Реферат на тему:

Зобов’язання з добровільного страхування

Відповідно до установчих документів та одержаної ліцензії страховики
можуть здійснювати такі види страхування: 1) особисте — страхування
життя від нещасних випадків; медичне страхування; 2) майнове —
страхування засобів наземного, повітряного, водного транспорту;
страхування вантажів; інших видів майна; фінансових ризиків;

3) відповідальності; 4) перестрахування; 5) інші види страхування,
визначені в ліцензії.

Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснює Комітет у
справах нагляду за страховою діяльністю.

Однією з тенденцій удосконалення страхового законодавства є пріоритетний
розвиток різних видів добровільного страхування. Підставами виникнення
зобов’язань з добровільного страхування виступають договори майнового чи
особистого страхування або перестрахування. За загальними правилами,
договір страхування є реальним, бо до внесення першого страхового
платежу він не вступає в силу, якщо інше не передбачено умовами
страхування. Він укладається в письмовій формі шляхом видачі
страхувальникові страхового свідоцтва (сертифіката), а в морському
страхуванні — поліса.

Поняття договору страхування визначено в ст. 15 Закону України «Про
страхування». Договір страхування — це письмова угода між
страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе
зобов’язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму
або відшкодувати завдані збитки у межах страхової суми страхувальникові
чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено
договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а
страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені
строки та виконувати інші умови договору.

Для укладення договору страхування страхувальник подає страховикові
письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином
заявляє про свій намір укласти договір страхування. Факт укладення
договору посвідчується видачею страхового свідоцтва (поліса,
сертифіката). Договір страхування має містити: назву документа;

назву та адресу страховика; прізвище, ім’я, по батькові громадянина або
назву юридичної особи — страхувальника та його адресу; зазначення
об’єкта страхування; розмір страхової суми; вказівку на страховий ризик;
строк дії договору та порядок його зміни чи припинення; інші умови за
згодою сторін; підписи сторін (ст. 15 Закону України «Про страхування»).

Договір страхування — двосторонній, адже права та обов’язки мають обидві
сторони договору — страхувальник і страховик. Зокрема, страховик за
договором страхування зобов’язаний:

1) ознайомити страхувальника з умовами і правилами страхування;

2) протягом двох робочих днів, як тільки стало відомо про настання
страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних
документів для своєчасної виплати страхової суми або страхового
відшкодування страхувальникові;

3) при настанні страхового випадку виплатити страхову суму або страхове
відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову
відповідальність за несвоєчасну виплату страхової суми шляхом сплати
страхувальникові неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається
умовами страхування або згодою сторін;

4) відшкодувати витрати, що їх зазнав страхувальник при настанні
страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це
передбачено умовами договору;

5) за заявою страхувальника у разі проведення страховиком заходів щодо
зменшення страхового ризику або збільшення вартості майна переукласти з
ним договір страхування;

6) тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан,
за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші
обов’язки страховика, які є одночасно правами страхувальника у
двосторонньому зобов’язанні (ст. 19 Закону України «Про страхування»).

Обов’язкам страхувальника відповідають права страховика у договорі
страхування. Страхувальник за цим договором зобов’язаний;

1) своєчасно вносити страхові платежі;

2) при укладенні договору страхування надати страховикові інформацію про
всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки
страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку .зміну
страхового ризику;

3) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих
внаслідок настання страхового випадку;

4) повідомити страховика про настання страхового випадку в строк,
передбачений умовами страхування. У договорі можуть також передбачатися
й інші обов’язки страхувальника (ст. 20 Закону України «Про
страхування»).

Якщо обов’язок страхувальника своєчасно вносити страхові платежі є
безумовним, то обов’язок страховика виплатити страхову суму або страхове
відшкодування виникає за умови настання страхового випадку. Проте
виплата цих сум є виконанням страховиком свого обов’язку за договором, а
не формою цивільно-правової відповідальності перед страхувальником.

Тому невірно тлумачити страхову відповідальність як обов’язок страховика
виплатити страхове відшкодування1. Майнова відповідальність страховика
може настати за несвоєчасну виплату страхової суми, страхового
відшкодування, інші порушення договору або умов страхування, визначених
законом чи правилами страхування (ст. 19 Закону України «Про
страхування»).

За несвоєчасну виплату страхової суми, страхового відшкодування чи за
інші порушення договору настає майнова відповідальність у вигляді
неустойки (штрафу або пені).

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про страхування» виплата страхових
сум і страхового відшкодування проводиться страховиком на підставі заяви
страхувальника і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт
складається страховиком або уповноваженою ним особою. У разі потреби
страховик може робити запити про відомості, пов’язані із страховим
випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших
організацій, що володіють інформацією про обставини страхової події, а
також може самостійно з’ясовувати причини та обставини страхового
випадку.

4

:

\

b

A

,oooooooeeeeeeeeeeeeeeeeeeee

Підприємства, установи та організації повинні надсилати страховикові
відповіді на запити про відомості, пов’язані із страховим випадком, у
тому числі й дані, які є комерційною таємницею. При цьому страховик несе
відповідальність за їх розголошення у будь-якій формі, за винятком
випадків, передбачених чинним законодавством України. Наявність у
страховиків сплаченого статутного фонду, створення страхових резервів, а
також системи перестрахування — це умови забезпечення платоспроможності
страховиків. Вони повинні дотримуватися нормативних співвідношень між
сумою власного статутного фонду із страховим резервом та обсягом
прийнятих на себе страхових зобов’язань.

У ст. 25 Закону України «Про страхування» визначено загальні для усіх
видів страхування підстави для відмови страховика у виплаті страхових
сум (страхового відшкодування). Такими підставами є:

1) навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено
договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку (крім
дій, пов’язаних з виконанням цими особами громадянського обов’язку щодо
захисту майна, здоров’я, життя, честі та гідності). Кваліфікація дій
страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування,
встановлюється відповідно до чинного законодавства України;

2) вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь
якої укладено договір, умисного злочину, цю призвів до страхового
випадку;

3) подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт
страхування;

4) отримання страхувальником відповідного відшкодування збитків за
майновим страхуванням від особи, винної у заподіянні їх. За договорами
особистого страхування виплати страхових сум здійснюються незалежно від
суми, яку має отримати одержувач за державним соціальним страхуванням,
соціальним забезпеченням, і суми, що має бути йому сплачена як
відшкодування збитків (ч. 2 ст. 371 ЦК; ч. 2 ст. 8 Закону України «Про
страхування»);

5) несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового
випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у
визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Законодавчими актами або умовами договору страхування можуть бути
передбачені й інші підстави для відмови у виплаті страхових сум. Рішення
про відмову у виплаті цих сум приймає страховик і повідомляє
страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови. Це
рішення страхувальник може оскаржити у судовому порядку.

У період дії договору страхування може статися зміна осіб у страховому
зобов’язанні. Зокрема, в разі смерті страхувальника-громадянина його
права та обов’язки переходять до спадкоємців. В інших випадках права та
обов’язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина чи
юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено
договором страхування. У разі смерті страхувальника, який уклав договір
особистого страхування на користь третіх осіб, його права та обов’язки
можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до
чинного законодавства покладено обов’язки з охорони прав і законних
інтересів застрахованих. Якщо в період дії договору страхування
страхувальника-громадянина суд визнав недієздатним або таким, у якого
обмежена дієздатність, то права та обов’язки страхувальника переходять
до його опікуна або піклувальника. При цьому дія договору страхування
цивільної відповідальності припиняється з часу втрати або обмеження
дієздатності. Внаслідок реорганізації юридичної особи, яка є
страхувальником, її права та обов’язки, що випливають з договору
страхування, переходять до правонаступника за згодою страховика (статті
21-23 Закону України «Про страхування»).

Зобов’язання зі страхування припиняється за таких підстав:

— за згодою сторін;

— закінчення строку, на який був укладений договір;

— виконання страховиком зобов’язань перед страхувальником у повному
обсязі;

— несплата страхувальником страхових платежів у встановлені договором
строки;

—ліквідація страхувальника— юридичної особи або смерті
страхувальника-громадянина, за винятком випадків, передбачених
законодавством України;

— ліквідація страховика або страхувальника — юридичної особи в порядку,
встановленому законодавством України;

— прийняття судового рішення про визнання договору страхування
недійсним;

— наявність інших випадків, передбачених законодавством України.

Зобов’язання зі страхування може бути достроково припинене на вимогу
страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору
страхування. Про намір достроково припинити страхове зобов’язання
будь-яка сторона повинна повідомити іншу не пізніше як за 30 днів до
дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення зобов’язання на вимогу страхувальника
страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до
закінчення дії договору, з вирахуванням витрат, яких він зазнав (викупна
сума). Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов
договору страхування, то останній повертає страхувальникові сплачені ним
страхові платежі повністю. У разі дострокового припинення страхування на
вимогу страховика страхувальникові повертаються повністю сплачені ним
страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням
страхувальником умов договору, то страховик повертає страхувальникові
страхові платежі за час дії договору з вирахуванням витрат, яких він
зазнав (ст. 27 Закону України «Про страхування»).

Договір страхування може бути визнаний у судовому порядку недійсним
(крім загальних підстав, передбачених статтями 48-57 ЦК) у разі:

а) якщо він укладений після настання страхового випадку;

б) якщо об’єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації
на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Похожие записи