Реферат на тему:

Значення митної діяльності та законодавство про неї. Державна митна
служба та її правовий статус

Успішний розвиток будь-якої країни значною мірою залежить від уміння
організувати захист її економічних інтересів. Одним із важливих способів
такого захисту є правильно організована і чітко налагоджена митна
справа, в межах якої визначається порядок переміщення через митний
кордон товарів та інших предметів, вирішуються питання митного
регулювання, пов’язані з установленням мита та митних зборів, процедури
митного контролю, використовуються інші засоби проведення в життя митної
політики. Адже відомо, що, наприклад, безконтрольний вивіз із держави
товарів, скарбів, культурних цінностей завдає значної шкоди її
економічним та іншим інтересам.

Не може бути успішною і боротьба із злочинністю, коли до держави через
її кордони безконтрольно і незаконно, контрабандним шляхом надходять
зброя, наркотики тощо. Тому не випадково у багатьох державах світу, в
тому числі в Україні, митні органи належать до системи правоохоронних
органів.

Для України митна діяльність — відносно нова справа. У 1991 р. (за часів
існування СРСР) у нашій республіці функціонувало 26 митниць, керівництво
якими здійснювали союзні органи. У 1992 р. в Україні було створено понад
50 митниць. Керував митною справою спеціально створений для цього орган
— Державний митний комітет України.

8 лютого 1997 р. Указом Президента України він був ліквідований і
замість нього створена Державна митна служба України, яка є і зараз. Це
єдина загальнодержавна система, яка складається з митних органів і
спеціалізованих митних установ та організацій.

Митна служба України — це досить складна і розгалужена система, яка
включає 51 митницю, з яких 10 регіональних, спеціалізовані управління та
організації. Контроль за переміщенням товарів за кордон забезпечують
нині 137 постів, а на державному кордоні діють 144 міжнародні, 35
міждержавних пунктів пропуску, 50 пунктів спрощеного переходу. Всього в
митній службі працює 18 тис. осіб. За останніми даними, через кордон
щодоби пропускається понад 100 тис. громадян, 20 тис. транспортних
засобів, близько 1 млн. т вантажів, оформляється 4 тис. вантажних митних
декларацій.

Про ефективність діяльності митної служби свідчить хоча б такий факт: у
1995 р. у Держбюджет України було перераховано 340 млн. грн., а у
2000 р. — вже 9,02 млрд. грн., тобто в 26 разів більше. Питома вага
внеску митних органів за період 1995—2000 рр. зросла з 2,8 % від усіх
надходжень до дохідної частини Держбюджету до 27 % (майже в 10 разів).

Створення митної служби в Україні зумовило необхідність розроблення і
прийняття відповідних законодавчих та інших нормативних актів, які б
забезпечили правове регулювання її діяльності. 12 грудня 1991 р.
Верховною Радою України був прийнятий Митний кодекс України, в якому
визначалися принципи організації митної справи в нашій державі з метою
сприяння формуванню ринкової економіки та активізації її
зовнішньоекономічної діяльності на основі єдності митної території, мита
та митних засобів. Кодекс був спрямований на забезпечення дотримання
митними, іншими державними органами, суб’єктами зовнішньоекономічної і
господарської діяльності, а також громадянами прав та обов’язків у
галузі митної справи. 11 липня 2002 р. Верховною Радою України прийнято
новий Митний кодекс України, норми якого вирішують досить широкий спектр
питань у сфері митного регулювання.

Варто вказати, що значна кількість питань стосовно митної діяльності
була врегульована законами України. Так, 5 лютого 1992 р. Верховна Рада
України прийняла Закон України «Про Єдиний митний тариф», який визначив
порядок формування та застосування єдиного митного тарифу України при
ввезенні на її митну територію та вивезенні за її межі товарів та інших
предметів з метою обкладання їх митом. Відповідно до цього Закону
Кабінет Міністрів України розробив і Декретом від 11 січня 1993 р.
затвердив Єдиний митний тариф України. Взагалі слід зазначити, що до
названого Закону вносилось дуже багато змін. Врешті-решт це спричинило
прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. нового Закону України
«Про Митний тариф України», але і він не є стабільним, адже до нього за
час, що минув з моменту його прийняття, рядом законів України (від
12 липня 2001 р., від 4 жовтня 2001 р., 10 січня 2002 р. та 7 березня
2002 р.) уже внесені зміни.

Чимало нормативно-правових актів з митних питань прийняв Кабінет
Міністрів України. До них можна віднести декрети «Про оподаткування
бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономічної
діяльності» від 9 грудня 1992 р., «Про порядок обкладання митом
предметів, які вивозяться (пересилаються) громадянами за митний кордон
України» від 20 грудня 1992 р. (28 січня 1994 р. був прийнятий Закон
України «Про порядок обкладання митом предметів, які вивозяться
(пересилаються) громадянами за митний кордон України», що скасував уже
названий Декрет), «Про порядок обкладання митом предметів, які ввозяться
(пересилаються) громадянами в Україну» від 11 січня 1993 р., «Про
квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)» від 12 січня
1993 р., «Про порядок реалізації квот і видачі ліцензій на експорт
товарів у 1993 р.» від 12 січня 1993 р., «Про вивізне (експортне) мито у
1993 р.» від 11 січня 1993 р. та деякі інші. За період 1995—2002 рр.
було прийнято біля 140 постанов Кабінету Міністрів України, зокрема у
2002 р. такі: «Про затвердження складу Митно-тарифної ради України» (10
січня), «Про затвердження переліку та обсягу товарів, що ввозяться на
митну територію України і використовуються для розширення виробництва та
виробничої діяльності підприємств з виготовлення боєприпасів, їх
елементів та виробів спецхімії» (13 березня), «Про перелік обсягів і
порядок ввезення товарів, що використовуються для будівництва та
виробничої діяльності підприємств з виробництва автомобілів і
комплектуючих виробів до них і не оподатковуються під час ввезення їх на
митну територію України» (1 червня) та ін.

Ряд важливих питань митної справи врегульовано указами Президента
України. Так, свого часу були видані укази, якими затверджувалися
положення про Державну митну службу України, про Державний митний
комітет України, про Концепцію трансформації митного тарифу України на
1996—2005 рр. відповідно до системи ГАТТ/СОТ.

Велику кількість нормативно-правових актів, що стосуються митної справи,
приймає Державна митна служба України.

Державна митна служба та її правовий статус

З метою організації державного управління митною справою в Україні в
1991 р., як зазначалося, був створений Державний митний комітет України.
Зазначений комітет функціонував до 8 лютого 1997 р., коли відповідно до
Указу Президента України він був ліквідований і створена Державна митна
служба України. Цим же Указом було затверджено Положення про дану
службу. Відповідними указами Президента до нього неодноразово вносилися
зміни. Останнє ж Положення про Державну митну службу України затверджене
Указом Президента України від 24 серпня 2000 р. У ньому визначені
завдання, повноваження, структура митної служби та врегульовані інші
питання. Згідно з цим Положенням Державна митна служба України
(Держмитслужба України) є центральним органом виконавчої влади зі
спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики у
сфері митної справи. Діяльність її спрямовується і координується
Кабінетом Міністрів України.

У своїй роботі Держмитслужба керується Конституцією України, законами
України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також
положенням про неї.

*

,

? ? th

gdi&•

&

¤E них інтересів України; контроль за дотриманням законодавства України
про митну справу; використання засобів митно-тарифного та нетарифного
регулювання під час переміщення через митний кордон України товарів та
інших предметів; удосконалення митного контролю, митного оформлення
товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон
України; здійснення разом з Національним банком України комплексного
контролю за валютними операціями; здійснення разом з іншими
уповноваженими центральними органами виконавчої влади заходів щодо
захисту інтересів споживачів товарів і дотримання учасниками
зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку;
боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил; розвиток
міжнародного співробітництва у сфері митної справи.

Крім того, Держмитслужба України узагальнює практику застосування
законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє
пропозиції про вдосконалення законодавства та в установленому порядку
вносить їх на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України.
У межах своїх повноважень вона організовує виконання актів
законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Наявність закріплених за Держмитслужбою України основних завдань
обумовлює здійснення нею відповідних повноважень, реалізація яких дає
змогу їй виконувати ці завдання. Повноваження, як і завдання, є
невід’ємними елементами компетенції та правового статусу будь-якого
органу, зокрема Держмитслужби України. Відповідно до Положення про неї
вона має такі повноваження: організовує та контролює діяльність митних
органів; забезпечує своєчасне і повне внесення до державного бюджету
коштів від податків, зборів (обов’язкових платежів), справляння яких
згідно із законодавством покладено на митні органи; вживає разом з
іншими органами виконавчої влади заходи, спрямовані на недопущення
незаконного вивезення за кордон цінностей, що становлять культурне або
історичне надбання українського народу; сприяє у межах своєї компетенції
здійсненню заходів щодо захисту прав споживачів товарів, які ввозяться в
Україну, а також прав інтелектуальної власності у процесі
зовнішньоекономічної діяльності; розробляє та виконує самостійно або у
взаємодії з іншими органами виконавчої влади заходи щодо запобігання
контрабанді, порушення митних правил та їх припинення; організовує та
контролює відповідно до законодавства проведення митними органами
дізнання у справах про контрабанду та здійснення ними провадження у
справах про порушення митних правил; веде митну статистику; веде разом з
іншими уповноваженими органами виконавчої влади Українську класифікацію
товарів зовнішньоекономічної діяльності; здійснює верифікацію
(встановлення достовірності) сертифікатів про походження товарів з
України; здійснює в межах своєї компетенції державну політику у сфері
охорони державної таємниці, контроль за забезпеченням її охорони у
системі митних органів України, а також організаційно-технічні заходи
щодо застосування засобів криптографічного й технічного захисту
інформації, охорона якої забезпечується державою згідно із
законодавством, та додержання посадовими особами митних органів України
вимог законодавства стосовно порядку одержання, використання, поширення
та збереження такої інформації; реалізовує у межах своєї компетенції
державну кадрову політику; бере участь у підготовці проектів програм
розвитку митної справи, соціального захисту її працівників; створює,
реорганізовує та ліквідовує в установленому порядку регіональні митниці,
митниці, спеціалізовані митні управління та організації, установи і
навчальні заклади; організовує реконструкцію та спорудження пунктів
пропуску через державний кордон України для автомобільного сполучення;
здійснює відповідно до законодавства України функції з управління
об’єктами державної власності, що належать до сфери її управління;
забезпечує гласність у діяльності митних органів, здійснює в
установленому законодавством порядку інформування суб’єктів
зовнішньоекономічної діяльності та громадян з питань митного
законодавства; бере участь у підготовці міжнародних договорів України,
готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, у межах
своєї компетенції укладає міжнародні договори України; виконує інші
функції, що випливають з покладених на неї завдань.

Крім того, Держмитслужба України має право: залучати спеціалістів
центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та
організацій (за погодженням з їх керівниками) до розгляду питань, що
належать до її компетенції; представляти Кабінет Міністрів України за
його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання
міжнародних договорів України; одержувати в установленому законодавством
порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, а також
громадян інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання
покладених на неї завдань; скликати у певному порядку наради з питань,
що належать до її компетенції.

Слід зазначити, що Держмитслужба України під час виконання покладених на
неї завдань взаємодіє з іншими центральними та місцевими органами
виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з
відповідними органами іноземних держав. Вона здійснює свої повноваження
безпосередньо та через регіональні митниці, митниці, спеціалізовані
митні управління та організації, а ще в межах своїх повноважень на
основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і
контролює їх виконання.

У разі потреби Держмитслужба України видає разом з іншими центральними
та місцевими органами виконавчої влади спільні акти. Нормативно-правові
акти її підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку.
Крім того, у випадках, передбачених законодавством, рішення
Держмитслужби України є обов’язковими до виконання центральними та
місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування,
підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності, а також
громадянами.

Діяльність Держмитслужби України очолює голова, якого призначає на
посаду та звільняє з посади Президент України у визначеному законом
порядку. Він має заступників, які призначаються на посаду та
звільняються з посади відповідно до законодавства. Заступники виконують
за дорученням голови окремі його функції, заміщають його в разі
відсутності або неможливості здійснювати свої повноваження.

Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції
Держмитслужби України, обговорення найважливіших напрямів її діяльності
в даному органі утворюється колегія у складі його голови (голова
колегії), заступників голови за посадою, працівників Держмитслужби
України та інших митних органів. Членів колегії затверджує і звільняє
від виконання обов’язків Кабінет Міністрів України за поданням голови.

Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій з основних
напрямів діяльності митних органів, обговорення найголовніших програм та
інших питань у Держмитслужбі України може створюватися наукова рада з
учених та висококваліфікованих спеціалістів.

Література

Міжнародне співробітництво України у правовій сфері.- Харків: Фоліо,
1975.- 408с.

Наукові праці Одеської національної юридичної академії.- Одеса: Юридична
література, 2002.- 324с.

Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні.- Львів: ЛНУ,
2002.- 312с.

Дахно Іван Іванович Міжнародне економічне право.- К.: МАУП, 2000.- 158с.

Міжнародне право в схемах і таблицях: Навчальний посібник(для студентів
юридичного факультету)/ Укладач Бичківський О.П.- Запоріжжя: ЗДУ, 2002.-
210с.- 9.58

Похожие записи