Реферат на тему:

Законодавче забезпечення незалежності судової влади в Україні

Незалежність судової влади та її рівноправність з іншими гілками
державної влади є ознаками правової держави, в якій кожен громадянин має
право на захист своїх прав і свобод незалежним, неупередженим та
об’єктивним судом. Тому реформування судової системи неможливо без
розробки і впровадження таких механізмів організації судової влади, які
б, з одного боку, забезпечували справжню незалежність суддів від
будь-якого неправомірного впливу, а з іншого, враховуючи, що на них
покладається обов’язок приймати остаточне рішення з питань свободи,
прав, обов’язків і власності, — забезпечували відбір на посади суддів
таких кандидатів, які мають не лише відповідну кваліфікацію в галузі
права, а й високі моральні якості.

Напередодні 2007 Президент України вніс до парламенту як першочергові
два законопроекти: «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій
України» і «Про внесення змін до Закону України «Про статус суддів»,
якими запропоновано викласти зазначені закони у новій редакції. Щоб
дізнатися думки тих, кого насамперед стосуються можливі зміни, було
проведено «круглий стіл», на якому експерти неурядових організацій,
представники Ради суддів, судді місцевих та апеляційних судів обговорили
ці проекти в аспекті незалежності суддів. Організатором заходу виступило
Всеукраїнське об’єднання «Фундація сприяння правосуддю», яке спільно з
Центром суддівських студій та Всеукраїнською незалежною суддівською
асоціацією за підтримки Дирекції з питань розвитку та співробітництва
Швейцарії впроваджує проект «Підтримка судової реформи в Україні.
Сприяння зміцненню незалежності суддів».

На думку експертів, які проводили аналіз законопроектів на предмет їх
відповідності міжнародним і європейським стандартам правосуддя, ці
документи цілком відповідають вимогам, що пред’являються до України.
Більше того, фахівці вважають, що вони сприятимуть удосконаленню системи
судового устрою та поліпшенню якості кадрового забезпечення суддівського
корпусу, посиленню гарантій незалежності суддів, забезпеченню чіткої
процедури їхнього звільнення, встановленню механізму оплати праці та
інших гарантій соціального забезпечення відповідно до європейських та
міжнародних стандартів.

Законопроектами передбачається, зокрема створення вищих судів цивільної
і кримінальної юрисдикції, а також окружних кримінальних судів із
розгляду справ, підсудних нині апеляційним судам загальної юрисдикції як
першій інстанції, ліквідація Апеляційного суду України. При цьому із
Закону «Про судоустрій» виключаються норми про Касаційний суд України.

Було відзначено, що законопроектом «Про внесення змін до Закону України
«Про статус суддів» підвищуються вимоги до кандидатів, які призначаються
на посаду судці вперше. Зокрема, такими кандидатами можуть стати особи,
які мають вищу юридичну освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем
«магістр», а не «спеціаліст», як це передбачено чинним законодавством.
Ще однією обов’язковою умовою є навчання в Національній школі суддів
України протягом двох років. Але учасники «круглого столу» зійшлися на
думці, що це положення є неприйнятним і може лише сприяти зростанню
корупції. Натомість, для навчання майбутніх суддів було запропоновано
створювати відповідні кафедри в юридичних вузах.

Разом з цим підтримку учасників заходу отримало прагнення законотворців
змінити порядок призначення суддів на адміністративні посади, зниження
адміністративних повноважень голів судів і передача значної їх кількості
на розгляд органам суддівського самоврядування, а також закріплення на
законодавчому рівні порядку фінансування судової влади і оплати праці
судців. Зокрема, у законопроекті чітко визначено, що суддівська
винагорода складається з посадового окладу судді та 3 видів доплат: за
вислугу років; за кваліфікацій клас та за перебування судді на
адміністративній посаді в суді. Відсутній пункт про виплату премій.

Встановлено також відмінний від нинішнього механізм вирахування
посадових окладів судців. Тоді як у чинному Законі України «Про статус
судців» розміри посадових окладів судців встановлюються у відсотковому
відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України,
законопроект передбачає встановлення посадових окладів суддів
вищестоящих судів, виходячи з посадового окладу дільничного судді,
розмір якого є чітко визначеним і становить 15 мінімальних заробітних
плат, встановлених законом. Так, суддям окружних судів нараховується
посадовий оклад у розмірі 1,1 посадового окладу судді дільничного суду,
судді апеляційного суду — 1,2, судді вищого спеціалізованого суду будуть
отримувати 1,4, а судді Верховного Суду — 1,55. Водночас у законопроекті
збільшено відсоток доплати за вислугу років, хоча, при цьому вказано, що
відсоток нараховується від розміру посадового окладу, а не від загальної
суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні
класи, як це передбачено чинним законодавством.

Ще однією новелою законопроекту «Про внесення змін до Закону України
«Про статус судців» є зміна порядку забезпечення житлових умов судді.
Так, встановлено порядок кредитування для будівництва або придбання
житла на строк до 20 років з погашенням кредиту за рахунок Державного
бюджету України. Видатки на будівництво та придбання житла
передбачаються у Державному бюджеті України окремими рядками для суддів
Конституційного Суду України, судців Верховного Суду України та судців
інших судів загальної юрисдикції. При цьому, в разі звільнення особи з
посади судді обов’язок щодо сплати непогашеної частини кредиту та
відсотків за кредит переходить до неї (крім випадку звільнення з посади
судді Конституційного Суду України та звільнення судді за його заявою у
відставку).

Крім того, підтримку знайшли положення цього документа щодо обмеження
адміністративних повноважень голови суду, які можуть бути використані з
метою впливу на призначення та професійну діяльність судді, в тому числі
в питаннях формування колегій судців та розподілу судових справ.

Водночас, окремі положення обговорюваних законопроектів судді не
підтримують і мають намір підготувати звернення до глави держави і
профільного комітету Верховної Ради України з тим, щоб при доопрацюванні
і прийнятті цих законодавчих актів ці зауваження і пропозиції були
враховані.

Тож, чи є впевненість, що нововведення зможуть забезпечити незалежність
і неупередженість суддів? Це вже залежить від того, чи дійдуть спільної
думки владні структури, чи будуть враховані пропозиції тих, кого ці
зміни стосуються безпосередньо, тобто судців. Разом з тим потрібно
відзначити, що доцільність деяких нововведень викликає сумнів ще й тому,
що навряд чи держава зможе забезпечити їх належне фінансування.

— Більшою мірою підходи щодо побудови системи судів, визначені у
законопроекті про внесення змін до Закону про судоустрій, суддівська
спільнота не розділяє.

Це фактично новий Закон «Про судоустрій України», в якому чітко
прослідковується тенденція до чотирьохланкової судової системи із
впровадженням повної спеціалізації — кримінальне, цивільне, господарське
і адміністративне судочинство. На сьогодні така система вже існує щодо
спеціалізованих судів, якими є адміністративні та господарські.

Відповідно до законопроекту практично всі судові повноваження
завершуються на рівні вищих адміністративного, господарського,
кримінального та адміністративного судів, які діють як касаційні суди. А
для чого це зроблено — не зрозуміло. Якщо є судова система, то вона має
бути чітко побудована і чітко проглядатися. Крім того, Верховний Суд у
цьому разі хоч і буде знаходитися на вершині ієрархії судів, але
залишиться практично без повноважень, які необхідні для виконання
власних функцій. Тому я вважаю, що чотирьохланкова система судочинства
для України є непритаманною, особливо у певній юрисдикції.

Хочу зазначити, що справа повинна бути повністю вирішена в суді першої
інстанції. І лише якщо була допущена помилка, справа може бути
розглянута повторно судом апеляційної інстанції, який вже остаточно
поставить крапку. Правосуддя має бути достатньо швидким. І тільки
виключні помилки першої або апеляційної інстанцій мають виправлятися
касаційним судом. Таким касаційним судом на сьогодні с Верховний Суд.
Сказати, що він не справляється із вирішенням проблем, зокрема в
кримінальному судочинстві, ми не можемо.

Десь 90 відсотків справ Верховний Суд переглядає, «перемолотивши» те, на
що вже двічі звертали увагу суди першої та апеляційної інстанцій. Тому,
на мій погляд, потрібно чітко розподілити юрисдикцію.

— На мій погляд, на нинішньому етапі реформування судової системи ми
повинні виправити помилки, які були допущені при проведенні так званої
малої судової реформи 2001 р. Крім того, судді мають відстоювати свою
думку щодо цих законопроектів, оскільки вони фактично нічого нам не
дають для якісного суддівства, як того вимагає Рада Європи.

Ви знаєте, що стаття 47 чинного Закону про судоустрій визначає, що
Верховний Суд України як найвищий судовий орган здійснює правосуддя,
забезпечує однакове застосування законодавства всіма судами загальної
юрисдикції. Але чи можливо дотримувати це однакове застосування
законодавства?

Відзначу, що у 2001 році при внесенні змін до Закону про судоустрій
України від 21 травня 2001 року фактично була скасована стаття 40 і — як
наслідок — постанови пленуму ВСУ, в яких надаються роз’яснення чинного
законодавства, перестали бути обов’язковими. Тобто система втратила
управління і керівника, суддя отримав можливість вирішувати справи за
своїм внутрішнім переконанням. Тому, по суті, судова система пішла у
вільне плавання. Тобто суддя став основним фактором судової системи —
обов’язкові повноваження його не обмежувати, а просто дали абсолютну
можливість і широту застосування законодавства, внаслідок чого воно було
позбавлено системного характеру.

Що б ми не робили, перед нами стоїть дуже чітка альтернатива — або
постанови Пленуму Верховного Суду носитимуть, як і нині, рекомендаційний
характер, або вони мають бути загальнообов’язковими. Але чи можна
зробити постанову Пленуму ВСУ загальнообов’язковою, якщо вона відірвана
від фактичних обставин багатьох справ? З цього приводу у висновку
Венеціанської комісії щодо закону про судоустрій вказано на те, що
Пленум задля забезпечення однаковості судової практики, дає рекомендації
та роз’яснення чинного законодавства, яке регулює правовідносини у межах
їх юрисдикції. Формулювання даного положення вказує на те, що ця позиція
або постанова являє собою позасудовий захід, який виходить за межі
звичайного судового провадження та має характер адміністративної
постанови, щодо рішень, які приймалися судами. Це породжує ряд сумнівів,
і подібний захід не може використовуватися демократичною державою, в
якій діє принцип верховенства права.

Тобто, необхідно відмовитися від постанов пленуму ВСУ, які нічого не
дають і зазвичай не допомагають якісному та однаковому застосуванню
права судами нижчих інстанцій. Для цього потрібно надати Пленуму статус
судового органу, рішення якого носили б прецедентний характер. У такий
спосіб, на мій погляд, можна створити прозору систему як права, так і
правосуддя, і цим виконати свої зобов’язання перед Радою Європи.

Використана література

Влада для громадян (відповіді на запитання).- К.: , 2005.- 97с.

Трипольский В.О. Демократія і влада..- К.: Парламентське вид-во, 1999.-
176с.

Шаповал Володимир Миколайович Конституція і виконавча влада.- К.:
Юрінком Інтер, 2004.-

Гальчинський Анатолій Степанович Помаранчева революція і нова влада.-
К.: Либідь, 2005.- 368с.

Попелюшко В.О. «Мала» судова реформа в Україні та захист прав громадян:
Монографія.- Острог, 2003.- 123с.- 8.00

Похожие записи