РЕФЕРАТ
На тему:
Д. Клейн: суттєвий перетин психології з філософією та іншими науками і
непереборний пошук усе тих же метафізичне тлумачених контроверсій.
У книзі Д.Клейна “Історія наукової психології, її походження та
філософські засади” (1970) з самого початку розгортається ідея
філософської антиципації психологічних знань. Психологія тлумачиться як
така, що має свої корені в філософській традиції. Чимало авторів нових
“лабораторних” досліджень зверталися до своїх філософських попередників.
Багато з них писали і викладали як філософи і як психологи. Клейн
підкреслює, що філософія більше пов’язана з психологією, ніж хімія та
фізика з натурфілософією.
Клейн не протиставляє експериментальний підхід і філософські екскурси у
психології. Ідею експериментальності він справедливо бачить уже у
філософії. Ньютон назвав свою працю “Експериментальна філософія “. У
“Дослідженні про розум” Д.Гюм у 1739 році звертається до
“експериментального методу міркування”. Праця Г.Деві називається
“Елементи хімічної філософії”. Термін “експериментальна філософія”,
використаний Ньютоном, залишався в ужитку ще тривалий час. Сліди його
існували в Кембриджському університеті ще в 1880 році, наприклад, звання
“професор астрономії та експериментальної філософії” — традиція, що її
дошкульно критикував Гегель. Клейн зауважує, що чимало творів
Стародавнього світу. Середніх віків та Нового часу були філософськими та
психологічними водночас. Класично тісний зв’язок філософії та психології
Клейн убачає у працях В.Джемса — одного із засновників саме наукової
психології. До 1860-х років, зауважує Клейн, не було ні професорів
психології, ні психології як самостійної науки, ні спеціальних
психологічних журналів. Експериментальні дослідження ще не мали
дослідницької методики.
Клейн зауважує, що психологія почала виділятись у самостійну галузь лише
з 90-х років XIX століття. Підтверджується думка Г.Еббінггауза про те,
що вона має тривале минуле, але коротку історію.
Щодо самого руху історико-психологічної думки Клейн наголошує, що поява
у людській мові в давні часи термінів, які позначають психічні якості,
ще не свідчить про постання психологічних знань. Те ж саме Клейн
стверджує і щодо науки фізіології. Люди несвідомо вживають слова
“жадоба”, “голод” та інші, що стосуються тілесних процесів, по суті не
маючи уявлення про ці процеси.
Психологія починається, за Клейном, тоді, коли людина порушує питання
про сенс людської природи, виражає подив (Арістотель) перед її
феноменами. Тоді й постають питання: чому люди мають сліпоту до
кольорів? чому їм одне подобається, а інше ні? чи народжується людина з
адекватними або неадекватними ідеями? чи вроджений музичний талант?
Вирішення таких питань, стверджує Клейн, сприяло виділенню психології в
окрему сферу досліджень, у самостійну галузь знань.
На думку Клейна, наукова психологія має глибокі корені в “далекому
минулому”. Ще у 1929 році Е.Г.Бретт також зазначив, що становлення
західної психології почалося у давні часи з вивчення організлгу, а не із
спекуляції про “надприродну душу”.
У певних межах, твердить Клейн, історія психологи охоплює також історію
медицини, фізики, біології, фізіології, антропології і навіть
астрономії. Всі ці сфери людського знання вплинули на психологію тією
мірою, як вона постала із філософських витоків і сформувалась окремою
галуззю знання зі своїми власними правами.
Клейн ставить питання про технологічне походження науки, в тому числі
психології. Адже різні наукові галузі виникали саме як відповідь на
практичні проблеми — навчання, праці тощо. Практичні проблеми
психології, мав би додати Клейн, були пов’язані найбільше з бентежними
питаннями, які поставали перед кожною людиною, про які так мудро й
відверто писав Кант у своїх “Критиках”. Проблему безсмертя або
смертності душі — мабуть, одну з найпрактичніших проблем, що постає
перед людиною з дитинства і переслідує її аж до самої смерті, Клейн
залишає без відповіді.
Намагаючись науково визначити головні проблеми історії психології, Клейн
продовжує шукати по суті метафізичні (антидіалектичні) її засади і
зрештою втрачає саму цю історію. Замість дійсних підвалин поступального
руху психологічних знань він подає копицю контроверсій та гадає, що
тепер можна спокійно відпочити — як Богу після створення світу.
Які ж вони, ці контроверсії, що їх пропонує на заміну викладу дійсної
історії психології, її рушійних сил Клейн? Це — “емпіричне —
раціональне”, “раціональне — ірраціональне”, “природне — культурне”,
“чуттєве — предметне — ідеальне”, “психологічні факти — теорія”,
“раціоналізм — сенсорна депривація”, “філософська психологія — наукова
психологія”, “опис — пояснення” (щодо психологічних феноменів), “логіка
— наука”. У цих міркуваннях постає лише картина зміни проблем, а не
ґрунтовна, суттєва періодизація.
Не дивно тому, що історія психології тлумачиться Клейном як вибіркова
перцепція, що має поставити і розв’язати ряд основоположних проблем.
Серед них провідними він вважає відношення душі й тіла, природи “Я'” та
свободи волі.
Парадоксально, що у праці, присвяченій не в останню чергу філософським
засадам психології, Гегелю відводиться одне коротеньке речення: “добре
відома філософія історії Гегеля може бути тлумачена як номотетична
(законоподібна. — Акт.) розробка на протилежність ідеографічності
історичної науки, яка описує унікальні явища”. Клейн не звернув уваги на
те, що саме філософія історії Гегеля є насамперед психологічним твором і
поєднує в собі як номотетичний аспект, так і ідеографічний. Про
“Феноменологію духу” мови взагалі немає. Твір В.Вундта “Психологія
народів” згадується лише побіжно. Клейн скаржиться, що цю працю не було
перекладено англійською мовою. Аргумент ігнорування феноменального за
змістом і величезного за обсягом дослідження гідний уваги Молодих
науковців-психологів!
На думку Клейна, психологи XIX і XX століть перевершили своїх
філософських попередників щодо знань умов людського існування. Але
філософські попередники перевершують їх у мудрості. Тут слід зауважити,
що знання умов існування, їх аналіз вимагають усе тієї ж мудрості, якої
психологи не завжди досягали навіть на рівні видатних представників.
Сцієнтизм і мудрість — речі мало сумісні.
Повертаючись до питання науковості у психології, Клейн нагадує, що свого
часу були сподівання, що з її наступанням буде доведено відносну
очевидність істинності тестових знань. Але почалися безконечні дебати з
цього приводу, породжені “контроверсіями філософської психології”. Клейн
зауважує, що ці сподівання не були реалізовані. Незважаючи на століття
існування наукової психології, суперечки щодо цих контроверсій яскраво
виступали в полеміці, яку було піднято в численних наукових розвідках. З
цього приводу Клейн патетично зауважує: “Містерія душі все ще з нами”.
Дійсну контроверсію між двома психологіями — філософською та науковою —
ні вирішити, ні вичерпати до кінця не можна. Адже позиції здебільшого
усвідомлюються як несумісні. Проте справжньої науковості без
філософського заглиблення у предмет досягти неможливо. “Психологія без
будь-якої метафізики” (О.І.Введенський та ін.) не варта і кількох рядків
дійсної історії психології.
Етапи психології в її історичному становленні, про які говорив, зокрема,
М.І.Роговін (міфологічна, філософська, наукова), не є метафізичне
розділеними. Адже це було б смертю психологічного пізнання. Лише тоді,
коли це пізнання збагачується такими трьома своїми іпостасями, воно
досягає і пошукуваної глибини і величної незавершеності. Один із героїв
Лессінга мовив: “Якби мені Бог запропонував завершену істину, я відповів
би йому: “Візьми, Боже, собі всю істину, а мені дай вічний і благородний
потяг до неї!”
Логіка історії психології буде уривчастою, якщо великі регіони світу, де
її вивчають, не будуть включені в загальну картину. Адже народи мають
свою унікальну свідомість щодо свого психічного буття — як
загальнонародного, так і індивідуального. Так постає принципове питання
для історика психології: “не весь світ у вікні”. Слід говорити не тільки
про панорамне, а й про циклорамне бачення. Те, що в одній національній
психології виступає на перший план, в іншій виявлено нечітко, слабко
тощо. І навіть “науковість” психологічного мислення, яка має дати
“загальні” результати, в яких ніби втрачаються етнічні, культурні та
інші особливості народів, все ж мусить досягти належної повноти свого
бачення предмета. Історія психології не може уподібнитися світобаченню
первісних народів або навіть уявленням про ойкумену, зокрема Гекатея
Мілетського.
Порив до належної повноти історико-психологічного дослідження
здійснювали переважно вчені “східних територій”.
Література.
Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург,
1998.
Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т.1.
Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995.
Т. 1.
Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып.1. Т.1.
Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о
месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
