РЕФЕРАТ

На тему:

Злочини проти прав і законних інтересів кредиторів

Об’єктом злочинів, передбачених статтями 218-221 КК, є встановлений
порядок зайняття господарською діяльністю в частині захисту майнових
інтересів кредиторів, у т. ч. фіскальних органів держави щодо
задоволення їх претензій за рахунок майна боржника — суб’єкта
господарської діяльності, а також передбачена законодавством процедура
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом,
покликана оздоровити економіку і створити прошарок ефективних власників.

Фіктивне банкрутство (ст. 218 КК). Об’єктивна сторона цього злочину
характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння — завідомо неправдива
офіційна заява відповідної особи про фінансову неспроможність суб’єкта
господарської діяльності виконати вимоги з боку кредиторів і
зобов’язання перед бюджетом; 2) суспільне небезпечні наслідки — велика
матеріальна шкода кредиторам або державі; 3) причиновий зв’язок між
діянням і наслідками.

Інформація, яка міститься в офіційній заяві про фінансову неспроможність
виконання вимог з боку кредиторів і зобов’язань перед бюджетом, має не
відповідати дійсності. При цьому справжня платоспроможність юридичної
особи або приватного підприємця відома, очевидна для винної особи, яка
навмисно вводить в оману кредитора або державу, прагнучи досягнути
конкретної мети.

Вирішальним у плані інкримінування ст. 218 є встановлення не адресата
завідомо неправдивої заяви, а тієї обставини, що така заява винної
особи, зроблена стосовно фінансової неспроможності боржника, зумовила
заподіяння великої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Вказаний
причиновий зв’язок, зокрема, вбачається як у разі доведення неправдивої
заяви до відома кредиторів або держави в особі її фіскальних органів,
так і у випадку письмового звернення до господарського суду з приводу
порушення провадження у справі про банкрутство.

Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння великої матеріальної
шкоди кредиторові або державі. Матеріальна шкода як ознака об’єктивної
сторони злочинів, пов’язаних з банкрутством, вважається великою, якщо
вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум
доходів громадян (примітка до ст. 218). Конкретно матеріальна шкода може
полягати у неповерненні кредиту, несплаті відсотків за користування
кредитом, несплаті податків, зборів, інших обов’язкових платежів тощо.

Суб’єкт злочину — спеціальний. Це: 1) громадянин — засновник або власник
суб’єкта господарської діяльності (наприклад, власник приватного
підприємства, засновник або учасник господарського товариства); 2)
службова особа суб’єкта господарської діяльності; 3) громадянин —
суб’єкт підприємницької діяльності.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини.

Доведення до банкрутства (ст. 219 КК). Об’єктивна сторона

складу цього злочину полягає у вчиненні дій, що призводять до стійкої
фінансової неспроможності суб’єкта господарювання, і, як наслідок, до
заподіяння великої матеріальної шкоди державі чи кредиторові, а також у
причиновому зв’язку між вказаними діями та суспільне небезпечними
наслідками.

До дій, які створюють або збільшують фінансову неспроможність суб’єкта
господарювання, викликають його фактичну і заплановану самоліквідацію,
варто відносити, зокрема: укладення явно невигідних, збиткових угод;
укладення очевидно несприятливих угод, за якими зобов’язання боржника
наперед матимуть характер сумнівного боргу (наприклад, надання кредитів
особам, які завідомо не збираються їх повертати); отримання великих
партій товарів, за які підприємство завідомо нездатне розрахуватися
отримання кредитів під незвично високі відсотки; заздалегідь задумане
збиткове, нераціональне використання кредитних ресурсів;

безпідставне переведення грошових коштів підприємства на рахунки інших
господарюючих суб’єктів; звільнення контрагентів від виконання
зобов’язань за договорами; укладення завідомо нереальних угод з великими
штрафними санкціями; прийняття інших управлінських рішень, здатних
серйозно погіршити фінансове становище суб’єкта господарювання.

Злочин визнається закінченим з моменту настання тих пов’язаних між собою
наслідків, які вказані у диспозиції ст. 219.

Питання про те, чи є фінансова неспроможність саме стійкою, вирішується
у кожному конкретному випадку на підставі всебічного аналізу
фінансово-господарської діяльності даного суб’єкта підприємництва із
залученням відповідних фахівців.

Суб’єкт злочину — спеціальний. Це — власник чи службова особа суб’єкта
господарської діяльності.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини (умисел
прямий або непрямий) та мотивом — корисливими спонуканнями, іншою
особистою заінтересованістю, прагненням задовольнити інтереси третіх
осіб.

Приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220 КК). Об’єктивна
сторона складу цього злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1)
діянням у формі приховування стійкої фінансової неспроможності суб’єкта
господарської діяльності шляхом подання недостовірних відомостей; 2)
суспільне небезпечними наслідками у виді великої матеріальної шкоди
кредиторові; 3) причиновим зв’язком між діянням і наслідками.

Для притягнення особи до відповідальності за ст. 220 необхідно
встановити, що винний, умисно приховуючи стійку неплатоспроможність
господарюючого суб’єкта, діяв активно — повідомляв кредиторові або іншим
уповноваженим особам завідомо неправдиві дані щодо фінансового становища
боржника.

Крім кредитора, у т. ч. потенційного, або уповноваженої ним особи,
недостовірні відомості, в плані відповідальності за ст. 220, можуть бути
подані також господарському суду у відзиві на заяву про банкрутство,
який, окрім іншого, повинен містити відомості про загальну суму його
заборгованості перед кредиторами і про наявне у нього майно. Викладена у
відзиві неправдива інформація спроможна відіграти вирішальну роль у
заподіянні великої матеріальної шкоди кредиторові.

Суб’єкт злочину — спеціальний. Це: 1) засновник суб’єкта господарської
діяльності; 2) власник суб’єкта господарської діяльності; 3) службова
особа такого суб’єкта.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини (умисел
прямий або непрямий).

Незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК). Предметом злочину є: 1)
майно; 2) майнові обов’язки; 3) відомості про майно; 4) документи, які
відображають господарську чи фінансову діяльність.

У даному разі мається на увазі майно, належне боржникові: активи
(оборотні та необоротні), які підприємство використовує у виробництві в
процесі господарської діяльності, вартість яких відображається в балансі
підприємства; його різновидом є основні фонди.

Під майновими обов’язками слід розуміти майнові зобов’язання суб’єкта
господарської діяльності — боржника перед іншими особами та майнові
зобов’язання інших осіб перед цим суб’єктом.

До документів про господарську чи фінансову діяльність належать будь-які
документи, що містять інформацію про майно та майнові зобов’язання
суб’єкта господарської діяльності, про здійснювані ним господарські
операції.

Відомості про майно — це інформація про кількісні та якісні
характеристики майна суб’єкта господарської діяльності (наприклад, про
вартість майна, місце і час виготовлення предметів, їх комплектність,
модифікацію, величину амортизаційного зносу, місцезнаходження такого
майна).

Об’єктивна сторона розглядуваного злочину полягає у вчиненні спеціальним
суб’єктом у разі банкрутства одного з діянь, вказаних у диспозиції ст.
221 КК альтернативне, проте частково пов’язаних між собою: 1)
приховування майна; 2) приховування майнових обов’язків; 3) приховування
відомостей про майно; 4) передача майна в інше володіння; 5) відчуження
майна; 6) його знищення; 7) фальсифікація документів, які відображають
господарську чи фінансову діяльність; 8) приховування таких документів;
9) їх знищення.

Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони є суспільна небезпечні
наслідки у виді великої матеріальної шкоди і причиновий зв’язок між
діянням та наслідками, а також обстановка, яка описується словами «у
разі банкрутства». Про виникнення такої обстановки свідчить винесення
суддею господарського суду ухвали про порушення провадження у справі про
банкрутство. Поняття «в разі банкрутства» охоплює й ту стадію
банкрутного процесу, яка настає після оголошення постанови
господарського суду про визнання боржника банкрутом, стадію діяльності
ліквідатора, зобов’язаного провести процедуру задоволення вимог
кредиторів.

Суб’єкт злочину — спеціальний. Це: 1) громадянин — засновник або власник
суб’єкта господарської діяльності, стосовно якого винесено ухвалу
господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство;
2) службова особа такого господарюючого суб’єкта.

Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується умисною формою вини
(умисел прямий або непрямий).

Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК). Об’єктом злочину є
встановлений законодавством порядок кредитування, фінансування і
оподаткування господарської діяльності, права і законні інтереси
кредиторів і держави.

Об’єктивна сторона злочину полягає в активній поведінці — у наданні
вказаними у диспозиції ст. 222 особами органам державної влади, органам
влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам
завідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій,
дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Відповідальність за ст. 222
виключається у тому разі, коли обман має пасивний характер і полягає у
приховуванні інформації, яку особа зобов’язана була повідомити на
підставі закону чи договору.

Ст. 212 КК, яка не конкретизує спосіб ухилення від сплати податків,
зборів, інших обов’язкових платежів (а отже, ним може бути й
«використання» винним державних органів, і неправомірне одержання
податкової пільги), потрібно розглядати як загальну норму щодо ст. 222 —
в частині незаконного отримання пільг щодо податків. Подання завідомо
недостовірних даних про наявність пільг з оподаткування чи з метою їх
одержання слід кваліфікувати за ст. 222 — спеціальною нормою, яка
враховує специфічні ознаки вчиненого податкового злочину. У тому разі,
коли пільга щодо податків була подана платнику на законних підставах,
які згодом було втрачено, дії особи, яка це приховала, слід
кваліфікувати за ст. 212.

Надання завідомо неправдивої інформації — обман держави або кредиторів,
який набуває письмової форми і супроводжується використанням підроблених
або іншим чином сфальсифікованих документів (кредитні заявки
(клопотання), установчі документи, контракти, угоди, інші документи, які
підтверджують, що кредит

отримується для придбання товарів, робіт або послуг; техніко-економічні
обґрунтування тощо).

Інформація, що надається особою, яка вчинює шахрайство з фінансовими
ресурсами, повинна бути неправдивою, тобто має не відповідати дійсності,
приховувати або перекручувати у гірший або, навпаки, у кращий бік
справжній стан речей і стосуватися тих обставин, які дозволяють отримати
дотації, субсидії, субвенції, кредити або податкові пільги. Інформація у
плані відповідальності за ст. 222, — це не будь-які відомості, що
подаються уповноваженому адресатові, а лише ті дані, що сприяють
незаконному отриманню фінансової допомоги, причинове зумовлюють її
надання. Завідомо неправдива інформація за своїм змістом має бути такою,
що могла бути підставою для прийняття рішення про надання субсидій,
субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків’.

Злочин визнається закінченим з моменту подання конкретному адресатові
відповідної інформації незалежно від того, вдалося чи ні винному
отримати той чи інший фінансовий ресурс, одержати пільги щодо податків,
ухилитися від сплати податків, заподіяна чи ні реальна майнова шкода.

Суб’єкт злочину — спеціальний. Це — 1) громадянин, який займається
зареєстрованою приватною підприємницькою діяльністю; 2) засновник або
власник суб’єкта господарської діяльності (статті 52, 62 ГК); 3)
службова особа юридичної особи — суб’єкта господарської діяльності, або
юридичної особи, яка не є таким суб’єктом.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого
умислу та спеціальною метою — отримати вказаний у тексті ст. 222 КК
різновид фінансових ресурсів або пільгу щодо податків. Психічне
ставлення до наслідків у формі великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 222)
може характеризуватися непрямим умислом.

Головним критерієм розмежування складів злочинів, передбачених ст. 222 і
ст. 190 КК («Шахрайство»), є спрямованість умислу та момент його
виникнення. У разі шахрайства з фінансовими ресурсами умисел винного
спрямований на тимчасове отримання кредитних коштів з наступним,
можливо, несвоєчасним їх поверненням. У разі вчинення злочину проти
власності — шахрайства винна особа укладає кредитний договір лише для
того, щоб приховати, завуалювати злочинний характер своїх дій,
спрямованих на безоплатне заволодіння назавжди чужим майном.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 222) є повторність і
заподіяння великої матеріальної шкоди.

Матеріальна шкода визнається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів
перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів
громадян (примітка до ст. 218). Ця шкода може бути заподіяна внаслідок
використання дотацій, субсидій, субвенцій не за цільовим призначенням,
неповернення одержаного кредиту, несплати відсотків за ним, ухилення від
сплати податків. Шкода, заподіяна кредиторові, може полягати не лише у
прямих збитках, викликаних неповерненням всього або частини кредиту, але
й у неможливості виконання зобов’язань майнового характеру, в іншій
упущеній вигоді.

Література.

Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем:
навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.-
208с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 352 с.

Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 656 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид.
спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.
Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с.

Похожие записи