Закон про кримінальну відповідальність та його тлумачення (курсова)

КУРСОВА РОБОТА

На тему :

Закон про кримінальну відповідальність та його тлумачення

ПЛАН :

Вступ

Поняття закону про кримінальну відповідальність

Структура закону про кримінальну відповідальність

Тлумачення закону про кримінальну відповідальність

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Законодавство про кримінальну відповідальність становить Кримінальний
кодекс України, який грунтується на Конституції України та
загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Це означає, що, по-перше, злочинність діяння, а також його караність та
інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки КК. Закони України
про кримінальну відповідальність, прийняті після 1 вересня 2001 р.,
тобто після набрання чинності новим КК, повинні включатись до нього
після набрання ними чинності. По-друге, оскільки норми чинного КК
грунтуються на нормах Конституції України, то й закони про кримінальну
відповідальність, схвалені Верховною Радою України після прийняття
діючого КК, повинні відповідати її положенням. Конституція України,
норми якої є нормами прямої дії, може застосовуватися лише в частині
звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання у випадку
протиріччя між її положеннями та нормами КК. По-третє, презюмується, що
норми нового КК у повній мірі відповідають загальновизнаним принципам і
нормам міжнародного права. Тому положення Конституції

України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість
яких надана Верховною Радою України, є частиною національного
законодавства України, можуть застосовуватись лише при виявленні
протиріччя між нормами діючого КК та нормами міжнародного права. Зміни,
що будуть вноситись до нового КК (а вони через певні обставини є
неминучими), повинні відповідати положенням ст. 3 КК і не суперечити ні
Конституції України, ні нормам міжнародного права. По-четверте,
джерелами кримінального права є чинний КК, міжнародні правові акти,
згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада України, та Конституція
України. Крім того, джерелами кримінального права можуть бути і рішення
Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних
законів. Такі закони втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним
Судом України рішення про їх неконституційність.

Поняття закону про кримінальну відповідальність

Закон про кримінальну відповідальність – це нормативно-правовий акт,
прийнятий Верховною Радою України, який містить взаємопов’язані юридичні
норми, одні з яких, грунтуючись на Конституції України та загально
визнаних принципах і нормах міжнародного права, закріплюють підстави та
принципи кримінальної відповідальності, містять загальні положення
кримінального законодавства, інші – визначають, які суспільно небезпечні
діяння є злочинами, і встановлюють, які покарання можуть бути
застосовані до осіб, що вчинили їх, або ж називають підстави та умови
звільнення їх від кримінальної відповідальності.

Характерні риси кримінального закону полягають утому, що він:

а) базується на Конституції України та загальновизнаних нормах
міжнародного права;

б) приймається Верховною Радою України (парламентом) – єдиним органом
законодавчої влади в Україні;

в) регламентує підставу й принципи кримінальної відповідальності та
звільнення від кримінальної відповідальності;

г) містить юридичні норми, які визначають принципи та загальні положення
кримінального права;

д) визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та яке
покарання чи інші заходи кримінально-правового характеру призначаються
за вчинення цих злочинів;

е) є певним засобом виховного та превентивного впливу на осіб,
засуджених за вчинення злочину, а також на інших громадян.

Структура закону про кримінальну відповідальність

Закон про кримінальну відповідальність (далі Кримінальний кодекс – КК)
складається із Загальної та Особливої частин, кожна з яких, у свою
чергу, складається із розділів, а розділи – із статей.

Статті Загальної частини КК містять норми, що встановлюють принципи і
загальні положення кримінального права, чинність кримінального закону в
просторі і часі, визначають поняття злочину, стадії вчинення умисного
злочину, ознаки суб’єкта злочину, зміст вини, поняття співучасті, види
множини злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння, підстави
звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання і його
відбування, загальні засади призначення покарання тощо. Загальна частина
складається із 15 розділів, кожен з яких має відповідну назву:

Загальні положення;

Закон про кримінальну відповідальність;

Злочин, його види та стадії;

Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину);

Вина та її форми;

Співучасть у злочині;

Повторність, сукупність та рецидив злочинів;

Обставини, що виключають злочинність діяння;

Звільнення від кримінальної відповідальності;

Покарання та його види;

Призначення покарання;

Звільнення від покарання та його відбування;

Судимість;

Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування;

Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Більшість статей Особливої частини КК складається з одної або декількох
частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою нормою, що містить
самостійний склад злочину. Норми Особливої частини КК визначають, які
саме суспільно небезпечні діяння є злочинами, та які покарання
передбачені за їх скоєння. Одна стаття Особливої частини КК (401)
визначає поняття військового злочину, родовий об’єкт військових
злочинів, осіб, які можуть нести відповідальність за їх вчинення,
називає умови звільнення від кримінальної відповідальності
військовослужбовця, який вчинив військовий злочин, тощо. Понад ЗО статей
Особливої частини мають примітки, в яких роз’яснюються окремі терміни,
що вживаються у диспозиції конкретної(их) статті(ей), та розкривається
зміст таких оціночних понять як значна шкода, істотна шкода, великий,
особливо великий розмір шкоди, тяжкі наслідки тощо. Більш ніж у 10
статтях Особливої частини КК визначаються підстави звільнення від
кримінальної відповідальності осіб, які вчинили передбачені в них
злочини (ч.2 ст. 111, ч.2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст.212, ч. 2 ст.
255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289 та інші). У
трьох статтях (ч. 4 ст. 331, ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396) сформульовано
виключення із правила, зазначеного у попередніх частинах названих
статей, згідно з яким виключається кримінальна відповідальність осіб, що
вчинили передбачене в них діяння.

Особлива частина складається із 20 розділів, назва кожного з яких
відображає певну групу розташованих у ньому злочинів, схожих між собою
за об’єктом посягання. Наприклад, Розділ II. Злочини проти життя та
здоров’я особи; Розділ VI. Злочини проти власності; Розділ VI. Злочини у
сфері господарської діяльності; Розділ VIII. Злочини проти довкілля;
Розділ XVIII. Злочини проти правосуддя.

Загальна та Особлива частини КК органічно взаємозв’язані та
взаємообумовлені і складають собою єдину систему кримінально-правових
норм. Найбільш помітно це проявляється при застосуванні закону про
кримінальну відповідальність. Наприклад, для визначення вини особи, яка
вчинила діяння, передбачене статтею Особливої частини КК, необхідно
звернутися до статей розділу V Загальної частини, які розкривають зміст
умислу та необережності; для кваліфікації дій осіб, які вчинили злочин у
співучасті – до статей розділу VI Загальної частини, в якому
регламентована відповідальність співучасників; для визначення при
постановленні обвинувального вироку нижньої межі покарання за злочин,
санкція за який вказує лише верхню межу покарання, – до статті Загальної
частини КК, яка розкриває зміст відповідного виду покарання та його
межі; для застосування ст. 396 Особливої частини – до ст. 12 Загальної
частини, в якій дається визначення тяжкого і особливо тяжкого злочинів.

Спостерігається єдність норм і всередині кожної з частин КК. Наприклад,
застосування положень розділу IX (Звільнення від кримінальної
відповідальності) Загальної частини неможливе без використання положень
ст. 12 (класифікація злочинів) із розділу III (Злочин, його види та
стадії) тієї ж частини КК. Для визначення повторності вимагання (ст.
189), шахрайства (ст. 190), привласнення, розтрати майна або заволодіння
ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191) треба використати
п. 1 примітки до ст. 185 Особливої частини КК. Найчастіше
спостерігається єдність норм, розташованих в одній статті Особливої
частини. Вона проявляється у використанні словосполучень “та сама дія”,
“дії, передбачені…”, “ті самі дії” тощо, якими здійснюється відсилання
до норми, розташованої раніше, наприклад, в частині першій тієї ж статті
Особливої частини КК.

Норми Особливої частини закону про кримінальну відповідальність діляться
на :

диспозицію та

санкцію.

Диспозиція – це та частина норми (статті) Особливої частини КК, в якій
називається конкретне злочинне діяння або описуються його ознаки.
Наприклад, у ст. 119 КК диспозицією будуть слова “вбивство, вчинене
через необережність”; у ст. 304 – “втягнення неповнолітніх у злочинну
діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми”.

За технікою побудови і способом описування ознак конкретного виду
злочину у чинному кримінальному законодавстві розрізняють чотири види
диспозицій:

просту,

описову,

бланкетну і

відсилочну.

Простою вважається диспозиція, яка тільки називає злочинне діяння, не
розкриваючи його змісту. Наприклад, без вказівки на ознаки діяння
сформульована диспозиція ч. 1 ст. 369 КК – давання хабара. Проста
диспозиція використовується у тих випадках, коли зміст суспільно
небезпечного діяння в загальних рисах достатньо зрозумілий і без
описування його ознак у законі.

Простими, зокрема, є диспозиції ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 146, статей 178,
302, 335, 336 КК.

Описовою визнається диспозиція, в якій описуються найбільш суттєві
ознаки злочину. Наприклад, у ч. 1 ст. 127 розкривається зміст катування
– умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального
страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій
з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать
їх волі; у ч. 1 ст. 185 дається визначення крадіжки, у ч. 1 ст. 186 –
грабежу, у ч. 1 ст. 187 – розбою, у ч. 1 ст. 189 – вимагання. Більшість
статей Особливої частини КК мають саме такі диспозиції.

Бланкетною є диспозиція, яка, не називаючи конкретних ознак злочину або
називаючи тільки частину з них, відсилає для встановлення їх змісту до
інших нормативних актів, що не є кримінальними законами (інших законів,
інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо).
Наприклад, бланкетною є диспозиція ст. 251 (порушення ветеринарних
правил), ст. 421 (порушення статутних правил внутрішньої служби) тощо.
Суспільно небезпечні діяння, передбачені такими диспозиціями, називають
злочинами зі змішаною протиправністю.

Відсилочною є диспозиція, яка відсилає до іншої статті або іншої частини
статті кримінального закону, де називається злочин, або описуються його
ознаки, або ознаки, що виключають відповідальність за злочин, описаний у
цій диспозиції. Наприклад, відповідальність за невиконання наказу (ст.
403) можлива за відсутністю ознак, зазначених у ст. 402; диспозиція ст.
445 передбачає кримінальну відповідальність за незаконне використання
символіки Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, крім випадків,
передбачених цим Кодексом. Не називаючи конкретну статтю, вона вимагає
найти у КК норму, яка виключає відповідальність за описані в ній дії.
Нею є незаконне використання названих видів символіки та зловживання
ними (ст. 435). Найчастіше відсилочні диспозиції вживаються для того,
щоб уникнути повторень. Для цього законодавець використовує
словосполучення “та сама дія”, “дії, передбачені…”, “ті самі дії”, “ті
самі діяння”, “те саме діяння”, “діяння, передбачені…”, “вчинене
особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті”, “один із
злочинів, передбачених статтями…”, тощо, якими здійснюється відсилання
до норми, розташованої раніше, наприклад, в частині першій тієї ж
статті, або діянь, опис яких розташований в інших статтях Особливої
частини КК. Іноді замість цих слів називається злочин, суть якого
розкрита у іншій статті або першій частині відповідної статті.
Наприклад, ч. 1 ст. 115 розкриває поняття вбивства, а в ч. 2 та статтях
116, 117, 118 і 119 воно тільки називається; в частинах перших статей
185, 186 та 187 розкривається зміст крадіжки, грабежу та розбою,
наступні ж частини названих статей починаються відповідно словами
“крадіжка”, “грабіж”, “розбій”, а далі йде перелік кваліфікуючих ознак.

Санкція – це частина статті Особливої частини КК, яка встановлює вид і
розмір покарання за злочин, вказаний у диспозиції.

Теорія кримінального права знає, а законодавча практика різних років
розрізняла п’ять видів санкцій:

неконкретизовані,

абсолютно визначені,

відсильні,

відносно-визначені та

альтернативні санкції.

Так, після Жовтневої революції 1917 р. і до прийняття у 1922р. першого
КК нашої держави, кримінальному законодавству була відома така
неконкретизована санкція як “покарати по всій строгості законів”, яка,
виходячи із її змісту, не називала ні вид покарання, ні його розмір.

Абсолютно визначені санкції зустрічались у кримінальних кодексах 1922,
1927 та 1960 років. Вони були двох видів. Санкції першого виду
встановлювали один певний вид покарання та (при необхідності) його
точний розмір. Наприклад, за самовільне залишення поля бою під час бою
або відмову під час бою діяти зброєю була передбачена вища міра
покарання – розстріл (ст. 20622 КК 1927 р.); за самовільне повернення
висланих у місцевість, де їм проживати заборонено, передбачалась заміна
висилки засланням на невідбутий строк (ст. 185 КК 1960 р.). Санкції
другого виду передбачали два альтернативних абсолютно визначених
покарання. Наприклад, санкція ст. 258 КК 1960 р. за добровільну здачу в
полон передбачала смертну кару або позбавлення волі строком на 15 років.
Неконкретизовані (невизначені) санкції допускали свавілля у їх
застосуванні, а абсолютно визначені звужували можливості щодо
індивідуалізації покарання,

Відсильна санкція – відсилала до санкції іншої статті КК, де визначався
вид і розмір покарання за певні види злочинів. Наприклад, санкції статей
92 (злочини проти державної або громадської власності інших
соціалістичних країн) та 146 (злочини проти власності об’єднань, що не є
соціалістичними організаціями) КК 1960р. відсилали до санкцій
відповідних статей глави II та глави IV названого кодексу.

Чинне кримінальне законодавство використовує два види санкцій:

1) відносно визначену та

2) альтернативну.

Відносно визначена санкція передбачає покарання певного (лише одного)
виду у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу
межу, але обов’язково вказуючи його вищу межу. Наприклад, незаконне
введення будь-яким способом наркотичних засобів, психотропних речовин
або їх аналогів в організм іншої особи проти її волі (ч. 1ст. 314 КК)
карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Якщо
текстуально нижча межа покарання певного виду не вказана, вона
встановлюється на підставі відповідної статті Загальної частини КК.
Наприклад, за ухилення від призову на строкову військову службу (ст.
335) передбачено покарання у виді обмеження волі на строк до трьох
років. Це означає, що для визначення нижчої межі названого виду
покарання треба звернутися до ч. 2 ст. 61 КК (обмеження волі), в якій
встановлено мінімальний розмір цього покарання – один рік.

Альтернативна санкція передбачає не один, а два і більше видів основних
покарань, із яких суд може призначити тільки одне. Розпізнати таку
санкцію можна за сполучником “або”, який стоїть між назвами основних
видів покарання, перерахованих у санкції статті.

Альтернативні санкції, залежно від визначення видів та міри покарання,
мають різновиди:

а) санкція, в якій по кожному виду покарання вказані його верхня і нижня
межі (остання може припускатися), тобто два або більше відносно
визначені види покарання. Наприклад, санкція ч. 1 ст. 120 (доведення до
самогубства) передбачає покарання у виді обмеження волі строком до трьох
років або позбавлення волі на той самий строк.

б) санкція, в якій вказано відносно визначений і абсолютно визначений
види покарання. Наприклад, санкція ст. 112 (посягання на життя
державного чи громадського діяча) передбачає покарання у виді
позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне
позбавлення волі.

в) санкція, в якій вказано два абсолютно визначених види покарання. Такі
санкції були відомі кримінальному законодавству до прийняття нині
діючого КК. Наприклад, санкція ст. 258 КК 1960р., про яку вже йшла мова
вище, та аналогічна їй санкція ст. 257 (самовільне залишення поля бою
або відмова діяти зброєю) того ж кодексу.

У відносно визначених та альтернативних санкціях може міститися вказівка
на одне або кілька додаткових покарань, котрі можуть бути застосовані як
додаток до основного (одного із основних) видів покарання. Додаткове
покарання може бути обов’язковим або факультативним. Санкції з
додатковими видами покарання в юридичній літературі називають
кумулятивними або такими, що підсумовують.

Тлумачення закону про кримінальну відповідальність

При застосуванні кримінального закону виникає необхідність у його
тлумаченні, тобто у з’ясуванні волі законодавця, усвідомленні змісту
закону, у точному поясненні термінів, що вживаються у ньому. Тлумачення
закону полягає у знаходженні належного правового рішення для конкретного
випадку.

Залежно від критерію, покладеного в основу поділу тлумачення на види,
наука кримінального права розрізняє тлумачення закону :

за суб’єктом,

за обсягом та

за способом (прийомом).

За суб’єктом, тобто залежно від того, хто здійснює тлумачення,
розрізняють тлумачення:

а) автентичне, яке дає орган, що прийняв закон. До прийняття Конституції
1996р. таке тлумачення здійснювала Верховна Рада України (див.,
наприклад, постанову Верховної Ради України від 26 січня 1993 р. “Про
застосування статей 154, 1556 КК України та статей 1602, 208′ Кодексу
України про адміністративні правопорушення”). Зараз визначення окремих
понять, термінів дається у примітках до самого закону, у зв’язку з чим
автентичне тлумачення Верховною Радою України не застосовується.
Автентичне тлумачення мало загальнообов’язкову силу і являло собою по
суті новий закон;

б) легальне (офіційне), яке дається органом, спеціально на те
уповноваженим. Правом офіційного тлумачення законів, у тому числі й
кримінальних, наділений Конституційний Суд України. Його
роз’яснення є обов’язковими до виконання на території України,
остаточними і не можуть бути оскаржені;

в) судове (казуальне). Воно має два різновиди:

1) тлумачення, яке дається судом (суддею) будь-якої інстанції при
розгляді конкретної кримінальної справи. Воно є обов’язковим тільки у
тій справі, у зв’язку з якою воно здійснювалось. Якщо таке тлумачення
виходить від вищих судових органів (наприклад. Палати чи Пленуму
Верховного Суду України), то воно одночасно може бути зразком
правильного застосування закону для судів нижчих ланок при розгляді
аналогічних справ;

2) тлумачення, яке дається на базі вивчення й узагальнення судової
практики у постановах Пленуму Верховного Суду України. Воно носить
рекомендаційний характер. Воно впливає на практику судів при розгляді
ними кримінальних справ відповідної категорії. Ним можуть користуватися
й інші суб’єкти при застосуванні норм закону про кримінальну
відповідальність;

г) доктринальне (наукове) – це роз’яснення чинного кримінального
законодавства фахівцями у галузі кримінального права. Воно дається у
підручниках, монографіях, статтях, лекціях, виступах наукових і
практичних працівників на науково-практичних конференціях тощо.
Доктринальне тлумачення не має обов’язкової сили, але відіграє велику
роль у розвитку науки кримінального права, при підготовці нових законів
та застосуванні закону про кримінальну відповідальність у слідчій та
судовій практиці.

Тлумачення за обсягом – це визначення меж дії закону у співвідношенні
тексту закону і кола тих діянь, на які розповсюджується його дія. За
обсягом тлумачення може бути :

буквальним,

обмежувальним і

поширювальним.

При буквальному тлумаченні зміст кримінально-правової норми точно
відповідає її текстуальному вираженню. Наприклад, у ст. 344 КК дається
точний перелік осіб, втручання у діяльність яких тягне кримінальну
відповідальність за цією нормою. Його розширення за рахунок інших
державних діячів чи виключення з переліку хоча б одного з них є
недопустимим. При буквальному тлумаченні зміст певної ознаки або всієї
норми закону збігається з її словесним викладенням.

При обмежувальному тлумаченні закону надається більш вузький
(обмежувальний) зміст, ніж у тексті самого закону. Цей вид тлумачення
застосовується у випадках, коли закон про кримінальну відповідальність
недостатньо визначає якусь ознаку складу злочину. Наприклад, ст. 324 КК
передбачає кримінальну відповідальність за схиляння неповнолітніх до
вживання одурманюючих засобів. Зі змісту диспозиції цієї статті
випливає, що кримінальну відповідальність за цей злочин можуть нести
тільки особи, які на момент його вчинення досягли 18-річного віку, хоча
ст. 22 КК такого виключення із загального положення про вік кримінальної
відповідальності не називає. Ст. 343 КК передбачає відповідальність за
втручання в діяльність працівника правоохоронного органу. Для тих, хто
застосовує закон про кримінальну відповідальність, очевидно, що такими
не можуть бути технічні працівники прокуратури, органу внутрішніх справ
тощо, які не наділені повноваженнями щодо здійснення правозастосовчих чи
правоохоронних функцій (прибиральниці, водії тощо), оскільки вплив на
них не може спричинити шкоду авторитету цих органів.

При поширювальному тлумаченні закону, що застосовується, надається більш
широкий (але в рамках закону) зміст у порівнянні з буквальним його
текстом. Наприклад, потерпілим від злочину, передбаченого ст. 347 КК,
закон називає працівника правоохоронного органу. Фактично ж ним може
бути і працівник іншого відомства, наділений правозастосовними або
правоохоронними функціями (наприклад, технічний інспектор праці).
Поширювальним тлумаченням треба вважати і розкриття змісту узагальнюючих
термінів. Так, Пленум Верховного Суду України, говорячи про
зґвалтування, яке спричинило тяжкі наслідки, роз’яснив, що ними треба
визнавати смерть або самогубство потерпілої, втрату будь-якого органу чи
його функцій, душевну хворобу, або інший розлад здоров’я, поєднаний зі
стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину, непоправне
знівечення обличчя, переривання вагітності чи втрату здатності до
дітоутворення, а так само зараження вірусом імунодефіциту людини або
сифілісом, що сталися внаслідок зґвалтування.

При тлумаченні за обсягом межі закону не звужуються і не розширюються, а
тільки повніше розкривається його зміст.

Теорія кримінального права знає чотири способи (прийоми) тлумачення
кримінального закону:

граматичне,

логічне,

систематичне (системне) і

історичне.

Граматичне тлумачення (його ще називають філологічним) полягає у
з’ясуванні змісту закону шляхом етимологічного аналізу термінів і
понять, що вживаються у ньому, та аналізу його тексту за допомогою
правил граматики, синтаксису, орфографії та пунктуації. Наприклад,
вживання у санкції статті Особливої частини КК сполучника “або” між
названими в ній видами покарання свідчить про те, що суд може
застосувати до винного лише одне з них.

Логічне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту закону на підставі правил
логіки. Наприклад, згідно з п. 10 розділу II Прикінцевих та перехідних
положень КК 2001 р. дії осіб, які вчинили розкрадання державного чи
колективного майна у великих чи особливо великих розмірах, передбачене
відповідними статтями КК 1960 р., необхідно перекваліфікувати, якщо
будуть для цього підстави, на відповідні частини й статті КК 2001 р. Для
вирішення цього питання треба побудувати логічні силогізми. Припустимо,
що в період дії КК 1960 р., коли мінімальна заробітна плата складала 118
гривень, Імрек викрав державного майна на суму 12000 гривень, що
перевищує 100 мінімальних заробітних плат. Відповідно до п. 2 примітки
до ст. 81 КК 1960 р. крадіжка, якою завдано шкоду на суму, що перевищує
100 мінімальних заробітних плат, вважалась вчиненою у великих розмірах.
Значить Імрек вчинив крадіжку у великих розмірах (ч. 4 ст. 81 КК 1960
р.). У новому КК категоризація розкрадання чужого майна залежить від
кратності неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Згідно з п. 4
примітки до ст. 185 КК 2001 р. розкрадання на суму, яка в 600 і більше
разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, вважається
вчиненим в особливо великих розмірах. Імрек вчинив крадіжку на суму
12000 гривень, що в 705,88 рази перевищує неоподатковуваний мінімум
доходів громадян, тобто більше, ніж в 600 раз. Значить Імрек вчинив
розкрадання в особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 185 КК 2001 р.).

Систематичне тлумачення полягає у з’ясуванні змісту закону про
кримінальну відповідальність шляхом порівняння його з положеннями цього
чи інших законів. Наприклад, для з’ясування змісту словосполучення “те
саме діяння”, передбаченого у ч. 3 ст. 153 КК, треба звернутися до
диспозиції ч. 1 цієї ж статті, в якій дається його опис. Для з’ясування
значення слів “корисна модель”, “промисловий зразок” тощо, які
вживаються у ст. 177 КК, треба звернутися до Закону України “Про
авторське право і суміжні права”. Для визначення того, хто є батьком,
опікуном чи піклувальником, тобто особами, які можуть нести кримінальну
відповідальність за злочин, передбачений ст. 166 КК, треба звернутися до
відповідних норм сімейного законодавства.

Історичне тлумачення зводиться до з’ясування соціальних передумов, що
обумовили прийняття закону про кримінальну відповідальність, а також
завдань, які ставить законодавець, приймаючи закон. Інколи ці обставини
вказуються у преамбулі закону.

Висновок

Отже під кінець моєї роботи необхідно зазначити деякі висновки.

Закон про кримінальну відповідальність складається із Загальної та
Особливої частин, кожна з яких, у свою чергу, складається із розділів, а
розділи – із статей.

Більшість статей Особливої частини КК складається з одної або декількох
частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою нормою, що містить
самостійний склад злочину.

Загальна та Особлива частини КК органічно взаємозв’язані та
взаємообумовлені і складають собою єдину систему кримінально-правових
норм.

Норми Особливої частини закону про кримінальну відповідальність діляться
на :

диспозицію та

санкцію.

за суб’єктом,

за обсягом та

за способом (прийомом).

За суб’єктом, тобто залежно від того, хто здійснює тлумачення,
розрізняють тлумачення:

а) автентичне;

б) легальне;

в) судове;

г) доктринальне.

Також мені хотілося додати, що існування кримінального закону відіграє
дуже велику роль в державному та суспільному житті. Він свою чергу з
однієї сторони є стримувачем від протиправних вчинків, а з іншої –
дозволяє будь-які вчинки (непередбачені в ньому). На мою думку з
прийняттям нового Кримінального кодексу наша країна в багатьох питання
постала на вищий щабель розвитку демократичного суспільства.

Список використаної літератури

Конституція України – Київ, 28.06.96р.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією
М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, Київ – 2001р.

Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України, 2000р.

Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. М.І. Бажанова,
В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 2 вид., перероб. і доп. – Х., 1999р.

М. Й. Коржанський: Уголовне право України; Київ 1996р.

Козлов А.П. Уголовно-правовые санкции. – Красноярск, 1989г.

8. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник для студентів
юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та
ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін.

9.Кримінальне право України (загальна частина) за редакцією Кондратьєва
Я.Ю., Київ – 2002р.

Див. ч. 1 ст. 3 КК України.

Див. ч. 2 ст. 3 КК України.

Див. ч. 1 ст. 9 Конституції України.

Див. ст. 152 Конституції України.

Див. Кримінальний кодекс України.

Див. Козлов А.П. Уголовно-правовые санкции. – Красноярск.

Див. ст. 150 Конституції України.

Див. постанову від 27 березня 1992р. “Про судову практику в справах про
зґвалтування та інші статеві злочини”

PAGE

PAGE 25

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter