Звіт про виробничу практику в Коломийському районному відділі управління
внутрішніх справ

План.

Вступ.

Розділ 1. Поняття та принципи органів внутрішніх справ.

Розділ 2. Завдання, функції та напрями правоохоронної діяльності органів
внутрішніх справ.

Розділ 3. Система органів внутрішніх справ:

1. кримінальна міліція;

2. міліція громадської безпеки;

3. державна автомобільна інспекція;

4. міліція охорони;

5. спеціальні підрозділи міліції.

Розділ 4. Права та обов(язки мілиції.

Розділ 5. Індивідуальне завдання. Назвати вимоги до змісту постанов
слідчого. Підготувати проекти наступних постанов: про порушення
кримінальної справи; про відмову в порушенні кримінальної справи; про
призначення судово-медичної експертизи; про закриття кримінальної
справи.

Висновок.

Список використаної літератури.

Додатки.

Вступ.

Згідно статті 1 Закону України міліція ( це державний озброєний орган
виконавчої влади, що захищає життя, здоров(я, права і свободи громадян,
власність, навколишнє середовище, інтереси суспільства і держави від
протиправних посягань.

До завдань міліції відносять :

( забезпечення особистої безпеки громадян, захист їхніх прав і законних
інтересів;

( забезпечення безпеки дорожноьго руху;

( попередження правопорушень і їхнє припинення;

( виявлення і розкриття злочинів;

( охорона і забезпечення громадського порядку;

( захист власності від злочинних зазіхань;

( виконання накладених адміністративних стягнень.

Міліція здійснює адміністративну, профілактичну,оперативно-розшукову,
кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну функції.

Принципи ( це основні положення, закріплені в Конституції й інших
законах України, на яких базується устрій, порядок функціонування і
повноваження органів міліції.

Існують такі принципи на яких грунтується діяльність міліції:

( принцип законності;

( принцип гуманізму і поваги до особистості;

(принцип соціальної справидливості;

(принцип взаємодії міліції з трудовими колективами, громадськими
організаціями і населенням;

( принцип гласності;

( принцип невтручання в діяльність міліції з боку політичних партій,
рухів та інших громадських об(єднань.

Міліція, як і будь-який інший державний орган, має свою чітко визначену
законом структуру. У відповідності зі спеціалізацією, згідно із Законом
України „Про міліцію» в структурі міліції виділяються такі підрозділи:

Кримінальна міліція веде боротьбу із загальнокриміналь-ною злочинністю.
Для цього співробітники міліції наділені правом проведення
оперативно-розшукової діяльності, невідкладних слідчих дій. Основу
кримінальної міліції становлять підрозділи карного розшуку, кримінальної
міліції у справах неповнолітніх, Державної служби по боротьбі з
економічною злочинністю, боротьби з незаконним обігом наркотиків.

Міліція громадської безпеки здійснює охорону громадського порядку, а її
основою є служба охорони громадського порядку, до якої входять
підрозділи патрульно-постової служби, дільничні інспектори міліції,
служба паспортної та міграційної роботи, реєстрації фізичних осіб і
дозвільної системи.

Державна автомобільна інспекція здійснює контроль за дотриманням правил
безпеки дорожнього руху, регулює рух транспорту і пішоходів на вулицях
та автомобільних шляхах. При цьому ДАІ зобов’язана контролювати і
технічний стан автотранспортних засобів, здійснювати їх облік тощо.

Міліція охорони забезпечує охорону власності юридичних і фізичних осіб
незалежно від форм власності. Даний підрозділ є єдиним підрозділом
міліції, що здійснює свою діяльність на основі госпрозрахунку (договірні
відносини).

Спеціальні підрозділи міліції покликані забезпечувати охорону
громадського порядку на об’єктах і територіях, що мають особливе
значення чи потерпілих від стихійних, техногенних нещасть або катастроф.
До них також відносяться спецпідрозділи міліції «Беркут», «Сокіл»,
«Титан», «Кобра» тощо.

Отже, міліція ( це державний орган основним завданням якого є дотримання
законодавства України усіма суб(єктами держави.

Розділ 1. Поняття і принципи діяльності міліції.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20
грудня 1990 р. міліція — це державний озброєний орган виконавчої влади,
що захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність,
навколишнє середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних
посягань.

Визначення міліції містить у собі основні ознаки, що
характеризують цей орган.

По-перше, міліція — це державний орган. Це значить, що міліція є
частиною державного апарату, утворюється у встановленому законом порядку
і наділена державно-владними повноваженнями, необхідними для здійснення
покладених на неї функцій держави. Будучи державним органом, міліція
володіє цілим рядом специфічних загальних рис, що відрізняють її від
інших органів:

1. Склад і порядок діяльності міліції визначаються нормативно-правовими
актами: Конституцією України, Законом України «Про міліцію», а також
іншими прийнятими на їхній основі нормативно-правовими актами;

2. Підрозділи міліції уповноважені державою здійснювати чітко визначені
задачі і функції, що випливають із загальних завдань і функцій,
покладених на органи внутрішніх справ. З цією метою держава наділяє
органи міліції державно-владними повноваженнями.

3. Міліція, як і будь-який інший державний орган, має свою чітко
визначену законом структуру.

По-друге, міліція входить до системи органів державної виконавчої
влади.

По-третє, міліція — це озброєний орган. Працівники міліції
одержують табельну зброю, яку можуть застосовувати тільки у виняткових
випадках, з метою забезпечення виконання службових обов’язків по захисту
інтересів держави, прав і свобод громадян, охороні громадського порядку
і власності від протиправних зазіхань. Ця зброя може бути застосована до
злочинця і в інших випадках, передбачених законодавством України.

По-четверте, основною метою діяльності міліції є захист від протиправних
зазіхань на життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність,
навколишнє середовище, інтереси суспільства і держави. У даному разі
міліція здійснює правоохоронну діяльність, що полягає, по-перше, у
попередженні виникнення умов і причин суспільно небезпечних діянь;
по-друге, у їх припиненні; по-третє, у ліквідації наслідків
протиправного діяння та відновленні порушених прав громадян. Наприклад,
такого роду діяльність виникає, коли порушуються права суб’єктів
суспільних відносин або не виконуються покладені на них законодавством
обов’язки.

Виконуючи ці завдання, підрозділи міліції в окремих випадках вдаються до
примусових заходів, що застосовуються, як правило, до правопорушників
(запобіжного заходу, міри стягнення), а також до інших примусових
заходів, що застосовуються до осіб, які не вчинили правопорушення, проте
лише у випадках, коли цього вимагають інтереси суспільства і держави.

Як найбільш чисельний правоохоронний орган, що виконує важливі і
відповідальні завдання, міліція організовує свою діяльність на основі
відповідних принципів.

Принципи діяльності міліції — це основні положення, закріплені в
Конституції й інших законах України, на яких базується устрій, порядок
функціонування і повноваження органів міліції.

Стаття 3 Закону «Про міліцію» називає такі принципи, на яких ґрунтується
діяльність міліції:

Принцип законності. Цей принцип полягає в чіткому і неухильному
дотриманні, виконанні норм права всіма учасниками суспільних відносин.
Якщо мова йде про реалізацію принципу законності стосовно фізичних осіб
(громадян), то суть його може полягати у таких словах: «Усе, що не
заборонено, — дозволено». У даному разі всі не заборонені законодавством
дії будуть розглядатися як правомірні. Якщо ж мова йде про такий
специфічний суб’єкт суспільних відносин, як державний орган, в основу
діяльності якого покладений публічний інтерес, то принцип законності
може полягати у словах: «Дозволене те, пдо дозволене законом». У системі
правоохоронних органів, до яких належить і міліція, не повинно бути
невизначеності. Якщо законодавець закріпив за органами міліції
визначений обсяг прав, то вони можуть здійснювати свою діяльність тільки
в рамках покладених на них державою повноважень і не більше.

Принцип гуманізму і поваги до особистості. Гуманізм — це система
поглядів, що визнають цінність людини як особистості, її права на
свободу, рівність, повагу принципів милосердя як норм відносин між
людьми, боротьбу за створення умов для вільного розвитку творчих сил і
здібностей людини. На етапі розбудови демократичної, правової,
соціальної держави, становлення нової системи органів державної влади,
зміни методів державного управління, розвитку ринкових відносин принцип
гуманізму і поваги до особистості набуває особливої актуальності для
громадян України. Глибинний зміст цього принципу розкривається в п. 2
ст. 5 Закону «Про міліцію», де закріплено, що міліція поважає гідність
особи і виявляє до неї гуманне ставлення. Здійснюючи свою діяльність,
міліція не порушує прав і свобод людини та громадянина, поважає її честь
і гідність. Однак за певних умов діяльність міліції пов’язана з
обмеженням прав і свобод людини. Окремі обмеження цих прав чи свобод
мають виключний і тимчасовий характер і можуть застосовуватися лише у
випадках, передбачених законодавством України, з метою захисту прав і
свобод інших осіб, а також безпеки суспільства і держави.

Принцип соціальної справедливості. Справедливість — це морально-правова
і соціально-політична категорія, яка передбачає відповідність між
практичною роллю людини і її соціальним станом, між її правами та
обов’язками, працею і винагородою, злочином і покаранням, заслугами
людей і їхнім суспільним визнанням. Невідповідність у цих
співвідношеннях оцінюється як несправедливість. Цей принцип закріплений
у ст. 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають
однакові конституційні права і свободи та рівні перед законом. Не може
бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних,
релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального
походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознаках.
Принцип соціальної справедливості виявляється в діяльності міліції в
тому, що вона захищає права людини незалежно від її соціального
походження, майнового та іншого стану, расової і національної
належності, громадянства, віку, мови і освіти, ставлення до релігії,
статі, політичних та інших переконань.

Принцип взаємодії міліції з трудовими колективами, громадськими
організаціями і населенням. Без такої взаємодії міліція не змогла б
якісно і вчасно здійснювати покладені на неї функції. Важливу роль у
цьому відіграють трудові колективи.

Для виконання покладених на неї завдань залучати громадян з їхньої згоди
до профілактичної та оперативно-розшуко-вої діяльності міліції.

Примусове залучення громадян до співробітництва забороняється. Ніхто
проти своєї волі не може бути насильно притягнутий до співробітництва з
органами міліції.

Принцип гласності передбачає відкритість, доступність для суспільного
ознайомлення, обговорення і контролю діяльності установ, організацій і
посадових осіб ОВС. Принцип гласності в діяльності міліції виявляється в
тому, що міліція інформує органи влади й управління, підприємства,
громадські організації, трудові колективи і населення через засоби
масової інформації про свою діяльність, стан громадського порядку,
заходи щодо його забезпечення і боротьби з правопорушеннями. Виняток
становить лише інформація, яка містить державну чи службову таємницю, не
підлягає розголошенню, а також відомості, що стосуються особистого життя
людини.

Принцип невтручання в діяльність міліції з боку політичних партій, рухів
та інших громадських об’єднань означає, що міліція у своїй діяльності
підпорядковується тільки законові і незалежна від будь-яких незаконних
сторонніх впливів з боку політичних партій, рухів та інших громадських
організацій. У підрозділах міліції не допускається діяльність
громадських об’єднань, що переслідують політичні цілі, а працівники
міліції при здійсненні службових повноважень керуються тільки законом і
незалежні від впливу з боку політичних та громадських об’єднань.

Розділ 2. Завдання , функції та напрями правоохоронної діяльності
органів внутрішніх справ України.

Органи внутрішніх справ — це правоохоронні органи державної виконавчої
влади, підпорядковані Міністерству внутрішніх справ України, що
забезпечують дотримання законності і правопорядку, боротьбу зі
злочинністю, захист від протиправних посягань на здоров’я, права і
свободи громадян, власність, навколишнє середовище, інтереси суспільства
і держави.

Систему органів внутрішніх справ України складають: міліція,
діяльність якої регламентована Законом України «Про міліцію»;

— слідчі підрозділи ОВС, які здійснюють свою діяльність на основі норм
Кримінально-процесуального кодексу;

підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, створені на підставі
Закону України «Про організаційно-правові засади боротьби з
організованою злочинністю»;

-внутрішні війська, які функціонують на основі норм Закону України «Про
внутрішні війська «;

-підрозділи паспортної, міграційної та реєстраційної служби.

Найбільшим підрозділом ОВС є міліція, а тому переважна частина положень
Закону України «Про міліцію стосується всіх підрозділів ОВС.

Для досягнення визначеної мети на органи внутрішніх справ державою
покладено вирішення таких основних завдань:

1) Забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод та
законних інтересів.

Особиста безпека громадян — це стан захищеності їх прав і свобод від
будь-яких зазіхань ззовні.

2) Попередження і припинення правопорушень. Попередження за своєю суттю
полягає в тому, щоб не допустити протиправного поводження з боку
визначених осіб, які до такого поводження схильні; усунення причин, що
сприяють вчиненню правопорушень. Припинення правопорушень полягає в
припиненні вже розпочатого протиправного поводження.

3) Охорона і забезпеченгш громадського порядку. Органи внутрішніх справ
наділені відповідними повноваженнями у сфері забезпечення охорони
правопорядку на вулицях, площах, інших громадських місцях; у сфері
здійснення паспортної і дозвільної систем; у сфері дотримання правил
перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства тощо.

4) Виявлення, розкриття і розслідування злочинів як діянь, що
характеризуються підвищеним ступенем суспільної небезпеки.

5) Забезпечення безпеки дорожнього руху.

6) Охорона прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ,
організацій незалежно від форм власності.

7) Охоронаі оборона важливих державних: об’єктів.

8) Боротьби з корупцією та організованною злочинністю.

У процесі своєї діяльності органи внутрішніх справ можуть вирішувати й
інші завдання, покладені на них чинним законодавством. При цьому вони
взаємодіють з іншими органа-ми державної влади (прокуратурою, судами,
органами Міністерства оборони України, СБУ і т.д.).

Необхідно розрізняти завдання та функції органів внутрішніх справ.
Завдання органів внутрішніх справ — це коло тих питань, які вимагають
свого вирішення і спрямовані на досягнення основної мети — захисту від
протиправних посягань на життя, здоров’я, права і свободи громадян,
власність, навколишнє середовище, інтереси суспільства і держави.
Функції — це основні напрямки діяльності органів внутрішніх справ, що
дозволяють вирішити поставлені перед ними завдання.

Функції органів внутрішніх справ різноманітні і їх можна поділити на
кілька груп:

1. Адміністративна функція полягає у виконавчо-розпорядницькій
діяльності апарату, служб і підрозділів органів внутрішніх справ по
організації і здійсненню охорони громадського порядку і громадської
безпеки в рамках визначених законом повноважень.

2. Профілактична функція полягає в попередженні зло-шнів та інших
правопорушень, виявленні причин і умов, що їх городжують.

3. Оперативно-розшукова функція, яка здійснюється згідно Законом України
«Про оперативно-розшукову діяльність»,

юлягає у виявленні відповідними органами внутрішніх справ іформації про
скоєні або ті, що готуються, злочини, чи про осіб, jo ухиляються від
органів розслідування або відбування римінального покарання та
затримання цих осіб.

4. Кримінально-процесуальна функція полягає у розгляді іяв і
повідомлень про скоєні злочини, проведенні дізнання і эсудового слідства
в кримінальних справах, розслідування <их покладене законом на органи внутрішніх справ. 5. Виконавча функція органів внутрішніх справ полягає у іконанні в рамках своєї компетенції адміністративних стяг-;нь. 6. Охоронна функція органів внутрішніх справ полягає в ороні на договірних засадах майна усіх видів власності юри-[чних і фізичних осіб. 7. Контрольно-наглядова функція полягає в здійсненні ортами внутрішніх справ на основі діючого законодавства міністративного нагляду за особами, звільненими з місць збавлення волі, і здійсненні інших контрольно-наглядових вноважень. Напрями правоохоронної діяльності є відображенням внутрішньої політики держави, здійснення якоїз гідноз Конституцією покладено на Кабінет Міністрів України. Міністерство внутрішніх справ України (далі — МВС) як головний (провідний) орган у системі центральних органів виконавчої влади спрямовує свою діяльність на формування й реалізацію державної політики в сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства й держави від протиправних посягань, ведення боротьби зі злочинністю, охорону громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, охорони та оборони особливо важливих державних об'єктів. Правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ (далі — ОВС) досить різнобічна, її здійснюють водночас на трьох рівнях — центральному, регіональному тії місцевому. МИС як центральний орган виконавчої влади реал імус державну політику в сфері захисту прав і свобод громадин, інтересів суспільства, організовує й координує діяльність ОВС щодо боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку й забезпечення громадської безпеки. Потреби суспільства та інтереси держави в правоохоронній сфері перетинаються, оскільки забезпечення законності й правопорядку становить одну з основних функцій держави та є запорукою стабільності суспільства. Держава, як і суспільство, зацікавлена в громадському спокої, впорядкованості внутрішніх державних відносин. Важливою гарантією правопорядку та законності є правоохоронна діяльність держави, яку здійснюють через систему органів внутрішніх справ. Відповідно до законодавства України МВС створює необхідні умови безпеки працівників суду та правоохоронних органів, їхніх близьких родичів і осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. На МВС покладено забезпечення безпеки дорожнього руху, а також забезпечення законності діяльності у системі органів внутрішніх справ. Органи внутрішніх справ України виконують і специфічні завдання, їх обумовлено, по-перше, загальнодержавною концепцією боротьби зі злочинністю, в зв'язку я якою на ОВС покладено завдання реалізації державної політики в боротьбі зі злочинністю, охорони органами внутрішніх сира» громадського порядку на вулицях, майданах, у парках, скверах та інших громадських місцях, запобігання та припинення адміністративних правопорушень і забезпечення провадження в справах, розгляд яких законом покладено на органи внутрішніх справ. По-друге, в цій правоохоронній діяльності акцент роблять на запобіжні заходи. Тому ОВС здійснюють профілактичні таоперативно-розшукові заходи щодо запобігання, виявлення, припинення та розкриття злочинів. Крім того, в ОВС проводять дізнання й попереднє слідство в справах про злочини, розслідування яких покладено на них законом. Для забезпечення безпеки працівників суду, органів прокуратури, внутрішніх справ, митних органів, органів державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, Антимонопольного комітету України, їхніх близьких родичів, а також безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, МВС організовує здійснення необхідних заходів. Для профілактики правопорушень МВС, його підрозділи на місцях вносять до центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ і організацій подання про необхідність усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень, організовують проведення серед населення роз'яснювальної роботи з питань охорони громадського порядку й боротьби зі злочинністю. ОВС організовують проведення наукових, кримінологічних і соціологічних досліджень, розробляють на їхній основі програми боротьби зі злочинністю й охорони правопорядку, вживають разом з іншими державними органами заходів щодо запобігання дитячій безпритульності та правопорушенням серед неповнолітніх. При цьому накопичено великі масиви інформації. Наявність цієї інформації та її використання в правоохоронній діяльності дозволяє стверджувати про окремий обліковий напрям правоохоронної діяльності МВС. Згадану інформацію використовують у деяких правоохоронних діях, а саме: під час проведення розшуку громадян у випадках, передбачених законодавством і міжнародними угодами; під час проведення експертиз у кримінальних справах і криміналістичних дослідженнях за матеріалами оперативно-розшукової діяльності, використовують спеціалісти криміналістичної служби в слідчих діях з кримінальних справ. Для обробки, поповнення та застосування накопиченої інформації у структурі ОВС формують центральний і регіональні (обласні) довідково-інформаційні фонди, здійснюючи при цьому оперативно-пошуковий і криміналістичний облік, а в межах своїх повноважень ведуть також державну статистику. Органи внутрішніх справ проводять паспортизацію населення країни, а також здійснюють паспортний контроль за іноземними громадянами та особами без громадянства, використовуючи накопичену інформацію. Обліковий напрям правоохоронної діяльності не обмежено формуванням інформаційних масивів лише про міграцію населення, розшук громадян і про об'єкти криміналістичної ідентифікації. Обліковий напрям охоплює також створення інформаційних масивів про зберігання, придбання та використання зброї, придбання транспортних засобів тощо. Окремий напрям правоохоронної діяльності ОВС складається з дій, спрямованих на охорону громадської безпеки, тобто забезпечення кримінологічної безпеки об'єктів народного господарства, юридичних і фізичних осіб, збереження майна, врятування людей у разі стихійного лиха, аварій, проведення заходів із охорони навколишнього середовища, а також здійснення операцій із конвойної охорони. Для розвитку цього напряму діяльності в МВС і його органах на місцях впроваджують досягнення науки й передового досвіду, забезпечують розробку озброєння, спеціальних, технічних і криміналістичних засобів для ОВС, військ внутрішньої і конвойної охорони. На даному етапі адміністративної та судово-правової реформ ОВС перебувають у стані перебудови. Основні напрями реформи передбачено Концепцією розвитку системи МВС України, яка визначає головну мету й основні принципи функціонування та розвитку системи МВС України. Розділ 3. Система органів внутрішніх справ Система органів внутрішніх справ — це сукупність еле-чтів, які утворюють визначену цілісність, єдність. Діюча система органів внутрішніх справ України складається з таких елементів: 1) Міністерства внутрішніх справ України — центрального органу управління; 2) головних управлінь; управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі; управлінь, відділів Міністерства внутрішніх справ України на транспорті; 3) міських, районних управлінь і відділів, лінійних управлінь, відділів, відділень, пунктів; 4) підрозділів міліції на місцях; 5) з'єднань, військових частин, підрозділів внутрішніх військ; 6) освітніх закладів, науково-дослідних установ, підприємств і установ забезпечення. Система органів внутрішніх справ побудована за адміністративно-територіальним і функціональним критеріями. Так, управління МВС в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі побудовані на основі адміністративно-територіального критерію, а відділи МВС України на транспорті — з використанням функціонального критерію. Центральним органом виконавчої влади в системі органів внутрішніх справ є Міністерство внутрішніх справ України, діяльність якого регламентується відповідним положенням. Його очолює міністр, що призначається відповідно до Конституції України. Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затверджене Указом Президента України, встановлює коло завдань, що ним вирішуються. їх можна розділити на три групи. До першої належать завдання МВС, пов'язані із захистом прав громадян, інтересів суспільства і держави, зокрема щодо охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки; безпеки дорожнього руху тощо. Друга група завдань, покладених на Міністерство внутрішніх справ, пов'язана з організацією роботи органів внутрішніх справ, надання їм практичної допомоги та здійснення контролю за їх діяльністю. До третьої групи належать завдання, пов'язані з боротьбою зі злочинністю та іншими правопорушеннями, зокрема, участю у розробці й реалізації державної політики у сфері боротьби зі злочинністю; забезпечення попередження, припинення, розкриття і розслідування злочинів, розшуку осіб, які їх вчинили, та ін. Важливі завдання вирішує Міністерство і щодо виконання завдань боротьби з корупцією та організованою злочинністю. Відповідно до покладених завдань Міністерство внутрішніх справ України здійснює цілий ряд функцій. Вони носять переважно організаційно-управлінський характер, тобто спрямовані на координацію та організацію діяльності підлеглих структур. До таких функцій можна віднести: S визначення основних напрямків діяльності підлеглих органів, підрозділів та установ і визначення ефективних заходів і методів виконання покладених на них завдань; S організація роботи органів внутрішніх справ у сфері охорони громадського порядку на вулицях, площах, у парках, скверах та інших громадських місцях; S організація здійснення органами внутрішніх справ профілактичних і оперативно-розшукових заходів для попередження, виявлення, припинення і розкриття злочинів, проведення дізнання і досудового слідства; S організація інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ, формування центрального довідково-інформаційного фонду, оперативно-пошукового і криміналістичного обліку; S організація у встановленому порядку фінансового та матеріально-технічного забезпечення, діяльність підлеглих органів та контрольно-ревізійна діяльність тощо. Окрім функцій управлінського характеру, МВС безпосередньо проводить роботу з виявлення, розкриття та розслідування злочинів, що носять міжрегіональний характер, веде боротьбу з організованою злочинністю і наркобізнесом, а також злочинами у сфері економіки; бере участь у розробці міжнародних договорів України з питань боротьби зі злочинністю і забезпечує в рамках своїх повноважень виконання укладених міжнародних договорів. 3.1. Кримінальна міліція. Кримінальна міліція — складова частина міліції України. Правовою основою її функціонування є закони України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх»1, а також кримінальне й кримінально-процесушіїїне законодавство, постанова Верховної Ради України «І І ростам виконання законів Верховної Ради України з питань і правопорядку і заходи щодо і посилення боротьби зі злочинністю», укази й розпорядження Президента України (зокрема, розпорядження Президента України «Про додаткові заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю та зміцнення правопорядку в Україні» тощо) та постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, зокрема постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про дозвільну систему» . На виконання вищезазначених нормативно-правових актів МВС видає накази, інструкції, положення, настанови, в яких конкретизовано й актуалізовано питання діяльності кримінальної міліції. З питань, віднесених до їхньої компетенції, відповідні рішення приймають місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи місцевого самоврядува ній. Правовий статус, завдання, функції та структуру кримінальної міліції безпосередньо визначено Положенням про кримінальну міліцію України та шляхом нормативного регулювання функціонування окремих служб, які згідно з чинним законодавством входять до її складу. Наприклад, Положенням про Департамент карного розшуку МВС України, Положенням про Державну службу боротьби з економічною злочинністю, Положенням про кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, Настановою по організації та здійсненню органами внутрішніх справ боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, а також іншими нормативними актами. Апарати кримінальної міліції є самостійними підрозділами, що входять до структури всіх органів внутрішніх справ — від центрального апарату МВС України, головних управлінь МВС України, Автономної Республіки Крим, міста Києва та Київської області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі й на транспорті до підпорядкованих їм органів внутрішніх справ у районах, містах, районах міст і на транспортних магістралях. Таку вертикальну наповненість кримінальної міліції пояснюють тим, що до її складу входять оперативно-розшукові, оперативно-технічні та інші підрозділи, діяльність яких спрямовано на запобігання, припинення та розкриття тяжких злочинів, розшукування осіб, які ухиляються від органів дізнання, слідства й суду, відбування покарання, пропали безвісти, та інших осіб у випадках, передбачених законодавством. Структурна вертикаль підпорядкування кримінальної міліції є такою: Департамент (управління, відділи, відділення на місцях) карного розшуку; Департамент (управління, відділи, відділення, групи) Державної служби боротьби з економічною злочинністю; Національне центральне бюро Інтерполу в Україні (на правах Департаменту MB C України, відділення, групи на місцях); Департамент (управління, відділи) боротьби з незаконним обігом наркотиків; управління (відділи) кримінальної міліції у справах неповнолітніх; підрозділи карного розшуку, боротьби з економічними злочинами та кримінальної міліції у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ, підпорядкованих відділу спеціальної міліції МВС України; підрозділи карного розшуку, боротьби зі злочинними посяганнями на вантажі; служба боротьби я економічною злочинністю та боротьби з незаконним обігом наркотиків органів внутрішніх справ на транспорті; підрозділи, які виконують спеціальні завдання зазначених служб: Департамент розвідувально-пошукової діяльності (управління, відділи); Департамент оперативно-технічних заходів (відділи, відділення); кінологічна служба (на правах відділу). Основне завдання кримінальної міліції — боротьба зі злочинністю. Заходи, які здійснюють при цьому в державі, умовно можна поділити на організаційно-оперативні, аналітичні та запобіжні. Так, підрозділи кримінальної міліції вносять пропозиції до державної програми боротьби зі злочинністю, аналізують і прогнозують криміногенну ситуацію (аналітичні заходи); встановлюють і викривають осіб, які готують або вчинили тяжкі злочини, а також злочини, не віднесені законодавством до цієї категорії, але вчинені кваліфікованим способом із застосуванням вогнепальної чи холодної зброї або групою осіб, розшукують злочинців і осіб, які пропали безвісти тощо (організаційно-оперативні заходи); запобігають правопорушенням неповнолітніх внаслідок виявлення, припинення та розкриття злочинів, вчинених неповнолітніми, та проведення з ними профілактичної роботи (запобіжні заходи). Діяльність кримінальної міліції будують за принципом спеціалізації, відповідно до особливостей кримінальних проявів у кожній окремій сфері народного господарства або специфіки суспільних відносин. З урахуванням цього на кримінальну міліцію покладено такі завдання: — боротьба з незаконним обігом наркотичних засобів; — розкриття тяжких злочинів (насамперед, вчинених злочинними групами); — розкриття злочинів, вчинених із застосуванням зброї, боєприпасів, вибухових і радіоактивних речовин, злочинів, пов'язаних з викраденням і угоном автотранспортних засобів, тощо. Значною за складністю та обсягом є діяльність кримінальної міліції, спрямована на запобігання та викриття економічних злочинів, зокрема в кредитно-фінансовій і банківській системах, у сфері приватизації та зовнішньоекономічній сфері, торгівлі, паливно-енергетичному комплексі. Соціально-психологічну спрямованість має професійна робота з неповнолітніми правопорушниками, а також виявлення та викриття дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію, осіб, які виготовляють і розповсюджують у підлітковому середовищі порнографічну продукцію, видання, що пропагують насильство, жорстокість, сексуальну розпусту. Правоохоронна діяльність кримінальної міліції має конфіденційний характер. Певні відомості щодо цієї діяльності віднесено до державної або службової таємниці. Такими, наприклад, є інформаційні системи, використання яких характеризується високим ступенем захисту. Це інформація про нерозкриті злочини, викрадені та вилучені номерні речі, зброю, автомототранспорт, спеціальні агентські повідомлення та інші дані, що сприяють запобіганню злочинам таїх розкриттю. Підрозділи кримінальної міліції обмінюються офіційною та конфіденційною (оперативно-розшуковою) інформацією з підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, органами досудового слідства, іншими службами органів внутрішніх справ і правоохоронними структурами України. Вони сприяють представникам відповідних органів зарубіжних держав, які прибули в Україну для здійснення оперативно-розшукових та інших заходів боротьби зі злочинністю; виконують також завдання оперативних служб, які не входять до складу кримінальної міліції (спец-підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, внутрішньої безпеки, кадрових апаратів тощо). Для виконання зазначених завдань і правоохоронних дій кримінальну міліцію наділено такими правами: — одержувати в установленому законодавством порядку від підприємств, установ і організацій відомості, необхідні для виконання покладених на неї завдань; — залучати для розробки актуальних проблем боротьби зі злочинністю, проведення консультацій і експертиз вищі навчальні заклади, інші установи, а також учених і висококваліфікованих фахівців; — співпрацювати в питаннях, віднесених до компетенції кримінальної міліції (апаратів кримінальної міліції МВС, ГУМВС, УМВС, УМВСТ України), з відповідними органами інших держав; — проводити оперативно-розшукові заходи під час перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій та окремих осіб; — здійснювати операції щодо захоплення озброєних злочинців і припинення тяжких злочинів; — збирати відомості про протиправну діяльність підозрюваних у злочині осіб; — негласно виявляти та фіксувати сліди тяжких злочинів, документи й інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення таких злочинів; — застосовувати технічні засоби для отримання інформації; проводити візуальне спостереження в громадських місцях; — встановлювати конфіденційне співробітництво з приватними особами на добровільних засадах; — створювати й застосовувати автоматизовані інформаційні системи; — застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю на засадах і в порядку, встановлених чинним законодавством, а також інші заходи, передбачені Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність». До того ж слід зауважити, що оперативно-розшукова діяльність повинна мати правомірний характер. Під час її здійснення не можна допускати порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер. їх можуть застосовувати лише з санкції прокурора щодо особи, в діях якої є ознаки злочину, та у випадках, передбачених законодавством України, для захисту прав і свобод інших осіб, безпеки суспільства. Наприклад, згідно з Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» негласне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, зняття інформації з каналів зв'язку, контроль за листуванням, телефонними розмовами, телеграфною та іншою кореспонденцією, застосування інших технічних засобів одержання інформації проводять за рішенням суду, прийнятим за поданням керівника відповідного оперативного підрозділу або його заступника. Про отримання такого дозволу суду або про відмову в ньому зазначені особи повідомляють прокурору протягом доби. Ці заходи застосовують виключно з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. За результатами здійснення зазначених оперативно-розшукових заходів складають протокол з відповідними додатками, який підлягає використанню як джерело доказів у кримінальному судочинстві. Заборонено передавати й розголошувати відомості про заходи безпеки та осіб, узятих під захист, нерозкриті злочини або такі, що можуть зашкодити слідству чи інтересам людини, безпеці України. Підрозділи, що використовують автоматизовані інформаційні системи в оперативно-розшуковій діяльності, мають забезпечити можливість видавати дані про особу на запит органів розслідування, прокуратури, суду. В місцях зберігання інформації має бути гарантовано її достовірність і надійність охорони. Одержані під час оперативно-розшукової діяльності відомості щодо особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і мають бути знищені. Не підлягають передачі та розголошенню результати оперативно-розшукової діяльності, які відповідно до законодавства України становлять державну таємницю, а також відомості стосовно особистого життя, честі, гідності людини. За передачу й розголошення цих відомостей працівники оперативних підрозділів, а також особи, яким ці відомості було довірено під час здійснення оперативно-розшукової діяльності чи стали відомі по службі або роботі, підлягають відповідальності згідно з чинним законодавством, крім випадків розголошення інформації про незаконні дії, що порушують права людини. Оперативно-розшукові заходи, пов'язані з тимчасовим обмеженням прав людини, проводять з метою запобігання тяжким злочинам, їх припинення та розкриття, розшуку осіб, які ухиляються від відбування кримінального покарання або безвісти зникли, захисту життя, здоров'я, житла й майна працівників суду та правоохоронних органів і осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, припинення розвідувально-підривної діяльності проти України. За оперативної потреби невідкладного здійснення цих заходів оперативно-розшукові підрозділи зобов'язані протягом 24 годин повідомити суд або прокурора про застосування та підстави для їх проведення. Для одержання інформації заборонено застосовувати технічні засоби, психотропні, хімічні та інші речовини, які пригнічують волю або завдають шкоди здоров'ю людей і навколишньому середовищу. Кримінальну міліцію України очолює заступник Міністра внутрішніх справ України — начальник кримінальної міліції МВС України. Його призначає на посаду та звільняє Президент України за поданням Міністра внутрішніх справ. Начальники підрозділів кримінальної міліції ГУМ ВС України в Криму, місті Києві та Київській області, МИС України в областях, місті Севастополі та на транспорті, а також підпорядкованих їм підрозділів у районах, містах, районах міст і на транспортних магістралях є за посадою першими заступниками начальників відповідних органів внутрішніх справ. Таким чином,крімінальна мілщія як правоохоронний орган є складовою частиною міліції в системі органів внутрішніх справ України, а діяльність спрямовано на запобігання, припинення, розкриття тяжких злочинів, а також на здійснення оперативно-розшукової діяльностіу випадках, передбачених чинним законодавством. Структуру кримінальної міліції формують за певними критеріями, зокрема з урахуванням рівнів управління, адміністративно-територіального устрою, функціонального призначення цієї служби. Наявний загальний підхід до формування внутрішньої структури кримінальної міліції, який ґрунтується на лінійному принципі організації і діяльності цієї служби. Він передбачає, як було сказано вище, утворення та функціонування структурних підрозділів «римінальної міліції за окремими напрямами її діяльності відповід-яо до поставлених перед нею завдань. Згідно з Типовою структурою органів внутрішніх справ і структурою центрального апарату МИС України до кримінальної міліції входять такі основні підрозділи: карного розшуку, служба по боротьбі з економічною злочинністю, підрозділи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, служба кримінальної міліції у справах неповнолітніх1. Підрозділи карною розшуку запобігають, припиняють і розкривають злочини, а також вживають оперативно-розпгукових заходів у випадках, передбачених чинним законодавством. Зокрема, вони ведуть боротьбу з груповою та організованою злочинністю; зі злочинністю проти особи; з майновими злочинами; з проституцією, поширенням СНІДу та правопорушеннями, пов'язаними з іноземними громадянами; розшукують злочинців і осіб, які безвісти зникли, а також проводять іншу оперативну роботу. Особливу увагу в межах своїх повноважень ці підрозділи зосереджують на організації запобігання та розкритті резонансних і серійних злочинів, а також на боротьбі з наркобізнесом, який набув міжрегіонального та міждержавного характеру. Державну службу по боротьбі з економічною злочинністю покликано своєчасно припиняти злочини в галузі економіки та запобігати їм, здійснювати аналіз і прогнозування криміногенних процесів у економіці й своєчасно інформувати про них органи державної виконавчої влади; виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень у цій сфері, а також вживати заходів для їх усунення. Підрозділи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків аналізують і оцінюють оперативну обстановку в сфері нелегального обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на території обслуговування, прогнозують тенденції поширення цього явища; виявляють і узагальнюють причини та умови, що сприяють незаконному обігові вказаних засобів, і вживають відповідних заходів для усунення цих причин; здійснюють оперативно-розшу-кові дії з виявлення та документування осіб, які займаються наркобізнесом або іншою злочинною діяльністю, пов'язаною з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. У взаємодії з іншими державними органами ці підрозділи здійснюють акції щодо припинення контрабанди зазначених засобів і надають допомогу працівникам інших служб органів внутрішніх справ у їх роботі; організовують і проводять антинаркотичну пропаганду з використанням засобів масової інформації тощо. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх зобов'язана запобігати правопорушенням неповнолітніх; виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені ними; розглядати заяви й повідомлення про правопорушення, вчинені неповнолітніми, та здійснювати досудову підготовку відповідних матеріалів; виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень цією категорією громадян, вживати заходів щодо усунення цих причин; брати участь у правовому вихованні неповнолітніх і виконувати інші завдання, передбачені чинним законодавством. Кримінальна міліція повинна відповідати всім сучасним вимогам боротьби зі злочинністю. Вона має бути єдиним мобільним правоохоронним органом, структурні підрозділи якого, взаємодіючи між собою, зможуть ефективно боротися з найнебезпечнішими злочинами. A A " L ’ TH ????? ???TH ???? .Для корінного поліпшення діяльності, пов'язаної з запобіганням і розкриттям злочинів, схвалено Концепцію розвитку системи Mink тг|хті>п
внутрішніх справ. Концепцією передбачено подальше нормативне
розмежування функцій між підрозділами кримінальної міліції, міліції
громадської безпеки та підрозділами по боротьбі з організованою
злочинністю.

3.2. Міліція громадської безпеки.

Невід’ємною частиною системи органів міліції України є міліція
громадської безпеки.

Правову основу її діяльності становлять правові акти, що регулюють
правовідносини з громадської безпеки та спокою, дають підстави для
застосування правових норм до визначеного в цих правових актах кола
осіб. Такими правовими актами с закони України («Про міліцію», «Про
дорожній рух», «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з
місць позбавлення волі»), постанови Верховної Ради України (зокрема,
постанова «Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України
з питань правопорядку і заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю»),
укази й розпорядження Президента України (зокрема, Указ «Про невідкладні
заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю»), а також постанови та
розпорядження Кабінету Міністрів України (зокрема, «Про Концепцію
розвитку системи Міністерства внутрішніх справ»).

На основі цих правових актів МВС видає накази, інструкції, положення,
статути тощо. Представницькі органи місцевого самоврядування в межах
їхніх повноважень також можуть видавати рішення, що є обов’язковими для
органів міліції громадської безпеки.

Конкретне правове регулювання діяльності міліції громадської безпеки,
визначення її безпосередніх завдань (функцій, структури, підпорядкування
тощо) здійснюють переважно шляхом відомчої регламентації. Так, за роки
незалежності України МВС було видано такі документи, як Положення про
службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх
справ України, Положення про Державну автомобільну інспекцію
Міністерства внутрішніх справ України, Положення про Головне управління
охорони громадського порядку Міністерства внутрішніх справ України (нині
— Департамент громадської безпеки), Статут патрульно-постової служби
міліції, Положення про службу міліції з охорони й конвоювання затриманих
і взятих під варту осіб та Інші нормативні акти. Як відомо, за часів
СРСР подібні нормативні акти були ни ключною прерогативою центральної
адміністративно-командної системи.

Міліція громадської безпеки входить до складу органів внутрішніх справ
України. Відповідно до чинної Конституції завдання та функції, що стоять
перед нею, є надзвичайно важливими й вимагають від особового складу
постійного контакту з населенням і керівництвом відповідного регіону,
оскільки стосуються захисту конституційних прав і свобод людини та
громадянина. Основні завдання міліції громадської безпеки:

— забезпечення особистої безпеки, прав, свобод і законних інтересів
громадян;

— запобігання правопорушенням і їх припинення;

— охорона та забезпечення громадського порядку й громадської безпеки;

— виявлення та розкриття злочинів, у справах яких провадження
попереднього слідства не обов’язкове;

— забезпечення безпеки дорожнього руху;

— захист власності від злочинних посягань;

— надання допомоги фізичним і юридичним особам у межах відповідних
повноважень міліції.

Міліція громадської безпеки виконує адекватні цим завданням
профілактичну, адміністративно-проваджувальну та
кримінально-процесуальну функції. Профілактична функція полягає в
запобіганні найпоширенішим загальнокримінальним злочинам і
адміністративним правопорушенням (таким як хуліганство, крадіжка,
злочини та правопорушення, що їх вчиняють на ґрунті повсякденних
негараздів, тощо), а також у виявленні причин, умов вчинення злочинів і
правопорушень і вжитті заходів щодо їх усунення.

Адміпістратшпш-прпвтУшупапьна функція полягає в організації і
практичному здійсненні охорони громадського порядку й громадської
безпеки в межах повноважень, наданих цьому підрозділові міліції, та
документуванні під час цього правопорушень.

Під кримінально-процесуальною функцією слід розуміти розгляд заяв та
інформації про злочини, в справах яких провадження попереднього слідства
не обов’язкове, та провадження дізнання по них. Так, у ст. 425 КПК
подано перелік нетяжких (а тому не особливо; небезпечних) злочинів, за
якими досудову підготовку матеріалів і проводять у протокольній формі.
До таких злочинів віднесено, зокрема, зараження венеричною хворобою (ч.
1 ст. 133 КК), ухилення від сплати аліментів на утримання дітей (ст. 164
КК), крадіжка (ч. 1 ст. 185 КК), ірабіж (ч. 1 ст. 186 КК), викрадення
шляхом демонтажу та і ншим засобом електричних мереж, кабельних ліній
зв’язку та їх обладнання частиною (ч. 1 ст. 188 КК), шахрайство (ч. 1
ст. 190 КК), умисне знищення або пошкодження майна (ч. 1 ст. 194 КК),
порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю
частиною (ч. 1 ст. 202 КК), зайняття забороненими видами господарської
діяльності (ч. 1 ст. 203 КК), фіктивне підприємництво (ч. 1 ст. 205 КК),
ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ч. 1
ст. 212 КК), порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ч. 1
ст. 213 КК), обман покупців тгкіамовпикін (ч. 1 ст. 225 КК),
фальсифікація засобів вимірюванім (ч. 1 ст. 226 КК), знищення або
пошкодження лісових масивів (ч. 1 ст. 245 КК), незаконна порубка лісу
(ст. 246 КК), порушення законодавства про захист рослин (ст. 247 КК),
незаконне полювання частиною (ч. 1 ст. 248 КК), незаконне зайняття
рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом частиною (ч. 1 ст.
249 КК), проведення вибухових робіт з порушенням правилохорони рибних
запасів (ст. 250 КК), хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК),порушення правил
адміністративного нагляду (ст. 395 КК).

Правоохоронній діяльності міліції громадської безпеки притаманні
відповідні структурно-функціональні ознаки, які вказують на те, що,
по-перше, таку діяльність спрямовано на охорону прав і законних
інтересівяк народу України в цілому, так і окремих фізичних та юридичних
осіб, а також держави від протиправних посягань; по-друге, ця
правоохорнна діяльність покликана забезпечити охорону громадського
порядку й громадської безпеки в межах повноважень, наданих цьом/
підрозділові міліції, а також запобігти злочинам, припинити та розкрити
їх, якщо провадження попереднього слідства в цих справах не обов’язкове.

Таким чином, міліція громадської безпеки — це структурний підрозділ
міліції у системі органів внутрішніх справ України, діяльність якого
спрямовано на забезпечення особистої безпеки громадян, охорону
громадсмкого порядку та громадської безпеки, запобігання й припинення
злочинів і адміністративних правопорушень, розкриття злочинів, у справах
яких провадження попереднього слідства не обов’язкове, а також надання в
межах компетенції міліції допомоги громадянам, посадовим особам,
підприємствам, установам, організаціям і громадським об’єднанням.

Організаційна будова міліції громадської безпеки залежить від її
функціонального призначення та наявних рівнів управління, які під
повідають адміністративно-територіальному устрою держави.

Внутрішня структура міліції громадської безпеки ґрунтується на лінійному
принципі її організації та діяльності (лінійна спеціалізація й
відповідне підпорядкування), згідно з яким утворюють і функціонують
структурні підрозділи цієї служби за окремими напрямами їх діяльності.

Відповідно до Типової структури органів внутрішніх справ України до
міліції громадської безпеки належать адміністративна служба міліції
(включає підрозділи охорони громадського порядку, дільничних інспекторів
міліції, підрозділи з питань радіоактивного забруднення, підрозділи
охорони й забезпечення карантинних і ветеринарно-санітарних заходів під
час проведення боротьби з епізоотією, конвоювання затриманих і взятих
під варту осіб), Державна автомобільна інспекція, підрозділи Державної
служби охорони, патрульно-постова служба міліції. Крім того, за своїм
функціональним призначенням до зазначеного підрозділу входять також
приймальники МВС України.

3.3. Державна автомобільна інспекція

Одним із важливих напрямів діяльності органів внутрішніх справ України є
забезпечення безпеки дорожнього руху. Виконання цього завдання покладено
на Державну автомобільну інспекцію.

У своїй діяльності особовий склад Державної автомобільної інспекції
повинен керуватися Конституцією та законами України, постановами
Верховної Ради України, указами й розпорядженнями Президента України,
постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, відомчими
нормативними актами Міністерства внутрішніх справ України.

Система органів ДАІ МВС України включає в себе підрозділи
дорожньо-патрульної служби, дорожнього нагляду,
реєстраційно-екзаменаційної роботи, технічного нагляду, розшуку
транспортних засобів, з пропаганди безпеки руху, її очолює Головне
управління ДАІ, яке є самостійним структурним підрозділом Міністерства
внутрішніх справ України.

На службу ДАІ покладено виконання актуальних і важливих функцій.

По-перше, Це — організація боротьби з аварійністю на автомобільному
транспорті, забезпечення безпеки дорожнього руху; державний нагляд за
виконанням юридичними та фізичними особами законодавчих актів, правил,
нормативів і стандартів, які діють на автомобільному транспорті.

По-друге, ДАІ контролює порядок проектування, будівництва,
реконструкції, утримання, облаштування й охорони автомобільних шляхів,
вулиць та інженерних споруд на них; встановлює вимоги щодо конструкції і
технічного стану механічних транспортних засобів і причепів до них, а
також до охорони навколишнього середовища від шкідливого впливу
транспортних засобів.

По-третє, ДАІ контролює стан і систему експлуатації транспортного парку,
тобто вона реєструє та неде облік транспортних засобів, допускає (чи не
допускає) громадян до керування транспортними засобами, організовує
систему профілактики аварійності серед населення; узагальнює й
впроваджує в практику діяльності органів внутрішніх справ досягнення
науки й передового досвіду з питань забезпечення безпеки дорожнього
руху1.

Основні напрями діяльності патрульно-постової служби: контроль і
регулювання дорожнього руху, вживання заходів адміністративного впливу,
організація невідкладних дій на місцях дорожньо-транспортних пригод
(ДТП), дізнання по них, надання долі-карняної допомоги потерпілим і
вживання невідкладних заходів під час виникнення небезпечних дорожніх
умов, а також облік пра-іюпорушень, дорожньо-транспортних пригод на
території обслуговування, аналіз причин і умов, що сприяють їх вчиненню.

Здійснюючи контроль за діяльністю міністерств, відомств та інших
організацій, ДАІ в межах своєї компетенції організовує та реалізує
державний нагляд за додержанням ними норм, правил, стандартів стосовно
забезпечення безпеки дорожнього руху; організовує нагляд за технічним
станом транспортних засобів, а також контроль за виконанням заходів, що
запобігають забрудненню повітря транспортними засобами; розглядає й дає
висновки щодо проектів конструкцій транспортних засобів, тролейбусів,
трамваїв і предметів додаткового їх обладнання; контролює відповідність
транспортних засобів, які виготовляють в Україні або ввозять на її
територію для масового використання, вимогам і нормам стандартів у сфері
забезпечення безпеки дорожньою руху; забезпечує заборону експлуатації
транспортних засобів, ковструкція або технічний стан яких не відповідає
вимогам правил, норм і стандартів у сфері безпеки дорожнього руху, тощо.

Крім того, ДАІ реєструє та веде облік транспортних засобів, які
належать підприємствам, установам, організаціям і громадянам, видає
реєстраційні документи й номерні знакина транспортні засоби; приймає
іспити з правил дорожнього руту й навичок практичного водіння
транспортних засобів і видає посвідчення на право керування ними; бере
участь у розробці державних стандартів на номерні знаки, розробляє
зразки бланків реєстраційних документів, водійських посвідчень;
організовує роз’яснювальну роботу серед населення про порядок
реєстрації, перереєстрації транспортних засобів і отримання водійських
посвідченьтощо.

У межах своїх повноважень органи ДАІ забезпечують силами й засобами
дорожньо-патрульної служби безпечний і безперебійний рух транспортних
засобів і пішоходів; наглядають за дорожнім рухом; виявляють і
припиняють порушення правил, норм і стандартів у сфері забезпечення
безпеки дорожнього руху; вживають невідкладних заходів на місцях
вчинення дорожньо-транспортних пригод, порушують за потреби кримінальні
справи й проводять невідкладні слідчі дії для встановлення та
закріплення слідіїзлочину, розшукують спільно з іншими службами органів
внутрішніх справ водіїв і осіб, винних у вчиненні дорожньо-транспортних
пригод, а також тих, хто вчинив угони чи крадіжки транспортних засобів
або інші злочини з їх використанням; забезпечують безпечний і
безперешкодний проїзд автомобілів спеціального призначення; беруть
участь у охороні громадського порядку, попередженні та припиненні
правопорушень у громадських місцях тощо.

Здійснюючи оперативний контроль за станом аварійності в містах, ДАІ
визначає та реєструє аварійно-небезпечні для руху ділянки й місця
концентрації ДТП на вулицях, вивчає причини цього, разом з дорожніми й
комунальними організаціями забезпечує безпечні умови руху на таких
ділянках.

Крім того, Д АІ відповідає за встановлення, експлуатацію та впровадження
технічних засобів і автоматизованих систем регулювання дорожнього руху;
розглядає га дає висновки щодо проектів будівництва, реконструкції і
ремонту автомобільних шляхів, а також бере участь у їх прийманні в
експлуатацію.

Для проведення профілактичної роботи серед населення та взаємодії із
засобами масової інформації органи ДЛІ розробляють і здійснюють заходи
щодо пропаганди безпеки дорожнього руху з використанням засобів масопої
інформації; організовують проведення лекцій з безпеки дорожнього руху;
сприяють міністерствам, відомствам, організаціям і об’єднанням у
організації вивчення правил дорожнього руху в дошкільних,
загальноосвітніх, навчально-виховних закладах, підприємствах, установах
і організаціях (незалежно від форм власності та господарювання), а також
у проведенні пропагандистських заходів щодо запобігання
дорожньо-транспортному травматизмові тощо.

Отже, діяльність ДАІ як самостійного структурного підрозділу в системі
МВС України спрямовано на забезпечення безпеки дорожньою руху на
території нашої держави.

3.4. Міліція охорони

Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ є
централізованою системою підрозділів, створених на договірних засадах
для здійснення заходів охорони щодо нерухомих об’єктів та іншого майна,
в тому числі вантажів, а також грошових знаків, цінних паперів та інших
цінностей, які перевозять, інкасації в місцях, не охоплених
централізованою службою інкасації і перевезень цінностей Національного
банку, забезпечення особистої безпеки громадян у порядку, встановленому
законодавством.

Служба охорони діє на засадах самофінансування за рахунок Коштів,
одержаних за виконання договорів про забезпечення особистої і майнової
безпеки громадян та юридичних осіб.

Державну службу охорони підпорядковано Міністру внутрішніх справ єдиною
централізованою системою, очолюваною Департаментом Державної служби
охорони при Міністерстві внутрішніх справ, яка складається з управлінь,
відділів Державної служби охорони при головних управліннях МВС в
Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області, управліннях
МВС в областях і м. Севастополі та підпорядкованих їм підрозділів
охорони: міських, районних, міжрайонних відділів, відділень, підрозділів
воєнізованої охорони й охоронних підрозділів, стройових підрозділів
міліції охорони, пунктів централізованого спостереження, в тому числі на
окремих об’єктах, а також установ і навчальних закладів професійної
підготовки працівників охорони.

У своїй діяльності зазначені органи керуються Конституцією та законами
України, постановами Верховної Ради України, указами й розпорядженнями
Президента України, декретами, постановами та розпорядженнями Кабінету
Міністрів України, нормативними актами МВС, а також рішеннями місцевих
державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування. Правовий
статус і основні напрями функціонування підрозділів цієї служби
визначено Положенням про Державну службу охорони при Міністерстві
внутрішніх справ.

Основними завданнями Державної служби охорони є:

— здійснення за договорами заходів охорони особливо важливих об’єктів
згідно з переліком, який затверджено Кабінетом Міністрів України, інших
об’єктів (обмежені території, будівлі та споруди тощо), вантажів, а
також грошових знаків і цінних паперів, що перевозять, інкасації в
місцях, не охоплених централізованою службою інкасації і перевезення
цінностей Національного банку, забезпечення особистої безпеки громадян;

— розроблення основних вимог до захисту об’єктів і громадян від
злочинних посягань, типових договорів і вимог до інженерно-технічного
укріплення та захисту об’єктів, оснащення їх технічними системами й
засобами телевідеоспостереження, тривожної сигналізації, контролювання
доступу, а також інструкцій та інших документів, що регламентують
виконання охоронних функцій;

— участь у проведенні єдиної технічної політики щодо впровадження
технічних засобів охоронного призначення шляхом розроблення нормативних
документів на час усього циклу їх життєдіяльності (проектування,
промислове виробництво, монтаж, експлуатація та утилізація).

Державна служба охорони відповідно до покладених на неї завдань виконує
такі функції:

—визначає за погодженням із власниками майна або вповноваженими ними
органами чи особами (далі — власник) вид охорони під час її організації
(міліцейська, цивільна, за допомогою пунктів централізованого
спостереження тощо);

— запобігає правопорушенням і припиняє їх у місцях несення служби;

— реалізує технічні засоби охоронного призначення та надає послуги з їх
проектування, монтажу, ремонту й обслуговування;

— бере участь у розробленні комплексу стандартів на технічні засоби
охоронного призначення з урахуванням міжнародних вимог і норм, розвитку
міжнародного співробітництва в галузі їх стандартизації, а також
співробітництва з вітчизняними та іноземними суб’єктами підприємницької
діяльності в галузі розроблення, стандартизації, проектування,
виробництва, монтажу й обслуговування зазначених технічних засобів;

— забезпечує випробування вітчизняних та іноземних зразків технічних
засобів охоронного призначення для подальшого впровадження;

— укладає договори на виробництво технічних засобів охоронного
призначення, відповідних датчиків і приладів на державних та інших
підприємствах України й інших держав;

— здійснює в установленому порядку сертифікацію технічних засобів
охоронного призначення, які застосовують на території України;

— погоджує за заявками замовників проекти в частині забезпечення
технічними засобами охоронного призначення об’єктів і споруд, які
будують (реконструюють);

— організовує проведення технічної експертизи й підготовку висновків
щодо якості проектування та виробництва технічних засобів охоронного
призначення;

— провадить у встановленому порядку зовнішньоекономічну діяльність.

Для реалізації своїх функцій Державну службу охорони наділено
відповідними повноваженнями. Зокрема, її підрозділи мають право:

• утримувати навчальні заклади з підготовки та перепідготовки кадрів,
здійснювати на договірних засадах навчання працівників підприємств,
установ і організацій, у тому числі зарубіжних, що займаються охороною,
монтажем, використанням, ремонтом і обслуговуванням технічних засобів
охоронного призначення;

• створювати в установленому порядку, а також виступати засновником
(учасником) суб’єктів господарювання, діяльність яких пов’язано з
організацією та виконанням заходів охорони й безпеки, розробленням,
виробництвом, реалізацією, монтажем, профілактичним обслуговуванням,
використанням, ремонтом технічних засобів охоронного призначення,
проведенням маркетингу та інжинірингу в галузі забезпечення особистої і
майнової безпеки, соціального захисту своїх працівників;

• застосовувати технічні засоби охоронного призначення з використанням
радіочастот на умовах, передбачених для правоохоронних органів.

Безпосередньо керує службою охорони Департамент Держа^ ної служби
охорони при МВС України.

Управління, відділи, відділення Державної служби охорони під час
виконання покладених на них завдань оперативно підпорядковано керівникам
відповідних органів внутрішніх справ. Порядок створення та ліквідації
воєнізованих, сторожових і спеціалізованих підрозділів служби охорони,
інших самоокупних підрозділів визначено положеннями про управління
(відділи) Державної служби охорони при УВС Автономної Республіки Крим,
ГУВС міста Києва, У ВС областей і міста Севастополя, що їх затверджують
у порядку, встановленому МВС України.

Чисельність міліції охорони встановлюють відповідно до чинного
законодавства.

Працівники цих підрозділів під час відбування служби зобов’язані
захищати власність і громадян від злочинних посягань і забезпечувати
додержання режиму охорони згідно з укладеними договорами, запобігати
правопорушенням і припиняти їх у місцях несення служби, зберігати
державну, службову та комерційну таємницю. Вони мають право вимагати від
працівників підприємств, установ і організацій, які охороняють,
додержання встановлених пропускного та внутрішнього режимів, а також
громадського порядку; затримувати й доставляти до службових приміщень
охорони для встановлення особи та складання протоколу про правопорушення
осіб, які вчинили правопорушення чи перебувають без належних підстав на
території об’єкта, який охороняють, за потреби передавати їх до органу
внутрішніх справ для прийняття рішення. В установленому законодавством
порядку працівники державної охорони можуть проводити особистий огляд
громадян, які перебувають у приміщені чи на території об’єкта, який
охороняють, або поблизу нього, а також огляд їхнього майна та
транспортних засобів, щоб запобігти розкраданню, й вилучення викраденого
тощо. Наслідком використання зазначених прав має бути складання
протоколу про адміністративні правопорушення на осіб, які вчинили дрібні
крадіжки. В порядку та випадках, передбачених законодавством, до
правопорушників можуть бути застосовані заходи фізичного впливу,
спеціальні засоби й зброя.

Крім того, під час виконання службових обов’язків вони мають право
застосовувати технічні засоби й здійснювати фотографування, звукозапис,
кіно- та відеозйомку для виявлення вкраденого й фіксації протиправних
дій у порядку, визначеному чинним законодавством.

За неналежне виконання службових обов’язків працівники Державної служби
охорони відповідають згідно з Положенням про проходження служби особовим
складом органів внутрішніх справ України, Кодексом законів про працю
України та укладеними контрактами.

Відносини підрозділів служби охорони з юридичними особами та
громадянами, відповідальність, права й обов’язки сторін визначають у
договорах.

Служба охорони за рахунок власних коштів може здійснювати особисте
страхування працівників воєнізованої, сторожової та спеціалізованої
охорони, спеціалістів управлінського й обслуговуючого персоналу від
нещасних випадків, пов’язаних із виконанням службових обов’язків.

Департамент Державної служби охорони при МВС, управління, відділи,
відділення Державної служби охорони та навчальні заклади підготовки
особового складу є юридичними особами; вони, мають штампи й печатки із
зображенням Державного герба УкраК ии, бланки зі своїм найменуванням,
самостійні баланси та рахунки о установах банків.

3.5. Спеціальні підрозділи міліції.

Спеціальні підрозділи міліції створюють у системі органів внутрішніх
справ України з метою виконання спеціальних завдань і функцій з охорони
громадського порядку в державі.

Згідно з чинним законодавством України для забезпечення громадського
порядку на об’єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське
значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення,
катастрофи, Міністерство внутрішніх справ України з дозволу Кабінету
Міністрів України може створювати спеціальні підрозділи міліції.

Крім того, до спеціальної міліції належать підрозділи внутрішніх справ
на закритих об’єктах, тобто на окремих промислових підприємствах, в
установах і організаціях, діяльність яких пов’язано з особливим режимом
роботи (наприклад, підприємства оборонного призначення, підприємства з
особливо високою технічною небезпекою виробництва та низка інших).

З метою належних дій органів внутрішніх справ з охорони громадського
порядку в надзвичайних обставинах і оперативного реагування на вчинення
тяжких злочинів, групових порушень громадського порядку, збройних
нападів, посилення боротьби з організованою злочинністю та підтримання
порядку в громадських місцях зі складною оперативною обстановкою в 1992
році було створено підрозділи міліції швидкого реагування -«Беркут». їх
було організовано з наявних у містах Києві, Дніпропетровську, Донецьку,
Львові, Одесі, Сімферополі та в усіх обласних центрах загонів міліції
особливого призначення. Доцільність такого рішення підтверджено
міжнародною практикою діяльності подібних підрозділів у більшості країн
світу.

Підрозділ швидкого реагування «Беркут» — це високомобіль-ний спеціальний
загін, створений для боротьби зі злочинністю, забезпечення правопорядку
під час проведення загальнодержавних, громадсько-політичних,
спортивно-видовищних, культурно-масових, релігійних заходів, проведення
спеціальних операцій і охорони громадського порядку.

Штати підрозділу затверджує Міністр внутрішніх справ України. Особовий
склад підрозділу комплектують на конкурсній основі з найбільш професійно
підготовлених працівників міліції, які мають необхідну фізичну
підготовку та стаж роботи в органах внутрішніх справ України не менш я к
два роки.

Основні завдання та функції підрозділів міліції швидкого реагування
«Беркут» такі:

— охорона прав і законних інтересів громадян від злочинних посягань та
інших антигромадських дій;

— постійна готовність до дій у ситуаціях, що ускладнюють оперативну
обстановку в регіонах держави;

— боротьба з організованою злочинністю;

— участь у проведенні спеціальних операцій із затримання озброєних
злочинців, членів організованих злочинних угруповань, звільнення
заручників, припинення терористичних актів, відбиття нападу на будівлі,
приміщення, споруди, транспортні засоби або звільнення їх у разі
незаконного захоплення;

— забезпечення громадського порядку під час проведення масових заходів;

— запобігання та припинення групових порушень громадського порядку й
масових безпорядків тощо1.

В умовах складних політичних, економічних і соціальних перетворень
особливо гостро стоїть питання забезпечення надійного захисту здоров’я
та життя громадян, збереження майна усіх видів власності від
протиправних зазіхань.

Для забезпечення захисту на договірних засадах цінних вантажів, грошових
коштів, які перевозять, та інших видів власності юридичних осіб,
громадян у місцях їхнього тимчасового перебування й забезпечення
майнової безпеки українських та іноземних громадян, осіб без
громадянства в січні 1993 року в структурі Державної служби охорони при
МВС України було створено спеціальні підрозділи міліції «Титан».

Ці підрозділи є складовою частиною служби охорони при органах внутрішніх
справ. їх призначено для здійснення на договірних засадах охорони
власності фізичних і юридичних осіб, забезпечення захисту фізичних осіб
від злочинних посягань.

Основними завданнями підрозділу «Титан* є: охорона та супроводження
грошових коштів, цінних вантажів і паперів, які перевозять; охорона
власності юридичних осіб за місцем їхнього перебування; забезпечення
особистої безпеки фізичних осіб; охорона власності фізичних осіб у
місцях їх тимчасового проживання. «Титан» — це елітні підрозділи, в яких
служать спеціально підготовлені професіонали, забезпечені сучасною
зброєю, засобами індивідуального захисту, активної оборони та
радіозв’язку. В штаті є службові собаки, натреновані на пошук вибухівки
й обстеження місць перебування осіб, яких охороняють.

Будь-яка людина може укласти угоду з «Титаном», якщо їй або членам сім’ї
загрожує небезпека. Сьогодні послугами професіоналів «Титана»
користуються чимало осіб, серед яких є бізнесмени, комерсанти,
дипломати, державні урядовці та інші2.

Підрозділ швидкого реагування «Сокіл» — це спеціальні мобільні
оперативні відділи, які входять до структури Головного управління по
боротьбі з організованою злочинністю МВСі відповідних управлінь у всіх
областях нашої держави. На його бійців покладено відповідальні завдання
з проведення антитерористичних операцій, ліквідації бандформувань,
організованих злочинних угруповань, затримання та знешкодження озброєних
небезпечних злочинців, які чинять активний опір, визволення заручників,
силової підтримки оперативно-розшукових заходів і слідчих дій, участі в
заходах щодо припинення тяжких злочинів, вилучення зброї тощо1.

Таким чином, діяльність спеціальних підрозділів міліції спрямовано на
розв’язання відповідних завдань і виконання функцій, які стоять перед
кожним із них. Така діяльність є однією з гарантій підтримання
громадського порядку в Україні.

Розділ 4. Права та обов’язки міліції

Стаття 10 Закону «Про міліцію» у залежності від поставлених перед
міліцією завдань установлює різні за своїм змістом і характером
обов’язки, які умовно можна розділити на три основні групи: 1)
обов’язки, пов’язані з охороною громадського порядку, охороною майна
організацій і фізичних осіб, а також з охороною і захистом прав та
свобод людини і громадянина; 2) обов’язки, спрямовані на боротьбу зі
злочинністю, а також процесуальні обов’язки міліції у провадженні по
справах про адміністративні правопорушення та кримінальному процесі,
розслідуванні злочинів; 3) контрольно-наглядові обов’язки, а також
обов’язки у сфері профілактики правопорушень’.

При охороні громадського порядку, охороні майна організацій і фізичних
осіб, а також при охороні і захисті прав та свобод громадян міліція
зобов’язана:

S забезпечувати, у межах своєї компетенції, безпеку дорожнього руху,
дотримання законів, правил і нормативів у цій сфері, здійснювати
реєстрацію й облік автомототранспортних засобів, приймати іспити на
право водіння транспортним засобом і видавати відповідні документи;

S надавати відповідно до чинного законодавства дозвіл на придбання,
носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин і
матеріалів, інших предметів і речовин, збереження і використання яких
передбачено спеціальними правилами;

S повідомляти відповідним державним органам і громадським об’єднанням
про аварії, пожежі, катастрофи, стихійні лиха та інші надзвичайні
ситуації;

S/ брати участь у проведенні карантинних заходів під час епідемій та
епізоотії;

S охороняти на договірних засадах майно фізичних осіб та організацій;

S забезпечувати збереження знайдених, вилучених документів, речей,
цінностей та іншого майна;

S виявляти і повідомляти у встановленому законом порядку установам
охорони здоров’я про осіб, що становлять групу ризику захворювання на
СНІД;

S у межах наданих прав надавати допомогу народним депутатам,
представникам державних органів і громадських об’єднань, якщо їм
загрожує небезпека з боку правопорушників;

S надавати невідкладну в межах реальних можливостей, у тому числі
медичну, допомогу особам, що постраждали від правопорушень і нещасних
випадків;

S забезпечувати безпеку осіб, узятих під захист у порядку, передбаченому
чинним законодавством;

S забезпечувати реалізацію загальнообов’язкових рішень місцевих рад з
питань охорони громадського порядку і правил торгівлі в неустановлених
місцях;

S забезпечувати громадський порядок під час проведення масових заходів
комерційного характеру на кошти організацій чи осіб, що проводять ці
заходи.

Для охорони громадського порядку міліція здійснює також цілий комплекс
заходів, спрямованих на попередження і припинення правопорушень на
вулицях, площах, вокзалах, у парках, аеропортах, і інших громадських
місцях. Тому забезпечення громадського порядку неможливе без здійснення
міліцією інших обов’язків, передбачених законодавством і умовно
віднесених до обов’язків другої і третьої групи.

Друга група обов’язків міліції спрямована, у першу чергу, на боротьбу зі
злочинністю, а також містить у собі процесуальні обов’язки міліції у
провадженні по справах про адміністративні правопорушення та
кримінально-процесуальній діяльності. Зокрема, на міліцію покладений
обов’язок:

S виявляти, припиняти, припиняти і розкривати злочини, а також
застосовувати з цією метою оперативно-розшукові заходи, передбачені
чинним законодавством;

S приймати і реєструвати заяви та повідомлення про злочини й
адміністративні правопорушення;

S здійснювати досудову підготовку матеріалів відповідно до протокольної
форми, проводити дізнання та досудове слідство в межах, передбачених
законодавством;

S припиняти адміністративні правопорушення і здійснювати провадження по
справах про адміністративні правопорушення;

S розшукувати осіб, які ухиляються від виконання кримінального покарання
і слідства та суду;

S проводити криміналістичні дослідження ;

S охороняти, конвоювати затриманих і узятих під варту осіб;

S здійснювати привід громадян у відповідні державні органи.

До контрольно-наглядових обов’язків, а також обов’язків у сфері
профілактики правопорупіень належать обов’язки:

S виявлення причин і умов, які сприяють скоєнню правопорушень, і
застосування заходів для їхнього усунення;

S участь у правовому вихованні населення;

S проведення профілактичної роботи серед осіб, схильних до здійснення
правопорушень і здійснення адміністративного нагляду за особами,
звільненими з місць позбавлення волі;

S контроль за дотриманням громадянами і посадовими особами встановлених
законодавством правил паспортної системи, в’їзду, виїзду, перебування в
Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та
осіб без громадянства;

S здійснення контролю за утриманням у належному технічному стані доріг,
вулиць, площ.

Чинне законодавство закріплює положення щодо безперервності службових
обов’язків співробітника міліції незалежно від того, в якому підрозділі
міліції він служить.

Для виконання поставлених перед міліцією завдань та покладених
обов’язків вона наділена чинним законодавством широким комплексом
прав які дозволяють міліції (її співробітникам) повною мірою
реалізовувати повноваження у сфері охорони громадського порядку,
громадської безпеки і боротьби зі злочинністю.

Права можна умовно розділити на три групи:

1) Права міліції у сфері профілактики правопорушень, серед яких особливе
місце займають права адміністративно-попереджувального характеру, до
яких належать заходи, спрямовані на попередження правопорушень, і заходи
примусового характеру, застосовувані з метою попередження можливих
правопорушень і шкідливих для життя громадян, суспільства та держави
наслідків.

2) Права міліції у сфері реалізації запобіжних заходів, передбачених
адміністративним і кримінально-процесуальним законодавством. Ці права
мають призначення припинення вже розпочатих протиправних дій і
запобігання їхніх шкідливих наслідків.

3) Права процесуально-забезпечувального характеру і права, пов’язані
із залученням осіб до юридичної відповідальності. Ці права міліції
спрямовані на забезпечення провадження по справах про адміністративні
правопорушення і кримінального судочинства, а також пов’язані з
притягненням правопорушників до адміністративної відповідальності.

До першої групи прав міліції належать такі права:

S на перевірку документів, що засвідчують особу;

S на ведення профілактичного обліку правопорушників;

S на проведення огляду багажу й огляду пасажирів цивільних повітряних,
морських і річкових суден, залізничного та автомобільного транспорту
відповідно до чинного законодавства;

S на вхід у житлові приміщення осіб, які перебувають під
адміністративним наглядом, з метою перевірки;

S на повідомлення відповідним державним органам, громадським об’єднанням
трудовим колективам і громадськості за місцем проживання особи про факти
скоєння нею адміністративного правопорушення;

S на тимчасове обмеження доступу громадян на окремі ділянки чи об’єкти з
метою забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та охорони
життя і здоров’я людей та інших прав.

До другої групи належать такі права міліції:

S право вимагати припинення протиправних дій;

S виносити усне попередження особам, які вчинюють чи вже вчинили
незначне адміністративне правопорушення;

S входити безперешкодно в будь-який час на територію та у приміщення
підприємств, установ, організацій і оглядати їх з метою припинення
злочинів, переслідування осіб, підозрюваних у здійсненні злочину, при
стихійному лихові та інших надзвичайних випадках;

S провадити адміністративне затримування особи;

S застосовувати спеціальні засоби і зброю;

S затримувати і доставляти транспортні засоби на тимчасове збереження на
спеціальні майданчики чи стоянки;

S організовувати при необхідності медичний огляд водіїв;

S зупиняти транспортні засоби у випадках порушення правил дорожнього
руху тощо.

До третьої групи прав міліції слід віднести такі права:

S викликати громадян і посадових осіб по кримінальних справах у зв’язку
з матеріалами, що перебувають у провадженні міліції;

S складати протоколи про адміністративні правопорушення, здійснювати
особистий огляд і огляд речей, вилучати речі і документи у провадженні
по справах про адміністративні правопорушення;

S накладати адміністративні стягнення;

S проводити дізнання і за дорученням органів слідства в кримінальних
справах проводити обшуки, допити та інші слідчі дії, передбачені
кримінально-процесуальним законодавством;

S здійснювати оперативно-розшукові заходи;

S одержувати на письмовий запит від підприємств, установ і організацій
відомості, необхідні по кримінальних справах, що перебувають у
провадженні міліції, і т.д.

Закріплені за співробітниками ОВС суб’єктивні права у сфері їх
професійної діяльності мають певні обмеження.

Межі здійснення прав міліції обумовлені предметом цього права, і
суб’єктивне право на здійснення одних дій не може поширюватися на інші
дії. Так, працівники міліції мають право вилучати в громадян і посадових
осіб предмети і речі, заборонені чи обмежені в обігу, а також документи
з ознаками підробки, але не вправі вилучати предмети і речі,
незаборонені і необмежені в обігу, а також документи, що не мають ознак
підробки.

По-друге, здійснення прав міліції обмежено компетенцією суб’єкта. Це
означає, що нрава належать конкретній особі (працівнику міліції) і
тільки вона може ними користуватися. Наприклад, за адміністративні
правопорушення, передбачені частинами 1, 2, 3 ст. 122 Кодексу України
про адміністративні правопорушення (перевищення водіями транспортних
засобів швидкості руху, невиконання сигналів регулювання дорожнього
руху, порушення правил перевезення людей та інших правил дорожнього
руху), складати протокол про адміністративні правопорушення мають право
працівники Державної автомобільної інспекції. Слідчі дії мають право
вчинювати лише слідчі органів внутрішніх справ.

По-третє, межі здійснення права можуть мати тимчасові межі. Так,
співробітники міліції мають право здійснювати адміністративне затримання
для встановлення особи, складати протокол про адміністративне
правопорушення для розгляду справи по суті. Таке затримання здійснюється
на термін до трьох годин, а у випадках необхідності встановлення особи
та з’ясування обставин справи — до трьох діб, але обов’язково з
письмовим повідомленням про це прокурора протягом 24 годин з моменту
затримання.

По-четверте, межі здійснення прав міліції іноді обумовлені способами і
формами здійснення суб’єктивних прав. Наприклад, при здійсненні того ж
права на адміністративне затримання особи працівники міліції зобов’язані
скласти протокол про адміністративне затримання відповідно до вимог ст.
261 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто даний
примусовий захід оформляється відповідним процесуальним документом.

По-п’яте, здійснювати свої права міліція повинна тільки відповідно до їх
призначення.

Будь-яке порушення перерахованих вище меж здійснення прав міліції може
привести до порушення чинного законодавства, а також до зловживання
правом.

Розділ 5. Індивідуальне завдання.

При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства
і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком
випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду (судді) або
прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне
проведення.

В разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як
обвинуваченого, про кваліфікацію злочину, і обсяг обвинувачення, про
направлення справи для відання обвинуваченого до суду або про закриття
справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим
викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки
нижчестоящого прокурора, або доручає провадження сідства в цій справі
іншому слідчому.

Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання
доручення і вказівки про провадження розшукних та слідчих дій і вимагати
від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій .
Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов(язковими.

В справах, в яких досудове слідство є обов(язковим, слідчий вправі в
будь-який момент приступити до провадження досудового слідства, не
чекаючи виконання органами дізнання дій, передбачених ст. 104 КПК
України.

Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі,
яка перебуває в його провадженні, є обов(зковими для виконання всіма
підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і
громадянами.

При проведенні різних слідчих дій вправі використовувати машинопис,
звукозапис, стенографування та кінозйомку і відеозйомку.

Про рішення, прийнаті слідчим під час провадження досудового слідства у
випадках, зазначених у КПК, а також у випадках, коли це визнає за
необхідне слідчий, складається мотивована постанова.

У постанові зазначається місце і час її складання, посадова особа , що
виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство і
обгрунтування прийнятого рішення, а також стаття
кримінально-процесуального кодексу, на підставі якої прийнато рішення.

Висновок.

Під час проходження виробничої практики в Коломийському Районному
Відділі Управління Міністерства Внутрішніх Справ України я мала
можливість ознайомитися з:

( даною установою і її структурою управління,

( з законодавчою базою діяльності міліції,

( з завданнями та обов(язками, які покладені на працівників міліції,

( з роботою слідчого районного відділу міліції,

( з роботою та обліком матеріалів групи обліково-реєстраційної та
оперативної роботи,

( з практичним виконанням робіт по кодуванню та направленню статистичних
карток про рух кримінальних справ,

( з складанням постанов про кримінальні та адміністративні
правопорушення.

Отже, за час перебування на практиці я побачила багато цікавого,
дізналась як працюють працівники міліції, які завдання та обов(язки
покладені на них. І хоча робота в міліції тяжка та мені дуже подобається
і я хотіла б там працювати. Я не жалію що перебувала на практиці саме в
органах внутрішніх справ.

Список використаної літератури:

1.Закон україни “Про міліцію” від 20 грудня 1990року.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України.

3. Маляренко В. ( К.: Юрінком Інтер, 2004.( 376 с.

4.Тимченко С.М. Судові та правоохоронні органи Укр. Навчальний
посібник.( К.: “Центр навчальної літератури”, 2004.(304 с.

PAGE

PAGE 1

Похожие записи