Загальні положення про об’єкти цивільних прав

Поняття об’єкта цивільних прав є досить дискусійним питанням у
цивілістиці, науковий інтерес до якого не зникає дотепер. Насамперед
слід зазначити, що в теорії зустрічаються такі поняття як «об’єкт
права», «об’єкт цивільно-правового регулювання», «об’єкти цивільних
правовідносин», «об’єкти суб’єктивних цивільних прав».

З часів римського приватного права основним його об’єктом в основному
визнавались речі, хоча й визнавались права на речі та деякі особисті
немайнові блага й інтереси особи.

У розробленій на початку ХХ ст. теорії множинності правових об’єктів
(Е.Беккер, Дж. Барон) в якості об’єкта розглядались різноманітні правові
явища не лише зовнішнього але і внутрішнього світу людини, в тім числі й
сама людина. У висунутій на противагу їй теорії єдиного правового
об’єкта (О.Вент, Р.Леонард, Е.Ружен) в якості об’єкта розглядається вже
не все різноманіття підкорених людині зовнішніх проявів, а лише її
визначену і єдину групу, на яку поширюється дія суб’єктивних прав.

Йоффе притримувався того, що об’єктом цивільних прав є те, на що
спрямоване чи впливає суб’єктивне цивільне право та цивільно-правовий
обов’язок. Звідти загальним об’єктом визнавалось фактичне цивільне
правовідношення, а спеціальним чи предметом речі та продукти духовної
творчості. Пізніше він разом з Я.М.Магазінером прийшов до висновку про
доцільність розрізняння матеріального та юридичного об’єктів цивільного
право відношення: матеріальний — як матеріальні рбєкти так і
нематеріальні; юридичний дії зобов’язальної особи у відносному
правовідношенні чи дії всіх зобов’язальних осіб в абсолютному право
відношенні.

Р.О. Халфіна вказувала, що стосується застосування термінів «об’єкт
права» і «об’єкт правовідношення, то тут спостерігається зворотне
положення: одне і теж поняття позначається двома термінами. Оскільки…
суб’єктивне право – завжди елемент правовідношення, поняття «об’єкт
права» і поняття «об’єкт правовідношення» фактично збігаються .

Сенчищев В.І., розглядаючи цю проблему, стверджує, що при вирішенні
питання про тотожність понять «об’єкт цивільного правовідношення» і
«об’єкт цивільних прав» варто виходити з того, що цивільне
правовідношення (як суспільні відносини, врегульовані правом) не може
мати як об’єкт свого впливу таке явище, що не є «об’єктом цивільних
прав». Отже, в істотній своїй частині зміст понять «об’єкт цивільних
прав» і «об’єкт цивільного правовідношення» якщо не є тотожним, то,
принаймні, не повинні один одному суперечити стосовно аналізу
конкретного цивільного правовідношення, оскільки «щось», що не є
об’єктом цивільних прав, мабуть, не може бути об’єктом цивільного
правовідношення, і навпаки .

На наш погляд, варто погодитися з В.А. Лапачем, що мабуть, найбільше
послідовно цю точку зору в даний час відстоює Є.А. Суханов . Він
відзначає, що об’єктом правового регулювання може бути тільки поведінка
людей (їх діяльність), а не самі по собі явища навколишньої дійсності,
наприклад, речі чи результати творчої діяльності. Тому вважається, що
саме поведінка і складає об’єкт цивільних правовідносин, тоді як речі,
інші матеріальні і нематеріальні блага, у свою чергу, складають об’єкт
(чи предмет) відповідної поведінки учасників (суб’єктів) правовідносин.
На цьому ґрунтуються традиційні спроби розмежування понять «об’єкт
цивільного правовідношення» і «об’єкт цивільних прав» (під яким
розуміють матеріальні чи нематеріальні блага). Однак, як вважає Є.А.
Суханов, такі блага стають об’єктами не тільки прав, але й обов’язків,
що у сукупності саме і складають зміст правовідносин. Таким чином,
категорія об’єкта цивільних прав збігається з поняттям об’єкта цивільних
правовідносин (або поняття об’єкта цивільних прав варто визнати умовним
і дуже неточним). У дійсності поведінку учасників правовідносин
неможливо розглядати ізольовано від тих об’єктів, із приводу яких вони
здійснюються, тому що така поведінка ніколи не є безпредметною і
безцільною.

Проте теорія об’єкта – дії має й негативні сторони. Це стосується того,
за такої конструкції у класичній структурі правовідносин (суб’єкт,
об’єкт та зміст) практично об’єкт та зміст правовідносин повинен б
співпадати. Іншими словами юридично значима поведінка суб’єкта, що
виражається через наявні в нього суб’єктивні права та юридичні обов’язки
поглинається по суті об’єктом правовідносин.

Категорія «об’єкт цивільних правовідносин» розглядається найчастіше як
елемент цивільних правовідносин взагалі. У юридичній літературі
переважає точка зору, що безоб’єктних правовідносин не існує. Хоча в
радянській правовій літературі висловлювалася точка зору, що не всі
правовідносини мають визначений об’єкт у вигляді конкретної речі,
виникла категорія правовідносин, тому не пов’язаних безпосередньо з
визначеним об’єктом.

Об’єкти цивільного права характеризуються такими основними рисами:

8

:

,

.

,еякі з об’єктів цивільних прав, зокрема нерухомість формалізована
одночасно декількома нормативними актами;

визначаються їх конститутивні ознаки, що проявляється в визначені у
цивільному праві окремих видів об’єктів цивільних прав, зокрема речей,
цінних паперів та деяких нематеріальних благ;

визначаються (детермінуються) правові наслідки володіння такими
об’єктами. Так у ст. 182 встановлено обов’язок державної реєстрації на
окремі об’єкти цивільних прав. Відповідно до ч. 2 ст. 186 ЦКУ
приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено
договором або законом. До особи, яка набула право власності на цінний
папір, переходять у сукупності усі права, які ним посвідчуються (ч.2 ст.
194 ЦКУ);

встановлені гарантії для суб’єктів. Зокрема відповідно до ч.2 ст. 182
ЦКУ державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо
нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який
зобов’язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в
порядку, встановленому законом;

визначені форми та способи захисту суб’єктивних прав. Так відповідно до
ч.3 ст. 182 ЦКУ відмова у державній реєстрації прав на нерухомість або
правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від
надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду;

встановлені певні обмеження на окремі об’єкти цивільних прав. Так
відповідно до ч.3 ст. 180 ЦКУ тварини, що занесені до Червоної книги
України, можуть бути предметом цивільного обороту лише у випадках та
порядку, встановлених законом.

Таким чином, під об’єктами цивільних прав слід розуміти матеріальні і
нематеріальні блага, що мають свої ознаки або властивості із приводу
яких суб’єкти вступають у цивільні правовідносини.

Поняття об’єкта цивільних прав не знайшло свого законодавчого
закріплення, і є сугубо теоретичним поняттям. Перелік об’єктів цивільних
прав закріплений у ст. 177 ЦКУ. До них відносяться речі, включаючи гроші
та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги,
результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші
матеріальні і нематеріальні блага.

Аналогічне положення закріплене й у ст. 128 ЦК Російської Федерації: до
об’єктів цивільних прав відносяться речі, включаючи гроші і цінні
папери, інше майно, у тому числі майнові права; роботи і послуги;
інформація; результати інтелектуальної діяльності, у тому числі виключні
права на них (інтелектуальна власність); нематеріальні блага.

Варто мати на увазі, що об’єкти можуть бути персоніфіковані за їх
правовим режимом. Це проявляється у класифікації речей, видах робіт та
послуг, результатах творчої діяльності, правах вимог тощо. Правовий
режим об’єкта цивільного права зумовлює можливі правовідносини,
суб’єктів цивільних правовідносин та правові наслідки. Так, речі, що
мають родові ознаки є предметом договорів позики, а речі, що мають
індивідуальні ознаки – найму.

За такого підходу буде правильним розрізняти два об’єкти
–формалізований, який через вказівку на перне матерівальне чи інше благо
визначає модель правовідносин через усереднену поведінку їх суб’єктів та
юридичний – юридично значима поведінка суб’єкта.

Література

Грешников И.П. Субъекты гражданского права // С.-Петербург. Юридический
центр. 331 с.,

Шишка Р.Б. Новий погляд на підприємницьку правосуб’єктність // Вісник
Університету внутрішніх справ. — № 3-4. – 1998 . – с. 266-272;

Шишка Р.Б. и др. Предпринимательское право Украины: Учебник /

Р.Б.Шишка, А.М.Сытник, В.Н.Левков, и др./Под. общ. ред к.ю.н.Р.Б.Шишки.
Х., Эспада. 2001.,

Гражданское право Украины. Ч. 1. Под редакцией Пушкина А.А., Самойленко
В.М., Х.: Основа, 1996, 438 с.;

Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права. (По изданию 1914 г.) // М.:
Спарк. – 1994, 335 с;

Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907
г.). М.: Спарк, 1995. – 556 с.; Цивільне право України: Академічний
курс: Підруч.: У двох томах / За заг. Ред Я.М.Шевченко.-Т.1. Загальна
частина. К.: Вид. Дім “Ін Юре”, -2003, 520с.,

Йоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. Л.: Изд-во
ЛУ, 1949, -С.75.

Йоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. Л.: Изд-во
ЛУ, 1949, -С.82.

Магазинер Я.М. Объект права. В кн.: Очерки по гражданскому праву. –
Л.:: 1957, -С.65

Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974. –
С.212.

Сенчищев В. И. Объект гражданского правоотношения. Общее понятие
//Актуальные проблемы гражданского права / Под ред. М.И. Брагинского;
Исследовательский центр частного права. Российская школа частного права.
– М.: Изд-во «Статут», 1998. – С.111-112.

Лапач В.А. Система объектов гражданских прав: Теория и судебная
практика. – СПб.: Изд-во «Юридич. центр Пресс», 2002. – С.110.

Гражданское право: В 2т. Т.1: Учебник / Отв. ред. Е.А. Суханов. 2-е
изд., перераб. и доп. — М., 2000. – С.294-295.

Гражданское право Украины. Часть1 / А.А. Пушкин, В.М. Самойленко, Р.Б.
Шишка и др.; под ред. проф. А.А. Пушкина, доц. В.М. Самойленко. – Х.:
Ун-т внутр. дел; «Основа», 1996. – С. 167.

Халфина Р.О. Общее учение о правоотношении. – М.: Юрид. лит., 1974. –
С. 215-216.

Похожие записи