Реферат на тему:
Екологія інформаційного простору
Інформаційна свобода стала одним з основних незаперечних здобутків
незалежної України. Однак не все так просто у цій царині. Якщо десять
років тому гостро поставало питання про кількість інформації, то нині на
перший план виходить її якість.
Якість інформаційного простору країни – це не проблема узгодженості чи
неузгодженості смаків населення, а проблема збереження
соціально-психологічного балансу на користь здорових, продуктивних сил
суспільства.
Інформаційне поле України, на наш погляд, відзначається гіпердевіацією
(агресія, гомосексуалізм, цинізм, жорстокість, „цінності” кримінального
світу тощо), що призводить до формування викривленого світогляду та
ціннісної дезорієнтації особистості. Телебачення в „прайм тайм” постійно
транслює фільми із зображенням сумнівних сцен „дорослого” життя. Такого
роду інформація травмує незміцнілу емоційну сферу дітей та підлітків.
Окремі твори в стилі „фентезі” подають сюжети, в яких превалює
патологічна свідомість. Такі витвори мистецтва продукують інформаційні
віруси, котрі діють на психіку, як біологічні віруси на тіло людини.
Окремі безвідповідальні журналісти прагнуть перетворити на видовище
(шоу!) тяжкі життєві ситуації. До того ж, часто малограмотні теле- і
радіоведучі своїм неймовірним суржиком відбивають бажання оволодівати
нормальною українською (і російською також) мовою. А навіщо та мова,
коли досить і десятка слів сленгу, аби тебе зрозуміла Еллочка-людоїдка?
Відтак постає проблема захисту екології інформаційного простору задля
майбутнього дітей та молоді. Адже їхня психіка, цей надзвичайно тонкий
апарат, змушена витримувати граничні інформаційні та емоційні
навантаження.
Ще однією причиною загострення масового деструктивного впливу на психіку
є несформованість механізмів соціально-психологічної регуляції в нових
умовах інформаційного суспільства. Автор цих рядків солідарна з
німецьким філософом Ю. Хабермасом, який вважає, що розвиток
інструментального розуму досяг критичної межі, за яким людство ризикує
втрапити в капкан якоїсь нової тоталітарної системи за моделлю
”антиутопії”. Постіндустріальне суспільство змістило акценти з
економічних на інші сфери — культурну та комунікаційну, які й стали
джерелом соціального розвитку [15, с. 150]. В одній з останніх своїх
робіт К. Г. Юнг попереджав людство про пришестя стихійної інформаційної
епохи. Він писав, що ”ми значно краще захищені від неврожаїв, повеней,
епідемій, ніж від нашої власної духовної неповноцінності” [13, с. 515 ].
На жаль, зазначав вчений, у людей невисокий імунітет від психічних
епідемій.
Людина відрізняється від вищих ссавців та й усіх живих істот тим, що не
зобов’язана у своєму житті повторювати видові зразки поведінки. Це
означає, що вона щоразу змушена робити власний вибір, а тому
тривожиться, сумнівається в собі й інших. З одного боку, людина прагне
зберігати енергію, що часом змушує її прилаштовуватися до чужих життєвих
схем і стереотипів. З іншого боку, людина почуває себе глибоко нещасною,
усвідомлюючи, що життя йде якось не так, за чужим сценарієм, і прагне
виправити становище, зробити якісь свої, власні кроки. Ця властивість
психіки спонукає людину до навчання, використання чужого досвіду задля
власного розвитку. Однак така властивість стає слабким місцем, коли
джерела інформаційного впливу недоброякісні.
Ще однією особливістю сучасної епохи є прогресивна за своєю сутністю
зміна: станові рамки стали менш твердими, у людини з’явилося більше
свободи вибору. Сучасна молодь при плануванні життєвого шляху
орієнтується не на традиції своєї родини, а на особистісний потенціал.
Звідси й та легкість, з якою молоді люди відмовляються від традицій і
прилучаються до різних авантюрних проектів. Зокрема, А. Мітькін,
вивчаючи співвідношення індивідуального й колективного в соціальній
динаміці, дійшов висновку, що для першого найважливішими показниками є
його пластичність і динамічність, а друге характеризується ригідністю.
Таке співвідношення є не тільки надійним регулятором темпів історичного
розвитку, а й забезпечує перевірку численних ”особистих ініціатив” на
їхню коректність. Ослаблення фільтруючої ролі інертної колективної
свідомості призводить до того, що сумнівні прожекти активних індивідів
надто легко ”запускаються у виробництво” і завдають відчутної шкоди
господарській та ідеологічній сферам [6].
Поряд з природними потребами, поведінка дорослої людини регулюється
цілим рядом специфічних психологічних потреб:
· служити й керувати (Е. Фромм);
· афіліації і влади (Х. Хекхаузен);
· потреби безпеки, приналежності, поваги, самовираження (А. Маслоу);
· уяви, судження і символізації (С. Мадді).
Це означає, що левову частку психічного життя людини складають уявлення,
ілюзії, суб’єктивні оцінки, судження і… омани. Для нормального
функціонування та соціальної адаптації людині необхідний здоровий баланс
між спонукальними стимулами середовища і образами внутрішнього світу.
Зрештою можна зробити висновок, що переконання само себе переконує. Якщо
людина переконана, що всі люди доброзичливі, то вона знайде безліч
фактів, які це доводять. Якщо ж вона переконана, що нікому не слід
довіряти, то цьому теж можна знайти безліч підтверджень. Отже, важливу
роль у регуляції поведінки сучасної людини, як і колись, відіграє
міфічна свідомість, котру можна розглядати як сполучну ланку
індивідуальної та колективної психіки.
Про роль ілюзій і міфів в історії писав і З. Фрейд. Він вважав, що масам
не властивий потяг до істини, що вони ”вимагають ілюзій, від яких не
можуть відмовитися. Вони завжди віддають перевагу ірреальному, а не
реальності, нереальне діє на них з тією же силою, що й реальне. Вони
виявляють явну тенденцію не відрізняти одне від іншого” [8]. Насамкінець
З. Фрейд доходить висновку, що міф володіє так до кінця і не пізнаною
дивною здатністю перебудовувати всю нашу духовну структуру. Більше того,
за З. Фрейдом, вплив міфу на психіку – це те ж саме, що вплив хімічних
речовин, які викликають наркотичне сп’яніння на чисто біологічному рівні
[8].
К. Г. Юнг відзначає величезну роль міфів у психічній організації людини.
Міф людині необхідний, він виводить її за межі буденності, створюючи
безліч ілюзій. Міф не створювався свідомо, він ”відбувся” і впливає на
людину та людські маси [12].
Про роль міфу в індивідуальній і масовій свідомості пише також один з
визнаних фахівців у цій галузі Ф. Х. Кессіді. По-перше, міфологія — це
специфічний світогляд, що виник у стародавні часи. У ній відбито погляди
первісних людей на явища природи і життя, паростки наукових знань,
релігійні та моральні уявлення. У міфі переплітаються вимисел, віра і
знання, але сутність міфу не зводиться до жодного з них [3, с. 39].
По-друге, міф — породження колективу, отже він є також вираженням
колективної єдності, цілісності. Колектив — сила, що творить міф. І
ніяка критика не зможе похитнути могутність міфу, поки він залишається
живим міфом — вираженням колективних уявлень, прагнень і мрій. Міф
об’єктивує суб’єктивні колективно-несвідомі переживання та
емоційно-вольові прагнення людей в образах фантазії, він є безпосереднім
вираженням почуттів і переживань людини, її сподівань та вольових
імпульсів. У міфі почуття переважають над інтелектом, емоції – над
думкою, вольові імпульси — над пізнанням. Основна функція міфу не
пізнавально-теоретична, а соціально-практична, спрямована на
забезпечення єдності й цілісності колективу. Міф сприяє організації
колективу, збереженню його соціальної та соціально-психологічної
монолітності [3, с. 45]. По-третє, міфічна свідомість не розрізняє віру
і знання, вона існує до осмислення їхньої протилежності [3, с. 50].
Р. Зобов та В. Келасьєв наполягають на двоїстій функції міфу в сучасному
суспільстві. В умовах взаємовиключних вимог, невизначеності й
нестабільності середовища, неясності цілей розвитку, деформованої
інформованості населення міф, з одного боку, дійсно виступає, як
могутній захисний механізм, що перешкоджає повному розпадові як людської
особистості, так і соціуму. З іншого боку, спотворюючи картину подій, що
відбуваються в суспільстві й природі, міф становить реальну небезпеку
[2].
Отже, є серйозні підстави для констатації саме двоїстої функції міфу:
захист людської особистості від розпаду в альтернативному світі й
одночасне спотворення реальної дійсності.
Про міфологізовану індивідуальну свідомість можна говорити від того
моменту, коли людина починає діяти на основі тих чи інших міфологем,
будучи суб’єктивно впевненою, що вона діє на базі раціональних
принципів. Окремим різновидом міфу деякі автори називають тоталітарний
міф. Найхарактерніші його риси такі: чітка орієнтованість на досягнення
визначених цілей, зневажливе ставлення до традицій і конкретної людини,
глобалізм, нетерпимість, агресивність, байдужність до засобів, які
використовуються для досягнення мети. Прикладами тоталітарних міфів
можуть служити ”арійський міф”, міф про побудову безкласового
суспільства загального добробуту [2].
Т. Лірі вважав будь-які уявлення і засновані на них ілюзії корисними,
здоровими і плідними, якщо вони життєстверджуючі. При введенні в мозок
вони сплавляються з іншими уявленнями, ідеями та думками, еволюціонують
і стають могутньою програмою виживання. Але якщо в програмне
забезпечення проникає думка-вірус, ”здорові” уявлення перероджуються в
”злоякісні” [цит. по 1, с. 17].
Автор книги ”Повстання мас” Х. Ортега-і-Гассет вважає, що сучасна
цивілізація ставить перед людиною настільки складні завдання, а шляхи
вирішення їх настільки невизначені, що людина нерідко прагне уникнути
прийняття рішень, поринаючи у світ міфів та ілюзій [7].
Аналіз підходів до дослідження ролі міфу в індивідуальній і масовій
свідомості дозволяє зробити низку висновків.
Міфи є своєрідним детермінантом архетипів підсвідомого, котрі
актуалізують їх для розгортання в соціальному просторі життя людини.
У дорослої людини двигуном психічного розвитку виступають провідні
цінності, які обумовлюють специфічну форму смислоутворення, що
актуалізуються за допомогою феноменів міфічної свідомості.
Міфологічний спосіб пізнання світу є екологічним для людської психіки,
тому що він є первинною, цілісною формою пізнання.
Міфічний спосіб пізнання є не тільки провідним у процесі соціалізації і
формування особистості на ранніх етапах онтогенезу, але й залишається
актуальним протягом усього її життєвого шляху.
Існують міфи, що підвищують енергетику, силу духу, підсилюють стійкість
особистості стосовно зовнішніх примусових впливів, і міфи, що знижують
енергетику, дезорганізують і деморалізують людину, знижують потенціал
саморегуляції особистості.
Сучасні засоби масової інформації дають необмежені можливості для
маніпуляції міфічним способом пізнання, порушуючи баланс інформаційного
обміну й екологію масової свідомості.
Час явища, пов’язані з психічним насильством над людиною і деструктивним
впливом на масову свідомість, назвати їхніми іменами і відповідно
кваліфікувати їх з юридичної точки зору.
Таким чином, специфіку сучасної соціальної ситуації існування людини в
нашій країні, як, до речі, і в інших країнах, визначають фактори
інформаційного суспільства:
· існування людини в інформаційно щільному середовищі: агресія мас-медіа
і безліч слабо контрольованих контактів, обвал проблем, таких, як
екологічна, демографічна, сексуальна;
· атавізми тоталітарного режиму в масовій свідомості, готовність до
рабського послуху;
· психологічна неграмотність населення як передумова безумовної
піддатливості професійному сугестивному тиску зацікавлених осіб;
· неможливість приховування професійних секретів від нечистих на руку
ділків. За гроші будь-хто може одержати дані про сучасні ефективні
психотехнології;
· брак реально діючих громадських соціальних інститутів психогігієни і
психопрофілактики.
Життя людей в Україні, як і у всьому світі, стало більше залежати від
засобів масової комунікації. Необхідно вчитися жити в нових умовах, не
віддаючи на відкуп стихії ринку та технологій формування людського в
людині. Минуле століття привело людство до відкриття законів впливу на
психіку людини, що за його значенням можна порівняти з розщепленням
атома. На жаль, ці знання використовуються винятково в маніпулятивних
цілях.
У зв’язку з цією проблемою з’явився цілий ряд публікацій, присвячених
питанням інформаційно-психологічної безпеки особистості й оцінці
психологічних збитків. Так, Г. Ложкін до соціально-психологічних
факторів, що безпосередньо впливають на інформаційно-психологічну
безпеку особистості, відносить:
· деформацію системи норм;
· неадекватну оцінку національних, культурних і історичних традицій;
· появу нових засобів впливу на свідомість;
· деструктивну роль нетрадиційних конфесій;
· ослаблення найважливіших соціокультурних інститутів держави — науки,
освіти, культури;
· брак у більшої частини населення сформованих психологічних механізмів
захисту від маніпулятивних впливів [4].
Російський психолог Є. Волков у передмові до книги С. Хассена
„Визволення від психологічного насильства” пише, що усвідомлення
цінності і вразливості біосфери призвело до виникнення “зеленого”
екологічного руху і відповідного напрямку державної та міжнародної
політики. Розуміння складності й цінності тисячоліттями напрацьованих
аспектів соціопсихосфери та її екології перебуває поки що в зародковому
стані [10].
Формування нової культурної ідентичності, інтеграція суспільства навколо
нового національного ідеалу, творення нових індивідуальних і колективних
цінностей – процес тривалий, складний і суперечливий. Одного десятиліття
для цього не досить. Головне, щоб цей процес не був стихійним.
На нинішньому етапі дослідження проблеми ми дійшли висновку, що для
профілактики та подолання явищ деструктивного впливу на психіку з боку
інформаційного простору необхідно внести деякі зміни в систему сімейного
виховання і шкільного навчання. На рівні міжособистісної взаємодії
центральне місце тут має посісти формування інформаційної толерантності
(стійкості) у підлітків та юнаків. Передумовами формування такої якості,
за даними наших досліджень, є культурна ідентичність, соціальна
зрілість, соціальна компетентність, впевненість у собі, здатність до
проявів власної волі.
В етнопсихологічних дослідженнях вже стало традицією вважати індикатором
особливостей масової свідомості тієї чи іншої культури способи
соціалізації дітей. З огляду на це можна сказати, що в сучасних умовах у
стосунках батьки – діти з’явився новий контекст. До необхідних та
достатніх умов виховання соціально адаптованої людини додається ще й
необхідність нерозривного духовного зв’язку батьків з дітьми. Вільний
час, що одержала сучасна людина завдяки успіхам цивілізації, доведеться
витрачати не на марнування часу (телевізор, комп’ютерні ігри, алкоголь,
наркотики), а віддавати більше уваги дітям.
При вирішенні складних соціально-психологічних проблем у нашій країні
увійшло у звичку посилатися на реалії чи то Заходу, чи то Сходу. Однак
ми зараз стоїмо перед необхідністю вирішення соціально-психологічних
завдань такого рівня, які не вирішувалися в жодній країні. Це –
створення сприятливого соціально-психологічного середовища життя в
умовах сучасного інформаційного суспільства, культурного взаємовпливу,
глобалізму тощо.
На загальнодержавному рівні важливо ініціювати і зустрічний процес
трансформації соціальної політики, спрямований на зменшення частки
сміттєвої і вірусної інформації в інформаційному просторі України, бо ця
проблема, зрештою, виходить на рівень питань національної безпеки.
Література:
1. Деструктивные психотехники / Под ред. И.Митрофановой; пер. с англ. —
СПб.: Экслибрис, 2002.
2. Зобов Р. А., Келасьев В. Н. Социальная мифология России и проблемы
адаптации: учебное пособие. — СПб.: Изд-во Спб ГУ, 1997. — С. 18 – 423.
3. Кессиди Ф. Х. От мифа к логосу . “Мисль”. М., 1972.
4. Ложкин Г. В. Информационно-психологическая безопасность личности.
Персонал. — 2002. — №3. — С. 78 – 81.
5. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы. — М.: Смысл, 1999.
6. Митькин А. А. О роли индивидуального и коллективного в социальной
динамике // Психологический журнал. — 1999. — Т. 20, №5. — С. 105 – 111.
7. Ортега –и-Гассет Х. Эстетика. Философия культуры. — М., 1991. — С.
319.
8. Фрейд З. Эссе о психологии. — М., 1996. — С. 87.
9. Фромм Э. Бегство от свободы. — М.: Прогресс, 1990.
10. Хассен С. Освобождение от психологического насилия: деструктивные
культы, контроль сознания, методы помощи. — СПб.: Прайм-Еврознак, 2001.
11. Хекхаузен Х. Мотивация и деятельность. — М.: Педагогика, 1986. — Т.
1.
12. Юнг К. Г. Архетип и символ. — М.: 1991. — С. 78.
13. Юнг К. Г. О психологии восточных религий и философии. — М: Медиум,
1994.
14. Maddi S. The search for meaning / Eds.WJ Arnold, M.M. Page.
—Lincoln: University of Nebraska Press, 1971. — P. 137 – 186
15. Habermas J. The theory of Communicative Action. — London: Heinemann,
1984. — Р. 150.
16. http://www.politik.org.ua
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
