Реферат на тему:

Загальні принципи організації і діяльності органів національної безпеки
України

Держава, діючи головним чином через систему державних органів і
установ, що у своїй сукупності утворюють державний механізм, надає
суспільним зв’язкам визначеності та стійкості [1, с. 46]. Органи
національної безпеки (далі – НБ) забезпечують необхідну стабільність і
організованість держави як цілісної системи.

Утворюючи систему органів НБ важливо враховувати наявність
взаємозв’язків у системі відносин: статус органу – національні цінності,
національні орієнтації. Ці зв’язки яскраво ілюструють сутність
організації та діяльності органів у НБ, що впливають на рухливість,
поляризацію у підходах до формування органів НБ. Очевидно, що ефективна
діяльність цих органів неможлива без єдиного центру, оскільки не можна
оцінити усі багаточисельні ситуації та обробити потоки інформації
прямого та зворотного зв’язку. Тому важливим завданням є формування
спільного і впливового політико-регулюючого центру, яким і повинна стати
РНБО України.

Основними конституційними принципами організації та діяльності системи
НБ (а також її керуючого органу – РНБО України) є: верховенство права,
пріоритет прав людини, адекватність заходів захисту національних
інтересів реальним і потенційним загрозам, демократичний цивільний
контроль за всіма структурами, що входять до системи НБ, пріоритет
мирних засобів у вирішенні збройних конфліктів, додержання балансу
інтересів особи, суспільства та держави, їх взаємна відповідальність,
чітке розмежування повноважень органів державної влади.

Ці принципи визначені Концепцією національної безпеки, схваленою
Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. [2].

Перераховані вище принципи Закон України „Про основи національної
безпеки України” від 19 червня 2003 р. № 964-ІV доповнює ще одним таким
принципом – „використання в інтересах України міждержавних систем та
механізмів міжнародної колективної безпеки” [3].

Воєнна доктрина України, затверджена Указом Президента від 15 червня
2004 року № 648/2004 доповнює вищевказаний Закон такими принципами [4]:
„оборонної достатності” та „відповідності бойових можливостей, рівня
боєздатності, підготовки та всебічного забезпечення Збройних Сил
України, інших військових формувань потребам оборони України та
підвищення взаємосумісності зі збройними силами держав-членів НАТО і
ЄС”.

Проте ні Концепція національної безпеки, ні Закон України „Про основи
національної безпеки України”, ні Воєнна доктрина України не врахували
основні принципи державного ладу та принципи безпеки міжнародного
співтовариства.

Виходячи із Конституції України, спробуємо вивести концепцію загальних
принципів організації та діяльності НБ, яка повинна врахувати основні
принципи державного ладу та безпеки міжнародного співтовариства.
Головним принципом державного ладу є принцип суверенності і незалежності
держави. Головним принципом безпеки міжнародного співтовариства –
принцип мирного вирішення спорів.

Враховуючи ці головні принципи при формуванні структури органів НБ,
важливою повинна бути, на нашу думку, концепція принципів формування
системи органів НБ. Вона полягає в наступному: всі принципи формування
системи органів НБ можна розподілити на загальні та спеціальні. До
загальних принципів формування системи органів НБ можна віднести:

– принцип забезпечення суверенності і незалежності держави;

– принцип мирного вирішення спорів;

– принцип адекватності заходів захисту національних інтересів реальним і
потенційним загрозам;

– принцип додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їх
взаємна відповідальність.

Серед спеціальних принципів формування органів НБ можна виділити:

– прагнення до мінімуму ступенів у їх ієрархічній структурі;

– забезпечення „гнучкості” організаційної їх структури;

– усунення дублювання організації їх структури;

– диференціація та фіксування функцій.

Розглянемо загальні принципи організації та діяльності органів НБ
України. Ці принципи закладені в Основному Законі країни – Конституції.
Деякі принципи діяльності органів НБ відображені у правових актах, які
регулюють різні її сторони та рівні. Маючи правове закріплення, принципи
стають важливими орієнтирами. Універсальність загальних принципів
організації та діяльності органів НБ виражається в тому, що вони
поширюють свою дію на всі сфери суспільного життя – економіку, політику,
культуру, на всіх суб’єктів суспільних відносин. У науковій літературі
виробився загальний підхід до поняття, змісту та системи принципів
діяльності органів державної влади, однак зберігаються і деякі
відмінності у визначенні їх складу та в назвах. Так, вчені В.М. Плішкін
[5], Г.В. Атаманчук [6], Г.С. Яковлев [7] ділять всі принципи діяльності
органу на: загальні (які впливають на всі сфери суспільної діяльності)
та спеціальні (організаційно-технологічні).

Отже, виходячи з Конституції України, загальними принципами організації
та діяльності РНБО можна визначити такі принципи: забезпечення
суверенності і незалежності держави, мирного вирішення спорів,
адекватності заходів захисту національних інтересів реальним та
потенційним загрозам, додержання балансу інтересів особи, суспільства,
держави та їх взаємна відповідальність.

Основного значення серед усіх загальних принципів набуває принцип
забезпечення суверенності й незалежності держави.

Цей принцип виходить із основних принципів державного ладу.

Загальне уявлення про кожну державу і державний лад у цілому дають
насамперед основні принципи держави і державного ладу, оскільки вони
опосередковують собою суть держави, її тип, місце і роль у суспільстві.
Основними принципами державного ладу України відповідно до її
Конституції є принципи: суверенності й незалежності держави,
демократизму держави, соціального і правового характеру держави,
унітарності (єдності, соборності) [8, с. 12]. Головним серед них є
принцип суверенності й незалежності держави.

Серед принципів системи організації та діяльності органів НБ за цими
ознаками пріоритетним принципом є принцип забезпечення суверенності і
незалежності України.

Суверенітет (від франц. – верховенство, найвища влада) – органічна
властивість влади самостійно і незалежно від будь-якої влади здійснювати
свої функції як усередині країни, так і за її межами.

Захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішою
функцією держави, справою всього Українського народу, її виконання
покладається на Збройні Сили України. Суверенітет України поширюється на
всю її територію. Жодна частина цієї території не може проголосити себе
незалежною від суверенної влади держави.

Даний принцип означає внутрішній і зовнішній суверенітет, незалежність
нашої держави в усіх основних сферах: політичній, економічній,
соціальній та інформаційній.

Суверенітет Української держави проявляється у таких характеристиках, як
верховенство державної влади, її єдність і незалежність.

Верховенство державної влади полягає в тому, що саме вона започатковує
фундаментальні засади суспільства і держави, визначає основи
взаємовідносин особи і держави, принципи організації і діяльності всіх
суспільних інституцій.

Єдність державної влади полягає в тому, що вона єдина і неподільна,
тобто носій цієї влади – народ, самостійно реалізує свій суверенітет.

Народний характер влади обумовлює її єдність, яка втілюється в механізмі
здійснення повновладдя, найголовнішими елементами якого є безпосередня
та представницька демократія [8, с. 17].

Незалежність державної влади – це її самостійність як усередині країни,
так і за її межами.

Найбільш повно і чітко ці характеристики суверенітету виражені у
внутрішньому суверенітеті, який означає незалежність держави від інших
суб’єктів політичної системи, насамперед від політичних партій та їх
блоків, верховенство, повноту та самостійність державної влади щодо
статусу і політики цих суб’єктів. Держава залежить лише від одного
суб’єкта політичної системи – від народу, народу України, вона йому і
служить [8, с. 18].

В інших сферах суспільного життя внутрішній суверенітет, незалежність
держави усередині країни означає також її суверенітет, незалежність щодо
економічних, соціальних і культурних інститутів, тобто економічний,
соціальний та ідеологічний суверенітет, незалежність. Мається на увазі
суверенітет, незалежність держави щодо економічних структур,
підприємств, банків, а також націй та ідеологічних структур.

У зовнішніх стосунках Україна має в повному обсязі суверенітет лише в
політичній (зовнішньополітичній) сфері. Утвердження
зовнішньоекономічного суверенітету та суверенітету в інших сферах
зовнішньої діяльності нашої держави в повному обсязі є її наміром,
програмою, метою [8, с. 20].

Принцип мирного вирішення спорів зобов’язує врегульовувати конфлікти
мирними засобами, який задекларований у новій редакції Воєнної доктрини
України, затвердженій Указом Президента від 15 червня 2004 року №
648/2004 – пріоритет політичних засобів у вирішенні конфліктних ситуацій
політичного, економічного та воєнного характеру, але він ширший, тому що
містить у собі ще одну складову – незастосування сили або погрози силою
[4].

Ця друга складова була запропонована в рішеннях Будапештського саміту
Організацією з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) у грудні 1994
р., на підставі яких було розроблено Концепцію європейської безпеки та
Кодекс поведінки щодо воєнно-політичних аспектів безпеки.

На сьогодні цей принцип якнайкраще реалізується в такій структурі як
ОБСЄ, членом якої є Україна. Цей орган повинен зміцнити безпеку шляхом
контролю за озброєнням та роззброєнням, урегулюванням спорів і
конфліктів.

Для ефективної реалізації цього принципу необхідно, щоб з боку України в
роботі ОБСЄ брали участь як найвище військове керівництво держави, так і
фахівці – експерти із зазначених питань.

Близькі до принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй та принципів і
зобов’язання ОБСЄ, викладені у Гельсінському заключному Акті, Паризькій
хартії, Гельсінському документі 1992 р., Будапештському документі 1994
р., Кодексі поведінки ОБСЄ, що стосується військово-політичних аспектів
безпеки, і Лісабонської декларації про модель загальної та всеосяжної
безпеки для Європи XXI століття. Подальше своє втілення зазначений
принцип знайшов у Віденському документі ОБСЄ разом із іншими прийнятими
Форумом по співробітництву документами з військово-політичних аспектів
безпеки.

Принцип адекватності заходів захисту національних інтересів реальним та
потенційним загрозам є не менш важливим серед загальних принципів
системи органів НБ. Адже органи НБ, які є складовою керуючої підсистеми,
повинні відповідати органам державної влади, що належать до керованої
підсистеми не лише у функціональному, структурному, а й у інформаційному
відношеннях. Сама система органів НБ, а також РНБО гармонійно
розвивається за умов, якщо працюють усі органи державної влади. Зміни,
кризи, колапси та інші недієві стани хоча б одного з органів державної
влади можуть призвести до загрозливих наслідків.

При формуванні та функціонуванні системи органів НБ важливого значення
набуває принцип дотримання балансу інтересів особи, суспільства та
держави, їх взаємна відповідальність.

У суспільстві, яке реформується, особливо необхідно забезпечити
конкретні, стійкі гарантії, оскільки державні органи повинні діяти
відповідально перед народом і не допускати ігнорування його інтересів.
Одночасно вони зобов’язані залучати людей у суспільні процеси як
активних учасників.

Органи НБ, виступаючи в суспільстві важливим організуючим і регулюючим
компонентом, не повинні визначати в ньому усі процеси. Тому важливе
значення має визначення меж діяльності цих органів. Адже вони мають
забезпечувати безпеку, права та свободи людини, створювати умови для її
творчості і підприємливості, а також через свої організаційні та
юридичні механізми забезпечувати організацію і порядок у суспільстві для
кожної людини.

Процес формування органів системи НБ в Україні певною мірою полегшується
можливістю порівнювання, а відтак запозичення досвіду країн, що у своєму
розвитку вже пройшли даний етап і сформували найбільш прийнятний
державний апарат, який розв’язує необхідні завдання будівництва НБ.
Важливо при використанні досвіду інших країн враховувати і національні
особливості – державницькі та історико-культурні традиції, фактичне
співвідношення політичних сил тощо.

Нагромаджений досвід національного державотворення дозволяє розглянути,
як зазначені підходи реалізуються на практиці формування вітчизняної
системи НБ. У цій сфері передусім найперше, що необхідно зробити, так це
істотно вдосконалити порядок формування органів системи НБ. „Виходячи з
того, що стабільність державної влади, результативність діяльності
кожного органу державної влади, зокрема їх авторитет, залежать від
правильності і обґрунтованості рішень, які вони приймають, від стратегії
і практики їх у внутрішній і зовнішній політиці, слід забезпечувати
більш послідовне втілення в життя основоположних принципів здійснення
державної влади, принципів розподілу державної влади, верховенства
права, гласності, професіоналізму і змінюваності представників влади
тощо. Мають бути більш чітко і повно передбачені наслідки порушення цих
принципів кожним органом державної влади. Головним у вдосконаленні
організації і діяльності органів державної влади має вважатись,
звичайно, вдосконалення змісту діяльності цих органів, тобто їх функцій
і повноважень” [10, с. 78]. Це повною мірою стосується всіх органів НБ і
її керуючого органу – РНБО України.

Література:

1. Нижник Н.Р. Государственно-управленческие отношения в демократическом
обществе. – К., 1995. – С. 46.

2. Концепція національної безпеки, схвалена Постановою Верховної Ради
України від 16 січня 1997 року № 3/97-ВР. Із змінами і доповненнями,
внесеними Законом України від 21 грудня 2000 року № 2171-III. Глобальна
інформаційна система Internet (http: www.info.rainbow.gov.ua).

3. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19.06.03 №
964-ІV Глобальна інформаційна система Internet (http:
www.info.rainbow.gov.ua).

4. Воєнна доктрина України, затверджена Указом Президента від 15 червня
2004 року № 648/2004.

5. Плішкін В.М. Теорія управління органами внутрішніх справ. – К., 1999.
– С. 734.

6. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. – М., 1997. – С.
578.

7. Яковлев Г.М. Принципы органов управления. – М., 1972. – С. 243.

8. Погорілко В.Ф. Основи конституційного ладу України. – К.: Ін Юре,
1997. – С. 12, 17, 18, 20.

9. Погорілко В.Ф. Актуальні проблеми реформування державної влади в
Україні / Академія правових наук в Україні // Вісник. – Х., 1995. – № 3.
– С. 21.

10. Тодика Ю.М. Президент України: конституційно-правовий статус. –
Харків, 1999. – С. 161, 162.

Похожие записи