.

Засади судочинства. Судова система (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
218 4216
Скачать документ

Реферат на тему

Засади судочинства. Судова система.

План.

Вступ

Загальна характеристика та зміст основних засад судочинства України.

1. Засада законності.

2. Здійснення правосуддя виключно судом.

3. Незалежність суддів.

4. Державна мова судочинства.

5. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними
засобами.

6. Колегіальність та одноособовість розгляду справ.

7. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Висновок

Література

Засади судочинства – це загальні, керівні положення, які встановлюють
найбільш суттєві риси даного виду держаної правоохоронної діяльності.

У правовій державі судочинство має бути побудовано на демократичних
засадах. Демократичність цих засад полягає в тому, що закріплені в
нормах права, вони забезпечують здійснення правосуддя тільки судом, на
засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і
колегіальність розгляду справ, незалежність суддів і підкорення їх лише
законові, гласність судового процесу та його повного фіксування
технічними засобами, державної мови судочинства. Реальні процесуальні
права учасників правовідносин, надійні гарантії їх реалізації,
доступність судочинства дозволяють кожній зацікавленій людині
реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист,
надане Конституцією України. Отже, в засадах відображено демократичні
риси й загальну спрямованість права.

Конституція України (ст.129) визначає такі основні засади
судочинства: – законність;

рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

забезпечення доведеності вини;

змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у
доведенні перед судом їх переконливості;

підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

забезпечення обвинуваченому права на захист;

гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду, крім
випадків, встановлених законом;

обов’язковість рішень суду.

Засади здійснення судочинства тісно взаємопов’язані і у
сукупності становлять єдину систему. Кожна з них відіграє самостійну
роль, характеризує галузь законодавства в цілому, але між ними наявні
взаємозв’язок і взаємодія, які визначені єдністю мети й завдань
судочинства. Дія однієї засади зумовлює дію інших. Кожна з засад не може
існувати відокремлено від системи в цілому. Зміст окремих засад
розкривається з урахуванням змісту засад іншої галузі права.

За наявною класифікацією в засадах судочинства втілено засади
формування та існування власне права як специфічного соціального явища.

Загальна характеристика та зміст основних засад судочинства України.

1. Засада законності. У Конституції України послідовно обґрунтовано
засаду законності (статті 6, 8, 19, 68, 129) як невід’ємний елемент
правової держави.

Сутність цієї засади полягає в тому, що, по-перше, суд у своїй
діяльності під час вирішення справ має правильно та неухильно
застосовувати норми матеріального права до конкретних правовідносин;
по-друге, вся діяльність суду підпорядкована чинному законодавству й
здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Якщо міжнародним
договором, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України,
встановлено інші правила, ніж ті, які регламентовано в національному
законодавстві, то застосовують правила міжнародного договору.

Реалізація засади законності в суді забезпечується такими
гарантіями:

можливістю перегляду судових рішень (у апеляційному, касаційному та
виключному провадженні);

участю захисника у справі;

прокурорським наглядом за законністю досудового розслідування;

гласністю судового процесу;

відповідальністю за неповагу до суду.

Це одна з найважливіших засад судочинства, тому що порушення будь –
якої іншої з засад є порушенням засади законності.

2. Здійснення правосудця виключно судом. Правосуддя є однією з форм
державної діяльності, яку здійснюють виключно суди шляхом розгляду й
вирішення в судових засіданнях цивільних, кримінальних, адміністративних
і господарських справ у встановленому законом порядку. Цю засаду
закріплено в ст. 124 Конституції України, ст. 5 Закону України «Про
судоустрій України”. В ч. 1 ст. 124 Конституції зазначено, що
делегування функцій судів, привласнення цих функцій іншими органами чи
посадовими особами не допускається. Не допускається також створення
надзвичайних і особливих судів (ч. 5 ст. 125 Конституції). Навіть в
умовах введення на території надзвичайного стану правосуддя здійснюють
суди, утворені відповідно до Конституції. Заборонено на такій території
утворювати позасудові органи або інші суди, а також спрощувати форми
судочинства в чинних судах.

3. Незалежність суддів і підкорення їх лише законові.

Згідно зі ст. 126 Конституції та ст. З Закону України «Про статус
суддів», ст. 14 Закону України «Про судоустрій України» судді вирішують
справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них.

Незалежність суддів під час здійснення правосуддя передбачає
підкорення їх лише законові, бо інакше воно зумовить сваволю й
беззаконня. Тому, чим повніше й точніше в законі регламентовано
діяльність суддів із розгляду й вирішення справ, тим більше гарантій від
сваволі.

Суддя, підкоряючись лише законові під час здійснення правосуддя та
приймаючи рішення в судовій справі, має керуватися тільки законом,
виходити з власних переконань, які ґрунтуються на всебічному, повному й
об’єктивному дослідженні всіх обставин справи, бути незалежним як від
правової позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового
процесу, так і від представників влади та юридичних чи фізичних осіб.

Втручання в здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у
будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання,
використання й поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з
метою завдати шкоди авторитету чи вплинути на неупередженість суду
заборонено й тягне за собою передбачену законом відповідальність (п. 5
ст. 14 Закону України «Про судоустрій України»).

Засада незалежності суддів має кілька значень.

По-перше, незалежність їх від впливу різних органів державної влади
й управління, службових осіб, громадських організацій, засобів масової
інформації, окремих громадян, тобто незалежність від впливу так званого
правосуддя на замовлення.

По-друге, незалежність від висновків органів попереднього
розслідування й прокуратури, а також від висновків і думки учасників
судового засідання.

По-третє, незалежність у складі самого суду, зокрема членів суду

від голови суду. Ці параметри незалежності визначають професійність і
стабільність суду як надійної державної інституції.

Основними гарантіями незалежності суддів від стороннього впливу під
час здійснення ними своєї діяльності є: встановлений законом порядок
їхнього призначення, обрання й звільнення; їхня незмінюваність і
недоторканність; чітка юридична процедура здійснення правосуддя;
таємниця нарадчої кімнати під час винесення рішень; заборона втручання у
здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи суддів;
створення необхідних

умов для діяльності судів, а також матеріальне й соціальне забезпечення
суддів; функціонування органів суддівського самоврядування; визначені
законом засоби забезпечення особистої безпеки суддів, їхніх сімей,
майна, а також інші засоби їхнього правового захисту (ст. 14 Закону
України «Про судоустрій України»).

Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи
заарештований до винесення обвинувального вироку судом (ст. 126
Конституції). Суддів обирає на посаду Верховна Рада України безстрокове,
але перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років
здійснює Президент України ( ст. 128 Конституції). На посаду суддю
рекомендує кваліфікаційна комісія суддів.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій і
профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати
представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади,
виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та
творчої ( ст. 127 Конституції).

4. Державна мова судочинства.

Згідно зі ст. 10 Конституції, державною мовою в Україні є
українська мова. Закон України «Про судоустрій України» (ст. 10)
передбачає, що застосування інших мов у судочинстві здійснюють у
випадках і в порядку, визначених законом.

За клопотанням осіб, які беруть участь у розгляді справи, суд
зобов’язаний застосувати під час провадження судочинства й іншу мову в
порядку, визначеному законом. Суд має суворо додержуватися вимог ч. З
ст. 19 КПК про те, що слідчі й судові документи відповідно до
встановленого цим Кодексом порядку надають обвинуваченому в перекладі
його рідною мовою

або іншою мовою, якою він володіє.

Важливою проблемою є спілкування в процесі з глухими, німими та
глухонімими обвинуваченими, потерпілими, свідками, а також забезпечення
їхнього права чути те, що відбувається в процесі, й бути почутими.

У випадках коли громадяни іншої національності, які становлять
більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць,
населених пунктів, не володіють у належному обсязі державною мовою або
коли в їх межах компактно проживає кілька національностей, жодна з яких
не становить більшості населення цієї місцевості, вони мають право
користуватися рідною мовою та послугами перекладача в судовому процесі.
Держава в окремих випадках, передбачених процесуальними законами,
гарантує оплату послуг перекладача.

5. Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними
засобами.

У ст. 129 Конституції, ст. 9 Закону України «Про судоустрій
України» серед засад судочинства проголошено гласність судового процесу
та його повне фіксування технічними засобами.

Розгляд справ у всіх судах є відкритим, за винятком випадків, коли
це суперечить інтересам охорони державної таємниці; за мотивованою
ухвалою суду, щоб запобігти розголошенню відомостей про інтимні сторони
життя осіб, які звернулися до суду, в справах про злочини осіб, які не
досягли 16-річного віку, у справах про статеві злочини та в разі, коли
цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист, а також для
збереження таємниці усиновлення.

У господарських судах допускається закритий судовий розгляд, коли
це суперечить вимогам щодо охорони комерційної або банківської таємниці
або коли сторони чи одна зі сторін обґрунтовано вимагає конфіденційності
розгляду справи й подає відповідне клопотання до початку розгляду справи
по суті. Рішення й вирок судів у всіх випадках проголошують публічно,
крім рішень про усиновлення. Зміст судових рішень може бути доведений до
відома населення й засобами масової інформації. Однак у вироках і
рішеннях у справах, які слухали у закритих судових засіданнях, не
повинно бути відомостей, що стали підставою для проведення закритого
судового розгляду.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, а також інші присутні у
відкритому судовому засіданні мають право робити письмові нотатки. Суд
може в порядку, встановленому процесуальним законом, дозволити проводити
в залі судового засідання фото- й кінозйомки, теле-, відео-, звукозаписи
із застосуванням стаціонарної апаратури (п. 2 ст. 9 Закону України «Про
судоустрій України»).

6. Колегіальність та одноособовість розгляду справ.

Судочинство здійснює суддя одноособово, колегія суддів або суддя й
народні засідателі чи суд присяжних (статті 127 і 129 Конституції
України, ст. 17 КПК, ст. 13 Закону України «Про судоустрій України).
Процесуальні кодекси визначають склад суду залежно від складності
провадження в справі, від тяжкості злочину, від розміру покарання, яке
може бути призначено судом, а в деяких випадках і від згоди підсудного
на розгляд справи тим чи іншим складом.

Кримінальні справи (ст. 17 КПК України) розглядає суд першої
інстанції, одноособово суддя, який діє від імені суду, за винятком
випадків, зазначених у частинах 2 і 3 цієї статті.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена
можливість призначення покарання у вигляді довічного ув’язнення, в суді
першої інстанції розглядає суд у складі двох суддів і трьох народних
засідателів, які під час здійснення правосуддя користуються всіма
правами судді. Цивільні справи розглядає суддя одноособово. Але, в разі
скасування рішення суду, постановленого суддею одноособово в справі по
спорах про визначення місця проживання й відібрання дитини, встановлення
батьківства, виселення, справу обов’язково розглядають у колегіальному
складі суду.

Судді місцевих господарських судів розглядають справи одноособово.
Але залежно від складності справи, будь-яку справу може бути розглянуто
колегіально в складі трьох суддів. Справи в апеляційній і касаційній
інстанціях завжди розглядають колегіальне в складі трьох суддів і
більше.

7. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Цю засаду передбачено ст. 129 Конституції, а також відображено в
ст. 7 Закону України „Про судоустрій України”. Усім суб’єктам
правовідносин гарантовано доступність судового захисту їхніх прав,
свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом. Відмова
від звернення до суду за захистом порушеного права є нечинною. Правова
рівність полягає в тому, що не може бути привілеїв чи обмежень за
ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших
переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану,
місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Під рівністю громадян перед судом слід розуміти те, що всі вони
несуть відповідальність перед судами, які належать до єдиної судової
системи, не маючи при цьому ніяких переваг і не зазнаючи ніяких
обмежень. Наявність правил про підсудність кримінальних, цивільних,
адміністративних і господарських справ не суперечить цій засаді, бо
громадяни не дістають ніяких привілеїв.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи є
рівними перед законом і судом, як і громадяни України, та користуються
правом на судовий захист, за винятками, встановленими законом (ст. 26
Конституції, ст. 6 Закону України «Про судоустрій України»).

Висновки.

Судову систему України представляють суду, які від імені держави, в
порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділені владними
повноваженнями, завданням яких є забезпечення гарантованих Конституцією
України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних
інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість
до адміністративно – територіального устрою, різні рівні провадження,
стабільність і єдність.

Місцеві суди як суди першої інстанції вирішують зараз 90 відсотків
цивільних і кримінальних справ.

Верховний Суд України розглядає в касаційному порядку рішення судів
загальної юрисдикції, переглядає в порядку повторної касації усі інші
справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку.

Конституція України (ст.129) визначає такі основні засади
судочинства: 1)законність; 2)рівність усіх учасників судового процесу
перед законом і судом; 3)забезпечення доведеності вини; 4)змагальність
сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед
судом їх переконливості; 5)підтримання державного обвинувачення в суді
прокурором; 6)забезпечення обвинуваченому права на захист; 7)гласність
судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
8)забезпечення апеляційного й касаційного оскарження рішення суду, крім
випадків, встановлених законом; 9)обов’язковість рішень суду. Засади
здійснення судочинства тісно взаємопов’язані й у сукупності становлять
єдину систему.

Л І Т Е Р А Т У Р А

1.Конституція України.

2.Кримінально-процесуальний кодекс України.

3.Цивільно-процесуальний кодекс України.

4.Господарсько-процесуальний кодекс України.

5.Закон України “Про судоустрій України” від 07.02.2002 р.

6.Закон України “Про статус суддів” від 15.12.1992 р.

7.Закон України “Про правові засади цивільного захисту” від 24.06.04р.

8.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 р. № 9 “Про
застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”// Постанови
Пленуму Верховного суду України ( 1995-1998 ). – К., 1998.

9.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. № 4 ( зі
змінами, внесеними постановою Пленуму від 03.12.1997р. № 12)” Про
застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів” // Там
само.

10.Бандурка А.М., Бессмертный А.К. и др. Судебные и правоохранительные
органы Украины: Учебник / Под ред.проф. А.М.Бандурки. – Харьков: Ун-т
внутр. дел, 1999.

11.Витрук Н.В. Конституционное правосудие. – М., 1998.

12.Григор’єва Л.І. Принцип незалежності судової влади та гарантії
судового захисту прав і свобод людини і громадянина // Вісник Верховного
Суду України. – 1999. – № 4.

13.Гротграйн Э. Статья 6 Европейской конвенции по правам человека: Право
на справедливое судебное разбирательство. – Страсбург, 1994

14.Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України.-
Київ,-Юрінком Інтер.- 2004.- с. 69 –95.

15.Організація судових та правоохоронних органів. Навч. посібник для
студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів освіти/ І.Є
Марочкін, В.В.Афанасьєв, В.С.Бабкова та ін., За ред. І.Є Марочкіна,
Н.В.Сібільової, О.М.Толочка. – Харків: Право, 2000.

16.Стефанюк В.С., Лукашова Н.П. Гласність судового процесу та його повне
фіксування технічними засобами// Вісник Верховного Суду України. – 2001.
– № 2. – С. 36-38.

17.Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб./ В.С.
Ковальський, В.Т.Білоус, С.Е.Демський та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2002.

18.Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали
наук.-практ. конф., 18-19 квітня 2002 р., м.Харків/ Редкол.: Сташис В.В.
( голов. ред.) та ін. – К.; Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 288 с.

19.Тертышник В.М. Конституционные принципы правосудия правового
государства// Концепция развития законодательства Украины. – Киев, 1996.
– С. 105-106.

20.Шишкін В.І. Змагальність – принцип судочинства в демократичному
суспільстві// Право України. – 1999. – № 12.

21.Шишкін В.І. Диспозитивність – принцип судочинства.// Право України. –
1999. – № 16.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020