Значення порівняльної цивілістики

Завданням порівняльної цивілістики є вивчення різних систем приватного
права як елементів відповідної культури, а також національних систем
цивільного права і цивілістичних інститутів у їх розвитку. При цьому
предметом вивчення є не тільки догма права, а й конкретно-історичні
умови, в яких виникають, розвиваються та існують ці системи.

Мета порівняльно-правового аналізу може бути визначена як пошук
спільного (універсального) і особливого в різних правових системах,
виявлення закономірностей розвитку приватного права в цілому для
визначення напрямів і тенденцій розвитку національних систем цивільного
права.

Порівняльна цивілістика дає можливість уникнути повторення помилок у
правовому регулюванні, створює підґрунтя для запозичення досвіду
законотворчості і водночас дозволяє вберегтися від невиправданого
копіювання інститутів та рішень, неприйнятних для національної системи
цивільного права, таких, що не враховують правової традиції й
особливостей цивілізаційного розвитку країни.

Критерії класифікації приватного (цивільного) права

У процесі формування й розвитку права склалися певні правові системи,
які відрізняються підходом до розв’язання принципових питань правового
становища особи, відносин її з державою, методами правового регулювання
тощо.

Враховуючи різні точки зору, висловлені компаративістами (фахівцями з
порівняльного правознавства), можна виділити такі правові системи:

— романо-німецьку;

— англо-американську;

— східноєвропейську;

• мусульманську;

• далекосхідну.

Поділ приватного права на типи близький до класифікації права взагалі,
але абсолютної тотожності між ними немає. Насамперед має бути врахована
традиція права, характерна для певної країни або цивілізації. Потім у
рамках традиції права можуть бути виділені певні системи приватного
(цивільного) права.

Чинниками, що впливають на характер приватно-правової системи, є:

1) характер джерел права;

2) структура цивільного права, перелік і зміст основних інститутів;

3) концепція регулювання приватно-правових відносин, характер відносин
держави й особи;

4) міра впливу римського приватного права (або його відсутність). З
урахуванням зазначених чинників можуть бути виділені такі

цивільно-правові системи: романська, англосаксонська,
центральноєвропейська, східноєвропейська, мусульманська, далекосхідна,
африканська.

Стосовно Європи становить інтерес виклад характерних рис перших чотирьох
із зазначених вище систем, котрі можуть бути по-іменовані «родини
приватного права».

Європейські традиції приватного (цивільного) права

Оскільки європейські правові системи зазвичай пов’язують з належністю до
східної або західної традиції права, попереднього роз’яснення потребують
два ключових поняття: 1) система «Схід- Захід»; 2) традиція права.

Суть конструкції «Схід-Захід» полягає у виокремленні двох магістральних
шляхів соціоісторичного розвитку.

При цьому Схід (Орієнт) характеризується такими рисами:

• перевага колективних, громадських, державних інтересів над
індивідуальними;

• значне одержавлення економічного життя, що спричиняє відсутність або
недорозвиненість інституту приватної власності;

• соціально-політичний монізм, що нерідко зумовлює авторитарний, іноді
деспотичний, а в деяких випадках теократичний тип влади;

• егалітарна і регламентаційна соціальна етика;

• етико-нормативна і суспільно-легіслативна функція релігії (властива
усім східним конфесіям — іудаїзму, ісламу, конфуціанству, російському
православ’ю тощо). Ця функція може також виконуватися державною
ідеологією або вченням, що заміняє релігію.

Для Заходу (Окциденту) характерні:

• визнання інтересів приватної особи однією з найважливіших цінностей
цивілізації;

• потужний інститут приватної власності, що відіграє вирішальну роль в
економічному житті, яке грунтується на ринкових засадах;

• соціально-політичний плюралізм, поділ влади, самоврядування,
світський характер влади;

• конкурентна і персоналістична соціальна етика;

• відокремленість релігії від державних інституцій, відносна
самостійність церкви тощо.

Таким чином, згадані вище поняття мають низку відмінностей, що
підтверджує життєздатність трюїзму: «Захід є Захід, а Схід є Схід»,
причому не тільки у значенні співставлений частин світу, а й у визнанні
наявності різниці між Західною і Східною Європою. При цьому, звичайно,
мається на увазі не механічний, формальний поділ Європи за географічними
координатами, відповідно до якого Польщу, наприклад, можна віднести до
Сходу, а розподіл за світоглядом, культурою, організацією суспільства
тощо — усе те, що становить у сукупності цивілізацію.

Що стосується поняття «традиція права», то воно тлумачиться як правові
цінності, категорії, інститути, норми, які протягом століть свідомо
передаються від покоління до покоління.

Західноєвропейська традиція права — це ті правові ідеї, поняття,
категорії й інститути, які ґрунтуються на світогляді, культурі і
ментальності західноєвропейської локальної цивілізації і свідомо
передаються як її правові цінності від покоління до покоління.

Для західноєвропейської традиції права властивим є те, що:

1) існує відносно чітка межа між правовими та іншими інституціями. Це,
зокрема, означає, що хоча політика й мораль можуть визначати закон, але
вони не тлумачаться як сам закон, як це має місце в деяких інших
культурах;

2) управління правовими інституціями доручається спеціальному корпусу
людей, які займаються правовою діяльністю на професійній основі і для
цього спеціально здобувають юридичну освіту;

3) сума юридичних знань, отримана фахівцями, перебуває в діалектичній
єдності з правовими інституціями;

4) закон сприймається як цілісна система, «організм», що розвивається в
часі, через століття і покоління;

5) життєздатність системи права грунтується на впевненості суспільства у
довговічному характері права;

6) розвиток права є не лише пристосуванням старого до нового. Право не
просто продовжується, а має історію;

7) історичність права пов’язана з усвідомленням його переваги над
політичною владою;

8) всередині одного суспільства співіснують і змагаються різні
юрисдикції. Саме цей плюралізм робить переваги закону необхідними і
можливими (Г. Дж. Берман).

Східноєвропейська традиція права — це закономірний процес формування і
розвитку правових цінностей, що грунтуються на світогляді і ментальності
східноєвропейської локальної цивілізації і свідомо передаються в ній від
покоління до покоління.

Головні риси східноєвропейської традиції права:

1) обмеженість світоглядного підґрунтя права, як правило, християнським
вченням у його православній або аналогічній інтерпретації;

2) схильність до тлумачення права як позитивного закону, зміст якого
зумовлений не стільки природними приписами, скільки потребами
суспільства, які, врешті-решт, краще за всіх знає держава (монарх,
диктатор, одноосібний лідер), що втілює їх у законодавчих постановах;

3) організація і проведення законотворчих, систематизаційних,
дослідницьких та інших робіт у галузі права «за ініціативою зверху»;

4) обмеженість творчого пошуку правознавців, і як результат — втрата
авторитету і значення юриспруденції;

5) тенденція до обмеження «надмірного» розширення сфери
приватно-правового регулювання, прагнення забезпечити максимально
можливі контроль і втручання держави у стосунки приватних осіб. У
результаті приватне право виявляється «розбавленим» публічно-правовими
нормами і нерідко тлумачиться як «господарське» або інше подібного роду;

6) недостатньо чітке розмежування між правовими інститутами й
інституціями, з одного боку, і державними інституціями іншого типу
(наприклад адміністративними, управлінськими установами), — з другого;

7) відсутність теоретично обгрунтованої і офіційно визнаної
концепції наступництва права взагалі і приватного права зокрема в межах
однієї держави або цивілізації. Внаслідок цього таке явище, як рецепція
права, відбувається в латентних формах, має обмежений і непослідовний
характер;

8) акцентування уваги головним чином не на правах, а на обов’язках
учасників цивільних відносин (Є.О. Харитонов).

Похожие записи