РЕФЕРАТ

на тему:

Емоційно-вольова сфера особистості

ПЛАН

1. Поняття про емоції

2. Фізіологічне підґрунтя емоцій

3. Вираження емоцій

4. Форми переживання емоцій

5. Поняття про волю

6. Функції волі

7. Характерні особливості волі, особливості вольових дій

8. Висновки

Література

1. Поняття про емоції

Діяльність людини, її поведінка завжди викликають позитивне або
негативне ставлення до неї. Ставлення до дійсності відображається в
мозку й переживається як задоволення або незадоволення, радість, сум,
гнів, сором. Такі переживання називають емоціями, почуттями.

Емоції і почуття здійснюють сигнальну та регулювальну функції,
спонукають людину до знань, праці, вчинків або стримують її.

Людські емоції і почуття найяскравіше виражають духовні запити і
прагнення людини, її ставлення до дійсності. К.Д. Ушинський писав, що
«ні слова, ні думки, навіть вчинки наші не виражають так ясно нас самих
і наше ставлення до світу, як наші почування».

Емоції і почуття органічно пов’язані між собою, але за своїм змістом і
формою переживання вони не тотожні.

Емоція — це загальна активна форма переживання організмом своєї
життєдіяльності. Розрізняють прості та складні емоції. Переживання
задоволення від їжі, бадьорості, втоми, болю — це прості емоції. Вони
властиві і людям, і тваринам. Прості емоції в людському житті
перетворилися на складні емоції і почуття. Характерною ознакою складних
емоцій є те, що вони виникають у результаті усвідомлення об’єкта, що
викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення, наприклад переживання
задоволення при сприйманні музики, пейзажу.

Емоціям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція,
кожне почуття за різних обставин можуть виявлятися протилежно: «радість
— горе «, «любов- ненависть», «симпатія — антипатія», «задоволення —
незадоволення». Полярні переживання мають явно виражений позитивний або
негативний відтінок. Умови життя та діяльності викликають почуття
різного рівня активності. Розрізняють стенічні емоції і почуття — ті, що
посилюють активність, спонукають до діяльності, та астенічні — ті, що
пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують.

Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і
ставлення до ситуації та об’єктів, що викликають переживання, емоції і
почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими
або короткочасними.

Характерною особливістю емоцій є те, щовони захоплюють особистість
загалом. Здійснюючи майже блискавичну інтеграцію, тобто об’єднання в
єдине ціле всіх функпіи організму, емоції сигналізують про корисні або
шкідливі впливи на організм, завдяки цьому вони мають універсальне
значення для життя організму. Охоплюючи всі різновиди переживань людини
— від глибоко травмуючих страждань до високих форм радості та
соціального відчуття життя, — емоції стають як позитивним чинником у
життєдіяльності, підносячи активність організму, так і негативним,
пригнічуючи всі його функції. Встановлено, що емоції, а саме
довготривалі негативні емоції (страх, переживання болю тощо), відіграють
вирішальну роль у розвитку так знаних неврогенних захворювань, вважає
відомий фізіолог П.К.Анохін.

2. Фізіологічне підґрунтя емоцій

Емоції являють собою складну реакцію організму, в якій беруть участь
майже всі відділи нервової системи. Природа емоцій і почуттів, як і всіх
інших психічних процесів, є рефлекторною. Фізіологічним механізмом
емоцій як таких є діяльність підкоркових нервових центрів —
гіпоталамусу, лімбічної системи, ретикулярної формації. Але кора великих
півкуль головного мозку відіграє провідну роль у проявах емоцій і
почуттів, здійснюючи регулювальну функцію стосовно підкоркових процесів,
спрямовуючи їхню діяльність відповідно до усвідомлення людиною своїх
переживань.

Між корою та підкорковими центрами нервової системи постійно
відбувається взаємодія. Підкорка, вважав І.П.Павлов, справляє позитивний
вплив на кору великих півкуль як джерело їхньої сили, тонізує кору
мозку, надсилаючи до неї потужні потоки подразнень. Кора регулює
збудження, що йдуть з підкорки, і під її дією одні з цих збуджень
реалізуються в діяльності та поведінці, а інші гальмуються залежно від
обставин і станів особистості. Підтримка або порушення стійкості
нервових зв’язків викликають різноманітні емоції і почуття.

Згідно з І.П.Павловим, однією з фізіологічних підвалин почуттів є
динамічні стереотипи, тобто утворені за життя системи тимчасових
нервових зв’язків.

«Тут виникають почуття важкості та легкості, бадьорості та стомленості,
задоволення і прикрості, радості, торжества і відчаю тощо. Мені
здасться, що часто такі почуття при зміні звичайного способу життя, при
припиненні звичайних занять, при втраті близьких людей… мають своє
фізіологічне підгрунтя значною мірою в зміні, в порушенні старого
динамічного стереотипу й у складності становлення нового» (І.П.Павлов).

У виникненні та перебігу почуттів велику роль відіграє друга сигнальна
система в її взаємодії з першою. Слово змінює наші настрої, викликає
захоплення, глибокі переживання. Кращим показником цього є почуття, що
викликаються поетичними творами. Усвідомлюючи ситуацію, що викликає
певні почуття та самі почуття, ми можемо зменшити силу переживання,
стримувати, регулювати їх, але зовнішнє вираження емоцій, внутрішній
емоційний і почуттєвий стан при цьому зберігаються.

3. Вираження емоцій

    Переживання емоційних станів — радості, любові, дружби, симпатії,
прихильності або болю, суму, страху, ненависті, презирства, огиди тощо —
завжди супроводжуються відповідними зовнішніми або внутрішніми виразами.
Емоції з гіпоталамусу розповсюджуються на всі ефекторні органи.
Достатньо виникнути емоційному збудженню, як негайно включається весь
організм в його вираження. Зовнішні вирази емоцій та почуттів
виявляються в рухах, позах, у руховій та вокальній міміці, інтонаціях
мовлення, рухах очей тощо. Внутрішня або вісцеральна і вираженість
переживань яскраво виявляється в серцебитті, диханні кров’яному тиску,
змінах в ендокринних залозах, органах травлення та виділення. Ця
вираженість буває астенічною або стенічною, тобто виявляється в
пригніченні або збудженні.

Зовнішнє або експресивне вираження емоцій і почуттів помітне навіть у
немовлят. Але воно ще мало диференційоване. З досвідом, особливо із
засвоєнням дитиною мовлення, експресивне вираження емоцій і почуттів
набуває різноманітних відтінків. Багатство їх настільки велике, що в
мові існують близько 5000-6000 слів, якими переважно передаються ті чи
інші переживання. З досвідом і розвитком мовлення дитина поступово
оволодіває експресивними виразами, певною мірою стримує їх, але це не
значить, що цим самим гальмується емоція. П.К. Анохін вважає, що у таких
випадках пригнічуються лише ті чи інші периферійні компоненти емоцій —
рухи, міміка, сама ж емоція, раз вона виникла, неминуче розповсюджується
на інші, головним чином на вісцеральні компоненти. Проте формування
витриманості у дітей позитиво позначається на їхній життєдіяльності та
стосунках у колективі.

З оволодінням експресивними способами виразу емоцій і почуттів
формується здатність сприймати й розуміти різноманітні форми та відтінки
виразу переживань, уміння їх розпізнавати.

Разом з цим розвивається уміння користуватися ними з метою впливати на
інших. Ця здатність необхідна для артиста, а особливо для педагога,
який, розпізнавши завдяки спостережливості внутрішні стани та
переживання учня, може керувати ними, впливати на них з виховною метою
власними експресивно виявленими почуттями.

Залежно від обставин і стану організму, його підготовленості до

переживань, емоції і почуття можуть бути виражені по-різному. Почуття
страху, наприклад, може викликати або астенічну реакцію — скутість, шок,
або ж реакцію стенічну. Горе може викликати апатію, бездіяльність,
розгубленість або відповідні енергійні дії.

Форми та інтенсивність виявлення емоцій і почуттів значною мірою
залежать від вихованості, рівня культури особистості, традицій та
звичаїв. Це особливо позначається на вираженості їх зовнішніми засобами
— мімічними та пантомімічними рухами, жестами. Внутрішнє ж їх вираження
(серцебиття, дихання, дія ендокринної системи) відбувається відносно
незалежно від соціальних чинників.

4. Форми переживаная емоцій

Емоційні стани та форми їх виявлення детермінуються переважно
соціальними чинниками, але не можна ігнорувати у з’ясуванні їхньої
природи й деяких приводжених особливостей людини. Багатство емоційних
станів виявляється у формі настроїв афсктів, стресів, фрустрацій,
пристрастей

Настрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на

певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус.
Розрізняють позитивні настрої, які виявляються у бадьорості, та
негативні, які пригнічують, демобілізують, викликають пасивність.
Настрій — це такий загальний емоційний стан, який виразно не спрямований
на щось конкретне. Причини настроїв — найрізноманітніші;
непідготовленість до діяльності, страх перед очікуваною невдачею,
хворобливі стани, і приємні звістки тощо. Особливе місце серед причин,
що викликають настрої, посідає марновірство. Віра в прикмети, особливо
негативні, викликає пасивність, страх, розладнує психічну діяльність
особистості. Міра піддатливості настроям має індивідуальний характер.
Особи, яким властиве самовладання, не піддаються настрою, не занепадають
духом навіть у тих випадках, коли для цього є якісь підстави, а,
навпаки, борються з труднощами. Легкодухі швидко піддаються настроям.
Вони потребують підтримки колективу.

Афекти — це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово,
оволодіває людиною такою мірою, що вона втрачає здатність контролювати
своі дії та вчинки. Прикладом афектів може бути несподіване переживання
— сильна радість, вибух гніву, страх. У стані афекту порушується
саморегуляція організму, яка здійснюється ендокринною системою,
діяльність внутрішніх органів, послаблюються гальмівні процеси кори
великих півкуль головного мозку. І.П.Павлов, аналізуючи афектний стан,
зазначав, що людина в стані афекту, що перевищує гальмівну функцію кори,
говорить і робить те, чого вона не дозволяє собі у спокійному стані і
про що шкодує, коли мине афект. Особливо різко виявляється афективний
стан при сп’янінні, за якого гальмівні процеси значно послаблюються.
Афекти викликаються несподіваними гострими життєвими ситуаціями, в які
потрапляє людина. Афект, як і настрій, залежить певною мірою від
індивідуальних особливостей людини — її темпераменту, характеру,
вихованості. Афективні люди часто-густо спалахують без будь-яких для
цього причин. Афекти викликають глибокі зміни в психічному житті людини,
виснажують її. Людина, виховавши в собі здатність контролювати себе,
володіти своїми рухами, може контролювати свої афективні реакції. Разом
з тим усім людям більшою чи меншою мірою властиве афективне життя, без
якого вони, як слушно зауважила Л.І.Божович, перетворилися б на
пасивних, байдужих істот.

Стрес де в чому нагадує афект. Він, як і афект, виникає за напружених
умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються
несподівано й потребують негайних заходів. У стресовому стані поведінка
значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення
мовлення, помилки в переключенні уваги, у сприйманні, пам’яті та
мисленні, виявляються неадекватні емоції. Лише тверді вміння та навички
в стресовому стані можуть залишатися без змін. Практика показує, що
висока ідейність, дисциплінованість, організованість та самовладання
запобігають дезорганізації поведінки за умов стресу.

Фрустрація являє собою своєрідний емоційний стан, характерною ознакою
якого є дезорганізація свідомості та діяльності в стані безнадійності,
втрати перспективи. М.Д.Левітов називає такі різновиди фрустрації, як
агресивність, діяльність за інерцією, депресивні стани, характерними для
яких є сум, невпевненість, безсилля, відчай. Фрустрація виникає у
результаті конфліктів особистості з іншими, особливо в колективі, в
якому людина не дістає підтримки, співчутливого ставлення. Негативна
соціальна оцінка людини, яка заторкує її особистісно — її значущі
стосунки, загрожує престижу, людській гідності, — спричиняє стан
фрустрації. Він виникає у людей з підвищеною збудливістю, з недостатньо
розвиненими гальмівними процесами, у невихованих, розбещених дітей.

Пристрасті — це сильні, стійкі, довготривалі почуття, які захоплюють
людину, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень
особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті.
Пристрасть — це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого
предмета. Вона породжує неослабну енергію в прагненні до мети.
Пристрасть виявляється в найрізноманітніших сферах людського життя та
діяльності — в праці, навчанні, науці, спорті, мистецтві. Вона має
вибірковий характер і виявляється не лише в емоційній, а й у
пізнавальній, вольовій сферах, у наполегливості.

Пристрасті бувають позитивні та негативні. Навіть позитивна пристрасть,
якщо вона заважає діяльності, навчанню, стає негативною. Коли учень,
захоплюючися читанням або спортом, пропускає уроки, недосипає, то саме
по собі читання книжок з позитивного перетворюється на негативне.
Пристрасть до алкоголю, куріння тощо згубно позначається на праці та
житті людини.

Позитивні пристрасті — захоплення працею, навчанням — є тією силою
особистості, яка породжує велику енергію в діяльності, сприяє
продуктивності праці. І.П.Павлов закликав молодь бути пристрасною в
роботі та наукових шуканнях. «Пам’ятайте, — писав він, — що наука
вимагає від людини великого напруження і великої пристрасті».

5. Поняття про волю

    Людина не лише сприймає і пізнає об’єктивний світ, але й активно на
нього впливає. Вона постійно ставить перед собою певні цілі і бореться
за їх здійснення.

    Здійснюючи цілеспрямовані дії, людина зустрічається з різноманітними
перешкодами. Одні з них зв’язані з умовами життя, це об’єктивні
перешкоди — протидія інших людей, природні перешкоди, інші — з власними
недоліками — небажання роботи, те, що потрібно, пасивність, лінь,
поганий настрій, почуття страху, звичка діяти необдумано, почуття
хворобливого самолюбства і т.д. Щоб досягти поставленої мети, людині
необхідно мобілізувати свої розумові і фізичні сили на подолання
перешкод, тобто проявити вольові зусилля.

    Воля людини і виражається в тому, наскільки людина здатна
переборювати перешкоди та труднощі на шляху до мети, наскільки вона
здатна керувати своєю поведінкою, підпорядковувати свою діяльність
певним задачам.

    Воля — це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції
людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених
цілей.

    Виходячи з цього, основну одиницю волі — вольову дію, треба розуміти
як дію свідому, цілеспрямовану.

    У вольових діях людина здійснює свою свідому мету, яка як закон
визначає спосіб дій і характер. Учень чи студент, прагнучи успішно
вчитися, виявляють ініціативу, напруженість фізичних і розумових сил,
переборюють труднощі, що перешкоджають досягненню мети, стримують
бажання, які відволікають від діяльності.

    Переборення перешкод і труднощів вимагає від людини так званого
вольового зусилля — особливого стану нервового напруження, що мобілізує
фізичні, інтелектуальні і моральні сили людини. Відомі випадки, коли
вольове зусилля затримувало втрату свідомості і навіть смерть. В
літературі описаний випадок, коли льотчик «затримав» смерть до посадки
літака, а, зробивши посадку, одразу помер. Яскравим прикладом вияву
вольового зусилля є історичний факт. У V ст. до н.е. грецький воїн,
пробіг 42 км з містечка Марафон в Афіни і, сповістивши про перемогу
греків над персами, упав мертвим. Це в його пам’ять названо в сучасній
легкій атлетиці довга дистанція бігу — марафонський біг на 42 км 195 м.

    Вольова діяльність — це особлива форма активності людини. Вона
полягає в тому, що людина здійснює владу над собою, контролює власні
імпульси і в разі необхідності — гальмує їх. Вольову діяльність не можна
зводити до активності організму і ототожнювати з нею. Адже активність
властива і тваринам. Вони задовольняють свої біологічні потреби,
пристосовуючись до умов життя, виявляють тривалий вплив на оточуючу
природу, але це відбувається без будь-якого свідомого наміру з їх боку і
є чимось випадковим по відношенню до самих тварин. Воля у людини виникла
і сформувалася під впливом суспільної трудової діяльності в міру того,
як опановуючи закони природи людина перетворювала її своїми планомірними
діями.

    Коли після битви при Бородіно в 1812 р. уславлений маршал
наполеонівської армії Мюрат докоряв генералам в недостатній енергійності
кінноти, один із них відповів: «У всьому винні коні — вони недостатньо
патріотичні. Наші солдати воюють блискуче навіть якщо у них немає хліба,
але коні без сіна та вівса не рухаються з місця».У цьому діалозі
відобразилась основна відмінність керування людиною порівняно з
тваринами, своєю поведінкою — наявністю волі та мотивації. Люди ж, на
відміну від тварин, діють, як вже було сказано, цілеспрямовано, керують
діями, використовуючи свій розум і волю, змінюють природу і суспільство
у зв`язку зі своїми потребами і необхідністю. Прояв волі — це така
активність особистості, яка обов’язково пов`язана із свідомістю.

    Воля людини виробилась в процесі її суспільного та історичного
розвитку, в трудовій діяльності. Живучи і працюючи, люди поступово
навчилися ставити собі певні цілі і свідомо добиватися їх реалізації. В
боротьбі за існування, долаючи труднощі, напружуючи свої сили чи
стримуючи себе, людина виробила в собі різні якості волі. Чим важливіші
були ті цілі, які ставили собі люди в житті і чим більше вони їх
усвідомлювали, тим активніше вони добивалися їх реалізації. Вольова
діяльність обов’язково передбачає цілий ряд актів і дій, які, в свою
чергу, передбачають широкий ступінь усвідомлення особистістю її зусиль і
характеру психічний процесів, які здійснюються. Тут і оцінка ситуації, і
вибір шляху для майбутньої дії, відбір засобів, потрібних для досягнення
мети, прийняття рішень і т.д.

    Іншими словами можна сказати, що воля пов`язана з іншими
властивостями особистості, зокрема, з характером. Вона є основою
характеру. Характер — це остаточно сформована воля. І в залежності від
сформованості вольових якостей у людин говорять про сильний і слабкий
характер. Безвільних людей ще називають безхарактерними. Але характер
визначається не лише вольовими якостями. Про це ми ще будемо говорити
при розгляді теми «Характер».

    Воля органічно пов’язана з пізнавальною і емоційної діяльністю
людини. І.М. Сеченов писав: «Воля … — це діяльна сторона розуму і
морального почуття, яка керує рухами в ім`я того чи іншого». (Сеченов
И.М. Избр. Произв. Изд. 2 Т.1, М., 1985, с. 255-256).Вольова регуляція
завжди починається з інтелектуального стану — усвідомлення проблемної
ситуації. Аналіз проблемної ситуації вимагає «вмикання» вольових актів.
Без участі мислення вольовий процес не був би усвідомлений, втратив би
власне вольовий характер. Але воля і мислення відрізняються, і воля — це
не просто зовнішнє здійснення мислення. На відміну від мислення воля не
створює продукту, вона лише створює умови для здійснення вчинку чи
поведінки.

6. Функції волі

    1. Спонукальна — організація активності людини. Активності

притаманні мимовільність і довільність протікання дій і поведінки. Якщо
активність виступає властивістю волі, то вона характеризується
довільністю, тобто зумовленістю дій та поведінки свідомо поставленою
метою.Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при
цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, то воля створює
допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим).

    Спонукання людини до дій створює певну впорядковану систему —
ієрархію мотивів — від природних потреб до вищих спонукань, пов’язаних з
переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів. Якщо
виходити з розуміння волі як моральної саморегуляції, тоді основною її
характеристикою стане підкорення особистих мотивів соціально значущим.

    2. Гальмівна функція — стримування небажаних проявів активності.
Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій,
поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон. Вольове
регулювання поведінки було б неможливе без гальмівної функції.(Наприклад
окремі прояви людської вихованості: не дати виходу агресії, не виявити
негативні емоції).

    Отже в понятті «воля» простежується цілісний характер психіки
людини: проблема волі стосується і є невіддільною від проблем
особистості, свідомості, самосвідомості, мотивів, потреб, емоцій,
пізнавальної діяльності.

7. Характерні особливості волі, особливості вольових дій

1. Воля є продуктом суспільно-історичного розвитку людини її формування
пов`язане з появою і розвитком трудової діяльності.

2. Воля не є природженою здатністю. Вона формується у процесі
діяльності, яка потребує певних вольових якостей і навичок вольової
регуляції.

3. Вольова регуляції — це регуляція свідома, опосередкована знаннями
людини про зовнішній світ, про свої цінності і можливості, на підставі
яких здійснюються передбачення та оцінка наслідків активності
особистості.

4. Розвиток волі тісно пов`язаний з розвитком мислення, уяви, емоцій,
мотивації з розвитком свідомості і самосвідомості особистості загалом.

    Загалом при вивченні поведінки людини доводиться мати справу з
мимовільними, довільними і вольовими діями. Довільні та вольові дії
включаються в зміст вольової поведінки людини. Від них слід відрізняти
мимовільні дії.

Мимовільні рухи і дії виникають під впливом певного сигналу, що йде від
периферичної нервової системи, бувають природжені і набуті:

— природжені: орієнтувальні, захисні та хапальні реакції, виразні рухи.
Фізіологічною основою природжених мимовільних рухів є механізм
безумовних рефлексів.

 — набуті: орієнтувальні, захисні, хапальні і виразні рухи, які
здійснюються завдяки діяльності кори великих півкуль головного мозку. Їх
фізіологічною основою є механізм умовного рефлексу.

    Через ці природжені і набуті мимовільні дії організм співвідноситься
із зовнішнім середовищем. Тому вони є корисними, доцільними його
реакціями.

    Довільні дії виникають у зв`язку з центральним корковим послідовним
подразником за наявності в корі великих півкуль головного мозку осередку
оптимального збудження.. Вони нерозривно пов`язані з відображенням мети
і засобів її досягнення. На відміну від мимовільних, довільні дії, мають
такі характеристики: 1) наявність усвідомлених мотивів; 2) спрямованість
на досягнення мети; 3) нерозривний зв»язок з мисленням і мовленням.

Власне вольові дії — це дії, скеровані на досягнення свідомо поставлених
цілей і пов`язані з подоланням труднощів.

Наприклад, прогулянка вимагає певних зусиль, але вони тут такі незначні,
що здорова людина не помічає їх . Тому в цьому випадку слід говорити про
довільні, але не вольові дії. З другого боку, подолання перешкод
спостерігається і у тварин. Так, олень, утікаючи від мисливців, із
зусиллям продирається через гущавину лісу, долає величезну відстань.
Однак його дії не можна назвати вольовими, оскільки вони не
підпорядковані свідомо поставленій меті,а скеровані вродженим інстинктом
самозбереження.

Основні ознаки власне вольових дій :

1) свідоме подолання перешкод на шляху до досягнення мети;

2) наявність конкуруючих (суперечливих) мотивів;

     3) наявність вольового зусилля.

    Загальні характеристики вольових дій:

     1) вольові дії є усвідомленими, цілеспрямованими, умисними,
вчиненими за власним свідомим рішенням;

     2) вольовими діями є дії, зумовлені як зовнішніми (соціальними),
так і внутрішніми (власними) чинниками, тобто завжди існують підстави,
за якими дії мають виконуватися;

     3) вольові дії можуть мати дефіцит спонукання чи гальмування або з
самого початку, або в процесі їх здійснення;

     4) вольові дії можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи
гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням
мети.

    Вольові дії поділяють на види:

     1) за формою прояву:

    — дія — виконання;

    — дія — затримка небажаних дій.

     2) за ступенем самостійності:

    — за власною ініціативою (самостійні);

    — задані ззовні (задані).

     3) за характером спрямованості:

    — вольові дії, спрямовані на задоволення особистих потреб;

    — вольові вчинки, спрямовані на досягнення суспільно-значимої мети.

Складним є співвідношення між довільними і власне вольовими діями
людини. Останні дослідження психологів вказують на те, що вольові і
довільні дії мають спільні функції, спільний структурний елемент, але
різний зміст. Спільним структурним моментом вольових і довільних дій є
мета. Мета завжди усвідомлювана. Спрямованість на мету та її
усвідомлюваність є центральною характеристикою як вольових, так і
довільних дій.

Разом з тим довільні та вольові дії мають різний зміст і не збігаються
за своїми проявами. Так, вольова людина з властивою їй ієрархією
мотивів, з відповідними якостями (рішучість, наполегливість,
цілеспрямованість) не завжди здатна до довільної організації своєї
поведінки (не володіє собою, не керує своїми реакціями, не контролює
себе). І навпаки, людина, з високим рівнем розвитку довільності
(організована, дисциплінована) може не мати стійкої системи власних
мотивів і цінностей і бути слабовільною.

У довільних діях центральним є ставлення до мети та засобів її
досягнення. Вольові дії передбачають усвідомлення мети в її відношенні
до мотиву діяльності. Таке розрізнення вольових і довільних дій дає
підстави розглядати їх як рівнозначні, хоч і різні за змістом.

Висновки

Емоційно-вольова сфера – від потягів через емоції й почуття до волі –
бере участь у самотворенні особистості, визначенні її життєвого шляху.
Але цей вплив не прямий, а опосередкований діяльністю особистості, що
розкривається у її вчинках, виявляючись у станах, що їх переживає
особистість. Спроможність особистості протистояти внутнішнім перекшодам,
потягам, емоціям залежить від здатності до самоконтролю. Це здатність
підкоряти всі цілі, які виникають від ситуації до ситуації, від випадку
до випадку, єдиній меті, що визначає характер особистості, її лінію
життя.

Література

Немов Р.С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

Бреслав Г.М. Проблеми змоциональной регуляции общения у до-школьников //
Вопросы психологии. — 2000. — № 3.

Вартанян Г.А., Петров Е.С. Эмоции и поведение. — Л., 2001.

Вилюнас В.К. Психология эмоциональных явлений. — М., 2000.

Додонов Б.И. В мире змоций. — Киев: Политиздат Украины, 1997.

Изард К.Е. Эмоции человека. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000.

Макаренко Ю.А, Системная организация змоционального поведения. — М.,
1990.

Ольшанникова А.Е. Эмоции и воспитание. — М., 1983. 11.Психология эмоций:
Тексты. — М.: ИзД-во Моск. ун-та, 1984.

Симонов П.В. Потребностно-мотивационная теория эмоций // Вопросы
психологии. — 1982. — № 6.

Якобсон П.М. Психология чувств. — М.: Изд-во Моск. ун-та,

1980.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи