РЕФЕРАТ

На тему:

Злочини проти порядку обігу грошей, цінних паперів, інших документів

Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення
в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних
паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК). Об’єктом злочину є
фінансово-кредитна система України в частині встановленого порядку
випуску та обігу грошей, державних цінних паперів і білетів державної
лотереї.

Предметом злочину є: 1) національна валюта України у вигляді банкнот чи
металевої монети; 2) іноземна валюта; 3) державні цінні папери; 4)
білети державної лотереї. Для кваліфікації за ст. 199 КК необхідно, щоб
ці предмети були підробленими.

Національна валюта України — це грошова одиниця України, якою є гривня
(ст. 99 Конституції України). Готівка перебуває в обігу у вигляді
грошових знаків — паперових банкнот номінальною вартістю 1, 2, 5, 10,
20, 50, 100 і 200 грн. та металевих монет номінальною вартістю 1, 2, 5,
10, 25 та 50 копійок і 1 грн.

Іноземна валюта — це іноземні грошові знаки у вигляді банкнот,
казначейських білетів і монет.

Національні та іноземні грошові знаки визнаються предметом цього злочину
лише тоді, коли вони: 1) перебувають в обігу і є законним платіжним
засобом на території України або відповідної іноземної держави; 2)
вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну
на грошові знаки, які введено в обіг.

Державними потрібно визнавати не ті цінні папери, які належать державі
на праві власності, а ті цінні папери, емітентом яких виступає держава —
вона від свого імені випускає цінні папери і зобов’язується виконувати
обов’язки, що випливають з умов їх емісії (зобов’язується забезпечити
їх). До таких цінних паперів належать: 1) облігації внутрішніх та
зовнішніх державних позик;

2) казначейські зобов’язання республіки; 3) приватизаційні папери; 4)
деякі векселі (наприклад, векселі Державного казначейства України).

Білетом державної лотереї є документ суворого обліку, виготовлений за
ліцензією Мінфіну України, який дає право особі взяти участь у державній
лотереї — розігруванні відповідного призу та отримати цей приз у
власність у разі визнання гравця переможцем.

Об’єктивна сторона злочину полягає у таких діях: 1) виготовлення
підробленої національної валюти України у вигляді банкнот чи металевої
монети, іноземної валюти, державних цінних паперів чи білетів державної
лотереї; 2) зберігання; 3) придбання; 4) перевезення; 5) пересилання; 6)
ввезення в Україну або 7) збут вказаних підроблених предметів.

Поняття виготовлення підроблених грошових знаків, державних цінних
паперів і білетів державної лотереї охоплює як повну імітацію вказаних
предметів, так й істотну фальсифікацію справжніх грошей, цінних паперів
і лотерейних білетів. Часткова підробка може полягати у переробці
цифрового та буквеного номіналу справжньої банкноти, зміні номера або
серії облігації, підробці підпису або відбитку печатки на цінному
папері, фальсифікації інших реквізитів.

Для кваліфікації дій винного за ст. 199 треба встановити, що підроблені
гроші, державні цінні папери або білети державної лотереї мають істотну
схожість з відповідними оригіналами за формою, розміром, кольором,
основними реквізитами. При цьому у судовій практиці враховуються: 1)
художнє оформлення грошового знака чи державного цінного паперу, яке
передбачає певний ступінь завершення зображення, а саме: відповідного
орнаменту і наявності основних реквізитів (портрет, барельєф, пам’ятник)
та їх узгодженість із словами і цифрами, які визначають номінал
грошового знака чи цінного паперу; 2) якість відтворення, котра
передбачає такий ступінь графічної та кольорової точності зображення,
який дає винній особі підставу вважати можливим перебування виготовлених
нею предметів в обігу2.

У тих випадках, коли очевидна невідповідність виготовленого грошового
знака, державного цінного паперу або білета державної лотереї
відповідному оригіналу виключає участь підробки в обігу, а інші
обставини справи свідчать про те, що умисел винної особи був спрямований
лише на обман окремих громадян з метою заволодіння їх майном, такі дії
мають кваліфікуватись не за ст. 199, аза ст. 190 як шахрайство.
Наприклад, збут підробленого грошового знака в умовах, які ускладнюють
виявлення підробки (у темну пору доби, особі з вадами зору, малолітньому
або особі у стані сильного сп’яніння тощо) чи у розрахунку на
елементарну неуважність або недосвідченість потерпілого, який має лише
приблизне уявлення про те, як насправді виглядає той чи інший предмет.

Злочин у формі виготовлення підроблених грошових знаків, державних
цінних паперів і білетів державної лотереї визнається закінченим з
моменту виготовлення хоча б одного грошового знака, цінного паперу чи
лотерейного білета незалежно від того, вдалося винному здійснити збут
фальшивки чи ні.

Під зберіганням підроблених грошей, державних цінних паперів і білетів
державної лотереї розуміються умисні дії, пов’язані із перебуванням
вказаних предметів у володінні винного (він може тримати їх при собі, у
будь-якому приміщенні, сховищі тощо). На кваліфікацію за ст. 199 не
впливає час і місце зберігання підробок, а також те, є особа, яка їх
зберігає, власником даних предметів чи ні. Придбання — це отримання
винним підроблених грошей, цінних паперів або лотерейних білетів
будь-яким способом (купівля, отримання в обмін на інші предмети тощо).
Перевезення полягає у переміщенні їх транспортом (наземним, водним,
повітряним) з одного місця в інше як у межах території України, так і за
цими межами. Пересилання — це переміщення зазначених предметів шляхом
відправлення поштою, багажем, посильним або іншим способом з одного
місця в інше. Ввезенням в Україну треба визнавати переміщення підробок
через державний кордон України на її територію з використанням будь-яких
транспортних засобів. Збут — це сплатне або безоплатне умисне відчуження
підроблених грошей, державних цінних паперів і білетів державної лотереї
незалежно від способу (використання як засобу платежу, продаж, розмін,
обмін, дарування, передача у борг або у рахунок погашення боргу, програш
в азартних іграх тощо). Не можна розглядати як збут втрату підробок, їх
викидання, у т. ч. у загальнодоступних місцях.

Суб’єкт злочину — загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Обов’язковою суб’єктивною ознакою виготовлення, зберігання, придбання,
пересилання, ввезення в Україну підроблених грошей, державних цінних
паперів і білетів державної лотереї є мета збуту.

Кваліфікуючими ознаками злочину є повторність, вчинення його за
попередньою змовою групою осіб або у великому розмірі (ч. 2 ст. 199).
Особливо кваліфікуючими ознаками є вчинення злочину організованою групою
або в особливо великому розмірі (ч. З ст.199).

Розмір визнається великим, якщо сума підробки у двісті і більше разів
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а особливо великим
— якщо сума підробки у чотириста і більше разів перевищує такий мінімум
(примітка до ст. 199).

Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних
паперів (ст. 224). Об’єктом злочину визнається встановлений порядок
виготовлення та обігу недержавних цінних паперів, нормальне
функціонування ринку цінних паперів в Україні.

Предметом злочину є недержавні цінні папери. До таких паперів можуть
бути віднесені, зокрема, акції, облігації підприємств і місцевих позик,
ощадні та інвестиційні сертифікати, векселі.

Не є предметом цього злочину сертифікат цінних паперів, виписка з
рахунку у цінних паперах та інші подібні документи (зокрема, виписки з
рахунків депозитарного обліку, виписки із реєстрів власників іменних
цінних паперів), підроблення яких може кваліфікуватись за статтями 358
або 366.

З об’єктивної сторони злочин полягає у: 1) виготовленні підроблених
недержавних цінних паперів; 2) їх збуті; 3) використанні таких цінних
паперів іншим чином.

Виготовлення підроблених цінних паперів означає як повне створення
документів, які із зовнішнього боку значною мірою нагадують справжні
цінні папери, так і фальсифікацію останніх. У тому разі, коли цінний
папір існує у бездокументарній формі, тобто у вигляді здійсненого
зберігачем облікового запису, який підтверджує право власності на цінний
папір, підробленням у плані відповідальності за ст. 224 треба визнавати
відкриття фіктивного рахунку у цінних паперах депозитарієм, а також
внесення перекручених відомостей до рахунків у цінних паперах, що їх
ведуть депозитарії та зберігачі цінних паперів. Вказані дії потребують
додаткової кваліфікації за ст. 361.

Використання іншим чином підроблених недержавних цінних паперів означає
вчинення з такими предметами різноманітних (за винятком збуту) дій, у т.
ч. пов’язаних з отриманням певних прав, пільг, переваг або із
звільненням від обов’язків (наприклад, використання цінних паперів як
засобу платежу чи предмета застави, внесення їх як внеску до статутного
фонду господарського товариства, реалізація прав акціонера).
Використання підроблених недержавних цінних паперів для незаконного
заволодіння чужим майном потребує додаткової кваліфікації за ст. 190.

Суб’єкт злочину — загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Обов’язковою ознакою виготовлення недержавних цінних паперів є мета
збуту або використання.

Кваліфікуючими ознаками є повторність та заподіяння великої матеріальної
шкоди (ч. 2 ст. 224), а особливо кваліфікуючими — вчинення злочину
організованою групою та заподіяння особливо великої матеріальної шкоди
(ч. З ст. 224).

У примітці до ст. 224 КК роз’яснюється, що повторність має місце у разі
скоєння даного злочину особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений
ст. 224 або ст. 199. Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у
триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів
громадян, а особливо великою — якщо вона у тисячу і більше разів
перевищує такий мінімум).

Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст. 223 КК).
Ця стаття передбачає відповідальність за два самостійних склади злочину:
1) випуск (емісію) громадянином або службовою особою суб’єкта
господарської діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення
без реєстрації емісії у встановленому законом порядку (ч. 1); 2)
внесення громадянином або службовою особою суб’єкта господарської
діяльності в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних
паперів, завідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких
документів, якщо ці дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвесторові
(ч. 2).

Безпосереднім об’єктом цих злочинів є встановлений порядок випуску
цінних паперів, який є важливим елементом фінансово-кредитної системи
країни і який забезпечує її стабільність і розвиток, а додатковим
об’єктом складу затвердження документів, поданих для реєстрації емісії
цінних папері, є право власності.

Предметом злочину визнаються ті цінні папери, на які поширюється
процедура емісії у формі відкритого розміщення (крім акцій відкритих
акціонерних товариств і облігацій підприємств — наприклад, акцій
корпоративних інвестиційних фондів) (ч. 1 ст. 223), та документи, які
подаються для реєстрації емісії будь-яких цінних паперів (ч. 2 ст. 223).

Згідно зі ст. 22 Закону «Про цінні папери і фондову біржу», випуск у
формі відкритого продажу таких цінних паперів, як акції та облігації
підприємств дозволяється тільки з моменту реєстрації цього випуску в
уповноваженому державному органі, яким є ДКЦПФР1 та її територіальні
органи. Відкритий продаж означає, що цінні папери призначені для
розміщення між громадянами і юридичними особами, коло яких заздалегідь
визначити неможливо.

Під документами в плані відповідальності за ч. 2 ст. 223 КК треба
розуміти документи, які надаються до уповноваженого державного органу
для того, щоб зареєструвати випуск цінних паперів. Згідно з ч. З ст. 22
Закону «Про цінні папери і фондову біржу», — це баланс та довідка про
фінансовий стан, підтверджені аудитом (аудиторською фірмою), та ряд
документів, про які йдеться у нормативних актах ДКЦПФР. Закон у даному
разі не уточнює, що емісія має відбуватися у формі відкритого
розміщення, тобто цінні папери можуть бути передані набувачам у
будь-який спосіб.

Об’єктивна сторона першого злочину (ч. 1 ст. 223) полягає у випуску
(емісії) цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації
емісії в ДКЦПФР та її територіальних органах, другого — у внесенні у
документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо
недостовірної інформації або затвердженні вказаних документів (ч. 2 ст.
223). Для другого складу характерними є також суспільне небезпечні
наслідки у формі великої матеріальної шкоди інвесторові та причиновий
зв’язок між зазначеним діянням та наслідками.

Під випуском цінних паперів треба розуміти сукупність дій, які
вчинюються емітентом та (або) за його дорученням торговцем цінних
паперів і які полягають у фактичному запусканні в обіг цінних паперів.
Це, зокрема, передача акцій відкритих акціонерних товариств особам, які
зробили заявки на їх придбання під час проведення відкритої передплати
на них, продаж або інша передача цінних паперів у власність юридичним
особам і громадянам.

Злочином, передбаченим ч. 1 ст. 223 КК, у разі бездокументарної емісії
цінних паперів має визнаватись незареєстроване у встановленому порядку
відкриття емітентом емісійного рахунку у цінних паперах та перерахування
цих паперів на рахунок набувача.

Суб’єкт злочину — загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Обов’язковою ознакою виготовлення недержавних цінних паперів є мета
збуту або використання.

Кваліфікуючими ознаками є повторність та заподіяння великої матеріальної
шкоди (ч. 2 ст. 224), а особливо кваліфікуючими — вчинення злочину
організованою групою та заподіяння особливо великої матеріальної шкоди
(ч. З ст. 224).

У примітці до ст. 224 КК роз’яснюється, що повторність має місце у разі
скоєння даного злочину особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений
ст. 224 або ст. 199. Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у
триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів
громадян, а особливо великою — якщо вона у тисячу і більше разів
перевищує такий мінімум).

Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст. 223 КК).
Ця стаття передбачає відповідальність за два самостійних склади злочину:
1) випуск (емісію) громадянином або службовою особою суб’єкта
господарської діяльності цінних паперів у формі їх відкритого розміщення
без реєстрації емісії у встановленому законом порядку (ч. 1); 2)
внесення громадянином або службовою особою суб’єкта господарської
діяльності в документи, які подаються для реєстрації емісії цінних
паперів, завідомо недостовірної інформації, а також затвердження таких
документів, якщо ці дії заподіяли велику матеріальну шкоду інвесторові
(ч. 2).

Безпосереднім об’єктом цих злочинів є встановлений порядок випуску
цінних паперів, який є важливим елементом фінансово-кредитної системи
країни і який забезпечує її стабільність і розвиток, а додатковим
об’єктом складу затвердження документів, поданих для реєстрації емісії
цінних папері, є право власності.

Предметом злочину визнаються ті цінні папери, на які поширюється
процедура емісії у формі відкритого розміщення (крім акцій відкритих
акціонерних товариств і облігацій підприємств — наприклад, акцій
корпоративних інвестиційних фондів) (ч. 1 ст. 223), та документи, які
подаються для реєстрації емісії будь-яких цінних паперів (ч. 2 ст. 223).

Згідно зі ст. 22 Закону «Про цінні папери і фондову біржу», випуск у
формі відкритого продажу таких цінних паперів, як акції та облігації
підприємств дозволяється тільки з моменту реєстрації цього випуску в
уповноваженому державному органі, яким є ДКЦПФР та її територіальні
органи. Відкритий продаж означає, що цінні папери призначені для
розміщення між громадянами і юридичними особами, коло яких заздалегідь
визначити неможливо.

Під документами в плані відповідальності за ч. 2 ст. 223 КК треба
розуміти документи, які надаються до уповноваженого державного органу
для того, щоб зареєструвати випуск цінних паперів. Згідно з ч. З ст. 22
Закону «Про цінні папери і фондову біржу», — це баланс та довідка про
фінансовий стан, підтверджені аудитом (аудиторською фірмою), та ряд
документів, про які йдеться у нормативних актах ДКЦПФР. Закон у даному
разі не уточнює, що емісія має відбуватися у формі відкритого
розміщення, тобто цінні папери можуть бути передані набувачам у
будь-який спосіб.

Об’єктивна сторона першого злочину (ч. 1 ст. 223) полягає у випуску
(емісії) цінних паперів у формі їх відкритого розміщення без реєстрації
емісії в ДКЦПФР та її територіальних органах, другого — у внесенні у
документи, які подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо
недостовірної інформації або затвердженні вказаних документів (ч. 2 ст.
223). Для другого складу характерними є також суспільне небезпечні
наслідки у формі великої матеріальної шкоди інвесторові та причиновий
зв’язок між зазначеним діянням та наслідками.

Під випуском цінних паперів треба розуміти сукупність дій, які
вчинюються емітентом та (або) за його дорученням торговцем цінних
паперів і які полягають у фактичному запусканні в обіг цінних паперів.
Це, зокрема, передача акцій відкритих акціонерних товариств особам, які
зробили заявки на їх придбання під час проведення відкритої передплати
на них, продаж або інша передача цінних паперів у власність юридичним
особам і громадянам.

Злочином, передбаченим ч. 1 ст. 223 КК, у разі бездокументарної емісії
цінних паперів має визнаватись незареєстроване у встановленому порядку
відкриття емітентом емісійного рахунку у цінних паперах та перерахування
цих паперів на рахунок набувача.

Внесення у документи завідомо недостовірної інформації означає як
виготовлення винним особисто сфальсифікованих документів, призначених
для передачі у реєструвальний орган, так і внесення неправдивих даних у
відповідні документи, які складала інша особа. Перекрученими можуть бути
відомості, подання яких передбачено для реєстрації як власне емісії
цінних паперів, так й інформації про таку емісію.

Для кваліфікації за ч. 2 ст. 223 необхідно, щоб інформація була завідомо
недостовірною, тобто не відповідала дійсності, вводила потенційних
інвесторів в оману (наприклад, щодо мети використання фінансових
ресурсів, залучених від випуску цінних паперів, розмірів статутного
фонду господарюючого суб’єкта).

Перший злочин (ч. 1 ст. 223) визнається закінченим з моменту скоєння
активних дій, які полягають у відкритому розміщенні певних цінних
паперів і які поєднуються з бездіяльністю у вигляді непроведення
реєстрації емісії в органах ДКЦПФР.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 223 КК, визнається закінченим з моменту
заподіяння великої матеріальної шкоди інвесторові. Матеріальна шкода
визнається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 218).

Суб’єктом злочину є громадянин та службова особа суб’єкта господарської
діяльності.

Громадянин може притягуватись до відповідальності за ст. 223 у тому
разі, коли він виступає засновником комерційної юридичної особи, якої
раніше не існувало.

Суб’єктивна сторона обох злочинів характеризується прямим умислом.
Психічне ставлення до заподіяння великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст.
223) може характеризуватися непрямим умислом.

Незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими
засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх
виготовлення (ст. 200). Безпосереднім об’єктом злочину є встановлений
порядок проведення грошових розрахунків, виготовлення та обігу платіжних
інструментів та інших засобів доступу до банківських рахунків, майнові
права та інтереси юридичних і фізичних осіб — учасників розрахункових
відносин, у тому числі емітентів і держателів платіжних карток.

Предметом злочину є: 1) документи на переказ; 2) платіжні картки; 3)
інші засоби доступу до банківських рахунків.

Документи на переказ — це документи у паперовому або електронному
вигляді, що використовуються банками чи їх клієнтами для передачі
доручень або інформації на переказ грошових коштів між суб’єктами
переказу грошових коштів (примітка до ст. 200 КК). До документів на
переказ належать розрахункові документи, документи на переказ готівки,
міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші
документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання
переказу.

Платіжна картка — це спеціальний платіжний засіб у вигляді емітованої в
установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки,
що використовується для ініціювання переказу грошей з рахунка платника
або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і
послуг, перерахування грошей зі своїх рахунків на рахунки інших осіб,
отримання грошей у готівковій формі в касах банків, пунктах обміну
іноземної валюти уповноважених банків та через банківські автомати, а
також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

До інших засобів доступу до банківських рахунків треба відносити інші,
крім платіжних карток, спеціальні платіжні засоби (наприклад, дорожні та
іменні чеки).

Об’єктивна сторона злочину полягає у: 1) підробці засобів доступу до
банківських рахунків; 2) придбанні, зберіганні, перевезенні, пересиланні
з метою збуту підроблених документів на переказ або платіжних карток; 3)
збуті чи використанні вказаних підроблених документів або карток.

Підробка засобів доступу до банківських рахунків означає як повне
виготовлення вказаних засобів, так і фальсифікацію справжніх предметів.
Конкретний спосіб підробки (дописка, зрізування та наклеювання літер і
цифр, термічна обробка, переписування магнітної смуги, з використанням
спеціального обладнання тощо) визначається тим, який саме платіжний
інструмент підроблюється і на якому матеріальному носії він існує
(паперовому, електронному або іншому).

Під використанням підроблених документів на переказ та платіжних карток
треба розуміти вчинення з їх допомогою різноманітних незаконних дій —
здійснення переказу грошей неналежним ініціатором, одержання грошей у
готівковій формі через банкомат, касу банку, фінансової установи або
пункту обміну іноземної валюти, проведення оплати за придбані товари, у
т. ч. тих, купівля яких здійснюється в системах електронної комерції,
одержання інформації про стан банківського рахунку тощо.

У тому разі, коли в результаті використання підроблених документів на
переказ або платіжних карток відбувається заволодіння чужими грошовими
коштами, вчинене потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів,
передбачених ст. 200 і ст. 190 КК.

Суб’єкт злочину — загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою
збуту.

Кваліфікуючими ознаками є повторність та вчинення його за попередньою
змовою групою осіб (ч. 2 ст. 200).

Підроблення знаків поштової оплати і проїзних квитків

(ст. 215 КК). Основним безпосереднім об’єктом злочину є порядок оплати
внутрішніх і міжнародних поштових і транспортних послуг, який забезпечує
фінансові інтереси держави, інших перевізників, встановлений порядок
виготовлення та обігу відповідних документів, додатковим — права й
законні інтереси споживачів і тих, хто надає відповідні види послуг
(поштові, транспортні тощо).

Предметом злочину ст. 215 називає: 1) знаки поштової оплати;

2) марковану продукцію; 3) міжнародні купони для відповіді; 4)
посвідчення особи для міжнародного поштового обміну; 5) відбитки
маркувальних машин; 6) квитки залізничного, водного, повітряного або
автомобільного транспорту, інші проїзні документи; 7) документи на
перевезення вантажу.

Знаки поштової оплати — це реквізити поштових відправлень (листів,
поштових карток, бандеролей, секограм, дрібних пакетів тощо), які
підтверджують оплату послуг поштового зв’язку. Під маркованою продукцією
потрібно розуміти виготовлені типографським способом поштові
відправлення (марковані конверти і марковані поштові картки) із
надрукованим на них зображенням поштових марок (віньєтки). Міжнародний
купон для відповіді — це спеціальний знак Міжнародного бюро Всесвітнього
поштового союзу, виготовлений на папері з водяними знаками, яким можна
замінити поштові марки з розрахунку оплати одного простого міжнародного
листа вагою до 20 грамів, що пересилається повітряним транспортом.

Посвідченнями особи для міжнародного поштового обміну є посвідчення, які
видаються поштовими органами країн — учасниць Всесвітнього поштового
союзу і посвідчують право особи на одержання поштової кореспонденції,
яка надсилається їй чи на поштову скриньку. Маркувальна машина
призначена для нанесення на прості та рекомендовані листи, бандеролі і
картки відбитку державного знака, що підтверджує оплату послуг поштового
зв’язку, а також для нанесення дати та місця приймання цієї
кореспонденції, поштової адреси. Маркувальні машини можуть
використовуватися дирекціями, поштамтами, вузлами зв’язку Українського
державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта», а також юридичними
та фізичними особами на договірних засадах.

Під проїзними документами потрібно розуміти документи, які надають право
на проїзд залізничним, водним, повітряним і автомобільним транспортом
(квитки вказаних видів транспорту — разові, місячні, квартальні, річні,
у тому числі талони або жетони, службові та пільгові проїзні документи
тощо). До документів на перевезення вантажу слід відносити, наприклад,
вантажні (багажні, вантажобагажні) квитанції, дорожні відомості,
накладні.

З об’єктивної сторони злочин може виражатись в одній з трьох дій: 1)
виготовлення з метою збуту завідомо підроблених предметів, зазначених у
ст. 215; 2) їх збут; 3) використання вказаних предметів.

Використання вказаних у ст. 215 предметів може набувати різних форм:
пред’явлення підробленого проїзного документа контролерові у міському
транспорті або провідникові залізничного вагону (суб’єкт, видаючи
підробку за справжній документ, знайомить з його змістом інших осіб),
оплата поштових відправлень за допомогою підроблених марок тощо. За
наявності до цього підстав дії особи, заборонені статтею 215, можуть
бути визнані такими, що через малозначність не становлять суспільної
небезпеки (ч. 2 ст. 11).

Заподіяння внаслідок використання підроблених предметів значної майнової
шкоди за відсутності ознак шахрайства потребує додаткової кваліфікації
за ст. 192 КК.

Суб’єкт злочину — загальний.

Суб’єктивна сторона складу злочину характеризується прямим умислом. Для
злочину у формі виготовлення підроблених знаків чи білетів обов’язковою
ознакою суб’єктивної сторони є мета збуту підробок.

Література.

Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем:
навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.-
208с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 352 с.

Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 656 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид.
спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.
Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с.

Похожие записи