Реферат на тему:

Забезпечення прав дитини і ювенальна юстиція

Суспільні процеси як дзеркало відображаються на дітях, зокрема на їх
злочинності.

Нажаль, суспільство починає звертати увагу на проблеми дітей тільки
тоді, коли процеси стають незворотними.

Для судової системи України випала важка роль оцінювати вчинки дітей і
виносити рішення, призначаючи різні види та міри кримінального покарання
відповідно до діючого законодавства, яке на даний час не відрізняється
гуманністю по відношенню до дітей.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про судоустрій” завданням суду є
здійснення правосуддя, на засадах верховенства права забезпечуючи захист
гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і
громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів
суспільства і держави.

У Главі 2 щодо Засад здійснення правосуддя в Україні, пунктом 3 статті 5
передбачена участь народу у здійсненні правосуддя через народних
засідателів і присяжних.

Законом України “Про судоустрій” не передбачені суди по розгляду справ,
які стосуються неповнолітніх, таких судів, які б не тільки забезпечували
захист прав дитини у кримінальному процесі як підозрюваного,
обвинуваченого, підсудного, засудженого, але що не менш важливо, захист
його цивільних прав.

Набуття чинності новим Кримінальним кодексом України і практика його
застосування призвели до того, що суспільство стало більш жорстоко
оцінювати не тільки злочини, вчинені неповнолітнім, але і більшість
правопорушень. Навіть за злочини, за які суспільство повинно вибачати
дитину та надавати можливість виправлення, суди призначають позбавлення
волі більше 10 років.

Що таке дитина – це маленька людина, особистість, як виховується
суспільством і виростає у оточенні в першу чергу дорослих людей. Тобто
будь-який негативний з точки зору дорослої людини вчинок дитини – це
результат впливу оточення, суспільства в цілому. І тому причина має бути
саме у суспільстві. А у тому разі, коли вчинок негативний це означає, що
оточення було негативне, чи супутніми були негативні процеси. І якщо
більшість злочинів, правопорушень вчиняється дітьми, які виховувалися у
сім‘ях де тільки один із батьків бере участь у вихованні, це свідчить
або про відсутність часу на виховання і спілкування з дитиною або
небажання займатися вихованням дитини. Тобто роль сім‘ї була і
залишається головною у вихованні здорового, освіченого, законослухняного
покоління. І у цьому випадку суспільство більше уваги повинно приділяти
таким сім‘ям.

Якщо злочин вчинено дитиною, яка виховується у повній сім‘ї, де
нормальні працьовиті батьки, причинами можуть бути і брак часу, який
вони не приділяли дитині і вона попала під негативний вплив друзів; чи
занадто сильне опікування дитиною, ставлення її вище за інших із-за чого
у неї з‘явилася зоряна хвороба і незначна суперечка з однолітками
призвела до злочину. Непоодинокі випадки, коли виявляється, що злочин
вчинений дитиною, яка виховувалася у дуже заможній сім‘ї, де батьки
дозволяли їй усе, що вона тільки забажає тільки вона б вчилася та
слухала їх. Але задоволення усіх бажань без будь-яких зусиль та праці
призводить до того, що дитина нічого не хоче робити, кидає навчання і,
як результат, порушує закон. Тобто і у цьому випадку роль батьків на
першому місці і неправильне виховання стає причиною вчинення злочину.

Що таке злочин вчинений дитиною – це в першу чергу результат відсутності
позитивного впливу сім‘ї, школи, суспільства, або в загалі, їх
негативний вплив. Це можуть бути і розмови у сім‘ї про неймовірну силу
грошей і їх владу над усім і грубе ставлення батьків один до одного і
постійний перегляд фільмів, які пропагують силу, секс, уседозволеність.
Це може бути і вплив однолітків у школі, які схильні до правопорушень,
які вихваляються один перед іншими негативними вчинками. На превеликий
жаль причиною можуть бути і приклади вчителів, які вимагають гроші за
гарні оцінки і таким чином виховують у дитини приклади того, що
шантажем, залякуванням та вимаганням можливо заробити гроші. Це приклади
деградації суспільства, знецінення моральних якостей.

Більш відомими прикладами, що призводять до правопорушень і злочинів є
брак грошей у сім‘ї, постійне недоїдання, що призводить до того, що
дитина починає красти гроші щоб купити собі їжу. Спочатку вона це робить
у однолітків, однокласників, у тих з ким навчається у одній школі,
залізши до роздягальні, гаманців, кишені, потім у крамниці і робить це
до тих пір, поки її не помічають на місці вчинення злочину.

І як повинно діяти суспільство, коли дитина скоює злочин? Кожна дитина –
це цілий світ, зі своєї душею, таємницями, бажаннями і, відповідно у
кожної дитини свій шлях до вчинення злочину і тому суспільство дуже
обережно повинно підходити до кожної. Порушуючи кримінальну справу та
притягуючи до кримінальної відповідальності суспільство тим самим зразу
зараховує її до іншої групи людей — до вигнанців на яких завжди буде
висіти клеймо злочинця. Вихід є? Так, стати на бік дитини, подивитися на
світ її очима, зрозуміти, чого їй бракує – і намагатися допомогти.

Затягнувшийся перехідний період нашої країни до ринкової економіки
призвів до руйнування позитивних надбань Радянського Союзу таких як
патріотичне виховання молоді на прикладі виховної роботи комсомолу,
піонерської організації, шефської допомоги старших молодшим, принципами
роботи яких також були і повага до старшого покоління, вчителів,
батьків, жінки-матері і наполеглива праця; зруйновані соціальні
програми, що включали обов‘язковий моніторинг усіх сімей з дітьми від
народження і до закінчення школи, надання допомоги на кожну дитину, у
тому разі, коли середній прибуток на члена сім‘ї менше прожиткового
мінімуму; забезпечення житлом, безпроцентні кредити; можливість
безкоштовно оздоровити дитину у санаторії чи у піонерському таборі,
причому сім‘ї з дітьми мали можливість отримати таку путівку і у школі і
за місцем роботи.

Звернемося до статистики, яку ми отримали за роки незалежності. Якщо у
1992 році було засуджено до різних видів та строків кримінального
покарання 11629 неповнолітніх і позбавлення волі було застосовано до
2951 дитини, то за 12 місяців 2004 року 21806 неповнолітніх були
засуджені до різних видів та строків покарання, причому до позбавлення
волі засуджені 4384 неповнолітніх; до 4947 неповнолітніх застосовані
примусові заходи виховного характеру.

Що було зроблено державною не так по відношенню до сім‘ї і до дитини? І
кого держава захищає призначаючи дітям позбавлення волі? Свою власність,
себе, своє майбутнє? – Держава руйнує себе, своє майбутнє, калічить долю
своїх дітей.

Чи правильно вчиняє держава позбавляючи дитину свободи? Чи виправиться
дитина? Чи прийде до неї усвідомлення того, що злочин це зло, це погано,
це гріх проти іншої людини і суспільства взагалі? Чи отримає суспільство
позитивний результат від знаходження дитини певний визначений термін у
виправній установі? А що отримає потерпілий від того, що неповнолітній
засуджений потрапив у в‘язницю, чи отримає він відшкодування
матеріальних та моральних збитків, чи зможе він простити свого кривдника
і не помститися у майбутньому?

Це не повне коло питань на які мають бути відповіді для попередження
рецидиву з боку саме тих, до яких суспільство поставилося як до дорослих
і позбавило їх свободи, позбавило їх можливості спілкування з батьками,
рідними, близькими, друзями, позбавило того, що ніколи не повернеш —
дитинства.

Відбувши покарання діти вийдуть на свободу, і як свідчить статистика
більше 50% із них виходять просто на вулицю, так як на час звільнення
від них або відмовляються батьки, або вони вже вийшли із віку і не
можуть повернутися до дитячого будинку, або їх квартиру “приватизувала
держава”, або “люблячі” родичі, або родичі такі, що раніше тільки
знущалися над дитиною, і держава позбавляючи таких батьків батьківства
забула про цивільні права дитини – її право на житло і не захистила у
судовому порядку конституційне право дитини, а дитина боїться
повертатися до таких батьків і не знає ні своїх прав ні куди їй
звернутися за захистом, за допомогою.

Крім дітей, яких суспільство позбавляє свободи на строк до 15 років, ще
існують діти, до яких держава, як єдиний можливий вид виховання
застосовує примусові заходи виховного характеру з направленням до школи
чи училища соціальної реабілітації. У 2004 році таких дітей було 535.
Хто ці діти? Значна їх частина це ті, які не досягли віку кримінальної
відповідальності, тобто від 11 до 14 років, причому серед них є і такі,
що виховуються і у повних сім‘ях, і у сім‘ї з одним із батьків, у
дитячих будинках, у небезпечному оточенні наркоманів, алкоголіків,
жебракують. І після виходу цих дітей із школи чи училища соціальної
реабілітації також виникає проблема житлова, діти або знову потрапляють
у сім‘ю наркоманів чи алкоголіків чи у дитячий будинок з якого знову
тікають, чи виявляється, що батьки виїхали невідомо куди а квартиру
продали, чи відмовилися від дитини і не пускають його додому. Як
результат неповнолітній знову на вулиці. І знову у цьому випадку, суд у
особі держави приймаючи рішення про направлення дитини у школу чи
училище соціальної реабілітації повинен у обов‘язковому порядку
розглянути питання забезпечення цивільних прав дитини – його право на
житло при поверненні із школи чи училища соціальної реабілітації.
Судовим рішенням має бути накладено заборону на продаж, обмін квартири,
коли з‘ясовано, що сім‘я нормальна і у судовому порядку розділено
квартиру (примусовий обмін), у тому разі, коли з‘ясовано, що сім‘я
алкоголіків чи наркоманів, веде аморальне життя і є необхідність
виділити житло для дитини. У тому разі, коли поділити квартиру неможливо
(одна кімната), у судовому порядку має вирішуватися питання забезпечення
неповнолітнього соціальним житлом. І такою квартирою має забезпечуватися
кожний неповнолітній, який опинився у скрутному становищі і виходить із
школи чи училища соціальної реабілітації.

У тому разі, коли відомо, що у звичайному дитячому будинку неповнолітній
знаходитися не може і постійно з нього тікає, суд має розглядати питання
направлення неповнолітнього після закінчення школи соціальної
реабілітації до досягнення 16 у дитячий будинок іншого району (області),
тобто більше координувати діяльність дитячих будинків різних районів,
щоб уникнути негативного впливу близьких та родичів, якщо такий існує.

Суспільство може подолати цю проблему і виправити становище, зокрема
значно знизити рівень злочинності і попередити її якщо комплексно
підійти до подолання цього явища. Але це має бути комплексний підхід,
який охопить і реформування судової системи і, в першу чергу, політика
держави повернеться до дитячих проблем. Майже 100000 дітей без опіки та
піклування зараз на Україні і починати треба саме з цих дітей. Найкраще
середовище для їх виховання це сім‘я і тому, пропаганда усиновлення, —
кожній дитині сім‘я може бути одним із можливих шляхів попередження
злочинності і забезпечення дитинства дітям, які обділені любов‘ю
батьків.

Життя показує, що дитячі будинки не замінюють і ніколи не зможуть
замінити сімейного тепла і ця ідея має зріти, розвиватися, пропагуватися
і запроваджуватися у реальне життя, як самий надійний спосіб виховання
повноцінних дітей. Тобто одним із напрямків політики держави має бути
запровадження у життя ідеї усиновлення як ідеального мікросередовища для
дитини.

Що стосується реформування судової системи, то мають бути утворені
спеціалізовані суди по розгляду справ, що стосуються неповнолітніх, які
також будуть розглядати і цивільні справи і ті, що стосуються сім‘ї,
якщо якимось чином зачіпаються інтереси дитини.

Як один із елементів ювенальної юстиції є відновне правосуддя. Воно на
сьогоднішній день є найкращим виховним фактором, а також таким, що
попереджає рецидив. Ідея відновлювального правосуддя полягає у
поверненні до давно забутих методів виховання таких як примирення
потерпілого та правопорушника (злочинця) шляхом залучення посередників,
які б допомогли зробити двом сторонам кроки до примирення. При цьому
процес примирення з боку злочинця також має супроводжуватися
відшкодуванням матеріальних і моральних збитків у максимальному обсязі.

Роль держави у цьому процесі полягає у тому, щоб на законодавчому рівні
закріпити можливість примирення для усіх без виключення неповнолітніх
незалежно від тяжкості вчиненого злочину.

Якщо результатом такого примирення буде повне відшкодування завданих
збитків, повне усвідомлення вчиненого, щире каяття має ставитися питання
про закриття кримінальної справи і звільнення від кримінальної
відповідальності. Виключення має бути тільки для злочинів проти життя і
здоров‘я, у результаті яких особа була позбавлена життя. Але і в цьому
випадку обставини справи, спілкування з потерпілими, родичами,
примирення з ними та відшкодування збитків нададуть можливість зменшити
страждання потерпілим з одного боку, а з іншого усвідомлення вчиненого
може бути запорукою у майбутньому попередити з боку цього
неповнолітнього наступного злочину. І тому оцінюючи результати такого
примирення суддя має також продумати і ставити питання можливого
застосування виду покарання не пов‘язаного з позбавленням волі.

Що говорить на користь такого підходу?

Знову повернемося до загрозливої статистики злочинності серед
неповнолітніх. Кожен рік майже до 5 тисяч неповнолітніх застосовують
примусові заходи виховного характеру і засуджують більше 21 тисячі
неповнолітніх. Якщо порахувати за останні 5 років було засуджено до
різних строків та мір покарання 102778 неповнолітніх. Примусові заходи
виховного характеру застосовано до 23616 неповнолітніх; 2626
неповнолітніх направлені за 5 останніх років до школи чи училища
соціальної реабілітації. Тобто за 5 останніх років судом до 126394
неповнолітніх було застосовано або примусові заходи виховного характеру
або засуджено до різних строків та видів кримінального покарання.

Через кілька років ці діти виростуть і стануть дорослими. І як ви
думаєте вони будуть відноситися до тих, хто за банку огірків позбавив їх
свободи. Як може ставитися до суспільства хлопець якому за те, що він
покатався на тракторі призначили 12 років позбавлення волі, або той,
який бравуючи перед друзями намагався відчинити чийсь Мерседес і йому
також призначили більше 10 років позбавлення волі. Чи коштує таке
покарання за такий злочин зламаної на все життя долі дитини. Чи можливо
знайти інший підхід до оцінки вчинків дітей, які суспільство назвало
злочином, готуванням до злочину, замахом на злочин, але воно суспільство
передбачило навіть за останні названі дії позбавлення волі? Чи гуманні
наші закони до дитини, до нашого з Вами майбутнього? Чи може існують
інші спеціальні закони, саме для неповнолітніх, інші методи
перевиховання, впливу, навчання, реабілітації?

Попереду – великий крок на шляху до запровадження відновного правосуддя
як системи, яка будується на моральності, людяності, усвідомленні
неповнолітнім злочинцем вчиненого як небезпечного явища, яке спричинило
страждання потерпілій стороні, біль, каліцтво, смерть; усвідомлення
того, що тільки каяттям перед потерпілим, відшкодуванням завданих
збитків можливо досягти примирення, прощення, душевного спокою.

Зараз – важливий етап запровадження системи ювенальної юстиції в
Україні, метою і завданням існування якої мають бути забезпечення прав
дитини, в цілому її цивільних (сімейних, житлових) і її захист від
кримінального переслідування, у кримінальному процесі, керуючись
принципом верховенства права, застосовуючи реституційний підхід та
відновне правосуддя.

Думаємо, що наші ідеї і думки сприятимуть тому, що суспільство по-іншому
буде дивитися на наше майбутнє.

Похожие записи