Загальна характеристика правового статусу іноземних суб’єктів
господарської діяльності в Україні
Україна прагне залучити до своєї економіки потенціал іноземних юридичних
осіб. їхня діяльність, поряд з іншими чинниками, допоможе підняти на
вищий рівень економіку нашої держави. Оскільки не в усіх державах існує
нормативне визначення поняття “юридична особа”, для викладення матеріалу
зручно користуватися поняттям “іноземний суб’єкт господарської
діяльності”, що запропоноване вітчизняним законодавцем. У ст. 1 Закону
України “Про зовнішньоекономічну діяльність” це поняття визначається в
його “чистому” вигляді. Тобто, таким вважається суб’єкт господарської
діяльності, що має постійне місцезнаходження або постійне місце
проживання за межами України. Водночас цей суб’єкт може здійснювати свою
діяльність, не обов’язково перебуваючи за межами України.
Іноземні суб’єкти господарської діяльності підтверджують свій правовий
статус витягом із торговельного, банківського або судового реєстру. Так,
торговельні реєстри в Австрії, ФРН ведуть суди; у Швейцарії — суди та
адміністративні органи. Витяг із спеціальної книги обліку містить
необхідні відомості для зацікавлених суб’єктів, зокрема інформацію щодо
назви фірми; виду товариства (правової форми); змісту діяльності;
зазначення осіб, які відповідають за її діяльність, та осіб, які мають
право підпису договорів, інших документів; інформацію про основний
капітал.
Із таких реєстрів можна отримати засвідчені копії, які мають значення в
міжнародному менеджменті. Витяг із реєстру, який подається в організації
та установи України, повинен бути засвідчений відповідно до
законодавства країни його видачі, перекладений українською мовою та
легалізований у консульській установі України, якщо міжнародними
договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше. Витяг із
реєстру може бути також засвідчено в посольстві відповідної держави в
Україні та легалізовано в Міністерстві закордонних справ України.
На території нашої держави можуть здійснювати свою діяльність структурні
одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не є
юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо),
але мають постійне місцезнаходження на території України; спільні
підприємства з участю іноземних суб’єктів господарської діяльності,
зареєстровані в Україні та з постійним місцезнаходженням на П території
(ст. З Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”).
Правоздатність суб’єктів може бути загальною та спеціальною. Загальна
правоздатність передбачає будь-які права й обов’язки, сумісні з сутністю
суб’єкта. Законодавство більшості держав свідчить про те, що суб’єкти
переважно володіють загальною правоздатністю (торгові товариства у
багатьох державах, корпорації США, юридичні особи у Швейцарії).
Найширший обсяг правоздатності мають юридичні особи у Швейцарії. За
законодавством цієї держави юридичні особи можуть мати будь-які майнові
права, а також особисті, за винятком тих, які співвідносяться тільки з
фізичною особою (наприклад, укладення шлюбу, батьківство).
Спеціальна правоздатність означає набуття суб’єктом прав та обов’язків у
відповідності з цілями, зазначеними у статуті, договорі, законі. Цим
видом правоздатності володіють юридичні особи, що, як правило, не
здійснюють господарської діяльності, або ж діяльність яких ліцензується.
Прикладом найпослідовнішого закріплення у законодавстві принципу
спеціальної правоздатності стосовно юридичних осіб є законодавство
України, Росії, Японії, Італії. На підставі принципу “ultra-vires” (за
межами повноважень) визначається правоздатність компаній та корпорацій у
Великобританії та США. Тобто угоди, укладені вказаними суб’єктами,
повинні відповідати їх статуту (меморандуму).
Визначення правосуб’ектності зазначених іноземних осіб та утворених за
їхньою участю товариств в Україні проводиться з урахуванням колізійного
законодавства України та міжнародних угод. Так, відповідно до Мінської
конвенції про правову допомогу 1993 p. правоздатність юридичної особи
визначається за законодавством держави, за законами якої вона була
заснована (п. З ст. 23). Двосторонні договори України про надання
правової допомоги містять положення, за яким правоздатність юридичної
особи визначається за законодавством договірної держави, на території
якої вона заснована (п. 2 ст. 21 Договору з Республікою Молдова; п. 2
ст. 21 — з Республікою Польща; п. 2 ст. 22 — з Республікою Грузія).
Проте не всі двосторонні договори регулюють це питання. Так, воно не
регламентується у Договорі про правову допомогу, укладеному з Китайською
Народною Республікою. З певних питань, наприклад, утворення та
ліквідації юридичних осіб, іноземні суб’єкти господарювання
підпорядковуються матеріальному законодавству держави своєї
“національності”.
Визначення правосуб’єктності має значення з огляду на те, що міжнародні
угоди про економічне, торговельне, інвестиційне та інше співробітництво
надають суб’єктам для здійснення їхніх прав певний вид режиму. В угодах,
що укладались СРСР, визначалося надання певного виду режиму юридичним
особам певної “національності” (наприклад, ст. 10 Торговельного договору
між СРСР і Фінляндією 1947 p.). Угоди з участю України, укладені згодом,
здебільшого не містять норм про визначення “національності” юридичних
осіб.
Правовий статус іноземних юридичних осіб в Україні в окремих випадках
може визначатися міжнародними угодами чи національним законодавством
нашої держави про їхню діяльність, приміром, у разі здійснення ними
діяльності у вільних економічних зонах чи певних регіонах (скажімо, у
вільній зоні “Сиваш”, на Закарпатті, у Карпатському єврорегіоні,
єврорегіоні Буг).
Іноземні суб’єкти господарювання в Україні мають конкретний обсяг прав
та обов’язків, що їм кореспондують. Так, відповідно до ч. 1 ст. 567
Цивільного кодексу України іноземні підприємства та організації можуть
без особливого дозволу укладати в Україні угоди в царині зовнішньої
торговлі та пов’язаних із нею розрахункових, страхових та інших операцій
з українськими зовнішньоторговельними об’єднаннями та іншими
організаціями, яким надано право укладення таких угод. Тобто в
зазначених питаннях на правовий статус іноземних суб’єктів
господарювання поширюється національний режим.
Частина 2 ст. 567 Цивільного кодексу вказує, що цивільна правоздатність
іноземних підприємств і організацій під час укладення угод у сфері
зовнішньої торгівлі та пов’язаних із нею розрахункових, страхових та
інших операцій визначається за законом країни, де створено підприємство
чи організацію. Права та обов’язки вказаних суб’єктів стосовно
зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладення, якщо
сторони не погодили інше (ст. 6 Закону України “Про зовнішньоекономічну
діяльність”).
Підприємницька діяльність на території України, її континентальному
шельфі та у виключній (морській) економічній зоні, яка здійснюється
вказаними особами, визначається законодавчими актами України (ч. 2 ст.
16 Закону “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 p.). Таким актом може
вважатися, наприклад, Порядок здійснення іноземними суб’єктами
господарської діяльності операцій з продукцією українського походження
на території України без вивезення її з митної території України,
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від ЗО липня 1996 p.
Водночас Україна заохочує діяльність іноземних суб’єктів господарювання
в Україні, свідченням чого є прийняття Програми державної підтримки
підприємництва в Україні, затвердженої постановою Кабінету Міністрів.
Передбачено, зокрема, створення багатосторонньої системи розрахунків між
підприємцями різних країн з використанням спільних банків, мережі
регіональних інформаційно-консалтингових центрів розвитку
зовнішньоекономічної діяльності, якими могли б користуватися всі
суб’єкти господарської діяльності.
Іноземні юридичні особи в Україні оподатковуються відповідно до Законів
України “Про внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування”
від 18 лютого 1997 p.3 та “Про внесення змін до Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 p.
Проте на основі взаємності суб’єкти господарювання можуть звільнятися
від оподаткування. Так, відповідно до ст. 18 Закону України “Про
внесення змін до Закону України “Про систему оподаткування” 1997 p., а
також Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 p. суб’єкти, які
є платниками податку на прибуток, мають право на зарахування сплачених
за межами України сум податку на прибуток. Таке зарахування проводиться
за умови письмового підтвердження податковим органом відповідної
іноземної держави факту сплати податку та за наявності міжнародних
договорів про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна. Це
обумовлюється у договорах, укладених Україною з Австрією, Білоруссю,
Бельгією, Болгарією, Бразилією, Великобританією, Вірменією, Данією,
Естонією, Індією, Іспанією, Італією, Казахстаном, Канадою, Кіпром,
Латвією, Малайзією, Монголією, Нідерландами, Норвегією, Польщею,
Словаччиною, США, Угорщиною, Узбекистаном, Фінляндією, Францією, ФРН,
Чехією, Швейцарією, Швецією, Японією. У них визначаються суб’єкти, до
яких застосовується договір, об’єкти оподаткування (доходи від
нерухомого майна, комерційної діяльності та ін.), ставки податку
(відсотки, дивіденди, роялті) на окремі види доходів, що їх мають
сплачувати особи цих держав із постійним місцеперебуванням в Україні.
Зазвичай ставки податку не перевищують 20%. Вони застосовуються за умов,
передбачених в угодах. Іноземні особи з постійним місцеперебуванням в
Україні за відсутності договору з питань оподаткування між відповідними
державами оподатковуються в розмірі 15% (аналогічно щодо дивідендів та
роялті).
Іноземні юридичні особи мають право звертатися до судів України і
користуються цивільними процесуальними правами для захисту своїх
інтересів. Підсудність судам України цивільних справ по спорах, у яких
беруть участь іноземні підприємства та організації, визначається
законодавством України (ст. 424 Цивільного процесуального кодексу
України). У випадках, коли до підприємств або організацій України за
кордоном допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав
підприємств або організацій України, в Україні можуть установлюватися
відповідні обмеження щодо підприємств і організацій цих держав (ст. 423
Цивільного процесуального кодексу України).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
