життя — основний
мотив світогляду і всіх оцінок — метафізичних, психологічних, моральних,
художніх. Навіть такі антагоністи, як Шопепгауер та Ніцше, об’єдналися
на ґрунті цього поняття.
Тлумачачи художню сферу життя. Зіммель вважає, що її основою є
оригінальність, що дуже яскраво позначається на юнацькому віці. Саме в
оригінальному є чисте вираження життя. В основі сучасного індивідууму
лежить глибокий творчий задум. Це стосується, зокрема, прагматизму з
його основним поняттям — дії.
Серед незчисленних з’явлень, які визначають наші вчинки, істинними
визнаються ті, які динамічно сприятливі для життя. Саме життя встановлює
істинні уявлення. Пізнання є елементом життя.
Своє чисте вираження як центральне поняття життя отримує там, де стає
метафізичним фактом. Одне тільки життя може пізнати життя. Зіммель
відкидає механізацію як космічний принцип. Життя не хоче нікому
підкорятися: “сутність життя в тому і полягає, щоб творити для самого
себе всі спокусливі суперечності, всі перемоги і поразки. Те. що є вищим
відносно життя, — це трагічний конфлікт життя як духу”.
Зіммель відкидає класицизм як людський і творчий ідеал. Життя хоче
звільнитися від гніту будь-якої форми, історичним вираженням якої був
класицизм. Чиста стихія життя виступає проти будь-яких спотворень:
наприклад, проти спотворень еротики. Адже еротика, що мас зв’язок з
культурним життям, вимагає певного оформлення. “Справжнє еротичне життя
протікає зовсім індивідуальним річищем”. Аналогічного тлумачення вимагає
й релігійне життя. “Найглибше еволюція розчиняє релігійні образи в
релігійному житті як чисто функціональному настрої. Релігія має
здійснюватись як творчість життєвих форм — смирення й гордості,
напруження і мирного спокою, активності й споглядання. Тоді життя матиме
абсолютну цінність. Кожний життєвий процес має бути пройнятий релігійним
почуттям про буття, а не спрямованим на об’єкти. Душа хоче берегти свою
віру, втративши останню в усі наперед визначені релігійні норми.
З життям пов’язане чуття буття. Життя хоче долати форми, але може
виявити себе тільки в тій чи іншій формі. А достеменне життя є
одкровення. І в цьому його суперечність — найглибша внутрішня
суперечність духу, який прагне до культури. Саме наша епоха найбільш
виразно являє цей конфлікт душі.
Конфлікти і проблеми не існують тільки для того, щоб бути розв’язаними.
Конфлікт не існував даремно, коли час (епоха) не вирішує його, а замінює
іншим за формою і змістом конфліктом. Життя охоплює весь простір
протилежності боротьби і миру. Конфлікт культури і життя — хронічний.
Тому абсолютний мир є лише вічною світовою таємницею, яка, проте,
постійно спонукає до наукових і життєвих рефлексій.
Література.
Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.
Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.
Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
