Реферат на тему

Зупинення досудового слідства

План

1. Поняття зупинення досудового слідства

2. Підстави і порядок зупинення досудового слідства.

3. Розшук обвинуваченого.

4. Відновлення слідства і закриття справи, в якій слідство зупинено

Література

1. Поняття зупинення досудового слідства

Стадія досудового слідства — одна з центральних у системі кримінального
процесу, завданням якої є охорона прав та законних інтересів фізичних і
юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне
розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного
застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був
притягнутий до кримінальної відповідальності і жоден невинний не був
покараний (ст. 2 КПК). На цій стадії органи дізнання, слідчий і прокурор
зобов’язані вжити заходів для збирання, закріплення та перевірки всіх
доказав у справі, що дають підставу для винесення законного рішення.

Точне і повне додержання вимог закону при провапясенні по кримінальних
справах нерозривно пов’язано з правильним розумінням його учасниками
кримінально-процесуальних норм.

У кримінально-процесуальній літературі є різні погляди на поняття і
підстави інституту зупинення і закінчення досудового слідства.

На думку більшості авторів, зупинення досудового слідства являє собою
зумовлену об’єктивними обставинами перерву в провадженні по
справі(Шатило К. Д, Якупов Р. X).

Однак у літературі є й інший погляд. Приміром, В. М. Биков і В. Д.
Ломовский, аналізуючи особливості правового регулювання в різних
країнах, дійшли висновку, що зупинення провадження по кримінальній
справі — це встановлена кримінально-процесуальним законом особлива,
виняткова процесуальна форма, що застосовується до порівняно невеликої
кількості кримінальних справ і тільки у випадках, якщо в справі
відсутній основний учасник кримінального судочинства — обвинувачений
(підсудний) або не встановлено особу, що притягується як обвинувачений.
На їх думку, зупинення провадження по справі полягає «у винесенні
особою, що здійснює дізнання, слідчим, прокурором або судом у випадках,
вказаних у законі, постанови про зупинення провадження по справі, а
також у наступному вжитті заходів з розкриття злочину, розшуку
обвинуваченого, відновлення кримінальної справи або її зупинення в
порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством».

Винесення постанови про зупинення, а пізніше — про відновлення справи, —
це кінцевий етап прийняття процесуального рішення, що характеризує
відповідно початок або закінчення певного періоду в діяльності органів
розшуку. Оскільки зупинення досудового слідства, як і будь-яке інше
процесуальне рішення, має породжувати, змінювати чи при пиняти
правовідносини, цей етап повинен мати інший зміст ніж попередня чи
наступна діяльність. В іншому разі в існуванні цього правового інституту
немає сенсу. Постанова про зупинення провадження по справі виноситься не
для того, щоб підвести певні підсумки попереднього слідства1, цю функцію
виконує обвинувальний висновок. Тут фактичні дані про обставини злочину
та осіб, що його вчинили, наводяться для того, щоб обґрунтувати,
мотивувати прийняте рішення.

Все вищевикладене дозволяє стверджувати, що ніяких правових наслідків,
окрім перерви в провадженні досудового слідства, а, отже, і перебігу
процесуальних строків, зупинення провадження по справі не породжує.

Однак Л. М. Репкін вважає зупинення кримінальної справи пасивним
інститутом, а це, в свою чергу, породжує бездіяльність практичних
працівників.

Прибічники цієї позиції не стверджували, що при зупиненні кримінальної
справи припиниться вся діяльність з розкриття злочину і розшуку
обвинуваченого. Йдеться тільки про перерву в провадженні розслідування,
під яким, як слушно зазначають М. В. Жогін і Ф. М. Фаткуллін, розуміють
«процесуальну діяльність органів слідства та дізнання».

Зупинення досудового слідства — це тимчасова перерва в провадженні
розслідування по справі, перерва в процесуальній діяльності, яка не
виключає за необхідності проведення розшукових і оперативно-розшукових
заходів з метою розкриття злочину і розшуку обвинуваченого.

2. Підстави і порядок зупинення досудового слідства.

Рішення про необхідність зупинення досудового слідства приймається:

1) якщо місцезнаходження обвинуваченого невідоме;

2) якщо психічне або інше захворювання обвинуваченого перешкоджає
закінченню провадження в справі;

3) якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин (ч. 1ст. 206).

1. Коли не встановлено особи, яка вчинила злочин, слідчий повинен
провести всі необхідні слідчі дії для встановлення об’єктивної істини у
справі, які можливо здійснити за відсутності підозрюваного, вжити
заходів до виявлення, відшукання, отримання, закріплення та збереження
всіх доказів у справі та встановленні особи, яка вчинила злочин. У разі
необхідності він може дати окреме доручення органам дізнання про
проведення оперативно-розшукових дій.

Відповідно до ст. 104 КПК України у разі передавання кримінальної
справи, порушеної органом дізнання, слідчому та незнайдення особи, яка
вчинила злочин, орган дізнання продовжує вживати оперативно-розшукових
заходів до розкриття злочину, не очікуючи вказівок слідчого, але
повідомляючи його про отримані результати.

Керівники органів внутрішніх справ зобов’язані здійснювати контроль за
своєчасною передачею слідчим оперативної інформації’, швидким і якісним
виконанням оперативними працівниками доручень та вказівок слідчого.

Протягом десяти днів органи дізнання зобов’язані виконати доручення
слідчого та поінформувати його про отримані результати.

2 Право на зупинення досудового слідства у разі, коли психічна або інша
тяжка хвороба обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження у
справі, виникає за наявності таких само умов, як і в разі невстановлення
місцезнаходження обвинуваченого, з тією лише різницею, що тут відомо,
де-знаходиться обвинувачений, однак тяжка його хвороба позбавляє
слідчого можливості провадити за його участю необхідні слідчі дії та
перешкоджає закінченню провадження у справі.

Хвороба обвинуваченого є підставою для зупинення досудового слідства
тоді, коли вона є тимчасовою, а її тяжкість не дозволяє здійснити допит,
очну ставку або ознайомити обвинуваченого з матеріалами справи, тобто
виключає можливість провадження слідчих дій за участю обвинуваченого.
Якщо хвороба невиліковна — ставиться питання про закриття справи за
зміною обстановки.

Слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого до одужання
обвинуваченого. Обраний щодо нього запобіжний захід може бути скасовано
або змінено за наявності для того підстав та виходячи з доцільності.

Зміна або відміна запобіжного заходу не повинні ставити під загрозу
вирішення завдань кримінального процесу.

Якщо ж при зупиненні справи запобіжний захід У вигляді взяття під варту
залишився в силі — необхідно враховувати, що в цьому випадку плин
строків слідства зупинений, а строки тримання під вартою продовжують
спливати і в необхідних випадках мають бути подовжені. Якщо захворів
один обвинувачений, а у справі притягаються як обвинувачені декілька
осіб, слідчий повинен визначитися щодо доцільності виділення справи в
окреме провадження щодо обвинуваченого, який захворів психічною або
Іншою тяжкою хворобою.

Слід враховувати й те, що якщо обвинувачений захворів тяжкою психічною
хворобою, то в такому разі виникає необхідність проведення
судово-психіатричної експертизи, і слідчий за постановою суду може
направити обвинуваченого у відповідну медичну установу для обстеження,
нагляду та лікування.

3.Зупинення досудового слідства у випадках, якщо місцезнаходження
обвинуваченого невідоме і якщо він тяжко захворів, допускається лише при
виконанні таких умов:

—винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого;

—виконання всіх слідчих дій, проведення яких можливе за відсутності
обвинуваченого;

—вжиття заходів до збереження документів та інших можливих доказів у
справі (ч. 2 ст. 206 КПК).

Згідно зі ст. 205 КПК України, якщо при проведенні судово-медичної або
судово-психіатричної експертизи виникає необхідність тривалого
спостереження за обвинуваченим або обстеження його, суд за поданням
слідчого, погодженого з прокурором поміщає його у відповідний медичний
заклад, про що виносить постанову. Подання розглядається з додержанням
порядку, визначеного частиною п’ятою статті 165-2 КПК України.

Беручи до уваги ці положення закону, не можна погодитися з П. С.
Елькінд, яка запропонувала дозволити зупинення провадження через тяжке
захворювання потерпілого, якщо подальше розслідування кримінальної
справи без нього неможливе.

Відсутність потерпілого, його хвороба або навіть смерть хоч і
ускладнюють, проте не виключають встановлення істини по справі.
Існування інституту зупинення зумовлено не тим, що органи розслідування
стикаються з ситуаціями, що виключають можливість пізнання об’єктивної
істини, а з наявністю обставин, що тимчасово виключають можливість
застосування до особи, що вчинила злочин, кримінально-правових норм,
можливість його покарання.

Наприклад, досудове слідство зупиняється у випадках, якщо
місцезнаходження обвинуваченого невідоме або він має психічне чи інше
тяжке захворювання (пункти 1, 2 ст. 206 КПК). На думку деяких авторів, з
числа підстав зупинення досудового слідства слід виключити п. З ст. 206
КПК — не встановлено особу, яка вчинила злочин.

Доки злочин не розкрито, особу, що його вчинила, не встановлено і не
притягнено до кримінальної відповідальності, а, отже, завдання
досудового слідства не вирішено, не можна зупиняти, хоч і тимчасово,
процесуальну діяльність по справі. Оперативно-розшукові та розшукові
заходи органу дізнання повинні доповнювати процесуальну діяльність
слідчого, а не замінювати її. Тільки таке розв’язання питання дозволить
виключити ситуації, коли слідчі не відчувають себе відповідальними за
розкриття злочинів, зупинивши кримінальну справу, відсторонюються від
роботи зі встановлення обвинувачених.

Реалізація запропонованого вимагає зміни певного порядку продовження
строків розслідування, проте покладання на слідчого обов’язків проводити
розслідування до розкриття злочину і направлення справи в суд або її
зупинення позитивно позначиться на їх взаємодії з органами Дізнання,
сприятиме активізації боротьби зі злочинністю.

?????????????

???????, якщо орган дізнання та слідчий не встановили особу, яка вчинила
злочин, але провели по кримінальній справі всі можливі слідчі й
процесуальні дії, То по такій справі провадження досудового слідства
повинно зупинитись і в подальшому мають проводитись оперативно-розшукові
дії для встановлення особи, яка вчинила злочин.

Перелік обставин, що є підставою для зупинення розслідування, вказаний у
ст. 206 КПК, вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає. Тому
незаконним буде зупинення провадження досудового слідства чи дізнання
через те, що обвинувачений перебуває в тривалому відрядженні або
поміщений до медичного закладу для проведення судово-медичної та
судово-психіатричної експертизи; потрібен тривалий час на доставлення
обвинуваченого етапом до місця провадження досудового слідства; у
невідомому напрямку виїхав свідок — очевидець злочину або потерпілий,
без яких неможливе подальше розслідування тощо.

Якщо ці підстави є причиною затримки розслідування і неможливо його
закінчити у встановлений законом строк, то необхідно порушувати
клопотання про продовження строку досудового слідства (за ст. 120 КПК).

Досудове слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого, копія
якої направляється прокуророві. Якщо в справі притягнуто двох або
кількох обвинувачених, а підстави для зупинення справи стосуються всіх
обвинувачених, слідчий має право виділити і зупинити справу щодо окремих
обвинувачених або зупинити провадження в усій справі (ч. 4 ст. 206 КПК).

3. Розшук обвинуваченого.

Якщо місце перебування обвинуваченого невідоме, а також якщо він
ухиляється від слідства, слідчий до закінчення строку, встановленого для
провадження досудового слідства, зобов’язаний вжити всіх необхідних
заходів до встановлення місця перебування обвинуваченого.

Якщо, незважаючи на вжиття всіх необхідних заходів самим слідчим (шляхом
допиту родичів, знайомих обвинуваченого, накладання арешту на
кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку тощо), виконання за
його дорученнями органами дізнання оперативно-розінукових заходів, місце
перебування обвинуваченого залишилось невстановленим, слідчий, керуючись
статтями 138 і 207 КПК, одночасно із зупиненням провадження досудового
слідства або й до цього оголошує розшук обвинуваченого.

Перед оголошенням розшуку необхідно зібрати найповніші матеріали про
обвинуваченого, зокрема його анкетні дані, відомості про зовнішність,
особливі прикмети, родинні, дружні та інші зв’язки, особливості
поведінки, фотографії та інші дані, що можуть сприяти розшуку.

Згідно зі ст. 139 КПК про розшук обвинуваченого слідчий складає
постанову, в якій зазначає потрібні відомості про особу
розшукуваного(Михеєнко М. М., Нор В. Т.)

Розшукові дії давно і твердо ввійшли в повсякденну діяльність органів
дізнання та досудового слідства. Розрізняють два види розшуку:

1.Регіональний розшук — розшукові заходи, що здійснюються в місцях
можливого знаходження, виявлення розшукуваного, а також заходи
блокування з використанням централізованих обліків на рівні району,
міста, області.

2.Державний (міждержавний) розшук — розшукові заходи, що здійснюються в
місцях можливого знаходження ідентифікаційних відомостей про особу
розшукуваного, а також заходи блокування з використанням централізованих
інформаційно-розшукових обліків на державному (міждержавному) рівні.

При провадженні розшуку використовуються також спеціальні заходи,
здійснення яких законодавство покладає на органи міліції:

—перевірка у громадян паспортів чи інших документів, що підтверджують
особу при підозрі у вчиненні злочину;

—вхід у жилі приміщення громадян, у приміщення підприємств, організацій
при переслідуванні злочинців;

—доставка в органи міліції і затримання на строк до З годин для
встановлення особи правопорушника (а, можливо, і злочинця);

—фотографування та дактилоскопірування осіб, що тримаються під вартою та
затримані за підозрою у вчиненні злочину.

Слідчий після оголошення розшуку повинен і далі вживати всіх необхідних
заходів для встановлення місця перебування обвинуваченого (ч. 2 ст. 139
КПК).

Після затримання в таких випадках обвинуваченого, орган розшуку негайно
повідомляє про це прокурора за місцем затримання. Прокурор протягом 24
годин зобов’язаний особисто допитати затриманого для з’ясування його
особи, обставин ухилення від слідства, а також вчиненого злочину і
наявності законних підстав для арешту. При цьому прокурор зобов’язаний
перевірити, чи дійсно затриманий є тією особою, яку розшукують, і,
впевнившись у наявності законних підстав для арешту, дає санкцію на
відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства (ч. З
ст. 139 КПК).

Міжнародний розшук каналами Інтерполу. Підставою для ініціювання
міжнародного розшуку громадян України є запит правоохоронного органу,
надісланий до Національного центрального бюро Інтерполу в Україні.
Питання екстрадиції вирішуються в порядку надання правової допомоги, а
його ініціювання належать до компетенції Генеральної прокуратури
України. В разі необхідності екстрадиції правоохоронні органи
звертаються через відповідних прокурорів, які здійснюють нагляд, до
Генеральної прокуратури України з клопотанням про підготовку звернення
до центрального органу юстиції (прокуратури) відповідної країни із
запитом про надання правової допомоги.

За дорученням Генеральної прокуратури України Національне центральне
бюро Інтерполу в Україні по каналах Інтерполу надсилає копії
перекладеного на іноземну мову запиту про правову Допомогу, організовує
розшук із залученням Національного центрального бюро Інтерполу однієї
або кількох країн, де, вірогідно, находиться розшукуваний, а також
використовує можливості Генерального секретаріату Інтерполу, відповідних
Національних Центральних бюро Інтерполу для сприяння виконанню запиту
про правову допомогу.

При отриманні повідомлення про місцеперебування в іноземній державі
особи, яка підлягає видавання правоохоронним органам України, орган, що
провадить розслідування у справі, згідно з вимогами Європейської
конвенції про взаємодопомогу по кримінальних справах (Ратифікована
Законом України від 16.01.98 ), готує і не пізніше 10 днів з моменту
отримання такої інформації надсилає обґрунтований запит про її
видавання, Такий запит надсилається до Генеральної прокуратури України.

Генеральна прокуратура України після вивчення та перевірки матеріалів,
за умови наявності передбачених законом підстав для звернення, скеровує
запит до Міністерства юстиції України.

Міністерство юстиції України готує і в якомога стислий термін надсилає
відповідному органу іноземної держави запит про видавання особи в
Україну для притягнення до кримінальної відповідальності.

Термін розгляду запитів про видавання не повинен перевищувати 45 діб.
Відповідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників видача
особи здійснюється за умови вчинення нею злочину, за який за
законодавством сторони, що вимагає видавання, може бути призначено
покарання у вигляді позбавлення волі строком не менш як один рік.

При надходженні від відповідного органу іноземної держави згоди на
видавання розшукуваної особи і повідомлення про її затримання (арешт)
Генеральна прокуратура України направляє Міністерству внутріїнніх справ
України доручення про організацію прийому цієї особи та взяття її, у
разі потреби, під варту.

Міністерство внутрішніх справ України організовує приймання цієї особи
на кордонах сусідніх держав на пунктах пропуску через державний кордон
України в порядку, передбаченому Інструкцією про порядок
приймання-передавання осіб, які перебувають під вартою, на кордоні
України та за її межами, затвердженою спільним наказом Міністерства
внутрішніх справ України та Державного комітету у справах охорони
державного кордону України від 17.11.98

Приймання осіб, які видаються іншою державою, здійснюється, як правило,
через контрольно-пропускні пункти Прикордонних військ України і
оформляється спеціальним протоколом. В окремих випадках за погодженням
Генеральної прокуратури України з відповідними органами інших держав
прийом осіб, які видаються, може здійснюватися також за межами України,

Запити правоохоронних органів зарубіжних країн, що надійшли у
правоохоронні органи України по каналах Інтерполу, є правомірною
підставою для здійснення міжнародного розшук

Список використаної літератури

Конституція України К.1996.

Кримінально-процесуальний Кодекс України // Відомості Верховної Ради.
-1961. — К 2. — С. 15.

Джелалов О.К. Держава і право. – Вип. 16. – К., 2002.

Коляда П.В. Кримінально-процесуальний кодекс України потрібен слідчим //
Юридичний вісник України. – 2001. — №9 – С.11.

Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т.
– К., 2004.

Кримінальний процес України: Підручник. – Харків, 2000.

Кримінальний кодекс України.: Науково-практичний коментар / Н.Ф.Антонов,
М.І. Бажанов, Ф.Г.Бурчук та інші. – К., 1999.

Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П., Кримінальний процес України:
Підручник. – К.: Либідь, 1992. –413с.

Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник –2-ге
видання перероблене і доповнене. – К., Либідь. 1999. –516с.

Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.
(автори Міхеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я, Під. Ред. В.Т. Нор
та інш.) К., Юрінком. За станом на 1 серпня 1995 року. 640с.

Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу
України. – К.: А.С.К., 2002. – 1056с. (Нормативні документи та
коментарі).

Никоненко М. Деякі питання презумпції не винуватості і права особи на
захист у кримінальному процесі // Право України. – 1999. — №4.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 4-те
вид., доп. і переробл. — К.: Видавництво А.С.К., 2003. — 1120 с.

Смирнов М. Дистанційне кримінальне судочинство: реальність та
перспективи // Бюлетень Міністерства юстиції України К 9 (35) 2004 — 15.

Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Навч. посіб. К.:
Юрінком Інтер, 1999. — 576 с.

Похожие записи