Реферат на тему

Зловживання військовою службовою особою владою або службовим становищем

Стаття ККУ 423:

1. Незаконне використання військовою службовою особою транспортних
засобів, споруд чи іншого військового майна, а також незаконне
використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам, а
також інше зловживання владою або службовим становищем, вчинене з
корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх
осіб, якщо таке діяння заподіяло істотну шкоду,— караються штрафом від
п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або
службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на
строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки,— караються
позбавленням волі на строк від трьох до восьми років,

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені
в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці,— караються
позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років.

Примітки: 1. Під військовими службовими особами розуміються військові
начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи
тимчасово посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або
адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки
за спеціальним дорученням повноважного командування.

2. У статтях 423-426 цього Кодексу істотною шкодою, якщо вона полягає в
завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в двісті
п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів
громадян, а тяжкими наслідками за тієї самої умови вважається шкода, яка
у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів
громадян.

1, Об’єктом злочину є порядок виконання військовими службовими особами
військових формувань України своїх повноважень по забезпеченню
військового правопорядку у сферах: використання військового майна (при
незаконному використанні транспортних засобів, споруд чи іншого
військового майна), проходження

військової служби військовослужбовцями і виконання трудових обов’язків
робітниками і службовцями військових формувань (при незаконному
використанні підлеглого для особистих, послуг чи послуг іншим особам) та
в інших сферах життєдіяльності військових формувань України (при іншому
зловживанні військової службової особи владою або службовим становищем).

2. Предметами злочину є транспортні засоби, споруди та інше військове
майно.

Споруди — це будь-які значні будівлі різного виду і призначення (житлові
й адміністративні будинки, ангари, гаражі, майстерні, електростанції,
під’їзні шляхи, аеропорти, аеродроми, гелікоптерні майданчики, морські
та річкові порти, пристані і т. ін.). Поняття транспортні засоби та інше
військове майно розкрито у коментарі до ст. 410.

Обов’язковою ознакою другої форми цього злочину є підлеглий, який може
виступати як потерпілий. Підлеглими у військового начальника можуть бути
як військовослужбовці та військовозобов’язані під час проходження
відповідних зборів, так і робітники та службовці того чи іншого
військового формування.

3. З об’єктивної сторони цей злочин, на відміну від злочину,
передбаченого ст. 364, може виразитися тільки в діях — у порушенні
службових прав і обов’язків, яке винний міг скоїти лише завдяки своєму
службовому становищу. Ці дії вчинюються всупереч інтересам служби, тобто
не викликаються службовою необхідністю, і суперечать вимогам закону (є
незаконними). Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони цього злочину є
також суспільне небезпечні наслідки у вигляді заподіяння істотної шкоди
і причинний зв’язок між вказаними діями і наслідками.

Дії при зловживанні військової службової особи владою або службовим
становищем можуть мати такі форми: 1) незаконне використання
транспортних засобів, споруд чи іншого військового майна; 2) незаконне
використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим особам; 3)
інше зловживання владою або службовим становищем.

При визначенні поняття використання необхідно спиратися на
цивільно-правове поняття “користування”, яке передбачає можливість
добувати із речі її корисні властивості. При цьому речі, які під час їх
використання не втрачають повністю свої властивості, піддаються
амортизації. При незаконному використанні військового майна військова
службова особа фактично (не юридичне) володіє речами, тобто здійснює
фізичний чи господарський контроль над ними, а також може певним чином
визначати правову долю речі (розпорядитися нею): передати у користування
іншій особі, на зберігання, у заставу тощо.

Незаконне використання транспортних засобів, споруд чи іншого
військового майна має місце тоді, коли службова особа, порушуючи вимоги
законодавства, користується військовим майном так, нібито воно надане їй
для задоволення особистих потреб або побажань третіх осіб. Незаконність
використання транспортних засобів може виражатися у використанні їх,
скажімо, для поїздок у гості, на відпочинок, полювання, рибну ловлю, для
перевезення приватного майна, для будування дачі тощо. При цьому для
кваліфікації скоєного за ст. 423 не має значення, вчинювалися зазначені
дії з метою збагачення (наприклад, перевезення пасажирів чи вантажів
відомчими транспортними засобами за гроші з наступним їх привласненням)
чи з метою ухилитися від оплати відповідних послуг (використання
вантажного автомобіля для перевезення особистих речей без сплати грошей
згідно з діючими у ЗС тарифами).

Незаконне використання транспортних засобів, якими керують підлеглі,
охоплюється тільки цією ознакою. Якщо ж при цьому використовуються й
інші підлеглі, які не є водіями, пілотами і т. п. (наприклад, для
навантажувальних робіт), винному потрібно інкримінувати як незаконне
використання транспортних засобів, так і використання підлеглого для
особистих послуг чи послуг іншим особам (за умови, що злочинний
результат настав як наслідок і тих, і інших дій). Так само діяння
кваліфікується і в разі одночасного незаконного використання споруд чи
іншого військового майна з незаконним використанням підлеглого для
особистих послуг або послуг іншим особам.

Незаконність використання споруд може полягати у передачі їх у тимчасове
користування комерційним структурам під офіси, склади тощо з метою
збагачення, або у використанні їх військовою службовою особою чи
близькими їй особами під дачу, склад, гараж, для власних потреб з
порушенням встановленого порядку використання зазначених споруд.

Використання військовою службовою особою в особистих чи інших
неслужбових цілях державних коштів, наданих ‘їй у службове користування
приміщень, засобів транспорту чи зв’язку, техніки або іншого державного
майна, якщо це завдало державі шкоди на суму, що не перевищує п’яти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тягне адміністративну
відповідальність (див. ч. 1 ст. 15 і ст. 184-1 КАП).

Незаконне використання підлеглого для особистих послуг чи послуг іншим,
особам може виражатися в залученні підлеглого для супроводження чи
доставки в певний пункт багажу, будівництва або ремонту житла, ремонту
приватного транспорту, для охорони майна тощо. Вказані особисті послуги
не обов’язково можуть стосуватися використання фізичної праці
підлеглого.

Для наявності складу злочину, що розглядається, не має значення, чи
будуть надані послуги самому військовому начальникові, його сім’ї або
іншим особам. Якщо такими іншими особами є вищі начальники, то вони, за
наявності відповідних обставин, повинні нести відповідальність як
виконавці, а службові особи, які організували надання таких послуг, — як
організатори цього злочину.

До іншого зловживання військової службової особи владою або службовим
становищем можна віднести випадки незаконної відмови (заборони)
підлеглим чи іншим особам у використанні їх прав і свобод, надання
незаконних переваг особам, які не мають на них права тощо.

Заволодіння шляхом зловживання військовою службовою особою своїм
службовим становищем військовим майном кваліфікується за ч. 2 ст. 410, а
заволодіння нею шляхом зловживання своїм службовим становищем іншим
майном — за ст. 191.

Із змісту примітки до ст. 423 випливає, що істотна шкода, якщо вона
полягає в завданні матеріальних збитків, повинна обчислюватися в заданих
розмірах, незалежно від форми і виду вини, якими характеризується
психічне ставлення винного до суспільне небезпечних наслідків, та від
того, чи була вона наслідком діяння, яке призвело до упущеної вигоди або
до прямого зменшення наявних фондів. Виникнення пожежі чи аварія можуть
бути визнані істотною шкодою, якщо з ними були пов’язані матеріальні
збитки, розмір яких перевищує двісті п’ятдесят неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян.

Якщо істотна шкода полягає в заподіянні фізичної шкоди, цією ознакою
охоплюються випадки заподіяння потерпілому фізичного болю від удару,
побоїв чи мордування, легкого або середньої тяжкості тілесного
ушкодження, фізичних страждань, якими супроводжується незаконне
позбавлення волі чи незаконне введення в організм проти волі особи
наркотичних засобів або психотропних речовин тощо.

Істотна шкода може полягати і в моральній шкоді, коли потерпілому
заподіюються страждання внаслідок фізичного чи психічного впливу, що
призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх
звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших
негативних наслідків морального характеру.

Специфіка зловживання владою або службовим становищем полягає у тому, що
воно може сприяти вчиненню іншими особами будь-яких умисних злочинів
(скажімо, шляхом усунення перешкод для їх вчинення). У таких випадках
вчинення суспільне небезпечного діяння іншими особами стає своєрідним
наслідком службового злочину у вигляді істотної шкоди (тяжкими
наслідками вчинення таких злочинів повинно визнаватися тоді, коли ці
злочини є тяжкими або особливо тяжкими (ст. 12)).

Істотною шкодою встановленому порядку несення військової служби потрібно
визнавати факти вчинення у військовій частині (підрозділі) тих найбільш
серйозних порушень військового правопорядку, які визнаються умисними
військовими злочинами, якщо настання таких наслідків перебуває в
причинному зв’язку зі службовим зловживанням військової службової особи.

4. Суб’єктом злочину може бути тільки військова службова особа. Поняття
військової службової особи визначено у примітці до ст. 423.

Про поняття Військовий начальник див. коментар до ст. 402.

Військовослужбовці, які мають підлеглих під час несення спеціальних
служб (вартової, патрульної, внутрішньої, бойового чергування,
прикордонної) та користуються правом віддавати їм накази в інтересах
виконання завдань тієї чи іншої спеціальної служби, можуть бути
суб’єктами злочину, що розглядається, тільки за умови, якщо вчиненою
ними під час несення спеціальної служби неправомірною дією порушуються
загальні службові обов’язки начальників, зокрема обов’язки виносити
рішення й видавати накази лише в інтересах служби, виховувати підлеглих
і вести роботу щодо зміцнення військової дисципліни, забезпечувати
внутрішній порядок у військовій частині (підрозділі) і т. ін.

Оскільки такі дії, як незаконне використання підлеглого для особистих
послуг чи послуг іншим особам, можуть бути вчинені тільки у сфері
владних повноважень тієї чи іншої військової службової особи, то
суб’єктом другої форми розглядуваного злочину можуть бути тільки
військові начальники.

Друга категорія військових службових осіб — це військовослужбовці, які
займають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням
організаційно-розпорядчих обов’язків. В умовах ЗС та інших військових
формувань України найчастіше ними є військові начальники (керівники
військових формувань, військових частин, установ, командири військових
підрозділів, начальники управлінь, напрямків, відділів, кафедр тощо).

Організаційно-розпорядчі обов’язки виконують також судді військових
судів, які не є головами чи заступниками голів відповідних військових
судів, слідчі та помічники військових прокурорів, слідчі СБ, які не є
керівниками підрозділів, офіцери — професорсько-викладацький склад
військово-навчальних закладів (під час прийому іспитів з виставленням
оцінок та прийняття інших рішень, що мають значення юридичних дій),
військові лікарі та інші військово-медичні працівники, у т.ч. працівники
військово-лікарських комісій (під час проведення оцінки придатності до
військової служби та прийняття інших рішень, що мають значення юридичних
дій), офіцери — працівники оперативних та оперативно-розшукових
підрозділів СБ та ПВ, оперативних та деяких інших підрозділів ЗС тощо.
Характерним для всіх означених осіб є те, що вони несуть самостійну
відповідальність за доручену ділянку роботи (ведення
оперативно-розшукової чи кримінальної справи, розгляд кримінальної
справи тощо) та не мають підлеглих за посадою. Зазначені військові
службові особи можуть бути визнані військовими начальниками лише у
конкретній кримінальній справі, якщо буде доведено, що злочин був
вчинений ними, наприклад, стосовно підлеглого за військовим званням.

Військовослужбовці — професорсько-викладацький склад
військово-навчальних закладів та ті, які є військово-медичними
працівниками, поза межами виконання ними дій та прийняття рішень, що
мають юридичне значення, не можуть визнаватися військовими службовими
особами. Але, крім того, що вони можуть приймати іспити (давати оцінку
придатності до військової служби тощо), вони, як офіцери, можуть бути
призначені дізнавачами, членами внутрішньоперевірних комісій, черговими
частин або начальниками ешелонів (команд), і підчас виконання таких
спеціальних доручень повноважного командування визнаються військовими
службовими особами.

Третя категорія військових службових осіб — це військовослужбовці, які
обіймають постійно чи тимчасово посади, пов’язані з виконанням
адміністративно-господарських обов’язків. В умовах військової служби
посадами, пов’язаними з виконанням адміністративно-господарських
обов’язків, є посади офіцерів та прапорщиків продовольчої, речової,
фінансової служби військової частини (установи) та їм подібні. Не можна
визнавати військовими службовими особами комірників, завідувачів
сховищами та інших осіб, дії яких з управління майном мають фактичний, а
не юридичний характер. Щодо довіреного їм майна ці особи здатні вчинити
тільки злочинні дії, характер яких не може вийти за межі привласнення
або розтрати такого майна чи порушення обов’язків щодо охорони майна,
тобто злочинів, суб’єктом яких не є службова особа.

Організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські обов’язки
можуть виконувати також військові службові особи, які тимчасово займають
“відповідні посади. Тимчасове зайняття посади — це зайняття її в межах
певного терміну, визначеного, як правило, службовою необхідністю (на
період відпустки, хвороби, відрядження керівника, підбору на посаду
керівника відповідного працівника тощо), та в порядку, встановленому
законодавством для заміщення відповідної посади.

У примітці до ст. 423 не йдеться про те, що військові службові особи
повинні займати посади, пов’язані з виконанням певних обов’язків тільки
у військових частинах та установах. Тому відрядження військовослужбовця
до іншого державного органу слід розцінювати як спеціальне доручення
повноважного командування виконувати ті чи інші обов’язки в інтересах
держави поза військовою установою.

Не можуть визнаватися військовими службовими особами військовослужбовці,
які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, оскільки вони не
займають посад і за своїми військовими званнями є рядовими.

Виконавцем зловживання військової службової особи владою або службовим
становищем та співвиконавцем цього злочину може бути тільки військова
службова особа, а іншим співучасником — як військова службова особа, так
і інший військовослужбовець, а також цивільна особа, у т.ч. службова.

5. На визначення суб’єктивної сторони злочину істотно впливає його
специфіка, яка полягає у тому, що зловживання владою або службовим
становищем є не самоціллю, а способом, за допомогою якого службова особа
хоче домогтися певного вигідного для себе, чи інших осіб результату.
Вина при зловживанні військової службової особи владою чи службовим
становищем може бути умисною або мати змішану форму.

Під корисливими мотивами слід розуміти бажання військової службової
особи мати незаконні вигоди матеріального характеру: отримати гроші,
майно для себе, своїх родичів чи близьких; звільнити себе, родичів чи
близьких від яких-небудь платежів.

Інша особиста зацікавленість — це інші, крім корисливих, мотиви, що є
несумісними з інтересами військової служби: нездоровий кар’єризм,
бажання приховати свою бездіяльність, запобігти дисциплінарного
стягнення чи звільнення з військової служби, притягнення до
адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності, помста,
заздрість тощо Основною рисою іншої особистої зацікавленості є бажання
особи задовольнити особисті потреби всупереч інтересам військової
служби. Якщо такого бажання не встановлено, правомірно говорити про
відсутність суспільної небезпеки діяння.

Одним із видів іншої особистої зацікавленості є бажання задовольнити
інтереси третіх осіб. При цьому бажання зробити послугу родичу,
приятелю, начальнику та бажання останніх прийняти таку послугу, як
правило, збігаються, хоча останнє і не обов’язкове.

6. Кваліфікуючою ознакою злочину є спричинення тяжких наслідків. Якщо
вони полягають у завданні матеріальних збитків, то тяжкими наслідками
вважається шкода, яка більше ніж у п’ятсот разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Під тяжкими наслідками при зловживанні військової службової особи владою
чи службовим становищем розуміється смерть однієї або більше осіб,
заподіяння тяжких чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень одній, двом
чи більше особам, самогубство потерпілого. Визнавати тяжкими наслідками
катастрофу, аварію, пожежу тощо, якщо вони не потягли відповідних
наслідків у вигляді фізичної шкоди, звичайно можна лише за умови, якщо
пов’язана з їх виникненням матеріальна шкода перевищує п’ятсот
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

В умовах військової служби до тяжких наслідків військових службових
злочинів належать найбільш серйозні форми підриву військової дисципліни
та боєготовності підрозділу, частини. Найбільш серйозними порушеннями
військового правопорядку, як це випливає зі ст. 401, є військові
злочини. Вчинення в результаті службового зловживання тих із них, які є
тяжкими чи особливо тяжкими (непокора, вчинена групою осіб, опір
начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків,
вчинені групою осіб або із застосуванням зброї, дезертирство зі зброєю
тощо), слід визнавати тяжким наслідком цього злочину і кваліфікувати
його за ч. 2 ст. 423.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його в умовах
воєнного стану або в бойовій обстановці.

Дисциплинарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999р. (розділ
3).

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р.
(розділ 2).

Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня
1999р. (розділ І).

Закон Укроїли “Про власність” від 7лютого 199! р. (ст. 2).

Закон України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу” у
редакції від 18 червня 1999 р.

Закон України “Про оборону України” в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст.
ст. І, 10-11).

Наказ МО “Про заходи щодо викорінення зловживань службовим становищем
посадовими особами Збройних Сил України” № 110від24 червня 1992р.

Наказ МО”Про виконання робіт, надання платних послуг стороннім
організаціям та населенню військово-будівельними, ремонтними та
експлуатаційними організаціями і підприємствами Міністерства оборони
України” № 302 від 27 грудня 1993 р.

Інструкція про порядок використання автомобільної техніки у Збройних
Силах України. Затверджена наказом МО № 10 від 10 січня 1995 р.

Інструкція про організацію та планування перевезень вантажів і пасажирів
автомобільним транспортом у Збройних Силах України. Затверджена наказом
МО №354 від 25 листопада 1996 р.

Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України.
Затверджене наказом МО № 300 від 16 липня 1997 р.

Тимчасова інструкція про порядок надання в оренду повітряних суден
Збройних Сил України. Затверджена наказом МО № 19 від 28 січня 1998 р.

Постанова ПВС “Про судову практику в справах про хабарництво” від 1
жовтня 1994р. № 12.

Похожие записи