КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Формування творчої

особистості вчителя

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ОСНОВИ ТВОРЧОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Сутність понять «творчість» і «творча особистість»

1.2. Сутність і специфіка педагогічної творчості

РОЗДІЛ II. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ
ВЧИТЕЛЯ

2.1. Розвиток творчих здібностей майбутнього вчителя у процесі навчання
у вузі

2.2. Шляхи розвитку і реалізації творчого потенціалу вчителя в
педагогічній діяльності

Висновки

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Оновлення суспільства, а тим більше його радикальна зміна, —
суперечливий, складний і тривалий процес, пов’язаний із пошуком нових
шляхів, засобів здійснення перетворень в усіх сферах життєдіяльності
людей. Усе це зумовлює необхідність творчої участі в цьому процесі всіх
членів суспільства, тому що недостатня творча активність, відсутність
ефективних стимулів її розвитку та реалізації — основні фактори, які
заважають втіленню нових ідей, задумів, нових цільових настанов та
орієнтацій.

Процеси демократизації і гуманізації суспільства створюють можливість
вибору шляхів життєдіяльності його членів, сприятливі умови для
творчості кожного. У гуманному цивілізованому суспільстві розвиток
особистості, її творчих можливостей стає самоціллю всіх суспільних
відносин. Саме тому в умовах духовного відродження суспільства
діяльність закладів народної освіти — від дитячого садка до
загальноосвітньої школи, потребує конкретних змін, які викликані
необхідністю формування суспільно-активної, творчої особистості, що
можливо лише при створенні сприятливих умов для всебічного розвитку
потенційних можливостей кожної дитини, самореалізації її особистості у
навчальному процесі.

Вирішення проблеми формування творчої особистості юного громадянина
значною мірою залежить від учителя, творча педагогічна діяльність якого
стає міцним засобом формування і всебічного розвитку особистості кожної
дитини.

Проблема становлення творчої особистості вчителя в тій чи іншій мірі
висвітлюється в наукових дослідженнях філософій, психологів і педагогів.
Велику увагу розробці даної проблеми приділяли В.І. Андрєєв, Н.А
Бердяєв, В.А Бухвалов, І.Г. Геращенко, В.І. Загвязинський, В.А.
Кан-Калик, І. Кант, Л.М, Лу ііма, А.К. Маркова, Н.Д. Нікандров, Я.А.
Пономарьов, М.М. Потішить, С.А. Рубінштейн, Л.І. Рувинський, С.О.
Сисогва, П.Л. Ципок та ін. )

У працях цих науковців з’ясовано сутність основних категорій проблеми,
визначено специфіку педагогічної творчості та шляхи її реалізації у
педагогічному процесі.

При всьому розмаїтті вивчення проблеми формуванні майбутнього вчителя як
творчої особистості, підготовки його до творчої професійної діяльності,
аспект формування у студентів педагогічних навчальних закладів
умінь та навичок виховання творчої особистості учня в
навчально-виховному процесі, розвитку потенційних можливостей дитини
недостатньо досліджений у теоретично-методичному та методичному плані.
Разом із цим у системі професійної підготовки майбутнього вчителя, на
початкових етапах його залучення до педагогічної праці, існує особливо
велика потреба в поглибленні теоретичної та практичної підготовки до
творчої професійної діяльності, в озброєнні майбутніх учителів
технологією орієнтації навчально-виховного процесу на розвиток творчих
можливостей учня.

РОЗДІЛ І. ОСНОВИ ТВОРЧОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Сутність понять «творчість» і «творча особистість»

Творчість є родовою властивістю людини і людства в цілому, однак у різні
історичні епохи вони реалізуються різною мірою. Суспільство створює
певні об’єктивні умови для творчих проявів особистості, яка є тією
структурною одиницею суспільства, що здатна до творчого перетворення
світу. Саме на особистісному рівні формуються і реалізуються дійсні
людські можливості, з яких у кінцевому підсумку складаються можливості
суспільства [17,167].

Дослідженням сутності творчості, умов її розвитку та інших аспектів
займались і займаються різні науки, в тому числі філософія, психологія
та педагогіка.

Платон, наприклад, відносив до творчості все, створене людиною: «…Усе,
що викликає перехід з небуття у буття-творчість…» [15]. Такий підхід
до творчості був характерний і для античної педагогіки в її кращих
зразках.

Якщо в античній філософії і педагогіці творчість розуміється як
відкриття нового, а новизна присутня в усьому, створеному людиною, то
«новизна» в інтерпретації І. Канта є чимось рідкісним і вражаючим у
таємниці. «Новизна стає тут джерелом і засобом пожвавлення уваги.
Творчість усе більше суб’єктивується і з універсальної перетворюється у
часткову здібність людини» [8].

Б.Спіноза пов’язує творчість безпосередньо з діяльністю людини і
переконаний, що вона є сутнісною характеристикою буття [24].

Як перехід від старої дійсності до нової під дією продуктивної
активності творчого «Я» творчість визначає І.Г.Фіхте. Визначенням і
осмисленням сутності творчості займалися також такі філософи
Ф.Г.Шеллінг, Г.В.Ф.Гегель, Л.Фейєрбах та інші [4; 2-41].

Сьогодні у науковій літературі творчість визначається як діяльність,
кінцевим результатом якої є створення якісно іншого, що вирізняється
неповторністю, оригінальністю та суспільно-історичною унікальністю (при
цьому зазначається, що творчість специфічна для людини, тобто завжди
передбачає творця суб’єкта творчої діяльності).

Так В.Цапок, досліджуючи філософські аспекти творчості, стверджує, що
творчість сприяє розвитку особистості, її самореалізації в процесі
створення матеріальних і духовних цінностей [25].

А.Спіркін зазначає, що цей феномен можна визначити як мислення й
практичну діяльність, результатом яких є створення оригінальних,
неповторних цінностей, встановлення нових фактів, властивостей,
закономірностей, а також методів дослідження та перетворення
матеріального світу або духовної культури [27].

Болгарський філософ Г. Гиргинов розглядає творчість двох рівнів: перший
її рівень притаманний людському мисленню і людській практиці, а другий —
пов’язаний із винахідництвом, науковою творчістю тощо [5].

Заперечуючи матеріалістичне визначення творчості як процесу (часто
колективного), християнська філософія стверджує, що творчість має не
колективний (загальний), а індивідуально-особистісний характер.

Так, М.Бердяєв наголошував, що творчість людини є не її вимогою, а
дарунком Бога, її (людини) правом і обов’язком. Із цього випливає, що до
творчості здатна кожна людина, життя якої наповнене елементарними
формами праці [2].

Дослідник Я.Г. Пономарьов, спираючись на праці С. Грузенберга, розглядає
різні напрями теорії творчості: філософські, психологічні, інтуїтивні.
Учений, аналізуючи різні її визначення, доходить висновку, що незважаючи
на різноманітність уявлень про творчість, багато дослідників (А.
Батюшков, В. Бехтерєв, П. Енгельмейєр, А. Матейко, В. Савич та ін.)
вважають цю проблему комплексною. Він установив зв’язки творчості з
психічними якостями особистості, проаналізував структуру її
психологічного механізму та визначив цей феномен як «механізм розвитку»,
«взаємодію, що веде до розвитку». Із цього випливає, що в процесі
творчості реалізуються творчі можливості особистості й здійснюється їх
розвиток; що перебіг процесу творчості впливає на його результат, який
виражається не тільки предметно, а й у зміні самого її об’єкта. Крім
того, творчі можливості особистості реалізуються в процесі життя людини,
у результаті її самоутвердження — через самовираження й саморозвиток (Л.
Сохань, В. Тихонович, В. Шинкарук, О. Феоктистова). При цьому під
творчим самовираженням розуміють здатність людини будувати свій
внутрішній світ, своє світовідчуття, самого себе в цьому світі.

Предметом життєтворчості виступає сам суб’єкт діяльності, який ставить
перед собою мету й добивається її здійснення [18].

С. Рубінштейн, підкреслюючи суспільну значущість процесу творчості,
відзначав її як діяльність у створенні нового, оригінального, що входить
не тільки в історію розвитку творця, айв історію розвитку науки,
мистецтва тощо [19].

Визначаючи. виняткову значущість творчого розвитку особистості, Л.
Виготський писав, що творчість — це діяльність людини, спрямована на
створення нового: чи то речей зовнішнього світу, чи умовиводів або
почуттів, властивих самій людині [27].

Отже, проаналізувавши цілий ряд філософської та психолого-педагогічної
літератури, ми дійшли такого висновку: творчість — це діяльність, яка
породжує щось нове, раніше не відоме на основі осмислення вже
нагромадженого досвіду та формування нових комбінацій знань, умінь,
продуктів.

Найголовнішою проблемою при вивченні творчості є проблема носія творчого
початку, особистості, яка творить. Визначенню поняття творчої
особистості у філософській, педагогічній та психологічній літературі
приділяється багато уваги (Б.Г. Ананьєв, В.І. Андрєєв, Ю.К. Бабанський,
С.М. Бондаренко, Р.М. Грановська, В.А. Кан-Калик, Я.О. Пономарьов, Н.Ф.
Тализіна, В.А. Цапок та інші).

Творчу особистість визначають як особистість, межі творчості якої
охоплюють дії від нестандартного розв’язку простого завдання до нової
реалізації унікальних потенцій індивіда в певній галузі, як Людину, яка
володіє певним переліком якостей, а саме рішучістю, умінням не
зупинятися на досягнутому, сміливістю мислення, умінням бачити далі
того, що бачать його сучасники і що бачили його попередники. Вона
повинна володіти мужністю для того, щоб піти проти течії і зруйнувати
те, чому вірить сьогодні більшість.

Психологічний словник визначає, що творча особистість виникає лише
внаслідок наявності у неї «..здібностей, мотивів, знань і вмінь, завдяки
яким створюється продукт, який відрізняється новизною, оригінальністю,
унікальністю» [11].

Серед характерологічних особливостей творчої особистості виділяють:

відхилення від шаблону;

оригінальність;

ініціативність;

наполегливість;

високу самоорганізацію;

працездатність.

Особливості мотивації діяльності полягають у тому, що творча особистість
знаходить задоволення не стільки у досягненні мети творчості, скільки у
самому процесі. Найспецифічнішою рисою творця вбачається несамовитий
потяг до творчої діяльності.

Більшість авторів погоджується з тим, що творча особистість – це
індивід, який володіє високим рівнем знань, потягом до нового,
оригінального, який уміє відкинути звичайне, шаблонне…

Головним показником творчої особистості, її найголовнішою ознакою
дослідники вважають наявність творчих здібностей, які розглядаються як
індивідуально-психологічні здібності людини, що відповідають вимогам
творчої діяльності і є умовою її успішного виконання.

Деякі дослідники не дають прямого визначення творчої особистості, а
розглядають певні специфічні її риси (інтелектуальні, характерологічні,
особливості мотиваційної сфери тощо) і визначають творчу особистість як
таку, якій ці риси в тій чи іншій мірі притаманні.

Крім. того, ряд дослідників (Л.Б. Єрмолаєва-Томіна, В.Н. Козленко, Н.Ю.
Посталюк та інші) поняття творчої особистості розглядають через поняття
творчого стилю діяльності або творчої активності.

Таким чином, ми бачимо, що визначення творчої особистості
характеризується великим розмаїттям.

У роботах В.І. Андрєєва, на наш погляд, дається інтерактивний підхід до
визначення творчої особистості у плані можливостей практичної
педагогічної оцінки та самооцінки рівня її сформованості. Учений подає
також одну з найкращих і найбільш універсальних класифікацій творчих
особистостей.

Теоретик-логік характеризується здатністю до широкого узагальнення,
класифікації та систематизації інформації. Люди цього типу чітко
планують свою роботу, для них характерна висока обізнаність та інтуїція.

Теоретик-інтуїтивіст — це тип творчої особистості, для якої характерна
здатність генерувати нові, оригінальні ідеї, фантазії, творча уява.
Творці цього типу — це великі винахідники, автори нових концепцій, шкіл
і напрямів.

Практик — це тип творчої особистості, який завжди прагне до
експериментальної перевірки своїх нових гіпотез.

Організатор володіє високим рівнем здібностей щодо організації колективу
для розробки і виконання нових завдань. Під керівництвом таких людей
створюються наукові школи і творчі групи.

Ініціатор — це тип творчої особистості, для якої характерні ініціатива і
натхнення, особливо на початкових етапах розв’язання нових творчих
завдань [1].

Швидкість досягнення певного рівня творчих результатів не є рівномірною
і цілком залежить від індивідуальних психофізіологічних особливостей
конкретної особистості, умов творчої діяльності, соціального оточення.

Аналіз філософської та психолого-педагогічної літератури, її осмислення
дозволяють нам запропонувати наступний підхід до визначення творчої
особистості. Творча особистість — це креативна особистість (особистість,
що має внутрішні передумови творчої активності), яка внаслідок впливу
зовнішніх факторів набула необхідних для актуалізації творчого
потенціалу людини додаткових мотивів, особистісних утворень, здібностей,
що сприяють дослідженню творчих результатів в одному чи кількох видах
творчої діяльності (див. схему 1).

Таким чином, якщо вчитель ставить за мету розвиток потенційних творчих
можливостей дитини, формування її як творчої особистості, він повинен
оволодіти тими формами, методами і засобами педагогічної діяльності, які
забезпечують розвиток креативних рис особистості, а також тих додаткових
мотивів, особистісних якостей, здібностей, які сприяють успішній творчій
діяльності. Для цього і сам учитель повинен бути творчим, бо як добро
виховує добро, так і творчість розвивається через творчість. Тому у
наступному параграфі розглянемо, що розуміється під поняттям
«педагогічна творчість» і яку роль відіграє у ній творчий педагог.

1.2. Сутність і специфіка педагогічної творчості

У сучасній психолого-педагогічній літературі поняття педагогічної
творчості трактується по-різному. В.І. Андрєєв розглядає поняття
педагогіки творчості як «науки про педагогічну систему двох діалектично
зумовлених видів людської діяльності: педагогічного виховання та
самовиховання особистості в різних видах творчої діяльності і
спілкування з метою всебічного та гармонійного розвитку творчих
здібностей як окремої особистості, так і творчих колективів» [1].

В.С. Шубинський визначає педагогіку творчості як особливу галузь
педагогічної науки, яка займається виявленням закономірностей формування
творчої особистості [27].

Л.І. Рувинський дає визначення педагогічній творчості як пошуку вчителем
нових рішень, постановки нових завдань, застосування нестандартних
прийомів діяльності [20].

Проблемою визначення педагогічної творчості займалися також М.М.
Поташник, В.А. Кан-Калик і М.Д. Нікандров.

Педагогічний словник визначає педагогічну творчість як оригінальне та
високоефективне вирішення вчителем навчально-виховних завдань,
збагачення теорії та практики виховання й навчання [14].

Таким чином, мета педагогічної творчості вчителя полягає у створенні
сприятливих психолого-педагогічних умов для розвитку потенційних
можливостей кожного учня в навчально-виховному процесі. Ефективність
розвитку дитини значною мірою визначатиметься освітнім середовищем,
скоординованою діяльністю всіх суб’єктів, причетних до її виховання.

Отже, педагогічна творчість учителя — це педагогічна діяльність,
спрямована на розвиток потенційних можливостей кожного учня у
навчально-виховному процесі для якої притаманні:

виникнення протиріччя, проблемної ситуації;

наявність об’єктивних (соціальні, матеріальні) і суб’єктивних (знання,
уміння, особистісні якості, мотивація, творчі здібності) умов для
творчості;

об’єктивна чи суб’єктивна новизна й оригінальність процесу та
результату;

соціальна та особиста вага і прогресивність (педагогічна творчість
учителя робить певний внесок у розвиток суспільства та особистості);

діалектична взаємозумовленість впливу на розвиток як дитини, так і
самого вчителя зовнішнього і внутрішнього саморуху особистості
(виховання й самовиховання, розвиток і саморозвиток тощо).

Специфіка педагогічної творчості вчителя розглянута в роботах В.І.
Загвязинського, В.А. Кан-Калика, Н.В. Кичук, Л.М. Лузіної, М.Д.
Нікандрова, М.М. Поташниката інших [6, 7, 12, 16].

У результаті аналізу наукових праць вище перелічених дослідників,
виділяємо такі специфічні риси педагогічної творчості вчителя:

співтворчий характер щодо суб’єкта-об’єкта педагогічної діяльності;

можливість суб’єктивної новизни й оригінальності процесу і результату;

обмеженість творчої діяльності педагога часом;

вплив на педагогічну творчість учителя багатьох факторів, які важко
передбачити.

Відповідно до специфіки педагогічної творчості формується і творча
особистість учителя. Проблеми, пов’язані з цим питанням були розглянуті
в роботах багатьох авторів, а саме Ю.П. Азарова, Ю.К. Бабанського, І.А.
Зязюна, В.А. Кан-Калика, Н.В. Кичук, Л.М. Лузіної, М.Д. Нікандрова, М.М.
Поташника, Р.Х. Шакурова та інших.

Визначаючи творчість як об’єктивну рису педагогічної діяльності вчителя,
Л.М. Лузіна підтвердила, що формування творчої індивідуальності вчителя
означає вироблення у нього особливого ставлення до професійної
діяльності як способу життя.

В.А. Кан-Калик і М.Д. Нікандров виділяють основні умови перетворення
діяльності вчителя у творчу:

усвідомлення себе як творця в педагогічному процесі;

усвідомлення сутності, значення і завдань власної
педагогічноїдіяльності, її мети;

сприймання вихованця як особистості в педагогічному процесі (як об’єкт і
суб’єкт виховання);

усвідомлення власної творчої індивідуальності.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури ми визначили
найважливіші риси педагогічної креативності вчителя:

високий рівень соціальної і моральної свідомості;

пошуково-проблемний стиль мислення;

розвинені інтелектуально-логічні здібності (вміння аналізувати,
обґрунтовувати, пояснювати, виділяти головне тощо);

проблемне бачення;

творча фантазія, розвинена уява;

специфічні особисті якості (сміливість, готовність до ризику,
цілеспрямованість, допитливість, самостійність, наполегливість,
ентузіазм);

специфічні ведучі мотиви (необхідність реалізувати своє «я», бажання
бути визнаним, творчий інтерес, захопленість творчим процесом, прагнення
досягти найбільшої результативності в конкретних умовах праці);

комунікативні здібності;

здатність до самоуправління;

високий рівень загальної культури.

Перелік найважливіших рис педагогічної креативності вчителя не є
усталеним. Проблема формування творчої особистості вчителя, розвитку
його педагогічної креативності сьогодні повною мірою не вирішена.

Аналіз психолого-педагогічної літератури приводить до висновку, що
рівень творчої діяльності вчителя, визначається, як правило, залежно від
того чи іншого конкретного напряму його педагогічної діяльності.

Так, наприклад, І.П. Раченко визначає рівні творчої діяльності учителя,
щодо його вміння організовувати свою працю. М.М. Поташник виділяє їх
щодо підготовки педагога до уроку чи позаурочного заходу. В.А. Кан-Калик
визначає творчі рівні діяльності вчителя щодо вміння керувати засвоєнням
знань через взаємодію з учнівським колективом.

Для визначення рівня творчої діяльності вчителя треба розглядати різні
напрями його педагогічної діяльності. Ми розділяємо точку зору В.І.
Андрєєва щодо визначення п’яти підсистем у творчій педагогічний
діяльності.

1. Дидактична підсистема характеризує ступінь володіння вчителем
змістом навчального матеріалу, формами, методами, засобами ефективної
організації навчальної творчої діяльності учнів;

2. Виховна підсистема характеризує творчу педагогічну діяльність
учителя із забезпечення психолого-педагогічних умов для формування
кожного учня як особистості через активну життєву діяльність вихованців,
їх творчий розвиток, самореалізацію своїх потенційних можливостей у
різних видах діяльності;

3. Організаційно-управлінська підсистема характеризує творчу
педагогічну діяльність учителя з розвитку здатності до самоуправління і
комунікації;

4. Підсистема самовдосконалення характеризує творчу педагогічну
діяльність учителя з підвищення своєї професійної та загальної культури,
із самовиховання і саморозвитку професійно-значущих якостей,
педагогічної колективності, створення своєї творчої лабораторії;

5. Громадсько-педагогічна підсистема характеризує професійний,
громадський та особистісний рейтинг учителя.

У цих підсистемах різні вчителі можуть перебувати на різних творчих
рівнях:

1. Репродуктивний передбачає, що вчитель працюючи на основі
вироблених до нього методик, рекомендацій, досвіду, відбирає ті, які
найбільше відповідають конкретним умовам його праці,
індивідуально-психологічним особливостям учнів.

2. Раціоналізаторський передбачає, що вчитель на основі
аналізу свого досвіду, конкретних умов своєї педагогічної діяльності
вносить корективи у свою роботу, удосконалює, модернізує її;

3. Конструкторський передбачає таку діяльність учителя, у
якій на основі свого досвіду, знань психолого-педагогічних особливостей
учнівського колективу, використовуючи існуючі методики, учитель
конструює свій варіант вирішення педагогічної проблеми;

4. Новаторський передбачає вирішення педагогічної проблеми на
принципово нових засадах, відрізняється новизною, оригінальністю,
високою результативністю.

Отже, творчий учитель — це особистість, яка характеризується високим
рівнем педагогічної креативності (креативні риси особистості й додатково
сформовані мотиви, особистісні якості, здібності, які сприяють успішній
творчій педагогічній діяльності), відповідним рівнем знань предмету,
який викладає, набутими психолого-педагогічними знаннями, уміннями та
навичками, які, за сприятливих для педагогічної творчості учителя умов,
забезпечують його ефективну педагогічну діяльність із розвитку
потенційних творчих можливостей учнів (див. схему 2).

Творчість є необхідною складовою праці вчителя. Без неї неможливий
педагогічний процес. Специфічна за своєю суттю творчість педагога має
багато спільного не тільки з художнім, але й із науковим. Учитель дає
науковим фактам, гіпотезам, теоріям якби нове життя, відкриваючи їм
шляхи до розуму і серця своїх учнів. Творчість — необхідна умова
становлення самого педагога, його самопізнання, розвитку і розкриття як
особистості. Творчість, розвиваючи здібності, формує педагогічну
талановитість учителя.

РОЗДІЛ II. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ
ВЧИТЕЛЯ

2.1. Розвиток творчих здібностей майбутнього вчителя у процесі навчання
у вузі

Центральною ланкою розвиваючого навчання є створення оптимальних умов
для розвитку загальних навчальних здібностей учнів і їхнього творчого
потенціалу. У зв’язку з цим перед кожним учителем стоїть завдання
виявити, закріпити у школярів прагнення і потяг до творчого
самовираження, а також створити всі необхідні умови для їхнього
подальшого розвитку.

Виховання творчої особистості учня неможливе без права вчителя на власну
творчість, на пошуки своєї технології, яка відповідає його особистісним
якостям. Педагогічна творчість має дві сторони: творчість самого
організатора навчально-виховного процесу учителя і творчість учнів як
необхідна умова удосконалення вчителя і розвитку творчих можливостей
дітей.

Учитель як суб’єкт педагогічної творчості повинен бути сформований як
творча індивідуальність, яка включає в себе творче мислення і здатність
до творчої діяльності.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури (роботи Ю.П.
Азарова, Ю.К. Бабанського, О.О. Бодальова, В.І. Загвязінського, І.А.
Зязюна, В.О. Кан-Калика, Н.В. Кичук, Н.В. Кузьміної, Л.М. Лузіної, М.Д.
Нікандрова, М.М. Поташника, В.О. Сластьоніна, Р.Х. Шакурова та ін.)
можна сформулювати найважливіші якості вчителя, що сприяють успішній
творчій діяльності:

здатність до нестандартного рішення;

пошуково-проблемний стиль мислення;

уміння створювати проблемні, нестандартні навчальні і виховні ситуації;

оригінальність у всіх сферах своєї діяльності;

творча фантазія, розвинена уява;

специфічні особистісні якості (сміливість, готовність до ризику,
винахідливість, цілеспрямованість, оптимізм, ентузіазм,
настирливість, упевненість, кмітливість, інтуїтивне відчуття
нового та оригінального та ін).

Активна творча діяльність учителя дає позитивний результат у тому
випадку, коли буде базуватися на двох основах: розвитку творчої
активності студентів у вузі й подальшій організації творчого пошуку
вчителя в школі. Тому одним із завдань вузівської підготовки майбутніх
учителів є розвиток їхніх творчих здібностей, нестандартного мислення,
формування вмінь та навичок здійснювати в майбутньому навчально-виховний
процес на творчому рівні.

У процесі нашого дослідження ми вивчили і проаналізували досвід роботи
кафедри педагогіки Миколаївського державного університету з питань
розвитку творчих здібностей у студентів-майбутніх учителів. Було
виявлено, що важливою передумовою формування творчих умінь та навичок у
студентів є організація творчого процесу на заняттях і залучення їх до
активної участі в ньому. Творчий процес — це створення нових соціально
значущих матеріальних і духовних цінностей. Ми розділяємо точку зору
В.С. Шубинського відносно його етапів:

зіткнення з новим, творча невизначеність;

пошуки рішення;

критика;

підтвердження і втілення.

На кожному з них формуються певні елементи творчих умінь і навичок
студентів.

Досвід практичної роботи зі студентами в МДУ імені В.О. Сухомлинського і
результати досліджень доводять, що ефективність формування їхніх творчих
умінь і навичок забезпечуються комплексним підходом до вирішення цієї
проблеми. У зв’язку з цим використовується така система:

лекційні, семінарські, лабораторно-практичні заняття;

самостійна робота студентів;

робота проблемних груп, гуртків;

спецкурси, спецсемінари;

педпрактика;

курсові і дипломні роботи майбутніх учителів.

Студенти залучаються до різних видів пізнавальної діяльності, пробують
себе в процесі багатьох видів творчого пошуку. Подібні види
навчально-практичної діяльності дозволяють визначити інтереси, нахили,
творчі здібності і можливості, урахування яких допомагає створювати
необхідні умови для їх підтримки й розвитку.

Отже, процес навчання організується таким чином, щоб викликати у
студентів потребу у творчому застосуванні знань, здібностей,
нестандартного мислення і подальшого розвитку.

Привертає увагу основна форма організації навчального процесу — лекція.
Розвитку творчого мислення і уяви сприяють лекції, на яких
аргументується і мотивується тема, чітко визначаються мета і завдання,
дається історіографія, використовуються різні рівні проблемного
навчання, до структури яких входять елементи дослідницької роботи,
розкриваються сучасні підходи і концепції, використовується досвід
роботи кращих учителів, шкіл, визначаються перспективи розвитку школи і
педагогіки, здійснюються міжпредметні і внутрішньопредметні зв’язки. На
таких лекціях створюється атмосфера наукового пошуку. У процесі дискусій
розвивається творчий потенціал її учасників, образне і продуктивне
мислення, творча уява, мовлення. Студенти вчаться самостійно мислити,
робити висновки. Використання наукової методики озброює студентів не
тільки знаннями, а й методами їх здобуття.

На семінарських і лабораторно-практичних заняттях із педагогіки, основ
педагогічної майстерності, методики виховної роботи студентам
пропонуються творчі завдання різних рівнів складності: від презентації
книг на першому курсі до створення і вирішення педагогічних ситуацій,
представлення передового педагогічного досвіду, інсценізації віршів,
уривків творів, проведення фрагментів уроків на другому і до проведення
нестандартних уроків та виховних заходів — на третьому.

Творче аналітичне мислення і творча педагогічна уява розвиваються у
студентів у процесі створення і вирішення педагогічних ситуацій. Творча
педагогічна ситуація (ситуація, яка містить у собі протиріччя) дає
можливість перевірити теоретичні знання, вибрати інструмент педагогічних
дій і прогнозувати результат. У процесі її вирішення студенти визначають
умови, у яких вона виникла, дійових осіб, основні протиріччя, аналізують
дії кожного учасника і оцінюють їх; пропонують декілька варіантів
вирішення й обирають оптимальне. Обґрунтовують його. Такий характер
навчально-пізнавальної діяльності сприяє більш ґрунтовному засвоєнню
знань, розвиває здібність прогнозувати і передбачати дії учасників
ситуації та її результати. А найголовніше – запобігати складним
конфліктним ситуаціям.

Значне місце у своїй роботі викладачі МДУ імені В.О. Сухомлинського
(Пономаренко Т.Л., Стельмах Н.В. та ін.) відводять рольовим, і особливо
діловим, іграм. Із психології відомо, що гра забезпечує гармонійну
роботу головного мозку (стимулює роботу правої півкулі, а через неї
всього мозку). У процесі гри напружені всі пошукові емоції.

На повну силу працює образне і логічне мислення, мобілізовані всі види
пам’яті, ввімкнені вольові механізми, залучені всі таємні резерви
психіки. Тому ККД ігрових методів від 2 до 10 разів більший у порівнянні
зі словесним навчанням. У діловій грі засвоєння знань студентами і
формування педагогічних умінь і навичок відбувається не абстрактно, а в
реально змодельованому навчально-виховному процесі, у динаміці розвитку
сюжету ділової гри. У студентів формуються навички педагогічної
взаємодії, ціннісні орієнтації й установки, актуалізуються і
закріплюються знання, розвивається пізнавальний інтерес і творчий
потенціал. Знання з теоретичного рівня переводяться на більш високий —
практичний.

До проведення фрагментів уроків на другому курсі, уроків і виховних
заходів на третьому студенти відповідно до своїх здібностей і
можливостей готують роздавальний матеріал, наочність, підбирають музику,
цікаві повідомлення, факти, прислів’я та приказки, пісні, складають
вірші, готують завдання творчого характеру тощо.

Із метою створення оптимальних умов для розвитку творчих здібностей
викладачі орієнтують студентів на підготовку і проведення різних типів
нестандартних уроків: уроків-мандрівок, уроків-загадок, уроків-ігор,
уроків-казок, уроків-легенд тощо. Ці уроки позбавлені звичайних
шаблонів. їхньою характерною рисою є створення протягом всього уроку
умов для творчої навчальної діяльності учнів. Студенти виступають у ролі
вчителів-предметників, класних керівників, директора, завуча,
методистів. Подібні практикуми сприяють більш глибокому самопізнанню,
самооцінці, саморозвитку, формують уміння і навички педагогічної
діяльності. Під час аналізу увага студентів зосереджується і на творчому
аспекті уроку чи виховного заходу. Обговорюються: новизна й
оригінальність, прийоми розвитку пізнавального інтересу і творчих
здібностей; відповідність змісту, форм, методів, засобів, меті та
рівневі розвитку учнів тощо.

Враховуючи об’єктивні оцінки своїх товаришів і викладача, студенти краще
усвідомлюють свої недоліки, резерви. Це є стимулом до самоосвіти,
самовиховання, самовдосконалення, створення своєї творчої лабораторії і
саморозвитку творчої особистості майбутнього вчителя.

Із метою виявлення ролі занять з основ педагогічної майстерності (ОПМ) у
підготовці творчої особистості майбутнього вчителя, ми провели
анкетування 70-ти студентів другого курсу філологічного факультету МДУ
імені В.О.Сухомлинського. Усі опитані студенти зазначили, що заняття з
ОПМ дають великий поштовх до розвитку творчих здібностей майбутнього
педагога:

тренують творче мислення й уяву;

викликають бажання зацікавити присутніх на занятті;

дають можливість переймання нових творчих ідей одними студентами в
інших;

допомагають розкрити творчі задатки і здібності.

Значна роль занять із основ педагогічної майстерності в підготовці
майбутнього творчого вчителя підтверджується також результатами
досліджень рівня розвитку творчої активності студентів.

Критеріями оцінки рівня розвитку творчої активності студентів ми взяли:

уміння бачити і виділяти проблему;

створювати проблемні ситуації в процесі навчання і виховання; знаходити
шляхи до її розв’язування; відбивати і структурувати навчальний
матеріал;

виділяти головне, суттєве;

ставлення студентів до вивчення предметів педагогічного циклу, до своєї
майбутньої професії;

ставлення до навчання, прагнення до самовдосконалення.

Дослідження показало, що рівень сформованості творчої активності
залежить від загального рівня розвитку студента, від досвіду творчої
діяльності, одержаного в школі і за рік навчання у вузі, від наявності
задатків та здібностей.

Під час проведення першого зрізу студенти з високим рівнем активності
становлять лише 10% від загальної кількості респондентів. Вони мають
власний погляд на педагогічні постулати, сміливо аналізують свій і чужий
досвід, уміло виділяють у ньому найсуттєвіше, висловлюють власні
судження, творчо підходять до розв’язання ігрових завдань, активно
працюють у проблемних групах, проводять цікаві педагогічні дослідження.

На жаль, 90% респондентів відносились до груп із середнім та слабким
проявом творчих здібностей. Вони менш самостійні у своїх діях і
прийнятті рішень. їм часто бракує досвіду творчої діяльності, притаманна
низька самооцінка своїх можливостей, невпевненість у позитивному
результаті. Багатьом із них властиве репродуктивне мислення, вони часто
схильні до стереотипів у діяльності.

Результати другого зрізу показали, що внаслідок цілеспрямованої роботи з
розвитку творчого потенціалу студентів на заняттях з предметів
педагогічного циклу і особливо з ОПМ рівень творчої активності студентів
значно зростає. До групи студентів із високим рівнем творчої активності
належить 48% респондентів, а з низьким рівнем — 52%. Таким чином, рівень
творчої активності підвищується у середньому на 38%.

Як бачимо, заняття з педагогічних дисциплін значно підвищують творчий
потенціал, розвивають творчі здібності майбутніх учителів, адже
творчість є однією з суттєвих характеристик педагогічної діяльності.

Отже, ми дослідили та обґрунтували досвід роботи викладачів кафедри
педагогіки МДУ імені В.О. Сухомлинського з формування творчої
особистості вчителя у процесі вузівської підготовки. У наступному
параграфі ми визначимо й обґрунтуємо найбільш ефективні шляхи розвитку
педагогічної творчості.

2.2. Шляхи розвитку і реалізації творчого потенціалу вчителя в
педагогічній діяльності

На сучасному етапі в школі створюються сприятливі умови для розвитку
педагогічної творчості вчителів і підвищення на цій основі
результативності навчально-виховного процесу. Усе це ставить принципово
нові вимоги перед керівниками загальноосвітніх шкіл і шкіл нового типу
щодо розвитку творчого потенціалу педагогічних колективів взагалі і
кожного вчителя зокрема.

Нині існує два наукових підходи до керівництва творчими процесами:
оволодіння алгоритмами творчого процесу й побудова відповідних моделей
різноманітних творчих рішень і створення найсприятливіших умов для
творчої діяльності педагогів. У практиці керівництва загальноосвітньою
школою і школою нового типу ці два процеси йдуть поруч у діалектичній
єдності і взаємодії.

Створення сприятливих умов для розвитку педагогічної творчості,
самореалізація особистості вчителя є складовою частиною діяльності
керівника, його соціально-психологічною функцією управління школою.

Соціально-психологічні функції управління, як зазначає Р.Х. Шакуров,
спрямовані на формування в педагогічному колективі таких
соціально-психологічних станів і якостей, які необхідні для продуктивної
праці [26].

Слід зазначити, що ефективний розвиток педагогічної творчості і
самореалізація вчителя можливі тоді, коли діяльність школи будується з
урахуванням особистості вчителя, його ініціативи та здібностей, на
колегіальній роботі вчителів, на їх відповідальності за наслідки
навчально-виховної роботи з учнями. Саме такий підхід реалізується при
створенні вільних вальдорфських шкіл.

Учителі вальдорфської школи повинні не тільки досконало знати предмети,
які викладають, а й володіти різними видами мистецтва, іноземними
мовами, грати на музичних інструментах, бути умільцями, займатися
спортом [10].

Спираючись у своїй діяльності на антропософську педагогіку, вони
повинні досконало володіти формами і методами виховання характеру учнів,
їх фантазії і мислення, формування моральних рис.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної психолого-педагогічної літератури, стан
вирішення цієї проблеми в практиці роботи загальноосвітніх шкіл, ліцеїв,
гімназій, дозволили визначити такі основні педагогічні умови, які
сприяють творчій діяльності, самореалізації особистості вчителя:

забезпечення можливості реалізації вчителем своїх здібностей у
найважливішій сфері його життєдіяльності — трудовій, а саме: у
навчально-виховному процесі, у пізнавальній роботі з учнями, у системі
підвищення кваліфікації з метою самоутвердження вчителя, розвитку в
нього почуття самоповаги;

сприяння самовизначенню кожного вчителя в усіх сферах внутрішкільного
життя через індивідуальний вибір;

детальне вивчення найбільш значущих для вчителів видів громадської
діяльності і сприяння вияву особистості кожного вчителя у певному виді
громадської діяльності для його самовизначення, самоутвердження й
самореалізації через них;

створення творчої атмосфери, здорового морально-психологічного клімату в
колективі;

утвердження в колективі демократичного стилю спілкування, свободи
критики, творчих дискусій;

забезпечення вільного часу вчителя (реалізація у практичній діяльності
ідей інтенсифікації праці, оптимізації навчально-виховного процесу,
наукової організації праці) з метою створення умов для самореалізації
особистості вчителя на дозвіллі, підвищення його загальної культури;

своєчасна позитивна оцінка діяльності вчителя для розвитку в нього
почуття задоволення;

уміння керівника помічати, розвивати й цінувати неповторну творчу
індивідуальність кожного вчителя;

забезпечення соціального захисту вчителя в умовах ринкової економіки,
матеріальних умов його життя й праці (диференційована заробітна плата,
обладнані методичний і навчальний кабінет, кімната емоційного
розвантаження, домашня бібліотека тощо);

забезпечення естетичних умов праці.

Визначаючи такі основні операційні функції управління загальноосвітньою
школою і школою нового типу як планування, організація, координування,
коригування, контроль, розглянемо, що може передбачити керівник школи
для розвитку педагогічної творчості вчителів на кожному етапі
управлінського циклу.

При плануванні. При складанні перспективного, а на його основі — річного
плану роботи школи необхідно запланувати розвиток педагогічної творчості
вчителів як один із напрямів роботи з педагогічними кадрами, при цьому в
річному плані можна передбачити:

вивчення досягнень психолого-педагогічної науки, передового досвіду;

різні форми роботи для розвитку колективної творчості вчителів;

зміст роботи з учителями для розвитку їхньої творчої індивідуальності;

виявлення творчих пошуків учителів при проведенні атестації;

надання вчителям допомоги щодо складання особистого творчого плану;

виступи вчителів на методичних об’єднаннях, педагогічних читаннях тощо;

відкриті уроки для обміну досвідом;

колективні заходи щодо підвищення культурного рівня вчителів;

матеріальне й моральне заохочення вчителів.

При плануванні особливу увагу слід звернути на розвиток колективної
творчої діяльності вчителів. Основними формами роботи для розвитку
колективної творчості вчителів вважаємо такі: педагогічна рада;
науково-практичні, теоретичні, читацькі конференції; засідання круглого
столу; дискусії; методичні об’єднання; творчі групи (мікрогрупи,
тимчасові об’єднання вчителів); обговорення відвіданого уроку чи
позакласного заходу; науково-дослідницька робота вчителів; художня
самодіяльність.

Звертаємо увагу на найважливіші з них. Педагогічна рада сприяє розвитку
педагогічної творчості вчителів, коли:

при плануванні тематики виходять із проблемних питань, розроблених з
урахуванням конкретних умов праці й творчого рівня діяльності
педагогічного та учнівського колективів;

заздалегідь ознайомлюють педагогічний колектив із тематикою й питаннями
для обговорення;

кожний учитель має змогу ознайомитися до проведення педагогічної ради з
проектом рішення, зробити зауваження, внести пропозиції;

контроль за виконанням рішень педагогічної ради здійснюється гласно.

Науково-практичні й теоретичні конференції вчителів сприяють розвиткові
їх творчого потенціалу, коли:

тема конференції зумовлена проблемою, над якою працює педагогічний
колектив;

у проведенні конференції беруть участь учені, науковці,
учителі-новатори;

при підготовці конференції створюються творчі групи, що вносять
пропозиції щодо змісту конференції, її структури, а також розробляють
рекомендації;

до змісту конференції включається аналіз та інформація про роботу
вчителів школи з даної проблеми;

до конференції готується виставка нових методичних видань із проблеми, а
також виставка методичних досягнень учителів. Одна з найважливіших умов
розвитку педагогічної творчості

вчителів — створення сприятливих умов для проведення творчих дискусій,
обміну й боротьби думок.

Дискусія — це одна з найважливіших форм комунікації, метод вирішення
суперечливих проблем і своєрідних способів пізнання.

Дискусія дає змогу:

зрозуміти те, що не є повною мірою чітким і не знайшло повного
тлумачення;

досягти її учасникам кращого взаєморозуміння;

досягти певного ступеня погодження її учасників щодо питання, дискусії;

зменшити момент суб’єктивності у вирішенні проблеми;

розвивати творчий потенціал учасників.

При організації навчально-виховного процесу з метою розвитку
педагогічної творчості вчителів керівникам шкіл радимо:

поступово створювати сприятливі умови для педагогічної творчості
вчителів;

диференційовано підходити до організації методичної роботи;

виконувати особисті програми щодо надання індивідуальної допомоги
вчителю в його самоосвіті, самовдосконаленні, саморозвитку;

організувати проведення відкритих уроків як засобів самовираження
вчителів;

організувати колективну творчу діяльність учителів, передбачену
планом;

організувати методичну допомогу вчителю для створення творчої
лабораторії.

Диференційований підхід до організації методичної роботи
передбачає:

проведення діагностичних досліджень роботи педагогічного колективу для
виділення різних рівнів творчої професійної діяльності вчителів;

комплектування динамічних груп учителів для вдосконалення діяльності з
урахуванням фаху і рівня творчості;

розробку програми роботи кожної групи на рік із урахуванням типових
ускладнень у роботі конкретних учителів групи;

проведення творчих звітів кожної групи впродовж тижнів педагогічної
творчості;

аналіз динаміки розвитку творчого потенціалу кожного члена групи за рік.

Важливим компонентом формування творчої особистості вчителя є створення
його власної творчої лабораторії, що передбачає:

створення індивідуальної системи неперервної роботи з самоосвіти й
самовдосконалення на основі вивчення своїх професійно-особистісних
якостей, можливостей, ускладнень і протиріч у педагогічній діяльності;

створення індивідуальної системи забезпечення технології
навчально-виховного процесу (накопичення дидактичного матеріалу,
конструювання оптимальних варіантів уроків, у тому числі нестандартних,
використання принципів наукової організації педагогічної праці,
постійний аналіз результатів своєї педагогічної діяльності);

активну участь у роботі методичного об’єднання, різних форм колективної
творчої діяльності, написання методичних розробок.

У процесі нашого дослідження ми ознайомилися з досвідом роботи вчителя
вищої категорії, вчителя-методиста російської мови та літератури
Миколаївської СШ №4 Казанжи Алли Іванівни. З цією метою ми відвідали
засідання створеного нею факультативу «Сонечко», де Алла Іванівна навчає
своїх вихованців творити. У своїй діяльності вчителька керується таким
принципом: розвивати творчість можна лише творчістю. Цього принципу
притримується Алла Іванівна й тоді, коли разом з учнями V-VI класів,
учасниками факультативу, складає їхню першу колективну казку про те, як
стара, похмура хмара, стала веселою хмаринкою. Ось як відбувається
творчий процес складання усної казки:

Жила-була стара, похмура Хмара. Як їй жилося, діти, якщо вона стара і
похмура?

Жилося нерадісно, сумно, тяжко тощо (відповіді різних учнів).

Залягла вона на небі й майже не пересувалася. Чому?

Тому що вона стара, залежалася, у ній було дуже багато води тощо.

Так, у ній було дуже багато води, і їй тяжко було
й пересуватися, й жити. Коли нам тяжко, ми звертаємося за
допомогою. Як ви гадаєте, до яких небесних сил звернулася Хмара?

До інших хмар, до Сонця, до Вітру, до Грому тощо.

Так, діти, мені здається, що Хмара звернулася передусім до Вітру.
Пам’ятаєте: «Ветер, ветер, тьі могуч, тьі гоняешь стан туч…» А може
бути, й до Блискавки, й до Грому. Як ви гадаєте, чи згодились вони
допомогти?

Мабуть; погодились; звичайно; думаю так; так, адже вони всі мешканці
неба тощо.

А як у нашій казці ми передамо їх згоду? Одним словом чи діалогом ?

Діалогом; їх кілька, кожний хоче висловитись; у казці повинен бути
діалог; вони повинні поговорити, знайти спільне рішення тощо.

Хто ж, на вашу думку, почне діалог?

Я гадаю, Вітер; він швидший від усіх; а на мою думку, Грім: він
голосніший за всіх; і Блискавка може; їй видніше за всіх.

Добре, почне Грім. Яким питанням ?..

І такий діалог учителя зі своїми вихованцями триває доти, поки казка не
буде завершеною.

Після такої колективної роботи учні отримують завдання записати казку
«История старой Тучи» вдома, опрацювати, внести свої корективи. Отже,
так колективно була написана перша казка (див. додаток 1).

Під час творчої роботи над складанням казки Казанжи А.І. використала
такі методи творчої діяльності, як:

синектика — метод розв’язку творчих задач шляхом пошуку аналогії;

метод контрольних питань, який передбачає постановку умови і можливих
відповідей [3, 62].

Для стимулювання творчого пошуку вчителя, розвитку творчих здібностей
учнів ще під час планування відкритих уроків необхідно передбачити
проведення нестандартних уроків.

Під нестандартними уроками ми розуміємо такі уроки, які позбавлені
звичайних шаблонів, мають загальний, об’єднуючий початок — елементи
рольової гри. Нестандартні уроки обов’язково містять творчі ситуації,
які збуджують до співробітництва і співтворчості на уроці.

Найчастіше в практиці роботи шкіл використовуються такі нестандартні
уроки, як конференції, диспути, змагання, КВК, спектаклі, усні журнали,
уроки-загадки, уроки-мандрівки тощо.

Нестандартні уроки є органічною частиною всієї системи роботи вчительки
зарубіжної літератури Першої української гімназії міста Миколаєва Стамат
Тетяни Володимирівни. Під її керівництвом учні-старшокласники
розробляють власні сценарії, за якими відбуваються постановки:

урок-театралізована вистава «Краса як гармонія духу і тіла», за романом
О. Уайльда «Портрет Доріана Грея» (див. додаток 2).

урок-ток-шоу «У пошуках майстра…», за романом М. Булгакова «Майстер і
Маргарита».

У УІ-УІІ класах Стамат Т.В. проводить уроки-подорожі до казкових країн.
За основу таких уроків беруться казки, які діти склали самі.

Учителька пропонує також цікаву форму вивчення життя і творчості
письменників. Учні заздалегідь готуються до уроку, підбирають і вивчають
матеріал, готуючись до інтерв’ю з письменником.

У процесі підготовки учнів до вище згаданих видів творчої діяльності
Стамат Т.В. використовує такі творчі завдання:

за початком художнього твору скласти власну кінцівку, або прочитавши
твір до кінця, змінити її;

постановка проблемного питання до кожної теми, яке передбачає
письмову відповідь;

побудова нестандартних таблиць до теми, що вивчається тощо (див. додаток
3).

У своїй педагогічній діяльності Стамат Т.В. широко використовує метод
системного аналізу, який передбачає розв’язання творчих задач шляхом
використання елементів системи, у якій виникали труднощі, елементів
оточуючого середовища і зв’язку між ними.

Нашої уваги заслуговує також творча лабораторія вчительки української
мови та літератури Першої української гімназії м. Миколаєва Ковальчук
Наталії Павлівни.

На уроках української мови вона активно використовує метод аналізу
навчальних текстів для виконання творчих завдань. Підбираючи творчі
завдання для уроку, учителеві необхідно продумати, які тексти з
підручника і матеріали з зошитів слід запропонувати учням для аналізу
при виконанні творчих завдань. І, хоча в процесі аналізу діти не
знайдуть прямих відповідей на завдання, адже воно творче, а не
репродуктивне, вони ще раз повторять теоретичний матеріал, який є
основою для виникнення асоціацій у свідомості дітей. Аналізуючи
асоціації, що виникли, діти зможуть знайти відповіді [ 3, 60-61].

Ковальчук Н.П. пропонує учням на уроках із української мови самим
складати:

завдання для тематичної атестації (той, хто найкраще складає ці
завдання, може бути звільнений від тематичної атестації, отримавши
високу оцінку автоматично) (див. додаток 4);

опорні схеми до параграфа.

Під час вивчення української мови вчителька пропонує такі види творчих
завдань:

за малюнком скласти діалог на основі теми уроку;

скласти твір, протилежний даному, підібравши до слів у тексті антоніми
(на основі теми уроку) тощо.

На уроках з української літератури Ковальчук Н.П. пропонує учням
наступні творчі завдання:

виконати малюнок до прочитаного художнього твору, або до його фрагменту
і пояснити, чому саме так він виконаний (учні пояснюють форму, кольори і
чому саме цей фрагмент твору обрано) (див. додаток 5);

написати вірш-відгук на основі прочитаного твору (див. Додаток 6).

Ці завдання передбачають використання методу синектики:

символічної аналогії — зображення умови задачі у вигляді схеми, малюнка
й аналіз можливостей використання кожного елемента та схеми для пошуку
розв’язків;

фантастичної аналогії — виклад умови задачі у вигляді казки і
застосування прийомів фантазування (зменшення-збільшення,
прискорення-уповільнення швидкості, часу, об’єднання-дріблення, зміна
законів природи, зробити навпаки та ін.) для пошуку відповідей [3,
62-63].

Учні Ковальчук Н.П. також часто інсценують уривки з улюблених творів.

При координуванні й коригуванні діяльності педагогічного колективу з
розвитку педагогічної творчості особливе значення має стимулювання
творчої діяльності вчителів та регулювання стосунків між учителями й
керівниками школи, педагогами й учнями.

При регулюванні стосунків керівникові школи треба звернути увагу:

на попередження й вирішення конфліктних ситуацій, які виникають у
колективі як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин;

індивідуальний підхід до кожного вчителя;

диференційоване управління впровадженням новаторського досвіду.

Для стимулювання творчої діяльності вчителів керівникам шкіл радимо:

створити систему заохочення вчителів до творчої діяльності (моральне й
матеріальне заохочення);

систематично пропагувати кращий досвід педагогічної діяльності
вчителів: при цьому вона може бути внутрішкільна (виступи вчителів у
районі, місті, підготовка статей, методичних рекомендацій, дисертацій
тощо);

проведення змагань, конкурсів, творчих робіт, методичних виставок;

проведення тижнів педагогічної творчості;

анкетування вчителів у процесі їх атестації.

У процесі внутрішкільного контролю для розвитку педагогічної творчості
вчителів при відвідуванні уроків і позаурочних заходів керівники шкіл
повинні звертати увагу:

на нестандартні форми й методи навчання та виховання, їх поєднання й
результативність;

конструювання навчального матеріалу;

нестандартні прийоми планування навчально-виховного процесу;

здатність учителя модифікувати й комбінувати в нестандартному напрямі;

уміння виділити основну ідею уроку, виховного процесу;

виявлення зерен педагогічного досвіду.

Про результативність педагогічної творчості вчителя в
навчально-виховному процесі свідчать реальні перетворення в особистості
учня чи поведінці учнівського колективу на основі перетворення
педагогічної діяльності самого вчителя. У процесі внутрішкільного
контролю керівники школи спостерігають за змінами в педагогічній
діяльності вчителів та навчальній діяльності учнів, у розвитку їхніх
творчих здібностей.

Аналізуючи взаємозалежність творчої діяльності вчителя й учнів,
результати їхньої спільної діяльності, керівник школи робить висновок
щодо динаміки розвитку творчої індивідуальності вчителя.

Отже, розвиток педагогічної творчості вчителів і підвищення на цій
основі результативності навчально-виховного процесу знаходиться у
прямо-пропорційній залежності від педагогічних умов, від правильно
обраних шляхів розвитку та реалізації творчої педагогічної діяльності,
від особистісних якостей учителя.

Тому для організації навчально-виховної діяльності необхідно враховувати
саме такі чинники формування творчої особистості, адже тільки у
сприятливих педагогічних умовах за допомогою правильно обраних шляхів
реалізації свого творчого потенціалу може вільно розвиватися творчий
учитель.

Сприятливі умови для творчої діяльності та самореалізації особистості
вчителя створені у Першій українській гімназії міста Миколаєва.

Робота з обдарованими дітьми вимагає від педагогів найвищих рівнів
творчої діяльності. З метою виявлення рівнів творчої педагогічної
діяльності вчителів Першої української гімназії ми провели анкетування.
«Самооцінка творчої діяльності вчителя на уроці» (див. додаток 7).
Анкета складається з переліку творчих аспектів діяльності вчителя на
уроці і кількості балів, які відповідають рівням творчої педагогічної
діяльності (найнижчий ранг- 1, а найвищий — 4). Самооцінка творчої
діяльності вчителя з розвитку потенційних можливостей учнів у процесі їх
навчання дорівнюватиме середньому арифметичному проставлених балів.

Проаналізувавши результати анкетування, ми отримали наступні результати:

на репродуктивному працює лише 10% респондентів; на раціоналізаторському
— 17%;

на конструктивному рівні — 54%;

на новаторському рівні — 19%.

Отже, більшість учителів Першої української гімназії працює на вищих
рівнях творчої діяльності — конструктивному та новаторському, що
говорить про високий творчий потенціал і надзвичайно сприятливі умови
для творчого саморозвитку педагогів (див. додаток 8).

У процесі внутрішкільного контролю для розвитку педагогічної творчості
вчителів при відвідуванні уроків і позаурочних заходів керівники шкіл
повинні звертати увагу:

на нестандартні форми й методи навчання та виховання, їх поєднання й
результативність;

конструювання навчального матеріалу;

нестандартні прийоми планування навчально-виховного процесу;

здатність учителя модифікувати й комбінувати в нестандартному напрямі;

уміння виділити основну ідею уроку, виховного процесу;

виявлення зерен педагогічного досвіду.

Про результативність педагогічної творчості вчителя в
навчально-виховному процесі свідчать реальні перетворення в особистості
учня чи поведінці учнівського колективу на основі перетворення
педагогічної діяльності самого вчителя. У процесі внутрішкільного
контролю керівники школи спостерігають за змінами в педагогічній
діяльності вчителів та навчальній діяльності учнів, у розвитку їх
творчих здібностей.

Аналізуючи взаємозалежність творчої діяльності вчителя й учнів,
результати їхньої спільної діяльності, керівник школи робить висновок
щодо динаміки розвитку творчої індивідуальності вчителя.

Отже, розвиток педагогічної творчості вчителів і підвищення на цій
основі результативності навчально-виховного процесу знаходиться у
прямо-пропорційній залежності від педагогічних умов, від правильно
обраних шляхів розвитку та реалізації творчої педагогічної діяльності,
від особистісних якостей учителя.

Тому для організації навчально-виховної діяльності необхідно враховувати
саме ці чинники формування творчої особистості, адже тільки у
сприятливих педагогічних умовах за допомогою правильно обраних шляхів
реалізації свого творчого потенціалу може вільно розвиватися творчий
учитель.

Висновки

У результаті нашого дослідження ми дійшли таких висновків:

Формування творчої особистості майбутнього вчителя, підготовка його до
педагогічної творчості – це проблема, вирішення якої на сьогоднішній
день не завершене. Узагальнений досвід, спостереження та
експериментальні дані свідчать, що процес формування педагогічної
творчості у майбутніх вчителів не приведе до ефективних наслідків, якщо
не буде передбачена його органічна єдність із розвитком становлення їх
творчої особистості, формуванням уміння сприйняти педагогічну діяльність
як творчий процес.

Щоб виховати справжню творчу особистість, розвинути потенційні творчі
можливості дитини, учителю необхідно оволодіти методами і засобами, які
розвівають креативні риси особистості. Для реалізації такої мети педагог
і сам повинен уміти творити, адже творчість розвивається через
творчість.

Творчість – необхідна умова становлення самого педагога, його
самопізнання, розвитку і розкриття як особистості. Творчість є основою
формування педагогічної талановитості вчителя.

Виховання справжнього творчого вчителя має починатися ще у вузі. Заняття
з основ педагогічної майстерності (ОПМ) та інших предметів
психолого-педагогічного циклу за умови, доцільної їх організації
сприяють активному розвитку творчого потенціалу студентів, їхніх
креативних якостей і є необхідними при формуванні творчої особистості.

Розвиток педагогічної творчості вчителів і підвищення результативності
навчально-виховного процесу залежить від психолого-педагогічних умов,
правильно визначених шляхів розвитку та реалізації творчої педагогічної
діяльності та особистісних якостей учителя.

Отже, педагогічна діяльність — це передусім діяльність творча. Без
творчості неможливі ні виховний, ні навчальний процеси. Бо подібно до
того, як скульптор ліпить свої скульптури, художник пише картини, а
ювелір обробляє коштовне каміння, учитель творить нову особистість, яка
житиме в цьому суспільстві, стане його невід’ємною часткою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Андреев В.И. Диалектика воспитания и самовоспитания творческой
личности. — Казань, 1988. — 228 с.

Бердяев Н.А. Самопознание: Опьіт философской автобиографии. -М., 1990.

Бухвалов В.А. Развитие учащихся в процессе творчества и
сотрудничества. — М.: Центр «Педагогический поиск», 2000. — 144 с.

Геращенко И.Г. Педагогическое творчество и формализм // Школа.
— 2000. — № 1. — С.2-5.

Гирнинов Г. Наука и творчество. — М., 1979. — С.67.

Загвязинский В.И. Педагогическое творчество учителя. — М., 1987.-159 с.

Кан-Калик В.А., Никандров Н.Д. Педагогическое творчество учителя.
— М, 1987. — 159 с.

Кант И. Сочинения в 6 т. — М, 1964. — Т.З. — С .397.

Карлгрен Ф. Антропософский путь познания: Пер. С нем.
Я.Обухова. — М, 1991.-160 с.

Краних З.М. Свободньїе вальдорфские школи: Пер. С нем. — М., 1991.-32 с.

Краткий психологический словарь. — М, 1985. —С. 351.

Лузина Л.М. Формирование творческой индивидуальности учителя в
педвузе. — Ташкент, 1986.

Маркова А.К. Психология труда учителя. — М.: Просвещение, 1993.-192 с.

Основи педагогічної творчості вчителя: Навчально-тематичний план і
програма курсу для педагогічних спеціальностей вищих навчальних
закладів /Укл. С.О.Сисоєва, В.І.Барко, І.В.Бушовський та ін. — К.,
1991.-32 с.

Платон. Сочинения в 4 т. — М, 1969. — Т.2. — С.135.

Поташник М.М. Педагогическое творчество: проблеми развития и опыт:
Пособие для учителя. — К., 1988. — С.5-60.

Психологія і педагогіка життєтворчості: Навчально-методичний посібник
(ред. рада: В.Даній (голова), Г.М.Несен (заст. голови), Л.В.Сохань,
І.Т.Єрмаков (наук. ред). та ін. — К., 1996. — 792 с.

Психология творчества / Под ред. Я.А.Пономарева. — М, 1990. — С.350.

Рубинштейн С.А. Проблеми общей психологии. — М., 1976.

Рувинский Л.И. Теория самовоспитания. — М., 1973.-263 с.

Сидоренко Т. Творчість у діяльності вчителя // Рідна школа —
2001.-№5.-С.55-57.

Сисоєва С.О. Основи педагогічної творчості вчителя: Навчальний посібник.
— К.: ІСДОУ, 1994. -112 с.

Сисоєва С.О. Педагогічна творчість учителя: Визначення,
теоретична модель, функції підготовки // Педагогіка і психологія. — К.:
Педагогічна думка, 1998. — 255 с.

Спиноза Б. Избранньїе произведения в 2-т. — М 1957 — Т 1 — С.303.

25. Цапок В.А. Творчество (Философский аспект проблемьі). —
Кишинев, 1989.-С.7.

Шакуров Р.Х. Творческий рост педагога. — М, 1985. — 80 с.

Щербакова К.І. Вступ до спеціальності: Навчальний посібник — К., 1990.
-166 с.

Похожие записи