Реферат на тему:

Класифікація професій

До змісту професіографії входить і класифікація професій, що є
необхідною умовою науково обгрунтованої системи професійної орієнтації.

Ситуація вибору професії різко ускладнилась. По-перше, розширився
діапазон вибору. Так, у Франції в 1868 р. налічувалась 101 професія, а
через 100 років їх стало майже в 275 разів більше. У Великобританії в
1841 р. нараховувалась 431 професія, а на початок 80х років нашого
століття їх було вже понад 30 тисяч. Українські спеціалісти налічують
сьогодні більш як 40 тис. професій. Ця кількість швидко змінюється.
Вважається, що протягом 10 років зникає близько 5000 професій і майже
стільки ж виникає нових. По друге, зазнають змін характер і зміст праці
у межах як нових, так і старих професій. Потрете, ускладнюються
структура особистості, мотиви вибору професії, потреби і запити людини,
яка вступає у самостійне трудове життя.

Наведені в узагальненому вигляді характеристики ситуації вибору професії
переконливо свідчать, що для доцільного професійного самовизначення
необхідна класифікація професій, виділення певних їх груп, об’єднаних
спільністю вимог до психологічної структури працівника.

В історії вітчизняної і зарубіжної психології відомо немало спроб
класифікації професій. Кількісна і якісна різноманітність
класифікаційних ознак, за якими проводилось диференціювання професій, не
затушовує їх загальної основи. Залежно від об’єкта праці (люди, думки,
неживі предмети) і видів найбільш властивих людині діяльностей
(переважання функцій «вербального» чи «технічного» інтелекту, здатності
символізувати подразники, що сприймаються, і переробляти їх у художні
образи) О.Ліпман поділяв професії на: а) ті, що передбачають справи з
людьми, впливають на людей (педагог, юрист, лікар); б) ті, що мають
відношення до неживої природи (геолог, механік); в) ті, для яких
властиве спілкування з живою природою (біолог, агроном). Але ця
класифікація надто узагальнена. Наприклад, важко назвати професії,
представникам яких у процесі діяльності не доводиться мати справу з
людьми. К.Піорковський за рівнем інтелекту і типом уваги поділяв
професії на некваліфіковані і кваліфіковані, виділяв в останніх
спеціалізовані, середні і вищі професії. Ф.Баумгартен диференціював
професії за ознакою їх відповідності основним типам нахилів і емоційних
імпульсів людини. Як класифікаційний критерій поділу професій
К.Н.Корнілов використав типи людських реакцій.

Цим класифікаціям властиві умоглядність, прагнення поділяти професії на
вищі і нижчі. Далася взнаки відсутність конкретних даних про
різноманітні види професійної діяльності. Разом з тим, Міжнародний
конгрес психологів (Оксфорд, 1923 р.) визнав за необхідне взяти за
основний критерій класифікації професій їх психологічний аналіз.

В 20—30 роки І.Н.Шпільрейн обґрунтував необхідність класифікації
професій для професійної консультації. Він дав критичний аналіз існуючих
спроб класифікувати професії і сформулював свій підхід, виділивши три
групи якостей (так звані координати класифікації): специфічний вид
реакцій, специфічний вид уваги і специфічний вид звикання до професійної
діяльності.

На початку 20х років С.Г.Струмілін запропонував класифі кацію професій,
основою якої була ступінь складності автоматизації зусиль працівника у
процесі праці. За цією класифікацією всі види праці поділялися на п’ять
типів: а) автоматична рефлекторна праця; б) напівавтоматична звична
праця (телеграфіст, друкарка); в) шаблонна виконавча праця (токар,
слюсар); г) самостійна праця в межах завдання (педагог, конструктор,
лікар); д) вільна, творча праця (вчений, художник, композитор). У
класифікації, запропонованій Струміліним, має місце раціональна спроба
характеризувати професії за співвідношенням у них творчих і шаблонних
компонентів. Але вона мало придатна для профорієнтації.

Аналіз поданих в літературі класифікацій професій, з одного боку,
переконливо підтверджує наявність постійно зростаючого інтересу до
проблеми, з другого, виявляє відсутність відповідних розробок, які могли
б задовольнити вимоги сучасної практики, насамперед практики професійної
консультації і профвідбору. Найбільш принциповим недоліком практично
всіх наявних класифікацій є те, що вони не відображають повною мірою
подібності вимог різних видів діяльності до людини як суб’єкта праці і в
кінцевому підсумку не забезпечують можливості прямого порівняння
отриманих у ході психодіагностичного обстеження характеристик
особистості з психологічними особливостями виділених типів професій.

Як свідчить досвід професіографічних вивчень у ході розробки
класифікації професій з метою профорієнтації необхідно виконати ряд
умов. Класифікація передусім має відповідати цільовим установкам, а
єдиним її критерієм може бути тільки подібність вимог різних видів
діяльності до індивідуально-психологічних характеристик працівника, або
інакше — подібність професійно важливих якостей. Враховуючи те, що ця
проблема й сьогодні не досить розроблена, корисно усвідомити з сучасних
позицій тяжкий шлях наших попередників у справі розробки класифікації
професій.

Виділити з усієї різноманітності професій типи, психологічно споріднені
між собою, показати психологічну спільність видів професійної
діяльності, що розрізняються за своїм об’єктивним змістом, — до цього
прагнули багато дослідників, котрі вирішували питання профконсультації і
профвідбору. Але і дотепер такої класифікації, на превеликий жаль,
немає. Справа в тому, що значення психологічної класифікації професій не
обмежується тільки практичним смислом. Той чи інший підхід до її
розробки, принципи класифікації завжди обумовлені розумінням теоретичної
складності проблеми «взаємовідношень» людини і професії (або проблеми
відповідності). Залежно від стану розв’язання цієї проблеми по-різному
формулюються завдання і цілі вивчення професій, принципи класифікації;
різне визначення дістають такі елементи професіографії, як «професійні
вимоги», «професійно важливі якості», «професіограма».

Кожна наукова класифікація, розкриваючи з певного боку зміст
класифікованого явища, повинна задовольняти щонайменше дві вимоги.
По-перше, провідні критерії розподілу професій за групами повинні точно
відповідати меті класифікації. По-друге, розподіл елементів повинен
відповідати вимогам однозначності, наочності і зручності практичного
використання. Водночас кожна систематизація мусить рахуватися з тим, що
у природі немає жорстких розмежувань, і тому можливість значної
кількості проміжних, «міжгрупових» проявів — невід’ємна властивість
дійсності.

Дуже важливим моментом, що забезпечує успіх класифікації професій, є
правильний добір ознак, за якими вони порівнюються. Потрібно, щоб ці
ознаки були об’єктивні, легко визначалися і в той самий час мали силу
диференціювати, виражали вимоги, які професії ставлять до людини.

Загальноприйняті деякі традиційні класифікації професій. До них
відноситься розподіл професій на професії фізичної і розумової праці.
Під першими розуміють професії, що вимагають фізичної сили і
різноманітних психомоторних якостей; до других відносять професії, що не
вимагають цих якостей, а насамперед ставлять вимоги до розумової
діяльності. Розподіл професій на фізичні і розумові дуже загальний, не
відображає істотних відмінностей між професіями або навпаки, їх
подібності.

Існує класифікація професій за галузевою ознакою: 1) промислові; 2)
сільськогосподарські; 3) транспортні; 4) торговельні; 5)
адміністративно-управлінські; 6) канцелярські; 7) медичні; 8)
педагогічні; 9) юридичні; 10) військові; 11) наукові; 12) мистецькі; 13)
спортивні та інші. Але за цієї класифікації ряд професій не завжди можна
віднести до одного з вказаних типів. Крім того, з одного боку, в межах
кожного з вказаних типів є мало подібних між собою професій, а з іншого,
деякі професії з різних груп мають подібні психологічні характеристики
(лікар, педагог). Нарешті, професії наукових працівників можуть бути
представлені і в медицині, і в педагогіці, і в сільському господарстві.
Така класифікація зручна для керівників підприємств, навчальних закладів
і малопридатна для профорієнтації. Адже одна галузь об’єднує
спеціалістів різних професій. Так, у легкій промисловості працюють
модельєри конструктори, слюсарі, швачки мотористки, бухгалтери,
економісти тощо. Всі вони різняться за психологічною характеристикою
праці. Відсутня можливість порівняти особистісні якості (інтереси,
нахили, здібності) людини з вимогами галузі промисловості в цілому. Тому
для профорієнтації, мабуть, найкраще користуватися класифікацією,
побудованою за ознаками, які йдуть безпосередньо від людини як учасника
процесу праці.

Справді, коли людина працює, її увага спрямовується на предмет праці.
Те, що потрібно робити з предметом, — мета праці, яка реалізується за
допомогою тих чи інших знарядь, засобів і, що для людини суттєво, — у
певних умовах. Саме на цих чотирьох ознаках будується профорієнтаційна
класифікація професій Є.О.Клімова (див. табл. 1), яка серед нечисленних
розробок заслуговує уваги.

Предмет праці — це об’єкт, на який спрямована людська діяльність. Це
може бути інша людина, жива і нежива природа, технічні об’єкти, символи,
знаки, художній образ.

Згідно з класифікацією професії залежно від предмета праці поділяються
на п’ять типів (див. табл.2). До типу професій «людина — людина»
відносяться професії, де предметом праці є люди. Тип «людина — техніка»
об’єднує професії, де предметом праці є технічні об’єкти. Професії, де
предметом праці є жива і нежива природа, відносяться до типу «людина —
природа». До типу професій «людина — знакова система» відносяться
професії, де предметом праці виступають умовні знаки, цифри, схеми,
карти, таблиці, формули. І, нарешті, професії, де предметом праці
виступає художній образ, засоби його побудови, відносяться до типу
«людина — художній образ».

Названі типи не можуть бути жорстко розмежовані. До уваги беруться лише
ознаки, що переважають у характеристиці кожного типу професій. У
будь-якій професії, наприклад, є елементи взаємодії людей. Але
успішність діяльності інженера організатора виробництва, педагога,
професії яких відносяться до типу «людина — людина», залежить головним
чином від уміння взаємодіяти з людьми, а не тільки від знань у тій чи
іншій галузі науки і техніки.

Ще один характерний приклад. Професія трактористамашиніста широкого
профілю відноситься до типу «людина — природа». Здається, вона має всі
підстави бути віднесеною до типу «людина — техніка», адже тракторист
працює з технікою. Але при аналізі професій з метою встановлення
елементів спільності між різними професіями слід брати до уваги основні
аспекти діяльності спеціаліста. В даному випадку предметом праці
тракториста машиніста є земля, яку він обробляє, щоб виростити врожай. А
трактор і різні причіпні механізми виступають знаряддями праці, за
допомогою яких тракторист обробляє землю. Ось чому професію тракториста
машиніста широкого профілю віднесено до типу «людина — природа».

Таким чином, характер предмета праці значною мірою визначає вимоги
професії до людини. Тому згруповані таким способом професії мають багато
спільного як щодо характеру діяльності, так і щодо вимог, які ставляться
до працівника. В даній класифікації виділяються стрижневі професії,
психологічна структура яких найбільшою мірою є типовою для всієї групи.
Ці професії тим самим набувають функцію своєрідних представників
відповідних груп. їх психологічна характеристика по суті є психологічною
характеристикою всього типу професій.

Така класифікація дає змогу систематизувати різноманітний матеріал про
професії і на прикладі стрижневих професій кожної групи розкрити їх
типові вимоги до працівника. Таким чином, немає необхідності
ознайомлювати людину з кожною професією, та це й неможливо. Для
орієнтації в світі професій досить вивчити кілька стрижневих професій
кожного типу. Конкретніший вибір в межах типу професій, якому віддається
перевага, залежить від інтересів, відношень і установок людини.

Таким чином, використання класифікації професій в профорієнтаційній
роботі допомагає ефективніше враховувати професійну спрямованість
особистості при виборі чи зміні професії та перенавчанні, економніше
будувати профконсультаційну роботу і профвідбір, по-новому підходити до
проблеми самореалізації і творчості людини в професійній діяльності.

Список використаної літератури:

Гуревич KM. Профпригодность и основньїе свойства нервной системьі. — М.,
1970.—271с.

Дмитриева М.А., Крьшов А.А., Нафтульее A.M. Психология труда и
инже-нерная психология. — Л., 1979. — 219 с.

Долишний М.Н., Покровский Н.Н. Методика профессионального отбора
ста-ночников и рабочих ведущих профессии. — Львов, 1980. — 98 с.

Дунаевский Ф.Р. Проблема профессионального подбора (вьібор профессии). —
Харьков, 1923. — 126 с.

Зараковский Г.М. Психофизиологический анализ трудовой деятельности. —
М., 1966.

Иванова Е.М., Носкова О.Г., Черньїшева В.Н. Спецпрактикум по
психологи-ческому изучению профессиональной деятельности. — М., 1980. —
81 с.

Клітое Е.А. Путь в профессию. — М., 1983.

Jleeueea C.H. Методьі психологического анализа профессиональной
деятельности: Обзор. — Л., 1973. — 48 с.

Марищук В.В. Схема составления профессиограммьі // Материальї І Всес.
со-вещ. по компл. пробл. «Профориентация»: Стеногр. отчет. — Л., 1969. —
С.8290.

Назимое И.Н. Профессиональная ориентация и профотбор в социалистиче-ском
обществе. — М., 1972. — 254 с.

Платоное К.К. Проблеми способностей. — М., 1972. — 311 с.

Платоное К.К. Профессиография — ее значение и методьі работьі //
Соц.труд. — 1971. — N 4. — С.7479.

Профессиограммы. — София, 1973. — 350 с.

Похожие записи