Реферат на тему:

Феномен відповідальності менеджера

Сучасне українське суспільство характеризується доленосними
трансформаціями у всіх його сферах: у політиці – це перехід від
тоталітаризму до демократії, в економіці – від адміністративно-командної
системи до ринкових відносин, у житті кожної окремої людини –
перетворення її з „гвинтика” на самостійний суб’єкт господарської
діяльності, вільного та свідомого громадянина. Ці зміни супроводжуються
системною кризою та нестабільністю. Багато вчених, політиків, діячів
культури підкреслюють, що найгострішою сьогодні є проблема кризи системи
управління – вона охоплює всі сфери сучасного життя.

Взагалі професія управлінця, або менеджера, є „найбільш складною,
універсальною та відповідальною серед існуючих” [1, с. 215]. З приходом
кожного нового покоління посилюються вимоги до рівня кваліфікації,
системи знань, порядності та відповідальності менеджерів – професійних
управлінців, від ефективної діяльності яких багато в чому залежить
успішність демократичних перетворень в країні. За словами класика
наукового менеджменту П. Друкера, сама тільки інтелектуальна та
концептуальна освіта ще не робить менеджера професіоналом. „Вирішальним
фактором цієї професії є не освіта і не кваліфікація, а гідна
особистість” [2, с. 381]. Відтак актуалізується ретельне вивчення
соціально-психологічних аспектів розвитку особистості менеджера.

В умовах посилення загальної технологізації виробництва підвищується й
відповідальність менеджера перед суспільством. Необхідно, щоб менеджер
співвідносив кожне своє рішення та дію з загальнолюдськими цінностями і
принципами, а не керувався лише власними інтересами чи амбіціями.

Таким чином, метою нашого дослідження є визначення поняття
відповідальності менеджера у соціально-психологічному дискурсі,
окреслення його ролі у забезпеченні ефективної та соціально адекватної
професійної діяльності в умовах трансформації суспільства.

Аналіз літературних джерел свідчить, що така особистісна категорія, як
відповідальність менеджера, у соціально-психологічному вимірі не була
предметом спеціального вивчення, хоча й згадувалася у працях,
присвячених психології та практиці менеджменту. Так, велике значення
відповідальності у діяльності управлінця підкреслюється в працях П.
Друкера [2, с. 13], М. Мескона, У. Дункана та інших вчених. Але у цих
роботах не спостерігається єдності у поглядах на сутність
відповідальності менеджера, її структури та значення у професійній
діяльності управлінця. Дослідження з проблем відповідальності взагалі
дуже неоднозначні. В них найбільше уваги приділяється таким видам
відповідальності, як юридична і соціальна. Психологічні ж аспекти
відповідальності як стійкої особистісної характеристики найретельніше
висвітлені у працях К. Муздибаєва, Л. Растигеєва, М. Савчина, В.
Третьяченко, Л. Татомир, М. Дригус, В. Сафіна, Л. Орбан-Лембрик, В.
Денисова.

Більшість дослідників розглядають проблему відповідальності відносно
певних соціальних груп чи утворень: відповідальність у науці,
відповідальність влади, відповідальність підлітків, відповідальність
військових і т. д. Ця тенденція цілком відповідає традиційній
„об’єктній” класифікації науки, яка, з огляду на посилення
„нелінійності” всіх сучасних цивілізаційних процесів, вимагає негайного
перегляду. Підтвердженням цього висновку є виникнення нових наукових
напрямів, які намагаються досліджувати певні явища соціального життя
людини з точки зору інтеграції онтологічного, гносеологічного та
аксіологічного аспектів, застосовуючи системний підхід та синергетичні
принципи.

В сучасних умовах посилюється орієнтація на людину як найвищу цінність
процесу управління. Тому дослідження відповідальності менеджерів будуть
кроком вперед у цьому напрямку з огляду на те, що саме ця професія,
пов’язана з управлінням людьми та організацією їх цілеспрямованої
спільної діяльності, має всеохоплюючий характер. Рівень її ефективності
позначається практично на функціонуванні кожної ланки нашого суспільства
незалежно від її розмірів, сфери діяльності чи значимості в соціумі.

Менеджмент, або керівництво чи управління, – це особливий вид
професійної діяльності. Головна мета управління – забезпечити
цілеспрямовану, скоординовану роботу керованого колективу задля
вирішення певних завдань. Відповідальність, на нашу думку, є однією з
визначальних ознак менеджерської діяльності. Так, В. Денисов справедливо
підкреслює, що діяльність менеджера починається з „прийняття на себе
відповідальності за результати управління. Оскільки завчасно неможливо у
повній мірі оцінити обсяг та форми цієї відповідальності, то менеджер
декларує прийняття повної відповідальності” [4, с. 27]. Відповідальність
декларується менеджером у відповідь на надання йому певних повноважень з
боку роботодавців чи безпосередніх власників, що наймають менеджера.
Обсяги повноважень та відповідальності повинні бути оптимально
збалансовані. Таким чином, діяльність менеджера розпочинається з того,
що він приймає на себе відповідальність за якість та результати власного
управління (див. малюнок 1).

Отже, головними, визначальними ознаками ідентифікації будь-якого
менеджера є:

· повноваження щодо управління людьми, тобто право керувати;

· декларована особиста відповідальність за результати керування.

Малюнок 1. Схема передачі повноважень та декларування відповідальності
менеджера.

Слід відзначити, що ця відповідальність відображає правовий аспект
відповідальності менеджера, тому що регулюється певними правовими
нормами та низкою обов’язків, які часто безпосередньо вказуються у
кваліфікаційних характеристиках цієї професії. В. Денисов взагалі
вважає, що „права та відповідальність менеджера можна вважати більш
універсальними ознаками кар’єри, ніж посада. Рухаючись у ході кар’єри
від однієї посади до іншої, менеджер фактично рухається від одного
обсягу прав та відповідальності до іншого. У випадку успішної кар’єри,
новий обсяг прав буде більшим, ніж попередній” [4, с. 29].

Водночас юридична відповідальність менеджера не обмежується лише
декларуванням відповідальності за результати керування. Керівник, як і
всі громадяни, не звільнений від кримінальної та цивільної
відповідальності на загальних підставах.

В останні роки спостерігається стійка тенденція до розширення сфери
цивільно-правової відповідальності. Так, у зв’язку з перенасиченням
ринку товарами завдяки розвитку технологій, у цивілізованому суспільстві
виникає відповідальність за продукт як вид правової відповідальності
(вперше з’явилася в американському праві 1963 року). Зараз і у нас існує
система сертифікатів якості, служб захисту прав споживача тощо.

Тотальне забруднення оточуючого середовища, глобальні екологічні
катастрофи викликали появу ще одного виду правової відповідальності, що
має безпосереднє відношення до професії менеджера: це екологічна
відповідальність як процес „збереження сталого балансу економічних та
екологічних інтересів у процесі господарської діяльності на базі
попередження, скорочення та відновлення втрат у природному середовищі”
[5, с. 75]. Таким чином, свобода вибору засобів для досягнення цілей
управління та гонитва за максимальним прибутком накладають на менеджера
тягар правової відповідальності не тільки за результати, але й за
наслідки цієї діяльності.

Важливим видом відповідальності менеджерів, який з кожним днем набуває
все більшого значення, є соціальна відповідальність. Щодо трактування
цього поняття, то в наукових публікаціях висловлюється досить велика
кількість неоднозначних, а інколи й діаметрально протилежних думок. П.
Друкер ще у 70-х роках говорив, що існує „більш як 60 значень терміна
„соціальна відповідальність” бізнесу, які значно відрізняються одне від
одного” [3, с. 313]. Поява цього терміна історично пов’язана з
підвищенням впливу бізнесових структур на життя суспільства взагалі та
перетворення менеджменту у провідну ланку соціуму. У розвинутих країнах,
зокрема в США, це сталося у середині минулого століття. Саме тоді
з’явилася й перша праця на тему соціальної відповідальності: книга
„Соціальна відповідальність бізнесмена” Хоуарда Р. Боуена, у якій автор
підкреслював, що усвідомлення широких соціальних цілей у процесі
прийняття ділових рішень може приносити соціальні та економічні переваги
не тільки окремим людям, але й суспільству взагалі.

На сьогодні існують дві протилежні точки зору щодо сутності соціальної
відповідальності менеджера організації. Одна з них проголошує, що коли
менеджер дотримується принципу отримання максимального прибутку, не
порушуючи при цьому законів та норм державного регулювання, то він є
соціально відповідальним. На нашу думку, в цьому випадку сутність
соціальної відповідальності нівелюється, вона зводиться до елементарної
юридичної відповідальності. Інша позиція розуміє поняття соціальної
відповідальності як врахування не тільки економічних та правових норм,
але й людських та соціальних аспектів професійної діяльності менеджера.
Кожна організація є частиною суспільства, тому відповідальний керівник
повинен дбати, щоб його організація активно діяла у таких сферах, як
захист навколишнього середовища, соціальне забезпечення та допомога
малозабезпеченим верствам населення, благоустрій навколишньої території
тощо. Отже, основна різниця між юридичною та соціальною відповідальністю
полягає в тому, що остання розуміється як добровільний відгук на
соціальні проблеми своїх працівників, жителів міста, країни, світу.

Щодо законодавчої підтримки, то існує перший міжнародний стандарт
„Соціальна відповідальність 8000” [9]. Він базується на тих же підходах,
що й стандарти управління якістю чи управління охороною навколишнього
середовища. Аудити соціальної відповідальності здійснюють не тільки
традиційну інспекцію, але й проводять опитування та вивчення думки
великого кола зацікавлених осіб.

Пострадянські країни, через відставання темпів економічного розвитку, не
застосовують поки що цих стандартів, але певні кроки у цьому напрямку
здійснюються. Кілька фактів: у лютому 2003 року Асоціація менеджерів
спільно із Холдингом „Металоінвест” в рамках фестивалю „Дні PR у Москві
– 2003” провела круглий стіл „Соціальна відповідальність та репутація
російського бізнесу”, де було прийнято концептуальну програму соціальної
відповідальності російських бізнесовців [6]; з’являються нові
дослідження за темою соціальної відповідальності з врахуванням місцевої
специфіки [7].

Зарубіжні дослідження з проблем ставлення керівників до соціальної
відповідальності показали, що існує стійка тенденція до її підвищення
[8]. Як приклад наводиться практика соціальної відповідальності фірми
„АйБіЕм”, де виконуються програми розподілу субсидій для підвищення
освітнього рівня працівників, для лікарень та закладів культури, фонд
послуг для місцевих спілок, програма навчання інвалідів.

Для порівняння можемо навести програми соціальної відповідальності
менеджерів нафтопереробного заводу у місті Надвірній Івано-Франківської
області. Тут існує спеціальний цех, де працюють інваліди. За останні
півроку спонсорська допомога малозабезпеченим громадянам та релігійним
громадам досягла 278,3 тисячі гривень. Окрім цього, завод утримує
дитячий садочок, будинок відпочинку в Яремчі, басейн та спорткомплекс,
де, завдяки підтримці акціонерів заводу, діє школа олімпійського резерву
з дзюдо та карате. Вона вже підготувала чемпіонів і призерів
найпрестижніших змагань європейського та світового рівня. Як бачимо,
наші керівники не тільки декларують соціальну відповідальність
менеджера, але й дотримуються її.

Структура соціальної відповідальності, з огляду на її об’єкт,
складається з кількох рівнів: відповідальність перед споживачем,
відповідальність перед підлеглими, відповідальність перед суспільством,
країною, відповідальність перед акціонерами чи компаньйонами. Як
справедливо говорив Генрі Форд, спочатку – користь для суспільства,
потім – закономірне підвищення власного добробуту. Менеджмент
майбутнього спиратиметься саме на таку філософію, саме на таку систему
цінностей. Безвідповідальне керівництво приречене, і ми знаємо масу
прикладів цього з історії нашої країни.

Ми зупинилися на зовнішніх аспектах відповідальності менеджерів
(юридична та соціальна відповідальність), але внутрішня відповідальність
як суб’єктивна якість особистості менеджера є найважливішим інтегруючим
та регулюючим джерелом її зовнішнього прояву. І якщо обсяг зовнішньої
відповідальності менеджера можна виміряти кількісно, наприклад, як
можливий розмір збитків, то оцінити рівень відповідальності як
особистісної риси можна лише за її стійкого виявлення в процесі
виконання професійної діяльності.

Існує така закономірність: чим більший обсяг повноважень надається
менеджерові, тим вищі вимоги ставляться до рівня його внутрішньої
відповідальності. Особиста відповідальність завжди пов’язана з
мотиваційною сферою особистості, її інтелектуальним потенціалом,
морально-етичним світоглядом. Тому у багатьох соціально-психологічних
дослідженнях вона розглядається як морально-етична відповідальність, що
підкреслює її внутрішню усвідомлену сутність. Саме відповідальність є
інтегральною якістю, яка „визначає поведінку та діяльність людини
передусім на основі усвідомленості прийняття нею об’єктивного факту
залежності індивіда від суспільних цілей та цінностей. Сформованість
внутрішньої відповідальності є головним критерієм оцінки рівня моральної
зрілості особистості в цілому” [10, с. 61].

Відповідальність проявляється не тільки в характері, але й у почуттях
(почуття відповідальності), сприйнятті, свідомості, світогляді, в різних
формах поведінки. Отже вона має інтегральний характер. М. Савчин
визначає відповідальність як „найбільш загальну властивість особистості,
яка об’єднує в собі компоненти афективно-мотиваційної, інтелектуальної
та діяльно-поведінкової сфер людини як тілесно-душевно-духовної
цілісності” [10, с. 8]. К. Муздибаєв розглядає три вектори поступального
розвитку відповідальності: від колективної до індивідуальної, від
зовнішньої до внутрішньої, від відповідальності за минуле до
відповідальності за майбутнє [11, с. 14].

Серед загальних для будь-якого виду відповідальності структурних
елементів більшість психологів виокремлює суб’єкт відповідальності (хто
відповідає), об’єкт відповідальності (за що відповідає суб’єкт) та
інстанцію відповідальності (що або хто оцінює діяльність суб’єкта
відповідальності). Деякі вчені пропонують ввести також час і простір
відповідальності, а також її зміст та обсяг.

Сукупність юридичної, соціальної та морально-етичної відповідальності
становлять професійну відповідальність менеджера (див. малюнок 2), яка є
„мірою усвідомлення особистістю своїх професійних обов’язків і
добровільного їх виконання, а також мірою її провини за невиконання
професійних обов’язків” [12, с. 266].

Малюнок 2. Структура відповідальності менеджера

Високий рівень професійної відповідальності менеджерів у її правовому,
соціальному та морально-етичному аспектах є визначальним чинником
забезпечення ефективності роботи організацій в цілому та адекватності
управління вимогам соціуму. За словами В. Буреги, соціально-адекватний
менеджмент – „це інтегральна характеристика високоефективної моделі
управління на основі її адаптованості для функціонування в суспільній
системі, з найвищою мірою соціальної відповідальності, врахуванням
провідних інтересів суспільного розвитку та найбільш значимих ментальних
установок соціуму в цілому та його регіональних складових” [13, с. 60].
Останні дослідження психології менеджерів засвідчили, що лише 38,7 %
респондентів назвали відповідальність серед найбільш значущих якостей
особистості керівника [14, с. 69]. У зв‘язку з цим відзначимо, що у
Гарвардській школі бізнесу, яка є найавторитетнішим навчальним закладом
з підготовки менеджерів вищої ланки, центральним завданням базової
професійної дисципліни «менеджмент» є саме виховання відповідальності за
прийняте рішення [15].

Отже, аналіз дозволяє зробити такі висновки:

1. В умовах трансформації суспільства та системної кризи управління на
всіх рівнях актуалізується вплив відповідальності менеджера за
результати своєї професійної діяльності .

2. Професійна відповідальність менеджера як фахово підготовленого
керівника – інтегруюча, регулююча та контролююча складова, що виявляє
придатність особистості до професії менеджера, визначає суспільну
цінність його діяльності.

3. Структура професійної відповідальності менеджера є сукупністю
юридичної та соціальної відповідальності (як зовнішньої складової) та
морально-етичної відповідальності (як внутрішньої особистісної
характеристики).

4. Внутрішня відповідальність менеджера як стійка риса характеру є
визначальним чинником ефективності виконання ним своїх професійних
обов’язків.

5. Структурні компоненти відповідальності включають суб’єкт, об’єкт,
інстанцію, час, простір, обсяг та зміст відповідальності.

6. Поступальний розвиток відповідальності відбувається у трьох
напрямках: від колективної до індивідуальної, від зовнішньої до
внутрішньої, від ретроспективної (за минуле) до проспективної (за
майбутнє).

7. Центральним завданням професійної підготовки майбутніх менеджерів у
вищих навчальних закладах має стати виховання відповідальності за
прийняті рішення.

Ці теоретичні положення вимагають подальшого експериментального
дослідження феномена професійної відповідальності менеджерів, визначення
чинників, що обумовлюють високий рівень цієї особистісної риси та
обґрунтування найефективніших шляхів формування та розвитку цієї
інтегральної якості у майбутніх та сучасних управлінців.

Література:

1. Психологія праці та професійної підготовки особистості: Навчальний
посібник /За ред. П. С. Перепелиці, В. В. Рибалки. — Хмельницький: ТУП,
2001. – 330с.

2. Друкер, Питер, Ф. Практика менеджмента: Пер. с англ. : — М.:
Издательский дом «Вильямс», 2002. – 398 с.

3. Drucker P. F. Management: Tasks, Responsibilities, Practices. – N.
Y.: Harper&Row, 1974. – 840 p.

4. В. Денисов. В начале был менеджер. —
http://www.cfin.ru/management/people/denisov-02.shtml

5. Екологічне право України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000. –
216 с. http://www.amr.ru/eventsdoc_202.html

6. Фиглин Л. Модель управления качеством социальной ответственности
организации //Проблемы теории и практики управления. – 2003. — №2. – с.
86 – 90.

8. S. L. Holmes. Executive Perceptions of Corporate Social
Responsibility //Business Horizons. — 1976. — vol. 19, p. 34 – 40.

9. Белбелян С. С. Стандарт SA 8000. Сертификация на соответствие
социально-этическим нормам //Сертификация. – 1998. — №3. – с. 29 – 30.

10. Савчин М. В. Психологічні основи розвитку відповідальної поведінки
особистості: Дис. д-ра психол. наук: 19.00.07. – К., 1997. – 410 л.

11. Муздыбаев К. Психология ответственности. – Л.: Наука, 1983.

12. Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія управління: Посібник. – К.:
Академвидав, 2003. – 568 с.

13. Бурега В. В. Социально-адекватный менеджмент /В поисках новой
парадигмы. Монография – К.: Издательский центр «Академия», 2001. – 272
с.

14. Юркевич Г. Й. Психологічні детермінанти розвитку особистості
менеджера: Дис. канд. психол. наук: 19.00.05. – Івано-Франківськ, 1999.
– 173 л.

15. Влахучикос Х. Гарвардская школа бизнеса – гарантия высокого
профессионализма //Проблемы теории и практики управления. – 1990. — №4.
– с. 29 – 34.

16. http://www.politik.org.ua

Похожие записи