Реферат на тему:

Енцефаліти

Це збірна група захворювань, що характеризуються запальною поразкою
головного мозку внаслідок первинної інфекційної поразки речовини мозку
(епідемічний, літній-літній-весняно-літній, японський і інший
енцефаліти) і енцефаліти, що розвиваються як ускладнення різних
інфекційних (кір, епідемічний паротит, скарлатина, грип, тиф і ін.) і
загальних (ревматизм) захворювань.

Серед психічних розладів при енцефалітах виділяють гострі психози з
потьмаренням свідомості (делириозные й сутінкові потьмарення свідомості,
оглушення), психоорганический синдром і так звані перехідні синдроми
(Whiek) у вигляді афективних, галлюцинаторных, маревних і
кататоноподобных порушень. Розвиток тих або інших психічних розладів
визначається стадією розвитку захворювання, що звичайно починається
раптово або після нетривалого продромального періоду неспецифічних
розладів, основним з яких є лихоманка. У плині енцефалітів виділяють
гостру й хронічну стадії. Гостра стадія характеризується патологічною
сонливістю (летаргією). На цьому тлі розвиваються різноманітні
психотические стану: делириозные розладу, можливий розвиток онейроида,
аментивной сплутаності, слуховых галюцинацій, маячних ідей
переслідування, тактильного галлюциноза. Характерні гіперкінетичні
розлади або, навпаки, апатико-адинамические стану з емоційним
притупленням. Після гострої стадії захворювання можливо повне видужання,
але частіше виявляються симптоми, що свідчать про розвиток його
хронічної стадії.

Хронічна стадія характеризується явищами паркінсонізму (амиостатический,
акинетически-гипертонический синдроми) і гіперкінетичними розладами.
Психічні зміни не є обов’язковими. При їхньому розвитку вони
проявляються слабістю спонукань, сповільненістю психічних процесів,
зниженням ініціативи й спонтанності, байдужістю й байдужністю, зниженням
настрою й легенями дисмнестическими розладами, що в цілому позначається
терміном «брадифрения» (Mayer-Gross W., Steiner R., 1921). Як правило,
зберігається критичне відношення до своєї психічної неспроможності.
Розвиток деменції не характерно.

Після інфекційних енцефалітів, перенесених у ранньому дитячому віці,
часто відзначається слабоумство, патологія в сфері потягів
(розгальмування й перекручення сексуального потяга, булимия).

Епідемічний енцефаліт (летаргічний енцефаліт) є вірусною інфекцією,
викликається фільтрівним вірусом, передається повітряно^-краплинним
шляхом, у зв’язку із чим можливі розповсюджені епідемії. Остання
епідемія спостерігалася в 1916-1920 р. і охопила більшість країн Європи,
у тому числі й Росію. У наступні роки спостерігалися лише спорадические
випадки даного інфекційного захворювання.

Гостра стадія поряд з розвитком делірію, онейроида, маніакальних і
депресивних станів, гіперкінетичного синдрому характеризується
патологічною сонливістю (летаргією), коли хворі сплять і вдень і вночі,
але для прийому їжі їх, хоча й із працею, але можна розбудити. Найбільш
частою формою екзогенних психозів є делірій, що має певні особливості й
характеризується застрашливими або грезоподробными зоровими
галюцинаціями й фотопсиями. При важкому плині можливий розвиток
мусситирующего делірію.

Гостра стадія закінчується повним видужанням, або після більш-менш
тривалого (від декількох тижнів до декількох років) періоду
псевдоневрастенических розладів (порушення сну, дратівливість, зниження
настрою з дисфориями) і зниження психічної активності (слабість
спонукань, апатія, адинамія, загальне вповільнення психічних процесів)
починають виявлятися симптоми хронічної стадії.

Хронічна стадія характеризується паркинсоническими розладами, можливі
минущі нав’язливі розлади, пароксизмы рухового порушення з імпульсивними
вчинками, епізоди сновидного потьмарення свідомості на тлі явищ
загальної брадифрении. Можливі рідкі випадки затяжних
галлюцинаторно-параноидных психозів.

Кліщовий (весняно^-літній) енцефаліт. На території Росії спостерігається
у вигляді епідемічних спалахів і окремих спорадических випадків,
головним чином, у тайгових районах Далекого Сходу, Сибіру й Уралу.
Відзначалися епідемічні спалахи кліщового енцефаліту в Югославії,
Чехословаччині, Угорщині, Австрії. Захворювання ставиться до
природноочаговым інфекцій, викликається нейротропным фільтруючим
вірусом, резервуаром і переносником якого є иксодовые кліщі. Через укус
кліщів вірус передається людині.

Захворювання починається гостро після нетривалого інкубаційного періоду
(7-21 день), можливі короткочасні продромальные скарги астенічного
характеру (слабість, дратівливість). У гострій стадії захворювання
спостерігається гноблення свідомості (оглушення, сопор, кома) і розладу
свідомості по екзогенному типі (делірій, аменция, эпилептиформное
порушення). У хронічній стадії формуються психічні розлади по типі
кожевнической епілепсії. Вони характеризуються прогредиентной динамікою
з формуванням змін особистості й слабоумства по епілептичному типі.
Можливий розвиток шизоформных психозів депрессивно-параноидной і
галлюцинаторно-параноидной структури з маячними ідеями переслідування,
отруєння, зоровими й слуховыми галюцинаціями (И.И. Лукомский, 1948,
1954; И.Б. Галант, 1965). Нерідко спостерігаються сутінкові розлади
свідомості, психосенсорные порушення, афективні розлади по типі
циркулярного психозу.

Комариний (японський, літньо-осінній) енцефаліт. На території Росії
зустрічається в основному на Далекому Сході, викликається нейротропным
вірусом, передається людині через укус комара. Захворювання поширюється
по типі епідемій під час выплода комарів (серпень-вересень), які є
резервуаром для цього вірусу.

Гостра стадія звичайно протікає по типі кліщового енцефаліту. Вона
починається із загальмозкових і менингеальных симптомів на тлі високої
температури. Потім з’являються порушення свідомості від оглушення до
коми, екзогенного типу психотические стану (делірій, аментивная
сплутаність, сутінкове потьмарення свідомості),
галлюцинаторно-параноидные й депрессивно-параноидные психози. Можливий
розвиток гострої стадії у вигляді підвищеної сонливості, що нагадує
летаргічний сон при епідемічному енцефаліті. У період видужання
спостерігаються астенічні порушення. У хронічній стадії розвиваються
амнестические розладу по типі корсаковского синдрому, ознаки стійкого
органічного зниження психічної діяльності аж до органічної деменції. На
тлі деменції можуть розвиватися короткочасні й оборотні психотические
розладу галлюцинаторно-бредовой структури.

Параинфекционные енцефаліти (менингоэнцефалиты). До цієї групи
захворювань ставляться енцефаліти, що виникають як ускладнення загальних
інфекційних захворювань, найчастіше при епідемічному паротиті й кору,
набагато рідше при вітряній віспі й краснусі. Вони розвиваються
переважно в дітей, проявляються потьмаренням свідомості від оглушення до
коми й психотическими епізодами (делірій, сутінкове потьмарення
свідомості). При корі психічні прояви захворювання більше важкі, чим при
епідемічному паротиті. Вони характеризуються більше глибоким і тривалим
потьмаренням свідомості й більше вираженими психотическими розладами.
При епідемічному паротиті психози бувають рідко й звичайно в абортивному
виді.

Ревматичний енцефаліт. Гостра стадія захворювання характеризується
психотическими реакціями по екзогенному типі й протікає за аналогією з
гострою стадією параинфекционных енцефалітів. Хронічна стадія
характеризується поступово наростаючим органічним зниженням психічної
діяльності з ослабленням пам’яті, психопатоподобными розладами у вигляді
різкої емоційної збудливості, конфликтности, агресивності. На цьому тлі
бувають протрагированные ревматичні психози з перевагою
астено-депрессивных, іпохондричних, параноидных і
галлюцинаторно-параноидных станів. Можливий розвиток симптоматичної
епілепсії, псевдопаралітичних станів.

Діагноз і диференціальний діагноз. Розпізнавання захворювання будується
на виявленні типових неврологічних розладів, характерних для гострої й
хронічної стадії захворювання. Певне значення для діагностики мають
лабораторні дослідження й у першу чергу дослідження спинномозкової
рідини. Зміни спинномозкової рідини в гострій стадії захворювання
нерізке виражені й неспецифічні: підвищення тиску, незначне збільшення
змісту глобулінів, помірний плеоцитоз за рахунок збільшення лімфоцитів і
лейкоцитів, збільшення змісту цукру, різні патологічні криві колоїдних
реакцій. У хронічній стадії змін спинномозкової рідини, як правило,
немає.

Значні труднощі викликає отграничение затяжних ревматичних психозів від
шизофренії. Для психозів, що виникають при ревматичному енцефаліті,
характерний зв’язок виниклих психічних розладів з ревматичним процесом,
наявність у структурі психозу психічної астенії, іпохондричної фіксації
на реальних ознаках захворювання.

Постинфекционные психопатоподобные стану в хронічній стадії захворювання
на відміну від психопатій характеризуються підвищеної психічної
истощаемостью, різного ступеня виразності психоорганическим зниженням
особистості, звуженням кола інтересів, утрудненням у придбанні нових
знань. На відміну від психопатоподобных станів шизофренічної природи
вони не супроводжуються типовими для ендогенного процесу емоційними
порушеннями й специфічними для шизофренії особливостями асоціативних
процесів.

Гостра стадія епідемічного енцефаліту з летаргічними розладами вимагає
диференціації з пухлинними процесами головного мозку. Диференціальний
діагноз ґрунтується на особливостях неврологічного стану й результатах
рентгенографії черепа й электроэнцефалографии головного мозку в
зіставленні з даними анамнезу. Важливою диференційно-діагностичною
ознакою є той факт, що підвищена сонливість при епідемічному енцефаліті
надалі може перемінятися завзятим безсонням (Э.Я. Штернберг, 1983).

Галлюцинаторно-бредовые й параноидные психози в хронічній стадії
розвитку енцефалітів вимагають диференціальної діагностики з
аналогічними станами при шизофренії. Опорними пунктами в діагностиці
енцефалітів є анамнестические дані про перенесений гострий стан, а також
особливості добової динаміки психотических розладів з їхнім посиленням у
нічний час, афективна насиченість переживань.

Прогноз. Епідемічний енцефаліт може закінчуватися повним видужанням, але
набагато частіше відзначається несприятливий розвиток неврологічних і
психічних порушень із переходом у хронічну стадію.

Судово-психіатрична оцінка. У судово-психіатричній практиці звичайно
спостерігаються лише залишкові явища гострих енцефалітів, виразність і
клінічні прояви яких визначаються більшою мірою не характером інфекції,
а локалізацією й ступенем поразки головного мозку в гострій стадії
захворювання, а також віком, у якому дане інфекційне захворювання було
перенесено. Судово-психіатричне значення психічних розладів гострої
стадії розвитку захворювання невелико.

У переважній більшості випадків протиправні діяння, чинені особами із
залишковими явищами гострих енцефалітів, обумовлені їх неправильними
соціально-моральними орієнтирами внаслідок виховання, корисливими й
іншими психологічно зрозумілими мотивами, відсутністю позитивних
соціальних установок, обмеженістю потреб на побутовому рівні в
сполученні із кримінальним оточенням. Наявність психопатоподобных
розладів можуть сприяти здійсненню правопорушень проти особистості й
хуліганських дій, зниження морально-етичних затримок приводить до
здійснення суспільно небезпечних дій проти власності. При виражених
психоорганических розладах некритичність, нездатність до осмислення
ситуації й зіставленню своїх дій із соціально-обмежувальними нормами й
правилами моралі, підвищена збудливість і розгальмування потягів можуть
приводити до здійснення правопорушень, спрямованих проти суспільної
безпеки й громадського порядку, проти власності.

Судово-психіатрична оцінка осіб у хронічній стадії енцефаліту або осіб
із залишковими явищами після перенесеного гострого енцефаліту
визначається виразністю наявних психоорганических розладів, наявністю
психотической симптоматики й містить у собі зіставлення особливостей
психічного стану подэкспертных з медичним і юридичним критерієм
неосудності. При цьому наявні психопатологічні розлади можуть бути
співвіднесені з поняттями «хронічного психічного розладу»,
«слабоумства», що є медичними ознаками критерію неосудності.

Глибина або ступінь виразності психічних порушень при
судово-психіатричному огляді завжди співвідноситься з «здатністю
усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій або
керувати ними» (вольова й інтелектуальна ознаки юридичного критерію
неосудності). При цьому осудність має на увазі здатність до правильного
розуміння значення своїх дій і можливість вільного вибору своїх учинків,
а також наявність здатності до розуміння протиправності своїх учинків,
караності вчиненого, здатність зіставляти чинені діяння із правовими й
морально-етичними нормами. Всі ці психічні функції реалізуються за
допомогою критичних здатностей, здатності прогнозування, пов’язаними з
ними рівнем інтелекту й пам’яті, запасом знань, функцією мислення.

При психологічно зрозумілій мотиваційній стороні кримінального
поводження, коли воно випливало з попередньої конфліктної ситуації або
було обумовлено асоціальними установками особистості, і при цьому ці
особи критично оцінювали ситуацію в цілому, розуміли протиправність
своїх дій, ці стани не можуть бути квалифицированы як хворобливі й не
відповідають юридичному критерію неосудності.

У той же час необхідно вказати, що сама по собі психологічна
зрозумілість мотивів протиправних дій не є однозначним свідченням на
користь осудності. У багатьох хворих з вираженим
интеллектуально-мнестическим зниженням мотивація протиправних дій
формально має реально-побутовий характер, у значній мірі обумовлена
асоціальними особистісними установками або попередньою конфліктною
ситуацією.

Показниками глибини психічних змін, коли особа зізнається несамовитим, є
виражені емоційно-вольові й интеллектуально-мнестические розладу з
порушенням критичних здатностей і слабістю операційної сторони мислення,
різка дисгармонія психічного складу особистості, груба дезадаптация в
сімейному житті й виробничих умовах, часті й клінічно обкреслені стани
декомпенсації.

Визначальної при винесенні експертного висновку убік неосудності є грубе
порушення соціального функціонування, стійка деструктивна поразка
головного мозку із грубим психоорганическим дефектом, відсутність
критики до свого психічного стану, що зложилася судово-слідчої ситуації,
коли ці особи не розуміють до кінця правових норм, мало стурбовані
происходящим з ними, не усвідомлюють змісту й цілей вироблених з ними
процесуальних дій.

Похожие записи