Реферат на тему:
Гуманітарна політика держави – засіб досягнення злагоди в громадянському
суспільстві
Перiод бурхливої трансформацiї соцiально-економiчних засад суспiльного
життя неодмiнно супроводжується iнтенсивним пошуком нових смислових
орiєнтирiв соцiального мислення громадянського суспільства та полiтичної
дiї державних структур. В Українi, яка переживає складний i суперечливий
етап свого розвитку, цей пошук має багатоплановий характер. Злагода в
суспільстві не приходить сама по собі, а є закономірним продуктом
цілеспрямованої гуманітарної політики держави. При цьому ментальність
народу є фактором, який прискорює цей процес, або, навпаки, значно
стримує її досягнення.
Гуманiтарна полiтика держави ставить за мету «олюднення», одуховлення
всіх сфер та галузей суспільного буття, створення умов для максимальної
самореалізації кожної особистості, спрямована на формування, розвиток i
збереження фундаментальних загальноцивiлiзованих цiнностей. Останнє
якраз і є підгрунттям злагоди в суспільстві.
У зв’язку з цим треба зробити одне застереження. Справа в тому, що
людство – у всесвiтньому розумiннi цього слова – не в усьому є єдиною
спiльнотою, воно подiляється на декiлька цивiлiзацiй. Україна
визначилась у цьому складному розмаїттi свiтових цивiлiзацiй, обравши
європейський шлях розвитку. Для такого вибору в народу України були
об’єктивні підстави. Оскільки саме ця, умовно кажучи, «захiдна» система
гуманiтарних цiнностей була покладена в основу фундаментальних
документiв свiтової спiвдружностi, таких, як Загальна Декларацiя прав
людини 1948 року, мiжнароднi пакти про права людини та iн.
Отже, орiєнтацiя гуманiтарної полiтики України саме на
захiдноєвропейську систему цiнностей має i морально-психологiчнi, i
мiжнародно-правовi пiдстави. В iєрархiї цих цiнностей на першому планi,
безперечно, стоять свобода та рiвнiсть людини. Свобода i рiвнiсть не
декларованi, а реальнi, забезпеченi i системою конституцiйних гарантiй,
i дiяльнiстю державних структур, в тому числi й правоохоронних органiв.
Поруч зi свободою i рiвнiстю в ряду найвищих гуманiтарних цiнностей
стоїть соцiальна справедливiсть. Здавна триває суперечка про її справжнi
критерiї. Подоланi застарiлi уявлення, що такими критерiями мусять бути
походження людини, її станова належнiсть, розмiри багатства. Нинi все
бiльше стає загальновизнаним розумiння того, що реальною пiдставою для
оцiнки людини, для визначення мiри справедливого ставлення до неї є,
перш за все, реальний внесок кожного у формування та збагачення тих
вiчних цiнностей, якi є спiльним надбанням багатьох поколiнь.
Розв’язання першочергових завдань гуманiтарної полiтики України повинно
здiйснюватись по багатьох напрямках, усiма «гiлками» державної влади та
їх структурними пiдроздiлами. Але основою єдностi усiх напрямiв,
фундаментом зусиль повиннi бути iдеї нацiонального характеру
гуманiтарної полiтики, формування нацiональної свiдомостi, захист
цiнностей, закрiплених у Конституцiї України, консолiдацiя суспiльства
до злагоди i працi. Головною синтезуючою iдеєю гуманiтарної полiтики має
бути її людинотворчий характер.
У дусi Конституцiї України, iнших державних актiв, головними напрямками
гуманiтарної полiтики, що вiдтворюють її структуру, є: визначення та
постiйний контроль над рiвнем або iндексом показника гуманiтарого
розвитку України, прийнятого ООН, який складається з трьох основних
компонентiв – тривалостi життя людини, рiвня освiти i рiвня доходу;
всебiчне створення умов для дотримання прав людини; створення цiлiсної
системи соцiального захисту населення та пiдвищення загального добробуту
суспiльства; впровадження ефективної системи охорони здоров’я; сприяння
зайнятостi населення; збереження позитивних здобуткiв освiтньої системи
України, її розвиток, використання позитивного досвiду зарубiжних країн;
гуманiтаризацiя освiти i виховання в молодi державницької психологiї як
майбутнього потенцiалу Української держави; всебiчне сприяння пiдвищенню
нацiонально-духовного рiвня особистостi; забезпечення умов розвитку
культури та мистецтва; охорона навколишнього середовища, збереження та
оновлення пам’яток iсторiї; утворення широкої iнформацiйної мережi,
забезпечення доступу населення до мiжнародних освiтньо-культурних
програм; спiвпраця з iншими країнами через гуманiтарнi програми та
гуманiтарну допомогу; участь України в програмах ООН з гуманiтарного
розвитку; проведення миротворчої дiяльностi; впровадження гуманiтарної
полiтики у сферi державної служби; створення спецiальних гуманiтарних
служб та фондiв.
Отже, державна гуманітарна політика – це системна й послiдовна
дiяльнiсть держави у вiдносинах з людиною, зокрема, суспiльством в
цiлому, що здiйснюється через органи державної виконавчої, законодавчої
та судової влади при залученнi громадськостi й з урахуванням основних
прав людини i ставить за мету досягнення високого життєвого, духовного
та iнтелектуального рiвня особистостi як у її власних iнтересах, так i в
iнтересах України в цiлому.
Поняття гуманiтарної полiтики тiсно пов’язане з поняттям соцiальної
полiтики, але якщо соцiальна полiтика, як державна полiтика, спрямована
на досягнення добробуту в суспiльствi, покликана переважно забезпечувати
фiнансування соцiально-культурної сфери, а за свiтовими стандартами,
адресована лише певним категорiям населення, то гуманiтарна полiтика є
поняттям значно ширшим i включає в себе, поряд зi специфiчними
економiко-фiнансовими заходами, заходи управлiнськi, полiтико-правовi,
мiжнародне спiвробiтництво тощо.
До того ж, гуманiтарна полiтика – це не лише однобiчний механiзм
забезпечення людського розвитку, а механiзм взазмодiї особи, суспiльства
i держави, який виявляється, з одного боку, у спрямованостi на людину,
покращаннi умов її життя, а з другого боку – на залучення людини до
державотворчих процесiв, а в бiльш широкому розумiннi – до свiтового
спiвробiтництва i розвитку, що сьогоднi є таким важливим для становлення
Української держави. У цьому полягає практичний аспект злагоди в
суспільстві.
Гуманiтарна полiтика є важливим чинником суспiльного життя. Її сутнiсть,
змiст, принципи i практична дiяльнiсть її iнституцiй – усi ці складовi
потребують сьогоднi пiдвищеної уваги. Недостатня методологiчна i
теоретична визначенiсть у цих питаннях породжує нескоординованiсть в
гуманiтарнiй практицi – у викладаннi гуманiтарних дисциплiн, науковiй
роботi iнститутiв гуманiтарного профiлю, дiяльностi культурно-освiтнiх
закладiв, працi мистецьких колективiв, творчих спiлок, засобiв масової
iнформацiї тощо.
Сьогоднi у нас, на жаль, не визначенi задовiльним чином загальнозначущi
цiнностi, якi б об’єднували суспiльство. Для багатьох i досi незрозумiла
вiдповiдь на питання «куди йдемо?». Iдея незалежностi, незважаючи на
економiчну скруту, пiдтримується народом, але значною мiрою залишається
iдею «незалежностi вiд» i недостатньо зрозумiла як iдея «незалежностi
для». Але ж при всьому тому, ми живемо i працюємо, як одна нацiя, один
народ, маючи цiвiлiзовану нацiональну iдею. I саме це повинно бути
головним, консолiдуючим наше українське суспiльство на побудову
демократичної держави. Якi iдеї слiд закласти в гуманiтарну дiяльнiсть,
який повинен бути її змiст?
Гуманiтарна полiтика – це джерело i механiзм гуманiзацiї суспiльства.
Вона орiєнтує всi сфери дiяльностi без винятку на людину, її потреби i
їх задоволення як на головну мету, спрямовує почуття i розум людей не на
розбрат i протистояння, а на взаєморозумiння i взаємоповагу, пiдтримання
i розвиток людського в людинi, а не хижацького в нiй. Її метою є
впровадження в суспiльство ідей свободи, справедливостi, демократiї,
солiдарностi, збереження миру, екологiчної безпеки та iншi. З цiєї мети
треба й виходити. Якi б не були рiзнi за змiстом, сферою дiї, об’єктом i
суб’єктом впливу освiта, виховання, iнформацiйна, мистецька та iнша
дiяльнiсть, вони повинні базуватись на гуманiстичних принципах. I це не
означає цензурування гуманiтарної сфери. Навпаки, це означає приведення
її у вiдповiднiсть з своєю гуманiстичною сутнiстю i така вiдповiднiсть є
умовою єднання суспiльства.
Далі необхiдно визначити тi принципи, на яких має базуватися гуманiтарна
полiтика в Українi. Першим таким принципом є законнiсть. Одним з
основних завдань державотворення є побудова правової держави, що означає
таку державу, в якiй юридичними засобами реально забезпечено максимальне
здiйснення, охорону i захист основних прав людини. З цього випливає i
другий принцип гуманiтарної полiтики – проведення дiяльностi вiдповiдно
до основних прав людини або, iншими словами, визнання прiоритету
загальнолюдських цiнностей. У Декларацiї про державний суверенiтет
України, Актi про незалежнiсть Української держави, в Конституцiї
Україна проголосила про побудову демократичної, правової, соцiальної,
соборної держави. Також Україною пiдписанi основнi мiжнароднi документи,
що стосуються охорони прав людини. Отже, будь-яка державна дiяльнiсть
повинна слугуватися як iнтересам Української держави, так i вимогам
сучасного свiтового розвитку. Тому наступним принципом гуманiтарної
полiтики є врахування iнтересiв як Української держави, так i свiтової
спiльноти. Тут мається на увазi також i орiєнтацiя на досвiд передових
держав свiту, зокрема європейських, у створеннi повноцiнного
соцiокультурного середовища при опорi на iсторичнi традицiї українського
народу, духовний та iнтелектуальний потенцiал. Важливим також є принцип
вiдкритостi державної дiяльностi, формування довiри до влади, до
держави, створення зусиллям всiх державних органiв максимально
сприятливих умов для розвитку гуманiтарної сфери суспiльства, надання
рiвних можливостей для кожного громадянина України.
Базуючись на цих принципах, державна гуманiтарна полiтика, вiдповiдно до
своїх завдань, зможе стати одним з гарантiв досягнення злагоди у
громадянському суспільстві в Українi та її повноправному входженню у
свiтове спiвтовариство.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
