.

Засади судочинства. Судова система (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
319 3022
Скачать документ

Реферат на тему

Засади судочинства. Судова система.

План

1. Забезпечення доведеності вини.

2. Змагальність сторін.

3. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду.

4. Обов`язковість рішень суду.

5. Участь народу у здійсненні правосуддя.

6. Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором.

7. Забезпечення обвинуваченому право на захист.

8.Поняття судової системи України, її основні ознаки.

Висновки

Література 1. Забезпечення доведеності вини.

Ця засада закріплена в ст. 129 Конституції України й означає, що
особу вважають невинуватою у вчиненні злочину й не можуть піддати
кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в передбаченому
законом порядку й встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62
Конституції). Конкретним формулюванням цієї засади є норма кримінально –
процесуального закону, згідно з якою ніхто не може бути визнаний винним
у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як
за вироком суду й відповідно до закону (ст. 15 КПК України). Юридичний
зміст цієї засади становлять такі положення: а) ніхто не зобов’язаний
доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч. 2 ст. 62
Конституції): б) обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах,
одержаних незаконним шляхом (ч. З ст. 62 Конституції); в) всі сумніви
щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. З ст. 62
Конституції); г) висновок про винність особи у вчиненні злочину не може
ґрунтуватися на припущеннях; ґ) забороняється перекладати обов’язок
доведення провини на обвинуваченого, домагатися його покарання шляхом
насильства, погроз та інших незаконних заходів (частини 2,3 ст. 22 КПК);
д) з обвинуваченим не можна поводитися як із винним до остаточного
вирішення кримінальної справи й офіційного визнання його винним у
вчиненні злочину, а також публічно твердити в засобах масової інформації
та в будь-яких офіційних документах, що ця особа є злочинцем. У разі
скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну
й моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ч. 4 ст. 62
Конституції).

2. Змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і в
доведенні перед судом Їхньої переконливості.

Ця засада полягає в тому, що в судовому засіданні ведуть між собою
процесуальний спір дві сторони: в кримінальному судочинстві – сторона

обвинувачення й сторона захисту, в цивільному судочинстві – позивач і
відповідач.

Кожна зі сторін відстоює свою правову позицію за допомогою тих
засобів, які передбачено процесуальним законом. Так, зокрема, в
цивільному судочинстві кожна зі сторін має довести ті обставини, на які
вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У
кримінальному судочинстві суд, прокурор, слідчий і особа, яка проводить
дізнання, не мають права перекладати обов’язок доказування на
обвинуваченого. Змагальність забезпечує рівні процесуальні можливості
учасників процесу щодо подання доказів, їх дослідження й заявлення
клопотань, а отже виступає гарантією всебічного, повного й об’єктивного
дослідження обставин справи й винесення законного, обгрунтованого та
справедливого рішення. У процесі реалізації засади змагальності завжди
постає питання про доступність правосуддя. Конституцією України (ст.
124) передбачено, що юрисдикцію судів поширено на всі правовідносини,
які виникають у державі. Це фактично означає, що до компетенції судів
може належати будь-яка справа.

3. Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Діяльність апеляційної та касаційної інстанцій має важливе
значення для виконання завдань суду із захисту прав і охоронюваних
законом інтересів громадян та організацій, зміцнення законності й
правопорядку, утвердження принципу справедливості, забезпечення розвитку
демократії, її мають здійснювати за суворого виконання норм, що
регулюють розгляд цивільних, адміністративних, кримінальних,
господарських справ у апеляційному та

касаційному порядку. Касація – форма перегляду судових рішень, що
набрали законної сили, судами касаційної інстанції (вищими
спеціалізованими судами, Верховним Судом України).

Перевіряючи справу, апеляційна та касаційна інстанції у кожному
випадку мають з’ясувати: чи повно суд першої інстанції дослідив
обставини, що мають значення для справи; чи доведено обставини, які суд
визнав встановленими; чи відповідають викладені в рішенні висновки суду
обставинам справи; чи не порушено норми матеріального або процесуального
права; чи правильно ці

норми застосовано. Разом з тим суд касаційної інстанції не може
проводити судове слідство.

Апеляція – форма перегляду постанов суду першої інстанції, що не
набрали законної сили, судами вищої інстанції.

Інститут апеляції не є новим для вітчизняного права. Така система
перегляду судових рішень, що не набрали законної сили, існувала ще до
1917р. Але 24 листопада (7 грудня) 1917р.з прийняттям Декрету РНК № 1 «О
суде» апеляцію було ліквідовано. Апеляційний суд наділено повноваженням
проводити своє судове слідство або обмежитися тими матеріалами, які є у
справі, тобто вправі дослідити нові докази, а також ті, які є у справі,
і ухвалити нове рішення.

4. Обов’язковість рішень суду.

Конституція України (ст. 124) проголошує, що рішення ухвалюються
судами іменем України й є обов’язковими на всій території України.
Судове рішення – найважливіший акт здійснення правосуддя. Обов’язковість
рішень суду підкреслює авторитет судової влади й сприяє утворенню режиму

законності та зміцненню правопорядку в державі. Вирок, рішення, ухвала й
постанова суду, які набрали законної сили, є обов’язковими для всіх
державних і громадських підприємств і організацій, службових осіб та
громадян і підлягають виконанню на всій території України.

За невиконання судового рішення може настати кримінальна чи
адміністративна відповідальність. Зокрема, адміністративна
відповідальність настає у випадках (ч. 1 ст. 1856 КпАП), коли службова
особа не вживає заходів до виконання такого судового рішення, як окрема
ухвала чи окрема постанова суду. Кримінальна відповідальність настає
(ст. 382 КК) за умисне невиконання службовою особою, яка відповідно до
своїх повноважень має вжити заходів щодо виконання вироку, рішення,
ухвали, постанови суду в кримінальній, цивільній, господарській справі й
у справі про адміністративні правопорушення або перешкоджає їх
виконанню.

5. Участь народу в здійсненні правосуддя.

Відповідно до Конституції України (статті 124 і 127) та статей 65-72
Закону України «Про судоустрій України» правосуддя відправляють
професійні судді й у визначених законом випадках – народні засідателі та
присяжні.

Народні засідателі беруть участь у здійсненні правосуддя в
апеляційних судах, їх обирають із числа громадян України, які на день
обрання досягли 25-річного віку й постійно проживають на території, на
яку поширено юрисдикцію відповідного суду.

Присяжним може бути громадянин, який досяг 30-річного віку. Законом
України «Про судоустрій України» встановлено обмеження щодо осіб, яких
не може бути включено до списків народних засідателів або присяжних, а
саме:

– визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

– які мають хронічні, психічні чи інші захворювання, що перешкоджають
виконанню обов’язків народного засідателя;

– щодо яких провадять дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд
кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість;

– депутати всіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді,
прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів
внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси
(ст. 66).

Строк, на який народних засідателів закликають до виконання обов’язків у
суді, визначає Закон України «Про судоустрій України». Його встановлюють
не більш як місяць на рік, крім випадків, коли продовження цього строку
зумовлено необхідністю закінчити розгляд судової справи, початої з
їхньою участю (ст. 71 Закону).

На час виконання обов’язків у суді на народних засідателів поширено
гарантії незалежності й недоторканності суддів.

Суд присяжних – це вже абсолютно нова інституція. Процесуальний закон
надаватиме обвинуваченому в кримінальній справі право вибору – вимагати,
щоб його справу слухав суд присяжних (чи суд у складі виключно
професійних суддів). Відповідні питання будуть погоджувати під час
проведення попереднього засідання суду.

Коли справу слухає суд за участю народних засідателів, тоді суддя й
народні засідателі разом розглядають справу від початку судового
засідання й до винесення рішення по суті. Вони разом ідуть до нарадчої
кімнати, ухвалюють і оголошують процесуальні акти, тобто діють як
звичайний суд. Натомість суд присяжних функціонує в зовсім інший спосіб.
«Присяжні будуть відокремлені від головуючого і оцінюватимуть докази та
виноситимуть вердикт про винуватість чи невинуватість підсудного. Але
перед видаленням присяжних до нарадчої кімнати суддя має дати їм
настанови з приводу юридичної фабули справи та відповідних правових
питань. Причому він має зробити це ненав’язливо, щоб не визначати
наперед волевиявлення присяжних». Процесуальний порядок функціонування
суду присяжних ще не визначено.

6. Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором

(п. 5 ч. З ст. 129 Конституції України). Прокурор бере участь у
дослідженні доказів, подає суду свої міркування .з приводу застосування
кримінального закону й міри покарання щодо підсудного. Прокурор,
підтримуючи обвинувачення, зобов’язаний керуватися вимогами закону й
своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на розгляді всіх обставин
справи.

7. Забезпечення обвинуваченому права на захист.

Сутність цієї засади полягає в тому, що кожна особа може особисто
захищатися від обвинувачення у вчиненні злочину. Разом з тим
Конституцією

гарантовано, що кожен має право на правову допомогу. У випадках,
передбачених законом, таку допомогу надають безоплатно. Обвинувачення не
може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на
припущеннях.

Закон зобов’язує особу, яка проводить дізнання, слідчого,
прокурора, суддю до першого допиту обвинуваченого та підсудного
роз’яснити йому право мати захисника.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової
допомоги під час розв’язання справ у судах та інших державних органах
діє адвокатура (ст. 59 Конституції).

Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Відмову від захисника не може бути прийнято:

– у справах осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочину
віці до 18 років;

– у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади
не можуть самі реалізувати своє право на захист;

– у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;

– під час провадження справи про застосування примусових заходів
медичного характеру;

– коли санкція статті, за якою кваліфікують злочин, передбачає
довічне ув’язнення.

Суд, слідчий і особа, яка проводить дізнання, не мають права
перекладати обов’язок доказування на обвинуваченого. Закон забороняє
домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у
справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ст. 22
КПК).

Обвинуваченому гарантовано право знати, в чому його обвинувачують;
давати показання або відмовитися давати показання; подавати докази,
заявляти клопотання й відводи; подавати скарги; ознайомлюватися після
закінчення досудового слідства з усіма матеріалами справи (ст. 43 КПК).
Особу вважають невинуватою у вчиненні злочину й не можуть піддати
кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному
порядку й встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції).

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачать на її користь. У
разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує
матеріальну й моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

8. Поняття судової системи, її основні ознаки.

Судова система становить сукупність усіх судів держави, що
здійснюють судову владу.

Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та
Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної
юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, що
складається із загальних та спеціалізованих судів.

Відповідно до ст. 125 Конституції України та ст. 18 Закону “Про
судоустрій України” до системи судів загальної юрисдикції належать:
місцеві суди, апеляційні суди, Апеляційний суд України, вищі
спеціалізовані суди, Верховний Суд України.

Судова система загальних судів складається з трьох ланок:

Місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди
гарнізонів.

Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військово – Морських
Сил; Апеляційний суд України.

Верховний суд України.

Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами в
системі судів Загальної юрисдикції.

Система господарських судів складається з чотирьох ланок:

Місцеві господарські суди.

Апеляційні господарські суди.

Вищий господарський суд.

Верховний Суд України (Судова палата у господарських справах).

Діяльність ланок судової системи визначається тим, які функції
виконує суд залежно від стадії розгляду справи. Судова інстанція – це
стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи в судах
розглядаються у першій інстанції, другій інстанції – апеляційній та
третій інстанції – касаційній. Справи можуть переглядатися в порядку
виключного провадження.

Суди загальної юрисдикції утворює і ліквідує Президент України
відповідно до Закону “Про судоустрій України” за поданням Міністра
юстиції України, погодженим із Головою Верховного Суду України або
головою вищого спеціалізованого суду.

Всі суди України є юридичними особами, мають печатку із зображенням
Державного герба України й своїм найменуванням.

Висновки.

Судову систему України представляють суду, які від імені держави, в
порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділені владними
повноваженнями, завданням яких є забезпечення гарантованих Конституцією
України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних
інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість
до адміністративно – територіального устрою, різні рівні провадження,
стабільність і єдність.

Місцеві суди як суди першої інстанції вирішують зараз 90 відсотків
цивільних і кримінальних справ.

Верховний Суд України розглядає в касаційному порядку рішення судів
загальної юрисдикції, переглядає в порядку повторної касації усі інші
справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку.

Конституція України (ст.129) визначає такі основні засади
судочинства: 1)законність; 2)рівність усіх учасників судового процесу
перед законом і судом; 3)забезпечення доведеності вини; 4)змагальність
сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед
судом їх переконливості; 5)підтримання державного обвинувачення в суді
прокурором; 6)забезпечення обвинуваченому права на захист; 7)гласність
судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
8)забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду, крім
випадків, встановлених законом; 9)обов’язковість рішень суду. Засади
здійснення судочинства тісно взаємопов’язані й у сукупності становлять
єдину систему.

Л І Т Е Р А Т У Р А

1.Конституція України.

2.Кримінально-процесуальний кодекс України.

3.Цивільно-процесуальний кодекс України.

4.Господарсько-процесуальний кодекс України.

5.Закон України “Про судоустрій України” від 07.02.2002 р.

6.Закон України “Про статус суддів” від 15.12.1992 р.

7.Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.04р.

8.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 “Про
застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”// Постанови
Пленуму Верховного суду України ( 1995-1998 ). – К., 1998.

9.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. № 4 ( зі
змінами, внесеними постановою Пленуму від 03.12.1997р. № 12)” Про
застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” // Там
само.

10.Бандурка А.М., Бессмертный А.К. и др. Судебные и правоохранительные
органы Украины: Учебник / Под ред.проф. А.М.Бандурки. – Харьков: Ун-т
внутр. дел, 1999.

11.Витрук Н.В. Конституционное правосудие. – М., 1998.

12.Григор’єва Л.І. Принцип незалежності судової влади та гарантії
судового захисту прав і свобод людини і громадянина // Вісник Верховного
Суду України. – 1999. – № 4.

13.Гротграйн Э. Статья 6 Европейской конвенции по правам человека: Право
на справедливое судебное разбирательство. – Страсбург, 1994

14.Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України.-
Київ,-Юрінком Інтер.- 2004.- с. 69 –95.

15.Організація судових та правоохоронних органів. Навч. посібник для
студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів освіти/ І.Є
Марочкін, В.В.Афанасьєв, В.С.Бабкова та ін., За ред. І.Є Марочкіна,
Н.В.Сібільової, О.М.Толочка. – Харків: Право, 2000.

16.Стефанюк В.С., Лукашова Н.П. Гласність судового процесу та його повне
фіксування технічними засобами// Вісник Верховного Суду України. – 2001.
– № 2. – С. 36-38.

17.Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб./ В.С.
Ковальський, В.Т.Білоус, С.Е.Демський та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002.

18.Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали
наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002 р., м.Харків/ Редкол.: Сташис В.В.
( голов. ред.) та ін. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 288 с.

19.Тертышник В.М. Конституционные принципы правосудия правового
государства// Концепция развития законодательства Украины. – Киев, 1996.
– С. 105-106.

20.Шишкін В.І. Змагальність – принцип судочинства в демократичному
суспільстві// Право України. – 1999. – № 12.

21.Шишкін В.І. Диспозитивність – принцип судочинства.// Право України. –
1999. – № 16.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020