РЕФЕРАТ

На тему:

Злочини проти добросовісної конкуренції

Протидія законній господарській діяльності (ст. 206 КК). Основним
безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок здійснення
господарської діяльності, покликаний забезпечити стабільність
господарського обороту, свободу підприємництва і дотримання засад
добросовісної конкуренції, права і законні інтереси підприємців.
Додатковим — право людини на особисту недоторканність, право власності,
життя і здоров’я особи, встановлений порядок здійснення службовою особою
службових повноважень.

Обов’язковою ознакою розглядуваного складу злочину є потерпілий — це
особа, яка здійснює законну господарську діяльність, контролює її і яка
здатна самостійно прийняти рішення або істотно вплинути на прийняття
рішення про припинення або обмеження такої діяльності, про укладення чи
неукладення угоди (наприклад, громадянин, який займається приватною
підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, фермер,
керівник або власник приватного підприємства, особа, яка входить до
складу виконавчого органу господарського товариства).

Господарська діяльність, якій протидіє винний, має бути законною.

Об’єктивна сторона злочину полягає в активних діях винного, які
характеризуються поєднанням двох складових. По-перше, це протиправна
вимога, зміст якої визначений альтернативне і включає в себе вимогу: 1)
припинити займатися господарською діяльністю; 2) обмежити таку
діяльність; 3) укласти угоду, виконання якої здатне заподіяти
матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того, хто
займається господарською діяльністю; 4) не виконувати укладену угоду, що
може потягти за собою такі ж негативні наслідки. По-друге, це погроза
насильства над потерпілими чи близькими йому особами або погроза
пошкодження чи знищення їхнього майна. Залежно від змісту погроза
насильством може бути ознакою основного (ч. 1 ст. 206) або
кваліфікованого складу злочину (ч. 2 ст. 206).

Злочин визнається закінченим з моменту пред’явлення однієї із вказаних
вимог, поєднаних з відповідною погрозою, незалежно від того, вдалося чи
ні винній особі змусити потерпілого вчинити або не вчинити бажані для
неї дії.

Вимога припинити займатися господарською діяльністю означає вимогу
негайно або через деякий час повністю припинити таку діяльність
(ліквідувати юридичну особу — суб’єкт господарювання, продати іншій
особі належні потерпілому корпоративні права тощо).

Вимога обмежити господарську діяльність може полягати у примушуванні
потерпілого, зокрема, до: припинення певного напряму господарської
діяльності; зменшення обсягу продажу товарів, припинення або обмеження
ділових зв’язків з іншими суб’єктами господарської діяльності тощо.

Вимога укласти угоду, виконання якої може заподіяти матеріальну шкоду
або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається
господарською діяльністю, охоплює примушування до укладання
цивільно-правових, трудових договорів та інших угод, які пов’язані із
встановленням, зміною або припиненням прав і обов’язків учасників
господарського обороту.

Погроза насильства над потерпілим або близькими йому особами (питання
про визнання особи близькою вирішується у кожному конкретному випадку)
як спосіб протидії законній господарській діяльності означає погрозу
негайно або у майбутньому застосувати фізичне насильство — завдати
удару, побоїв, заподіяти тілесних ушкоджень, позбавити волі, вчинити
зґвалтування або інші насильницькі дії.

Погроза пошкодження чи знищення майна має місце у тому разі, коли вона
стосується: 1) майна, яке належить потерпілому або його близьким на
праві приватної власності; 2) майна, що перебуває в їхньому віданні чи
під їх охороною. Фактичне знищення або пошкодження майна в процесі
протидії законній господарській діяльності залежно від тяжкості
суспільне небезпечних наслідків потребує кваліфікації за ч. 2 або ч. З
ст. 206 КК.

Суб’єкт злочину — загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.
Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 206) є: 1) повторність; 2)
вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; 3) погроза вбивства
чи тяжких тілесних ушкоджень; 4) застосування насильства, що не є
небезпечним для життя і здоров’я; 5) пошкодження чи знищення майна.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. З ст. 206) є:

1) вчинення злочину організованою групою; 2) використання службовою
особою службового становища; 3) застосування насильства, небезпечного
для життя чи здоров’я; 4) заподіяння великої шкоди; 5) спричинення інших
тяжких наслідків.

Примушування до антиконкурентних узгоджених дій (ст. 228 КК). Основним
безпосереднім об’єктом даного злочину є засади добросовісної конкуренції
в частині встановленого порядку регулювання антиконкурентних узгоджених
дій суб’єктів господарювання, право останніх на економічну конкуренцію,
а додатковим — право людини на особисту недоторканність і право
власності’.

Об’єктивна сторона злочину полягає у примушуванні до антиконкурентних
узгоджених дій, заборонених законодавством. Це примушування набуває
форми вчинення активних дій — застосування насильства, заподіяння
матеріальної шкоди або погрози застосування насильства чи заподіяння
такої шкоди.

Насильство і погроза його застосування можуть бути спрямовані не лише
проти тих осіб, від яких вимагають вчинити заборонені законодавством
антиконкурентні узгоджені дії, але й проти близьких їм осіб,
благополуччя яких з різних причин не є байдужим для потерпілих, у
зв’язку з чим протиправний вплив на них може бути ефективним засобом
досягнення відповідної мети.

Поняття насильства і погрози його застосування, а також заподіяння
матеріальної шкоди і погрози заподіяння такої шкоди за своїм змістом
подібні до відповідних понять у складі злочину, передбаченому ст. 206.
Оскільки характер шкоди у ст. 228 конкретизовано, слід дійти висновку
про те, що це може бути лише матеріальна, а не моральна та організаційна
шкода (скажімо, у формі підриву ділової репутації суб’єкта
підприємницької діяльності, розголошення комерційної таємниці або
відомостей, які ганьблять особу).

Антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи
можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції. Це,
зокрема, дії, які стосуються: 1) встановлення цін чи інших умов
придбання або реалізації товарів; 2) обмеження виробництва, ринків
товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення
контролю над ними; 3) розподілу ринків чи джерел постачання за
територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи
придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими
ознаками; 4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів,
тендерів; 5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з
ринку) інших суб’єктів господарювання, покупців, продавців; 6)
застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб’єктами
господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;
7) укладення угод за умови прийняття іншими суб’єктами господарювання
додаткових зобов’язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та
іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються
предмета цих угод; 8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших
суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих на те
причин (ст. 6 Закону «Про захист економічної конкуренції»). Наведений
перелік антиконкурентних узгоджених дій, вчинення яких забороняється і
тягне за собою відповідальність згідно із законом, не є вичерпним.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність складу злочину,
передбаченого ст. 228 КК, слід враховувати те, що статті 7-Ю зазначеного
Закону містять переліки дозволених (за певних умов) узгоджених дій,
стосовно яких Антимонопольний комітет України може визначати типові
вимоги.

Злочин визнається закінченим з моменту заявлення відповідної погрози і
доведення її до відома потерпілої особи незалежно від того, вдалося чи
ні винному примусити потерпілого вчинити заборонені законодавством
антиконкурентні узгоджені дії (формальний склад), або з моменту
фактичного застосування насильства чи заподіяння матеріальної шкоди
(матеріальний склад злочину).

Суб’єкт злочину — загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину, згідно з ч. 2 ст. 228, є вчинення його
організованою групою або особою, раніше судимою за цією статтею.

Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового
найменування, кваліфікованого зазначення походження товару (ст. 229 КК).
Основним безпосереднім об’єктом злочину є засади добросовісної
конкуренції в частині встановленого законодавством порядку охорони і
використання знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань та
маркування товарів. Додатковим — права та законні інтереси споживачів,
право інтелектуальної власності.

Предмет — 1) знак для товарів чи послуг; 2) фірмове найменування; 3)
кваліфіковане зазначення походження товару.

Знаки для товарів чи послуг — це позначення, за якими товари або послуги
одних осіб відрізняються від товарів чи послуг інших осіб. Дані знаки
головним чином призначені для ідентифікації (індивідуалізації) товарів і
послуг, для розрізнення сервісу підприємств.

Право власності на знак засвідчується свідоцтвом, яке надає його
власникові виключне право забороняти іншим особам використовувати без
його згоди зареєстрований знак або позначення, схоже із зареєстрованим
знаком, за винятком випадків, встановлених законодавством. Свідоцтво
видається Державним департаментом інтелектуальної власності МОН.

Фірмове найменування — це найменування суб’єкта господарювання
(юридичної особи або громадянина-підприємця), під яким він бере участь у
господарському обороті. Громадянин-підприємець має право заявити як
фірмове (комерційне) найменування своє прізвище або ім’я (ст. 159 ГК).

Кваліфіковане зазначення походження товару — це позначення, яке включає
в себе назву місця та географічне зазначення походження товару і
підлягає реєстрації у встановленому законом порядку. Йдеться про назву
географічного місця (країни, населеного пункту, місцевості або іншого
географічного об’єкта), яка вживається для позначення товару, що
походить з цього місця і має певні якості, репутацію та інші
характеристики, зумовлені (виключно або головним чином) характерними для
даного місця природними умовами чи людським фактором або їх поєднанням.
(Наприклад, мінеральні води «Миргородська», «Трускавецька»). Не є
предметом розглядуваного злочину просте зазначення походження товару.

З об’єктивної сторони розглядуваний склад злочину характеризується
сукупністю трьох ознак: 1) діянням у вигляді незаконного використання
предметів, альтернативне вказаних у ч. 1 ст. 229, або іншого порушення
права на знак для товарів і послуг, фірмове найменування або
кваліфіковане зазначення походження товару;

2) суспільне небезпечними наслідками, матеріальною шкодою у великому або
особливо великому розмірі; 3) причиновим зв’язком між вказаним діянням
та наслідками.

Використанням знака для товарів чи послуг визнається: 1) нанесення його
на будь-який товар, упаковку, в якій міститься товар, вивіску, пов’язану
з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет,
зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою
пропонування для продажу, продаж, імпорт та експорт; 2) застосування
знака під час пропонування та надання будь-якої послуги; 3) застосування
його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у т. ч. у
доменних іменах (іменах, що використовуються для адресації комп’ютерів і
ресурсів Інтернет). Таким же чином має вирішуватися питання про
використання фірмового найменування.

Використанням знака для товару чи послуги визнається і застосування його
у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими
елементами, що не змінюють в цілому відмітності знака. Наприклад, це
позначення, які є схожими настільки, що їх можна сплутати із чужими
знаками для однорідних товарів чи послуг або фірмовими найменуваннями,
які відомі в Україні і належать іншим особам .

Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження
товару визнається: 1) нанесення його на товар або етикетку; 2) нанесення
на упаковку товару, застосування в рекламі; 3) запис на бланках,
рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

Незаконним передусім є таке використання знака для товару чи послуги,
яке здійснюється без дозволу на те власника свідоцтва на знак. При цьому
слід враховувати те, що власник має право дати будь-якій особі дозвіл на
використання знака на підставі ліцензійного договору.

Використання кваліфікованого зазначення походження товару визнається
незаконним у таких випадках: 1) використання здійснюється особою, яка не
має свідоцтва про право на його використання; 2) зазначення
використовується, хоч товар не походить із зареєстрованого для цього
географічного місця (навіть якщо справжнє місце походження товару або
географічне зазначення його походження використовується у перекладі або
супроводжується словами: «вид», «тип», «стиль», «марка», «імітація»
тощо); 3) використання вводить в оману споживачів щодо походження товару
та його особливих властивостей або інших характеристик, а також тоді,
коли використання щодо неоднорідних товарів завдає шкоди репутації
зареєстрованого зазначення або неправомірним використанням його
репутації; 4) використання як видової назви.

Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння матеріальної шкоди у
великому розмірі, тобто, коли її розмір у двісті і більше разів
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст.
229). Матеріальна шкода у даному разі включає як пряму дійсну шкоду, так
і втрачену вигоду (наприклад, винний, незаконно використовуючи чужий
знак, розширює сферу збуту своєї продукції і тим самим послаблює на
ринку попит на оригінальні товари).

Суб’єкт злочину — загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 229) є: повторність; вчинення
злочину за попередньою змовою групою осіб; заподіяння матеріальної шкоди
в особливо великому розмірі (її розмір перевищує у тисячу і більше разів
неоподатковуваний мінімум доходів громадян). Особливо кваліфікуючою
ознакою (ч. З ст. 229) є вчинення злочину службовою особою з
використанням службового становища щодо підлеглої особи.

Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що
становлять комерційну таємницю (ст.231 КК). Об’єктом злочину є засади
добросовісної конкуренції в частині встановленого порядку обігу
інформації, яка є комерційною таємницею, та її захисту, а також права і
законні інтереси суб’єктів господарської діяльності. Предмет —
відомості, що становлять комерційну таємницю. Комерційною таємницею
можуть визнаватися відомості, пов’язані з виробництвом, технологією,
управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що
не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам
суб’єкта господарювання. Склад і обсяг відомостей, що становлять
комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб’єктом
господарювання згідно із законом (ст. 36 ГК). За своїм змістом
комерційна таємниця лише охоплювала інформацію як виробничого,
технічного характеру (технології, секрети виробництва тощо), так і дані
економічного спрямування (наприклад, стосовно ринків збуту, власної
безпеки суб’єкта господарювання).

З об’єктивної сторони вчинення злочину можливе у двох формах: 1) дії,
спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю
(комерційне шпигунство); 2) незаконне використання відомостей, що
становлять комерційну таємницю, якщо це спричинило істотну шкоду
суб’єктові господарської діяльності.

Під комерційним шпигунством розуміється пошук і добування будь-яким, у
т. ч. протиправним (злочинним), способом відомостей, які становлять
комерційну таємницю (наприклад, викрадення відповідних документів або
предметів, їх купівля, виготовлення копій документів, прослуховування
телефонних розмов, перлюстрація поштової кореспонденції).

Не повинні розглядатись як комерційне шпигунство випадки, коли особа
випадково знайшла або іншим чином дізналась про комерційну таємницю
(наприклад, відповідну інформацію їй добровільно повідомив працівник
господарюючого суб’єкта).

Злочин у формі комерційного шпигунства побудований як усічений склад і
визнається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на отримання
відомостей, що становлять комерційну таємницю.

Під незаконним використанням відомостей, що становлять комерційну
таємницю, розуміється впровадження у виробництво або врахування під час
планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу
уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що
становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю (ст.
19 Закону «Про захист від недобросовісної конкуренції» і ст. 36 ГК).
Крім того, використанням комерційної таємниці треба вважати її
розголошення (у тій частині, в якій воно не охоплюється диспозицією ст.
232) та інші дії, які особа вчиняє за допомогою відповідної інформації
або користуючись фактом наявності у неї такої інформації (скажімо, її
продаж, обмін на іншу інформацію або матеріальні цінності).

Злочин у формі незаконного використання відомостей, що становлять
комерційну таємницю, визнається закінченим з моменту спричинення
істотної шкоди суб’єктові господарської діяльності. Питання про
наявність або відсутність істотної шкоди (оціночне поняття) вирішується
у кожному конкретному випадку з урахуванням розміру завданих збитків,
фінансового становища суб’єкта господарювання, сприйняття ним заподіяної
шкоди тощо. Істотна шкода може бути як матеріальною, так і
нематеріальною, охоплювати як пряму дійсну шкоду, так і неодержені
суб’єктом господарської діяльності доходи (наприклад, збитки від
зниження обсягів реалізації товарів, вимушеного зниження цін (тарифів)
на товари (послуги), фінансування витрат, пов’язаних із відверненням
шкідливих наслідків використання комерційної таємниці конкурентами,
перепрофілюванням виробництва, забезпеченням безпеки господарюючого
суб’єкта).

Суб’єкт злочину — загальний.

Суб’єктивна сторона комерційного шпигунства характеризується прямим
умислом і спеціальною метою — бажанням розголосити або іншим чином
використати відомості, що становлять комерційну таємницю. При
незаконному використанні комерційної таємниці не виключається непрямий
умисел.

Розголошення комерційної таємниці (ст. 232 КК). Об’єктивна сторона
складу злочину характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діянням у
вигляді розголошення відповідною особою комерційної таємниці без згоди
її власника; 2) наслідками — істотною шкодою суб’єктові господарської
діяльності; 3) причиновим зв’язком між діянням і суспільне небезпечними
наслідками.

Розголошення комерційної таємниці — це ознайомлення іншої особи без
згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до
чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою,
якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі
у зв’язку з виконанням службових обов’язків (ст. 17 Закону «Про захист
від недобросовісної конкуренції», с-г. 36 ГК). Способи розголошення
комерційної таємниці можуть бути різними і на кваліфікацію дій винного
за ст. 232 не впливають: усно, письмово, із застосуванням засобів
зв’язку, повідомленням у засобах масової інформації, наукових статтях,
шляхом умисного створення умов для ознайомлення з відповідними
документами або предметами тощо.

Злочин визнається закінченим з моменту фактичного заподіяння суб’єктові
господарської діяльності істотної шкоди.

Суб’єкт злочину — спеціальний. Ним є особа, якій комерційна таємниця
стала відомою у зв’язку з професійною або службовою діяльністю. Крім
працівників суб’єктів господарювання, суб’єктом цього злочину можуть
визнаватися працівники банківських установ, нотаріуси, особи, які
виконують на даному підприємстві чи в його інтересах свої професійні
обов’язки (наприклад, аудитор, адвокат, представник органів із
сертифікації продукції), працівники податкових і правоохоронних органів,
які мають доступ до комерційної таємниці в силу виконуваних службових
обов’язків.

Суб’єктивна сторона розглядуваного злочину характеризується прямим
умислом та корисливим чи іншим особистим мотивом. Психічне ставлення
винного до істотної шкоди суб’єктові господарської діяльності може
характеризуватися непрямим умислом.

Література.

Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем:
навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.-
208с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Загальна: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 432 с.

Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина
Особлива: Курс лекцій. — К.: Атіка, 2001. — 544 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 352 с.

Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В.
Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл.
та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична
думка, 2004.- 656 с.

Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид.
спец. вищ. закладів освіти / За ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В.
Я. Тація. — Київ—Харків: Юрінком Ін-тер—Право, 2001. — 416 с.

Похожие записи