Групове спілкування підлітків
У підлітковому віці ставлення школярів до навчальної діяльності зазнає
серйозних змін. Перш за все знижується їх навчально-пізнавальна
мотивація
Придбання знань вже не підтверджується безпосереднім інтересом підлітків
до навчання, як це було в початковій школі, і навчання нерідко
перетворюється в нудний, обтяжливий обов’язок.
Для того щоби підліток ставився до навчання більш усвідомлено, знання,
які він одержує у школі, повинні мати для нього особливе значення. На
жаль, навчання для багатьох школярів, навіть старших і випускних класів,
є не особисто значущою метою, а нудним обов’язком, якого хочеться
якнайскоріше позбутись. Ми спостерігаємо негативну емоційну сферу, яка
тягне за собою певні порушення психічного здоров’я. У результаті учні,
які багато вчаться, більшою мірою підлітки, ставляться до навчальної
діяльності формально, не прагнуть високих результатів, не реалізують
свій потенціал.
Допомогти підліткам перестати бути пасивними споживачами освітніх
послуг, стати активними свідомими учнями, ставитись до навчальної
діяльності як до дуже значущої може психологічний супровід формування,
розвитку, самовдосконалення, самовиховання особистості, готової жити в
новому тисячолітті.
Особистість, яка формується, – це не просто об’єкт яких-не будь дій, а
активний суб’єкт саморозвитку. І особливо важко розв’язується це питання
в підлітковому віці, коли коло спілкування розширюється, іде пошук
нового, пошук самого себе.
Підлітки значну частину часу проводять у спілкуванні з однолітками.
Відомий психолог Л.Божович відзначає, що якщо в молодшому шкільному віці
основою для об’єднання дітей є спільна діяльність, то в підлітків,
навпаки, привабливість занять та інтереси визначаються в основному
можливістю широкого спілкування з однолітками. Саме в такому середовищі
закладаються та формуються основи того ставлення до життя та інших
людей, які згодом будуть визначати обличчя світу.
Закритість і монологічність нашої шкільної освіти, де учню відводиться
тільки пасивна роль, а активність, як і раніше, у руках педагогів,
призводить до загострення та наростання конфліктних і стресових
ситуацій, невміння взаємодіяти з оточуючими, зниження мотивації до
навчання. А впровадження нових технологій, орієнтованих на особу, на
ненасильницьку взаємодію, на розвиток пізнавальної активності,
комунікативності, самостійності, ініціативи, безпосередню діють на
розвиток етичної самосвідомості, творчої активності підлітків.
які перевагу традиційно віддають фронтальній та індивідуальній формам
роботи при організації навчальної співпраці, повинні доповнювати її
різними колективними формами. З їх допомогою можна моделювати процес
групового спілкування та стимулювати розвиток необхідних для людини
якостей. Організація групового спілкування в умовах школи може
відбуватись через різні форми групової активності: дискусії, диспути,
рольові ігри, брейнстормінг тощо.
Будь-яке спілкування партнерів припускає їх певну єдність у вигляді
зацікавленості кожного в розвитку теми розмови зі своїми партнерами. У
протилежному випадку суб’єкти не захочуть спілкуватись, не зможуть
спілкуватись і їм нічого буде сказати один одному, що в результаті може
виразитись не розумінням один одного, яке в більшості випадків
переходить у конфлікт. Ось чому єдність, взаєморозуміння, зацікавлене
спілкування допомагають уникнути конфліктів. А управління конфліктами,
як нам відомо, це запорука успішного психічного й фізичного здоров’я.
У школах педагоги неврегульовану групову мову кваліфікують як «галас» і
прагнуть негайно усунути всілякого роду прояви стихійної мови. Масовий,
груповий характер – це основна межа групової мови. Можна сказати, що
групова мова є полілог-розмовою між кількома особами, при якому, проте,
усі співбесідники чують і розуміють один одного.
Полілог – це невипадковий обмін репліками. У ньому відбувається
реалізація внутрішнього світу кожного його учасника через процеси
говоріння-слухання та невербальної поведінки. Групове спілкування можна
розглядати як системний процес, що має, принаймні, два рівні
організації: індивідуальної поведінки й міжіндивідуальної взаємодії, де
надзвичайно своєрідно та глибоко поєднується індивідуальне начало з
колективним.
Самосвідомість (ставлення до своєї поведінки, відчуттів і думок як до
чогось зовнішнього) виникає не раніше певного віку, приблизно до
13-15-ти років. У цьому віці має сенс говорити дитині, що її характер та
особистість (її «я») – не одне й те ж. Через спілкування з однолітками,
самопізнання підліток починає усвідомлювати, що немає поганих і добрих
характерів. Є люди, які вміють використовувати свій характер у своїх
цілях, і є такі, які не хочуть знати себе й бояться себе, залишаючись
невдахами. Слід прийняти свій характер, подружитися з ним і ставитись до
нього як до інструменту спілкування зі світом.
Підліток у спілкуванні набуває досвід комунікативності організаторських
здібностей. Він стає все більш упевненим у собі, успішним. І тоді в
нього знижується тривожність, з’являються відчуття комфортності,
позитивні емоції. Іде активне соціальне становлення підлітка, міняється
характер взаємостосунків між учнями, з’являється доброзичливість,
дружелюбність. Ці ефекти призводять до формування фізично й духовно
здорової особистості, здатної в подальшому вдосконалюватись і
розвиватись.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
