Реферат

на тему:

Зловживання у банківській сфері та пропозиції щодо їх подолання

Багато проблем, з якими зіштовхується сучасна вітчизняна банківська
система, були визначені історичними особливостями її виникнення та
еволюції. Основна причина кризи банківського сектору країни полягає в
тому, що його формування відбувалося без належної участі держави в цьому
процесі та контролю з її сторони. Законодавча і нормативна база хронічно
відставала від реальної банківської практики.

Законодавчий вакуум та інерція в банківській сфері спричинили ейфорію
вседозволеності, правовий нігілізм, численні порушення і зловживання з
боку комерційних банків. Тому активізація роботи з удосконалення
банківського законодавства з обліком необхідності ліквідації правових
порожнеч, потреб розвитку національної банківської системи і міжнародної
банківської практики постає в ряд першочергових завдань.

Великі столичні банки, як правило, не зацікавлені в обслуговуванні
дрібної та середньої провінційної клієнтури. Основна мета великих
столичних банківських структур при відкритті філії на периферії –
“викачування” фінансових ресурсів із регіонів, а це, у свою чергу, веде
до виснаження їх і без того убогих інвестиційних можливостей, подальшого
зниження рівня виробництва, зростання безробіття та загострення
соціальних проблем. Тільки місцеві банки можуть вирішувати проблеми
економічних агентів на місцях, особливо дрібних і середніх. Необхідний
розумний державний протекціонізм стосовно місцевих комерційних банків.
Окрім цього, наявна велика небезпека того, що багато “лежачих” банків за
рахунок відкриття філій спробують залучити додаткових клієнтів і
покращити своє фінансове становище.

Накопичений досвід свідчить, що комерційні банки у своїй діяльності
керуються винятково міркуваннями максимізації прибутку, причому, від
швидкодохідних спекулятивних операцій, у тому числі на фінансових
ринках. Цілком очевидно, що характерна для вітчизняних комерційних
банків приватна або вузькогрупова форма власності практично виключає їх
орієнтацію на загальнонаціональні інтереси. Навіть самий суворий
державний нагляд та інспектування не зможуть забезпечити переважної
загальносоціальної орієнтації комерційних банків, особливо якщо
враховувати вкрай невисокий рівень підприємницької культури в країні
[1].

Подібну ситуацію досить вміло використовують на свою користь шахраї, що
діють у банківській сфері.

Офіційної статистики з діяльності шахраїв в Україні на сьогоднішній день
не існує. Якщо банки і проводять роботу щодо моніторингу шахрайських
операцій, то ця інформація є виключно конфіденційною та не підлягає
оприлюдненню.

Так, лише за неофіційними даними, збитки від діяльності карткових
“ловкачів” в Україні складають близько 1 % обсягу операцій із картками.
Відповідно до ж вимог Visa і Europay, дана цифра не повинна перевищувати
0,14 % [2].

Одним із наслідків цього процесу є криміналізація банківської сфери, що
викликає необхідність законодавчо посилити кримінальну відповідальність
за вчинення злочинів у даній галузі.

З використанням банківських установ вчинюються такі “традиційні”
злочини, як присвоєння, шахрайство, фальшивомонетництво, фіктивне
підприємництво тощо, наприклад, для:

– фальсифікації платіжних документів;

– розкрадання готівкових і безготівкових коштів шляхом їх переведення на
фіктивні рахунки;

– легалізації “брудних” коштів;

– повторного одержання вже здійснених виплат;

– здійснення покупок із використанням фальсифікованих або викрадених
електронних платіжних засобів;

– продажу секретної інформації та ін.

Серед методів та цілей вчинення таких зазіхань можна виділити такі:
корисливі (присвоєння грошових коштів і майна), політичні (шпигунство,
діяння, що спрямовані на підрив фінансової і грошово-кредитної політики,
валютної системи країни), дослідницький інтерес, хуліганські спонукання
і бешкетництво, помста і т. ін. [3].

Безперечно, що існує цілий ряд об’єктивних та суб’єктивних причин, що
сприяють вчиненню злочинів із використанням банківських установ.
Запобігання ж злочинам у банківській сфері неможливе без встановлення
причин та умов, що сприяють їх вчиненню або приховуванню. До них можна
віднести:

– відсутність належного контролю за доступом працівників банку, що не
мають відповідних повноважень, до управління комп’ютера, який
використовується в банку як автономно, так і в якості віддаленої робочої
станції банківської комп’ютерної мережі для дистанційної передачі даних
первинних бухгалтерських документів у процесі здійснення фінансових
операцій;

– халатність працівників банку при виконанні вимог з використання
засобів обчислювальної техніки, що дозволяє зловмиснику вільно їх
використовувати в якості знаряддя вчинення злочину;

– неналежний рівень прикладного програмного забезпечення банківських
комп’ютерних мереж, що не має контрольного захисту та забезпечує
перевірку відповідності і правильності інформації, яка вводиться;

– недосконалість парольного захисту (або недостатній ступінь
захищеності) від несанкціонованого доступу інформаційним ресурсам банку,
що не забезпечує достовірну ідентифікацію й аутентифікацію користувача;

– відсутність посадової особи, відповідальної за режим конфіденційності
банківської інформації та її безпеки в частині захисту від
несанкціонованого доступу;

– відсутність чіткої системи допуску по категоріях персоналу до
документації суворої фінансової звітності, у тому числі тієї, що
знаходиться у машинній формі;

– відсутність угод (контрактів) із працівниками банку з питань
нерозголошення комерційної і службової таємниці [4].

Найпоширенішими банківськими протиправними операціями, що зустрічаються
на сьогодні в країні, є:

– завищення і заниження суми проводок по дебету та кредиту;

– неправомірне списання з рахунків, коли службовець діє як агент або
особа, що має доручення;

– фіктивні внески;

– фіктивні проводки по рахунках клієнтів;

– рахунки на фіктивних осіб;

– віднесення чеків службовців на рахунки клієнтів;

– вилучення і знищення чеків службовців до переносу чеків у
бухгалтерську книгу;

– неправомірні зняття коштів з рахунків, що тимчасово не
використовуються;

– незаконне присвоєння комісійних зборів;

– незаконне присвоєння внесків;

– маніпуляція з відсотками по ощадних рахунках.

Банківська сфера зазнає також й інших видів зловживань. До  них можна
віднести:

– фіктивні кредити;

– незабезпечені позики підприємствам, у яких керівники і службовці банку
мають фінансову зацікавленість;

– позики під неадекватне, що не має ліквідності (або ж має обмежену
ліквідність), забезпечення;

– заниження сум грошових зборів, позичкових відсотків, знижок і
завищення сум виплати відсотків;

– заниження кредитових і завищення дебетових проводок по контрольному
рахунку в загальній бухгалтерській книзі;

– продовження терміну платежу і збільшення розмірів комісій без відома
клієнтів;

– несанкціоноване звільнення застави;

– незаконне присвоєння облікових векселів;

– незаконне присвоєння платежів по векселях;

– використання в корисливих цілях векселів, на яких боржник зазначає
бланковий індосамент і залишає для пролонгації терміну погашення
кредиту;

– використання необізнаності позичальника, який вже сплатив частину суми
векселя, для спонукання його до повної оплати векселя;

– незаконне присвоєння чекових сум, залишених боржником для оплати
векселів після закінчення їх терміну;

– підміна векселів, підписаних неспроможними векселедавцями, на наявні
векселя посадових осіб.

Крім цього, можна виділити окремі способи зловживань, що мають місце у
вітчизняній банківській галузі:

– завищення сум по документах, у порівнянні з фактично переведеними в
банки-кореспонденти;

– фіктивні проводки проти залишків банків-кореспондентів;

– створення фіктивних рахунків банків-кореспондентів;

– присвоєння тимчасово невикористовуваних грошових документів;

– затримки в здійсненні проводок по рахунках основної бухгалтерської
книги;

– присвоєння готівки, отриманих від інкасо повернутих документів.

Водночас, слід підкреслити, що в останні роки одержали помітне поширення
зловживання працівників банків, які мають доступ до комп’ютерної техніки
або працюючих з нею.

У банківській сфері також використовуються для вчинення окремих
протиправних операцій і фіктивні підприємства. Фахівці виділяють
наступні типові прийоми створення фіктивних підприємств:

– створення підприємства по справжніх документах особами, що не мають
наміру займатися господарською діяльністю (керівники такого підприємства
після одержання кредиту і його присвоєння переховуються від кредиторів);

– внесення до статутних документів, необхідних для реєстрації
підприємства, перекручених відомостей про засновників або керівників
(досить часто з цією метою використовуються втрачені або викрадені
паспорти громадян. Після реєстрації підприємства й одержання кредиту
шахраї переховуються);

– виготовлення підроблених статутів, реєстраційних та інших документів
із використанням справжніх печаток і ксерокопій дійсних документів;

– реєстрація підприємств на фіктивні адреси. Можливі різні модифікації
даного прийому:

а) при реєстрації фіктивного підприємства зазначається неіснуюча адреса;

б) вказана в якості адреси квартира змінюється чи продається;

в) зміна орендованих у якості офісу помешкань без повідомлення
реєстраційних, податкових органів та контрагентів по угодах;

г) укладання за грошову винагороду усних угод із власниками квартир про
використання адреси в якості юридичної адреси фіктивного підприємства;

– використання реквізитів ліквідованих підприємств з одержанням шляхом
обману згоди їх керівників;

– викрадення реєстраційних документів діючих підприємств і відкриття по
них розрахункових рахунків у банку;

– створення або використання з метою розкрадання кредиту легальних
підприємств під тиском організованих груп та злочинних організацій
(керівники подібних підприємств, отримавши за вимогою злочинців
банківську позичку, передають її злочинцям або безпосередньо, або під
виглядом виконання зобов’язань по угоді);

– реєстрація підприємств за неналежно оформленими, або недійсними
документам за змовою з посадовими особами державних органів, що
здійснюють реєстрацію підприємств;

– використання для розкрадання кредитних ресурсів спеціально створених
підприємств, що знаходяться під контролем керівника
фірми-позикоодержувача або пов’язаних із ним осіб [5].

Сфера банківської діяльності пов’язана з концентрацією значних
матеріальних цінностей і фінансових механізмів, що впливають на
господарську діяльність підприємств, регіонів і цілих галузей економіки
країни. Сучасна вітчизняна банківська діяльність не просто є привабливою
для кримінального середовища – вона перетворилася на сферу стійкої
злочинної діяльності та підвищеної терпимості до злочинів.

З метою запобігання злочинам, що вчинюються в банківській сфері
необхідне продовжувати застосування більш суворих вимог до прискореної
капіталізації кредитно-банківських установ, збільшення створюваних ними
резервів під можливі збитки по позичках, навіть якщо це призведе до
злиття та ліквідації слабких, безперспективних банків.

Злиття та ліквідація збанкрутілих банків дозволить створити більш
потужні і надійні банківські структури та оздоровити “хворі” банки. Але
потрібно враховувати, що це досить складна процедура. Керівники і
власники банків неохоче йдуть на злиття та ліквідацію, не бажаючи
втрачати дохідні місця і можливість запозичення грошових коштів у
підконтрольних їм кредитних установах. З іншого боку, в умовах кризового
стану економіки знайдеться небагато бажаючих викуповувати “хворі” банки
і брати на себе їх зобов’язання. Необхідно на законодавчому рівні
вирішити питання щодо належного юридичного оформлення їх злиття та
ліквідації, а проведення такої процедури – має суворо контролюватися з
боку держави [6, с. 205].

Подальший розвиток вітчизняної банківської сфери неможливо представити
без створення адекватної системи валютного регулювання та валютного
контролю. Значна частина розрахунків по поставках між підприємствами,
які контролюються організованими групами та злочинними організаціями,
здійснюється “чорною”, не врахованою державними органами валютною
готівкою. При цьому вартість контрактів істотно занижується і для
оподатковування представляються незначні суми. На жаль, Україна стала
країною, де “відмивають брудні” гроші, що надходять сюди з усіх куточків
світу.

Насамкінець, з метою зниження рівня негативних тенденцій, що мають місце
у банківській сфері, а також зменшення кількості протиправних посягань у
зазначеній галузі, можна запропонувати такі загальні пропозиції:

– встановити пряму відповідальність засновників, пайовиків та рад
директорів банків за результати фінансової діяльності останніх
(більшість засновників банків не несуть практично ніякої
відповідальності за долю своїх банків. В основному, засновників цікавить
лише рівень прибутків на вкладений капітал, а також можливість одержання
кредитів у своєму банку в розмірі, який у багато разів перевищує їх
частку в статутному фонді банку, на пільговій або взагалі безвідсотковій
основі. Якщо ж в банку виникають труднощі, то більша частина засновників
намагається будь-якими шляхами продати свої акції (паї) і в такий спосіб
вийти з банку);

– посилити контроль за фінансовим становищем і діловою репутацією
засновників і пайовиків комерційних банків;

– підвищити вимоги до професійного рівня, ділової репутації та стажу
роботи на керівних посадах у кредитних організаціях до претендентів на
вищі банківські посади (голови правління, головного бухгалтера тощо);

– скоротити питому вагу банків, що відносяться до закритих форм
власності (як показує практика, саме значна частина цих “кишенькових”
банків частіше за інших порушує чинне законодавство, нормативи
Національного банку України і використовується їх власниками з метою
швидкого одержання прибутку за будь-яку ціну);

– паралельно з коригуванням грошово-кредитної і фінансової політики у
бік заохочення інвестицій і стимулювання вітчизняних товаровиробників в
адміністративному порядку зобов’язати комерційні банки спрямовувати
фіксовану частку активів у реальний сектор економіки (зниження резервних
вимог комерційних банків обумовити спрямуванням різниці, що утвориться,
завдяки влиттю коштів у реальну економіку).

 

 

Список використаних джерел

1. Банковской системе России необходимы реформы. –
http://www.оbserver.ru.

2. Ахтырская Н.Н. Классификация элементов механизма совершения
преступлений, связанных с пластиковыми карточками. –
http://www.crime-research.org.

3. Артамонова А.Е. Расследование преступлений в сфере движения
компьютерной информации. – http://www.sbcinfo.ru.

4. Герасименко В.Г., Вихорев С.В. Борьба с преступлениями в банковских
информационно-вычислительных системах. – http://www.infotecs.ru.

5. Аврех Г.Н. Наши мошенники ворочают уже биллионами. –
http://www.zrpress.ru.

6. Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Уголовная ответственность за преступления
в сфере экономики. М., – 2001. – 315 с.

Ю.О. Тараненко, І.Г. Андрущенко, О.П. Дзісяк. Зловживання у банківській
сфері та пропозиції щодо їх подолання. “Боротьба з організованою
злочинністю і корупцією (теорія і практика)” 13’2006.

Похожие записи