Контрольна робота

з психології

1. Загальна характеристика психологічної спостережливості. Властивості
та різновиди уваги

В роботі юриста важливе місце посідають такі психологічні риси як
спостережливість та увага.

Однією з форм довільного сприймання є спостережливість. Під ним
розуміють цілеспрямоване, планомірне сприймання об’єктів, у пізнанні
яких зацікавлена людина. Воно допомагає людині простежити явище в
розвитку, помітити в ньому кількісні і якісні зміни. Спостереження, в
порівнянні з активним мисленням дає змогу людині виділити головне,
важливе, відділити його від другорядного, випадкового. Будучи тісно
пов’язаним з особливостями розуму, волі і почуттів людини, спостереження
розкриває внутрішню активність людини.

Спостереження розпочинається з постановки завдання. На його основі
виділяють об’єкт спостереження і умови, в яких воно буде проводитися.
Саме завдання найчастіше реалізується через послідовне виконання ряду
простих завдань. На їх основі складають план проведення спостереження.
Його можна реалізувати при наявності у спостерігача відповідної
попередньої підготовки, що включає в себе володіння певними знаннями,
навичками і вміннями, методикою спостереження.

Спостереження треба супроводжувати веденням протоколу, збором
документальних матеріалів, які потім аналізуються.

Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, вдосконалює
його культуру. То у неї розвивається спостережливість, що проявляється в
умінні помічати характерні, хоч і мало помітні ознаки предметів і явищ.
Спостережливість, що стала властивістю особистості, перебудовує
структуру і зміст психічних процесів людини. Спостережлива людина більше
бачить і глибше розуміє дійсність.

Спостережливість дуже потрібна вчителю. Динамічна ситуація уроку
вимагає від нього швидко вловлювати ті зміни, які відбуваються на уроці
і вчасно реагувати на них.

У психологічній науці увага визначається як спрямованість та
концентрація психічної діяльності на об’єкти та явища, які мають сталу
або ситуативну значущість для особистості. Відмінність уваги від
психічних пізнавальних процесів полягає у тому, що вона сама
безпосередньо не відображає реальність, а регулює (спрямовує) та
контролює діяльність пізнавальних процесів. У цій своїй якості увага
виконує функцію психічної регуляції та контролю. Увага надзвичайно
важлива в діяльності правоохоронних органів: причини багатьох недоліків
та помилок — саме у слабкому розвитку цієї своєрідної
внутрішньопсихічної дисциплінованості.

До головних якостей (і відповідних різновидів та відмінностей) уваги
належать такі:

1. Активність уваги визначає її як мимовільну, довільну та
післядовільну. Мимовільна увага має фізіологічною основою аргументований
рефлекс на окремі подразники (світло, звук, розмір, колір тощо) або на
актуальні потреби особистості (голод, спека, холод тощо). У деяких
випадках мимовільна увага корисна, оскільки дозволяє швидко реагувати на
миттєві, несподівані ситуації, в інших випадках — навпаки, заважає.
Наприклад, телефонні дзвінки, працююче радіо, неприємний запах
відволікають увагу слідчого від аналізу інформації або стеження за
поведінкою допитуваного.

Довільна увага формується як реакція на динамічне збудження окремих
ділянок головного мозку; це цілеспрямована на конкретний об’єкт чи
діяльність психічна активність. Вона вимагає вольових зусиль і є
продуктивною, визначається постановкою мети (наприклад, слідкування за
поведінкою певної особи, ретельність пошукових дій, оформлення
протоколу).

Шслядовільна увага (вторинна) також має цілеспрямований характер, проте
не вимагає постійних вольових зусиль.

Вона детермінована інтересом або успішністю діяльності. На початку
розслідування, за умов невизначеності інформації, слідчий докладає
значних зусиль у здійсненні уважної та копіткої роботи. Коли ж
інформації стає достатньо, розслідування йде ефективно, у слідчого
виникає стійкий інтерес до завершення справи, увага стає легко
керованою, вона начебто сама притягається до роботи.

2. Спрямованість уваги визначає її зовнішній та внутрішній різновиди.
Зовнішня увага спрямована на об’єкти поза особистістю — поведінку
об’єкта, вплив працівника, сприймання інформації тощо; внутрішня увага —
концентрація активності на власних станах (самоаналіз, переживання,
планування власних дій).

3. Широта уваги зумовлюється її концентрацією та розподілом.
Концентрація — тривале утримання психічної активності на певній
діяльності, явищі чи об’єкті. Розподіл уваги визначається як організація
психічної діяльності при одночасному виконанні двох або більше дій. Чи
можливе таке виконання? Так, можливе, але лише за умови наявності
автоматизованих навичок виконання деяких з цих дій, тобто підсвідомої їх
регуляції. Концентрація та розподіл уваги — це якості, які формуються у
професійній діяльності працівників правоохоронних органів. Наприклад,
досвідчений слідчий здатний концентрувати увагу при обшуку виключно на
пошукових діях, незважаючи на відволікаючі дії зовнішніх об’єктів чи
обшукуваних осіб. Здійснюючи допит, він одночасно вислуховує свідчення,
здійснює їх запис та подумки аналізує почуте.

Дослідженнями встановлено, що, наприклад, професійні квартирні злодії
мають розвинену концентрацію уваги, а кишенькові злодії — високий рівень
розподілу уваги. Порівняння цих даних зі специфікою організації
злочинної діяльності дозволяє дійти висновку, що ці відмінності
формуються у них професійно.

4. Переключення уваги — легкість переносу психічної активності від
однієї діяльності до іншої. Це своєрідний динамічний показник уваги.
Переключення уваги у високому темпі є професійно важливою якістю
працівника, особливо в екстремальних, психологічно насичених ситуаціях
протидії злочинцю або злочинній групі, тобто у випадках, коли треба
прк-‘шати відповідальні рішення та здійснювати невідкладні заходи на
основі максимально повної та всебічної інформації.

Отже, ефективність пізнавальної діяльності працівників правоохоронних
органів забезпечується високим рівнем розвиненості психічних
пізнавальних процесів, які складають окрему самостійну подструктуру у
цілісній структурі особистості. До пізнавальної діяльності залучається
вся особистість, і в цьому визначальну роль відіграє
ціннісно-мотиваційна сфера працівника, його спрямованість на вирішення
професійних завдань. Тому пізнавальні процеси «…не лишаються тільки
процесами, а перетворюються у свідомо регульовані дії або операції,
якими особистість оволодіває і які вона скеровує на вирішення життєвих
завдань».

    Фізіологічний механізм уваги є складним. На сьогодні він
розглядається як фільтр, що розташований на різних рівнях нервової
системи і відсіює ті сигнали, які є мало значущими для людини.
Відповідно до поглядів І. М. Сєченова, увага людини має рефлекторний
характер. Розвиваючи це положення, І. П. Павлов висловив гіпотезу, що
увага пов’язана з виникненням осередків оптимального збудження в
результаті особливого орієнтувального рефлексу (мимовільна увага ).
Важливий вклад в розкриття фізіологічних механізмів уваги вніс А.А.
Ухтомський. Відповідно до його уявлення, збудження розподіляється в корі
великих півкуль нерівномірно і може створювати в ній осередки
оптимального збудження, котрі набувають домінуючого характеру. Мозковий
центр, котрий набагато легше відкликається на подразники («домінанта» по
А.А. Ухтомському ) характеризується стійкістю збудження в ньому
(«інертність домінанти») і здатністю «підтягувати» до себе ті нервові
імпульси, котрі викликають незначні осередки збудження («субдомінанти»)
і підкріплюватись за їх рахунок («підкріплені домінанти»). Точка зору
І.П.Павлова і А.А. Ухтомського отримала в наш час ряд підтверджень в
експериментах з реєстрацією біотопів мозку тварин і людей. Сучасні
нейрофізіологічні дослідження підтвердили провідну роль коркових
механізмів в регуляції уваги. Встановлено, що увага можлива лише на
основі загальної бадьорості кори головного мозку, підвищеної активності
її діяльності. Декотрі вчені підкреслюють особливо важливу роль лобних
долей мозку у відборі інформації. На даному етапі в мозку знайдені
особливі нейрони, які отримали назву » нейронів уваги». Важлива роль в
регуляції уваги належить скупченню нервових клітин, розміщених в
стовбурній частині мозку, які отримали назву ретикулярна формація.
Передбачають, що ретикулярна формація являє собою комплекс кількох
систем, одна з котрих забезпечує активацію орієнтувального рефлексу,
інші — захисного, а треті — харчового. В даний час довільна увага
розуміється як діяльність, котра спрямована на контроль своєї поведінки,
на підтримку стійкості вибіркової активності.

    Мимовільна увага — це така увага, яка складається в ході
взаємовідношень людини із середовищем поза її свідомим наміром. Часто
мимовільну увагу називають пасивною увагою. Фізіологічним проявом цього
виду уваги служить орієнтувальний рефлекс. Первісно вона виникає як
безумовнорефлекторне явище, що викликане впливом тих чи інших зовнішніх
подразників. Та з часом мимовільна увага стає умовнорефлекторним явищем,
що викликається подразниками, які набули для людини значення певних
сигналів. Перерахуємо причини які обумовлюють виникнення і підтримку
мимовільної уваги.

    Перша група — причини, що стосуються особливостей самого подразника:

1. Ступінь інтенсивності подразника.

2. Контраст між подразниками.

3. Новизна або незвичність подразника.

4. Просторові зміни або ж рух подразника стосовно органів чуття.

    Друга група причин, що викликають мимовільну увагу — потреби
особистості.

    Третя група причин, що викликають і підтримують мимовільну увагу —
почуття, що пов’язані із тими об’єктами, що сприймаються і тією
діяльністю, що виконується.

    Четверта група причин — вплив попереднього досвіду, очікування
відповідних вражень, загальна спрямованість особистості, її інтереси.

    Мимовільна увага є генетично первісним ступенем уваги в її
історичному та індивідуальному розвитку. На її основі виникає довільна
увага.

   

Довільною називають увагу, яка свідомо спрямовується і регулюється
особистістю. Довільна увага — активний вид уваги. Довільна увага виникла
в процесі праці людини. Праця скеровується більш чи менш віддаленою
метою, яка досягається через цілий ряд найближчих цілей. Чим віддаленіша
мета і складніший шлях її досягнення, менш приваблива сама робота, тим
більші вимоги ставить вона до довільної уваги. Психологічний зміст
довільної уваги пов’язаний із постановкою мети діяльності і вольовим
зусиллям. Довільна увага історично виникла в процесі спілкування людини
з іншими людьми. У дитини вона виникає в процесі спілкування з дорослим.
Необхідною її умовою є оволодіння мовою, з допомогою якої усвідомлюється
мета, виникає свідомий намір особистості бути уважним у певному
напрямку, здійснюється контроль за діяльністю. Довільна увага є
необхідною умовою пізнання людиною світу. Довільна увага необхідна для
виконання людиною будь-якого складного завдання.

    Між мимовільною і довільною увагою існують взаємозв’язки і взаємо
переходи. Не тільки довільна увага виникає з мимовільної, а й довільна
стає мимовільною. Таке відбувається у зв’язку із змінами в мотивації
діяльності.

    Якщо у процесі виконання завдання людина здобуває результати, які її
зацікавлюють, то виникає безпосередній інтерес до змісту завдання, під
впливом якого змінюється увага учня. Таку увагу називають вторинною
мимовільною, або після довільною увагою. Отже, післядовільною називають
увагу, яка виникає з довільної уваги при появі інтересу до виконуваної
діяльності. Після довільна увага відрізняється від мимовільної тим, що
вона є свідомо контрольованою. Перехід довільної уваги у після довільну
полегшує роботу, позбавляючи людину необхідності витрачати зусилля на
те, щоб зосереджуватись на даному об’єкті і водночас підвищує її
продуктивність. Тому є важливим питання організації всякої діяльності
так, щоб забезпечувати цей перехід. Особливо це є актуальним для
навчальної діяльності. Слід керувати навчанням так, щоб воно самим своїм
змістом забезпечувало перехід довільної уваги учнів у після довільну
увагу, що сприяло б піднесенню ефективності засвоєння учнями знань

.

    До видів уваги також відносять:

1. Чуттєву та інтелектуальну увагу.

2. Зовнішню та внутрішню увагу.

3. Групову та інтелектуальну увагу.

    Увага характеризується рядом особливостей. Виділимо їх.

    Стійкість уваги — властивість, яка визначається часом, протягом
якого людина залишається зосередженою на якомусь об’єкті. Ця її
особливість характеризується часом, протягом якого учні працюють над
завданням , не відволікаючись від нього. Стійкість уваги є необхідною
внутрішньою умовою доведення завдання до його кінця і продуктивного його
виконання. Фізіологічною її основою є відносна сталість тих
співвідношень процесів збудження і гальмування, які утворюються в корі
великих півкуль під впливом певних умов. До цих умов потрібно віднести
зміст зовнішніх об’єктів, його багатство, динамічність, силу впливу
тощо. Змістовні об’єкти стійко привертають до себе увагу також через
відповідну діяльність людини.

    Концентрація уваги — це ступінь зосередженості людини на певному
об’єкті. Чим більш концентрована увага до певного об’єкта, тим у більшій
мірі гальмуються впливи побічних стимулів, тим менше ми їх помічаємо,
тим продуктивніша діяльність, пов’язана з даним об’єктом. Концентрація
уваги пов’язана з її стійкістю і залежить від тих же умов, які
визначають останню. Проте ступінь концентрації уваги на певному об’єкті
не залишається однаковим протягом часу. Він то підвищується, то
знижується. Такі зміни концентрації уваги називають її коливаннями.
Звідси:

    Коливання уваги — це періодичні короткочасні мимовільні зміни
ступеня її інтенсивності. Фізіологічною основою коливання уваги є зміна
збудливості відповідних ділянок кори великих півкуль. При невеликих
коливаннях спрямованість діяльності підтримується, а при значних — увага
може відволікатися. Дослідження ( Урбанчич, М. Ланге) показали, що при
сприйманні ледве помітних подразників ці коливання уваги настають дуже
часто, а саме: через 2 — 3 сек. і максимум через 12 сек. Причиною такої
частоти є різноманітність подразників, що спричиняється до послаблення
збудження коркових клітин аналізатора. В умовах більш змістовної
розумової чи практичної діяльності ці періоди коливань, тобто посилення
і послаблення уваги, стають значно більшими, вимірюючись навіть
десятками хвилин(М.Ф. Добринін).

    Обсяг уваги — кількість об’єктів, актуально усвідомлюваних людиною в
даний момент. Ця властивість уваги знайшла своє з’ясування тільки щодо
чуттєвих її форм. Під обсягом тут розуміють кількість об’єктів, яку ми
можемо сприйняти з повною ясністю і чіткістю в одному акті сприймання за
найкоротший час.

    Розподіл уваги — проявляється в здатності людини одночасно
виконувати два і більше різних видів діяльності. Ця особливість уваги
властива кожній людині. Так, можна виконувати певну технічну роботу і в
цей час слухати передачу по радіо, робити усні обчислення, мріяти. Можна
слухати лекцію і записувати її зміст. Вміння розподіляти увагу
виробляється на практиці. Воно особливо потрібне в роботі шофера,
вагоновода, льотчика, педагога і в ряді інших професій. Розподіл уваги
вдається людині при певних умовах. До них треба передусім віднести
достатнє оволодіння людиною певними видами діяльності, способами її
виконання. Одночасно виконувати дві роботи можна тоді, коли виконання
при наймі однієї з них більш чи менш автоматизоване і коли робота не
натрапляє на всілякі серйозні перешкоди. З цих причин неможливо
розподіляти увагу між такими діяльностями, які потребують участі одних і
тих же аналізаторів. Неможливо, наприклад, одночасно слухати два
оповідання, писати два листи, один текст слухати, а другий читати і т.
п. Розподіл уваги залежить і від ступеня її зосередженості.

    Переключення уваги — свідоме переміщення уваги з одного об’єкта на
інший. Потреба переключати увагу виникає в цілому ряді складних
діяльностей людини, наприклад у роботі водія автомашини, льотчика,
текстильниці, що працює на багатьох станках, педагога, який веде урок у
класі, шахіста, що грає з кількома партнерами, тощо. Здатність
переключати увагу особливо важлива там, де треба швидко, без зволікань
реагувати на зміни середовища. Дані досліджень показують, що довільна
зміна спрямованості уваги може відбуватися досить швидко, а саме:
протягом 0,2 — 0,3 сек., тобто за секунду ми можемо перевести 3 — 4 рази
увагу з одного об’єкта на інший. Фізіологічною основою переключення
уваги є переміщення, рухливість осередку оптимального збудження.

2. Психологічні особливості злочинності неповнолітніх

Як свідчить статистика, понад 70 % злочинів неповнолітні вчиняють у
групі. Враховуючи неповноту статистичної інформації (окремі учасники
групових злочинів не притягаються до кримінальної відповідальності або ж
залишаються невідомими правоохоронним органам), можна стверджувати, що
вчинення злочину підлітком-одинаком — швидше виняток, аніж правило, але
і в таких випадках завжди наявний вплив на неповнолітнього
правопорушника найближчого соціального оточення, групи з антисоціальною
спрямованістю, до якої він належить чи належав раніш. Слід особливо
відзначити, що участь у групі і співучасть у вчиненні злочину звичайно
не співпадають. Не виключена також різниця ролі, виконуваної в групі та
при вчиненні конкретного злочину, що необхідно враховувати у роботі з
неповнолітніми.

Проведені дослідження свідчать, що злочинні групи неповнолітніх і молоді
виникають, переважно, на основі неформальних груп або «груп дозвілля».
Це пов’язано з такими елементами підліткової психології, як підвищена
схильність до навіювання та наслідування, несталість емоційно-вольової
сфери, орієнтованість на групу (конформізм), домінування потреби у
спілкуванні з однолітками та переоцінка значимості ‘їх схвалення,
некритичність оцінки своїх переваг і недоліків та ін.

Звичайно, криміногенну значимість мають не перераховані вікові
особливості самі по собі, а ‘їх зміст та спрямованість. Соціальні
властивості особистості у підлітків ще тільки починають формуватись.
Окрім вже зазначеної недостатньої самокритичності при оцінці своєї
поведінки, у них може бути навіть знижена здатність до вибірковості
свідомих дій. Але особливу увагу слід приділити домінуючій у цьому віці
потребі в спілкуванні та схильності до групування. Саме тут підлітки
мають можливість виявити себе та самоствердитись як особистість.

За даними психологічних досліджень учасників злочинних груп
неповнолітніх та молоді первісне об’єднувало: сусідство по будинку —
30,4 %, проживання на одній вулиці — 24,8 %, спільне навчання та робота
— 1б %. Їх антисуспільна спрямованість зумовлювалась необхідністю
задоволення потреби в спілкуванні при наявній вузькості, обмеженості
інтересів (їх примітивізмі), невмінні організувати своє дозвілля, що
посилюється комплексом об’єктивних причин та утрудненнями у нормативному
проведенні часу. Повнокровне спілкування з однолітками в офіційному
середовищі для підлітків, які опинилися в психологічній ізоляції,
заміщається асоціальним. Антисуспільна група стає референтною, завдяки
чому негативний вплив її посилюється, а вікові особливості набувають
викривлених форм: підвищена емоційність виявляється у нестриманості,
потреба самоствердження — у брутальності, цинізмі тощо.

Неповнолітні учасники антисуспільних груп, як правило, не здатні
проявити себе та утвердитися в групах, діяльність яких є
соціально-корисною, вони поступово втрачають зв’язки з колективами, до
яких формально належать, перестають орієнтуватись на їх ставлення, не
цінують їх думку. Близько 70 % з них вчаться погано чи посередньо, 40 %
— порушують дисципліну, 37 % — раніш вже вчиняли проступки та
правопорушення; наявні також конфліктні стосунки у сім’ї та школі.
Загострюються такі риси характеру, як жорстокість, агресивність,
нахабство, підступність (до 45 % обстежених), що серед законослухняних
підлітків зустрічаються значно рідше. Це наочно свідчить про порушення
процесу соціалізації та моральну деформацію і призводить до спроби
самоствердження серед подібних собі, в тому числі — через вчинення
правопорушень. Група, у свою чергу, впливає на своїх учасників,
прищеплює їм антисуспільні погляди і установки, заохочує до злочинного
способу життя — відбувається активний процес «перевиховання». Звичайно,
не кожен важковиховуваний підліток вступає у конфлікт із законом, але
взаємозв’язок цих явищ очевидний.

На кожному етапі формування злочинної групи неповнолітніх можливий
поворот її до позитивного розвитку, але для цього необхідні певні умови,
відповідна зміна умов функціонування. Полишена напризволяще, «дозвільна»
група з великою ймовірністю може стати криміногенною, вчинюючи спочатку
малозначні протиправні дії, спричинені бешкетуванням, пустощами, а потім
— правопорушення і злочини.

У процесі переростання антисуспільної групи неповнолітніх у злочинну у
ній відбуваються важливі зміни: зменшується кількість учасників; зростає
питома вага осіб з негативними соціально-моральними характеристиками
(непрацюючі, раніш засуджені та ін.); склад групи стає більш різнорідним
за соціальним становищем; учасники все більше часу проводять у місцях
кримінального забарвлення; методи керівництва групою змінюються з
демократичних на авторитарні.

Попередження групової злочинної діяльності неповнолітніх та молоді
значною мірою залежить від зусиль працівників правоохоронних органів.
Але вивчення практики свідчить, що у цій роботі є істотні недоліки. Так,
з 132 груп, які перебували на обліку, лише стосовно 14,2 % здійснювались
спеціальні заходи по їх роз’єднанню та переорієнтації, і тільки в
половині випадків відбулися позитивні зміни. Основними причинами низької
ефективності є:

1) індивідуально-профілактична робота здійснюється формально, без
врахування особливостей особистості неповнолітніх та молоді, їх
зв’язків, специфіки групування, положення в групі і т. ін.;

2) відсутня цілеспрямована робота щодо групи, яка стала для підлітка
референтною, на яку він орієнтується, думку якої особливо цінує;

3) недостатньо надається допомога в адаптації до життя, налагоджуванні
позитивних зв’язків і стосунків.

Література

1. Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.-П6., 1997.

2. Вуджек Г. Тренировка ума. — С.-Пб., 1996.

3. Климов Е.А. Основы психологии. Уч. для вузов. — М., 1997. 4-Лезер Ф.
Тренировка памяти. — М., 1990.

5. Немов Р. Психология. Кн. 1, 2, 3. — М., 1998.

6. Основи психології / За ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. — К.,
1995.

7. Практическая психология / Под ред. М. К. Тутушкиной. — С.-Пб., 1998.

8. Рубинштейн С. Основы общей психологии. — С.-Пб., 1998.

9. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. — М., 1989. — Т. II. — С.
95.

Похожие записи