.

Загальні положення про цивільне зобов\’язання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
174 6289
Скачать документ

Загальні положення про цивільне зобов’язання

Цивільне зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона
(боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора)
певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити
гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати
від боржника виконання його обов’язку.

Усі сукупність цивільних зобов’язань створює певну систему, яка
іменується зобов’язальне право і є підгалуззю цивільного права. Система
зобов’язального права, так як і система цивільного права взагалі,
побудована за пандектною системою (див. рис. 37.1), тобто з виділенням
загальної та особливої частини. Загальна частина зобов’язального права
містить в собі загальні для всіх видів зобов’язань положення щодо
поняття та видів зобов’язань, підстав їх виникнення, способів виконання
та припинення. Особлива частина зобов’язального права складається з
низки інститутів, норми яких регулюють однотипні групи цивільних
зобов’язань. До структури Особливої частини зобов’язального права
відносяться такі інститути:

– зобов’язання щодо передачі майна у власність – інститут
зобов’язального права, норми якого врегульовують перехід майна з
власності однієї особи у власність іншої (купівля-продаж, поставка,
міна, дарування тощо);

– зобов’язання щодо передачі майна у речове право на іншу річ – інститут
зобов’язального права, норми якого врегульовують перехід майна з
власності чи іншого обмеженого речового права однієї особи у речове
право іншої на чужу річ (найм (оренда), житловий найм, позичка тощо);

– зобов’язання щодо виконання робіт – інститут зобов’язального права,
норми якого врегульовують порядок створення та передачі певних об’єктів
цивільних прав (побутовий та будівельний підряд, підряд на проектні та
пошукові роботи тощо);

– зобов’язання щодо надання послуг – інститут зобов’язального права,
норми якого врегульовують порядок надання послуг (перевезення,
транспортне експедирування, зберігання тощо);

– зобов’язання щодо використання прав інтелектуальної власності –
інститут зобов’язального права, норми якого регулюють порядок створення,
використання та розпорядження об’єктами права інтелектуальної власності
(ліцензійний договір, створення за замовленням і використання об’єкта
права інтелектуальної власності, передання виключних майнових прав
інтелектуальної власності, комерційна концесія тощо);

– зобов’язання з багатосторонніх правочинів – інститут зобов’язального
права, норми якого регулюють порядок виникнення, виконання та припинення
багатосторонніх правочинів (спільна діяльність, просте товариство тощо);

– зобов’язання з односторонніх правочинів – інститут зобов’язального
права, норми якого регулюють порядок виникнення, виконання та припинення
односторонніх правочинів (публічна обіцянка нагороди, публічне
оголошення конкурсу, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без
її доручення тощо);

– зобов’язання з рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна
фізичної або юридичної особи;

– зобов’язання зі створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної
особи або майну юридичної особи;

– деліктні зобов’язання – інститут зобов’язального права, норми якого
регулюють відносини, що виникають із відшкодування завданої шкоди;

– кондикційні зобов’язання – інститут зобов’язального права, норми якого
регулюють відносини, що виникають із набуття та/або збереження майна без
достатньої правової підстави.

Рисунок 37.1

СИСТЕМА ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНОГО ПРАВА

Різноманітність цивільних зобов’язань потребує відповідної їхньої
класифікації, яка можу бути проведена за різними критеріями:

1) Залежно від спрямованості:

– регулятивні зобов’язання – зобов’язання, що спрямовані на регулювання
відносин між суб’єктами в нормальному (непорушеному) стані, наприклад,
договірні відносин, які здійснюються без їх порушення.

– охоронні зобов’язання – зобов’язання, які спрямовані на регулювання
відносин між суб’єктами в анормальному (порушеному) стані та спрямовані
на їх відновлення, наприклад, деліктні зобов’язання.

2) Залежно від підстав виникнення зобов’язальних правовідносин:

– зобов’язання, що виникаються з правочинів, до них, зокрема,
відносяться договірні зобов’язання та зобов’язання, що виникають з
односторонніх правочинів;

– зобов’язання, що виникають з неправомірних дій, до яких слід відносити
зобов’язання, що виникають з деліктів, кондиційні зобов’язання;

– зобов’язання, що виникають з інших юридичних фактів, які охоплюють
собою зобов’язання, в основі виникнення яких лежать юридичні вчинки та
події.

3) Залежно від співвідношення прав та обов’язків учасників:

– односторонні зобов’язання – в яких у одна сторона наділена виключно
правами стосовно іншої сторони, а інша сторона лише обов’язками,
наприклад, за деліктними зобов’язаннями одна сторона наділена виключно
правом вимагати відшкодування шкоди, а інша – зобов’язана здійснити таке
відшкодування;

– двосторонні (взаємні) зобов’язання – в яких кожна зі сторін наділена
взаємними (кореспондуючими) правами та обов’язками стосовно одна одної,
наприклад, за договором купівлі-продажу кожна з сторін наділена стосовно
іншої правами та обов’язками.

4) Залежно від характеру правових зв’язків між їх суб’єктами:

– прості – в яких сторони наділені лише по одному взаємопов’язаному
праву та обов’язку, наприклад, договір позики;

– складні – в яких у осіб є по декілька взаємопов’язаних прав та
обов’язків, наприклад, в договорі підряду.

5) Залежно від визначення об’єкта зобов’язання:

– зобов’язання з конкретно визначеним об’єктом зобов’язання;

– альтернативні зобов’язання – в яких боржник повинен вчинити на користь
кредитора за власним вибором одну з декількох дій, що передбачена в
зобов’язанні, або відмовитись від вчинення однієї з передбачених дій,
наприклад, за договором особа повинна або передати певну річ, або
оплатити її вартість. Логічна конструкція даного виду зобов’язань
опосередковується алгоритмом: “або” – “або”. При цьому вважається, що
боржник має право вибору предмета зобов’язання, якщо інше не встановлено
договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті
зобов’язання або звичаїв ділового обороту (ст.539 ЦК України);

– факультативні зобов’язання – в яких боржник повинен вчинити на користь
кредитора конкретну дію чи відмовитись від її вчинення, а у випадку не
виконання цього зобов’язання, вправі замінити його іншим конкретно
визначеним зобов’язанням, наприклад, за зобов’язанням особа повинна
передати певну річ, а у випадку не виконання цього зобов’язання, особа
повинна передати іншу річ. Логічна конструкція даного виду зобов’язань
опосередковується алгоритмом: “якщо ні – то”.

6) Залежно від значимості цивільних зобов’язань:

– основні зобов’язання – які можуть існувати самостійно, наприклад,
договір купівлі-продажу;

– додаткові (акцесорні) – які забезпечують належне виконання основного
зобов’язання та виникають і існують лише за умови існування основного,
наприклад, зобов’язання по заставі, яке забезпечує виконання
зобов’язання по кредиту.

7) Залежно від того, наскільки їх виконання залежить від персоніфікації
суб’єктів:

– неперсоніфіковані зобов’язання – в яких для виконання зобов’язання не
має значення суб’єкт зобов’язання;

– фідуціарні (особистісні) зобов’язання – в яких зобов’язання повинно
бути виконано конкретною особою чи перед конкретною особою, а у випадку
відсутності цієї особи вони не переходять у правонаступництво та
припиняються, наприклад, у зобов’язаннях про відшкодування шкоди,
завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Суб’єктами цивільних зобов’язань, як вже зазначалось вище, є кредитор та
боржник. Кредитором визнається та сторона у зобов’язанні, яка наділена
стосовно іншої сторони правом вимоги щодо вчинення або ж відмови від
вчинення певної дії. Тобто можна зробити висновок, що кредитор здійснює
панування над поведінкою боржника. Боржник же в свою чергу визнається
стороною зобов’язаною, тобто суб’єктом зобов’язання який повинен
здійснити на користь кредитора певну дію чи утриматись від її виконання.

Але цей розподіл суб’єктів не означає, що в будь-якому зобов’язанні бере
участь лише дві особи. Річ в тім, що не слід ототожнювати поняття
“сторони” та “особи”, тому, що в зобов’язанні справді є дві конкретно
визначені сторони (ст.510 ЦК України), однак на кожній зі сторін може
бути по декілька осіб. Таке зобов’язання носить назву зобов’язання з
множинністю осіб. При цьому, коли декілька осіб знаходяться на стороні
кредитора (наприклад, коли фізична особа завдала шкоди майну, яке
знаходиться у спільній власності), така множинність називається
активною. Коли ж декілька осіб знаходяться на стороні боржника
(наприклад, коли шкода завдана фізичній особі сумісними діями автора та
засобу масової інформації, який поширив неправдиву інформацію), то така
множинність носить назву пасивної. У випадку ж коли і на стороні
боржника і на стороні кредитора знаходиться кілька осіб, то така
множинність називається змішаною.

Рис. 37.2

Кр1

Б

Б1

Кр

Кр1 Б1

Кр2 Б2

Зобов’язання з множинністю суб’єктів поділяються в свою чергу на:

– дольові зобов’язання, тобто такі, в яких кожен з кредиторів має право
вимагати виконання зобов’язання, а кожен з боржників зобов’язаний
виконати зобов’язання в рівній частці з іншими особами, якщо інше не
встановлене договором чи актами цивільного законодавства (ст.540 ЦК
України). При цьому потрібно відмітити, що дольове виконання зобов’язань
з множинністю осіб презюмується.

Рис. 37.3

Дольова

активна множинність Дольова

пасивна множинність Дольова

Кр1

Б

Б1

Кр

Кр1 Б1

Кр2 Б2

– солідарні зобов’язання, тобто такі, в яких право вимоги чи право
виконання неподільні. При цьому також виділяють солідарні активні,
пасивні та змішані зобов’язання. У разі солідарної вимоги кредиторів
(солідарна активна множинність) кожний із кредиторів має право
пред’явити боржникові вимогу у повному обсязі. Виконання боржником свого
обов’язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі звільняє
боржника від виконання решті солідарних кредиторів. Солідарний кредитор,
який одержав виконання від боржника, зобов’язаний передати належне
кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не
встановлено договором між ними. У разі солідарного обов’язку боржників
(солідарна пасивна множинність) кредитор має право вимагати виконання
обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так
і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов’язку
не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право
вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники
залишаються зобов’язаними доти, доки їхній обов’язок не буде виконаний у
повному обсязі. Виконання солідарного обов’язку у повному обсязі одним
із боржників припиняє обов’язок решти солідарних боржників перед
кредитором. У разі змішаних солідарних зобов’язань наявні разом активні
та пасивні солідарні зобов’язання. І тому застосовуються правила, що
стосуються кожного з даних видів. Також потрібно зазначити, що солідарне
зобов’язання виникає виключно у випадках, встановлених договором або
законом (ст.541 ЦК України).

Рис. 37.4

Солідарна

активна множинність Солідарна

пасивна множинність Солідарна

Кр1

Б

Б1

Кр

Кр1 Б1

Кр2 Б2

– субсидіарні (додаткові) зобов’язання, тобто такі, які характеризуються
наявністю основного та субсидіарного (додаткового) боржника. І у
випадку, коли боржник звернув свою вимогу до основного боржника, а той
відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від
нього в розумний строк відповіді на пред’явлену вимогу, кредитор може
пред’явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну
відповідальність (ст.619 ЦК України). Тобто субсидіарні зобов’язання
мають місце лише при пасивній чи змішаній множинності. Як і солідарні
зобов’язання, субсидіарні можуть виникати лише у випадках, коли це прямо
передбачено договором чи законом.

Рис. 37.5

Субсидіарна

пасивна множинність Субсидіарна

ОБ

Кр

Кр1 ОБ

Кр2 СБ

Однак, окрім множинності осіб в зобов’язанні, суттєвий вплив на
суб’єктів даного зобов’язання здійснює також і участь третіх осіб.
Особливість зобов’язань за участі третіх осіб полягає в тому, що треті
особи не є стороною зобов’язання, а це значить, що зобов’язання не
створює обов’язку для третьої особи (ст.511 ЦК України). Однак у
випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для
третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. А це означає, що
третя особа не будучи стороною у зобов’язанні може бути визнана
учасником зобов’язання з певними правами та обов’язками. До такого виду
зобов’язань слід відносити:

– зобов’язання, які виконуються на користь третьої особи, тобто коли
зобов’язання виконується боржником не перед кредитором, а перед третьою
особою, наприклад, позикодавець просить передати належну йому суму
грошей іншій особі, щодо якої він сам є боржником. При цьому третя особа
не наділяється правом вимоги виконання зобов’язання, однак, виконання
цього зобов’язання перед третьою особою призводить до його припинення;

– зобов’язання, які виконуються третьою особою, тобто коли виконання
зобов’язання перед кредитором здійснюється третьою особою. Таке
виконання можливо у випадках, коли з зобов’язання не випливає обов’язок
боржника виконати зобов’язання особисто. При цьому кредитор зобов’язаний
прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою (ст.528 ЦК
України). І з моменту проведення такого виконання перед кредитором
зобов’язання вважається припиненим. Так, наприклад, за договором
поставки більшу частину асортименту поставляє боржник, а інше
поставляється другою фірмою, яка виконує це зобов’язання перед
кредитором за проханням боржника. Також потрібно зауважити, що згода
боржника на виконання зобов’язання перед кредитором третій особі
потрібна не зажди. Так, у разі небезпеки втратити право на майно
боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення
кредитором стягнення на це майно третя особа може задовольнити вимогу
кредитора без згоди боржника (ч.3 ст.528 ЦК України).

Рис. 37.6

Зобов’язання, які виконуються

на користь третьої особи Зобов’язання, які виконуються

Б

Б

Кр

ТО

Якісно відрізняється від участі третіх осіб у зобов’язанні заміна осіб у
зобов’язанні. За своїм змістом, це ще один випадок, коли зобов’язання не
виконуються конкретно визначеній особі на стороні кредитора, або не
виконується конкретно визначеною особою на стороні боржника. Однак, коли
у випадку участі третіх осіб, зобов’язання виконується на користь
третьої особи (третьою особою), то у випадку заміни осіб у зобов’язання,
воно виконується на користь тієї самої сторони (тою самою стороною),
однак іншої особи (іншою особою). Тобто в вказаному випадку відбувається
заміни особи на стороні кредитора чи боржника, що супроводжується
відповідним правонаступництвом. І з огляду на це можна виділити такі
можливі основні варіанти: а) відступлення права вимоги (цесія); б)
переведення боргу (делегація).

Так, у випадку відступлення права вимоги (цесії) відбувається заміна
особи на боці кредитора. Первісний кредитор, який передає своє право
вимоги, іменується цедентом, а той кредитор, який приймає це
зобов’язання – цесіонарем. Сама ж цесія здійснюється шляхом правочину,
за яким цедент передає за правонаступництвом цесіонару належні йому
права вимоги за цивільним зобов’язанням. За загальним правилом, обсяг та
зміст зазначених права, а також умови на яких вони здійснюються
переходять до цесіонара від цедента на умовах, що існували до моменту
укладення правочину.

Згода боржника на проведення цесії не вимагається, оскільки
презюмується, що для боржника в зобов’язанні повинно бути все рівно
перед якою особою на стороні кредитора виконувати зобов’язання. Однак,
якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у
зобов’язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього
наслідків, наприклад, що боржник виконає це зобов’язання перед первісним
кредитором, яке в цьому випадку буде вважатись таким, що належно
виконано (ч.2 ст.516 ЦК України).

Здійснивши цесію, цесіонар стає повноправним кредитором за
зобов’язанням, а це означає, що він має наділяється правом вимоги за
даним зобов’язанням. Однак, в свою чергу боржник має право висувати
проти вимоги нового кредитора у зобов’язанні заперечення, які він мав
проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення
про заміну кредитора. А у випадку, коли боржник не був письмово
повідомлений про заміну кредитора у зобов’язанні, він має право висунути
проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного
кредитора на момент пред’явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо
боржник виконав свій обов’язок до пред’явлення йому вимоги новим
кредитором, – на момент його виконання (ст.518 ЦК України). І посилання
цесіонара на неучасть у попередніх зобов’язаннях до уваги не
приймається.

Вихід попереднього кредитора (цедента) з зобов’язання означає, що він
перестає бути стороною у зобов’язанні, а значить не відповідає перед
цесіонарем за невиконання боржником свого обов’язку, окрім випадку, що
він поручився за таке виконання. Окрім цього, цедент залишається
відповідальним перед цесіонарем за недійсність переданої йому вимоги.

При переводі боргу (делегації), відбувається заміна особи на боці
боржника. Однак тут, слід враховувати, що на відміну від цесії, де
кредитору все рівно перед ким виконувати зобов’язання, у випадку
переводу боргу кредитору зовсім не все рівно, хто виконає перед ним
зобов’язання. І тому, при переводі боргу наявність згоди кредитора є
обов’язковою (ст.520 ЦК України). Заміна боржника також
опосередковується певним правочином, форма якого також ставиться в
залежність від форми правочину, яким опосередковується зобов’язання. Як
і при цесії, новий боржник у зобов’язанні має право висунути проти
вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між
кредитором і первісним боржником (ст.522 ЦК України).

Зобов’язання з моменту його виникнення ставить перед сторонами основну
мету – виконати дане зобов’язання, тобто досягти того корисного
результату, задля якого сторони вступали у це зобов’язання. Так, у
ст.526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним
чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –
відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно
ставляться. Аналіз цієї норми дає підстави дійти висновку, що
основоположним при визначенні виконання зобов’язання є принцип належно
виконаного зобов’язання. Введення оціночної категорії належності, щодо
визначення виконання зобов’язання, примушує нас виділити основні риси,
які б відмежовували даний вид виконання зобов’язання від неналежного
виконання. На нашу думку, коли ми говоримо про принцип належного
виконання зобов’язання, то ми повинні виходити з таких критеріїв:

1) зобов’язання повинно бути виконано належним суб’єктом, тобто боржник
зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання
особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із
суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Однак, ми повинні не
відкидати розглядувані нами вище можливості множинності осіб у
зобов’язанні, участь третьої сторони у зобов’язанні та заміну осіб у
зобов’язанні.

2) зобов’язання повинно бути виконане у належному місці, тобто тому
місці, що чітко передбачено договором чи законом, у якому повинно бути
проведено виконання зобов’язання. За загальним правилом, місце виконання
зобов’язання повинно бути встановлено в договорі. Якщо ж це місце не
встановлено у договорі, чи то внаслідок упущення сторін, чи то внаслідок
того, що зобов’язання виникли не на підставі договору, то в такому
випадку, відповідно до ст.532 ЦК України діють наступні правила:

– за зобов’язанням про передання нерухомого майна – місце виконання
визначається за місцезнаходженням цього майна;

– за зобов’язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі
договору перевезення, – за місцем здавання товару (майна) перевізникові;

– за зобов’язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі
інших правочинів, – за місцем виготовлення або зберігання товару
(майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення
зобов’язання;

– за грошовим зобов’язанням – за місцем проживання кредитора, а якщо
кредитором є юридична особа, – за її місцезнаходженням на момент
виникнення зобов’язання. Однак, якщо кредитор на момент виконання
зобов’язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про
це боржника, зобов’язання виконується за новим місцем проживання
(місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат,
пов’язаних із зміною місця виконання;

– за іншим зобов’язанням – місце виконання зобов’язання визначається за
місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.

3) зобов’язання повинно бути виконано в належний строк, тобто той строк
(відрізок в часі) чи термін (точка в часі), який визначається для
виконання даного зобов’язання. При цьому, якщо виконання зобов’язання не
встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, то кредитор
має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен
виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги,
якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів
цивільного законодавства (ст.530 ЦК України).

При цьому якщо інше не встановлено договором, актами цивільного
законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового
обороту, законодавець допускає дострокове виконання зобов’язання. Однак
в окремих випадках дострокове виконання є не допустимим, наприклад, у
випадку, укладення договору зберігання чи поставки продовольчої
продукції, що має швидкі терміни псування.

Недотримання строків виконання зобов’язання тягне за собою прострочку
виконання, а відповідно і правові наслідки. В переважній більшості
випадків вина за прострочення виконання зобов’язання покладається на
боржника. Однак в окремих випадках прострочка може відбуватись і з вини
кредитора, наприклад, у випадку, коли він відмовився прийняти належне
виконання, чи відмовився віддати борговий документ чи видати розписку
про належне виконання зобов’язання.

4) зобов’язання повинно бути виконане в належний спосіб, тобто у
відповідному, передбаченому в договорі чи чинному законодавстві порядку.
Так, окремі зобов’язання можуть бути виконані шляхом разового акту,
наприклад, зобов’язання за договором купівлі-продажу. Інші ж
зобов’язання підлягають до виконання цілою сукупністю взаємопов’язаних
дій, наприклад, зобов’язання по внесенню періодичних платежів за
користування кредитом. Однак, таке виконання зобов’язання частинами
можливе лише у випадку, що прямо встановлено договором, актами
цивільного законодавства або не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв
ділового обороту (ст.529 ЦК України). В іншому випадку кредитор
наділений не приймати такого виконання та вимагати одноразового
виконання зобов’язання.

h

?

O

4

?

$a$gd?bE

gd?bE

gd?bE

gd?bE

gd?bE

b

$Інколи виникають ситуації, які унеможливлюють виконання боржником
зобов’язання у належний спосіб. До таких випадків законодавець
відносить: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці
виконання зобов’язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи
від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку;
відсутності представника недієздатного кредитора. І тому в зазначених
випадках законодавець дозволяє відступити від вимоги належності способу,
і дозволяє виконати зобов’язання шляхом внесення належних з нього
кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса (ст.537 ЦК
України). В цьому випадку нотаріус зобов’язаний повідомити кредитора про
внесення боргу у депозит.

Певними особливостями наділене також і зустрічне виконання зобов’язань,
під яким слід розуміти виконання свого обов’язку однією із сторін, яке
відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого
обов’язку. До такого виду виконання можна віднести, наприклад, договір
купівлі-продажу в роздріб, за яким обов’язок передати річ
взаємообумовлений з обов’язком передати гроші. При зустрічному виконанні
зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо
інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не
випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту. При цьому, у
разі невиконання однією із сторін у зобов’язанні свого обов’язку або за
наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов’язку
у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі,
друга сторона має право зупинити виконання свого обов’язку, відмовитися
від його виконання частково або в повному обсязі. Коли ж зустрічне
виконання обов’язку здійснено однією із сторін, незважаючи на
невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна
виконати свій обов’язок.

5) зобов’язання повинно бути виконано щодо належного предмету, тобто
щодо певної речі, дії або послуги, які повинні бути передані виконані чи
надані. Предмет зобов’язання щодо якого здійснюється зобов’язання
повинен бути чітко визначений в зобов’язанні чи принаймні бути таким, що
може бути чітко визначений із зобов’язання. Певними особливостями
наділений предмет грошового зобов’язання, а також його виконання:

а) грошове зобов’язання повинно бути визначене та виконане у гривнах.
Однак, коли у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній
валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним
курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її
визначення не встановлений договором або законом чи іншим
нормативно-правовим актом.

б) встановлена черговість погашення вимог у разі недостатності суми
проведеного платежу для виконання грошового зобов’язання у повному
обсязі: у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов’язані з
одержанням виконання; у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у
третю чергу сплачується основна сума боргу.

в) у випадку збільшення встановленого законом неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян сума, що виплачується за грошовим
зобов’язанням фізичній особі (на відшкодування шкоди, завданої
каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, за договором довічного
утримання (догляду) та в інших випадках, встановлених договором або
законом), пропорційно збільшується (ст.535 ЦК України). Однак, коли
внаслідок виплати збільшеної суми сторона, яка зобов’язана провадити ці
виплати, втрачає вигоди, на одержання яких вона могла розраховувати при
укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір може бути розірваний
за рішенням суду.

г) за користування чужими грошовими коштами боржник, як правило,
зобов’язаний сплачувати проценти. При цьому розмір процентів за
користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом
або іншим актом цивільного законодавства (ст.536 ЦК України).

Окрім принципу належності виконання зобов’язань, важливу роль для
виконання зобов’язання відіграє також і принцип незамінності
зобов’язання та принцип реального виконання зобов’язання. Під
незамінністю зобов’язання слід розуміти передбачену законом заборону
односторонньої відмови від зобов’язання чи односторонньої зміни його
умов, якщо інше не встановлене договором або законом (ст.525 ЦК
України). Що стосується принципу реальності, то цим принципом
охоплюється обов’язковість виконання зобов’язання в натурі, тобто
здійснення боржником саме тієї дії, що прямо передбачена у зобов’язанні,
без заміни цієї дії грошовим еквівалентом.

Певною гарантією виконання зобов’язання слугують також і видані
кредитором документи про виконання зобов’язань. Так, відповідно до
ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на
вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково
або в повному обсязі. Однак, боржник на знак підтвердження свого
зобов’язання міг видати кредитору борговий документ. Тому кредитор,
приймаючи виконання зобов’язання, повинен повернути його боржникові, а
якщо це виявляється неможливим, внаслідок різноманітних обставин, то
кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність
боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого
обов’язку.

Виконання кожного зобов’язання значною мірою перебуває в залежності від
волі боржника щодо вчинення певних дій, що складають предмет виконання
зобов’язання, або утримання від таких дій. Таким чином кредитор у
зобов’язанні заінтересований у певних правових механізмах, основною
функцією яких було б максимальна гарантованість виконання такого
зобов’язання з боку боржника. Вказану функцію в сучасному цивільному
обороті виконують способи забезпечення виконання зобов’язань.

Законодавством визначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися
неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення
виконання зобов’язання, наприклад, правочини, вчинені під відкладальною
умовою тощо.

Спільною рисою усіх перерахованих способів є те, що їх основною правовою
метою є не виконання власне зобов’язань, що покладаються на сторін
правочину про забезпечення виконання зобов’язання, а забезпечення
належного виконання саме того зобов’язання, що забезпечується.

Правовідносинам щодо забезпечення виконання зобов’язання притаманна
певна акцесорність (додатковість) щодо основного зобов’язання, виконання
якого забезпечується. Вказана акцесорність полягає в тому, що таке
акцесорне зобов’язання існує остільки і стільки, скільки існує основне
зобов’язання. Акцесорний характер способів забезпечення виконання
зобов’язань полягає також і в тому, що недійсність основного
зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його
забезпечення, проте недійсність правочину щодо забезпечення виконання
зобов’язання не спричиняє недійсність основного зобов’язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій
формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання, вчинений із
недодержанням письмової форми, є нікчемним. Виконання зобов’язання
(основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором
або законом.

Неустойка (штраф, пеня), відповідно до ст.549 ЦК України є грошовою
сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі
порушення боржником зобов’язання. При цьому, штрафом є неустойка, що
обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного
зобов’язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми
несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення
виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків,
завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання. Проценти
на неустойку не нараховуються. Кредитор не має права на неустойку за
наявності підстав звільнення боржник від відповідальності за порушення
зобов’язання, що передбачені ст.617 ЦК України (наприклад, порушення
сталося внаслідок випадку або непереборної сили).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється
договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Сторони можуть домовитися і про зменшення розміру неустойки,
встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків,
передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений також за
рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності
інших обставин, що мають істотне значення.

Щодо правових наслідків сплати (передання) неустойки, то варто
зазначити, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від
виконання свого обов’язку в натурі та не позбавляє кредитора права на
відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням
зобов’язання.

Порука – це спосіб забезпечення виконання зобов’язання, в силу якого
поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого
обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення
зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання
зобов’язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна
особа або кілька осіб.

Щодо правових наслідків порушення зобов’язання, забезпеченого порукою,
то у такому разі боржник і поручитель відповідають перед кредитором як
солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову
(субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник,
включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування
збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідомити про
це боржника, а в разі пред’явлення до нього позову – подати клопотання
про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить
боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов’язання, боржник має
право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав
проти вимоги кредитора.

До поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою,
переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті,
що забезпечували його виконання. Якщо поручителів декілька, то до
кожного з тих, хто виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять
права кредитора у розмірі частини обов’язку, що виконана ним.

В разі, якщо боржник сам виконав зобов’язання, забезпечене порукою, то
він повинен негайно повідомити про це поручителя.

Підставами припинення поруки є:

припинення забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни
зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг
його відповідальності.

якщо після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився
прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового
боржника.

закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

Поняття гарантії визначає ст.560 ЦК України, яка вказує, що за гарантією
банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує
перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого
обов’язку. Фактично гарант відповідає перед кредитором за порушення
зобов’язання боржником.

Особливість гарантії полягає в тому, що гарантія є єдиним серед способів
забезпечення виконання зобов’язання, що не має акцесорного характеру. Це
випливає із змісту ст. 562 ЦК України, відповідно до якої зобов’язання
гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов’язання (його
припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься
посилання на основне зобов’язання.

Механізм гарантії як способу забезпечення виконання зобов’язання полягає
в тому, що у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого
гарантією, гарант зобов’язаний сплатити кредиторові грошову суму
відповідно до умов гарантії та в межах суми, на яку видано гарантію.

Гарант, як і поручитель, має право на оплату послуг, наданих ним
боржникові.

Підставами припинення зобов’язань гаранта перед кредитором є:

1) сплата кредиторові суми, на яку видано гарантію;

2) закінчення строку дії гарантії;

3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її
гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його
від обов’язків за гарантією.

Гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми,
сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено
договором між гарантом і боржником, окрім випадків, коли сума, сплачена
гарантом кредиторові, не відповідає умовам гарантії.

Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові
боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на
підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. Проте, якщо
не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника
платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Доля завдатку залежить від того, з чиєї вини зобов’язання, що
забезпечена завдатком, було порушене. Так, якщо порушення зобов’язання
сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора, але коли
цьому сприяла вина кредитора, то завдаток повертається боржникові у
подвійному розмірі. Сторона, винна у порушенні зобов’язання, має
відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують
розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. У разі
припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок
неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

Застава – це спосіб забезпечення виконання зобов’язань, в силу якого
кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником
(заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати
задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими
кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право
застави). Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в
майбутньому.

Ст.575 ЦК України вказує на два види застави: іпотека та заклад.
Іпотекою, відповідно до вказаної норми є застава нерухомого майна, що
залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Застосування застави врегульовується також ЗУ “Про заставу”, ЗУ “Про
іпотеку”.

Іпотека в цьому випадку визначається як вид забезпечення виконання
зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні
іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі
невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати
задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед
іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом (ст.1
ЗУ “Про іпотеку”).

Закладом є застава рухомого майна, що передається у володіння
заставодержателя або за його наказом – у володіння третій особі.

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери,
майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути
звернене стягнення. Предметом застави також може бути майно, яке
заставодавець набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід
худоби тощо).

Договір застави має бути укладений у письмовій формі. Якщо предметом
застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених
законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того,
застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у випадках та в
порядку, встановлених законом.

Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).
Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове
право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове
право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Істотними умовами договору застави, що передбачені законодавством є
суть, розмір і строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою,
опис предмета застави.

Якщо предмет застави відповідно до договору або закону повинен
перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент
передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до
укладення договору застави, право застави виникає з моменту його
укладення.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду,
якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває
право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання
не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено
договором або законом.

Відносно новим способом забезпечення виконання зобов’язання стало
притримання. Відповідно до ст. 594 ЦК України, кредитор, який правомірно
володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній
боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї
речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших
збитків має право притримати її у себе до виконання боржником
зобов’язання.

Кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на
неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя
особа.

Кредитор, який притримує річ у себе, зобов’язаний негайно повідомити про
це боржника. Кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження
речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження
сталися з його вини. Крім того, кредитор не має права користуватися
річчю, яку він притримує у себе.

До кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право
власності на неї, а боржник, річ якого кредитор притримує, має право
розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права
кредитора.

Зобов’язальні правовідносини визначені часом і тому мають як відповідний
момент виникнення, так і відповідний момент припинення. Під поняттям
припинення зобов’язання слід розуміти припинення усіх прав та
обов’язків, що складають його зміст, внаслідок чого втрачається правова
пов’язаність суб’єктів зобов’язань. ЦК України передбачає низку підстав
припинення зобов’язань, які можна поділити на такі, що залежать від волі
сторін в зобов’язанні (належне виконання, передання відступного,
зарахування зустрічних вимог, домовленість сторін, прощення боргу,
поєднання боржника та кредитора в одній особі) та такі, що не залежать
від волі сторін (неможливість виконання зобов’язання, смерть фізичної
особи, ліквідація юридичної особи).

Найбільш широко поширеною підставою припинення зобов’язань є їх належне
виконання. Питання належності виконання зобов’язання та його умов
широко розглянуто вище.

Наступною підставою припинення зобов’язань є зарахування зустрічних
однорідних вимог. При цьому беруться до уваги саме зустрічні вимоги, які
за характером є однорідними (предметом яких є однакове майно) та строк
виконання яких настав, або визначений моментом пред’явлення вимоги.
Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із
сторін. При цьому законодавець забороняє здійснювати зарахування
зустрічних вимог у таких випадках: а) в зобов’язаннях про відшкодування
шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю; б) в
зобов’язаннях про стягнення аліментів; в) в зобов’язаннях щодо довічного
утримання (догляду); г) у разі спливу позовної давності; д) в інших
випадках, встановлених договором або законом.

Окремим випадком зарахування зустрічних вимог є зарахування у разу зміни
кредитора (ст.603 ЦК України). Відповідно до цього різновиду зарахувань,
боржник має право пред’явити проти вимоги нового кредитора свою
зустрічну вимогу до первісного кредитора. У випадку заміни кредитора
зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на
момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора,
і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи
визначений моментом пред’явлення вимоги. Якщо боржник не був письмово
повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога
виникла на підставі, що існувала на момент пред’явлення боржникові
вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов’язок до
пред’явлення йому вимоги новим кредитором, – на момент його виконання.

Велика кількість зобов’язань припиняється на сьогодні за домовленістю
сторін. При цьому слід виділяти такі способи здійснення припинення
зобов’язань за цією обставиною: шляхом передання відступного, шляхом
новації та шляхом прощення боргу.

Під поняттям передання відступного як підстави припинення зобов’язання
слід розуміти передачу боржником кредитору грошей, іншого майна,
виконання робіт, надання послуг тощо. Тобто під відступним можна
розуміти певний акт відкупу від виконання свого зобов’язання. Відступне
засвідчується відповідним договором чи іншою домовленістю сторін.
Розмір, строки та порядок передання відступного встановлюються
сторонами.

Новація, в свою чергу, є домовленістю сторін про заміну первісного
зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами. Відмінність
новації від передання відступного полягає в тому, що при відступному
зобов’язання між сторонами припиняються, а при новації відбувається
заміна зобов’язань між тими ж сторонами, тобто не відбувається втрати
правового зв’язку між ними. Новація припиняє як основні так і акцесорні
зобов’язання між сторонами, якщо інше не передбачене договором. Новація
не допускається щодо зобов’язань про відшкодування шкоди, завданої
каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, про сплату аліментів
та в інших випадках, встановлених законом.

Прощення боргу є звільнення боржника від виконання зобов’язання, яке
здійснюється кредитором на безоплатній основі. Припинення зобов’язання
внаслідок прощення боргу можливо лише у випадку, коли воно не порушує
прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Поєднання боржника та кредитора в одній особі як підстава припинення
зобов’язання можливе у випадку, коли боржник за зобов’язанням отримує
право вимоги за зобов’язанням. Це можливим є, наприклад, при злитті чи
приєднанні юридичних осіб, що пов’язані взаємними зобов’язаннями, або ж
у випадку, коли до особи в порядку спадкування переходять права вимоги
до себе ж в зобов’язанні.

Зобов’язання припиняється також і у випадку неможливості його виконання.
Однак дана неможливість повинна бути викликана обставинами, за які жодна
зі сторін не відповідає. Переважно дані обставини носять об’єктивний
характер, наприклад, знищення майна, що складає предмет зобов’язання в
наслідок дії непереборної сили. У випадку, коли неможливість виконання
викликана внаслідок суб’єктивних, а значить винних обставин, то в цьому
випадку не відбувається повного припинення зобов’язання, а воно
трансформується у нове зобов’язання щодо відшкодування завданих цим
збитків.

Смерть фізичної особи – боржника та кредитора тягне за собою також
припинення зобов’язання. Однак за такої підстави припиняються виключно
зобов’язання, що нерозривно пов’язані з особою боржника чи кредитора і у
зв’язку з цим не можуть бути виконані чи прийняті іншою особою.
Наприклад, зобов’язання із авторського договору, або ж зобов’язання, що
виникають внаслідок завдання шкоди життю та здоров’ю. Інші ж
зобов’язання, які не мають такого тісного зв’язку з особою боржника чи
кредитора, наприклад, майнові, будуть переходити у порядку
правонаступництва.

Ліквідація юридичної особи – боржника чи кредитора також тягне за собою
припинення зобов’язань, оскільки ліквідація є таким способом припинення
юридичної особи, який не передбачає правонаступництва. Однак і в цьому
випадку, законодавець робить виключення і зазначає, що у випадках, коли
законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання
ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу,
зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом,
іншим ушкодженням здоров’я або смертю, то зобов’язання не припиняються.

Про заставу: Закон України від 14.08.1997 р. // ВВРУ. – 1997. – №47. –
Ст.642.

Про іпотеку: Закон України від 05.06.2003 р. // ОВУ. – 2003. – №28. –
Ст.1362.

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО

Деліктні зобов’язання

Зобов’язання створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або
майну юридичної особи

Зобов’язання з рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна
фізичної або юридичної особи

Зобов’язання з односторонніх правочинів

Зобов’язання з багатосторонніх правочинів

Зобов’язання щодо використання прав інтелектуальної власності

Зобов’язання щодо надання послуг

Зобов’язання щодо виконання робіт

Зобов’язання щодо передачі майна

у речове право на чужу річ

Зобов’язання щодо передачі майна у власність

Способи припинення зобов’язань

Способи виконання зобов’язань

Підстави виникнення зобов’язань

Види зобов’язання

Поняття зобов’язання

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Договірні зобов’язання

Недоговірні зобов’язання

Особлива частина договірних зобов’язань

Загальні положенні про договірні зобов’язання

Кондикційні зобов’язання

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020