Загальні положення про набуття права власності
Статті 328-330 ЦК визначають деякі засади набуття права власності.
Так, ч.2 ст.328 ЦК встановлює загальну презумпцію правомірності набуття
права власності. Тобто припускається, що право власності набуте на
законних підставах, якщо інше прямо не випливає із закону або
незаконність набуття права власності не встановлена судом (наприклад,
коли право власності набуте внаслідок укладення правочину, визнаного
недійсним).
Стаття 330 ЦК встановлює спеціальні гарантії набуття права власності
добросовісним набувачем. Згідно з цією нормою, якщо майно відчужене
особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право
власності на нього, якщо відповідно до ст.390 ЦК майно не може бути
витребуване у нього шляхом віндикації. Крім того, деякі автори слушно
звертають увагу на те, що у цій ситуації мають бути враховані також
положення ст.388 ЦК, яка безпосередньо встановлює порядок та умови
витребування майна від добросовісного набувача1. Згідно з цією нормою
власник має право .витребувати майно від добросовісного набувача у всіх
випадках, коли він набув його безвідплатно. А у тих випадках, коли такий
набувач набув його за відплатним договором, власник може витребувати це
майно лише якщо воно: 1) було загублене власником або особою, якій він
передав майно у володіння; 2) викрадене у власника чи особи, якій він
передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи,
якій він передав майно у володіння, не з їх волі іншим шляхом. У всіх
інших випадках власник не має права витребувати набуте майно. На
підставі ст.330 ЦК у добросовісного набувача виникає право власності на
це майно.
Підставами виникнення права власності є різні обставини (юридичні
факти), з якими норми права пов’язують встановлення правовідносин
власності. Згідно з ч. І ст.328 ЦК це можуть бути будь-які підстави, не
заборонені законом, зокрема події (смерть спадкодавця), договори
(купівля-продаж), юридичні вчинки (виявлення скарбу), цивільні стани
(перебування у шлюбі), а також юридична сукупність (заповіт і смерть
спадкодавця) тощо.
Ці підстави нерідко іменують “способи набуття права власності”; їх
поділяють на первинні і похідні (вторинні). Критерієм такого поділу одні
науковці пропонують вважати критерій волі, інші – критерій
правонаступництва. Прихильники першої позиції до первинних відносять ті
способи, за допомогою яких право власності виникає незалежно від волі
інших осіб, а до похідних — такі, коли воно виникає з волі попереднього
власника1. Прихильники критерію правонаступництва до первинних відносять
способи, в основі яких правонаступництва немає, а до похідних — ті, що
ґрунтуються на правонаступництві2.
Проте більш вдалим видається поділ підстав набуття права власності на
первинні і похідні за принципом врахування обґрунтованості (базису)
прав.
Суть його полягає в тому, що первинними є такі способи набуття права
власності, де права власника не ґрунтуються на правах інших осіб.
Похідні — навпаки, припускають, що право набувача ґрунтується на праві
відчужувана речі.
Поділ способів набуття права власності на первинні і похідні має велике
практичне значення, оскільки від типу способу (підстави) встановлення
права власності залежить характер претензій, що можуть бути заявлені до
власника. Як зазначали ще давньоримські правники — ніхто не може
передати прав більше, ніж має сам. Це означає, що оскільки при похідних
способах набуття права власності право набувача ґрунтується на праві
відчужувача, то оспорюватися може не тільки право власника, а й право
осіб, що передали йому у власність спірну річ. Відповідно при первинних
способах виникнення права власності оспорювання цього права можливе лише
щодо самого власника.
Первинні способи набуття права власності
Первинними способами виникнення права власності є:
1) Виробництво — такий спосіб виникнення права власності, коли воно
виникає у зв’язку з виготовленням або створенням якоїсь речі, що не
існувала раніше (новостворене майно). Власником у цьому разі стає той,
хто виготовив (створив) цю річ для себе, якщо інше не встановлено
договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх
матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі (ст.331 ЦК).
Момент виникнення права власності залежить від того, яка річ створена —
рухома або нерухома.
Так, право власності на рухому річ виникає з моменту її створення, а на
нерухомі речі (жилі будинки, будівлі, споруди тощо) -з моменту їх
державної реєстрації (ст. 182 ЦК). Тут варто звернути увагу на колізію
норм ЦК: у ч.2 ст.331 допускається виникнення права на нерухомість з
моменту завершення будівництва або з моменту прийняття його в
експлуатацію; ст. 182 ЦК передбачає обов’язкову державну реєстрацію
виникнення права власності та інших речових прав. Порівняння цих норм
дозволяє дійти висновку про необхідність надання переваги ст. 182 ЦК,
яка встановлює загальне, Імперативне правило щодо реєстрації
нерухомості. Отже, право власності на створене нерухоме майно може
виникати лише з моменту його державної реєстрації.
За заявою заінтересованої особи суд може визнати її власником
недобудованого нерухомого майна, коли буде встановлено, що частка робіт,
не виконана відповідно до проекту, є незначною. Оскільки закон не
визначає розміру такої незначної частки, треба вважати, що в кожному
конкретному випадку суд на свій розсуд оцінює: чи можна вважати ту або
іншу нерухому річ незакінченим будівництвом і, відповідно, чи виникає у
особи право власності на матеріали або на нерухому річ (при
незакінченому будівництві). До завершення будівництва особа вважається
власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані у процесі
цього будівництва (ч.3, 4 ст.331 ЦК).
2) Специфікація або переробка — створення нової речі шляхом переробки
матеріалу, що належить іншій особі, а не тій, яка створила нову річ.
Визначальною ознакою тут є не сам факт створення нової речі, а те, що
нова річ створюється в результаті праці однієї особи з матеріалів, що
належать іншій. Виникнення права власності на таку річ залежить від
добросовісності чи недобросовісності спеціфікатора, тобто особи, яка
використала чужий матеріал для створення нової речі.
Право власності у спеціфікатора виникає лише за наявності одночасно
трьох умов: 1) вартість створеної речі значно перевищує вартість
використаних матеріалів; 2) спеціфікатор не знав і не міг знати, що він
використовує чужий матеріал; 3) бажання специфікатора набути право
власності на створену ним річ.
Особа, яка самочинно переробила чужу річ (знала або повинна була знати,
що створює річ із чужого матеріалу), не набуває права власності на нову
річ і зобов’язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Крім
того, власник матеріалів може вимагати від спеціфікатора відшкодування
збитків, а також моральної шкоди, заподіяних переробкою матеріалу.
Право власності на рухому річ, створену особою шляхом переробки з
матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його
бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом При цьому
власник матеріалу, який набув право власності на виготовлену з нього
річ, зобов’язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка й
здійснила, якщо інше не встановлено Договором (ст.332 ЦК). Вартість
переробки визначається специфікатором. У разі виникнення спору щодо
вартості переробки сторони можуть звернутися до суду.
3) Привласнення плодів і доходів. Плоди, приплід тварин, доходи від
речі належать її власникові, якщо інше не встановлено законом або
договором власника з іншою особою. Тут слід розрізняти природні плоди,
принесені в результаті органічного розвитку плодоносної речі (приплід
тварин, вовна, яйця, молоко тощо), і доходи, що з’являються від
використання речі у цивільному обігу (дивіденди за цінними паперами,
орендна плата тощо). Право власності на плоди і доходи виникає у
власника речі з моменту їх появи як таких. Це право виникає у власника і
у тому випадку, якщо річ знаходиться у незаконному недобросовісному
володінні іншої особи. Що ж стосується плодів і доходів, отриманих
добросовісним незаконним власником до того моменту, поки він не дізнався
про неправомірність свого володіння, то вони належать йому, а з моменту,
коли дізнався, — власнику речі.
4) Привласнення загальнодоступних дарів природи (ягоди, дичина, риба
тощо). Особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або
здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їх власником, якщо вона діяла
відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника
відповідної земельної ділянки (ст.333 ЦК).
5) Набуття права власності на безхазяйну річ (майно). Безхазяйне майно
— те, що не має власника або власник якого невідомий.
Право власності на таке майно згідно зі ст. 137 ЦК 1963 р. виникало у
держави. Однак таке положення не відповідало конституційному принципу
рівності усіх форм власності.
Більш вдалим є загальне правило ст.335 ЦК 2003 р., згідно з яким
безхазяйне майно можна набути за набувальною давністю, якщо це не
суперечить нормам закону, що регулює конкретні відносини (скарб,
знахідка тощо).
Для цього безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що
здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу
місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття
безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих
засобах масової інформації.
Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої
речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної
територіальної громади, може бути передана за рішенням суду в комунальну
власність.
Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною
давністю, крім випадків, встановлених ст.336 (відмова власника від
рухомої речі), ст.338 (знахідка), ст.341 (бездоглядна домашня тварина) і
ст.343 (скарб) ЦК.
Положення ст.333 ЦК про набуття права власності на безхазяйну річ не
стосується майна особи, визнаної безвісно відсутньою. Воно не може
перейти у власність іншої особи, оскільки над таким майном за рішенням
суду встановлюється опіка (ст.44 ЦК).
ЦК передбачає спеціальні правила для набуття права власності на речі,
від яких власник відмовився, або власник їх невідомий, або
втратив на них право. До цих відносин не застосовуються правила,
закріплені в ч.3 ст.335 ЦК.
6) Набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився.
Особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився,
набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею (ст.336 ЦК).
Правила цієї статті застосовуються за наявності таких умов: а) власник
виражено (зрозуміло) відмовився від свого майна; б) це майно належить до
рухомих речей; в) набувач фактично заволодів такою рухомістю; г)
припускається, що набувач має намір стати власником речі, що проявилося
в його діях із заволодіння майном.
7) Знахідка — це виявлення речі, що вибула з володіння власника або
іншої уповноваженої на володіння особи попри їх волю.
За ЦК 1963 р. у разі, коли особа, яка загубила річ, не з’являлася
протягом шести місяців, знайдена річ безоплатно переходила у власність
держави. ЦК 2003 р. регулює ці відносини на інших засадах, визначених
його ст.ст.337-339.
Особа, яка знайшла загублену річ, зобов’язана негайно повідомити про це
особу, яка її загубила, або власника речі і повернути їм останню. Якщо
особа, яка загубила річ, невідома, доля цієї речі та інші наслідки
знахідки залежать від місця і обставин знайдення речі (ст.337 ЦК).
Право власності на загублену річ може виникати у того, хто її знайшов,
або у територіальної громади.
Особа, яка знайшла загублену річ, набуває право власності на неї після
спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або
органові місцевого самоврядування. Для цього необхідна наявність двох
умов: а) не встановлено власника або іншу особу, яка має право вимагати
повернення загубленої речі; б) власник або інша особа, яка має право
вимагати повернення загубленої речі, не заявили про своє право на річ
тому, хто її знайшов, міліції або органові місцевого самоврядування.
Якщо особа, яка знайшла загублену річ, подасть до органу місцевого
самоврядування письмову заяву про відмову від набуття права власності на
неї, ця річ переходить у власність територіальної громади.
У спеціальному порядку виникає право власності на знайдені транспортні
засоби. Вони передаються на зберігання міліції, про Що робиться
оголошення в друкованих засобах масової інформації. Якщо протягом шести
місяців від дня опублікування цього оголошення власник або інша особа,
яка має право вимагати повернення транспортного засобу, не будуть
виявлені чи не заявлять про свої права на транспортний засіб, міліція
має право продати його, а суму виторгу внести на спеціальний рахунок у
банку. Якщо протягом трьох років колишній власник транспортного засобу
не вимагатиме передання йому суми виторгу, остання переходить у
власність територіальної громади, де знайдено транспортний засіб.
10) Набуття права власності у разі приватизації державного майна та
майна, що є у комунальній власності, відбувається шляхом відчуження
майна, яке перебуває у державній чи комунальній власності, а також
майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та
юридичних осіб (ст.345 ЦК).
Порядок проведення приватизації регулюється спеціальним законодавством,
до якого належать закони: “Про приватизацію державного майна”; “Про
приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”; “Про
приватизаційні папери” та інші.
На думку деяких цивілістів, приватизація є похідним способом виникнення
права власності, бо разом з майном до осіб, що приватизували майно,
переходять відповідні права та обов’язки’.
На перший погляд, у таких випадках, дійсно, ніби маємо справу з
переходом права власності від однієї особи (держави) до іншої, має місце
зміна власника і форми власності.
Однак тут йдеться не про звичайний перехід права власності від одного
власника до іншого, а відбувається “роздержавлення”: фактично держава
відмовляється від правомочностей, які вона мала як суб’єкт публічного
права. І право приватної власності як таке вперше виникає у суб’єктів
приватного права.
Це й дає підстави віднести приватизацію до первинних способів набуття
права власності.
11) Самочинне будівництво. Такі дії можуть створити право власності
на самочинно зведені жилий будинок, будівлю, споруду, інше нерухоме
майно у разі подальшого узаконення будівництва (за умови, що це не
порушує права інших осіб) у встановленому законом порядку (чч.2, 5
ст.376 ЦК).
Похідні (вторинні) способи набуття права власності
При похідних способах набуття права власності право набувача ґрунтується
на праві відчужувача.
Такими способами є: придбання майна за договором і в порядку
спадкування.
1) Договір як узгоджене волевиявлення двох осіб є підставою виникнення
права власності у тих випадках, коли в ньому присутній намір передавання
такого права від відчужувача до набувача. Це може бути купівля-продаж,
дарування, міна тощо. Якщо такого наміру у сторін немає, і йдеться про
передання майна у тимчасове користування, на збереження тощо, то право
власності до іншої особи не переходить.
Слід мати на увазі, що деяким європейським системам приватного права
відомі так звані речові договори, суть яких полягає саме у переданні
права власності від власника до інших осіб. Такі договори
характеризуються відсутністю вказівки на підставу передачі права
власності на річ, тобто є за своїм характером абстрактними голами. Проте
українському цивільному праву вказані договори практично невідомі
(виняток становить хіба що видача векселя). Тому в договорі має бути
зафіксоване не тільки бажання передати право власності на річ іншій
особі, а й підстава виникнення зобов’язань (купівля-продаж, міна тощо).
Оскільки перехід права власності в У кращі опосередковується звичайними
зобов’язальними договорами, виникає проблема встановлення співвідношення
моменту переходу права власності і моменту виникнення зобов’язань.
Правильне визначення конкретного моменту виникнення у особи права
власності має важливе значення, адже з цього моменту власник набуває
право на захист набутої власності передбаченими законом способами. Крім
того, з цього моменту набувач має право здійснювати правомочності
власника, на нього переходить тягар власності і ризик випадкової
загибелі або псування майна.
Стаття 334 ЦК визначає, що право власності у набувача майна за договором
виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором
або законом. Отже, момент виникнення права власності у набувача
визначений у ЦК диспозитивне. Договором сторін може бути передбачено, що
право власності переходить до набувача до або після передання речі
(наприклад, момент оформлення правочину тощо). Переданням майна
вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації
зв’язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого
без зобов’язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення
коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному
посвідченню (ст.209 ЦК), виникає у набувача з моменту такого посвідчення
або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання
договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.
Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право
власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ст.182 ЦК).
2) Спадкування. Перехід права власності в порядку спадкування можливий
за заповітом або в силу прямої вказівки закону. В цих випадках підставою
виникнення права власності у спадкоємця є юридична сукупність: а) смерть
спадкодавця + заповіт + прийняття спадщини спадкоємцем; або б) смерть
спадкодавця + прийняття спадщини спадкоємцями за законом.
Спадкове право відповідно до пандектної системи становить самостійний
розділ цивільного права і йому спеціально присвячена Книга шоста ЦК
(ст.ст. 1216-1308 ЦК). Тому детально його положення викладені у
відповідній частині підручника.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
