.

Завідомо незаконні затримання, привід або арешт (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
162 1075
Скачать документ

Реферат на тему

Завідомо незаконні затримання, привід або арешт

Стаття ККУ 371:

1. Завідомо незаконне затримання або незаконний привід— караються
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до п’яти років або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Завідомо незаконні арешт або тримання під вартою— карається
обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі
на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони
спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в
інших особистих інтересах,— караються позбавленням волі на строк від
п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в частині
забезпечення законного затримання, приводу, арешту або тримання під
вартою, а також конституційне право людини на свободу і особисту
недоторканність. Його додатковим факультативним об’єктом можуть
виступати честь та гідність особи, її життя і здоров’я, майнові блага.

2. Потерпілим від цього злочину можуть бути підозрюваний, обвинувачений,
підсудний, свідок і потерпілий.

3. З об‘єктивного сторони злочин може проявлятися у незаконному: 1)
затриманні, 2) приводі (ч. 1 ст. 371); 3) арешті; 4) триманні під вартою
(ч. 2 ст. 371).

Затримання в кримінально-процесуальному порядку застосовується до особи,
яка підозрюється у вчиненні злочину, за який може бути призначено
покарання у виді позбавлення волі, і полягає у позбавленні її волі до 72
годин. Привід — це захід процесуального примусу, який передбачає
примусове доставлення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи
свідка органами внутрішніх справ в орган дізнання, до слідчого,
прокурора або в суд.

Затримання і привід є незаконними, якщо вони здійснюються за відсутності
вказаних у законі підстав, або з порушенням умов, які визначають їх
порядок затримання. Наприклад, незаконним є затримання без складання
протоколу або без зазначення у складеному протоколі підстав, дати
затримання, пояснень затриманого тощо.

Арешт (взяття під варту) є запобіжним заходом, який застосовується лише
у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у виді
позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей
запобіжний захід може застосовуватись у справах про злочини, за які
законом передбачено покарання у виді позбавлення волі і на строк не
більше трьох років. Взяття під варту полягає у попередньому ув’язненні
обвинуваченого або підозрюваного. Незаконним взяття під варту буде як за
відсутності підстав для його застосування, передбачених законом, так і у
випадку порушення порядку обрання цього запобіжного заходу. Це може
полягати, наприклад: у взятті під варту особи, яка вчинила злочин, за
який законом не передбачено покарання у виді позбавлення волі; у
відсутності постанови судді чи ухвали суду про взяття під варту.

Незаконне тримання під вартою матиме місце у випадку порушення строків
тримання під вартою, або порушення порядку продовження таких строків, а
також тримання під вартою, коли відпала необхідність у запобіжних
заходах взагалі (наприклад, в ході досудового слідства доведена
невинність особи у вчиненні злочину), або у застосуванні саме цього
запобіжного заходу. Незаконне тримання під вартою має місце у випадку
невиконання вимог Закону “Про попереднє ув’язнення” про звільнення осіб,
щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту.

Злочин, передбачений ч. ч. 1 і 2 ст. 371, є закінченим з моменту
вчинення передбачених у них дій.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути службова особа органу
дізнання, слідчий, прокурор, а у випадку завідомо незаконного тримання
під вартою — також начальник місця попереднього ув’язнення. Судді за
дії, передбачені ст. 371, несуть відповідальність за ст. 375, а інші
службові особи — за ст. ст. 365 або 424.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину закон (ч. З ст. 371) визнає: 1)
спричинення ним тяжких наслідків; 2) вчинення його з корисливих мотивів
чи в інших особистих інтересах.

Поняття тяжких наслідків є оціночним, їх визначення здійснюється судом у
кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Такими
наслідками можуть визнаватися: самогубство особи чи замах на нього,
тяжке захворювання, позбавлення життя підозрюваного чи обвинуваченого
іншими затриманими або ув’язненими тощо. Про поняття корисливих мотивів
та інших особистих інтересів див. коментар до ст. ст. 115 і 148.

Конституція України (ст. 29).

КПК (ст. ст. 14, 70, 106,107,І 15, 136, 155, 156, 158, 165-2, 165-3,288,
434, 437).

Закон України Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. (ст. ст. 10—11).

Закон України “Про попереднє ув’язнення” від ЗО червня 1903р.(ст, 20).

Інструкція про порядок виконання постанов прокурорів, суддів, слідчих,
органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних, обвинувачених,
підсудних, свідків І потерпілих. Затверджена наказом МВС № 864 від 23
грудня 1995р.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020