Реферат на тему:

Формування стратегії національної консолідації

Процес формування нової держави, нового суспільства, насамперед,
повинен спиратися на об’єднавчу ідею, яка б консолідувала усі здорові
сили всього суспільства, і очевидно, що в поліетнічній державі, якою є
Україна, вона повинна сприйматися усіма її громадянами, незалежно від їх
етнічних відмінностей.

В контексті цього складного процесу, події, що відбуваються в окремих
регіонах України, відіграють безперечно, важливу роль. Для аналізу цієї
ситуації, розглянемо підхід, який на нашу думку, є найбільш
конструктивним і враховує, передусім, відмінності між Західним і Східним
регіонами. Ці відмінності не вичерпуються лише домінуванням української
мови на Заході, а російської — на Сході. Вони набагато складніші і
глибші. Насамперед, вони торкаються типів виробництва (відповідно,
землеробство і торгівля — індустрія), світогляду (індивідуалізм —
колективізм), віросповідання (католицизм — православ’я).

Україна — як і більшість сучасних держав є країною гетерогенною як в
етнічному, так і в мовному відношеннях. Однак, рубежі між етносами і їх
мовами далеко не спвпадають. Ця гетерогенність сучасної України
визначається багатьма факторами, серед яких слід виділити три основні:

1) Культурно-етнографічний: по якому територію України можна розділити
на дві основні частини: 1) етнографічно українські області Центра і
Заходу (із значними відмінностями між середньоєвропейськими і західними
областями); 2) зона колонізації — Схід і Південь України. Особливе місце
займає Крим, де росіяни складають більшість населення, але зберігся і
корінний народ — кримські татари.

2) Социально-історичний: по цьому критерію також можна виділити дві
групи областей України: 1) області, які тривалий час входили до складу
держав Центральної та Південно-Східної Європи, таких як Австро-Угорщина,
Польща, Угорщина, Румунія, Чехословаччина ( Закарпаття, Галичина,
Волинь, Буковина), і ті, які входили до складу Російської імперії і СРСР
до 1939 року (області Східного, Центрального і Південного регіонгів,
включаючи Крим).

3) Конфесійний фактор: за яким, найбільш суттєвою є грань між
православними і греко-католиками (уніатами) перед усім двох західних
регіонів України Закарпаття і Галичини1.

У відповідності до цих трьох критеріїв, вже можна уявити складність
мозаїчної картини ступеней близкості і відносної відчуженості різних
територій України, а також їх мов і культур. Перед усім, в цьому плані
вирізняються західні області від інших регіонів України, що утворили
УРСР в кордонах перед другою світовою війною.

Та навідь самі західні території можна також чітко розділити на чотири
різні регіони, в яких спостерігаються слідуючі яскраво виражені
характеристики:

1) Закарпаття — органічна приналежність до кола народів і держав
Дунайсько-Карпатсько-Центральноєвропейского регіону —
(греко-католицизм);

2) Буковина (Чернівецька область) — входженння в Карпато-Дунайське
культурне коло — (православ’я);

3) Галичина (Львівська, Тернопільска, Івано-Франківська області) —
традиційно сильні економічні і культурні зв’язки з Польщею —
(греко-католицизм);

4) Волинь (Волинська, Рівненська області) — те ж саме, що і для
Галичини, але — православ’я2. Слід відмітити, що у вище згаданих
регіонах Західної України націоналістичні настрої найбільш характерні
для Галичини, потім для Волині, помірковані на Буковині і не характерні
для Закарпаття.

Зазначимо також, що західний регіон в цілому є україномовним (при
анклавній присутності угорців у Закарпатті, румун на Буковині, поляків у
Галичині, незначному поселенні росіян у містах), хоча місцеві діалекти
(особливо в Карпатах і Закарпатті), суттєво віддалені від української
літературної мови.

В більш загальному формулюванні Західна Україна — це «генератор
национальнох ідеї», зорієнтованої на Європу, а Східна — «економічний
базис», історично орієнтований на Росію.

Таким чином історично склалося так, що Україна — це перехрестя світових
цивілізацій які об’єднують у собі різні етнічні і регіональні
субкультури, що на думку деяких авторів (С.Хантінгтон) несе в собі
потенціальний конфлікт аж до конфлікту культур, націй і цивілізацій3.

Та реалії засвідчують і інші приклади. Будучи перехрестям культур, мов і
цивілізацій такий регіон України як Закарпаття, демонструє приклад
моделі взаимодії західної і східної субкультур в рамках одного регіону.
Відмітимо слідуючі характеристики регіону:

* Населення Закарпаття поліетнічне. Згідно перепису населення 1989р. в
Закарпатській області проживає 976,7тис. (78,4%) українців, 155,7тис.
(12,5%) угорців, 49,5тис. (4%) росіян, 29,5тис.(2,3%) румун,
12,4тис.(1,0%) циган, 7,4тис. (0,6%) словаків, 3,5тис. (0,3%) німців,
2,4тис.(0,2%) євреїв, всього представників більше 70 національностей.

* Міжетнічні відносини в Закарпатті виділяються своєю традиційною
толерантністю, яка багато в чому обумовлена історичними умовами. За
останні 100 років населення Закарпаття почергово опинялося у складі
п’яти різних державних утворень (Австро-Угорщини, Чехословаччини,
Республіки А.Волошина — Карпатскої Укрїни, Радянського Союзу, незалежної
України). У звязку з цим етнічна історія регіону характеризується
періодами, коли питома вага одних етнічниих груп зростала, інших —
зменшувалася, що, в свою чергу, відзеркалювалося на відтсутності
історичного домінування одного з етносів. Саме тому толерантність
межетнічних стосунків саме в цьому регіоні України дає унікальну
можливість для аналізу поліетнічного середовища, майже в повністю
втрачену в таких регіонах як Югославія, Чечня, Близький Схід.

* Геополітичне положення. Закарпаття розташоване не тільки на межі
чотирьох кордонів (Угорщина, Словаччина, Польща, Румунія), але і двох
цивілізацій — західної і слов’яно-православної, виконуючи своєрідну роль
моста між Європою та Азією. Особливість регіону в тому, що на стику двох
цивілізацій «прогресуючий прагматизм Заходу», при взаємодії з героїчною
культурою східних слов’ян утворюють тут особливу буферну зону, яка
демонструє шлях на співробітництво, взаємовплив і взаємозбагачення
націй, релігій і культур.

Саме тут спостерігається мирне співіснування етносів, в тому числі і
росіян, з титульною нацією в межах Закарпатської області, оскільки
регіон відрізняється специфічними транскордонними умовами, які
накладають свій відбиток і на культурно-лігвістичну ситуацію.

Національна самосвідомість тут має багатогранні коріння. Найбільш
очевидний її показник — використання «титульної мови» іншими етносами.
Характерно, що «меншини», як і українське населення області, поряд з
рідною та державною мовою, володіють, як правило, ще і іншими мовами. В
школах, вищих навчальних закладах існує можливість користуватися як
рідною мовою, так і вибрати мову іншої національної меншини (угорську,
словацьку, румунську), що знімає потенційну міжнаціональную
напруженість.

У Закарпатській області функціонують 122 загальноосвітні школи з мовами
навчання національних меншин, в тому числі 68 — з угорською, 3 — з
російською, 11 — з румунською, 29 — з українсько-угорською, 2 — з
російсько-угорською, 2 — з російсько-румунською, 2 — з
українсько-словацькою мовами навчання, в яких навчається 30,9тис. учнів.
Крім того 9,1тис. учнів вивчають угорську мову факультативно: 95 —
словацьку, 30 — німецьку. В області працюють 3 єврейські недільні школи.
В 100 групах дошкільних закладів виховання ведеться на мовах
національних меншин, у тому числі 90 — на угорській, в 7 — на
російській, 2 — на румунській, в 1 — на німецькій.

Слід відмітити, що Ужгородський державний університет (УжДУ) на сьогодні
є єдиним в Україні, вищим навчальним закладом, де представники
національних меншин складають вступні іспити на рідній мові (угорській,
російській, румунській, словацькій). В УжДУ функціонують угорське,
румунське, словацьке, німецьке відділення. Крім того, в Мукачівському
педагогічному училищі підготовка вчителів початкових класів для шкіл з
національною мовою навчання ведеться на угорській мові. У 1996 році на
Закарпатті відкрито Закарпатський угорський педагогічний інститут в
м.Берегово, в якому зараз навчається 114 студентів. На угорській мові
здобувають фахову освіту в окремих групах Мукачівськогго державного
аграрного технікуму, Ужгородського училища культури та Берегівського
медичного училища.

Закарпаття відрізняє і мозаїка культур. У місцях компактного проживання
національних меншин працює 98 клубних закладів, при яких діє 520
колективів художньої самодіяльності. Серед клубних закладів 82
обслуговують угорців, 7 — румун, 6 — словаків, 3 — німців. Там же
працюють 123 бібліотеки з книжковим фондом в 4,4 млн. примірників, в
тому числі 3,9 млн. прим. На російській, 435 тис. — на угорській, 13,5
тис. — на румунській, 6,1 тис. — на словацькій, 4,9 тис. — на німецькій
мовах.

В області діють російський драматичний театр у м. Мукачево (єдиний в
західному регіоні) та угорський у м.Берегово (єдиний в Україні), в яких
працює 74 творчих працівників.

Щорічно проводяться обласні свята і фестивалі угорської, російської,
єврейської, румунської, німецької, словацької, вірменської, циганської
культур.

За останні шість років в області споруджено і встановлено 45 пам’ятників
і пам’ятних знаків на честь відомих діячів культури і важливих
історичних подій національних спільнот.

В облатсті ведуться теле- та радіопередачі на угорській, румунській,
німецькій, словацькій мовах.. На мовах національних меншин виходить 13
газет, 4 журнали, в т.ч. 6 газет та 4 журнали на угорській і 3 газети на
російських мовах.

В області діє 25 громадських об’єднань етнічних груп, в тому числі 8
угорської, 2 російської, 1 польської, 1 вірменської, 3 русинської, 1
румунської, 2 словацької, 1 німецької, 1 єврейської та 5 циганської.

Відмітимо також, що представники національно-культурних товариств краю є
членами Дорадчої Ради при Голові обласної державної адміністрації, а ряд
з них — членами Комісії з питань мовної політики обласної державної
адміністрації. Такий постійний діалог дозволяє разом обговорювати і
вирішувати виникаючі міжнаціональні питання.

З великою мірою упевненості можна ствержувати, що на Закарпатті не існує
суттєвих протиріч в галузі культури, традицій і менталітету серед
населення яке традиційно проживаеє на цій території, хоча кожна етнічна
група зберегла свої рельєфно виражені культурні традиції. Що торкається
безпосередньо росіян, то в цьому регіоні вони ніколи не домінували як
нація, навіть при Радянській владі, оскільки у дорадянську епоху тут не
було духовно-культурної «мікроцивілізованої єдності», а в радянський
період, якщо така єдність і існувала, але вона була розпорошена в більш
широкому понятті «радянський народ» і не базувалася на етнічній
національній самосвідомості.

Говорячи про роль російського етносу в регіоні, ні в якому разі не слід
принижувати значення інших етнічних груп і їх культур, оскільки саме ця
мозаїка складає унікальність і багатство як регіону, так і всієї
України. Через це, важливо відмітити, що ідеєю, яка може об’єднати
взаємовідношення представників не тільки різних етносів, мов, культур і
цивілізацій в Україні, повинна стати ідея побудови громадянського
суспільства.

В рамках процесу консолідації українського суспільства, на прикладі
Закарпаття, росіяни, як і інші національні меншини, вповні можуть не
відчувати свою «інородність», а навпаки, усвідомлювати «спільність долі»
з українським етносом. Однак основою для такого развитку процесу може
бути тільки формування громадянського суспільства і поглиблення
демократизації, тим більше, що членство України в європейських
структурах до цього зобов’язує. І Закарпаття, є одним з регіонів України
який демонструє приклади європейських норм співіснування націй, мов,
культур і цивілізацій.

Ключовим принципом при формуванні етнополітики України, на нашу думку, є
визнання поліетнічності та полікультурності українського суспільства і
розгляд даного факту як цінності. Культурне, релігійне і мовне
різномаїття суспільства має бути визнаним за позитивний фактор, що
забезпечує його духовне багатство, а національні меншини повинні
розглядатися як невід’ємна частина суспільства. Разом з цим, грунтуючись
на факті полікультурності суспільства, слід визнати, що нормальне,
мирне, спокійне життя потребує дотримання додаткових умов. Вони
полягають у наступному. Громадянська єдність, загальна політика
інтеграції країни — в соціальному, етнічному, регіональному, правовому
планах; створення клімату терпимості та міжкультурного діалогу. Завдяки
цим принципам кожна етнічна група збереже свою ідентичність, розвине її,
збереже свою культуру, мову і традиції, і разом з цим зробить свій
внесок в інтеграцію суспільства, в формування єдиної нації.

Література:

1. Ю.Н.Пахомов, С.Б.Крымский, Ю.В.Павленко «Пути и перепутья современной
цивилизации». — Киев,1998. — с.311-312.

2. S. Huntington The Clash of Civilizations ? // Foreign Affairs. 1993.
Summer. — р.22,39

Похожие записи