Е. Борінг: інсайт генія; Zeitgeist і наукова творчість у поступі експериментальної психології (реферат)

РЕФЕРАТ

На тему:

Е. Борінг: інсайт генія; Zeitgeist і наукова творчість у поступі
експериментальної психології.

Спекулятивний дух історико-психологічного дослідження зазнав ще більших
втрат у спробі висвітлити історію експериментальної психології,
здійсненій Е.Борінгом. Його праця вийшла в світ 1950 року, оновлене
видання — у 1957 році з присвятою Е.Тітченеру.

Не спекулятивний, а теоретичний дух цієї книжки виявився досить високим.
Упродовж усього свого дослідження Борінг дотримується принципу,
сформульованого Гете, а саме: Zeitgeist — віднаходження духу часу, який
виражає загальну ідеологію епохи, спрямування наукових і філософських
пошуків і саме натхнення дослідників, їхню пошукову мотивацію. У зв’язку
з цим праця Борінга може вважатися класичною розробкою спеціальної
історії психології. Книга вміщує величезний емпіричний матеріал,
внутрішньо пов’язаний з генеральним спрямуванням експериментальних
досліджень.

Одне з головних завдань у тлумаченні історії психології Борінг бачить у
перевірці головних понять загальної психології, що виходять за межі
використання психології переважно у навчанні, терапії та у відповідях на
індустріальні запити.

У загальній експериментальній психології Борінг виділяє три плідні фази:
1) дослідження проблем відчуттів та перцепції, початок яких належить ще
до середини XIX століття; 2) експериментальну психологію навчання; 3)
проблему мотивації стосовно вищих психічних функцій з урахуванням галузі
несвідомого. Справжня проблема людського інтелекту, особистості, природи
людської психіки в цілому залишалася ще у тьмяних задумах.

Поступово зростає число психологів-дослідників. Американська
психологічна асоціація в 1910 році налічувала до 225 членів, на середину
XX століття — близько шести тисяч. Прикладна, зокрема клінічна,
психологія здійснила значний поступ. При цьому Борінг вказує на “часові
фрустрації”, коли наукове натхнення випереджало матеріальні можливості
науки. Водночас він зауважує, що психологія ніколи не мала успіху, коли
спиралася на філософію. Внаслідок методологічних баталій вона стала
незалежною від своєї праматері — не тільки на ґрунті лабораторному, а
також у теоретичному сенсі.

Спочатку зазначається кількісне зростання здобутків, а не глибина
інсайту. Борінг твердить, що у 20-х роках у психології, як і в інших
науках, не було великих постатей. В.Вундт поступається Гельмгольцу або
Дарвіну. Але щодо середини XX століття така думка вже потребує
перегляду. Разом із тим Гельмгольц і Дарвін, не будучи членами
німецького або британського психологічних товариств, посіли величне
місце в історії психології. Борінг приєднує до них В.Джемса і 3. Фрейда.
Дарвін і Фрейд, порівняно з Гельмгольцем і Джемсом, здійснили найбільшу
революцію у психологічному думанні. Велика людина у психології — предмет
надзвичайно цікавий. Незабаром з’явиться солідна праця Р.Вотсона “Великі
психологи”, в якій реалізується цей заповіт Борінга. Ще у 20-х роках він
мріяв про створення теорії великої людини в науковому прогресі. Він
ставить питання: чи є великі люди причиною прогресу, або вони більше
виявляються його симптомом. Ні перше, ні друге, твердить Борінг: вони
його агенти, діячі, фактори. Таким чином, висунуто значну проблему —
історичного формування постаті психолога, який володіє творчим
механізмом пошуку, що в подальшому А.Кестпер (1965) назвав
“бісоціацією”.

Борінг порушив надзвичайно важливе питання про творчість у галузі
психології. Зміни в науці трапляються тоді, коли вони збігаються у
своєму русі саме з Zeitgeist. Ідеї часто гинуть, коли час виступає проти
них. Велику людину, зокрема в психології, Борінг розглядає як одну з
причин прогресу. Вона виступає також симптомом часу, оскільки його
причини є її причинами. Велика людина не може мати успіху без аудиторії,
адже хоче розповісти про свою мудрість у відповідних настановленнях
даної епохи, щоб бути визнаною. Борінг ураховує у своїх міркуваннях
історичні антиципації: саме певний час, а не якісь магічні сили,
породжує велику людину. Інсайт генія мислиться Борінгом не як продукт
Божої активності, а як натуральний феномен.

Вирішальна думка великої людини тлумачиться ні як причина, ні як
симптом, а як подія у просторово-часовому полі історії. Якщо розвиток
думки має перспективу на найближчі сто років, тоді ім’я людини, що має
“власний мозок”, спроможний на інсайти, може бути визнане великим.

Розглядом цих питань Борінг продовжив велику роботу, яку розпочав
незрівнянний Т.Рібо у своїх працях “Сучасна англійська психологія” та
“Сучасна німецька психологія”. Він подав широку картину становлення
творчого генія, зокрема в галузі психологи. І в цьому полягає його
заслуга в розбудові її історії.

Література.

Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.

Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.

Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.

Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.

Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.

Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.

Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.

Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.