Реферат на тему:

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Гарантією захисту прав та законних інтересів фізичних, юридичних осіб,
держави, забезпечення законності та обґрунтованості рішень, ухвал суду
першої інстанції, що не набрали чинності, є апеляційне провадження.
Діяльність суду апеляційної інстанції щодо здійснення правосуддя
різноманітна за своїм спрямуванням та змістом. Однак результатом такої
діяльності завжди є судовий акт захисту права. За результатами розгляду
справи суд апеляційної інстанції ухвалює рішення чи постановляє ухвалу.

Ухвала суду апеляційної інстанції, постановлена за результатами розгляду
апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора, якою вирішується
питання про законність, обґрунтованість рішення чи ухвали суду першої
інстанції (якщо остання підлягає оскарженню в апеляційному порядку), що
не набрали чинності, повинна бути логічно послідовною, юридично
обґрунтованою, а тому за змістом має відповідати встановленим вимогам.
Цивільне процесуальне законодавство України, що визначає зміст ухвали
суду апеляційної інстанції зокрема та апеляційного провадження взагалі,
є досить новим. У зв’язку з цим низка питань, що стосуються змісту цієї
постанови суду апеляційної інстанції, постановленої за результатами
розгляду апеляційної скарги, апеляційного подання на рішення, ухвалу
суду першої інстанції, потребують наукового дослідження та вирішення.
Хоча діяльність суду апеляційної інстанції щодо викладення змісту
вказаних ухвал містить певні напрацювання, однак судова практика, що
склалася, ще не перевірена тривалим часом. За такий короткий термін ще
не сформувалась єдина практика застосування правових норм, що визначають
зміст зазначеної ухвали суду апеляційної інстанції. Проблемні питання,
що стосуються змісту цього виду постанов суду апеляційної інстанції, не
знайшли належного висвітлення і в сучасній науковій літературі. Зміст
ухвали суду апеляційної інстанції розглядали Л.Є. Гузь [1, С.40],
П.І. Шевчук, В.В. Кривенко [2, С.37-38; 3, С.22-24], М.Й. Штефан [4,
С.595], В.А. Кройтор [5, С.402-404]. Однак дані дослідження не
забезпечили повного розгляду цього складного питання.

Недостатнє дослідження змісту ухвали суду апеляційної інстанції,
постановленої за результатами розгляду апеляційної скарги, апеляційного
подання прокурора на рішення, ухвалу суду першої інстанції, що не
набрали чинності, відсутність сталої судової практики, важливість для
законотворчої та правозастосовчої діяльності свідчать про актуальність
розгляду зазначеної проблематики. Отож дослідження проблемних питань, що
стосуються змісту вказаної ухвали суду апеляційної інстанції, і буде
складати ціль даної роботи. Для її досягнення визначені наступні
завдання: аналіз норм діючого цивільного процесуального законодавства
України, що визначають зміст ухвали суду апеляційної інстанції,
постановленої за результатами розгляду апеляційної скарги, апеляційного
подання прокурора на рішення, ухвали суду першої інстанції (якщо остання
підлягає оскарженню в апеляційному порядку), що не набрали чинності;
розгляд її частин; внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавства.

Зміст – це єдність усіх основних елементів цілого, його якостей і
зв’язків, що існує і виражається в формі і невід’ємне від неї [6,
С.606].

Зміст ухвали – це її структура, елементи. Зміст ухвали суду апеляційної
інстанції визначається ст.313 ЦПК України [7]. Вказана стаття містить
перелік вимог, які ставляться до змісту ухвали, що постановляється за
результатами розгляду апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора
на рішення (ч.1-3), ухвалу (ч.4) суду першої інстанції та викладаються в
певному порядку.

Провівши аналіз зазначеної статті можна дійти висновку, що відповідні
елементи змісту вказаної ухвали суду апеляційної інстанції, об’єднані
найближчою метою, можна згрупувати. За елементами змісту ухвала суду
апеляційної інстанції складається з вступної, описової, мотивувальної та
резолютивної частин. Крім того, у самій статті, зокрема у п.9,
вказується, що в ухвалі суду апеляційної інстанції зазначаються наслідки
розгляду апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора, які
формулюються в резолютивній частині ухвали. Тобто ст.313 ЦПК України
містить посилання на одну із частин. Тому у застосуванні вищевказаного
поділу на частини немає сумніву. Такого ж поділу ухвали суду апеляційної
інстанції на вказані частини дотримуються Л.Є. Гузь [1, С.40],
П.І. Шевчук, В.В. Кривенко [2, С.37-38; 3, С.22-24], В.А. Кройтор [5,
С.402-404].

Розглянемо зміст ухвали, що постановляється за результатами розгляду
апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора на рішення суду
першої інстанції та встановлений ч.1-3 ст.313 ЦПК України шляхом аналізу
її частин.

Вступна – це перша початкова частина ухвали суду апеляційної інстанції.
Її утворюють п.1-4 ч.1 ст.313 ЦПК України. Так, в даній частині
зазначається: 1) час і місце її постановлення; 2) назва суду, прізвище і
ініціали головуючого та суддів; 3) прізвище та ініціали секретаря
судового засідання; 4) особи, які беруть участь у справі.

На нашу думку норми, що регулюють вказану частину мають низку прогалин.
Зокрема, першою вимогою має бути зазначення найменування документа –
«Ухвала». За необхідне було б зазначити в даній частині й порядковий
номер справи, що розглядається. Суттєвим недоліком є й те, що ця норма
не містить вказівки щодо зазначення чи то відкритого, чи то закритого
судового засідання.

Л.Є. Гузь зазначає, що у вступній частині ухвали суду апеляційної
інстанції вказується за чиєю апеляційною скаргою, апеляційним поданням
розглядається справа, який суд постановив рішення (ухвалу), що
оскаржується і дата його постановлення [1, С.37].

Перелічені вище вимоги індивідуалізують ухвалу. Проте їхнє призначення
цим не обмежується. Так, наприклад, вказівка на час постановлення ухвали
суду апеляційної інстанції необхідна для визначення моменту набрання нею
чинності; вказівка на склад суду необхідна для можливості перевірки його
законності.

Наступною частиною ухвали суду апеляційної інстанції, постановленої за
результатами розгляду апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора
на рішення суду першої інстанції, що не набрало чинності, є описова.
Описова частина ухвали суду апеляційної інстанції, відповідно до п.5 ч.1
ст.313 ЦПК України, повина містити передусім зміст заявлених вимог, який
має бути викладено у стислій, але вичерпній формі. Можливо, правильно
було б сформулювати дану вимогу наступним чином:»В ухвалі суду
апеляційної інстанції зазначається короткий зміст заявлених вимог особи,
що подала апеляційну скаргу, апеляційне подання, поданих заперечень
осіб, які беруть участь у справі». В цій частині ухвали зазначається
посилання на рішення суду першої інстанції (п.6 ч.1 ст.313 ЦПК).
Кінцевим елементом описової частини є зазначення в ній узагальнених
доводів апеляційної скарги, апеляційного подання (п.7 ч.1 ст.313 ЦПК
України), відповідно до яких рішення суду першої інстанції, що не
набрало чинності, вважається особою, яка її подала, прокурором
неправильним. Дана норма містить посилання лише на доводи апеляційної
скарги, апеляційного подання, але нічого не зазначає про доводи осіб,
які беруть участь у справі, у випадку подачі ними пояснень або
заперечень у відповідності до ст.296 ЦПК. Адже ж вони за змістом та
формою повинні відповідати вимогам, що ставляться до апеляційної скарги,
апеляційного подання прокурора.

Заявлені вимоги, узагальнені доводи викладаються в тому вигляді як вони
подавались особами, які беруть участь у справі, в апеляційній скарзі,
апеляційному поданні, запереченні, поясненні. Отже, в описовій частині
ухвали суду апеляційної інстанції викладається позиція осіб, які беруть
участь у справі, стосовно законності, обґрунтованості оскаржуваного,
опротестованого рішення суду першої інстанції.

Ухвала суду апеляційної інстанції повинна бути мотивованою.
Вмотивованість є однією із найважливіших вимог, що ставляться до ухвал
суду апеляційної інстанції. Мотивувальна частина зазначеної ухвали – це
її аналітична частина, що слугує основою для висновків суду апеляційної
інстанції щодо законності, обґрунтованості оскарженого, опротестованого
рішення суду першої інстанції. Вона свідчить про якість перевірки
рішення суду першої інстанції. Викладення мотивів, з яких видно як судом
оцінені докази, чим керувався суд при вирішенні справи, чому суд дійшов
саме такого висновку, має велике значення як для учасників процесу, так
і для суду апеляційної інстанції та робить ухвалу суду переконливою.

П.8 ч.1 ст.313 ЦПК містить вимоги стосовно мотивувальної частини ухвали
суду апеляційної інстанції. Зокрема, в ухвалі зазначаються мотиви, за
якими суд апеляційної інстанції дійшов до свого висновку. Вони повинні
бути ретельно аргументовані, спиратись на матеріали наявні в справі,
нові факти чи засоби доказування, подані згідно п.5 ч.2 ст.293 ЦПК. Свої
висновки він повинен порівняти з висновками, яких дійшов суд першої
інстанції, що дозволяє з’ясувати питання про їхню правильність або
неправильність.

Суд апеляційної інстанції зобов’язаний викласти в мотивувальній частині
ухвали свої міркування щодо правильності застосування судом першої
інстанції матеріальних та процесуальних норм [2, С.38]. Мотивувальна
частина починається вказівкою на те, що суд перевірив, дослідив докази
(у випадку подачі нових доказів), а також висновком суду щодо доводів і
міркувань, викладених в апеляційній скарзі, апеляційному поданні
прокурора. Після цього зазначаються підстави відхилення скарги, подання,
скасування, зміни рішення.

???????¤?$????L???L?ного доводу скарги, подання, що ставить під сумнів
правильність рішення суду першої інстанції. Так, у відповідності до ч.2
ст.313 ЦПК при відхиленні апеляційної скарги, апеляційного подання
прокурора суд апеляційної інстанції повинен в ухвалі зазначити конкретні
обставини і факти, що спростовують їхні доводи.

Суд апеляційної інстанції може дійти висновку й щодо скасування рішення
суду першої інстанції з: 1) направленням справи на новий розгляд;
2) закриттям провадження в справі або залишенням заяви без розгляду.
Підстави для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд
встановлені ст.307 ЦПК України, ними є: розгляд справи неповноважним
суддею, ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглядав
справу, розгляд справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть
участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання,
вирішення судом питання про права та обов’язки осіб, які не були
притягнуті до участі в справі. Рішення суду підлягає скасуванню в
апеляційному порядку з закриттям провадження у справі або залишенням
заяви без розгляду з підстав, передбачених ст.ст.227, 229 ЦПК України.
Зазначене положення не застосовується до випадків, коли після ухвалення
рішення судом першої інстанції у справі, в якій фізична особа – сторона
в спірних правовідносинах, померла після ухвалення рішення, внаслідок
чого не може бути здійснено правонаступництво.

У відповідності до ч.3 ст.313 ЦПК України у разі скасування рішення суду
першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої
інстанції в ухвалі зазначається, в чому полягає неправильність рішення.

Суд апеляційної інстанції може дійти й висновку про необхідність
часткового задоволення апеляційної скарги чи апеляційного подання
прокурора на рішення суду першої інстанції та часткової зміни рішення
суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, викладаючи мотивувальну частину, повинен
послатись на закон, яким він керувався при постановленні ухвали.
Формулювання даної вимоги відрізняється від вимоги, що ставиться до
змісту рішення суду апеляційної інстанції п.10 ч.1 ст.314 ЦПК, у
відповідності до якого у ньому зазначається назва, стаття, її частина,
абзац, пункт, підпункт закону, за яким вирішено справу, норми
процесуального закону, яким суд керувався.

У резолютивній частині ухвали суду апеляційної інстанції, що є
завершальною, cуд у точній відповідності до своїх повноважень,
визначених ст.305 ЦПК, повинен сформулювати коротко і чітко свій
кінцевий висновок щодо наслідків розгляду апеляційної скарги,
апеляційного подання (п.9 ч.1 ст.313 ЦПК). Висновки суду повинні
випливати із мотивувальної частини ухвали, узгоджуватись з нею та
відповідними повноваженнями, наданими суду апеляційної інстанції. Текст
резолютивної частини ухвали суду апеляційної інстанції повинен бути
викладений в чіткій, лаконічній, імперативній формі. Як при скасуванні
рішення, так і при залишенні його без зміни в резолютивній частині
ухвали слід зазначити, рішення якого суду і в якій справі скасовується
або залишається без змін.

У випадку часткового скасування рішення точно вказується, в якій частині
воно скасовується, а в якій – залишається без зміни [2, С.38].

У резолютивній частині ухвали апеляційного суду має міститися вказівка
на зміну розподілу або повернення судових витрат у випадках передбачених
ч.5 ст.75 ЦПК. У відповідності до даної статті, якщо суд вищестоящої
інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінить рішення, він,
відповідно, змінює розподіл судових витрат. У разі скасування рішення і
закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду суд, який
скасував рішення, вирішує питання про повернення судових витрат,
пов’язаних з подачею скарги.

Слід зазначити, що положення щодо зміни розподілу або повернення судових
витрат не містяться у переліку вимог, що ставляться до змісту ухвали,
тобто у ч.1-3 ст.313 ЦПК.

На нашу думку, однією з вимог, що ставляться до змісту ухвали суду
апеляційної інстанції, зокрема її резолютивної частини, має бути
зазначення в ній строку і порядку оскарження ухвали. Така вимога
зазначена лише щодо змісту рішення суду апеляційної інстанції. Адже у
відповідності до ст.320 ЦПК України, як рішення, так і ухвала суду
апеляційної інстанції можуть бути оскаржені, опротестовані у касаційному
порядку. Строки подачі касаційної скарги, касаційного подання і на
рішення, і на ухвалу суду апеляційної інстанції однакові – протягом
одного місяця з дня проголошення (ст.321 ЦПК України). Порядок подачі
рішення та ухвали теж співпадають – через суд першої інстанції, в якому
знаходиться справа. Така вимога, як бачимо, потребує закріплення на
законодавчому рівні шляхом внесення відповідних доповнень.

Відтак ми розглянули зміст ухвали суду апеляційної інстанції, що
постановляється за результатами розгляду апеляційної скарги,
апеляційного подання на рішення суду першої інстанції, що не набрало
чинності.

Стосовно змісту ухвали суду апеляційної інстанції, що постановляється за
результатами розгляду апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора
на ухвалу суду першої інстанції, яка підлягає самостійному оскарженню,
опротестуванню в суді апеляційної інстанції, то вимоги щодо нього
визначаються ч.4 ст.313 ЦПК України. У відповідності до вказаної статті
в ухвалі суду апеляційної інстанції, постановленій при розгляді скарги
на ухвалу суду першої інстанції, зазначаються відомості, передбачені
пунктами 1-4 частини першої статті 313 ЦПК, з посиланням на ухвалу суду
першої інстанції. Незрозуміло, чому в цій ухвалі зазначаються лише
відомості, передбачені пунктами 1-4 частини першої вищевказаної статті.
Адже у будь-якому випадку ухвала суду апеляційної інстанції має містити
мотиви, за якими суд дійшов до певного висновку, посилання на закон, і
на кінець, наслідки розгляду апеляційної скарги, апеляційного подання.

Провівши аналіз змісту ухвали суду першої інстанції, ст.ст.305, 310, 312
ЦПК можна прийти до висновку, що не може бути зміст ухвали суду
апеляційної інстанції, постановленої за результати розгляду скарги на
ухвалу суду першої інстанції, таким, яким він визначається ч.4 ст.313
ЦПК. Очевидно, така редакція зазначеної норми є невірною і потребує
внесення змін. До того ж часу при викладені даного питання слід
застосовувати за аналогією п.1-9 ч.1 ст.313 ЦПК України. Тому усі
вищерозглянуті положення встановлені ч.1 вказаної статті і в зв’язку з
цим викладені щодо змісту вступної, описової, мотивувальної,
резолютивної частин ухвали суду апеляційної інстанції, що
постановляється за результатами розгляду апеляційної скарги,
апеляційного подання прокурора на рішення суду першої інстанції, можуть
бути застосовані щодо змісту ухвали суду апеляційної інстанції, що
постановляється за результатами розгляду апеляційної скарги,
апеляційного подання прокурора на ухвалу суду першої інстанції,
звичайно, при цьому посилання треба робити на ухвалу суду першої
інстанції.

Стосовно мотивувальної частини ухвали суду апеляційної інстанції, що
постановляється за результатами розгляду апеляційної скарги, подання на
ухвалу суду першої інстанції, то суд апеляційної інстанції повинен
вказати підстави, в силу яких дійшов висновку про необхідність
відхилення скарги, подання прокурора; зміни ухвали суду першої
інстанції; скасування ухвали суду першої інстанції і направлення справи
на новий розгляд; скасування ухвали суду першої інстанції і
постановлення нової ухвали. Слід зазначити, що законодавець, визначивши
у ст.305 ЦПК України таке повноваження суду апеляційної інстанції при
розгляді скарги на ухвалу суду першої інстанції як зміну або скасування
ухвали і вирішення питання по суті, зазначивши вищевказані підстави у
п.2, 4 ч.1 ст.310 ЦПК, не закріпив у ст.312″Ухвала суду апеляційної
інстанції» вказівки на постановлення судом апеляційної інстанції ухвали
про зміну ухвали суду першої інстанції, про скасування ухвали першої
інстанції і постановлення нової ухвали.

Отже, незважаючи на важливість ухвали суду апеляційної інстанції,
постановленої за результатами розгляду апеляційної скарги, апеляційного
подання на рішення, ухвалу суду першої інстанції, вимоги щодо її змісту
цивільним процесуальним законодавством України регламентовані
недостатньо. Стаття 313 ЦПК, що визначає зміст вказаної ухвали суду
апеляційної інстанції містить прогалини та потребує доопрацювання.
Проведене дослідження спонукає до розгляду інших постанов суду
апеляційної інстанції. Тому подальші розвідки з даної проблематики
вбачаються в детальному дослідженні змісту рішення суду апеляційної
інстанції.

Література

Гузь Л.Е. Методические рекомендации по практическому применению
апелляционного и кассационного производства в судебной практике в свете
нового законодательства // Сборник «Харьков юридический». – 2001. – №7.
– 64с.

Шевчук П.І., Кривенко В.В. Апеляційне провадження за новим цивільним
процесуальним законодавством // Вісник Верховного Суду України. – 2001.
– №4. – С.30-39.

Шевчук П.І., Кривенко В.В. Апеляційне і касаційне оскарження судових
рішень (коментар цивільного процесуального законодавства). – К.:
Видавничий Дім «Юридична книга», 2003. – 80с.

Штефан М.Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей
вищих закладів освіти. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Видавничий
Дім «Ін Юре», 2001. – 696 c.

Кройтор В.А. Защита прав и интересов в суде. Научно-практическое
пособие. Издание третье (с изменениями и дополнениями). – Харьков:
Эспада, 2002. – 528с.

Ожегов С.И. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. – М.: Рус.
яз, 1988. – 750с.

Цивільний процесуальний кодекс України. – К.: Атіка, 2003. – 144с.

Похожие записи