КУРСОВА РОБОТА

Формування психологічної готовності дитини до навчання в школі в
дошкільних закладах

План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження психології дитини дошкільного
віку.

1.1. Психологічні особливості розвитку особистості дошкільника.

1.2. Складові психологічної готовності до навчання у школі у структурі
особистості старшого дошкільника.

Висновки до першого розділу.

Розділ 2. Психологічні та фізіологічні особливості дітей дошкільного
віку та підготовка їх до школи.

2.1. Зміст та стратегічні орієнтири Базового компоненту дошкільної
освіти.

2.2. Психолого- педагогічні чинники оптимізації формування психологічної
готовності до навчання у школі в дошкільному закладі.

2.2.1. Психологічні засади мотивації досягнення успіху в контексті
готовності до навчання у школі.

2.2.2. Психодіагностика і корекція нахилів і здібностей дітей 5-ти,
6-ти років.

Висновки до другого розділу.

Висновок

Додатки

Використані джерела

Вступ

Готовність до навчання — це система показників фізичного,
мотиваційного, інтелектуально-пізнавального, особистісного розвитку, що
забезпечать успішність навчання у школі.

Сьогодні, коли в нашій країні відбуваються широкомасштабні
процеси соціально-економічних і політичних змін, коли максимально
загострюються суспільні суперечності, зростає небезпека виникнення
відхилень у поведінці дітей, досить актуальною проблемою для психологів,
педагогів, фізіологів, лікарів є саме проблема готовності дитини до
навчання в школі.

Безперечно, чим краще підготовлений організм дитини до всіх змін,
які пов’язані з початком навчання у школі, труднощами, які неминучі, тим
легше він з ними впорається, тим спокійніше і не так болісно буде
проходити процес адаптації.

Чому ж так необхідно визначити готовність дитини на самому
початку навчання, а ще краще до поступлення в школу? Доведено, що в
дітей, які не готові до систематичного навчання, важче і довше проходить
період адаптації, пристосування до школи, в них частіше проявляються
різноманітні труднощі навчання, серед них значно більше тих, які не
встигають, і не лише в першому класі, але і в подальшому ці діти частіше
знаходяться серед тих, які не встигають, і саме в них спостерігають
порушення стану здоров’я.

Готовність до шкільного навчання — глибоке поняття, яке
потребує комплексних психологічних досліджень. Л.І. Божович, О.В.
Запорожець, Л.А. Венгер та ін., вивчаючи лише психологічну готовність
дитини до шкільного навчання, виділяють в ній декілька структурних
компонентів, а саме:

— Інтелектуальний, який включає порівняно розвинуте диференційоване
сприймання, стійке спрямування уваги на предмет чи діяльність, наявність
аналітичного мислення, що проявляється в здатності виділяти і розуміти
важливі ознаки і зв’язки між предметами, а також в здатності
відтворювати зразок, логічне запам’ятовування, оволодіння на слух
розмовною мовою, розвиток тонких рухів руки і око-рухової координації,
розвиток здібностей до навчання.

— Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини
навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в
нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю
обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів
тощо.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви навчання, що
характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним
інтересом; і зовнішні, або соціальні, котрі виявляються в бажанні
займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до
представника суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Внутрішні та зовнішні мотиви навчання складають внутрішню позицію
школяра, яка є одним із основних показників психологічної готовності до
навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо
дитина:

— ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть
в умовах необов’язкового відвідування школи прагне до занять специфічно
шкільного змісту;

— проявляє особистий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять,
віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу
(малювання, співи, фізкультура тощо), має належне уявлення про
підготовку до школи;

— відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації
діяльності та поведінки.

— Емоційно-вольовий компонент, який включає готовність до довільної
регуляції своєї пізнавальної діяльності, сформованість механізмів
вольової регуляції дій і поведінки в цілому, розвиток емоційної
стійкості.

— Соціальний компонент, який передбачає наявність у дитини потреби в
спілкуванні з іншими дітьми, вміння підкорятися інтересам дитячих груп,
здатність виконувати соціальну роль в ситуації шкільного навчання,
вміння встановлювати стосунки із ровесниками і дорослими. [Зарубін К.П.
Дошкільнята, 2001].

Найважливішим наслідком психічного розвитку дитини
дошкільного віку є формування психологічної готовності до шкільного
навчання. По суті, її становлення свідчить про завершення періоду
дошкільного дитинства.

Розділ 2. Психологічні та фізіологічні особливості дітей дошкільного
віку та підготовка їх до навчання у школі.

На думку Д. Б. Ельконіна, важливим елементом готовності до
шкільного навчання насамперед є розвиток довільності поведінки,
перетворення зовнішнього правила у внутрішню інстанцію.

Під керівництвом Д.Б. Ельконіна був проведений цікавий
експеримент, у якому брали участь діти п’яти, шести і семи років. Перед
дітьми клали сірники і просили по одному перекладати їх на інше місце.
Експериментатор спостерігав за поведінкою підопічних з допомогою
прозорого з одного боку дзеркала.[Ельконін Д.Б.. Особистісно
зорієнтоване виховання. 1998.]

Семирічні діти старанно виконували доручення упродовж тривалого
часу. Молодші якийсь час перекладали сірники, а потім починали щось
будувати з них. Найменші практично відразу вносили у це заняття власну
мету.

Через певний час експериментатор заходив у кімнату і просив дітей
попрацювати ще: «Давайте домовимося перекласти ось стільки сірників».
Найстаршим цього було досить для продовження монотонної, безглуздої
роботи (вони домовилися з дорослим). Дітям середнього дошкільного віку
експериментатор додатково говорив: «Я піду, а з тобою Буратіно
залишиться». Діти поглядали на Буратіно робили все правильно.
Неодноразове повторення цієї ситуації зумовило те, що надалі вони могли
і без Буратіно підкорятися правилу.

Експеримент довів, що виконання дитиною правил ґрунтується на
системі соціальних стосунків із дорослим. Спочатку правило виконують у
присутності дорослого, потім з опорою на предмет, що замінює дорослого,
і, нарешті, правило стає внутрішнім.

Готовність дитини до шкільного навчання вимагає формування
соціальних правил як внутрішніх утворень, наголошував Д.Б. Ельконін,
однак у сучасній системі дошкільного виховання не передбачено
спеціальної системи роботи у цьому напрямку.

У складному комплексі якостей, із яких складається готовність до
шкільного навчання, варто виділити мотиваційну, розумову та
емоційно-вольову компоненти.

Фізичний розвиток.

Упродовж усього періоду дошкільного дитинства (від трьох до семи років)
продовжується інтенсивне дозрівання організму дитини, що створює
необхідні передумови для більшої самостійності, засвоєння нових форм
соціального досвіду внаслідок виховання та навчання.

Відбуваються подальші морфологічні зміни в будові головного мозку,
зростає його вага, посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль
на функціонування підкірки, виникають складні умовні рефлекси, в яких
провідну роль відіграє слово, тобто інтенсивно формується друга
сигнальна система.

Трудова діяльність.

Дошкільнят уже привчають до виконання окремих трудових завдань, причому
розпочинають цю роботу в ігровій формі. Відсутність диференціації гри та
праці — характерна особливість трудової діяльності молодших дошкільнят,
яка до певної міри зберігається і в середньому та старшому дошкільному
віці. В останніх випадках інтерес до процесу діяльності поєднується з
інтересом до її результатів та того значення, яке їхня праця має для
інших. Діти здатні усвідомлювати обов’язковість трудових завдань і
привчаються виконувати їх не тільки з цікавості, але й розуміючи їх
значимість для інших людей.

Особливості навчання.

Дошкільник набуває власного досвіду і засвоює доступний йому досвід
інших, спілкуючись із дорослими, граючи в рольові ігри, виконуючи
трудові доручення тощо, тобто він постійно вчиться. Крім того, в цьому
віці розпочинається освоєння форм навчальної діяльності.

Навчальна діяльність — це спілкування з дорослими, які не тільки
активізують, спрямовують, стимулюють дії, а й керують процесом їх
формування. Діти засвоюють знання, вміння й навички, оскільки вивчають
необхідні для цього дії та операції, оволодівають способами їх
виконання. Серед таких дій назвемо передусім цілеспрямоване сприймання
об’єктів, виділення їх характерних ознак, групування предметів,
складання оповідань, перелік предметів, малювання, читання, слухання
музики тощо.

Роль навчання в розумовому розвитку дитини зростає, якщо має місце
набуття не окремих знань, а певної їх системи, та формування потрібних
для їх засвоєння дій (О.В. Запорожець та ін.).

Сенсорний розвиток.

Сенсорний розвиток дошкільника включає дві взаємозв’язані сторони —
засвоєння уявлень про різноманітні властивості предметів та явищ і
оволодіння новими діями, які дають змогу повніше та більш
диференційовано сприймати світ.

Ще в ранньому віці у дитини накопичилося певне коло уявлень про ті чи
інші властивості предметів, і деякі з таких уявлень виконували роль
зразків, з якими порівнювалися нові предмети у процесі їх сприймання.
Тепер же починається перехід від предметних зразків, що базуються на
узагальненні індивідуального досвіду дитини, до використання
загальноприйнятих сенсорних еталонів, тобто вироблених людством уявлень
про основні різновиди властивостей і відношень (кольору, форми, розмірів
предметів, їх розташування у просторі, висоти звуків, тривалості
проміжків часу тощо).

Інтелектуальний розвиток.

У тісному зв’язку з удосконаленням сприймання розвивається і мислення
дитини. Як уже зазначалося, наприкінці раннього дитинства на основі
наочно-дійової форми мислення починає складатися наочно-образна форма. У
дошкільному віці має місце її подальший розвиток. Мислення стає
образно-мовним, тобто таким, що спирається на образи уяви і здійснюється
за допомогою слів. Усе це є свідченням того, що мислення набуває певної
самостійності, поступово відокремлюється від практичних дій, у які було
вплетене раніше, стає розумовою дією, спрямованою на розв’язання
пізнавального мислительного завдання.

Зростає роль мовлення у функціонуванні мислення, бо саме воно допомагає
дитині мислено («про себе») оперувати об’єктами, порівнювати їх,
розкривати їхні властивості та співвідношення, виражаючи цей процес та
його результати в судженнях і міркуваннях. Мотивами такої діяльності є
прагнення зрозуміти явища оточуючої дійсності, з’ясувати їхні зв’язки,
причини виникнення тощо.

Діти чутливі до суперечностей у своїх судженнях, вони поступово вчаться
узгоджувати їх, міркувати логічно. Необхідною умовою цього є достатня
обізнаність з об’єктами, про які йдеться у їхніх міркуваннях.

Розвиток мислення дітей дошкільного віку значно прискорюється, якщо він
відбувається не стихійно, а в умовах цілеспрямованого і правильно
здійснюваного керування з боку дорослих за цим процесом.

Дошкільнята загалом опановують фонетичну будову рідної мови, навчаються
вільно артикулювати окремі звуки та поєднувати їх у звукосполучення.

Протягом дошкільного віку діти досягають значних успіхів в оволодінні
граматикою мови, структурою простих та складних речень.

Відбувається подальша диференціація функцій мовлення. До функції
спілкування додається планування своєї діяльності та її регулювання за
допомогою мовлення. Мовлення стає засобом планування, коли переходить з
кінця дії на її початок, а засобом довільного регулювання — коли дитина
навчається виконувати вимоги, сформульовані за допомогою мовлення
(Костюка Г.С).

У дошкільників починає формуватися довільна увага. Вони вже можуть
виділяти об’єкти відповідно до потреб своєї діяльності та спеціально
зосереджуватись на них. Мимовільна увага при цьому не зникає, а
продовжує розвиватись, набуваючи більшої стійкості та обсягу.

1.Костюка Г.С. Вікова психологія. 2000.

1.1. Психологічні особливості розвитку особистості дошкільника.

Уже в дошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини,
причому цей процес тісно пов’язаний з розвитком емоційно-вольової сфери,
із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно,
детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу
розвитку взаєминами з дорослими.

Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з
оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших
видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов’язаних
не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими
об’єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє.

Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення
про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки
власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як
«хорошої» або ж невдоволення від її оцінки як «поганої». Таке емоційне
передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки
дошкільника (Карпенко З.С).

Орієнтація поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її
довільності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два
бажання: зробити щось безпосередньо («як хочеться») чи діяти відповідно
до вимог дорослого («за зразком»). З’являється новий тип поведінки, яку
можна назвати особистісною.

Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність.
Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а
ієрархічною системою

1.Карпенко З.С. Аксіопсихологія особистості. — К.:ТОВ “Міжнародна
фінансова агенція”, 1998 -220 с

мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі,
підпорядковуючи ситуативні пробудження.

Пов’язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно
привабливої мети.

Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості.
Об’єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки,
переживання та особистісні якості.

З розвитком довільності психічних процесів стає можливим їх
усвідомлення, що служить основою саморегуляції.

1.2. Складові психологічної готовності до навчання у школі у структурі
старшого дошкільника.

Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне стати
школярами, пов’язуючи це бажання передусім із зовнішніми ознаками зміни
свого соціального статусу (портфель, форма, власне робоче місце, нові
взаємини з людьми тощо).

Однак справжня мотиваційна готовність зумовлюється
пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі
притаманної дітям допитливості, набуваючи характерних рис перших
пізнавальних інтересів (бажання опанувати грамоту, читання та ін.).

Якщо ж пізнавальна активність не сформована, дитину
приваблюють різноманітні другорядні мотиви, пов’язані зі сприйняттям
школи як місця для розваг, і дитина виявляється неспроможною взяти на
себе обов’язки учня.

Навчання у сучасній школі вимагає також розумової
готовності. Діти приходять до школи з досить широким колом знань і
умінь, а головне — із розвинутим сприйманням і мисленням (вони вже мають
освоїти операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення,
класифікації, групування тощо), які дозволяють систематично спостерігати
за предметами та явищами, виділяти в них істотні особливості, міркувати
й робити висновки.

Крім того, діти повинні володіти початковими навчальними
вміннями (концентрація уваги не на результаті, а на процесі виконання
навчальних завдань, самоконтроль, самооцінка та ін.).1.

Велику роль відіграє і емоційно-вольова готовність, зокрема,
вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною
активністю, спрямовувати її на розв’язання навчальних завдань тощо.
Навчання в школі має бути для нього джерелом позитивних емоцій, що
допоможе знайти своє місце серед однолітків, підтримає впевненість у
собі, у своїх силах. Важливо, щоб ці позитивні емоції пов’язувались із
навчальною діяльністю, її процесом та першими результатами.

За рядом даних (Лешенко М.П.)2., майже третина дітей
семирічного віку мало готова до школи. Особливо часто виявляється
недостатня сформованим окремих компонентів психологічної готовності. Усе
це вимагає певної корекційної роботи педагогів.

Окремою є проблема шестирічних дітей. Залишаючись за рівнем
психічного розвитку дошкільниками, багато хто з них поступає до школи і
включається у навчальну діяльність.

У шестирічних дітей зберігаються притаманні дошкільному віку
особливості мислення: домінує мимовільна пам’ять, внаслідок чого
запам’ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаве; специфіка уваги
дозволяє продуктивно виконувати певну роботу лише протягом 10-15 хвилин;
переважає прагнення вивчати нове передусім у наочно-образному та
наочно-дієвому аспектах тощо.

. 1.Заброцький М.М. Основи вікової психології. Т.: 2003. 2.Лешенко М.П.
Сучасні зарубіжні концепції естетичного виховання// Педагогіка і
психологія. 1996

Однак важливою особливістю психічного розвитку старшого дошкільника
є гостра чутливість (сензитивність) як до засвоєння
морально-психологічних норм і правил поведінки, так і до оволодіння
цілями й способами систематичного навчання.

Пізнавальні мотиви в цьому віці ситуативні та нестійкі: під час
навчальних занять вони з’являються й підтримуються лише завдяки зусиллям
педагогів. Оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості,
тому негативні оцінки спричиняють тривожність, стан дискомфорту, апатії.

Поведінка ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що
істотно ускладнює взаємини з однолітками та вчителем. Мета досягається
набагато успішніше за ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками
(у випадку командної гри). Формування волі істотно пов’язане з
вихованням мотиву досягнення мети (Максименко С.Д. та ін.).1.

Усе це потрібно враховувати під час організації навчального процесу
дітей шестирічного віку, незалежно від того, де він здійснюється — у
підготовчих групах дитячих садків чи в перших класах шкіл. Навчальні
заняття із шестирічними дітьми вимагають ігрових методів, «дошкільного»
режиму тощо, а жорсткі умови формалізованої системи шкільного навчання є
абсолютно недопустимими.

Отже, психологічна готовність до шкільного навчання — цілісне
утворення, яке включає в себе достатньо високий рівень розвитку
мотиваційної, інтелектуальної сфер і сфери довільності. Відставання в
розвитку однієї з них веде за собою відставання розвитку інших.

За даними психолого-педагогічної науки, успішне навчання у школі
можливе лише за умови, що на момент вступу до неї дитина набула
відповідного особистісного, інтелектуального та фізичного розвитку, який
забезпечує її психологічну готовність до школи. Отже, квінтесенцією
всього розвитку дошкільного періоду є психологічна готовність дитини до
школи. З ім’ям Захарова А.І.пов’язують появу

1.Максименко С.Д. Основи генетичної психології. — К.: 1998.

2. Захаров А.И.Подготовка к школе. — М.: 1998

самого терміну «психологічна готовність дитини до школи» про те, що
розвиток можливості керувати своєю поведінкою складає один із суттєвих
моментів, які утворюють психологічну готовність дитини до навчання в
школі. 2.

Це ж положення в своїх дослідженнях стверджувала українська вчена В.К.
Котирло. Вона довела, що у дітей дошкільного віку є передумови для
формування вольової готовності. Характерною рисою цього періоду є
здатність підпорядкування мотивів своєї поведінки. Це дає можливість
дитині керувати своєю поведінкою, яка необхідна для того, щоб включатися
у спільну діяльність, приймати систему вимог, яку ставить школа і
вчитель. Довільність поведінки — один з найважливіших показників
готовності до навчання в школі.

У зв’язку з поступовим втіленням у життя програми шкільної реформи
перед батьками постає питання в якому віці краще віддавати дітей до
школи. Відповісти на це питання можна лише враховуючи індивідуальні та
вікові особливості дітей а також рівень їх підготованості до школи.

У зв’язку з цим в системі виховання, перед тим, як прийняти дитину
до школи, їй пропонують пройти тест, який виявляє готовність дитини до
школи. На що ж спрямований цей тест?

По-перше, він визначає предметну готовність дитини — вміння читати,
лічити, писати. (Під читанням ми розуміємо знання літер, здатність їх
впізнавати, складати у склади та слова, тощо; під писанням — здатність
дитини до копіювання зразків).

Не менш важливою, а під час й визначною є психологічна готовність.
Саме вона забезпечує успішне включення дитини до процесу шкільного
навчання та його ефективність.

Вступивши до школи, дитина посідає нову соціальну позицію — школяра.
Дуже важливим є мотивація дитини зайняти цю позицію. Для її ефективного
формування необхідно підтримувати бажання малюка «бути таким, як
дорослий». Необхідно завчасно ознайомити дитину із соціальною функцією
школи та її режимом, учбовими предметами, що їх вивчають у школі.

Необхідно акцентувати увагу дитини на привабливих сторонах позиції
школяра, що відкривають для нього як нові права, що «прирівнюють» його у
дечому до дорослих, так і нові обов’язки, не завжди приємні, зміст яких
повинен виступати для неї як ще одне свідоцтво наближення до позиції
дорослого.1.

Ефективність цих заходів значною мірою залежить також від того, як
самі батьки ставляться до школи, свідком яких спогадів стає дитина.
Дитина досить ретельно сприймає всю інформацію, що надходить від
батьків, навіть якщо батьки несвідомо не досить гарно висловилися на
адресу школи.

Для формування навичок спілкування з вчителем, а також довільності
поведінки дитини, необхідно застосовувати сюжетно-рольові ігри з
дорослими як рівними партнерами по грі, а на подальших етапах — спільну
продуктивну діяльність з дорослими. Сюжетно-рольові ігри забезпечують
встановлення позитивного емоційного ставлення до дорослого і перехід
дитини від безпосередньої імпульсивної поведінки до довільної,
опосередкованої правилами. Далі у спільній продуктивній діяльності у
дитини формуються специфічне ставлення до дорослого як носія зразків та
шляхів діяльності, та переорієнтація з результата дії на спосіб дії.2.

Формуванню внутрішньої позиції дитини як школяра, сприяють
сюжетно-рольові ігри в школу. В процесі такої гри дитина може
безпосередньо ознайомитися з шкільним режимом, та правилами яких слід
дотримуватись. Однак їх слід вводити поступово, щоб не перевантажити
дитину і не знищити її позитивної мотивації. Про готовність може
свідчити бажання дитини грати роль не вчителя, а учня. Досить корисним є
також екскурсії до школи і спілкування зі школярами.

1. Скомороський Б.І. Зміст роботи шкільного психолога. С.: 1994.

Юрченко З.В. Практична психологія в школі — Е. 1994.

Якщо Ви вагаєтесь і не знаєте чи готова Ваша дитина до навчання в
школі, Вам слід звернутися до спеціаліста (психолога-консультанта), який
зможе ретельно вивчити даний конкретний випадках, і відповісти на
питання що Вас турбують, а також вказати на сильні сторони дитини і на
ті, які слід розвивати.

Тим не менше, якщо Ви вирішите віддати дитину до школи у шість
років, шкільний режим повинен бути схожий на режим дитячого садка, без
надмірного перевантаження, має бути кімната для денного відпочинку,
ігрова кімната, тощо.

2.1. Аспекти психологічної зрілості дитини.

Перед початком шкільного життя дитини важливо визначити її
психологічну зрілість, те, чи готова вона до навчання у школі. Психологи
виокремлюють три аспекти психологічної зрілості: інтелектуальний,
емоційний та соціальний. Під час з’ясування інтелектуальної зрілості
дитини визначається її рівень знань та уявлень про навколишній світ,
явища природи, уміння узагальнювати групу предметів, визначати
причинно-наслідкові зв’язки .1.

Важливо також визначити рівень здатність до навчання,
спроможність утримувати нові знання й застосовувати їх на практиці.

Емоційна зрілість — це здатність тривалий час виконувати не
завжди цікаву роботу, послаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій.
Соціальна зрілість — здатність спілкуватися з однолітками, уміння
підлаштувати свою поведінку до законів дитячої групи, уміння
вислуховувати і виконувати завдання педагога.

. Діти по-різному розвиваються. Одна дитина може мати розвинене
мовлення, але бути незграбною і повільною, інша — добре рахувати, та не
в змозі засвоїти букв тощо. Тому дуже важливим є індивідуальний підхід
до кожного хлопчика чи дівчинки в садочку чи дома . Значна кількість
проблем у навчанні є наслідком інтелектуальної дисгармонійності в цілому
нормально розвиненої дитини.

1.Буянов М.И. Ребенок в семье. -М.: 2004.

Типовий приклад — домінування певного типу сприйняття.
Найбільш поширений спосіб подання інформації у школі — словесні
пояснення вчителя. Їх легко сприймають так звані аудіали, інші діти
значно краще засвоюють матеріал, побачивши, прочитавши його. Тому що
вони — візуали. Найбільш виграшним є змішаний аудіально-візуальний тип
сприйняття.

Важче розібратися з дітьми, у котрих добре розвинена
рухливість. Вони можуть дуже добре ліпити, малювати, але навички
читання, письма їм засвоїти буває складно. Такі діти часто потрапляють у
спеціальні школи.1.

Масове обстеження дітей-дошкільнят і першокласників засвідчує
рідкісність такого явища, як гармонійний розвиток дитини. Та за умов
правильного навчання гармонізація розвитку цілком можлива. Значної уваги
слід надавати розвиткові мовлення дитини, звертаючи увагу не лише на
правильність вимовляння звуків, але й уживання слів, уміння складати
речення, багатство її словникового запасу.2.

— Які неприємності можуть очікувати у школі на школяра, особливо
першокласника, та яким чином їх можна усунути?

— Ті діти, які погано розмовляють, здебільшого тривалий час не можуть
навчитися читати, пишуть так, як сприймають слова на слух, припускаються
багатьох специфічних помилок. Якщо завчасно не простимулювати формування
навичок читання й письма, то в подальшому виникнуть проблеми із
засвоєнням інших шкільних предметів. Слід пам’ятати, що під час навчання
навичка читання повинна передувати навичці письма. Нині ж часто за
нетривалий час діти змушені паралельно засвоювати обидві навички. Якщо
вчасно не допомогти дитині, то в середніх класах виправити недолік,
допомогти дитині буває дуже складно. Неподолані труднощі, які відчуває
учень, провокують появу емоційно-особистісних порушень. Першокласники
можуть стати жертвами невротичних розладів: діти стають дратівливими,
часто й легко ображаються, плачуть.

1.Выготский Л.С. История развития высших психологических функций. — М.:
1983.

2.Выготский Л.С. Игра и ее роль в психическом развитии ребенка /
Вопросы психологи. 1966

З часом вони швидко втомлюються. Та це не заважає їм бути
непосидючими, заважати іншим учням. Можуть виникнути активний і пасивний
протести. Зникає бажання йти до школи, кожен ранок стає проблемним і для
дитини, і для батьків. Іноді у дитини виникають неконтрольовані денні й
нічні сечо- й каловиділення, порушення сну й апетиту. Значне збільшення
мовленнєвого контакту може спричинити затинання: організм дитини реагує
появою тиків — мимовільних скорочень окремих м’язів. Усі названі
симптоми свідчать про необхідність звернення по допомогу до спеціаліста,
завдяки чому їх можна позбутися. Коли ваша дитина стане успішною в
провідній для неї діяльності (навчанні), емоційно-особистісні порушення
зменшуються або й зовсім зникають, нормалізується поведінка, з’являється
упевненість у собі.

— Чи можливо убезпечитися від небажаних для дітей і батьків наслідків
неготовності майбутніх першокласників до школи?

— Цілком логічно, що батьки звертаються до спеціалістів (дитячих
психіатрів, психологів, логопедів), коли виникають проблеми, з якими
вони самі не спроможні впоратися. Здебільшого це вже запущені ситуації,
коли допомогти буває складно. Тому важливим є проведення діагностичного
обстеження якомога раніше. Рівень готовності дитини до школи можна
перевірити так (Додаток 1.)

2.2. Психолого-педагогічні чинники оптимізації
формування психологічної готовності до навчання у школі в
дошкільному закладі .

Психологічну готовність дітей до навчання на практиці можна
встановити тільки комплексне психо-діагногстичне обстеження. воно може
бути здійснене професіонально підготовленими психологами, що працюють в
системі освіти, разом з педагогами і вихователями.

На практиці ми нерідко зустрічаємось з відставанням дітей в
навчанні, яке не можна цілковито пояснити відсутністю у них яких-небуть
здібностей. Тому виникає завдання виявлення і запобігання появі можливих
інших психологічних причин затримування розвитку дітей, що в навчальних
класах школи.

В першу чергу потрібно вирішити три питання. Перше торкається
методів, що дозволяють орієнтуватися в масі дітей і виявляти тих із
них, які відстають в навчанні по причині особливостей психологічного
розвитку, не зв»язаних з здібностями. Потімможна було б уточнити витоки
їх невстигання,віднести відставаючу дитину до одної із наступних груп :
педагогічно запущених дітей; що мають хороші але недостатньо розвинені
задатки; невтигаючи по причині незмоги засвоювати шкільну програму;
немаючихих інших необхідних задатків і невстигаючих із-за вроджених чи
набутих в результаті хвороби анатомо-фізіологічних відхилень. На кінець,
потрібно відшукати науково- обгрунтовані методи, що дозволять
передбачити подальший розвиток дитини, що відносяться до однієї з цих
груп.Все це потребує глибокої,різносторонньої і детальної
психодіагностики дитини. Центральне місце в психодіагностиці повинні
займати методи дослідження даного стану і можливостей дитини, її зони
потенціального розвитку.

Додаток 1. Тест для батьків.1.

1. Чи хоче ваша дитина йти до школи?

2. Чи приваблює вашу дитину в школі те, що вона там багато про що
довідається і їй буде цікаво вчитися?

3. Чи може ваша дитина самостійно займатися якою-небудь справою, що
вимагає зосередженості протягом 30 хвилин (наприклад, працювати з
конструктором)?

4. Ваша дитина в присутності незнайомих почувається вільно,
незакомлексовано?

1.Кулагина И.Ю. Возрастная психология. (Развитие ребенка от рождения до
17 лет.) — М.: 1997

5. Ваша дитина уміє складати за малюнком розповіді, не коротші п’яти
речень?

6. Чи може вона розповісти напам’ять кілька віршів?

7. Чи вміє змінювати іменники за числами?

8. Ваша дитина вміє читати по складах або, що краще, цілими словами?

9. Чи вміє вона рахувати до десяти і у зворотньому порядку?

10. Може вирішувати прості задачі на віднімання або додавання одиниці?

11. Має тверду руку (упевнено тримає олівця тощо)?

12. Любить малювати й розфарбовувати картинки?

13. Чи може ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад,
робити аплікації)?

14. Може зібрати розрізаний малюнок із п’яти частин за одну хвилину?

15. Знає назви диких та домашніх тварин?

16. Може узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом “овочі”
помідори, моркву, цибулю)?

17. Чи може ваша дитина працювати самостійно — малювати, збирати мозаїку
тощо?

18. Може розуміти й точно виконувати словесні інструкції?

Результат тестування залежить від кількості позитивних відповідей
(“Так”) на питання тесту.

Якщо їх:

15-18 балів — дитина цілком готова до школи;

10-14 балів — дитина багато чого вже вміє, та слід звернути увагу на
зміст тих питань, на які ви відповіли “Ні”. Саме він підкаже вам, над
чим необхідно попрацювати;

9 та менше балів — необхідно звернутися до спеціалістів, дитина потребує
значної уваги й роботи з нею.

Результати тесту можуть вас розчарувати. Але не опускайте рук. Щоб
поліпшити ситуацію, в сім’ї із дитиною необхідно виконувати вправи,
завдання, гратися з нею. Пам’ятаючи, що заняття повинні бути бажаними як
із вашого, так і з її боку. Дитина не повинна перевтомлюватися,
тривалість занять ви маєте корегувати самостійно, зважаючи на її стан.
Заняття повинні бути регулярними, позбавленими непосильних для дитини
навантажень.

2.2.1. Психологічні засади мотивації досягнення успіху у контексті
готовності до навчання у школі.

Для розуміння природи особистості потрібно з’ясувати
співвідношення цього питання з іншими поняттями, що використовуються як
у класичній, так і в сучасній психології. Це насамперед поняття
індивіда, людини, особистості, індивідуальності, суб’єкта.

Особистість — це індивід із соціально зумовленою системою
вищих психічних якостей. Що визначається замученістю людини до
конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система
виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і
спілкування, особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв’язків
індивіда з суспільним та природним середовищем. У
філософсько-психологічному аспекті особистість — це об’єкт і суб’єкт
історичного процесу і власного життя.

Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних
умовах. Особистість завжди конкретно-історична, вона — продукт епохи,
життя своєї країни, своєї сім’ї. Процес становлення людської особистості
здійснюється як “саморух” якому, на думку Леонтьева А.Н., властива
єдність зовнішніх і внутрішніх умов.1. Зовнішні умови визначаються
природним і суспільним середовищем, необхідним для існування індивіда.

Діалектичні заперечності притаманні розвитку довільної
регуляції поведінки та діяльності підростаючої особистості, формуванню
її самостійності, волі. Вже малятам властиве прагнення до самостійності,
яке нерідко набуває форми гострого

1. Леонтев А.Н. Критерии развития психики ребенка. -М.:
2000.

заперечення вимог дорослих, протидіяння їм, що супроводжується,
наприклад у трирічних дітей, явищами впертості,неслухняності,
негативізму.

Багатоаспектні мотиваційні проблеми відносяться до
найважливіших в психології як в теоретичному, так і в прикладному плані.

Як і все в людській психіці, мотив не має окремого ізольованого
існування. Якщо розпочати розгляд проблеми з психологічної структури
діяльності суб’єкта, основні компоненти якої занесені у схему, то
положення в ній мотиву сприймається, з одного боку, як спонукання, а з
другого, як відображення в свідомості людини об’єктивних рушійних сил
поведінки.1.

Потреба Активність

Мотив Діяльність

Мета Дія

Задача Операція

Для того, щоб розібратися в специфіці людської поведінки,
необхідно розглянути відношення між власне діяльністю і діями, що
реалізують її та відповідають свідомій меті. Вказані відношення між
діяльністю і дією, між мотивами і метою знаходять своє вираження в
психіці людини і відтворюються у внутрішній будові її свідомості. За
словами Дубровіної О.О., зміна мотиву змінює не значення мети та дії, а
їхній смисл для людини. Це означає, що найбільш важливі колізії
особистості розгортаються в площині відношень між мотивами, а не
обмежуються окремо взятою діяльністю.1.

1.ДубровинаО.О. Рабочая книга. М.: 1991

В розумінні Мухіної В.С.,1. мотив «у дійсності це сплав різноманітних
мотивів різного ієрархічного рівня, і тому мотив діючий є таким
індивідуальним .

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження психології дитини дошкільного
віку.

Для розуміння приводи особистості потрібно з’ясувати
співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як
у класичній, так і в сучасній психології. Це насамперед поняття
індивіда, людини, особистості, індивідуальності, суб’єкта.

Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї
потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вважати, що
немовлята — це «чиста дошка», на які під впливом соціуму «пишуться»
ознаки людяності. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні
властивості тіла й мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у
перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою,
розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних
генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає становлення
людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах
цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність
новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та
відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда поняттю
особини тварини. Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині
задатки, анатомо-фізологічні передумови, закладають підвалини створення
особистості.2.

Індивід — це людська біологічна основа розвитку особистості у
певних соціальних умовах.

Про це свідчать факти з життя дітей, які змалку потрапили до тваринних
(вовчих)

1. Мухина В.С. Детская психология. М.: 1995. 2. Обухина Л.Ф. Детская
психология: теории, факторы, проблемы. — М.: 1995.

зграй. Такі діти хоч і народились індивідами, але їхній розвиток був
деформований у середовищі тварин. Тому ці діти не стали людьми, їх так і
не вдалося повернути на шлях людського розвитку. Ці факти доводять
вирішальну роль соціального оточення, культурно-історичного середовища
та властивих людині засобів соціалізації індивіда, творення особистості.

У стосунках з батьками, іншими людьми психіка дитини
розвивається саме як психіка людини. На певному етапі постає особистість
із притаманними їй соціальне зумовленими ознаками — вищими психічними
функціями

2.2.2. Психодіагностика і корекція нахилів і здібностей дітей 5-ти,
6-ти років.

Разом з розвитком окремих психічних процесів у дошкільному
віці відбувається формування особистості дитини в цілому. У цей період
дитинства закладаються основи правильного ставлення до всього, що
оточує, до самої себе, до своєї справи. У дошкільному віці інтенсивно
розвиваються здібності, формуються нові потреби й інтереси, певні риси
характеру, намічається спрямованість особистості.

Якщо сформувалася дитина в цей період свого розвитку, такою
багато в чому вона буде, коли виросте й стане школярем, а потім і
дорослою людиною.1.

Однією з фізіологічних умов, які необхідно враховувати при
формуванні особистості дитини в основі темпераменту. Відміни в
темпераментах, що мають місце вже в ранньому дитинстві, набувають у
дошкільному віці більш складного і різноманітного вияву. Темперамент, як
про це говорилося раніше, залежить від типологічних особливостей вищої
нервової діяльності дитини.

У кінці XIX — на початку XX ст. в Європі в Північній Америці
посилюється інтерес до індійської культури, зокрема — йоги. Виникла
думка перенести на європейський грунт вчення йоги, застосувавши його до
медичних потреб.2.

1.Эриксон Э.Т. Детство и общество — М.: 1996.

2.Хрестоматия по возрастной и педагогической психологи — М. 2001.

Психогігієна включає мистецтво взаємовідносин між людьми,
духовну гармонію людини і природи, комфортні умови побуту, різні види
відпочинку. За Р. Хьюсманом і Д. Хетфілдом, у взаємовідносинах між
людьми домінуючим є фактор справедливості. Труднощі, які виникають у цій
сфері, можна звести до запитання: як нам вдається чи не вдається
зберігати справедливість? Автори наводять основні причини руйнування
взаємовідносин між людьми.

Дуже часто ми користуємося неправильною психологічною
установкою, бо застосовуємо «золоте» правило:» роби для інших те, що ти
хотів би, щоб інші робили для тебе», так як не маємо жодних доказів
того, що інші хочуть того ж, що й ми. Для збереження справедливості при
взаємовідносинах і досягнення правильної психологічної установки бажано
дотримуватися дещо модифікованого правила: «Роби для інших те. Що вони
хотіли б, щоб ти для них зробив.

2.1. Зміст та стратегічні орієнтири Базового компоненту дошкільної
освіти.

Стратегія побудови Базового компонента дошкільної освіти
відповідає Міжнародній конвенції про права дитини і спрямована на
реалізацію положень Закону України “Про освіту”, Державних національних
програм “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) та “Діти України”.

В основу Базового компонента покладено якість розвитку, вихованості та
навченості дитини перших семи років життя. Відповідно до його вимог
експертиза діяльності дошкільних освітніх закладів полягатиме у
встановленні відповідності різнобічного розвитку дитини на момент
закінчення терміну її перебування в одному з них і вступу до школи
мінімально обов’язковим вимогам.

Основними засадами створення Базового компонента дошкільної освіти
виступають:

визнання своєрідності, унікальності, особливої ролі дошкільного
дитинства в становленні особистості, врахування сензитивності даного
періоду для становлення первинного схематичного світогляду,
супідрядності мотивів, довільної поведінки, внутрішніх етичних
інстанцій, самосвідомості;

забезпечення гармонійного та різнобічного розвитку особистості;

інтегрований підхід до організації змісту освіти;

пріоритет актуальних потреб сьогодення, активного проживання дитиною
кожного вікового відрізку життя як важливої передумови її успішного
розвитку в наступні роки;

особистісно-орієнтована модель дошкільної освіти;

забезпечення багатокомпонентності, наступності між дошкільною та
початковою загальноосвітньою підготовкою.

З огляду на це особливого значення набуває диференціація понять
“розвиток”, “виховання”, “навчання”, “освіта” на основі сучасних
наукових підходів.

Розвиток — це становлення дитини як суб’єкта життєдіяльності,
соціальної істоти, здатної ціннісно ставитися до природи, людей, що її
оточують, предметного світу, витворів мистецтва, самої себе.

Виховання — залучення дитини до системи вироблених людством цінностей,
організація умов для її духовного зростання, формування основ ціннісного
ставлення до дійсності, створення фонду “хочу”.

Навчання — засвоєння дитиною знань, оволодіння уміннями й навичками,
здатність використовувати їх у житті, формування культури пізнання,
створення фонду “можу”.

Освіта — процес набуття зростаючою особистістю в ході виховання й
навчання духовного обличчя під впливом моральних цінностей, вироблених
людством і зафіксованих у культурі.

Мета дошкільної освіти — сформувати базис особистісної культури дитини
через відкриття їй світу в його цілісності та різноманітності як
сукупність чотирьох сфер життєдіяльності — “Природи”, “Культури”,
“Людей”, “Я”.

Основне завдання дошкільної освіти — не стільки озброїти дитину
системою галузевих знань, скільки наукою життя. Суспільству необхідні
життєздатні, самостійні, практично умілі, творчі люди з розвиненим
почуттям відповідальності, гідності, совісті, тому пріоритетним є
ціннісний, морально-соціальний розвиток особистості з перших років її
життя.

Зміст дошкільної освіти спрямований на збереження дитячої субкультури,
зорієнтований на цінності та інтереси дитини, врахування її вікових
можливостей.

Відповідно до цього дошкільний заклад не є “школою для маленьких”, де
дитину вправляють у знанні математики, читанні й письмі. Він
відповідальний за процес соціального розвитку особистості, покликаний
полегшити її входження у широкий світ і розвинути внутрішні сили.
Дошкільний заклад виступає своєрідним посередником між вузьким родинним
колом, з якого виходить малюк, і незнайомим світом, до життя в якому він
має незабаром прилучитися.

Базовий компонент дошкільної освіти визначає обов’язковий мінімум
змісту основних освітніх програм, обсяг навантаження, вимоги до рівня
розвиненості, вихованості та навченості дитини семи (шести) років, а
також умови, за яких вони можуть бути досягнуті. Базовий компонент — це
мінімально достатній та необхідний дитині перших семи (шести) років
життя ступінь компетентності, необхідний для її нормального
функціонування у навколишньому середовищі. Він передбачає набір
елементарних знань, уявлень, практичних умінь та навичок, які гарантують
дитині адаптацію до життя, здатність орієнтуватися в ньому, адекватно
реагувати на явища, події, людей. Йдеться передусім про забезпечення
особистості перших років життя своєрідного мінімального освітнього ядра,
рівень засвоєння якого відображено в якісно-кількісних показниках її
діяльності та поведінки.

У контексті Базового компонента поняття “мінімальний рівень” вживається
не в розумінні найнижчий за ступенем розвитку, а як обов’язковий набір
елементарних, доступних віку складових. Отже, документ орієнтує на
досягнення дитиною нижнього вікового, а не індивідуального порогу.

Базовий компонент складено з урахування того, що засвоєння змісту
дошкільної освіти розраховано на весь період дошкільного дитинства.
Кожна вікова сходинка у цьому процесі відіграє свою особливу роль за
умови повної реалізації дитиною своїх потенційних можливостей на
попередньому етапі.

Базовий компонент дошкільної освіти складається з двох частин —
інваріантної та варіантної.

Інваріантна частина визначає обов’язковий для дітей певного віку
ступінь засвоєння знань, понять, забезпечує єдність освітньо-виховного
простору України, створює необхідні умови для розвитку, виховання і
навчання дітей незалежно від місця та умов проживання, типу дошкільного
закладу.

Варіантна частина враховує і відображає у змісті освіти регіональні,
етносоціокультурні та індивідуальні особливості розвитку дошкільника.

Зміст Базового компонента дошкільної освіти систематизований за сферами
життєдіяльності: “Природа”, “Культурна”, “Люди”, “Я сам”.

Сфера “Природа” формує елементарний природоцільний світогляд, несе
ціннісно-змістову наповненість за екологічним та природничим напрямами,
сприяє усвідомленню дитиною себе як частки природи, формує відчуття
відповідальності за те, що відбувається навколо неї і внаслідок її дій у
довкіллі.

Сфера “Культура” вводить дитину у світ практичної та духовної діяльності
людини, розвиває потребу в реалізації власних творчих здібностей, навчає
діставати задоволення від процесу та результатів своєї діяльності,
вправляє в умінні цінувати рукотворні вироби, культивує інтерес до
надбань національної та світової культур.

Сфера “Люди” формує соціальну компетентність: навчає диференціювати
людей за ознаками віку, статі, спорідненості; поводитися в межах
дозволеної поведінки, оволодівати культурою діалогу, адекватно реагувати
на вчинки і слова інших, дотримуватись правил хорошого тону,
співпереживати і співдіяти.

Сфера “Я сам” відкриває дитині світ власного внутрішнього життя,
прагнень, думок, переживань; допомагає зіставити свої бажання з
можливостями; привертає увагу до особливостей власного фізичного,
психологічного та соціального розвитку.

Документ розраховано на науковий загал, залучений до розробки
програмно-методичного забезпечення дошкільної освіти, задає стандарт
психолого-педагогічних умов розвитку, виховання та навчання дітей
дошкільного віку, ставить вимоги до змісту освітніх програм, професійної
компетентності педагогів, організації розвивального середовища.

Висновок

Отже, психологічна готовність до шкільного навчання — цілісне утворення,
яке включає в себе достатньо високий рівень розвитку мотиваційної,
інтелектуальної сфер і сфери довільності. Відставання в розвитку однієї
з них веде за собою відставання розвитку інших.

За даними психолого-педагогічної науки, успішне навчання у школі можливе
лише за умови, що на момент вступу до неї дитина набула відповідного
особистісного, інтелектуального та фізичного розвитку, який забезпечує
її психологічну готовність до школи. Отже, квінтесенцією всього розвитку
дошкільного періоду є психологічна готовність дитини до школи. У дітей
дошкільного віку є передумови для формування вольової готовності.
Характерною рисою цього періоду є здатність підпорядкування мотивів
своєї поведінки. Це дає можливість дитині керувати своєю поведінкою, яка
необхідна для того, щоб включатися у спільну діяльність, приймати
систему вимог, яку ставить школа і вчитель. Довільність поведінки — один
з найважливіших показників готовності до навчання в школі.

В дошкільному віці дитина починає переносити свою прев»язаність від
батьків на своїх ровесників.Вона перестає бути егоїстичною і починає
цікавитись забавами з іншими дітьми.Процес усамостійнення продовжується,
і дитина ставить багато питань, вимагаючи негайної відповіді.Мабуть, не
все розуміючи, вона виявляє впевненість і злість, що вкрайніх випадках
доводять до так званих » темпер тантрус».Слід також памятати, що спосіб
мислення дітей у цьому віці є цілком конкретний, тому вони сприймають
вислови дорослих так, як чуютть.Діти часто повторюють те, що чують від
своїх батьків чи оточення.Батьки і вихователі повинні пам»ятати, що вони
говогять у присутності дітей, бо ті, чуючи пртиріччя у розмові дорослих,
можуть посередньо навчитися гворити неправду.Дорослі не повинні
забувати, що у дошкільному віці найкращим виховним засобом є добрий
приклад.

Я вважаю вважаю одним із критеріїв готовності дитини до школи —
«внутрішню позицію школяра”. Це психологічне новоутворення виникає в
кінці дошкільного віку і є сплавом двох потреб — пізнавальної і потреби
в спілкуванні з дорослим на новому рівні. Саме поєднання цих двох потреб
дозволяє дитині свідомо формувати свої наміри і цілі та виявляється в
довільній поведінці.

Використані джерела

1. Зарубін К.П. Дошкільнята . 2001

2. Без І.Д. Особистісно зорієнтоване виховання. 1998.

Костюка Г.С. Вікова психологія. 2000.

Карпенко З.С. Аксіопсихологія особистості. — К.:ТОВ “Міжнародна
фінансова агенція”, 1998 -220 с.

Заброцький М.М. Основи вікової психології. Т.: 2003.

Лешенко М.П. Сучасні зарубіжні концепції естетичного виховання.
Педагогіка і психологія. 1996.

Максименко С.Д. Основи генетичної психології. — К.: 1998.

Скомороський Б.І. Зміст роботи шкільного психолога. С.: 1994.

Юрченко З.В. Практична психологія в школі — Е. 1994.

Абрамова Г.С. Возрастная психология -М.:1997.

Буянов М.И. Ребенок в семье. -М.: 2004.

Выготский Л.С. История развития высших психологических функций. — М.:
1983.

Выготский Л.С. Игра и ее роль в психическом развитии ребенка. Вопросы
психологи. 1966.

ДубровинаО.О. Рабочая книга. М.: 1991.

Кулагина И.Ю. Возрастная психология. (Развитие ребенка от рождения до 17
лет.) — М.: 1997.

Леонтев А.Н. Критерии развития психики ребенка. -М.: 2000.

Мухина В.С. Детская психология. М.: 1995.

Немов. Психология ІІ том.

Захаров А.И.Подготовка к школе. — М.: 1998.

Обухина Л.Ф. Детская психология: теории, факторы, проблемы. — М.: 1995.

Ериксон Э.Т. Детство и общество — М.: 1996.

Хрестоматия по возрастной и педагогической психологи — М. 2001..

Похожие записи