КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Юридична психологія”

ПЛАН

1.Психологічна характеристика основних видів діяльності.

2.Психологія масовидних явищ. Натовп, його характеристика.

3.Якому типу темпераменту відповідає характеристика? – Відрізняється
легкою пристосованістю до змін умов життя, підвищеною контактністю з
оточуючими людьми, товариськістю. Почуття легко виникають і швидко
змінюються; швидко утворюються тимчасові нервові зв’язки, стереотипи
поведінки рухливі. В новому середовищі не почуває себе скутим, здатний
до швидкого переключення уваги і діяльності.

Які ще особливості притаманні цьому типу темпераменту?

1.Психологічна характеристика основних видів діяльності

Діяльність являє собою специфічний різновид активності. Діяльність — це
вища, притаманна лише людині форма активності, у процесі якої
досягається усвідомлена мета, що виникла у результаті певної потреби.
Діяльність породжується потребою як джерелом активності, а керується
усвідомленою метою як регулятором активності. Інші моменти діяльності —
мотиви, засоби виконання — можуть особистістю усвідомлюватись неповною
мірою, а іноді — і помилково. У тому ж випадку, коли відсутня
усвідомлена мета, діяльність трансформується в імпульсивну поведінку,
яка керується безпосередньо потребою, емоціями; часто-густо саме така
поведінка призводить до злочинів на ґрунті сімейно-побутових конфліктів,
«обтяжених» вживанням алкоголю.

З боку психологічної структури в діяльності слід відокремити такі
елементи: мета, мотив, засіб досягнення, результат. Мета — це об’єктивно
існуюча річ, предмет, явище і, водночас, суб’єктивний усвідомлений образ
передбачуваного результату, досягти якого людина намагається. Цілі
бувають ситуативні (безпосередні) та віддалені (тактичні чи
стратегічні). Досягнення проміжної мети є умовою, яка визначає
досягнення мети кінцевої. При цьому діє сформульована психологом Е.
Клапаредом закономірність: розвиток психічного життя пропорційний
відстані між потребою особистості та засобами її задоволення. Чим
віддаленішою та важчою для досягнення є мета, тим менша її безпосередня
спонукальна сила, тим більше інтелектуальних та вольових зусиль треба
докласти для її досягнення.

Мотив являє собою безпосереднє спонукання до певної діяльності. Як
особистісне утворення він може бути і процесом, і станом, і властивістю.
У першому випадку — це швидкоплинні, ситуативні мотиви, у другому —
більш стійкі, стабільні, у третьому — такі, що стали рисами
спрямованості особистості. Мотиви розрізняються за ступенем
усвідомлення: від потягів — мінімально усвідомлених спонукань (за 3.
Фрейдом) до переконань — повністю усвідомлених особистістю життєвих
цінностей та принципів, які, складаючись у систему впорядкованих
поглядів, створюють світогляд. Мотиваційна сфера особистості являє собою
особливий інтерес для працівника правоохоронних органів при аналізі
причин правопорушень, особливо так званих «безмотивних» або «з
маскуючими мотивами». Як свідчать психологічні дослідження, для різних
видів злочинів (насильницьких, необережних, корисливих) притаманними є
специфічні викривлення в мотиваційній сфері злочинця. Зокрема,
мотиваційна сфера особистості ґвалтівника визначається егоцентризмом,
самовиправданням, стійкою конфліктністю з оточенням.

Досягнення будь-якої мети передбачає здійснення певної активності — дій.
Сукупність дій являє собою засіб досягнення мети. Так, здійснюючи
операцію по затриманню злочинців, працівники визначають оптимальний його
спосіб, який включає різнобічні розумові та предметні дії. Дія —
відносно завершений елемент діяльності, спрямований на досягнення
простої мети, поточного завдання. Дія буде предметною, якщо вона
спрямована на якусь річ, явище зовнішнього світу. Предметна дія — це
сукупність певних рухів, пов’язаних один з одним у просторі та часі.
Предметні дії працівників звичайно виконуються із застосуванням різних
засобів. Показовими у цьому плані є огляд місця події, проведення
експертизи тощо.

Якщо дія має підкреслену суспільну значущість та спрямована на іншу
людину або групу людей, вона стає вчинком. Дія може бути правильною чи
неправильною, а вчинок, окрім цього, оцінюється як «добрий» чи
«поганий», моральний чи аморальний, правовий чи протиправний.
Діяльність, яка складається з окремих вчинків, є поведінкою; поведінка
відображає зовнішню сторону діяльності та може існувати поза діяльністю.
З цієї позиції більшість дій працівників правоохоронних органів являють
собою вчинки, а діяльність — поведінку, що забезпечує правопорядок у
суспільстві.

Завершальним елементом діяльності є результат — матеріальний або
психологічний ефект виконання дій. Результат може частково співпадати
або не співпадати зовсім з метою діяльності, у такому випадку він
оцінюється як негативний або невдалий. Тому при організації професійної
підготовки та безпосередньо у практичній діяльності керівникам слід
приділяти особливу увагу специфічним психічним станам розпачу,
невпевненості, безпорадності. Вони виникають тоді, коли дії (особливо
неодноразові) не дають очікуваного результату. У працівника
накопичується своєрідний негативний досвід, з’являється відчуття
неконтрольованості подій, формується мотиваційний, пізнавальний чи
емоційний дефіцит. Мотиваційний дефіцит виявляється у зниженні
наполегливості, сумнівах у своїх здібностях; пізнавальний — у відмові
від виконуваних раніше дій, хаотичних пошуках нових, більш примітивних;
емоційний — полягає у накопиченні негативних емоцій, які гальмують
діяльність та призводить до пасивності в роботі.

Ефективними засобами подолання стану розгубленості є навіюваний вплив
(особливо в екстремальних умовах), товариська підтримка та допомога,
тверезий аналіз своїх невдач в умовах тимчасового відходу від
діяльності.

У процесі свого формування та розвитку особистість не просто бере участь
у діяльності, а виконує конкретні її види, основними з яких є гра,
навчання та праця. На їх тлі можна відокремити спеціальні види
діяльності, зокрема, професійну. Служба в правоохоронних органах —
складний вид професійної діяльності, що включає в себе ігровий,
навчальний та трудовий елементи. З ігровими елементами працівник
найчастіше стикається в процесі професійної підготовки у формі
практичних занять, які моделюють зміст та умови виконання професійних
завдань. Навчання становить важливу, обов’язкову частину діяльності:
набуваються спеціальні знання, опрацьовуються вміння та навички, які
забезпечують необхідний рівень виконання практичної діяльності. Разом з
тим, служба у органах правопорядку — це й трудова діяльність, спрямована
на організацію управління поведінкою інших людей. Вона передбачає
спілкування з іншими особами як встановлення, підтримання та розвиток
психологічного зв’язку між працівниками органів правопорядку та іншими
людьми. У спілкуванні відбувається обмін інформацією, взаємний вплив,
сприймання та розуміння тих, хто спілкується.

Отже, діяльність узагалі, окремі її види формують та розвивають
особистість, яка, оволодіваючи діяльністю, у ній же і удосконалюється.

Знання про особистість і діяльність мають важливе значення для
працівників правоохоронних органів. Людина цікавить ‘їх, перш за все, як
порушник правових норм. Однак правові норми, як і інші регулятори
поведінки людей, діють у сполученні з власне психологічними. Усе, що
спонукає людину до дій, вчинків проходить крізь її психіку, набуває
особистісного забарвлення. Тому механізм правового регулювання
обов’язково має особистісний аспект, без знання та врахування якого
неможливо досягти реального впливу норм права на людей.

Відомості про людину як особистість можуть використовуватись в
правоохоронних органах у декількох напрямах. Перш за все, це вивчення
особистості правопорушника, розкриття механізму його злочинної
поведінки. Помста, жорстокість, ревнощі — усе це і багато чого іншого в
суб’єктивному боці злочину може бути виявлене та правильно
інтерпретоване за умов особистісного підходу. Важливим інструментом
одержання додаткових відомостей про особистість злочинця є
судово-психологічна експертиза. Особистість може бути в різних якостях —
затриманого, підозрюваного, злочинця, звинуваченого тощо. Ефективність
взаємодії з нею, у тому числі і профілактична діяльність, базуються на
знанні особливостей особистості. Проблема особистості є центральною
також і при організації відбуття покарання, надання йому не тільки
карального, а й виховного характеру.

Важливе психологічне значення мають відомості про спосіб життя
особистості як сукупності головних сфер життєдіяльності (трудової,
побутової, суспільної), що формують певний стиль поведінки в
суспільстві. При їх виявленні та використанні працівник правоохоронних
органів повинен опиратись на психологічно обґрунтоване розуміння
взаємозв’язку розвитку особистості та видів діяльності. Зміна видів
діяльності призводить до зміни характеристик особистості, перш за все її
спрямованості, яка, у свою чергу, визначає вибір нових видів діяльності
та подальшу зміну особистості.

2.Психологія масовидних явищ. Натовп, його характеристика

Масовидні форми активності — це переважно неорганізована (стихійна)
діяльність людей, що знаходяться у єдиному просторі та часі, в умовах
послаблення чи повної відсутності соціального та індивідуального
контролю.

У соціальній психології натовп визначається як «велика група людей, ні
зовнішньо, ні внутрішньо не організованих, об’єднаних лише прагненням до
негайної дії. Учасники натовпу стають спільністю лише тією мірою, якою
вони охоплені однаковою негативною, руйнівною емоцією щодо якихось осіб,
настанов, подій. Натовп робить спільністю те, що він «проти», що він
«проти них» (Б. Поршнєв).

Із цього визначення випливає, що натовп — не будь-яке масове скупчення
людей, а лише сукупність агресивно настроєних громадян. Це —
неорганізована спільність, що, однак, не виключає можливості наявності у
ній організованої групи (ядра), яке провокує й спрямовує індивідуальну
агресивність присутніх.

Можна виділити такі види масових скупчень громадян:

1) «випадкове» — коли люди збираються внаслідок якоїсь екстраординарної
події (пожежі, автокатастрофи, бійки тощо). Вони виявляють інтерес до
того, що відбувається, і можуть активно діяти (наприклад, надавати
допомогу потерпілим);

2) «споглядальне» (публіка, болільники) — люди збираються для перегляду
чи «співучасті» у цікавій для них події; їхня поведінка може бути
незвичною за формою, навіть визивною, але за своєю суттю вона не
агресивна і не має мети порушення громадського порядку;

3) «панічне» («рятівне») — виникає як реакція на небезпечну чи
незрозумілу ситуацію; завжди супроводжується активними діями,
спрямованими на уникнення небезпеки;

4) «мітингове» («протестове») — люди випадково чи зумисне збираються для
демонстрації своєї незгоди зі словами чи вчинками певних офіційних
(посадових) осіб.

Усі зазначені види масових скупчень громадян за певних обставин можуть
перерости, трансформуватися в агресивний натовп. Такі трансформації
відбуваються під впливом сукупності чинників (наприклад, вікові
особливості учасників, чутки, спрямований вплив з боку людей, які
складають «ядро» натовпу чи підбурювачів та інші).

Можна виділити такі групи чинників:

1. Зовнішні (соціологічні): довгочасні та ситуативні.

2. Соціально-психологічні (механізми впливу людей один на одного в
масових скупченнях, їх соціально-психологічний склад).

3. Психологічні (індивідуальні схильності окремого індивіда до
агресивних та протиправних дій).

Чинниками довготривалої дії слід вважати економічні, соціальні,
політичні та інші умови життя в суспільстві, які формують і спонукають
негативні соціальні настрої. Конкретні причини агресивної поведінки
можуть різнитися залежно від територіальної, національної, релігійної
специфіки, але висновок про соціальне неблагополуччя як спонукальний
механізм агресивності має універсальний характер. У тих чи інших
ситуаціях приоритет дії завжди лишається за довготривалими чинниками,
конкретна ж причина події (ситуативний чинник) має сенс лише у контексті
перших.

Ситуативні чинники — час (пора року та година доби), місце виникнення
події, кількість присутніх. Виявлені певні закономірності, пов’язані з
дією ситуативних чинників: масовидні форми вияву активності найбільш
характерні для теплої пори року (з травня по жовтень), у неробочий час
чи у вихідні дні, місце виникнення частіше прив’язується до центральних
районів населеного пункту чи перетину транспортних артерій.

Внутрішніми, психологічними чинниками, що зумовлюють переростання
масового скупчення людей у натовп, слід вважати:

1) психологічні схильності індивіда — завчасно існуючі стійкі
переконання, установки; імпульсивність, високу емоційну збудливість,
емоційну напруженість; недостатню вольову регуляцію поведінки;

2) специфічні стани організму (втому, тривалі та виснажливі фізичні
навантаження, психічні потрясіння, стан сп’яніння тощо).

Думки і почуття кожного учасника натовпу значною мірою відрізняються від
тих, що характерні для повсякденного життя; дії і вчинки також зазнають
трансформацій. У найбільш загальному вигляді їх можна визначити таким
чином:

— підвищується навіюваність і зменшується рівень критичного ставлення до
себе та оточуючих. Зменшується здатність до раціональної переробки
інформації, що надходить, з’являється ефект швидких перебігів уваги. Це
створює сприятливий фон для зовнішніх впливів, зокрема, за рахунок
розповсюдження чуток для формування агресивних установок;

— збільшується емоційність сприймання того, що індивід бачить та чує.
Підвищена емоційність пригнічує раціональні засоби поведінки, почуття
починають домінувати над інтелектом аж до того, що людина взагалі
втрачає здатність логічно міркувати;

— звуження сфери раціональної регуляції поведінки і втрата відчуття
особистісного контролю за своєю поведінкою.

Зазначені зміни, у свою чергу, призводять до пригнічення почуття
відповідальності, викликають впевненість у власній безконтрольності
(«відповідати повинні всі, а не хтось особисто»), з’являється
усвідомлення анонімності. Внаслідок цього стає можливим скоєння дій та
вчинків, що у звичайних умовах для особистості немислимі.

Наведені закономірності змін психічного стану кожного учасника натовпу
зумовлюють спільність поведінських реакцій, однорідність дій усіх
присутніх. Тому на побутовому рівні ми говоримо про натовп як про щось
самостійно-цілісне та єдине: «реакція натовпу», «поведінка натовпу»,
«бажання натовпу». Але це, безумовно, не означає, що суб’єктивна оцінка
своєї поведінки зовсім відсутня. Абсолютної психологічної єдності,
повної тотожності індивідів не може бути, індивідуально-психологічні
особливості зберігають відносну автономію. Завжди існує індивідуальна
поведінка людини в масі, бо залишаються індивідуальними мотиви її
участі, ставлення до того, що відбувається, отже ступінь і можливості
психологічного впливу на окремих людей різний.

Важливою структурною характеристикою натовпу є її
соціально-психологічний склад. Це — самостійний чинник, який значною
мірою впливає на його формування, розвиток та, що особливо важливо,
перехід його учасників до активних дій. Натовп за складом неоднорідний,
у ньому можна виділити такі прошарки:

1) активні учасники — ті, що мають на меті взяти безпосередню участь у
протиправних діях, причому мотиви їх поведінки можуть різнитися (дати
вихід негативним емоціям, набути авторитету, помститися міліції та
інші);

2) підбурювачі — ті, що не збираються особисто активно діяти, а прагнуть
використати для досягнення власної мети інших осіб; вони звертаються до
присутніх із лозунгами та закликами, формують «образ ворога», спонукають
негативні емоції, маніпулюють суспільною думкою;

3) «спостерігачі» — до того, що відбувається, ставляться зацікавлено,
але наміру брати участь в активних діях не мають;

4) «випадкові» — до події ставляться байдуже або ж навіть негативно,
засуджуюче, але їхня присутність чисельно збільшує натовп, надає
присутнім відчуття могутності.

Натовп переходить до активних дій, коли кількість учасників першої групи
досягає «критичної концентрації» (приблизно 20%). Це стає можливим
унаслідок дії таких умов:

— зумисне загострення обстановки призвідниками та підбурювачами, яке
може мати як словесну форму (звертання до присутніх, вигуки, скандування
окремих слів чи лозунгів), так і виражатися у безпосередніх агресивних
діях, які вчиняють спеціально проінструктовані та підготовані особи.
Привід для таких дій, як правило, не відповідає ступеню активності
(зупинка та пошкодження транспорту, биття шибок, застосування сили щодо
«невгодних» ораторів чи працівників міліції), метою якої є провокування
агресивності присутніх громадян та представників «офіційної сторони»;

— неможливість перевірки відомостей, що надходять, внаслідок чого на
віру приймається та інформація, що відповідає загальному емоційному
настрою та надходить від осіб, які користуються довірою і авторитетом;

— присутність неврівноважених та легкозбуджуваних людей;

осіб, схильних до агресивної поведінки та таких, що нарікають на
несправедливе до себе ставлення в минулому;

п’яних чи в стані наркотичного збудження; угруповань підлітків та молоді
з антисоціальними установками. Такі особи із «підвищеною реактивністю»
до порушень громадського порядку далеко не завжди з’являються випадково
— ‘їх можуть спеціально готувати, у тому числі й доводячи до стану
сп’яніння, тенденційно пояснюючи події тощо.

У результаті зазначених умов скупчення громадян перетворюється на
агресивний натовп, у якому багато хто починає діяти зовсім не так, як у
повсякденному житті — вони приймають за зразок поведінку оточуючих,
навіть якщо це суперечить їхнім моральним принципам та звичкам. Значно
зростає агресивність людей, у їхніх висловлюваннях та діях з’являється
жорстокість.

Можна виділити три етапи розвитку натовпу:

1) початковий — виникнення конфліктної ситуації, що своєчасно не
ліквідується; присутні висловлюють обурення, з’являються чутки,
відбувається зараження – негативною емоцією осіб, що не мають
безпосереднього відношення до конфлікту. Громадяни втрачають спокій,
стають підвищено сприйнятливими до негативної інформації. З числа
присутніх виділяється лідер (стихійний чи такий, що свідомо використовує
для власної мети виникле емоційне напруження) та активне ядро, які
прагнуть будь-що збільшити кількість осіб, готових активно діяти. Швидко
зростає напруження, яке вимагає спільної та невідкладної дії, формується
агресивна установка;

2) активний — від перших спільних дій до початку розсіювання натовпу. Як
правило, спільні дії починаються після якогось додаткового стимулу, у
тому числі провокаційних вимог розправитися із «винуватцями» («образ
ворога» залежить від ситуації). На даному етапі цілі й мотиви діяльності
учасників натовпу можуть змінитися: агресивність присутніх спрямовується
не на об’єкт, що викликав негативні емоції, а на осіб, що забезпечують
охорону громадського порядку і, на думку зібрання, є представниками
«винуватої» сторони. Саме цим пояснюється ворожість щодо працівників
міліції та опір навіть правомірним їх діям;

3) заключний — розсіювання натовпу із застосуванням сили.

3.Якому типу темпераменту відповідає характеристика? – Відрізняється
легкою пристосованістю до змін умов життя, підвищеною контактністю з
оточуючими людьми, товариськістю. Почуття легко виникають і швидко
змінюються; швидко утворюються тимчасові нервові зв’язки, стереотипи
поведінки рухливі. В новому середовищі не почуває себе скутим, здатний
до швидкого переключення уваги і діяльності.

Які ще особливості притаманні цьому типу темпераменту?

Темперамент (від латинського tempero — змішую в належному
співвідношенні) — індивідуальні особливості людини, що виявляються в
певній її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості і
швидкості перебігу її психічної діяльності.  Іншими словами:
індивідуальна, природно обумовлена сукупність динамічних проявів
психіки.

Запропонована вище характеристика, на мою думку, відповідає
сангвінічному типу темпераменту.

Для нього характерні наступні ознаки:

1. Умовні рефлекси (як позитивні, так і гальмівні) утворюються легко,
виявляються міцними і точними. Сангвініки легко збуджуються і так само
легко гальмують свої дії, бажання. Швидке та легке утворення нових
тимчасових нервових зв’язків сприяє легкій переробці інформації та
рухливість динамічного стереотипу.

2. Завдяки пластичності, сангвініки дуже легко пристосовуються до нових
умов життя, швидко знаходять контакт у стосунках з оточуючими людьми, у
колі незнайомих людей почувають себе вільно, відрізняються товариськістю
Серед товаришів веселі, життєрадісні, охоче беруть на себе
організаторські обов’язки.

3. Характерна підвищена реактивність: сангвініки голосно сміються та
бурхливо сердяться.

4. Безумовні рефлекси повністю регулюються у сангвініків функціонально
сильною корою. Коркові реакції у сангвініків інтенсивні і звичайно
відповідні силі подразників. Характерною для сангвініків є оптимальна
взаємодія кори і підкірки, внаслідок чого вони легко контролюють свої
емоції відповідно до вимог середовища. Настрій — здебільшого
оптимістичний. Почуття виникають легко, і так само легко змінюються.

5. Гнучкість розумової діяльності дозволяє швидко схоплювати все нове,
легко переключати увагу, засвоювати нові навички. Добре розвинене
почуття гумору.

6. Риси сангвінічного темпераменту по-різному виявляються залежно від
спрямованості діяльності людини: за відсутності серйозних глибоких
інтересів у житті сангвініки можуть бути поверховими та легковажними.

Література

Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – С.-Пб., 1997.

Белоус В.В. Темперамент и деятельность: Учебное пособие. — Пятигорск,
1990.

Васильев В.Л. Юридическая психология. – С.-Пб., 2000.

Гилева О.Б., Бочарова Т.В. Влияние социальных условий на структуру
темперамента // Вопросы психологии. — 2000 — № 4 — с. 73 — 75.

Гільбух Ю.З. Темперамент і пізнавальні здібності школяра: Діагностика,
педагогіка. К., 1992.

Психология толп. – М., 1998.

Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. — М., 1982.

Теплов Б.М. Психология и психофизиология индивидуальных различий.
Избранные психологические труды. М., 1998.

Юридична психологія / За ред. Кондратьєва Я.Ю. – К., 2000.

PAGE

PAGE 13

Похожие записи