КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Атракція в структурі міжособистісних відносин

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Складові міжособистісної атракції

Розділ 2. Спілкування і соціальна перцепція як розуміння людьми один
одного

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

В процесі всього життя симпатії і антипатії людей постійно супроводжують
людину, формують певне ставлення до себе, інших, і до всього життя в
цілому.Зважаючи на актуальність даного питання в житті людей, досить
велика кількість науково обґрунтованих робіт була винесена на розгляд
вітчизняними та зарубіжними психологами.Серед вітчизняних психологів,
які брали участь у дослідженні феномену привабливості особистості:
Альошина Ю.Е., Ананьєв Б.Г., Абалакіна М.А., Бодальов О.О., Вілюнас
В.К., Гозман Л.Я., Коломийський Я.Л., Кон І.С., Хронік О. О., Табунська
В.А. , Лосенков В. О., Обозов М.М., Трапезникова Т. М., Шнейдер Л.Б. та
інші. Не менш значним є внесок таких зарубіжних психологів, як: Аронсон,
Бершайд Є., Гутьєррес С., Зайенц Р., Генрік Д., Морено, Ньюком Т. та
інші.З точки зору буденної свідомості, для розуміння закономірностей
виникнення і розвитку емоційних відносин досить здорового глузду і
власного життєвого досвіду. Однак, тут ми спостерігаємо не стільки
звичайність, простоту явища, скільки його закритість від свідомості
всіма можливими стереотипами і забобонами. Усвідомлення цього не завжди
застерігає від помилок, іноді трагічних. Проблеми, з якими зіштовхуються
постійно люди, часто є наслідком саме хибних передбачень і неадекватних
висновків партнерів по спілкуванню. Помилки виникають не лише в сфері
діадичних емоційних відносин, але і в сфері взаємодії індивіда з групою,
групи з індивідом і, власне, міжгрупової взаємодії.Поняття привабливості
особистості досить об’ємне. Воно включає в себе широке коло складових
елементів, як-то: фізична привабливість, компетентність та ряд інших
характеристик.

Розділ 1. Складові міжособистісної атракції

Дослідження таких значущих для кожної людини явищ як любов, дружба,
симпатія, привабливість в соціальній психології — порівняно нова галузь.
Довгий час вважалось, що вивчення феноменів емоційних відносин не
входить в наукового аналізу [22]. Так, існують психологічні роботи, де
міжособистісні відносини представлені як деякі ідеальні сили, ніяким
чином не опредмечені і не матеріалізовані, а тому як такі, що не
підлягають конкретному дослідженню. Більшість авторів подібних робіт
«обходять» емоційні відносини, вважаючи, що вони принципово недосяжні
для наукового пізнання. При нагадуванні про них підкреслювались ті
якості, які відрізняють їх від інших явищ, наприклад, відмічалася
спонтанність емоційних відносин, яка розглядалась не як закономірний
прояв особливостей особистості учасників спілкування, а як антитеза
причинності. Водночас, моменти схожості і родо/видові зв’язки емоційних
відносин з іншими психічними явищами, які і роблять ці феномени
пізнаваними, часто ігноруються. Але жодна модель людської поведінки не
може вважатись достатньо повною і адекватною, доки вона не асимілює такі
важливі для людини феномени як симпатія, дружба, любов [ 19] .На цей час
вітчизняними і зарубіжними психологами накопичений цінний фактичний
матеріал з цієї проблеми і побудовані цікаві теоретичні моделі [42]. При
дослідженні емоційних відносин необхідно постійно пам’ятати про їх
подвійний зміст — це одночасно є об’єктивний процес взаємодії і обміну
інформацією між людьми і оцінка ними одне одного. Перша частина феномену
емоційних відносин вивчається в руслі проблематики спілкування [17]. Для
того, щоб оціночний аспект емоційних відносин став предметом наукового
аналізу, необхідно співвідносити його з іншими психологічними і
соціальне — психологічними явищами, розкрити родо/видові відносини, що
пов’язують його з іншими, феноменами, що традиційно вивчаються, а саме:
міжособистісне сприйняття, соціальна установка тощо [4].Привабливість
особистості можна розглядати як особливий феномен емоційних відносин,
який включає в себе симпатію, прихильність та інші елементи. В останні
роки у вітчизняній та зарубіжній психології в якості терміна, родового
для широкого кола феноменів емоційних відносин, від симпатії, що виникає
на першому етапі знайомства, до любовних переживань, затвердився термін
«атракція». «Короткий психологічний словник» визначає атракцію як
«поняття, що визначає виникнення при сприйманні людини людиною
привабливості одної з них для іншої» і англомовний словник визначає її
як таку особливість об’єкта, яка сприяє залученню людини в спільну з цим
об’єктом активність .Атракція — це почуття однієї людини до іншої. Це
також — ставлення до іншої людини, тобто вона належить і до класу
соціальних установок; в кінці кінців, атракція — це оцінка людини
(хороший, симпатичний, привабливий), як наслідок, вона представляє собою
певний компонент міжособистісного сприйняття (16).Розгляд атракції як
емоції — при цьому атракція стає проблемою загальної психології —
підготовлений аналізом емоцій, що відзначаються в працях Ф.В.Басіна,
В.К.Вілюноса, Л.С.Виготського, С.Л.Рубінштейна, П.В.Симонова, Г.Х.
Шинкарьова та ін. Специфіка атракції в порівнянні з іншими емоціями
полягає в тому, що це — емоція, що має своїм предметом іншу людину [
20,48 ].Специфічною особливістю атракції є саме те, що вона представляє
собою атитюд (соціальну установку, ставлення) на поодинокий об’єкт, на
індивіда, а не на деякий клас об’єктів.Останнім з трьох феноменів, який
ми розглядаємо у співвідношенні до атракції, є міжособистісне
сприймання. Воно вивчалось багатьма дослідниками. Перш за все, необхідно
назвати роботи вітчизняного дослідника А. А. Бодальова і його
співробітників [9,10].Для більшості дослідників міжособистісного
сприймання предметом вивчення були такі когнітивні компоненти як
точність сприймання, приписування особистісних рис на основі
особливостей зовнішності, спотворення в сприйманні іншої людини тощо.
Емоційні компоненти образу іншої людини досліджувались значно рідше, у
всякому випадку, зазвичай вони не виділялися в окрему наукову проблему.
Разом з тим, на рівні констатації емоційної оцінки об’єкту
міжособистісного сприймання фігурувала в дослідженні і її наявність
очевидна. Так, цій проблемі присвячена значна частина робіт з
невербальних експресивних засобів спілкування, як, наприклад, роботи В.
А. Табунської з вивчення експресивних рухів. Можна припустити, що саме
ці, ще недостатньо вивчені емоційні компоненти міжособистісного
сприйняття, і складають зміст міжособистісної атракції [36].Отже,
емоційні відносини виступають ніби в трьох іпостасях: емоція, що має
своїм предметом іншу людину, аттитюд (ставлення) до іншої людини і
емоційний компонент міжособистісного сприймання. Специфіка емоційних
відносин у порівнянні з іншими явищами породжує свої питання. Головне з
них — у проблемі детермінації емоційних відносин в парі на різних етапах
розвитку цих відносин [11]. Формування міжособистісних стосунків
пов’язане з рядом проблем. Одна з них полягає у визначенні умов та
особистих якостей, які роблять одну людину привабливішою за іншу.
Наступною проблемою виступає дослідження емоційних уподобань та симпатій
на різних рівнях взаємодії. Види інтерперсонального уподобання можуть
бути поділені відносно того, чи є міжособистісні відносини в цілому
оціночними (захоплення або популярність), чи взаємодіють одне з одним
(дружба). Перший вид уподобання є односпрямованим, а другий обов’язково
передбачає взаємність міжособистісних уподобань [24, 37].Парні
міжособистісні симпатії завжди передбачають взаємодію конкретних осіб.
Вони завжди взаємні та конкретні, що створює свою специфіку [24,
39].Загальна схема аналізу міжособистісної атракції має такий вигляд
[40]: 1. Якості об’єкту атракції. 2. Співвідношення властивостей
суб’єкту і об’єкту. 3. Особливості взаємодії. 4. Властивість суб’єкту.
5. Особливості ситуації. 6. Культурний контекст. 7. Час.Атракція
суб’єкту А до об’єкту В (іншій людині), може викликатися дією наступних
чинників: властивостями між суб’єктом і об’єктом; мірою схожості;
особливостями взаємодії між ними; ситуацією, в якій відбувається
спілкування; культурним контекстом, в який включені індивіди, що
спілкуються. Нарешті, оскільки емоційні стосунки є не лише стан, але й
процес, вплив на них має і фактор часу [40].У відповідності з приведеною
схемою аналізу в якості однієї з детермінант виникнення атракції
виступають властивості її об’єкта. Буденна свідомість також приділяє
особливу увагу цій групі характеристик. Зовнішні дані, соціальне —
демографічні характеристики, поведінкові паттерни людини традиційно
вважають головною причиною симпатії і антипатії до неї з боку інших
людей.Однією з наукових праць, де найбільш детально пояснені
закономірності виникнення і розвитку емоційних відносин, можна вважати
роботу Л.Я.Гозмана «Психологія емоційних відносин». Л.Я. Гозман вказує
на багатоаспектність емоційних відносин (атракції). Привабливість
особистості залежить від різних причин, серед яких Гозман вказував
ступінь схожості між партнерами, особливості взаємодії між ними,
ситуацій, в яких відбувається спілкування, якості самого суб’єкта
атракції, культурний контекст і часову детермінанту розвитку відносин
[15].Основними координатами міжособистісних відносин є статусно —
рольові відмінності, валентність (спрямованість) характеру відносин,
вільний чи вимушений спосіб створення пари. Гозман підкреслював, що
атракція пов’язана з альтруїзмом, з бажанням високо оцінювати один
одного.В своєму дослідженні Л.Я.Гозман виділив такі етапи і їх
детермінанти. Перший етап пов’язаний з властивостями об’єкту, як-то
зовнішні параметри, соціально-демографічні характеристики, поведінкові
паттерни. Згодом, в процесі розвитку і по мірі пізнання, стають
значимими соціальне — психологічні характеристики людини. На наступних
етапах важливе значення починають відігравати особисті якості. Питання
дискутується з приводу того, що є більш привабливими: схожі якості чи
протилежні.Л.Я.Гозман виділяв просторову близькість, частоту контактів,
співробітництво, позитивне підкріплення в якості факторів, що сприяють
виникненню і закріпленню симпатій [13].Кон І.С. здійснив спробу
класифікувати фактори, які визначають значення схожості і контрасту між
людьми. Всі чотири його положення узгоджуються з дослідженнями
М.М.Обозова з проблеми виникнення і розвитку симпатії [27]. З точки зору
рівнів дослідження, всі фактори схожості /відмінності можна представити
наступним чином:— Соціологічний (соціальне — психологічний статус,
професія, освіта);— Соціальне — психологічний (ціннісні орієнтації,
спільність ідей і позицій, міжособистісний статус тощо);— Психологічний
(характер і інші властивості особистості, інтелект та ін.);—
Психофізіологічний (темперамент, емоційність, реактивність
організму).Таким чином, І.Кон пропонує цілу систему факторів аналізу
міжособистісної привабливості і головним, що зближує чи відштовхує
людей, він визнає фактор подібності і контрасту.Другий по значущості
фактор — це ієрархія якостей людини як суб’єкту праці, пізнання,
спілкування. Вікові/статеві відмінності виявляються пов’язаними з
першими двома факторами і фактично є іншою важливою координатою, яка
визначає характер міжособистісної привабливості.Потреба в психологічній
близькості зростає із віком і досягає свого апогею у 18-19 років.
Причому у дівчат ця потреба у різному віці виражена значно сильніше, ніж
у юнаків. Статеві відмінності позначаються на характері міжособистої
привабливості. Кон підкреслював, що жінки більш тонко сприймають людські
взаємовідносини, більш тонко реагують на їх нюанси, ніж чоловіки.Що
стосується значення індивідуально — типологічних особливостей для
утворення емоційних міжособистісних відносин, то тут робляться лише
перші кроки. В. А. Лосенков, зокрема, пише, що «нестримані, імпульсивні
люди повідомляють друзям більш інтимну інформацію про себе і взагалі
більш інтенсивно спілкуються ними». В іншому дослідженні В.А.Лосенков і
Л.Я.Гозман зіставили типи спілкування і ступінь психологічної близькості
з деякими індивідуальними особливостями досліджуваних. Комплексність
дослідження дозволила вивчити складну природу людини як індивіда і
особистості. В роботі Обозова М.М. була здійснена спроба об’єднати ці
два підходи у вивченні міжособистої привабливості. Подібність і контраст
повинні розглядатись не ізольовано, а у взаємозв’язку одне з одним.
Окрім того, важливо знати, на якому рівні індивідуально-особистісних
характеристик виявляється схожість/контраст двох людей, які відчувають
взаємну привабливість [65].Включаючись у взаємодію, люди шукають згоди.
Причому на перших етапах контакту такими точками є думки про менш
значущі для особистості події, факти. По мірі поглиблення взаємодії, в
силу збільшення тривалості і значущості спільної діяльності І
спілкування роль Істотних інтересів і ціннісних орієнтацій посилюється.
Необхідне не лише і не стільки співвідношення схожості периферійних
інтересів, скільки ціннісне -орієнтаційна єдність. Таким чином,
усувається один із сумнівів відносно того, схожість чи
різність/доповнення ціннісних орієнтацій визначає міжособистісну
привабливість (Ісарт К., Рейлі М., Секарт П., Бекмен С.)
[21,47].Звертаючись до таких феноменів емоційних відносин як
привабливість, симпатія, любов, не можна обійти одну за найцікавіших
робіт, присвячених емоційним проявам особистості, її автор — Морено —
засновник одного з дієвих методів психотерапії. Морено поділяв з
психоаналітиками віру в силу енергії перенесення. Однак, він вважав, що
поняття «перенесення» вочевидь недостатньо для позначення тих сильних
переживань, які виникають в психотерапевтичних групах. В той час, коли
поняття «перенесення» позначає односторонній процес передачі емоцій від
клієнта психологу, а «контр перенесення» — від психолога клієнту, «теле»
— це двосторонній процес. «Теле» — це процес передачі емоцій між
клієнтом і психологом.Поняття «теле» включає в себе позитивні і
негативні почуття, що виникають між людьми в психодраматичній дії. Сам
Морено порівнював ці поняття з «цементом, який скріплює всю групу».
Іншими словами, поняття «теле» можна визначити так: «взаємозв’язок всіх
емоційних проявів перенесення, контр перенесення і емпатії». В той час
як емпатія — це ніби одностороннє вживання в почуття іншого, в його
внутрішній світ, то «теле» являє собою взаємний обмін емпатією і
визнанням. Коли члени групи обмінюються ролями чи намагаються подивитись
на світ чужими очима, вони втягуються у відносини «теле». Групова
психодрама є тим «полігоном», на якому ми можемо проаналізувати наше
сприйняття інших людей. За висловом самого Морено «теле»- це «потік
двосторонньої ефективності між індивідами, заснований на спонтанності і
творчості» [45].Існує ряд цікавих робіт в зарубіжній психології,
присвячених феномену емоційних відносин. Та, в наш час існують два
рівноправні напрями в дослідженні міжособистісної привабливості: один
стверджує значимість схожості, інший — контраст (взаємодоповнюваність).
Згідно «теорії балансових моделей» схожість в атитюдах відносно важливих
об’єктів підсилює взаємну привабливість. Т. М. Ньюком, уточнюючи теорію
Хайдера, вводить концепцію емоцій, що сприймаються [46].Д. Брокстон,
вивчаючи фактори міжособистої привабливості, виявив, що вона пов’язана
зі взаємною згодою відносно «Я -концепції».Важливий крок у розумінні
установок як факторів, що виявляють міжособистісну привабливість,
зроблений у роботах Г.Бірна [6]. Вплив умов конкурентної і кооперативної
взаємодії досліджували М. Лернер і В. Шерер.Та, не зважаючи на всю
величезну кількість фактичного і теоретичного матеріалу, всеохоплюючої
формули симпатії не існує: всі її причини діють лише за певних умов і в
поєднанні з іншими змінними. Жорстко прогнозувати симпатію,
привабливість в парі неможливо [41,62].

Розділ 2. Спілкування і соціальна перцепція як розуміння людьми один
одного.

За взаємодією і комунікативною стороною спілкування виступає його
перцептивний аспект — сприймання одне одним учасниками спілкування.
Перцепція — це синонім слова сприймання. В даному випадку нас цікавить
соціальна перцепція. Тобто, сприймання, оцінка і розуміння соціальних
об’єктів ( самих себе, інших людей, груп, класів, народностей) в
соціальному контексті. Сам термін «соціальна перцепція» був
запропонований в 1947 році Д. Брунером в ході розробки так званого
«нового погляду». Поняття — її — соціальна перцепція і поняття
«перцепції», прийняте в загальній психології, дещо відрізняються.
Способи сприймання і оцінки людини людиною багато в чому тотожні
сприйманню і оцінці людиною об’єктів світу речей і живої природи. Тут
також мають силу закони взаємодії фігури і фону, пороги впізнавання і
розрізнення, закони впливу на сприймання фізичних характеристик,
стимулів, закони адаптації тощо. Але сприймання людини людиною у
взаємодії і спілкуванні, — процес незрівнянно активніший, ніж сприйняття
інших об’єктів оточуючого світу, процес, який активізує мислення, емоції
і волю, частіше спонукуючи до дій. Інша відмінність сприйняття у
міжособистісній взаємодії — це дієвий, гнучкий, різносторонній зворотний
зв’язок, який сприяє перебудові багатьох інших психічних процесів і
регулює поведінку людини [29].Таким чином, соціальна перцепція — процес
з активним зворотнім зв’язком, який обов’язково включає в себе
розуміння. Образ людини, що формується в процесі сприйняття, несе
інформаційне навантаження і відіграє регулюючу роль в процесах
взаємодії, допомагає побудувати лінію поведінки стосовно людини, яка є
об’єктом сприйняття. Знання структури цих образів, їх об’єму,
компонентів, ступеню усвідомленості дозволяє уявити процес накопичення
соціального досвіду людиною, її способи пізнання інших людей і самої
себе. Крім цього, ми осягаємо ті мірки (соціальні категорії, еталони,
стереотипи), якими оперують люди різного віку, оцінюючи і прогнозуючи
подальшу поведінку людей, вчинки, мотиви в складних ситуаціях
[5].Спілкування стає можливим лише в тому випадку, якщо люди , які
вступають у взаємодію, можуть оцінити рівень взаєморозуміння і звітувати
собі у тому, що являє собою партнер по спілкуванню. Учасники спілкування
намагаються реконструювати у свідомості внутрішній світ іншої людини,
зрозуміти її почуття, мотиви поведінки, ставлення до значущих об’єктів.
» У спілкуванні ви перш за все шукаєте в людині душу, її внутрішній
світ» — писав К.С. Станіславський.Оскільки людина завжди вступає в
спілкування як особистість, то і сприймається вона іншою людиною —
партнером по спілкуванню — також як особистість. Уявлення про іншу
людину тісно пов’язане з рівнем власної самосвідомості. Тут доцільно
привести вислів Л. С. Виготського: «Особистість стає для себе тим, що
вона є в собі, через те, що вона являє собою для інших» [42].В ході
пізнання іншої людини одночасно здійснюються декілька процесів: і
емоційна оцінка іншої людини, і спроба зрозуміти ряд її вчинків, і
основана на цьому стратегія зміни її поведінки, і побудова стратегії
своєї власної поведінки [44]. В ці процеси включені як мінімум дві
людини, і кожна з них є активним об’єктом. Виходячи з цього, можна
сказати, що співставлення себе з іншими здійснюється двосторонньо: кожен
з партнерів ніби уподібнює себе до іншого. Отже, кожному з нас слід мати
на увазі не лише потреби, мотиви, установки іншого, але і те, як той,
інший розуміє мої потреби, мотиви, установки [43]. Так, в актах
взаємного пізнання можна виділити такі важливі механізми
міжособистісного сприймання як ідентифікація та рефлексія.Більше ста
років тому німецький філософ Дільтей стверджував, що спостереження за
людськими істотами відрізняється від спостереження за іншими об’єктами,
оскільки в першому випадку спостерігач може проникнути в життя об’єкту
шляхом співчутливої інтроспекції. Дійсно, без деякого розуміння
внутрішньої сутності людини важко сподіватись на взаєморозуміння. Щоб
зробити висновок про внутрішні переживання людини, потрібно, залишаючись
самим собою, стати на мить кимсь іншим і, можливо, навіть солідаруватись
з ним. Ідентифікація в соціальній перцепції — це ототожнення індивідом
своєї особистості з особистістю іншого індивіду. В основі цього феномену
лежить механізм порівняння предметів, образів, явищ. Ідентифікація як
цілеспрямований процес закінчується визначенням схожості — різниці між
двома особистостями в свідомості кожної з них. Ототожнення, яке виникає
внаслідок виявленої (свідомо чи несвідомо) схожості, формує цілісність
системи міжособистісних відносин. Тут включається емоційний компонент
гармонійності, природності зв’язку, зміст якої в почутті «ми», а не «я
та інші» чи «ми і вони» [48].Звісно, що ідентифікація — феномен, який
існує лише в свідомості одного індивіда, пари людей чи колективного
суб’єкту. Саме це відчуття виражає неподільність спільності людей, чому
не обов’язково відповідає реальна схожість особистостей. Між об’єктивною
і суб’єктивною (уявною) схожістю, тотожністю існують складні залежності.
Якщо на початковому етапі спілкування суб’єктивна (видима в уяві)
схожість — ототожнення більш істотна, то по мірі закріплення
взаємовідносин об’єктивна схожість стає вирішальною [8].Ідентифікація
може диференціюватись у відповідності з тим, хто чи що є точкою відліку:
особистість того, хто сприймає і оцінює чи особистість іншої людини. В
першому випадку власні якості особистості ототожнюються з якостями іншої
людини. При цьому суб’єктивне ( в уявленні) зближення якостей і оцінок
здійснюється через приписування іншому своїх власних особливостей
особистості. В іншому випадку ототожнення йде також через порівняння
іншої особистості із собою, але зближення якостей і оцінок в уяві
здійснюється завдяки приписуванню собі якостей особистості іншого. Така
диференціація приписування пов’язана з типом домінуючої тенденції йти у
сприйнятті і оцінці «від себе» чи » від іншого» [46].Взаємозв’язок між
когнітивним, афективним і поведінковим компонентами ускладнюється по
мірі досягнення людиною зрілості. Якщо не відбувається гармонійного
розвитку всіх трьох компонентів, то ідентифікація протікає по одному з
типів. Повністю осмислюючий тип особистості ототожнюється з іншими лише
подумки, в уяві, без включення інших компонентів. Власне комунікативний
тип особистості ототожнюється з іншими лише емоційно, в той час як
поведінковий тип реагує на інший суб’єкт зміною поведінки: дією,
вчинком. Слід зазначити, що когнітивний момент характеризується
«баченням» схожості, тотожності (часто неусвідомленим); емоційний —
переживанням нерозривності в системі зв’язку «я і інший». Поведінковий
момент ідентифікації виявляється співдіяльністю в умовах загрози чи
простої доцільності у співробітництві, координації дій [35].Існує тісний
зв’язок між ідентифікацією і іншим близьким за змістом явищем —
емпатією. Переживання людини не залишається непоміченим іншими людьми,
що характеризує важливу людську здібність: співчуття, співпереживання,
співучасть. Відгук однієї людини на переживання іншої людини називають
емпатією.Як феномен міжособистісного контакту емпатія безпосередньо
регулює поведінку людей і визначає етичні якості людини. В процесі
емпатичної взаємодії формується система цінностей, яка у подальшому
визначає поведінку людини по відношенню до інших людей.Вираженість
емпатії і її форма залежать як від природних особливостей особистості,
наприклад, від темпераменту, загальної чуттєвості (сенситивності), так і
від умов виховання, життєдіяльності людини, її емоційного досвіду.
Емпатія виникає і формується у взаємодії , у спілкуванні. В основі цього
процесу лежить механізм усвідомленої чи неусвідомленої ідентифікації.
Емоційна форма емпатії, як правило, виникає при безпосередньому
сприйманні переживань іншої людини [63].Емпатичне переживання може бути
різного ступеню в залежності від емоційного стану суб’єкту (чим тісніші
зв’язки між ними). Більш того, форма емпатії також залежить від типу
міжособистісних відносин. Якщо когнітивна і емоційна емпатія можлива при
будь — яких типах відносин, то поведінкова, дієва емпатія характерна для
близьких. Емпатія — соціальне позитивна якість особистості, вона
підтримується суспільними нормами життя, але може мати індивідуальний,
вибірковий характер. Це коли відгукуються на переживання не будь — якої
людини, а лише значущої. В зв’язку з цим природно припустити, що за
наявності міжособистісної привабливості можна очікувати і більшу
величину емпатії у всіх її формах [18].Але і ідентифікація, і емпатія
потребують розв’язання одного питання: як буде «той, інший», тобто,
партнер по спілкуванню, розуміти мене. Процес розуміння ускладнюється
явищем рефлексії. Зрозуміти іншого означає усвідомити його ставлення до
себе як до суб’єкту сприймання. Рефлексія — це не просто знання чи
розуміння суб’єктом самого себе, але і виявлення того, як інші
сприймають і оцінюють, розуміють того, хто «рефлексує», його
індивідуальні особливості, емоційні реакції і когнітивні уявлення. В
складному процесі рефлексії є, як мінімум, шість позицій, що
характеризують взаємне відображення суб’єктів: сам суб’єкт, яким він є в
дійсності; суб’єкт яким він бачить самого себе; суб’єкт, яким його
бачать інші; і ті ж самі позиції, але з боку іншого суб’єкту рефлексії.
Таким чином, сприйняття людини людиною можна порівняти з подвійним
дзеркальним відображенням. В процесах спілкування ідентифікація і
рефлексія завжди виступають в єдності [54].Зміст міжособистісного
сприйняття залежить від характеристик як суб’єкта , так і об’єкта
сприйняття, тому що вони включаються в певну взаємодію. Ця взаємодія має
дві сторони: оцінювання один одного і зміна будь-яких характеристик один
одного завдяки самому факту своєї присутності. В першому випадку
взаємодію можна констатувати, виходячи з того, що кожен з учасників,
оцінюючи іншого намагається побудувати певну систему інтерпретацій його
поведінки, зокрема, її причин. Якби кожна людина мала повну науково
обґрунтовану інформацію про людей, з якими вона спілкується, то вона
могла б розрахувати тактику взаємодії з безпомилковою точністю. Але в
повсякденному житті суб’єкт, як правило, не має подібної інформації, що
змушує його приписувати іншим причини їх дій і вчинків. Приписування
здійснюється на основі схожості поведінки людини, яку сприймають, за
яким — не будь іншим зразком, що мав місце в минулому досвіді суб’єкта
сприймання, або на основі аналізу власних мотивів, що передбачаються в
аналогічній ситуації. Виникає ціла система способів такого приписування.
Цей феномен в соціальній психології називається «казуальна атрибуція».
Казуальна атрибуція здійснюється скоріш за все неусвідомлено або на
основі ідентифікації з іншою людиною, або шляхом віднесення партнера по
спілкуванню до певної категорії, по відношенню до якої вироблені деякі
стереотипні уявлення. Стереотип тут виступає як сформований образ
людини, яким користуються як штампом. Стереотипізація може формуватись
як результат узагальнення особистого досвіду суб’єкта міжособистісного
сприймання, до якого приєднується інформація, отримана з книг, фільмів
тощо.Стереотипи спілкування відіграють велику роль. З одного боку, вони
прискорюють час ознайомлення з іншими людьми, дають змогу вступати в
контакти з іншими людьми різного віку, статі, професійної і соціальної
приналежності. З іншого, стереотипи стандартизують процес людського
спілкування, можуть сприяти формуванню хибних знань про людей, що
негативно впливає на весь процес спілкування.Наступним фактором, який
впливає на правильність розуміння людини людиною, є ефекти сприймання.
Так до помилок першого враження відносять «гало — ефект» (ефект ореолу),
ефект поблажливості, які є відбитком емоційних станів і упереджень. Слід
також брати до уваги і інші ефекти: ефект первинності, ефект новизни,
ефект простої присутності в полі зору, ефект хибної згоди, стереотипи
фізичної привабливості тощо (37).Можна розглянути деякі із типових
помилок сприймання. Ми схильні оцінювати ті чи інші риси в залежності
від загального прихильного чи неприхильного ставлення до людини. Ефект
«ореолу» — це тенденція того, хто сприймає, перебільшувати однорідність
особистості партнера: переносити позитивні (чи негативні ) враження про
одну якість людини на всі інші якості. Тобто, стійке судження про одну
важливу якість чи групу якостей, поширюється на всю особистість
(37).Ефект «простого перебування в полі зору» впливає на те, як ми
оцінюємо інших. Так, знайомих людей ми любимо більше. Навіть себе ми
любимо більше, коли ми такі, якими звикли бачити себе. Таким чином,
ефект простого перебування в полі зору виявляє тенденцію відчувати
більшу прихильність і давати більш позитивну оцінку раніше незнайомим
подразникам після їх неодноразової появи в полі зору оцінюючого
(38).Досить цікаво діє і ефект «розбавлення». Дійсно, корисно мати
більше інформації, але велика її кількість може також суттєво змінити
нашу оцінку того чи іншого об’єкту внаслідок ефекту розбавлення. Він
представлений тенденцію до погіршення якості суджень чи вражень під дією
інформації, яка нейтральна або не стосується справи. Зайва інформація
про людину робить її більш схожою на інших людей і, відповідно, робить
її більш «посередньою», «такою, як всі»(29).Слід обов’язково сказати
також і про залежність нашої інтерпретації від установки (праймінга).
Психологічна основа праймінга в тому, що в основному на думку приходять
людям, в першу чергу, ті поняття, які часто і порівняно нещодавно
активізувались в нашій свідомості (55).Ефект «поблажливості» полягає в
тому, що всі люди оцінюються позитивно. Іноді його називають ефектом
Поліаніти — люди намагаються частіше використовувати позитивні оцінки,
ніж негативні, при цьому у жінок дана властивість більш виражена.Ефект
«новизни» стосується не першого, а останнього із отриманих вражень про
людину. Та інформація, яка в пам’яті відклалась останньою, також здатна
сильніше впливати на оцінку даної людини, ніж попередня (за виключенням
самого першого враження).Навіть деякі з наведених типових помилок у
сприйнятті і оцінюванні однієї людини іншою в достатній мірі ілюструють
процес формування хибних знань про людей [34] .Для того, щоб правильно
сприйняти і оцінити людину, необхідно уважно спостерігати за її
поведінкою в тих ситуаціях, де вона якомога більше і різноманітніше
розкриває себе як особистість.Це можуть бути ситуації, пов’язані з
направленістю на досягнення цілей, які відповідають її найбільш важливим
життєвим мотивам і потребам; ситуації пов’язані з подоланням серйозних
перепон. Відповідні ситуації повинні включати в себе три сфери людської
діяльності: навчання, спілкування і працю. Бажано в процесі спілкування
і в процесі спостереження звернути особливу увагу на те, що людина
говорить, як говорить, яким чином реагує на дії і вчинки інших людей
[12].

Висновки

Кожна людина потребує того,- розуміння, співчуття.Згадаймо слова героя
фільму «Доживемо до понеділка»: «Щастя — це коли тебе розуміють». Щоб
бути зрозумілим, треба самому хоча б намагатись зрозуміти інших. Закони
ефективного спілкування вимагають від людей взаємності, визнання, уваги,
толерантності, дотримання загальноприйнятих норм взаємодії. Стійкими й
визначеними стосунки між індивідами бувають тоді, коли досягається їх
взаємність. Людям властиво відповідати на симпатію симпатією, на
антипатію антипатією. Між ними виникає сумісність або несумісність саме
в процесі спілкування.Можна з впевненістю сказати, що такі цінності, як
людська доброта, чуйність, доброзичливість не тільки не втратили свого
гуманістичного змісту, але й набули нового звучання за більш сприятливих
умов, що склалися у різноманітних колективах, у суспільстві в цілому.
Цьому всебічно сприяють демократизація, гласність, укріплення правових
та моральних норм.Психологічні наслідки нововведень, швидкий розвиток
методів групової комунікації, важке економічне становище у країні,
політична криза влади — усі ці фактори, які впливають на розвиток нових
форм спілкування, потребують постійної уваги. На даному історичному
етапі зростає роль людського фактора, більше уваги приділяється вмінню
спілкуватися та розуміти одне одного.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Андреева Г.М. Социальная психология. Учебник для высших учебных
заведений. — М.: Аспект Пресс, 1996. — 367с.

Андреева Г.М. Психология социального познания: Учебное пособие для
студентов высших учебных заведений. — Издание 2- е, переработанное и
дополненное. — М.: Аспект Пресс, 2000. — 288с.

Аронсон Э. Общественное животное. Введение в социальную психологию /
Перевод с англ. М.А. Ковальчука под ред. В.С. Магуна. — М.: Аспект
Пресс, 1988. — 517с.

Богословский А.А. Как возникает симпатия? // Практична психологія та
соціальна робота. — 1998. — №4, с 30-33.

Бодалев А.А. Личность в общении. Избранные труды. М.: Педагогика, 1983.
— 271с.

Бодалев А.А. Психология о личности. — М.: Издательство Московского
университета, 1988. — 188с.

Волкова А.Н. Социально- психологические факторы супружеской
совместимости: Автореф. канд. дис. — Л., 1979. — 17с.

Войскунский А.Е. Я говорю, мы говорим: Очерки о человеческом общении. —
2-е издание доработанное и дополненное. — М.: Знание, 1990. — 240с.

Гозман Л.Я., Ажгихина Н.Н. Психология симпатий — М., Знание, 1998 — 96с.
/Нар. университет, Пед. фак.. — № 9.

Гозман Л.Я. Психология эмоциональных отношений. М.: Издательство
Московского университета, — 1987, — 174с.

Головаха Е.И., Панина Н.В. Психология человеческого взаимопонимания. —
К.: Политиздат Украины, 1989, — 198с.

Додонов Б.И. Эмоция как ценность. — М.: Политиздат, 1978. — 272с.

Додонов Б.И. В мире эмоций. — К.: Политиздат Украины, 1987. — 140с.

Зацепин В.И. Счастье как проблема социальной психологии. — Львов: Вища
школа. Издательство при Львовском университете, 1981.-175с.

Изард К. Эмоции Человека / Под ред. Л.Я. Гозман — М.: Издательство МГУ,
1980. — 440с.

Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. Как
вырабатывать уверенность в себе выступая публично. Как перестать
беспокоиться и начать жить. — Самара: Самарский дом печати, 1995. —
528с.

Кемеров В.Е. Взаимоотношения: Некоторые философские и психологические
проблемы. — М.: Политиздат, 1984. — 109с.

Коган М.С. Мир общения: Проблема межсубъективных отношений. — М.:
Политиздат, 1988. — 319с.

Колектив. Личность. Общение: Словарь социально- психологических понятий
/ Под ред. Е.С. Кузьмина. — Л.: Лениздат, 1987.-114с.

Кон И.С. Дружба: Этико-психологический очерк. — 3-е издание. — М.:
Политиздат, 1989. — 35с.: ил. /Личность. Мораль. Воспитание/.

Кошелева Ю.П. Самопредьявление одиноких людей. В тексте газетных
объявлений// Вопросы психологии 1998, №2 с 107 — 118.

Кроник А.А., Кроник Е.А. В главных ролях Вы, Мы, Он, Ты, Я: Психология
значимых отношений. — М.: Мысль, 1989. — 204с.

Лагейда І.І., Тименко В.М. Як ми оцінюємо людей, а люди нас// Практична
психологія та соціальна робота. 2000., №5 с. 38-41.

Лабунская В.А. Факторы успешности опознания эмоциональных состояний по
выражению лица / Психология межличностного познания. — М., 1982. С
54-65.

Майерс Д. Социальная психология /пер. с англ./ — Спб.: Питер КОМ,
1998.-688с.

Межличностное восприятие в группе / Под ред. Г.М. Андреевой, А.И.
Донцова. -М., 1981. -295с.

Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. — К.: Издательство
«Лыбидь» при Киевском университете, 1990. — 192с.

Олейник Ю.Н. Исследование уровней совместимости молодой семьи //
Психологический журнал. 1986, т 7, №2 с 59-63.

Основы социально-психологической теории. Учебное пособие Н.Н.
Богомолова, А.А. Бодалев, Р.Б. Гительмахер и др. / Под общей редакцией
А.А. Бодалева и А.Н. Сухова. — М.: Международная педагогическая
академия, 1995. — 421с.

Панферов В.Н. Эталоны и стереотипы взаимопонимания людей // Вопросы
психологии. 1982, №5, с 139 — 141.

Панферов В.Н. Восприятие и интерпретация внешности людей // Вопросы
психологии. 1974, №2, с 59-63.

Петровский А.В., Ярошевский М.Т. Основы теоретической психологии.
Учебное пособие для вузов. — М.: ИНФРА-М, 1999. -528с.

Познание и общение / Под ред. Б.Ф. Ломова. — М.: Наука, 1988. — 208с.

Прайс Э, Практикум по социальной психологии. Спб.: Издательство «Питер»,
2000. — 528с.

Психология эмоций. Тексты / Под ред. В.К. Вилюнаса, Ю.Б. Гипперейтер. —
М.: Издательство Московского университета, 1984.-288с.

Психология межличностного познания / Под ред. Бодалева А.А. Акад. пед.
наук СССР — М. Педагогика, 1981. — 224с.

Снегирева Т.В. Восприятие сверстников и взрослых подростками и
старшеклассниками // Вопросы психологии. — 1985. — №5, с. 61- 71.

Ушакова Г.М. Текст как объект психологического анализа //
Психологический журнал, 1989, т. 10, №1, с. 107 — 115.

Шихирев П.И. Современная социальная психология в Западной Европе:
Проблемы методологии и теории. Москва «Знание», 1985.-175с.

Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи:
Издательство «Питер», 1999. — 656с. (Серия мастера психологии).

Похожие записи