Реферат на тему:

Загальнотеоретичний аналіз соціально-економічних та
соціально-психологічних причин та умов економічної злочинності

Цілком очевидно, що ефективна протидія будь-якій злочинності залежить
від встановлення чинників, які сприяють її поширенню. Що ж до
економічної злочинності, то такий зв’язок особливо відчутний. Прояви
цієї злочинності паразитують на інтуїційних і організаційних формах
економічної діяльності, які необхідно реформувати так, щоб максимально
унеможливити їх використання зі злочинними цілями.

Крім економічних чинників, на рівень економічної злочинності значною
мірою впливають політичні, соціально-психологічні та правові фактори,
які у межах кожної з цих груп підлягають подальшій внутрішній
систематизації і аналізу. У пропонованій статті розглянемо суто
економічні і соціально-психологічні фактори як криміногенні чинники
економічної злочинності.

Якщо розглядати економічні фактори, що зумовлюють зростання економічної
злочинності, то передусім треба виділити чинники довготривалої дії або
ті, які практично неможливо усунути (постійні). Вони настільки тісно
пов’язані з самою економічною діяльністю, що їх усунення або локалізація
дає можливість позбавити злочинну діяльність будь-якої мотивації. До
таких чинників належать предмети економічної діяльності, а також наявні
форми і технології управління економічною діяльністю відповідно до рівня
суспільно-технічного розвитку. Так блага, які є предметом економічної
діяльності, можуть породжувати високу криміногенну активність, оскільки
служать задоволенню найважливіших життєвих потреб людини, таких як
фізіологічні потреби, потреби суспільного престижу, почуття безпеки і
широкої свободи особистості. Що ж до впливу форм і технологій управління
економічною діяльністю, то, на думку Г.Кайзера, найбільший вплив на
збільшення економічної злочинності мають сучасні технології
господарювання, які виникли з технічного прогресу [1, с.437]. Діють вони
у двох напрямах. По-перше, в організації економічних процесів
відбувається збільшення функцій і форм діяльності довірчого характеру і
водночас відбувається зменшення більше контрольованих функцій і форм
такої діяльності. У зв’язку з цим значно збільшилось коло людей, функції
яких або їх участь у визначених формах діяльності дали змогу їм більшою
мірою вчиняти злочини у сфері економічної діяльності. По-друге,
технічний прогрес за останнє десятиріччя збільшив найрізноманітніші
технічні засоби швидкого інформаційного та іншого сполучення, що сприяло
швидкій мобілізації суспільства і його інтенсивнішому розвитку, але
разом з тим відкрило додаткові лазівки для злочинної діяльності. В свою
чергу, це змінило і форми економічних контактів, які пов’язані з новими
економічними технологіями, і зміну темпів економічних оборотів, які
почали втрачати свій інтерперсоніфікований характер. Вони стають більш
анонімними, що породжує різні види шахрайства і зловживань.

До постійних криміногенних чинників економічної злочиності відносять і
вільний ринок, приписуючи криміногенні властивості його основам. Такий
підхід окремих кримінологів не безспірний. К.Тайдеман з цього приводу
писав, що боротьба за вільний господарський обіг і прагнення отримати
максимальний прибуток є лише оцінкою, а не підтекстом, що мотивують
злочинну діяльність [2, с.231]. Ринкова економіка і справді більшою
мірою, ніж це простежується в жорсткорегульованих економічних системах,
породжує у суб’єктів економічної діяльності мотивацію до здобуття
максимальних прибутків, проте це більш позитивний фактор, ніж
негативний. Адже це водночас інтенсифікує і саму працю, і обіг капіталу,
і використання ноу-хау, і розвиток технічного прогресу. Зрозуміло й те,
що ця система загострює конкуренцію в сфері економічної діяльності і
дехто намагається у такому середовищі використати злочинні способи для
досягнення заданої мети в процесі своєї економічної діяльності – отримує
певну перевагу над конкурентами, ухиляючись повністю або частково від
сплати податків, використовуючи “брудні гроші”. Однак злочинній
діяльності в сфері економічної діяльності можуть сприяти такі фактори
як: недоліки чинного законодавства, неефективна діяльність окремих
політичних чи соціальних інститутів, а не економічна система як така.
Будь-яка економічна система не є ідеальною, в тому числі і ринкова
економіка, проте це не означає, що її основи самі по собі є
криміногенними чинниками, що сприяють економічній злочинності.
Криміногенними є інші чинники, які деякою мірою породжені певними
суперечностями тієї чи іншої економічної системи.

У літературі багато уваги присвячено ринковим елементам, які належать до
чинників системи економічної групи і підлягають обмеженню з боку
держави. Наприклад, до криміногенних елементів теперішніх ринкових
систем можна віднести випадки надмірного державного регулювання
валютного ринку. Як зазначено в Рапорті, що входить до Розпоряджень Ради
Європи стосовно економічних злочинів, це заохочує до спекуляції валютою,
а також призводить до банкрутства приватних фірм, які в надії на великі
прибутки пішли на ризик протиправних валютних операцій [3, c.22]. До
зловживань також призводить і неоправдане регулювання певних
експортно-імпортних операцій, окремих видів підприємницької діяльності,
які не пов’язані з безпекою держави або небезпекою поставити під загрозу
життя та здоров’я громадян. Усе це породжує спокусу або обійти взагалі
процедуру форм контролю, або прискорити її. З іншого боку, будь-які
форми контролю і регулювання пов’язані з певними повноваженнями
чиновників, які їх здіснюють. І особи, які хочуть або їх уникнути, або
спростити для себе саму процедуру, в багатьох випадках ідуть на
“заохочення” відповідних чиновників, а для цього, як правило, необхідні
нефіксовані кошти, що також стимулює протиправну економічну діяльність.

Ситуацію спокус, з яких кожна має різні чинники, створюють також
надмірно обтяжлива система оподаткування і високе ввізне мито. Якщо
податкова система обтяжує економічну діяльність, то це значною мірою
стимулює до вчинення дій, які пов’язані з ухиленням від сплати податків,
для того щоб одержати переваги перед конкурентами та швидше збагатитись.

Типовими для ринкових економічних систем є також періодичні зміни в
економіці: періоди нестабільності і періоди відносної стабілізації
економіки. Такі зміни можуть породжувати фактори криміногенного
характеру, хоч в кожній з них є різні прояви злочинності.

Під час економічної нестабільності суб’єкти підприємницької діяльності
стикаються переважно з фінансовими проблемами і в багатьох випадках
роблять спроби поліпшити ситуацію злочинними способами, оскільки саме
такі способи (ухилення від сплати податків, шахрайство з фінансовими
ресурсами, корупційні діяння) надають певні переваги і дають можливість
уникнути фінансових проблем.

??1/2?м до зловживань стає діяльність з цінними паперами, діяльність у
сфері страхування, кредитування. Особливо привабливими для зловживань
стають форми державної інтервенції для реалізації певних цілей
господарської політики, а також одержання субсидій, субвенцій і пільг з
оподаткування. Одночасно зазначимо, що більшість названих інституцій
спираються в своєму функціонуванні на довір’я, яке важко перевірити, і
це також впливає на оцінку криміногенності.

Аналізуючи соціально-психологічні чинники, що зумовлюють економічну
злочинність, найперше слід звернути увагу на ту особливіть, що в
багатьох випадках злочини в сфері економічної діяльності – це є злочини
без потерпілих, у тому розумінні, що потерпілими не виступають конкретно
визначені особи (як фізичні, так і юридичні). Це відповідно притуплює
увагу громадськості до злочинів, що вчиняються в сфері економічної
діяльності, і меншою мірою формує у населення негативне ставлення до їх
вчинення. Таке сприйняття економічної злочинної діяльності ще більше
посилюється у тих випадках, коли значна частина населення вимушено
вчиняє певні правопорушення в сфері економічної діяльності і більшістю
неселення це сприймається без осуду. За словами Г.Еглі, в таких випадках
суспільство саме в собі стає криміногенним [4, c.33]. Важливо зазначити,
що в таких випадках межа між загальносуспільним і середовищем, яке
психологічно нейтрально ставиться до існування криміногенних чинників
економічної злочинності, є досить прозора. Приписування певному
середовищу існування деяких криміногенних факторів не означає, що вони
впливають лише на частину суспільства, яка входить до складу цього
середовища, а що воно є ним більш насичене, ніж інші, або що
криміногенна напруга в цьому середовищі зростає. У будь-якому випадку це
середовище є криміногенно активне.

Таке середовище більшою мірою формує в криміногенному плані ініціативних
людей. З числа таких осіб найбільше набирають виконавців економічних
злочинів. Психо-соціальні криміногенні чинники домінують серед них і є
копією економічних чинників, пов’язаних з негативними факторами
економічної системи.

В ієрархії цінностей такі люди є більш помітні у суспільстві. Професійна
інтуїція підказує їм, що найважливіша мета – максимальне використання і
рентабельність керівництва, прагнення до влади, щоб в такий спосіб
зміцнити свої позиції на конкурентному ринку. Оцінка, наведена в
Рапорті, що доповнює Розпорядження Ради Європи, до яких відноситься
економічна злочинність, показує, що прагенння до максималізації
використання можливостей само по собі не має криміногенного характеру
[3, c.26]. Таке прагнення набуває криміногенного характеру лише тоді,
коли спосіб досягнення такої мети загрожує соціальним цінностям. Такі
умови впливають на індивідуальну економічну субкультуру, яка має
тенденцію розширюватись на ціле суспільство, тобто правила поведінки, що
панують у сфері економіки і вважаються поза цією сферою недопустимими,
починають широко використовуватись у суспільному житті і, навпаки,
поведінка, яка визнається у суспільному житті як позитивна, починає
втрачати такий характер у сфері економічного обороту. Значною мірою це
пов’язано і з “недостатнім розвитком” етики такого середовища.

До цього часу в суспільній свідомості чітко не визначено, в чому повинна
полягати сумлінність, порядність відносин між конкурентами, а також між
нами і суспільством. У цій сфері межа між тим, що дозволено і що
заборонено, що порядно, а що ні не є виразною і кожний може залежно від
своїх потреб її пересувати. В ситуації, коли моральність не схвалюється,
а егоїзм вважається за мудрість, належить остерігатись впливу всієї
сфери економічного життя на суспільну мораль у цілому.

До того ж треба також зазначити, що так званий спіральний ефект, який
зміцнює поширення економічної злочинності, належить до
самовідтворювальних криміногенних чинників, які містяться в самому явищі
цієї злочинності, але в цьому аспекті обсяг його дій обмежується
середовищем бізнесменів. Той факт, що якийсь суб’єкт економічної
діяльності завдяки злочинним діям, які полягають в ухиленні від сплати
податків чи інших дій, поліпшує своє становище серед конкурентів,
більшою мірою стимулює конкурентів до посягань у сфері економічної
діяльності.

Варто окремо зупинитись і на аналізі мотиваційної сфери працівників, які
не є ні власниками, ні співвласниками бізнесових структур й бажання яких
одержувати більшу оплату своєї праці зумовлює прагнення до професійної
кар’єри – це також може бути криміногенним чинником. Щодо молоді, яка
починає свою професійну кар’єру і втягується непорядними учасниками
економічного обороту в діяльність так званих фіктивних підприємств, то
на підприємствах такі особи, хоч вони і не мають необхідного досвіду,
проте стараються і мають змогу себе виявити. Ці працівники входять у
світ економічних інтересів, мають можливість одержати більшу платню і
головно – мають роботу. На початку своєї роботи їм важко зорієнтуватися
в “нечистому” характері економічних операцій, які відбуваються на цих
підприємствах. Вони активно працюють, легко досягають успіхів, одержують
грошові винагороди. Значення їх у фірмі зростає, і коли починають
розуміти, що втягнуті в економічні афери, то стають перед важким вибором
– чи брати участь у злочинах, які вчиняються, чи все покинути, втративши
досягнуте становище і високі заробітки? Вибір залежатиме від особистих
якостей людини. Залишившись на підприємстві, вони будуть щораз більше
втягуватись у злочинні дії, співпрацюватимуть з керуючими фірми для її
процвітання.

Залучення ширшого кола осіб до економічної злочинної діяльності
ускладнює можливості створення ефективних форм протидії економічній
злочинності. Здебільшого всі установи та комісії, засновані для протидії
економічній злочинності, складаються з людей бізнесу і професіоналів
(виконавців) або державних чиновників, які мають певний інтерес (через
знайомих, близьких родичів) у сфері бізнесу. Вони концентрують свої дії
на дрібних правопорушеннях або на бізнесі суб’єктів, які не мають
системи захисту від соціального контролю і намагаються не помічати
злочинців у власному середовищі.

Така ситуація поступово породжує у суспільній свідомості відчуття втрати
значення правових та моральних норм, втрати соціально-корисних
орієнтирів та цінностей. Безкараність протиправної економічної
діяльності породжує у її суб’єктів, і не тільки у них, відчуття
вседозволеності. Такого роду тенденції можуть бути небезпечні не тільки
для економічного розвитку країни, але і для всіх інших сфер суспільного
життя.

Література

G. Kaiser. Kriminologie. – Heidelberg, 1983.

K. Tiedemann. Erscheinungsformen der Wirtschaftskriminalitat und
Moglichkelten ihrer strafrechtlichen Bekampfund. – Zeitschrift fur die
gesamte Strafrechtswissenschaft, 1976. – T.88.

Див.: Council of Europe, Legal Affaires, Economic Crime. – Strassbourg,
1981.

H. Egli. Grundformen der Wirtschaftskriminalitat. Fallanalysen aus der
Schweiz und Bundesrepublik Deutschland. – Heidelberg, 1985.

Похожие записи