Реферат на тему:

Забезпечення конфіскації грошових сум і майна, отриманих злочинним
шляхом (міжнародно-правові аспекти)

Головною метою держави є забезпечення правопорядку та законності,
захист прав і свобод людини, державних і громадських організацій,
комерційних структур через соціальний контроль за злочинністю та
правопорушеннями. Згідно зі ст. 3 Конституції України „людина, її життя
і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в
Україні найвищою соціальною цінністю” [1, с. 3]. Англійський юрист Д.
Локк уперше визначив, що природними правами людини є не тільки право на
життя і свободу, але й право на володіння майном [2, с. 25]. У сучасному
світі право на життя, свободу та недоторканість власного майна
вважаються найголовнішими для людини.

Правоохоронні органи, покликані охороняти власність від злочинних
зазіхань, повинні миттєво реагувати на протиправні дії, тому в їх
розпорядженні повинен бути дуже великий обсяг інформації про злочинність
як в Україні, так і за кордоном з метою швидкого і точного аналізу
будь-якої ситуації.

Законодавство України та зарубіжних країн визначає, що міжнародний
розшук, арешт і конфіскація отриманих злочинним шляхом грошових сум і
майна – це акт міжнародної правової допомоги, що здійснюється угодами,
укладеними чи прийнятими на основі доручень компетентних правоохоронних
органів або судів зарубіжних країн методом виявлення та забезпечення
збереження грошей, що підлягають конфіскації, цінностей та майна,
отриманих злочинним шляхом, які належать обвинуваченому, а також доходів
від злочинної діяльності, їхня передача іншій державі для використання у
кримінальному судочинстві доказу або для відшкодування шкоди.
Здійснюється конфіскація на основі вироку суду або іншого судового
рішення та виключно у межах процедур згідно з законодавством тієї
держави, на території якої перебуває майно. При цьому сторона, що
конфіскувала доходи або власність, розпоряджається ними відповідно до
свого національного законодавства і адміністративних процедур.

Враховуючи транснаціональний характер злочинності, було розроблено
міжнародні документи, що охоплюють ключові питання кримінального
правосуддя та складаються з основних міжнародних стандартів. Процес
правової інтеграції, в якій активно бере участь і наша держава, визначає
адаптацію українського законодавства до вимог цих стандартів, їхнє
урахування у розвитку національної правової системи та в діяльності
правоохоронних органів держави в сфері забезпечення застосування
конфіскації.

Аналіз досліджень і публікацій українських науковців Біленчука П.,
Бірюкова Г., Дедекаєва В., Крикуна О., Курінного Є., Маляренка В.,
Цимбала П. свідчить, що створення сучасної ефективно діючої системи
боротьби з організованою злочинністю можливе тільки за умови
застосування нормативно-правового регулювання, що відповідає міжнародним
стандартам, та комплексного використання передових комп’ютерних
інформаційних технологій.

У статті автором приводиться аналіз більшості міжнародних актів у сфері
забезпечення застосування конфіскації майна.

З другої половини 1940-х рр. починається розробка документів, у яких
було здійснено спроби визначати права людини та стандарти діяльності
органів кримінальної юстиції. Світове співтовариство в цих документах
особливу увагу приділяє проблемам кримінального правосуддя. Ця
діяльність активізувалась у 1980-х рр. та до нинішнього часу
здійснюється Комісією ООН з попередження злочинності та кримінального
правосуддя (до 1992 р. – Комітет ООН з попередження злочинності та
боротьби з нею), Конгресами ООН з попередження злочинності та поводження
з правопорушниками1.

Особливе місце приділяється проблемам кримінального правосуддя на сесіях
Економічної та Соціальної Ради ООН, Генеральній Асамблеї ООН. Необхідно
зазначити, що і у діяльності регіональних організацій спостерігається
загальна тенденція до розширення міжнародного співробітництва у сфері
протидії злочинності, у тому числі – Ради Європи, учасником якої стала
Україна [3].

Як наслідок, існує система документів про забезпечення прав людини у
сфері правосуддя, організації та діяльності органів кримінальної
юстиції, у тому числі з захисту права власності, економічних інтересів
особи та суспільства, відшкодування заподіяної злочином шкоди,
припиненню злочинної діяльності шляхом конфіскації її знарядь і доходів,
отриманих злочинним шляхом.

Перш за все, необхідно розглянути концептуальні положення, які
визначають напрями вдосконалення національного законодавства, та
співробітництво правоохоронних органів різних країн у протидії
злочинності, що містяться в міжнародних документах універсального
характеру.

Першою з них є прийнята та проголошена 10 грудня 1948 р. резолюцією 217
А (III) Генеральної Асамблеї ООН „Загальна декларація прав людини”. У
статті 8 резолюції визначено, що „кожна людина має право на ефективне
відновлення в правах компетентними національними судами у випадках
порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом”, у тому
числі і на захист передбаченого ст. 17 „права володіти майном як
одноособово, так і разом з іншими”.

Особливе місце серед документів універсального характеру займає
Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочину та
зловживання владою від 23 листопада 1985 р., затверджена резолюцією
40/34 Генеральної Асамблеї ООН [4].

У ній, з погляду принципів правосуддя, визначено:

– що необхідно розуміти під жертвами злочину;

– права жертв злочину;

– права правопорушників і третіх сторін.

Також, давши принципові визначення про право на відшкодування
причиненого злочином матеріального збитку, світове співтовариство
розробило: „Стандартні мінімальні правила ООН щодо заходів, не
пов’язаних з тюремним ув’язненням (Токійські правила)”, які було
прийнято 14 грудня 1990 р. резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 45/110.

В останні роки проблемам захисту права власності, відшкодування
матеріальних збитків, нанесених злочинними діями, конфіскації грошових
сум і майна, світове співтовариство приділяло увагу не тільки на рівні
документів універсального характеру. Важлива роль у цьому належить
Конгресам ООН з попередження злочинності та поведінки з
правопорушниками. У документах цих міжнародних форумів, покликаних
аналізувати актуальні та принципові питання здійснення правосуддя,
вказані проблеми знаходять постійне відображення.

За підсумками VIII Конгресу ООН із попередження злочинності та гуманного
поводження з правопорушниками (який носив назву „Міжнародне
співробітництво в галузі попередження злочинності і карного правосуддя в
XXI столітті”) резолюцією Генасамблеї ООН 45/107 були прийняті
“Рекомендації щодо міжнародного співробітництва в галузі попередження
злочинності та кримінального правосуддя в контексті розвитку і нового
міжнародного економічного порядку”, які рекомендують приймати „необхідні
законодавчі та інші заходи в цілях забезпечення жертв злочинів
ефективними засобами правового впливу”. Особливу увагу необхідно
приділити проблемі, що потребує подальшої розробки „правові положення
для конфіскації засобів і майна, здобутих злочинним шляхом” (п. 8d),
створення „стандартів надання міжнародної допомоги відносно банківської
таємниці, сприяння накладенню арешту і конфіскації доходів, що
знаходяться на банківських рахунках й отриманих у результаті злочинних
дій” (п. 18 е). Мета його – „розробити більш ефективні міжнародні норми,
щоб перешкодити „відмиванню” грошей і капіталів, пов’язаних із злочинною
діяльністю” (п. 18).

Конгрес прийняв ряд Типових документів, які, на думку Генеральної
Асамблеї ООН, є ефективним засобом регулювання питань, пов’язаних із
видачею майна, здобутого злочинним шляхом.

Так, ст. 13 Типового договору про видачу, прийнятого 14 грудня 1990 року
резолюцією 45/ 116 Генеральної Асамблеї ООН проголосила „передачу
власності”. Крім того, у цьому документі вперше в світовій практиці
сформульовано правило про те, що „вся виявлена в запитуваній державі
власність, яка була набута в результаті злочину або яка може знадобитись
в якості доказу, передається, при наявності прохання запитуваної
держави, якщо видача дозволена”.

У прийнятому 14 грудня 1990 р. резолюцією 45/117 Генеральної Асамблеї
ООН Типовому договорі про взаємну допомогу в галузі кримінального
правосуддя [5] передбачено, що взаємна правова допомога „повинна
надаватись в проведенні розшуку і арешті майна” (п. 2d ст. 1).

У цьому ж договорі також правоохоронним органам рекомендується в межах,
що допускаються національним законодавством, „виконувати прохання про
розшук, конфіскацію і передачу запитуючій державі будь-яких матеріалів
для використання в якості доказів, за умови дотримання прав
добросовісних третіх сторін” (ст. 17).

Враховуючи, що питання конфіскації в законодавстві більшості країн світу
концептуально відрізняються від питань, які, як прийнято вважати, не
виходять за межі взаємної правової допомоги по кримінальних справах,
згаданою вище резолюцією 45/117 прийнято Факультативний протокол до
Типового договору про взаємну правову допомогу в галузі кримінального
правосуддя, що стосується прибутків від злочинів [5, с. 297–298].
Вагомість цього протоколу полягає в тому, що в ньому сформульовано:

– поняття „прибутки від злочину”, під якими необхідно розуміти
власність, отриману або реалізовану, прямо чи опосередковано, внаслідок
здійснення правопорушення, або інші вигоди, отримані в результаті
правопорушення. (п. 1);

– порядок реалізації прохань запитуваної сторони про встановлення і
розшук таких доходів, відповідно до яких запитувана держава повинна
прийняти „міри по встановленню того, чи знаходяться які-небудь доходи
від передбаченого злочину в межах її юрисдикції” (п. 2) і „дозволені її
законодавством заходи з ціллю не допустити будь-які операції, передачу
або використання цих доходів … до прийняття судом запитуваної держави
остаточного рішення “ (п. 4).

IX Конгрес ООН по попередженню злочинності і поводженню з
правопорушниками відбувся в м. Каїрі з 29 квітня по 8 травня 1995 р. У
його рішеннях щодо питання „Міжнародна співпраця і практична технічна
допомога в зміцненні законності: сприяння здійсненню програми
Організації Об’єднаних Націй у галузі попередження злочинності і
кримінального правосуддя” підкреслено необхідність удосконалення типових
договорів ООН про взаємну допомогу в галузі кримінального правосуддя.
Зроблено важливий висновок про те, що у вирішенні проблем кримінального
правосуддя настав час перейти від декларацій до конкретних дій.

Міжнародне співтовариство і надалі не збирається залишатись осторонь
вирішення вказаних проблем. Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 46 / 152
від 18 грудня 1991р. запроваджена „Програма ООН в галузі попередження
злочинності і кримінального правосуддя”, де підкреслено нагальну
необхідність налагодження при розслідуванні злочинів „взаємної юридичної
допомоги між державами” [6].

Існує думка про те, що в подальшому ООН з діючими під її керівництвом
організаціями основну увагу будуть зосереджувати на розробці конкретних
механізмів надання міжнародної правової допомоги при розслідуванні
злочинів, у тому числі і щодо питань сприяння розшуку, арешту і
конфіскації доходів від злочинної діяльності. Даний висновок базується
на тому, що міжнародним співтовариством уже прийнято ряд норм загального
характеру щодо даної проблеми, а в документах останнього часу
відмічається тенденція до наповнення конкретним змістом норм
рекомендаційного характеру, більш глибокого, з погляду практичних
потреб, вивчення питань розшуку, арешту і конфіскації доходів від
злочинної діяльності.

Так, на Міжнародній конференції по попередженню відмивання грошей і
використання доходів від злочинної діяльності в боротьбі з ними, що
відбулася під егідою ООН з 18 по 20 червня 1994 р. у м. Курмайєре
(Італія), як ефективні заходи попередження злочинів економічного
характеру названі конфіскаційні санкції та зняття банківської таємниці
при їх розслідуванні. Враховуючи це, до широкого запровадження в
практичну діяльність рекомендовано „розширення практики конфіскації
активів і можливість використання таких тимчасових мір, як заморожування
або арешт активів”, які „повинні допускатись також і щодо доходів від
злочинів, учинених за кордоном” [7].

При підготовці і проведенні 21–23 листопада 1994 р. в Неаполі (Італія)
Всесвітньої конференції на рівні міністрів по організованій
транснаціональній злочинності, проведені дослідження найбільш ефективних
способів її припинення, в результаті чого було зроблено такі висновки:

„а) Із злочинами, які здійснюються з метою економічної наживи, можна
успішно боротись за допомогою конфіскації отриманих прибутків або
будь-якої іншої власності причетних осіб і організацій. У деяких
правових системах важливе значення надається блокуванню, накладенню
арешту і конфіскації активів, пов’язаних з незаконною діяльністю…

б) Необхідно, щоб процедури, пов’язані з заморожуванням, накладенням
арешту і конфіскацією, мали широку сферу застосування і дозволяли
здійснювати конфіскацію великої кількості майна правопорушників, для
того, щоб позбавити їх усіх прибутків, отриманих у результаті злочинної
діяльності. Додаткова перевага цієї практики пов’язана з можливістю для
правоохоронних органів використати конфісковане майно або фінансові
ресурси для активізації своєї діяльності, що може слугувати для них
могутнім стимулом. Крім того, в міжнародних договорах може бути
передбачено спільне використання таких ресурсів…

в) З урахуванням існуючих правових норм і практики протидії
організованій злочинності доцільно здійснювати конфіскацію будь-якого
майна, нажитого на виручку, отриману в результаті організованої
злочинної діяльності, і будь-які активи, набуті на цю виручку, а також
будь-яке майно, яке використовувалось або яке мали наміри використати
будь-яким способом або в будь-якому обсязі для здійснення або сприяння
здійсненню злочину, включаючи землю, будівлі та іншу приватну власність”
[8].

У результаті вивчення проблеми Конференцією рекомендовано всім країнам
„прийняти міри стосовно злочинних доходів … шляхом прийняття
законодавства, яке передбачає арешт і конфіскацію активів злочинного
походження, … в зв’язку з чим буде необхідною активна міжнародна
співпраця”.

Сукупність міжнародних стандартів у сфері протидії злочинності і,
зокрема, з питань, що стосуються доходів від злочинної діяльності,
сформульовано не тільки в документах універсального характеру, які, як
зазначалося вище, носять рекомендаційний характер, але і в основних
джерелах міжнародного права, якими є міжнародні договори. Більшість з
цих документів – це двосторонні, регіональні або універсальні договори
про злочини і покарання за міжнародні злочини або злочини міжнародного
характеру, про надання допомоги у кримінальних справах, про видачу та
ін. … Серед джерел головна роль належить універсальним договорам,
прийнятим у межах ООН або ще до її заснування.

Уперше положення, що стосуються спільної діяльності різних країн із
конфіскації в зв’язку з злочинною діяльністю, знайшли своє відображення
в Міжнародній конвенції по боротьбі з підробкою грошових знаків від 31
грудня 1929 р. [9]. Однак відповідно до неї статтями 3 та 11 конфіскації
підлягають тільки підроблені грошові знаки, засоби та інші предмети,
призначені для виготовлення підроблених грошових знаків або для зміни
грошових знаків. Водночас ст. 16 Конвенції встановлює можливість
застосування спрощеного характеру звернення за правовою допомогою при
розслідуванні таких злочинів і її надання.

Відповідно до Єдиної конвенції про наркотичні речовини від 30 березня
1961 р. (вступила в силу для СРСР в 1964 р.) будь-які наркотичні
речовини, засоби і предмети, обладнання, використані або призначені для
здійснення злочинів, підлягають накладенню арешту і конфіскації (ст.
37).

Аналогічно в Конвенції про психотропні речовини від 21 лютого 1971 р. (у
СРСР набула чинності в 1976 р.) вказано, що будь-яка психотропна
речовина, а також будь-яке обладнання, використане або призначене для
здійснення правопорушення, пов’язаного з незаконним оборотом наркотиків,
підлягає вилученню і конфіскації.

Враховуючи, що незаконний обіг наркотиків забезпечує величезні прибутки
і накопичення фінансових ресурсів, що дозволяє транснаціональним
злочинним організаціям проникати в державні механізми, законну
торговельну і фінансову діяльність, 20 грудня 1988 року була прийнята
Конвенція про боротьбу проти незаконного обороту наркотичних засобів і
психотропних речовин [10], головним завданням якої було позбавлення
незаконних торговців наркотиками доходів від злочинної діяльності та
свободи їх переміщення.

Дана Конвенція має особливе значення, оскільки є першим
міжнародно-правовим документом обов’язкового характеру для країн, що
приєдналися, в якому, з погляду світової спільноти, дано визначення
поняттям „доходи”, „власність”, „заморожування” або „накладення арешту”
(ст. 1).

Зазначена Конвенція стала для учасників першим обов’язковим
універсальним міжнародним договором, що визначає правову природу, зміст,
мету і основи регламентації міжнародного розшуку, арешту й конфіскації
коштів і майна, отриманих злочинним шляхом.

Важливим правовим актом, спрямованим на проведення спільної кримінальної
політики, на захист суспільства, боротьбу з тяжкими злочинами, що стали
зростаючою міжнародною проблемою і вимагають застосування сучасних і
ефективних методів на міжнародному рівні стала Конвенція про відмивання,
пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом [12],
підписана 8.11.1990 р. в Страсбурзі.

Держави – члени Ради Європи та інші держави, які підписали цю Конвенцію,
вважають, що при здійсненні кримінального переслідування правопорушників
необхідно створити життєздатну систему міжнародного співробітництва,
забезпечити взаємодію судово-слідчих органів різних держав, та спільними
зусиллями позбавляти злочинців доходів, одержаних злочинним шляхом.

Одночасно в ст. 13 Конвенції передбачено, що Сторона, яка отримала
клопотання про конфіскацію засобів або доходів, розташованих на її
території, „забезпечує виконання постанови, ухваленої судом запитуючої
Сторони про конфіскацію, щодо таких засобів чи доходів, або передає це
клопотання своїм компетентним органам з метою отримання постанови про
конфіскацію і, в разі одержання такої постанови, виконує її”.

Відповідно до ст. 15 запитувана сторона розпоряджається будь-якою
конфіскованою власністю відповідно до свого внутрішнього законодавства,
якщо зацікавлені сторони не дійдуть іншої згоди.

Розглядаючи питання співробітництва правоохоронних органів України з
відповідними органами зарубіжних держав у розшуку, арешті та
забезпеченні конфіскації грошових сум і майна, отриманих злочинним
шляхом доцільно звернути увагу на порядок виконання на території України
європейських конвенцій з питань кримінального судочинства, а також
взаємодію цих органів з Генеральним секретаріатом Інтерполу та
правоохоронними органами зарубіжних держав під час здійснення
діяльності, пов’язаної з попередженням, розкриттям і розслідуванням
злочинів, які мають транснаціональний характер або виходять за межі
України.

У першу чергу привертає до себе увагу Інструкція про порядок виконання
європейських конвенцій з питань кримінального судочинства [11, с. 274],
де зазначено вичерпний перелік європейських конвенцій, що набули
чинності для України, а також визначено механізм виконання Конвенції про
відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним
шляхом.

Крім вищезазначеної, необхідно звернути увагу на Інструкцію про порядок
використання правоохоронними органами можливостей Національного
центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та
розслідуванні злочинів [11, с. 320], в якій визначено порядок та
особливості взаємодії з правоохоронними органами зарубіжних держав під
час проведення оперативно-розшукових заходів і слідчих дій з окремих
категорій злочинів і в першу чергу тих, які живлять організовану
злочинність.

Вагомий вплив на розвиток співробітництва правоохоронних органів різних
країн мають рішення та рекомендації міжурядових організації спеціальної
компетенції.

Однією з таких організацій, документи якої становлять інтерес для
міжнародного розшуку, арешту та конфіскації отриманих злочинним шляхом
грошових сум і майна є Financia1 Action Task Force of Money Laundering
(скорочено FATF) – Спеціальна фінансова комісія з проблем „відмивання”
грошей. Вона заснована у липні 1989 р. у Парижі на 15-й зустрічі на
вищому рівні глав держав та урядів ведучих індустріальних держав світу
(„великої сімки” – Америки, Японії, ФРН, Франції, Великобританії,
Італії, Канади) як міжурядова організація, основною метою якої є
розробка та сприяння політиці держав, направленій на боротьбу з
„відмиванням” грошей.

У лютому 1990 р. FATF був поданий перший звіт про масштаб проблеми,
виявлені способи „відмивання” грошей. Крім того, в звіті було
запропоновано програму боротьби з цим явищем, у вигляді 40 рекомендацій.

Після цього вона двічі переглядалась з урахуванням практики їхнього
застосування, сьогодні діють „Сорок рекомендацій спеціальної фінансової
комісії з проблем „відмивання” грошей” у редакції від 28 червня 1996 р.

Відповідно до цієї програми в Україні було прийнято Закон „Про
запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних
злочинним шляхом” від 28 листопада 2002 р. № 249, який регулює відносини
у сфері запобігання та протидії запровадженню в легальний обіг доходів,
одержаних злочинним шляхом, та спрямований на боротьбу з фінансуванням
тероризму.

Сукупність вищезгаданих документів являє собою міжнародно-правову основу
міжнародного співробітництва в розшуку, арешті та конфіскації грошових
сум і майна, отриманих злочинним шляхом. Як член світової співдружності,
Україна та її правоохоронні органи вправі використовувати всі ці
міжнародно-правові документи при розслідуванні злочинів, арешту та
конфіскації грошових сум і майна, отриманих злочинним шляхом.

Аналізуючи такі документи можна зробити висновок, що правоохоронні
органи України здійснюють співробітництво з відповідними органами
зарубіжних держав щодо розшуку, арешту і забезпечення конфіскації
грошових сум і майна, отриманих злочинним шляхом, тобто наявна
„спеціальна конфіскація”, і майже нічого не зазначено про конфіскацію
майна, як додаткове покарання, що застосовується як кримінальне
покарання, тому що саме спеціальна конфіскація передбачена і вже
протягом багатьох років застосовується у більшості країн Європи і світу.
Однак заміна в Україні конфіскації майна на спеціальну конфіскацію
потребує спеціальних наукових досліджень.

З метою покращання взаємодії правоохоронних органів України з
відповідними органами зарубіжних держав, виходячи із теоретичних
досліджень вітчизняної науки, а також враховуючи досвід зарубіжних
країн, необхідно прискорити приведення українського законодавства у
відповідність з міжнародними вимогами та стандартами Європейського
Союзу, а також ширше використовувати передові комп’ютерні інформаційні
технології в своїй діяльності.

Література:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.

2. Баранов А., Брыжко В., Базанов Ю. Права человека и защита
персональных данных. – Харьков: ХПГ – Фолио при содействии Национального
фонда поддержки демократии США, 2000. – 280 с.

3. Про приєднання України до Статуту Ради Європи: Закон України від 31
жовтня 1995р. № 398/95.

4. Декларація основних принципів правосуддя, для жертв злочинності і
зловживання владою» // Международные акты о правах человека: Сборник
документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА – М: 1998. – С.
165–170.

5. Типовий договір про взаємну допомогу в галузі кримінального
правосуддя // Резолюції і рішення, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН на
сорок пятій сесії. Офіційні звіти. – Нью-Йорк, 1991. – Т. 1. – С.
291–298.

6. Див. Документ ООН A/ RES/46/152, 7 april, 1992, p. 6

7. Див. Документ ООН E/CONF. 88/7, 12 July, 1994, p. 5–8.

8. Див. Документ ООН E/CONF. 88/3, 25 August 1994, p. 13–14.

9. Собр. зак. Союза СССР 1932 г. – отд. II. – № 6. – С. 62.

10. Див.: Ведомости Съезда народных депутатов и Верховного Совета СССР,
1990. – № 41. – С. 842. (Відома як „Віденьська Конвенція 1988 р.”).

11. Зібрання міжнародних конвенцій про взаємну правову допомогу. –
Харків: „Еспада” – 2001. – С. 18.

Похожие записи