Курсова робота

на тему:

“Захист в кримінальному процесі,

його процесуальне становище” План

Вступ

Поняття та значення захисту в кримінальному процесі

Захист і його процесуальне становище

Адвокат

Близькі родичі, опікуни і піклувальники

Громадський захист

Участь захисника в забезпеченні прав громадян

при впровадженні попереднього розслідування

Реалізація функцій захисту в судових стадіях

4.1 Віддання обвинувачення до суду

4.2 Судовий розгляд

4.3 Касаційне провадження

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

З 1991 року український народ вже майже 10 років будує правову,
незалежну, демократичну, суверенну державу і по великому рахунку це йому
вдається. Але розбудова правової держави є неможливою без створення
гарантій для захисту прав людини взагалі та без забезпечення механізму
функціонування такого специфічного демократичного інституту, як захист у
кримінальному судочинстві. Саме моя робота стосується суб’єкта
кримінального процесу, який здійснює функцію цього інституту-функцію
захисту-захисника.

На мій погляд це дуже актуальна тема і її актуальність я доведу словами
одного науковця: “Успешная деятельность суда, органов предварительного
следствия и прокуратуры по выполнению задач уголовного судопроизводства,
укрепления законности и правопорядка немислима, в первую очередь, без
участи защитников…”1

В цій роботі я вважаю за потрібне розкрити поняття та значення захисту в
кримінальному процесі, визначити хто може бути захисником, в чому
полягає участь захисника в забезпеченні прав громадян при проведенні
попереднього розслідування, встановити, як реалізуються функції захисту
в судових стадіях.

На ці питання можна знайти відповідь опрацювавши деякі нормативні акти:
Конституція України, кримінально-процесуальний кодекс України, постанови
пленуму Верховного суду України та ін.

Науково теоретичні джерела: “Уголовно-процесуальная деятельность
защитника” Святоцкого О. Д., Михеєнко М. М. та ін.

А також практичні джерела: кримінальні справи які вдасться опрацювати.

Я вважаю що робота по опрацюванню цієї роботи буде для мене дуже
інтересною та корисною.

1. Поняття та значення захисту в кримінальному процесі

Деякі науковці поділяють поняття “захисту” на “захист в матеріальному
смислі” та “захист в формальному смислі”. Як поняттю позову в цивільному
процесі відповідає поняття обвинувачення в процесі кримінальному, так
поняттю відповіді в першому з них відповідає поняття захисту в другому.
Захист в цьому смислі є відповідь на обвинувачення і утворює собою
сукупність процесуальних прав та заходів направлених до огородження
невинності обвинуваченого, підсудного та його прав та інтересів перед
кримінальним судом. Це утворює зміст захисту, або “захист в
матеріальному смислі”, на відміну від “захисту в формальному смислі,
означаючого право обвинуваченого, підсудного мати представника перед
кримінальним судом”.

На думку болгарського академіка С.Г. Павлова, “захист посилює
законність, коли заперечує або послаблює позиції обвинувачення, коли
відстоює правоту та законні інтереси обвинуваченого, підсудного коли
застережує суд і органи попереднього слідства від порушень законності
проти обвинуваченого”.1

Відношення до інституту захисту в кримінальному судочинстві не завжди
було однаковим. В літературі особливо наприкінці 20-х років,
виголошувалися цілком негативні думки відносного цього
кримінально-процесуального інституту. В ті роки рішуче проти участі
захисника в попередньому розслідуванні висловлював А.Я. Вишинський,
мотивуя це “недостаточно высокой и совершенной техникой нашего
следственного аппарата, с одной стороны, и невозможно ожидать
идеально-общественного подхода в исполнении принятого на себя дома
защиты с другой”.2

Позитивне рішення питання про участь захисника в попередньому
розслідуванні в СРСР знайшло своє законодавче підґрунтя лише в “Основах
уголовного судопроизводства Союза ССР и Союзных республик 1958 г. (ст.
22,23)”.1

В час в Україні функція захисту проголошується на самому вищому рівні –
в Конституції України (це підтверджує велике значення функції захисту) в
ст. 63 закріплюється, що підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має
право на захист. В п.6 ч.3 ст. 129 говориться, що забезпечення
обвинуваченому цього права є однією з основних засад судочинства. Ч. 2
ст. 59 визначає що для забезпечення права на захист від обвинувачення в
Україні діє Адвокатура. В Конституції України також закріплено принцип
презумпції невинності, згідно з яким особа вважається невинною у вчинені
злочину і не може бути піддано кримінальному покаранню, доки її вину не
буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком
суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою не винуватість у вчиненні
злочину. Обвинувачення не можу ґрунтуватися на доказах, одержаних
незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності
вини особи тлумачаться на її користь (ч. 1,2,3 ст. 62). Конституційні
принципи забезпечення підозрюваному, обвинуваченому підсудному права на
захист і презумпції не винуватості є важливою гарантією об’єктивного
розслідуванню і судового розгляду справи та запобігання притягнення до
кримінальної відповідальності невинних осіб.

Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист
полягає в тому, що закон:

поділяє їх учасників процесу такою сукупністю процесуальних прав,
використання яких дозволяє їм особисто захищатися від підозри чи
обвинувачення у вчиненні злочину, відстоювати свої законні інтереси;

надає згаданим особам право скористатися юридичною допомогою захисника;

покладає на особу, яка проводить дізнання, слідчого прокурора, суддю і
суд обов’язок до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого,
підсудного роз’яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол,
надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від
пред’явленого обвинувачення, забезпечити охорону їхніх особистих і
майнових прав (ст.. 21 КПК України)1 , а також забезпечити безпеку
підозрюваному, обвинуваченому, захиснику, законному представнику, членам
сімей та близьким родичам цих осіб (ст.. 2 Закону України “Про
забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному
судочинстві”)2 .

2. Захисник і його процесуальне становище

Найбільш ефективним засобом забезпечення підозрюваному права на захист є
участь в кримінальному процесі, оскільки через юридичну необхідність, а
також психологічний шок, стан пригніченості, викликані фактом
затримання, пред’явлення обвинувачення і засудження, вони неспроможні
самі повністю реалізувати свої процесуальні права, особливо тоді, коли
перебувають під вартою, тобто в ізоляції. Для надання юридичної
допомоги, психологічної підтримки їм необхідно звернутися до сторонньої
особи, незалежної від слідчих органів, прокурора і суду, який би вони
повністю довіряли і могли з нею радитись і спілкуватися на довірі,
конфіденційності.

Закон визнає участь захисника при проводженні дізнання, попереднього
слідства і в розгляді кримінальної справи в суду першої інстанції
обов’язковою, крім випадків добровільної відмови підозрюваного,
обвинуваченого від захисника (ст.. 45 КПК), причому є випадки, коли
добровільна відмова від захисника не може бути прийнята (ч. 3 ст. 46
КПК):

У справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину
у віці до 18 років;

У справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади
(німі, глухі, сліпі та інші) не можуть самі реалізувати своє право на
захист;

У справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;

Коли санкція статті за якою кваліфікується злочин, передбачає смертну
кару (але в зв’язку з тим, що смертну кару відмінено і замінено на
довічне ув’язнення то цей пункт втратив свій сенс);

При проводженні справи про застосування примусових заходів медичного
характеру.1,2,3

Як захисники до участі в кримінальних справах допускаються особи, які
мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, а за
згодою підсудного – і близькі родичі, опікуни або піклувальники (ч. 1
ст. 44 КПК)2 , і також представники громадських і трудових колективів
можуть бути за ухвалою суду допущені до участі в судовому розгляді
кримінальних справ як громадський захисник (ч. 2 ст. 265 КПК)3 . На
практиці захисниками є переважно адвокати.

2.1. Адвокат

адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту,
стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох
років, мав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття
адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвокатів України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті,
органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління.
Адвокатом не може бути особа, яка має судимість (ст.. 2 ЗУ “Про
адвокатуру”).4

Закон передбачає участь захисника в справі за угодою і за призначенням.

Захисник за угодою запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи
підсудним, його законними представниками, родичами або іншими
представниками за його дорученням або на їх прохання (ч. 1 ст. 47 КПК).
Конституція України проголошує, що кожен є вільним у виборі захисника
своїх прав (ч. 1 ст. 59).

Захисних за призначенням (причому лише з числа адвокатів) залучається до
участі в справі особою, яка проводить дізнання, слідчим, суддею через
адвокатське об’єднання у випадках, коли відмова від захисника не може
бути прийнята і він не запрошений підозрюваним.

В разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при
звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його
малозабезпеченість, оплата праці адвоката здійснюється за рахунок
держави в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 47
КПК).

Слідчий орган, суддя і суд не вправі відмовити в допуску захисника за
угодою під тим приводом, що в справі бере участь захисник за
призначенням. У цьому разі останній змінюється захисником за угодою.

В тих випадках коли явка для участі в справі захисника, якого обрав
підозрюваний неможлива протягом – 24 годин, а захисника, обраного
обвинуваченим чи підсудним — протягом 72 годин, особа яка проводить
дізнання, слідчий, суд або суддя пропонують їм запросити іншого
захисника або забезпечують його самі. Обов’язок забезпечити участь
захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського
об’єднання за місцем провадження справи.

Підозрюваний вправі в будь-який момент провадження відмовитися від
захисника. Така відмові допускається лише з їх ініціативи, має бути
добровільна, за наявністю реальної можливості участі адвоката в справі
і не може бути перешкодою для продовження участі в справі прокурора або
громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних. Слідчі
органи повинні з’ясувати, чи не є відмова від захисника вимушеною,
наприклад, через відсутність коштів на оплату допомоги адвоката.
Встановивши вимушеність відмови, вони зобов’язані забезпечити участь
захисника в справі.

За загальним правилом захисник допускається до участі в справі з моменту
пред’явлення обвинувачення і може, таким чином брати участь у справі в
стадії попереднього розслідування і в усіх судових стадіях кримінального
процесу, включаючи стадію виконання вироку. Але в трьох випадках
захисник допускається до участі в справі і до пред’явлення
обвинувачення:

А) в разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або
застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до
пред’явлення обвинувачення – з моменту оголошення їй протоколу про
затримання або постанови про застосування цього запобіжного заходу у
вигляді взяття під варту до пред’явлення обвинувачення – з моменту
проголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування
цього запобіжного заходу, але не пізніше 24 годин з моменту затримання;

Б) у справах про суспільно-небезпечні діяння, вчинені особами у стані
неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу
після вчинення злочину – з моменту отримання доказів про душевне
захворювання особи;

В) у справах про суспільно-небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми,
які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, — з
моменту ознайомлення неповнолітнього та його батьків або осіб, що їх
замінюють, з постановою про закриття справи і з матеріалами справи, а в
разі поміщення неповнолітнього до приймальника – розподільника не
пізніше 24 годин з моменту поміщення (ч. 2, 3, 5 ст. 44 КПК).1

Адвокат не вправі відмовитися від захисту підозрюваного (ч. 1 ст. 7 ЗУ
“Про адвокатуру”2, ч. 8 ст. 43 КПК3). Є різні думки з приводу того, з
якого моменту захист вважається прийнятим адвокатом. “Моментом прийняття
адвокатом на себе захистом слід вважати пред’явлення ним ордера
юридичної консультації органам попереднього слідства чи суду”.4 іншої
думки додержується Ю.І. Стецовський: захист може вважатися прийнятим не
з моменту одержанню ордера і пред’явлення його слідчому чи судді, а лише
після виявлення згоди обвинуваченого з позицією, яка намічена
адвокатом.5 мабуть перша думка є більш правильною, бо вироблення
адвокатом своєї позиції в справі і ознайомлення з нею обвинуваченого
означає по суті, що адвокат вже включився до захисту. Але закон містить
і перелік обставин, що виключають участь в справі особи як захисника.
Адвокат не має права прийняти доручення про надання юридичної допомоги у
випадках, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну
допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, що звернулася
з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, а також коли
в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою
адвокат перебуває в родинних стосунках (ч. 2 ст. 7 ЗУ “Про адвокатуру”),
коли адвокат брав участь в даній справі як представник цивільного
позивача підлягає допиту як свідок, є родичем обвинувача або потерпілого
(ч. 1 ст. 61 КПК). Адвокати – народні депутати не можуть брати участь у
справах проти держави, а також бути захисниками осіб, які
обвинувачуються у державній зраді (ч. 3 ст. 5 ЗУ “Про статус народного
депутата України”).6 Один і той же адвокат не може бути захисником двох
декількох підозрюваних, коли інтереси захисту одного суперечать з
інтересами захисту іншого (ч. 2 ст. 47 КПК). За наявності цих обставин
адвокат повинен відмовитись від виконання обов’язків захисника в справі
(в останньому випадку – залишитися захисником лише одного з
підозрюваних). На цих же підставах він може бути усунути від участі в
справі за постановою органу дізнання (ч. 3 ст. 61 КПК).

Незнання захисником мови, якою ведеться розслідування не є підставою для
усунення адвоката від участі в справі. В таких випадках треба
забезпечити участь перекладача в процесі.

Повноваження адвоката на участь у справі повинно бути підтверджено
свідоцтвом, а також ордером про наявність угоди чи доручення на участь у
справі.1

Адвокат зобов’язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з
метою з’ясування обставин, що знімають підозру з підозрюваного,
виправдовують або пом’якшують чи виключають його кримінальну
відповідальність, надаючи їм необхідну юридичну допомогу (ч. 1 ст. 7 ЗУ
“Про адвокатуру”, ч. 1 ст. 48 КПК). Засоби захисту – це передбачені
законом процесуальні дії адвоката, спрямовані на виконання професійних
обов’язків. При несумлінному або некваліфікованому здійсненні адвокатом
своїх обов’язків перед підзахисним останній вправі відмовитися від нього
і вимагати повернення внесеної плати повністю або частково, в тому числі
і через суд в разі виникнення спору. Але сам адвокат ні під яким
приводом крім випадків, коли є обставини, що виключають його участь в
даній справі, не вправі прямо чи побічно спонукати підзахисного
відмовитися від його допомоги. Така відмова, як і відмова під впливом
рекомендацій слідчих органів, прокурора чи судді не може розглядатися як
добровільна.

Беручи участь в справі, адвокат може сприяти слідчим органам і судові у
встановленні лише тих обставин, що виправдують підзахисного, пом’якшують
або виключають його кримінальну відповідальність, і в цих межах він
сприяє виконанню завдань кримінального судочинства, а здійснюваний ними
захист є за висловом А.Ф. Коні “Суспільним служінням”2 .

Визначаючи свою правову позицію, адвокат не вправі ігнорувати думку
підзахисного. Адвокат не є вільним у визначенні позиції (крім випадків,
коли підзахисний обумовлює себе), але у вирішенні питань правового
характеру, виборі тактики і методики захисту є незалежним. Процесуальна
самостійність адвоката не виключає необхідності узгодження з
підзахисним, лінії захисту в цілому і позиції в окремих процесуальних
питаннях, зокрема при заявлені клопотань. Адвокат повинен інформувати
його про тактичні прийоми, які має намір застосувати, роз’яснити їх
суть, щоб їх застосування не було несподіванкою для обвинуваченого.

Щодо правової позиції адвоката в справі не може бути внесено подання
органам дізнання, а також внесено окрему постанову судді чи ухвалу суду
(ч. 3 ст. 10 ЗУ “Про адвокатуру”, ч. 11 ст. 48 КПК).

Адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю. Її предметом є
питання, з якими громадянин або юридична особа зверталися до адвоката,
суть консультацій, порад та інших відомостей, одержаних адвокатом при
здійсненні своїх професійних обов’язків. Відомості що становлять предмет
адвокатської таємниці, забороняється розголошувати і використовувати в
своїх інтересах. Важливою гарантією забезпечення адвокатської таємниці
є заборона вимагати від адвоката відомості що становлять таку таємницю.
По цих питаннях вони не можуть бути запитані як свідки (ч. 1 ст. 10 ЗУ
“Про адвокатуру”). Документи пов’язані з виконанням адвокатом обов’язків
захисника у кримінальній справі, не підлягають огляду, розголошенню чи
вилученню особою, яка проводить дізнання (ч. 10 ст. 48 КПК).

Збереження адвокатської таємниці забезпечує довіру у стосунках адвоката
з клієнтом.

З моменту допущення до участі в справі адвокат наділений такою
сукупністю прав, яка дозволяє йому успішно здійснювати функцію захисту в
справі. Зокрема, він вправі до першого допиту мати з ним побачення, а
після першого допиту – без обмеження кількості і тривалості; мати
побачення з особою до якої застосовано примусові заходи медичного
характеру; бути присутнім при допитах; з дозволу особи, яка проводить
дізнання брати участь в інших слідчих діях, знайомитися з матеріалами
справи, а після попереднього слідства знайомитися з усіма матеріалами
справи; брати участь у судовому розгляді справи; подавати докази;
заявляти клопотання і надавати скарги на дії і рішення особи яка
проводить дізнання (ч. 2 ст. 48 КПК). Ці права конкретизуються в КПК
щодо окремих стадій кримінального процесу (попереднє розслідування) і
процесуальних дій. Їх я розгляну у відповідних розділах моєї роботи.

Одним із складових елементів здійснення захисту є бесіди адвоката з
обвинуваченим, під час яких йому даються консультації з правових питань,
намічається правова позиція, з’ясовуються обставини, що сприяють
захисту, оцінюються докази. Побачення адвоката з обвинуваченим який
знаходиться під вартою наодинці сприяє довірі в їх стосунках. “Основні
положення про роль адвокатів” передбачають, що поміщеній в тюрму особі
повинні бути забезпечені необхідні умови, час і засоби для зустрічі чи
комунікації і консультацій з адвокатом без затримки, перешкод.

Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату в зв’язку з
виконанням ним професійних обов’язків, можуть бути розголошені тільки з
дозволу слідчого або прокурора (ч. 2 ст. 9 ЗУ “Про адвокатуру”).
Адвокати винні в розголошенні таких даних несуть кримінальну
відповідальність за ст.. 181 КК України.

Адвокат не вправі здійснювати слідчих і судових дій по збиранню і
перевірці доказів, але він має право збирати відомості про факти, які
можуть бути використані як докази в кримінальних та інших справах,
зокрема: запитувати і одержувати документи або їх копій від підприємств,
установ, а від громадян – за їх згодою; ознайомлюватися з необхідними
документами; отримувати письмові висновки фахівців з питань що
потребують спеціальних знань.

Ці документи, а також предмети, що можуть мати значення як речові
докази, адвокат вправі подати слідчим органам.

Одним з найбільш дійових засобів, який дозволяє адвокату виконувати свої
професійні обов’язки в КП є заявлення клопотань. З їх допомогою він
доводить до відома слідчого свою думку про доведеність обвинувачення.

Клопотання адвоката – офіційне його звернення до осіб, які уповноважені
здійснювати КП діяльність по доказуванню і приймати рішення в справі,
про вчинення цими особами дій що входять до їх компетенції. Заявлення
клопотань адвокатом є однією з форм його участі в доказуванні і впливу
на вирішення справи. Перед тим як заявити клопотання, у адвоката має
сформуватися тверда переконаність в тому, що воно не потягне за собою
погіршення становища.

Адвокат також повинен з’ясувати його думку про необхідність заявлення
клопотання, узгоджує з ним зміст, повідомляє про те, як можуть бути
використані в інтересах захисту дані, одержані в результаті задоволення
клопотання, які рішення в справі можуть бути прийняті за клопотанням.

Адвокат не вправі сам, навіть на вимогу підзахисного, заявляти
клопотання. В клопотаннях адвоката можуть ставитися питання про
витребування і приєднання до справи документів і предметів, про виклик
нових свідків, проведення допитів, очних ставок та інших слідчих дій.

Слідчий зобов’язаний розглянути клопотання адвоката про виконання
будь-яких слідчих дій в строк не більше трьох діб і задовольнити його,
якщо обставини про встановлення яких заявлено клопотання, мають значення
для справи (ч. 1 ст. 129 КПК).

Адвокат вправі заявляти відвід слідчому, особі, що проводить дізнання.
Підстави для відводу передбачені КПК. Наприклад, суддя не може брати
участь в розгляді кримінальної справи, якщо він є потерпілим, особи яка
проводить дізнання, брав участь у даній справі як свідок, експерт, особа
яка проводила дізнання, або розглядав у цій справі скаргу на постанови
про відмову в порушенні справи, про закриття справи, або на санкцію
прокурора на арешт; якщо він особисто або його родичі заінтересовані у
результатах справи; за наявності інших обставин, які викликають сумнів в
об’єктивності судді. У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не
можуть бути особи, які є родичами між собою (ст.. 54 КПК).

Адвокат може оскаржити будь-які дії і рішення слідчих органів
(наприклад, постанови про закриття справи), які на його думку, завдають
шкоди законним інтересам підозрюваного.

В даному підпункті Я коротко, взагалі розглянув процесуальне становище
адвоката КП. Але як Я зазначав вище в наступних розділах Я більш
конкретно розгляну його права та процесуальне становище під час
попереднього розслідування та в судових стадіях.

2.2. Близькі родичі, опікуни й піклувальники

За п. 1 ст. 44 КПК захисником у КП за згодою підсудного допускаються
близькі родичі, опікуни й піклувальники. Але на відміну від адвоката
вони допускаються до участі в справі як захисники лише зі стадії
судового розгляду. Їх повноваження на участь у справі в якості захисника
повинні бути підтверджені заявою підсудного на здійснення ним його
захисту, а також дорученням та відповідними документами, які є підставою
для їх участі у справі.1 До моменту віддання обвинуваченого до суду,
коли близькі родичі, опікуни й піклувальники розпочинають виступати як
захисники в КП, вони можуть виступати в якості законних представників
неповнолітніх обвинувачених або обвинувачених визнаних розумово
відсталими.

Поняття “близькі родичі” тлумачиться в п. 11 ст. 32 КПК і означає —
батьків, дружину, дітей, рідних братів і сестер, діда, бабу, внуків.

З приводу опікунів і піклувальників визначається в п. 4 коментарю до ст.
436 КПК де зазначається, що опіка і піклування встановлюється для
виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення
їх батьківських прав, хвороби чи з інших причин залишилися без
батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав
і інтересів цих дітей. Опіка встановлюється над неповнолітніми які не
досягли 15 років, а піклування – над неповнолітніми віком від 15 до 18
років (ст.. 128, 131, 132 Кодексом про шлюб та сім’ю).1 В зв’язку з тим,
що тема моєї роботи: “Захисник в кримінальному процесі” я не буду
розглядати права законних представників в досудових стадіях КП.

Права та обов’язки тих які виступають в якості захисника в стадії
судового розгляду ті ж самі що і адвоката, вони будуть розглядані в
четвертому розділі цієї роботи.

Закон не обмежує кількість захисників, які можуть одночасно захищати
одного підозрюваного і тому функцію захисту на стадії судового розгляду
можуть здійснювати на ряду з близькими й адвокати.

Але практика показує, що вони виступають в якості захисника дуже рідко,
на відміну від адвокатів.

2.3. Громадський захисник

Громадський захисник – член громадської організації виділений за
рішенням зборів для участі в судовому розгляді кримінальної справи з
метою здійснення від їх імені громадського захисту підсудного і допущені
до участі в справі за постановою судді або ухвалою суду. Його
повноваження підтверджуються виписками з протоколів відповідних зборів
(ч. 3 ст. 265 КПК)ю.

Громадський захисник повинен донести до суду думку громадської
організації чи трудового колективу щодо суспільно-політичного значення
справи, можливого виправлення і перевиховання підсудного.

Громадського захисника мають право виділити лише загальні збори
громадської організації, а не їх керівний виборчий орган (комітет,
бюро,…) чи адміністрація. Якщо представник громадськості виділений
неналежним суб’єктом він не допускається до участі в справі.
Неприпустимою є також участь громадського захисника від одних і тих же
громадських організацій чи трудового колективу щодо одного й того ж
підсудного бо в такому разі не буде відображена справжня думка
громадськості.1

В разі звернення до керівників трудових колективів у зв’язку з
наступним вирішенням питання про висунення громадського захисника їм має
бути надана можливість після віддання обвинуваченого до суду
ознайомитися з обвинувальним висновком у справі. При вирішенні в суді
питання про його допуск до участі в справі необхідно перевірити, чи
правомірним органом висунуто громадського захисника, чи засвідчені його
повноваження належним чином, чи немає обставин, що перешкоджають участі
даної особи в судовому розгляді.

Громадським захисником не може бути особа, яка брала участь у даній
справі як слідчий, особа, що проводила дізнання, є родичем кого не будь
із складу суду, обвинувача чи потерпілого (ч. 1 ст. 61 КПК).

За наявності цих обставин особа повинна відмовитися від виконання
обов’язків громадського захисника в справі. На цих же підставах вона
може бути усунута від участі в справі суддею або судом як за власною
ініціативою так і за клопотанням учасників судового розгляду (ч. 2 ст.
59, ч. 3 ст. 61 КПК).

Під час судового розгляду громадський захисник має право:

Подавати докази, брати учать у дослідженні доказів, заявляти перед судом
клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників
судового розгляду, заявляти відводи, брати участь в судових дебатах. При
цьому в своїй промові він викладає судові думку, про обставини, які
пом’якшують відповідальність підсудного або виправдовують його, а також
про можливість пом’якшення покарання підсудному. Він також може просити
суд закрити кримінальну справу, коли для цього є підстави (ч. 5 ст. 265
КПК).

Громадський захисник є суб’єктом лише судового розгляду справи і тому
закон не надає йому права оскаржувати судовий вирок чи інше судове
рішення в касаційному порядку.

Громадський захисник вступає в процес на підставі повноважень
громадськості. Підсудний не вправі ні вимагати участі громадського
захисника, не відмовлятися від його послуг. Для участі громадського
захисника не вимагається не бажання підсудного, ні навіть його згоди.

3. Участь захисника в забезпеченні прав громадян при проводженні
попереднього розслідування

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Тому за законом
(ст.. 111 КПК) переважна більшість кримінальних справ повинна проходити
стадію попереднього розслідування. Винятком можуть бути лише справи
приватного обвинувачення, у яких попереднє розслідування проводиться
тільки у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка
через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право
на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.

Називаючи розслідування попереднім, законодавець тим самим вказує на
його співвідношення з основною частиною судового розгляду – слідством
судовим, бо тільки на основі тих доказів які були розглянуті там, суд
вирішує справу. При цьому суд може не погодитися з оцінкою органів
попереднього розслідування зібраних ними у справі докази, доповнити
доказовий матеріал як за власною ініціативою, так і з ініціативи
учасників судового розгляду. Вона має:

чітко окреслені межі в системі КП – від постанови про порушення
кримінальної справи до винесення рішення;

свою процесуальну форму та свій зміст.

Змістом даної стадії є регламентована діяльність органів дізнання по
встановленню обставин вчинення злочину.

Цей зміст зумовлений конкретними завданнями:

швидкому і повному розкриттю злочину та притягнення винних осіб;

вжити заходів до відшкодування шкоди;

виявлення причин вчинення злочину та умов які цьому сприяли. При цьому
необхідно забезпечити охорону прав і законних інтересів фізичних і
юридичних осіб, які беруть участь у справі.

Попереднє розслідування кримінальної справи повязане з можливістю
обмеження або навіть позбавлення прав громадян при застосуванні
запобіжних заходів, проведенні інших процесуальних дій. Тому закон
детально регламентує підстави й порядок їх проведення і фіксацію в
постановах та ін. документах. Але в більшості випадків участь захисника
реально не забезпечується, а слідчий лише під час пред’явлення
обвинувачення роз’яснює обвинуваченому його право “мати захисника”.
Після цього йде заява: “По закінчені слідства бажаю ознайомитися з
матеріалами справи особисто, без адвоката”. Такий же запис повторюється:
в протоколі об’явлення обвинуваченому про закінчення слідства й
пред’явлення йому матеріалів справи. Вивчая 265 кримінальних справ по м.
Києву, виявлено, що адвокати приймали участь по 42,6% справ, решта без
адвокатів. Ні в одному з цих справ не видно, що слідчий надав реальну
можливість знайомитися зі справою. Має місце тенденція до роз’яснення
цих прав таким чином, щоб обмежити участь захисника у справі на початку
її розслідування і особливо у разі затримання особи за підозрою у
вчиненні злочину. Є й такі випадки коли на затриманих осіб здійснюється
психологічний вплив з метою отримання заяви про відмову від захисника.
У багатьох справах не має даних про роз’яснення права на захист1 .

З моменту допущення до участі в справі в стадії попереднього
розслідування адвокат вправі: бути присутнім при допиті, проведенні
слідчих дій, … , однак це не означає що слідчий в усіх випадках
повинен заздалегідь оповіщати захисника про намір провести заходи. Так,
план розслідування, час, послідовність процесуальних дій, слідчий не
зобов’язаний передавати гласності, в тому числі і перед захисником.
Забезпечення тайн попереднього розслідування було і є одним з
найважливіших умов успішного розкриття злочинів.

Особа, яка проводить дізнання, і слідчий повинні своєчасно повідомити
адвоката про час і місце провадження слідчих дій. В разі неявки
захисника слідчі дії, в яких його участь є необов’язковою проводяться
без нього.

Після закінчення попереднього слідства, адвокат має право разом з
обвинуваченим, або сам ознайомитися з усіма матеріалами справи.
Обвинуваченого і його адвоката не можна обмежувати в часі, потрібному
їм, щоб ознайомитися з усіма матеріалами справи. Однак якщо вони явно
намагатимуться затягнути закінчення справи, слідчий вправі своєю
мотивованою постановою визначити певний строк для ознайомлення з
матеріалами справи. Така постанова підлягає затвердженню прокурором (п.
6 ст. 218 КПК).

Дії слідчого можуть бути оскаржені в прокуророві як безпосередньо, так і
через слідчого. Слідчий зобов’язаний протягом доби направити прокуророві
скаргу, що надійшла до нього. Прокурор протягом трьох діб приймає
рішення і повідомляє адвоката.

Скарга адвоката на дії прокурора при проведенні ним попереднього
слідства у справі подається вищестоящому прокурору.

Постанова слідчого про закриття справи може бути оскаржена прокуророві в
семиденний строк від дня одержання адвокатом письмового повідомлення або
копії постанови про закриття справи. Прокурор знайомить ся з справою і
не пізніше 30 днів з дня надходження скасовує постанову. Санкція
прокурора на арешт підозрюваного також може бути оскаржена адвокатом до
суду за місцезнаходженням прокурора (ст.. 236 КПК).

Я показав як захисник або обвинувачений можуть оскаржити дії або рішення
слідчого або прокурора, якщо з будь-яких міркувань не згодні з цими
діями або рішеннями.

На практиці найбільш часто заявляються клопотання й подаються скарги при
ознайомленні з матеріалами справи, хоча далеко не всі вони
задовольняються слідчим. Законність й справедливість при цьому доволі
часто забезпечує суд. Так, біля 90% опитаних адвокатів заявили, що їх
клопотання відхилялися на слідстві й повністю або частково
задовольнялися судами. По вивченим 265 справам про розкрадання,
клопотання були заявлені по 20%, в яких адвокати приймали участь.
Клопотання, в основному, заявлялися про зменшення сум розкраденого,
перекваліфікації злочинів, зупиненню справ. Ні одне з них слідчим
задоволено не було.

Якщо слідчий на клопотання учасників процесу або за своєю ініціативою чи
за вказівкою прокурора провів додаткові слідчі дії, він зобов’язаний
ознайомити захисника і обвинуваченого.

Закінчивши попереднє слідство, слідчий складає обвинувальний висновок –
процесуальний документ, в якому слідчий підводить підсумок попереднього
розслідування у справі і формулює обвинувачення.

З обвинувальним висновком, обвинувачений після закінчення попереднього
розслідування не знайомиться. Тому для забезпечення обвинуваченому
права на захист у судовому засіданні, копія обвинувального вироку
вручається йому не пізніше як затри доби до дня розгляду справи в суді
(ст.. 254 КПК).

Реалізація функції захисту в судових стадіях

Діяльність органів попереднього розслідування щодо розкриття злочинів
поділяється на кілька великих частин, які називаються стадіями. Кожна
стадія перед із загальними завданнями має і власні завдання та
особливості провадження. У КП України вісім стадій:

порушення кримінальної справи;

попереднє розслідування;

відання обвинуваченого до суду;

судовий розгляд;

касаційне провадження;

виконання вироку;

провадження в порядку нагляду;

відновлення кримінальної справи за ново виявленими обставинами.

Ці стадії складають систему кримінального процесу:

віддання обвинуваченого до суду;

судовий розгляд;

касаційне провадження;

виконання вироку;

провадження в порядку нагляду;

відновлення кримінальної справи.

Віддання обвинуваченого до суду

Суть стадії – суддя одноособово вивчає матеріали справи і, не вирішуючи
наперед питання про винність обвинуваченого з’ясовує наявність або
відсутність достатніх даних для розгляду справи у судовому засіданні.
Встановивши що всі дані зібрані вірно без порушень, суддя виносить
постанову, а суд ухвалу про віддання обвинуваченого до суду.

4.2 Судовий розгляд

Судовий розгляд кримінальної справи — щв встановлена законом система
процесуальних дій суду та учасників судового розгляду, послідовне
проведення яких спрямоване на всебічне, повне й об’єктивне дослідження
матеріалів справи, встановлення в ній істини і винесення на цій основі
законного, обгрунтованого і справедливого вироку. У межах цієї системи
кримінально-процесуальний закон виділяє декілька структурних елементів —
частин, які об’єднують процесуальні дії з чітко окресленим змістом: 1)
підготовча частина судового-засідання;

2) судове слідство; 3) судові дебати; 4) останнє слово підсудного; 5)
постановлення і проголошення вироку. Кожна з цих частин має свої
конкретні завдання. Проте, перебуваючи у взаємозв’язку і
взаємообумовленосгі, вони в кінцевому результаті своїм завданням мають
правильне вирішення справи.

Судовий розгляд кримінальної справи бере свій початок з підготовчої
частини. Її завдання полягає у створенні необхідних умов для повного,
всебічного й об’єктивного проведення судового слідства, для належного
дослідження та оцінки доказів і в кінцевому підсумку — винесення
законного й обгрунтованого вироку. Саме в дій частині судового розгляду
остаточно перевіряється, чи є необхідні процесуальні передумови для
дослідження обставин справи, і у випадку встановлення перешкод для
проведення судового слідства вживаються заходи щодо їх усунення, а також
додаткові заходи для більш повного й об’єктивного з’ясування обставин
справи.

Система процесуальних дій підготовчої частини здійснюється за чинним
кримінально-процесуальним законом у такому порядку:

1. Відкриття судового засідання. У призначений для розгляду справи час
головуючий відкриває судове засідання й оголошує, яка справа буде
розглядатися (ст. 283 КПК). У випадку розгляду справи про злочини, за
які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк
більше 10 років (ч. 2. ст. 17 КПК), головуючий з’ясовує у підсудного
(підсудних), чи погоджується він на розгляд справи суддею одноособове,
чи бажає, щоб суд розглядав справу у складі трьох суддів. Заява
підсудного з цього приводу є обов’язковою як для суду, так і для нього
самого.

2. Перевірка явки учасників судового розгляду. Відкривши судове
засідання, головуючий оголошує, хто Ь учасників судового розгляду і
викликаних осіб з’явився, і повідомляє про причини неявки відсутніх,
якщо вони йому відомі Після оголошення головуючим причин неявки деяких
викликаних до суду осіб учасники процесу можуть поставній з цього
приводу запитання йому чи секретарю судового засідання для уточнення
оголошеної інформації. У разі необхідності суд чи суддя, який
одно-особово розглядає справу, вживає заходів до з’ясування причин
неявки викликаної особи та забезпечення її з’явлення до суду, коли це
можливо. З’ясування справжньої причини неявки викликаних до суду осіб
має важливе значення для подальшого провадження у справі.

Якщо в судове засідання з’явилися представники громадських організацій
або трудових колективів для участі у справі як громадські обвинувачі або
громадські захисники, суд перевіряє їхні повноваження і вирішує питання
про допуск їх до участі у справі, про що виносить відповідне рішення
(ухвалу, постанову) (ст. 284 КПК). Але це питання вирішується судом у
тому разі, коли воно не вирішувалось у стадії віддання обвинуваченого до
суду чи відпали причини його негативного вирішення.

3. Роз’яснення перекладачеві його обов’язків —процесуальна дія, яка має
місце, коли у розгляді справи бере участь перекладач. Головуючий
роз’яснює йому обов’язок правильно робити потрібний у судовому засіданні
переклад і попереджає його про відповідальність за ст. 178 КК за
завідомо неправильний переклад, про що від перекладача відбирається
підписка (ст. 285 КПК).

4. Встановлення особи підсудного. Суть цієї процесуальної дії полягає в
тому, щоб переконатися, що підсудний є тією самою особою, яка віддана до
суду. З цією метою суд з’ясовує його прізвище, ім’я, по батькові, місце,
рік, місяць і день народження, місце проживання, заняття, сімейний стан
та інші дані про його особу (громадянство, національність, незняту і
непогашену судимість, інвалідність тощо).

Встановивши особу підсудного, головуючий запитує його, чи вручені йому і
коли саме копія обвинувального висновку, а також копія ухвали
розпорядчого засідання чи постанови судді, якщо ними змінено
обвинувальний висновок, або повістка у справах приватного обвинувачення.

Якщо підсудному зазначені документи не були вручені або вручені в строк,
менший як три дні до розгляду справи в судовому засіданні, розгляд
справи належить відкласти на три дні, обов’язково вручивши йому ці
документи для ознайомлення.

Розгляд справи при несвоєчасному врученні підсудному зазначених
документів може мати місце в цьому судовому засіданні лише тоді, коли
про це просить підсудний (ст. 286 КПК). Мотивоване прохання його
обов’язково заноситься до протоколу судового засідання.

5. Оголошення складу суду і роз ‘яснення права відводу — наступна
процесуальна дія, яка полягає в тому, що головуючий оголошує учасникам
судового розгляду склад суду в даній справі, прізвище запасного
народного засідателя, якщо він викликався і присутній, називає прізвища
прокурора і громадського обвинувача, а також — захисника, громадського
захисника, перекладача, експерта, спеціаліста та секретаря судового
засідання і роз’яснює підсудному та іншим учасникам судового розгляду
належне їм право відводу названих осіб. У випадку заявлен-ня будь-кому з
перелічених осіб відводу суд вирішує це питання мотивованою ухвалою
(постановою), винесеною в нарадчій кімнаті (ст. 287 КПК).

6. Вирішення питання про можливість розгляду справи у випадку неявки
кого-небудь з учасників судового розгляду або інших викликаних у судове
засідання осіб. Коли хто-не-будь з учасників судового розгляду або з
викликаних у судове засідання осіб не з’явився, суд з’ясовує причини
неявки і, вислухавши думку учасників розгляду, вирішує питання про
можливість розгляду справи: його продовження чи відкладення (ст. 288—292
КПК).

7. Видалення свідків із залу суду. Коли суд визнає можливим почати
слухання справи, головуючий дає розпорядження про видалення свідків із
залу судового засідання в окрему кімнату і вживає заходів, щоб допитані
свідки не спілкувалися з недопитаними. Такі заходи зумовлені усуненням
можливості впливу інформації, що оголошується і досліджується в суді, на
характер їх показань. Потерпілі й експерти із залу суду не видаляються
(ст. 293 КПК).

8. Роз’яснення прав і обов’язків учасникам судового розгляду. Виконавши
попередні процесуальні дії, головуючий роз’яснює підсудному належні йому
права в судовому засіданні. Після цього головуючий роз’яснює права й
обов’язки потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві,
громадському обвинувачеві, громадському захисникові, спеціалістові й
експертові. Експерта, крім того, він попереджає про кримінальну
відповідальність за відмову виконати обов’язки експерта і за дачу
завідомо неправдивого висновку (ст. 294, 295 КПК).

Заявлення і розв ‘язання клопотань учасників судового розгляду.
Закінчується підготовча частина опитуванням головуючим учасників
судового розгляду, чи мають вони клопотання про виклик нових свідків і
експертів та витребування і приєднання до справи нових доказів:
документів, речових доказів та ін. У випадку заявлення таких клопотань і
пояснення, на встановлення яких обставин вони спрямовані, суд вислуховує
думку прокурора та інших учасників судового розгляду і розв’язує їх
мотивованою ухвалою (постановою). Суд може і з власної

4.3 Касаційне провадження

Вироки й ухвали суду та постанови судді до набрання ними законної сили
можуть бути оскаржені учасниками судового розгляду, а прокурором внесено
на них касаційне чи окреме подання до вищестоящого суду — суду другої
інстанції, який перевіряє їх законність та обгрунтованість і підтверджує
правильність або усуває в межах своїх повноважень допущені судом першої
інстанції порушення закону. Виняток становлять вироки Верховного Суду
України, які касаційному оскарженню не підлягають і прокурор не може
внести на них касаційне подання, але вони можуть бути опротестовані у
порядку нагляду.

Отже, касаційне провадження — це стадія кримінального процесу, в якій
суд другої інстанції на підставі касаційної скарги чи касаційного
подання в межах наявних у справі та додатково поданих матеріалів
перевіряє законність і обгрунтованість вироку, ухвали суду першої
інстанції та постанови судді, що не набрали законної сили.

Такий порядок перевірки законності та обгрунтованості постановлених
судом першої інстанції рішень, які не набрали законної сили, прийнято
називати касаційним провадженням, принесені на такі рішення
уповноваженими законом учасниками процесу скарги — касаційними скаргами,
а подання прокурора — касаційним поданням. Суд, який перевіряє вирок
суду першої інстанції, йменуеться касаційною інстанцією (касаційним
судом), а особа, яка подала касаційну скаргу чи внесла касаційне подання
(прокурор), — касатором. Строк, протягом якого постановлений вирок або
ухвала (постанова) не набирають законної сили і сторона вправі оскаржити
їх чи внести подання, називається касаційним.

Касаційне провадження є важливою гарантією досягнення цілей і виконання
завдань кримінального судочинства. Воно допомагає попередити набрання
законної сили неправосудними вироками, ухвалами і постановами, швидко
виправити допущені судом першої інстанції помилки і цим самим
забезпечити охорону прав, свобод і законних інтересів учасників процесу,
а також сприяє поліпшенню якості роботи нижчестоящих судів та формуванню
судової практики відповідно до вимог матеріального і процесуального
закону.

Кримінально-процесуальний закон закріплює ряд важливих положень, які
виражають суть, характер і демократизм касаційного провадження. Ці
положення прийнято називати основними рисами касації.

Свобода оскарження вироків учасниками судового розгляду. Конституція
України, відображаючи положення Міжнародного пакту про громадянські і
політичні права (ч. 5 ст. 14), закріплює як основну засаду судочинства в
кримінальних справах «забезпечення … касаційного оскарження рішення
суду, крім випадків, встановлених законом» (п. 8 ч. З ст. 129). Отже,
кожний вирок суду (за винятком вироків, постановлених Верховним Судом
України) може бути оскаржений уповноваженим законом учасником судового
розгляду за своїм бажанням. Ніхто не може заборонити останньому подати
касаційну скаргу. При цьому прокурор та його заступники в межах своїх
повноважень мають право внести касаційне подання на вирок незалежно від
їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції, а помічники
прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити касаційне
подання тільки у справах, у розгляді яких вони брали участь.

Кримінально-процесуальний закон не встановлює ніяких спеціальних вимог
щодо форми і змісту касаційної скарги чи подання. Вони можуть бути
подані рідною мовою скаржника, з наведенням мотивів незгоди з вироком чи
без них як до суду, який постановив вирок (це стальне правило), так і до
касаційного суду (ст. 347, 353

Поєднання перевірки законності з перевіркою обгрунтованості вироку. В
процесі касаційного провадження суд другої інстанції не обмежується
перевіркою дотримання під час провадження у справі вимог матеріального
та процесуального законів. Він вивчає й оцінює наявні у справі докази і
на цій основі визначає відповідність висновків суду фактичним обставинам
справи (ст. 367, 368, 369 КПК).

Ревізійне начало касаційного провадження полягає в тому, що незалежно
від доводів, які містяться в касаційній скарзі чи поданні, і хто з
уповноважених осіб їх подав, касаційна інстанція перевіряє справу в
повному обсязі щодо всіх засуджених (ст. 363 КПК).

Можливість подання в касаційну інстанцію нових (додаткових) матеріалів,
коли ці матеріали можуть мати значення для вирішення питання про зміну
або скасування вироку (ст. 361 КПК).

Заборона погіршення становища засудженого при перегляді справи за його
скаргою. Змінити обвинувачення касаційна інстанція може лише за умови,
що така зміна не погіршує становище засудженого і не порушує його право
на захист. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від
12 жовтня 1989 p. «Про практику розгляду судами України кримінальних
справ у касаційному порядку», не вважається погіршенням становища
засудженого перегляд вироку у частині цивільного позову в сторону
збільшення суми, стягнутої із засудженого, якщо у справі не треба
збирати або додатково перевіряти докази і якщо така зміна не впливає на
фактичні обставини справи, встановлені вироком, або не тягне
кваліфікацію за статтею закону, яка передбачає більш суворе покарання1.
Скасувати вирок з мотивів необхідності застосування закону про більш
тяжкий злочин або за м’якістю покарання касаційна інстанція вправі
тільки у випадках, коли на цих підставах вніс подання прокурор або подав
скаргу потерпілий (ст. 365 КПК). Скасувати виправдувальний вирок
касаційна інстанція може не інакше, як за поданням прокурора, скаргою
потерпілого або особи, виправданої судом. Обоє ‘язковість вказівок
касаційної інстанції для нижнє-стоящого суду. У випадку скасування
вироку і направлення справи на новий розгляд касаційний суд зазначає в
ухвалі, з якої стадії процесу має повторитися провадження. При цьому,
направляючи справу на додаткове розслідування або на новий судовий
розгляд, касаційна ін-• станція повинна вказати обставини, які належить
з’ясувати, і ті процесуальні дії, які для цього належить виконати (ч. 5
ст, 378 КПК).

Висновок

Приводами для того, щоб почати провадження за нововиявленими
обставинами, є заяви заінтересованих осіб, підприємств, установ,
організацій і посадових осіб про перегляд справи (ч. 1 ст. 399 КПК).
Заяви подаються прокурору, бо тільки він уповноважений законом
призначити розслідування нововиявлених обставин. Якщо заява про перегляд
справи у зв’язку з такими обставинами надійшла до органу дізнання,
слідчого, судді чи суду, вони зобов’язані надіслати її прокурору за
належністю.

Прокурор може призначити розслідування нововиявлених обставин і за
власною ініціативою, якщо йому безпосередньо стали відомі такі обставини
(за аналогією з п. 5 ч. 1 ст. 94 КПК).

Безпосереднім приводом для відновлення кримінальної справи за
нововиявленими обставинами є протест прокурора про перегляд справи за
такими обставинами.

Підставами для відновлення справи за нововиявленими обставинами є
фактичні дані, що свідчать про наявність таких обставин

Відповідно до ч. 2 ст. 397 КПК нововиявленими обставинами вважаються: 1)
фальшивість доказів, неправильність показань свідка або висновку
експерта, на яких грунтується вирок; 2) зловживання суддів, які винесли
вирок, ухвалу чи постанову, а також зловживання прокурора, слідчого чи
особи, яка провадила дізнання у даній справі; 3) всі інші обставини, які
не були відомі суду при винесенні вироку, ухвали або постанови і які
самі по собі або разом з раніше виявленими обставинами доводять
неправильність засудження або виправдання підсудного, зокрема, вчинення
злочину іншою особою, виявлення нових співучасників злочину, завідома
неправдивість показань потерпілого, встановлена вироком суду, що набрав
законної сили (п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22
грудня 1989 p. «Про застосування судами України законодавства, що
регламентує перегляд у порядку нагляду судових рішень в кримінальних
справах»)*.

Фальшивими можуть бути речові докази, протоколи слідчих дій, судових
засідань, інші документи. Неправильними є як завідомо неправдиві
показання свідка чи висновок експерта, за дачу яких вони можуть бути
притягнуті до кримінальної відповідальності за ст. 178 КК, так і ті, які
вони дали внаслідок помилки.

Зловживання суддів можуть виявлятися в одержанні хабара в зв’язку з
провадженням у справі, в необ’єктивному веденні судового процесу, в
фальсифікації доказів у протоколі судового засідання, у винесенні
завідомо неправосудного вироку, ухвали чи постанови в справі.

Зловживання прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання у
справі, можуть виявлятися в одержанні хабара, необ’єктивному проведенні
розслідування, притягненні як обвинувачених завідомо невинних осіб,
завідомо незаконному арешті, застосуванні насильства до підозрюваних і
обвинувачених з метою змусити їх визнати свою вину, фальсифікації
доказів тощо.

Зловживання прокурорів, слідчих, осіб, які провадили дізнання, і судців
є підставою для перегляду справи тільки тоді, коли ці зловживання
встановлені судовим виро-ком що набрав законної сили, а при неможливості
пос-тановлення судового вироку — матеріалами розслідування (ч. З ст. 397
КПК). Матеріалами розслідування обмежуються у випадках скінчення строків
давності, наявності акта амністії або помилування, смерті винного або
неодержання згоди відповідного органу на притягнення до кримінальної
відповідальності.

Факти фальсифікації доказів, дачі свідком чи потерпілим завідомо
неправдивих показань, завідомо неправдивого висновку експерта чи
завідомо неправильного перекладу можуть бути встановлені судовим
вироком, що набрав законної сили, або матеріалами розслідування.

Список використаних джерел

Искендеров Р. Г. Правовое и социальное значение правосудного приговора.
Баку, 1988.

Кобликов А. С. Судебный приговор. М., 1966.

Лупинская П. А. Законность и обоснованность решений в уголовном
судопроизводстве. М., 1972.

Маликов М. Ф. Проблемы судебного приговора. Уфа, 1987,

Мартынчик Е. Г. Основы формирования приговора в советском уголовном
процессе. Кишинев, 1989.

Мартынчик Е. Г. Особое мнение судьи по уголовному делу. Кишинев, 1981.

Мирецкий С. Г. Приговор суда. М., 1989.

Перлов И. Д. Приговор в советском уголовном процессе. М„ 1960.

Толочко О. М. Судовий вирок і його мотивування. К., 1991.

Кримінальне право і законодавство України. Курс лекцій. Коржанський
М.І., Атіка, Київ, 2001.

Науково-практичний коментар Кримінального Кодексу України від 5 квітня
2001. Мельник М.І., Каннон, Київ, 2001.

1 Михайленко А.Р. Расследования преступлений: законность и обеспечение
прав граждан. Научно-практическое издание. — К,– 1999

1 А.Р. Михайленко Расследования преступлений: законность и обеспечение
прав граждан. – К,- 1998 ст. 297

М., 1927.–ст. 163

1 Ведомости Верховного Совета СССР.–1959,–№1,–ст.15

1 Науково-практичний коментар КПК України. К.–Юрінком, 1997, ст.. 49

2 Голос України. 1994, 2 березня.

1,2,3 Науково-практичний коментар КПК України. – К., Юрінком – 1997,
ст.. 84, 82, 339

4 О.Д. Святоцький, М.М. Міхєєнко “Адвокатура України”, К., – 1997, ст..
140

1 Науково-практичний коментар КПК України. – К., 1997, ст.. 80, 82

2 О.Д. Святоцький, М.М. Міхєєнко “Адвокатура України”, К., – 1997,
ст..142

3 Науково-практичний коментар КПК України. – К., 1997, ст.. 82, 80

4 З.З. Зинатулин «Общие проблемы обвинения и защиты по уголовным делам»,
Ижевск, 1989, ст. 47

5 Ю. И. Стецовский «Советская адвокатура» — М., 1989, ст. 232-233

6 Відомості Верховної Ради України. 1993 №3, ст.. 17

1 Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 липня 1995
року “Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному
право на захист ” // Право вісник, К., 1996, №1, ст.. 36

2 Кони А.Ф. «Нравственные начала в уголовном процессе / Собр. Сочинений
в 8-ми томах Т.4 –М., 1967 ст. 132

1 Пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 липня 1995
року “Про застосування законодавства, яке забезпечує підозрюваному
право на захист ” // Право вісник, К., 1996, №1, ст.. 36

1 Науково-практичний коментар КПК України. – К., 1997, ст.. 609

1 О.Д. Святоцький, М.М. Міхєєнко “Адвокатура України”, К., – 1997,
ст..101

1 П. Цимбал, Т. Барабаш “Проблеми забезпечення підозрюваному права на
захист” // Збірник наукових праць УФЕІ, 3 (6), 99

PAGE

PAGE 4

PAGE

Похожие записи