.

Формування елітарної особистості-управлінця у процесі здійснення адміністративної реформи в Україні (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
301 1606
Скачать документ

Реферат на тему:

Формування елітарної особистості-управлінця у процесі здійснення
адміністративної реформи в Україні

Основне завдання сучасного українського державотворення — заміна
неефективної системи управління, а відтак необхідно здійснити
адміністративну реформу.

Мета адміністративної реформи — поетапне створення такої системи
державного управління, яка забезпечить становлення України як
високорозвиненої, правової, цивілізованої європейської держави з високим
рівнем життя, соціальної стабільності, культури, демократії. Це дасть
змогу Україні стати впливовим чинником у Європі.

Життя поставило перед управлінцями, політиками завдання сформувати таку
систему управління, яка відповідатиме потребам і запитам людей. Основним
пріоритетом діяльності управлінців має бути служіння народові,
національним інтересам і прогресу людського розвитку.

Таке архіважливе завдання можна виконати лише за умови наявності
багатьох важливих чинників, найпершим і найважливішим з яких є
формування елітарної особистості-управління. Індивідуальність
особистості-управління залежить від його вроджених біологічних задатків,
впливу середовища, в якому він живе, виховного впливу, професійної
компетентності тощо.

Аналіз управлінської практики дає підстави стверджувати, що кожна людина
має природні здібності до праці. При її виконанні ці здібності
реалізуються, переходять із потенційного стану в актуальний, а сама
людина підвищує свою кваліфікацію і досягає певного рівня
компетентності. Справжня компетентність можлива лише за виконання
“своєї”, природовідповідної діяльності, до якої особистість повинна
серйозно ставитись упродовж всього життя. Керувати людьми й управляти
суспільними процесами природою не кожному дано.

Загальна здатність до управлінської діяльності пов’язана з умінням
забезпечити самоорганізацію управлінської системи. Існує стійка
закономірність: сильний керівник схильний підбирати сильних підлеглих, а
слабкий — слабких. Це є плюсом сильних і мінусом слабких сторін
управлінської системи особистості-управління. До речі, літні управлінці
бояться молодих, по-сучасному професійно підготовлених в управлінському
плані державних службовців, здатних до інновацій та ризику. Що, до речі,
негативно позначається на долі багатьох молодих людей, випускників вищих
навчальних закладів, у тому числі й випускників Української Академії
державного управління при президентові України.

Україна втомилася від політичних та економічних негараздів, викликаних
невмілими імпровізаціями влади. Вона усвідомила потребу в керівниках із
високою духовністю, мораллю, інтелектом, репутацією і професійною
компетенцією. До речі, правомірно зазначити, що Україна переживає кризу
здатності правлячої верхівки керувати новою, незнайомою управлінською
системою в такому ж новому, незнайомому світі перехідного періоду. Однак
українська політико-владна та наукова еліта шукає і творить свій власний
шлях розвитку.

Нинішня система управління в Україні потребує яскравої, енергійної,
рішучої особистості управлінця, мало пов’язаної зі старою ідеологією. В
активі таких елітарних управлінців будуть сучасні вітчизняні потреби
державотворення, справді спрямовані на користь українському суспільству.
Сучасний управлінець повинен мати репутацію людини розумної й порядної,
здатної до боротьби за правду, готової до ризику, інновацій, — людини,
яка повинна швидко перекваліфіковуватись, вивчати іноземні мови і
світовий досвід управління.

Там, де на історичну сцену виходить справжня еліта, починають діяти
інші, відмінні від законів кількості, якісні характеристики. У новій
політиці управління все визначатиме якість, професіоналізм, громадянська
позиція щодо держави й народу. Суттєвими для формування ціннісних
орієнтацій елітарного управлінця є риси характеру, притаманні сильній,
творчій особистості, а також типологія темпераменту (характеру), на що
слід звертати увагу в процесі праці.

Той, хто хоче розвиватися, працювати над собою, щоб досягти успіху й
визнання, повинен спрямувати на це свій розум і дії. Чим вище він хоче
піднятися, тим більше зусиль це йому вартуватиме, а той, хто хотів би
зайняти привілейоване становище чи зарахувати себе до еліти, має
намагатися не просто розвинути свої здібності якнайповніше, а й зуміти
продемонструвати краще, на що він здатний, щоб здобути визнання людей у
колективі та суспільстві.

Відомо, що у своїх діях людина керується почуттями й розумом. Бажано,
щоб вони перебували в гармонії між собою. Пам’ятаймо, що кожна людина
влаштована по-своєму, відмінна від інших, тому й співвідношення почуття
і розуму в усіх різне. Проте в цьому контексті треба мати почуття міри в
усьому. Такого підходу повинен дотримуватися елітарний управлінець у
своїх діях щодо людей.

Аналізуючи найбільш значущі якості сучасного управління
соціально-політичних процесів, слід мати на увазі такі особистіші
якості:

• якості, що визначають ставлення управлінця власне до себе і свого
саморозвитку;

• вольові якості (наполегливість, витримка, стресостійкість);

• емоційно-динамічні якості (почуття гумору, життєрадісність);

• якості, що визначають вчинки управлінця (організованість,
послідовність, відповідальність, готовність до ризику);

• доброзичливе ставлення до колег і підлеглих;

• комунікабельність, уважність, справедливість, симпатія;

• високі суто управлінські якості (творчість, професіоналізм, почуття
новизни, глобальність мислення, відчуття ситуації);

• високі суто людські якості (доброта, повага до батьків, любов до
дітей, оберігання сім’ї, любов до рідної землі, традицій, віри,
культури) тощо.

З-поміж усього, що маємо в Україні, теперішня владна псевдоеліта
втратила найголовніше з того, що необхідно для здійснення реформ —
авторитет і довіру мас. Унаслідок цього вона перестала бути елітою і
перейшла до розряду безавторитетного чиновництва. Мусимо зрозуміти, що
стара політична управлінська еліта цілковито себе вичерпала, не має
жодних перспектив розвитку. її час минув.

У Посланні Президента України Л. Д. Кучми до Верховної Ради України
сказано, що “упродовж усіх років незалежності не вдалося сформувати
дієздатне ядро управлінської еліти”. Ця проблема в Україні існує і
вирішуватиметься поетапно.

У країні відчутне кланове регіональне протистояння. Негативним є те, що
в регіонах немає механізму контролю над правлячою елітою або зовсім, або
він неефективний. Центральна влада повинна міняти моделі своєї поведінки
щодо регіональної еліти, якщо не хоче конфліктів і зневаги. Вона повинна
поставити на порядок денний ідеї циркуляції еліти, щоб досягти успіхів у
системі управлінської діяльності та ефективного утвердження
адміністративної реформи. Центральна влада повинна звільняти місця й
запрошувати для управлінської діяльності елітарних фахівців із регіонів.

У суспільстві, що трансформується, необхідною умовою для зміцнення
демократії й становлення громадянського суспільства має бути вільна
конкуренція елітних груп.

Відчуження владних структур від мас, відсутність діалогу між більшою
частиною владної еліти й народом загрожує утвердженням у державі
авторитаризму і тоталітаризму. Модернізаційні процеси цього не терплять.
Аби цього не сталося, слід створити умови для динамічної циркуляції
елітних груп. Вони мають бути відкритими для входження в них
представників як різних верств населення, так і різних регіонів.
Цікавими щодо цього є результати соціологічного опитування. Так, на
запитання: “Чи змогли б Ви в майбутньому опинитися в складі правлячої
еліти?” 44,3 % респондентів заявили, що такої мети не ставлять; 44,0 % —
що “туди пускають тільки своїх”, а ще 55,2 % “впевнені, що такого ніколи
не станеться”. Ось вони реалії нашого сучасного буття! Над цим варто
замислитися.

Досвід вчить, що всі найважливіші рішення приймаються владною елітою.
Але буває й так, що звичайний людський егоїзм нерідко переноситься на
сферу політики, проявляючись, зокрема, в прагненні політиків непомірно
розширювати права й повноваження для “себе”, здійснюючи владне панування
над тими, хто їх обирав, забуваючи про честь і мораль. “Щоб збудувати і
зберегти державу, — писав В. Липинський, — треба егоїстичні інстинкти
обмежити… бо необмежений егоїзм правлячих веде до руйнуючого державу
зловживання владою і силою” (Липинський В. Релігія і церква в історії
України. — Нью-Йорк, 1956. — С 12).

Елітарна особистість управлінця — це совість нації, взірець відданості,
порядності, професіоналізму та патріотизму. Виходячи з полі-етнічності
українського суспільства, українська еліта поліетнічна, а перераховані
морально-етичні якості мають бути притаманні всім елітарним групам
України.

Сьогоднішні державотворчі процеси, які так важко протікають в Україні,
ставлять перед управлінцями чимало вимог, серед яких найважливішими є:

• загальна компетентність: знання директивних документів, психології
управління;

• знання й розуміння проблем сучасного світу й сучасного стану справ в
Україні та її перспектив;

• загальні навички: працювати з документацією, своїм прикладом
утверджувати інтерес до роботи інших співробітників;

• уміння приймати рішення: довіряти підлеглим, прогнозувати наслідки
прийнятих рішень;

• уміння користуватися владою: визначати межі своєї влади, спиратися на
колектив у процесі прийняття рішень;

• організаційні вміння: працювати за планом, виступати перед колективом,
організовувати роботу підлеглих;

• уміння підтримувати дисципліну в колективі та раціонально
застосовувати заохочення й покарання;

• уміння будувати стосунки з підлеглими, утверджувати в колективі
здоровий мікроклімат співпраці;

• уміння будувати стосунки з керівництвом, обстоювати свою позицію перед
керівництвом; захищати інтереси колективу, зберігати свою гідність як
людини компетентної;

• здатність керувати собою, бачити власні недоліки, вчитися на своїх
помилках, використовувати досвід інших;

• уміння вдало проявляти інтелектуальні та інші здібності (вольові,
творчі, організаційні);

• уміння демонструвати підлеглим свою здатність спілкуватися;

• уміння проявляти свою особистішу зацікавленість у праці й діловому
спілкуванні;

• виявляти здатність до виконання завдань і прийняття ефективних рішень;

• надійність у партнерських взаєминах і чесність у дотриманні слова. Як
свідчить практика, самих законів і вимог у державі замало, потрібні й
інші особистіші чинники, передусім висока духовність. З цього приводу В.
Липинський писав, що потрібний “Божий закон громадської моралі. Без
такої організуючої і стимулюючої духовної сили, якою є віра, в
громадському житті запанує груба сила матеріальна” (Липинський В.
Релігія і церква в історії України. — Нью-Йорк, 1956. — С 21).

Щодо України, то в умовах зростання злочинності та беззаконня владні
структури не можуть самотужки змінити справи на краще. Лише спільними
зусиллями держави, церкви, сім’ї, школи можна досягти успіху.

Сьогодні до української елітарної когорти системи управління повинні
належати ті особистості, які живуть державотворчими проблемами,
духовними потребами народу й людства, творять нові знання та політику,
дослухаючись до своєї совісті, самовіддано працюючи над розв’язанням
проблем свого профілю.

Аналізуючи якісний стан підготовки управлінських кадрів, беручи за
основу низку загальнодержавних документів, доходимо висновку, що в
освітянських програмах має запроваджуватися гуманітаризація системи
нової генерації управлінців. Ідеї гуманізму, духовності, усвідомлення
неповторності життя, визнання кожної людини як суспільної цінності мають
бути альфою й омегою у свідомості кожного управлінця, покликаного
слугувати людям і справі, яку слід робити чесно. Конституцією України
визначено, що метою державотворення є розбудова суверенної, незалежної,
демократичної, соціальної, правової держави, яка дбатиме про
забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, зміцнюватиме
громадянську злагоду в українському суспільстві (Конституція України:
Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. — К,
1997).

Отже, аналізуючи сказане, доходимо висновку, що разом з певними правами
управлінець державної служби повинен мати конкретні професійні вміння,
обов’язки та відповідальність, мусить постійно підпорядковувати своє
внутрішнє “Я” суспільному “Ми”, бо він є представником національної
управлінської еліти, найкращих людей суспільства.

Україна живе у передчутті нової генерації виконавців — людей, які
можуть, хочуть і знають, що потрібно будувати демократичну, цивілізовану
багату державу – – Україну. Як заявив Президент Л. Д. Кучма у своєму
виступі у Верховній Раді України 22 лютого 2000 p.: “Назріла
необхідність формування національної еліти у всіх без винятку сферах”. У
системі управління ця потреба дуже нагальна і вагома, бо управління
людьми, наголошував Сократ, є “царське мистецтво”. До нього можна
допускати лише тих, хто оволодів основами багатьох знань, добре
вихований, має здатність до керівництва, відзначається чеснотами.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020