.

Реферат на тему:

Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних
кордонів, забезпечення призову та мобілізації

1. Розголошення відомостей, що становлять державну таємияцю, особою,
якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням
службових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або
шпигунства —

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років І
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років або без такого.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,—

карається позбавленням волі строком від п’яти до восьми років.

1. Об’єктом злочину є режим державної таємниці, тобто встановлений
згідно з вимогами відповідних актів законодавства єдиний порядок
забезпечення охорони державної таємниці, що забезпечує безпеку держави.

2. Предмет злочину — певним чином матеріалізовані відомості, що
становлять державну таємницю (про їх поняття див. коментар до ст. 114).

У разі розголошення учасниками кримінального судочинства, попередженими
про заборону такого розголошення, даних досудо-вого слідства чи
дізнання, які містять відомості, що становлять державну таємницю,
відповідальність має наставати за ст. 387. Розголошення таких, що
становлять державну таємницю, відомостей про заходи безпеки щодо осіб,
взятих під захист, вчинене службовою особою, якою прийнято рішення про
ці заходи, або особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці
рішення стали відомі у зв’язку з її службовим становищем, кваліфікується
за ст. 381.

В основному за предметом розглядуваний злочин відрізняється від
злочинів, передбачених ст. ст. 132 (розголошення відомостей про
проведення медичного огляду на виявлення зараження невиліковної
інфекційної хвороби), 145 (незаконне розголошення лікарської таємниці),
168 (розголошення таємниці усиновлений), 232 (розголошення комерційної
таємниці).

У зв’язку з тим, що відповідно до законодавства України не можуть
вважатися державною таємницею деякі види інформації (інформація про стан
правопорядку, про незаконні дії органів державної влади та їх посадових
осіб тощо), розголошення в засобах масової інформації, скажімо, фактів
незаконного експорту озброєння, військової техніки, окремих стратегічних
видів сировини і продукції є суспільне корисною (чи суспільне
нейтральною) діяльністю і не може тягнути кримінальної відповідальності.

3. З об’єктивної сторони злочин передбачає розголошення певних
відомостей, яке полягає у діях (усна чи письмова розповідь стороннім
особам, по радіо тощо про зміст таємних документів, про тземні вироби чи
інші матеріали, аналогічні публікації у відкритій пресі, демонстрування
таємних документів, виробів чи інших матеріалів на зібранні або на
телебаченню та інше віддання гласності, обнародування певних
відомостей), а в окремих випадках і в бездіяльності (якщо, скажімо,
недбале зберігання відповідних документів, виробів чи інших матеріалів
створило умови для ознайомлення з ними стороиніх осіб).

Диспозиція ст. 328 с бланкехною: для вирішення питань про те, чи
становлять державну таємницю ті чи інші відомості, чи є особа такою,
якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням
службових обов’язків тощо, необхідно звертатися до івших
нормативно-правових актів.

.Злочин є закінченим з моменту, коли хоча б одна стороння особа була
ознайомлена зі змістом документа, виробу чи іншого матеріалу, що
становлять державну таємницю.

У зв’язку з тим, що існують різні ступені секретності і відповідні форми
допуску до інформації (“особливої важливості”, “цілком таємної” і
“таємної”), розповідь про інформацію більш високого ступеня секретності
особі, яка, хоча й має допуск, але не допущена до інформації такого
ступеня, також має розцінюватися як розголошення державної таємниці. При
цьому наявність допуску в адресата розголошення державної таємниці може
бути врахована як обставина, що пом’якшує відповідальність.

Викрадення на підприємствах, в установах чи організаціях офіційних
документів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, з
наступним їх розголошенням кваліфікується за сукупністю злочинів,
передбачених ст. ст. 328 і 357.

4. Суб’єктом злочину є особа, якій відомості, що становлять державну
таємницю, буди довірені або стали відомі у зв’язку з ви-конанням
службових обов’язків. Такаю визнається особа, що мас відповідний допуск
(першої, другої або третьої форм) до державної таємниці, наданий
відповідно до законодавства України. Для кваліфікації злочину не має
значення, були такі відомості довірені вказаній особі (надані за
реєстром, іншим обліковим документом) чи стали відомі за інших обставин
(за специфікою служби певні відомості, що становлять державну таємницю,
можуть стати відомі такій особі і випадково).

Якщо зазначені відомості випадково стали відомі іншій особі
(прибиральниця знайшла втрачений таємний документ, охоронець несподівано
підслухав розмову тощо), вона не може нести відповідальність за їх
розголошення.

Розголошення державної таємниці в сфері оборони (відомостей військового
характеру, що становлять державну таємницю), вчинене військовослужбовцем
або військовозобов’язаним під час проходження останнім зборів,
кваліфікується за ч. 1 ст. 422. За ст. 328 вказані особи несуть
відповідальність лише у випадку розголошення ними інформації у сфері
економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки й
охорони правопорядку, яка становить державну таємницю. Робітники і
службовці ЗС та інших військових формувань України за розголошення
відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю,
несуть відповідальність за ст. 328.

Іноземець або особа без громадянства можуть бути суб’єктом злочину,
передбаченого ст. 328, у випадку, коли відповідний доступ до державної
таємниці їм було надано як виняток на підставі міжнародного договору
України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України,
або письмового розпорядження Президента України відповідно до
законодавства України.

Допуск до державної таємниці надається тільки осудним особам віком, як
правило, від 18 років (як виняток такий допуск можуть отримати й особи у
віці від 16 до 18 років — скажімо, студенти деяких вищих навчальних
закладів). Якщо особа, яка не досягла 18-річного віку, фактично отримала
відповідний допуск і розголосила відомості, що становлять державну
таємницю, вона, відповідно до ст. 21, є суб’єктом цього злочину.
Недосягнення нею 18-річного віку саме по собі не виключає особу із сфери
суспільних відносин, пов’язаних з охороною державної таємниці, і не
припиняє ці відносини. Якщо відомості, що становлять державну таємницю,
були розголошені психічно хворою особою, питання про притягнення її до
кримінальної відповідальності вирішується на підставі даних про
осудність чи неосудність особи, незалежно від того, чи правомірно їй
було надано відповідний допуск. Останнє ж може бути враховане судом лише
при вирішенні питання про призначення покарання, звільнення від
кримінальної відповідальності чи від покарання.

5. З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений як умисно (прямий і
непрямий умисел), так і з необережності (злочинна самовпевненість і
злочинна недбалість).

Непрямий умисел є характерним для випадків, коли фактичні наслідки як
сприйняття сторонніми особами відомостей, що становлять державну
таємницю, особа, якій такі відомості були довірені або стали відомі у
зв’язку з виконанням службових обов’язків, передбачає не як бажаний, а
як можливий результат, і ставиться до цього байдуже (наприклад, не
прибравши зі столу в сейф секретні дапери, виходить на певний час із
кабінету і залишає там наодинці сторонню особу). Для прямого ж умислу
характерним є бажання ознайомити сторонніх осіб із вказаними відомостями
(із похвальби; із корисливих мотивів, з метою помсти начальнику тощо).

; Ставлення винного до тяжких наслідків може характеризуватися як
умислом (наприклад, якщо особа, якій були довірені відомості, що
становлять державну таємницю, розголосила їх по телебаченню за мотивом
неправильно зрозумілих нею суспільних інтересів), так і необережністю (у
більшості випадків).

З необережності цей злочин може бути вчинений, наприклад, коли
відповідні відомості повідомляються особою надто голосно без врахування
того, що їх можуть почути сторонні особи (злочинна самовпевненість), або
в присутності інших осіб, яких вона помилково вважає такими, що мають
допуск до цих відомостей (злочинна недбалість). — .

Розголошення державної таємниці кваліфікується за ст. 328 тільки за
відсутності ознак державної зради або шпигунства. Відмежування злочинів,
передбачених ст. 328 і ст. ст. 111 і 114, здійснюється в першу чергу за
змістом умислу винного: державна зрада або шпигунство передбачають, що
суб’єкт злочину бажає передати відомості, що становлять державну
таємницю, іноземній державі, іноземній організації або їх представникам,
а’ при розголошенні державної таємниці суб’єкт злочину, який діє навіть
і з прямим умислом, бажає передати зазначені відомості сторонній особі,
яка не є одним із вказаних адресатів. Крім того, злочин, передбачений
ст. 328, відрізняється від державної зради і шпигунства змістом
безпосереднього об’єкта та об’єктивної сторони і спеціальним суб’єктом.

Недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної
таємниці іншій державі чи міжнародній організації, порушення
встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до
державної таємниці, недодержання вимог законодавства щодо забезпечення
охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного
співробітництва, прийому іноземних Делегацій, груп, окремих іноземців та
осіб без громадянства, за відсутністю ознак шпигунства тягне
адміністративну відповідальність, передбачену ст. 212-2 КАП.

6. Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є розголошення державної
таємниці, якщо воно спричинило тяжкі наслідки. Чи є ті або інші наслідки
тяжкими — питання факту, яке має вирішуватися залежно від сукупності
обставин, що характеризують ступінь секретності інформації, її якість і
кількість, до кого вона потрапила, чи була фактично використана на шкоду
інтересам України, правам та законним інтересам громадян тощо.

До тяжких наслідків можна віднести випадки, коли внаслідок розголошення
відомостей, що становлять державну таємницю, відповідні державні органи
вимушені були істотно- змінювати зміст стратегічних, оперативних,
мобілізаційних та інших важливих планів, організацію охорони певних
об’єктів, систему зв’язку, напрями науково-дослідних чи конструкторських
робіт, що було пов’язано із заподіянням державі значної матеріальної
шкоди. Тяжкими наслідками розголошення відповідних відомостей про осіб,
які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, їхніх близьких родичів,
осіб, які на конфіденційній основі залучаються, плануються до залучення
чи залучалися раніше до співпраці з метою виконання за-

вдань оперативио-розшукової чи розвідувальної діяльності (ці відомості
відповідно до законодавства є такими, що становлять державну таємницю),
мають визнаватися посягання на їх життя, здоров’я чи свободу або
створення серйозної небезпеки для їхнього життя чи здоров’я.

Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992р. (ст. 27).

Закон України “Про державну таємницю” в редакції від 21-вересня 1999 р.

КАП (ст. 212-2).

Положення про порядок і механізм формування та опублікування Зводу
відомостей, що становлять державну таємницю. Затверджене постановою КМ №
278 від 29 квітня 1994 р.

Положення про порядок і умови надання органам державної виконавчої
влади, підприємствам, установам і організаціям дозволу (ліцензії) на
здійснення діяльності, пов’язаної з державною таємницею, та про
особливий режим цієї діяльності. Затверджене постановою КМ № 426 від 20
червня 1994 р.

Положення про режимн.о-секретні органи в міністерствах, відомствах,
Уряді Автономної Республіки Крим, місцевих органах державної виконавчої
влади, виконкомах Рад, на підприємствах, в установах! в організаціях.
Затверджене постановою КМ № 609 від 4 серпня 1995 р.

Інструкція про порядок охорони державної таємниці, а також іншої
інформації з обмеженим доступом, що є власністю держави, під час прийому
іноземних делегацій, груп та окремих іноземців і проведення роботи з
ними. Затверджена постановою КМ № 558 від 22 травня 1996 р.

Положення про порядок надсишя, скасування та переоформлення допуску
громадян України до державної таємниці. Затверджене постановою КМ № 878
від 30 липня 1996р.

Положення про порядок, надання суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності
повноважень на право здійснення експорту, імпорту товарів військового
призначення та товарів, які містять відомості, що становлять державну
таємницю. Затверджене постановою КМ № 838 від 8 червня 1998 р.

Звід відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ). Затверджений
наказом Державного комітету України з питань державних секретів № 47 від
31 липня 1995р.

Перелік психічних захворювань, за наявності яких громадянин не може бути
допущений до державної таємниці. Затверджений наказом МОЗ І Державного
комітету України з питань державних секретів № 340/46 від 15 грудня 1994
р.

Угода про взаємне забезпечення схоронності міждержавних секретів від 22
січня 1993р. (Мінськ).

Втрата документів, ще містять державну таємницю

1. Втрата документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації,
що містять державну таємницю, а також предметів, відомості про які
становлять державну таємницю, особою, якій вони були довірені, якщо
втрата стала результатом порушення встановленого законом порядку
поводження із зазначеними документами та іншими матеріальними носіями
секретної інформації або предметами,—

карається позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох
років або без такого.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки,—

карається позбавленням волі строком від двох до п’яти років.

1. Об’єкт цього злочину аналогічний об’єктові злочину, передбаченого ст.
328.

2. Предметом злочину є: 1} документи, що містять державну таємницю; 2)
інші матеріальні носії секретної інформації, що містять державну
таємницю; 3) предмети, відомості про які становлять державну таємницю.

Документ — це передбачена законом матеріальна форма одержання,
зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на
папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або жа іншому носієві. Це
можуть бути книги, брошури, рукописи (каяри-Клад, дисертації та
автореферати дисертацій, дипломні роботи), окремі листи паперу (скажімо,
видані для нотаток підчас проведення нарад чи іспитів), карти, схеми,
плани, фотонегативи та фотознімки, кіно- та відеострічки, магнітні диски
тощо.

До іншаг матеріальних носіїв секретної інформації можуть бути віднесені
не передбачені законом форми зберігання таємної інформації
(незареєстровані у встановленому порядку блокноти, “чериетки” тощо, в
яких зроблено виписки із відповідних документів).

Предмети, відомості про які становлять державну таємницю , — це
комплекси, системи, засоби, окремі агрегати, блоки, вузли, прилади,
матеріали, хімічні продукти, апаратура, устаткування, макети, зразки та
інші матеріальні носії інформації, що становить державну таємницю, які
не є документами (зразки зброї, військової та спеціальної техніки,
обладнання, палива, сировини тощо).

3. З об’єктивної єторов» цей злочин сформульований як злочин з
матеріальним складом і полягає у двох взаємопов’язаних фактах, перший із
яких є причиною, а другий — наслідком; І) порушення особою, якій було
довірено матеріальні носії секретної інформації, що містить державну
таємницю, або предмети, відомості про які становлять державну таємницю,
встановленого законом порядку поводження із ними; 2) втрата зазначених
матеріальних носіїв інформації або предметів. Між цими фактами
обов’язково має бути безпосередній причинний.зв’язок.

Порушення порядку поводження із вказаними матеріальними носіями
інформації або предметами містить склад злочину, передбаченого ст. 329,
лише у випадку, якщо воно стосувалось порядку, встановленого законом, а
не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, і може полягати в
недотриманні: а) режиму секретності ири роботі з відповідними
документами чи предметами: неправильна організація обліку таємних
предметів (скажімо, передавання їх іншим працівникам без оформлення у
відповідних облікових документах), відсутність належної охорони
приміщень, де зосередже-•ні таємні документи, недотримання належних умов
транспортування таких документів (предметів) (наприклад, пересиланню
звичайними засобами поштового зв’язку замість фельд’єгерського чи інших
спеціальних засобів зв’язку), робота з таємними документами в умовах, що
не гарантують їх збереження (скажімо, у місцях, які не обмежують вільний
доступ до них сторонніх осіб); б) правил таємного- діловодства:
передавання таємних документів на доповідь, ознайомлення чи виконання
без належного оформлення, несанкціоноване- виготовлення копій таємних
документів і т. ін.

Ключовим поняттям в цьому складі злбчину є поняття “втрата”. Втрата
передбачає вихід хоча б одного носія інформації, що містить державну
таємницю, або предмета, відомості про який становлять таку таємницю,
поза волею особи, якій вони були довірені, із її правомірного володіння
— назавжди або на певний час. Злочин слід вважати закінченим з моменту
втрати носія інформації (предмета), незалежно від того, чи ознайомились
з ним сторонні особи. Проте, якщо в результаті втрати такого носія
інформації (предмета) з ним реально не мали можливості ознайомитися
сторонні особи (наприклад, якщо втрата предмета була поєднана з його
негайним знищенням), склад цього злочину відсутній, адже шкода об’єкту у
такому випадку не заподіюється.

У випадках, коли в результаті втрати вказаного носія інформації
(предмета) на території режимного об’єкта з ним ознайомились тільки
особи, які мали відповідний допуск, це діяння може розглядатися з
урахуванням правил ч. 2 ст. 11 як таке, що через малознач-ність не
становить суспільної небезпеки.

Якщо порушення порядку поводження з зазначеними носіями інформації
(предметами) не потягло їх втрати, або якщо їх втрата не була
результатом порушення вказаного порядку (наприклад, документ викрадено у
працівника фельд’єгерського зв’язку під час грабежу чи розбійного
нападу), кримінальна відповідальність за ст. 329 виключається.

За відсутності ознак шпигунства передавання сторонній особі вказаного
документа (матеріалу, предмета) для ознайомлення з ним кваліфікується за
ст. 328 як розголошення державної таємниці.

4. Суб’єктом злочину є особа, яка мала відповідний допуск до документів
або інших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну
таємницю, а також до предметів, відомості про які становлять державну
таємницю. Про поняття такої особи див. коментар до ст. 328.

Військовослужбовці та військовозобов’язані під час проходження ними
зборів за втрату документів, матеріалів, що містять державну таємницю у
сфері оборони, або предметів, відомості про які становлять державну
таємницю у будь-якій сфері, несуть відповідальність за ч. 2 ст. 422, а
за втрату документів і матеріалів, що містять державну таємницю в інших
сферах, — за ст. 329.

5. Суб’єктивна сторона злочину передбачає тільки необережну вину —
злочинну самовпевненість або злочинну недбалість. При цьому ставлення до
порушення правил поводження з вказаними документами (предметами) може
бути й умисним.

Умисне знищення чи приховування документів, що містять державну
таємницю, вчинене з метою помсти особі, якій вони були довірені, має
кваліфікуватися за ст. 357.

Для кваліфікації цього злочину має істотне значення, чи сталася втрата
вказаних матеріальних носіїв секретної інформації (предметів) внаслідок
дій або бездіяльності особи, яка здійснювала володіння ними, чи
внаслідок умисних дій інших осіб (скажімо, крадіжки документа підлеглим)
або їхньої необережності (необережного викидання прибиральницею
документа до сміття тощо). Оскільки кримінальна відповідальність
базується на принципі суб’єктивного ставлення у вину, відсутність вини
особи виключає притягнення її до кримінальної відповідальності. При
цьому вина, як і в інших складах злочинів, розглядається окремо стосовно
дій і стосовно наслідків. Так, якщо особа не прибрала таємний документ у
сейф у час, коли вона не працює з ним, вона умисно або з необережності
порушила порядок поводження з цим документом. Вини ж особи у тому, що
документ вкрадено або знищено третьою особою, немає. Адже діяння інших
осіб, якщо суб’єкт не перебуває з ними у змові, взагалі знаходяться за
межами його психічного ставлення. Наявність вини тільки стосовно
порушення зазначеного порядку може потягнути лише дисциплінарну
відповідальність особи.

Від розголошення державної таємниці злочин, передбачений ст. 329,
відрізняється переважно змістом суб’єктивної та об’єктивної сторони.
Крім того, на відміну від розголошення державної таємниці,
відповідальність за втрату матеріальних носіїв інформації, що містять
державну таємницю, або предметів, відомості про які становлять державну
таємницю, несуть тільки особи, яким ці документи (предмети) було
довірено.

У багатьох випадках, коли відповідний носій (предмет) втрачено, буває
неможливим встановити, де саме і за яких обставин він вийшов із
володіння особи, котрій був довірений. Якщо всебічно й об’єктивно
перевірено різні версії (документ викрадено колегою, який працює в цьому
ж кабінеті, документ знищено замість іншого, документ знищено, але його
забули зняти з обліку тощо), але жодна з них не знайшла підтвердження,
особа, якій документ було довірено, відповідно до ст. 62 Конституції
України не може нести відповідальність за ст. 329. У такому випадку може
йтися лише про дисциплінарну відповідальність.

Як службова недбалість за ст. ст. 367 (425) втрата матеріального носія
інформації, що містить державну таємницю, або предмета, відомості про
який становлять таку таємницю (що є істотною шкодою), може бути
кваліфікована, якщо така втрата допущена службовою особою внаслідок
невиконання або неналежного виконання нею службових обов’язків через
несумлінне ставлення до них.

6. Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є втрата матеріального
носія інформації, що містить державну таємницю, або предмета, відомості
про який становлять таку таємницю, яка спричинила тяжкі наслідки. Про їх
поняття див. коментар до ст. 328.

Похожие записи