РЕФЕРАТ

На тему:

Юридичні особи

Поняття та ознаки юридичної особи

1. Учасниками майнових та особистих немайнових відносин, що регулюються
сучасним цивільним законодавством, крім громадян, суверенних держав,
автономних утворень чи адміністративно-територіальних одиниць,
виступають різноманітні організації — (державні, кооперативні,
громадські) господарські товариства, орендні і колективні підприємства,
господарські об’єднання (асоціації, спілки). Учасниками цих відносин
можуть бути і інші організації — сумісні підприємства з участю
зарубіжних фірм, релігійні організації тощо. Але для того, щоб названі
організації могли бути суб’єктами цивільно-правові відносин, вони
повинні відповідати зазначеним у законі ознакам, тобто мати права
юридичної особи, інститут юридичної особи в цивільному законодавстві
обумовлений становленням товарно-грошових відносин у ринковій економіці,
суспільним розподілом праці, необхідністю включення до цивільного
обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій. З
метою найбільш ефективного і раціонального використання державного майна
воно, за загальним правилом, розподіляється і закріплюється за окремими
державними підприємствами, установами та організаціями. Наділення
підприємств і о6’еднань майном, надання їм господарської самостійності є
неодмінною передумовою здійснення господарського розрахунку, вчинення
правових актів по реалізації продукції, розпорядження грошовими коштами,
тобто виступу в о6ороті як самостійного суб’єкта цивільних прав і
обов’язків.

2.Поняття та ознаки юридичної особи розкриваються в ст.23 ЦК України:
юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно,
можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав,
нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному
суді або в третейському суді. 3 цього визначення можна виділити такі
істотні ознаки юридичної особи: Організаційна єдність. Юридична особа —
це не окремий громадянин (фізична особа), а колективне утворення, певним
чином організований колектив людей (організація). Принципи формування
цього колективу можуть бути різноманітними: Укладення трудових договорів
(контрактів) робітниками і службовцями з адміністрацією державного
підприємства, добровільне о6’єднання громадян на основі членства в
кооперативах тощо. Але кожна організація характеризується наявністю
певної системи істотних соціальних взаємозв’язків її членів, внутрішньою
структурною і функціональною диференціацією. У складі кооперативу можуть
створюватися структурні підрозділи, в тому числі територіально
відокремлені відділення, цехи, ферми, майстерні, ательє, магазини та
інші, що діють як правило, на засадах колективного, сімейного або
індивідуального підряду. Структура кожного окремого кооперативу
закріплюється його статутом. Проте незалежно від особливостей своєї
внутрішньої структури кооператив у зовнішніх відносинах виступає як
єдина організація.

Б.Наявність відокремленого майна. Кожна юридична особа має своє майно,
відокремлене, по-перше, від майна членів трудового колективу даної
організації; по-друге, від майна держави чи автономного утворення,
адміністративно-територіальної одиниці; по-третє, від майна інших
організацій, в тому числі вищестоящих органів. Майно кооперативних,
інших громадських організацій і колективних утворень належить її на
праві власності. Правовою формою майнового відособлення державних
підприємств є право повного господарського віщання належним їм майном, а
державних установ — право оперативного управління (ст.38 Закону «Про
власність»). Здійснюють його також і ті кооперативні та громадські
організації — юридичні особи, які мають відокремлене майно, яке при
цьому належить на праві власності кооперативу чи громадській організації
що їх створили. В. Виступ у цивільному обороті від свого імені. Кожна
юридична особа має своє найменування (ім’я). Від свого імені вона
набуває майнових і особистих немайнових прав і несе о6ов’язки, вступаючи
в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та
громадянами. інші особи можуть діяти від імені юридичної особи тільки за
її згодою. Так, спілка (об’єднання) кооперативів може представляти
інтереси кооперативу діяти від його імені у відповідних державних та
інших органах, а також в Міжнародних організаціях.

Г.Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Здатність
організації від свого імені брати участь у цивільних правовідносинах,
самостійно набувати майнових і особистих немайнових прав і нести
обов’язки зумовлює і самостійну майнову відповідальність юридичної особи
за своїми зобов’язаннями. Відповідно до ст.203 ЦК України у разі
невиконання або неналежного виконання зобов’язання боржником він повинен
відшкодувати кредиторові завдані збитки. Формою цивільно-правової
відповідальності юридичних ос16 є також неустойка — визначена законом
або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у
разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання, зокрема у разі
прострочення виконання (ч.1 ст-179 ЦК України).

Юридична особа відповідає по своїм зобов’язаннях належним їй
(закріпленим за нею) майном, на яке за ст.7 Закону «Про власність», ст.
32 ЦК та іншими актами законодавства України може бути звернене
стягнення. Держава не відповідає по зобов’язаннях державних організацій,
які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по
зобов’язаннях держави. Умови і порядок випуску коштів на покриття
заборгованості установ та інших державних організацій, що перебувають на
державному бюджету якщо ця за6оргованість не може бути покрита за
рахунок їх кошторису, втановлюються законодавчими актами (ст.33 ЦК).
Відповідно до п.3 ст.39 Закону «Про власність» державна установа
(організація) відповідає по зобов’язаннях грошовими коштами, які є в
розпорядженні. При недостатності коштів відповідальність по
зобов’язаннях державної установи несе власник відповідного майна
(держава чи автономна респу6ліка, адміністративно-територіальна
одиниця)- державна, кооперативна або інша громадська організація не
відповідає по зобов’язаннях підприємства, що входить до її складу і є
юридичною особою, а це підприємство не відповідає по зобов’язаннях
організації, до складу якої воно входить. У цивільному законодавстві
чітко розмежовується відповідальність кооперативного об’єднання (спілки)
і кооперативних організацій, що входять до його складу, а також
відповідальність державно-кооперативної або громадської організаціі та
її членів. Для окремих видів кооперативних організацій законом або
їхніми статутами може бути передбачена відповідальність членів
кооперативної організації по цих зобов’язаннях (ст.ст.35-36 ЦК України).

Д. Здатність бути позивачем або відповідачем в суді, арбітражному чи
третейському суді. Широка участь господарських організацій в майнових і
особистих немайнових відносинах, можливість покладення на них
цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань, заподіяння
майнової шкоди іншим особам спричиняють потребу в захисті порушених
цивільних прав, а у зв’язку з цим і необхідністю звернення з позовом до
суду, арбітражного чи третейського суду іншими словами, юридична особа
стає стороною-позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному
процесі або третейському розгляді цивільного спору. Згідно з ст. 102 ЦПК
України сторонами у цивільному процесі можуть бути державні
підприємства, установи, організації, колгоспи, інші кооперативні
організації, їхні об’єднання, інші громадські організації, що
користуються правами юридичної особи.

Сторонами у спорах, які розглядаються арбітражним судом, можуть бути
підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, а також
іхні вищестоящі органи, інші державні органи (ст.1 Арбітражного
процесуального кодексу України). Оскільки в третейському суді
розглядаються спори, віднесені до компетенції арбітражного суду, то
сторонами в них можуть бути лише організації, наділені правами юридичної
особи. Всі зазначені ознаки (риси) юридичної особи взаємообумовлені і
повинні розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони
розкривають суть юридичної особи. До ознак юридичної особи відносять
іноді право організації мати рахунок в банку, круглу печатку тощо. Але
їх ознаки не є істотними, вони другорядні, похідні. Адже коли
організація створена і вже існує як юридична особа, то вона в силу
закону повинна звернутись до установи банку із заявою про відкриття
рахунку для зберігання своїх коштів і проведення безготівкових
розрахунків з іншими організаціями. Цей обов’язок стає вже елементом
цивільної правосуб’єктності організації як юридичної особи.

Правоздатність юридичної особи.

1.Як суб’єкт майнових і особистих немайнових відносин юридична особа
наділяється цивільною право- і дієздатністю. На відміну від громадян, у
яких спочатку (в момент народження) виникає правоздатність, а
дієздатність в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто
після досягнення 18-річного віку, у юридичних осіб цивільні
праводієздатність виникають водночас, тому в законі (ст.26 ЦК України)
йдеться лише про цивільну правоздатність юридичної особи, якій за
змістом тотожна цивільна дієздатність. Правоздатність юридичної особи
виникає з моменту її державної реєстрації (ст.ст.5,6 Закону «Про
підприємства в Україні»), а у випадках, передбачених законодавчими
актами (наприклад, ст. 13 Закону «Про свободу совісті та релігійні
організації»), — з моменту реєстрації статуту. В цей самий момент
виникає і цивільна дієздатність юридичної особи, тобто здатність своїми
діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки.

Якщо цивільна правоздатність громадян є загальною (ст. 10 ЦК України),
то правоздатність юридичної особи є спеціальною: вона має цивільну
правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності (ч. 1
ст.2б ЦК Украли). У нинішніх умовах значно розширено господарську
самостійність, а отже, й цивільну правоздатність підприємств,
господарських товариств, кооперативів як основної виробничої ланки
народного господарства. Так, відповідно до ст.1 Закону «Про
підприємства» незалежно від форм власності на засоби виробництва та інше
майно підприємство може здійснювати будь-які види діяльності, якщо вони
не заборонені законодавчими актами України і відповідають цілям,
передбаченим у статуті підприємства. Окремими видами діяльності, перелік
яких визначається Законом «Про підприємництво», підприємство може
займатися лише на основі спеціального дозволу (ліцензії). Зміцнення
господарської самостійності підприємств і кооперативів, застосування в
їхній діяльності правила дозволено все, що не заборонено законом не
означають відходу від принципу спеціальної цивільної правоздатності
юридичних осіб. Вони можуть набувати лише тих прав і нести ті обов’язки,
які відповідають цілям їхньої діяльності. 2.Цивільні права та обов’язки
юридичних ос16 виникають з різних підстав, насамперед з угод
(договорів). Так, у п.1 ст.21 Закону «Про підприємства» зазначається, що
відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і
громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюється на
основі договору. Підприємства вільні у виборі предмета договору,
визначенні змісту зобов’язань, будь-яких інших умов господарських
взаємовідносин, що не суперечать законодавству.

Майнові права та обов’язки юридичної особи можуть виникати із
односторонніх угод (заповіту, оголошення конкурсу тощо), а також із
неправомірних дій (заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за
рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав тощо). 3. У зміст
цивільної правоздатності юридичної особи входить також здатність мати
осо6исті немайнові права та обов’язки. До них відносяться права на
найменування, виробничу марку, знаки для товарів і послуг, право на
честь, гідність і ділову репутацію та інші.

Юридична особа має своє найменування (ч.1 ст. 27 ЦК України). Воно
присвоюється організаціі в момент її створення і виступає засобом
індивідуалізації цього творення в цивільному обороті, бо має містити
реквізити, які дозволяють відрізняти її від інших юридичних ос16.
Найменування юридичної особи визначається в установчих та інших
документах. Юридичні особи, які здійснюють комерційну діяльність і
повинні мати фірмове найменування (фірму) з вказівкою на її вид та
організаційно-правову форму, місце знаходження і спеціальну назву.
Місцем знаходження юридичної особи є місце знаходження її постійно
діючого органу (ст. 30 ЦК України). Господарська організація має право
виключного користування фірмовим найменуванням в угодах, на вивісках, в
оголошеннях, рекламах, рахунках, на товарах, їх упаковці тощо. Виробнича
марка як засіб індивідуалізації юридичної особи та продукції, що нею
виготовляється, включає в себе найменування організації, вказівки на
сорт виробу, номер стандарту, ціну та інші відомості. Зокрема, при
поставці товарів вони підлягають маркіруванню відповідно до вимог
стандартів, технічних умов або договору. Знаки для товарів і послуг — це
зареєстроване в установленому порядку позначення, яке служить для
відрізнення товарів (послуг) одних фізичних чи юридичних осіб від
однорідних товарів інших осіб. Як знаки для товарів і послуг можуть бути
зареєстровані словесні, зображувальні, об’ємні інші позначення та їхні
комбінації. На зареєстрований знак Держпатентом України видається
свідоцтво.

Організації — юридичні особи мають право на честь, гідність і ділову
репутацію та їх захист в судовому порядку (ст. 7 ЦК України), а також
можуть набувати інших немайнових прав і обов’язків. 4.Відповідно до
ст.29 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе
цивільні обов’язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм
за законом або статутом (положенням). Порядок призначення або обрання
органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням). Органи
юридичних осіб, залежно від їх видів, можуть бути єдиноначальними або
колегіальними. Так, Відповідно до ст.1 Закону «Про підприємства в
Україні» управління підприємством здійснюється згідно з його статутом на
основі поєднання прав власника по господарському використанню свого
майна і принципів самоуправління трудового колективу. Підприємство
самостійно визначає структуру управління, встановлює штати. Власник
здійснює свої права по управлінню підприємством безпосередньо або через
уповноважені ним органи. Ці права можуть делегуватись раді підприємства
(правлінню) або іншому органу, який передбачений статутом підприємства і
представляє інтереси власника і трудового колективу.

Керівник підприємства наймається (призначається) власником або
уповноваженим ним органом і з ним укладається контракт (договір).
Керівник підприємства самостійно вирішує питання діяльності
підприємства, за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції
інших органів управління цього підприємства. Власник майна не має права
вмішуватись в оперативну діяльність керівника підприємства. Вищим
керівним органом колективного підприємства є загальні збори
(конференція) власників майна. Виконавчі функції по управлінню
колективним підприємством здійснюється правління; яке є колегіальним
органом. Правління підприємства, якщо інше не передбачено статутом,
вибирається власниками майна на загальних зборах таємним голосуванням на
альтернативній основі. Повноваження правління визначаються статутом.
Правління вибирається із свого складу голову та його заступників або їх
роль виконують почергово всі члени правління. В кооперативних
організаціях вищим органом управління є загальні збори, які обирають
голову, а у великих кооперативах — також правління. Правління (голова)
кооперативу здійснює керівництво поточними справами і приймає рішення з
питань, що не відносяться до виключної компетенції загальних зборів чи
зборів уповноважених. Виступаючи від імені юридичної особи, орган
виражає її волю, волю всього колективу, тому дії органа — це дії самої
юридичної особи. Проте дії органів, які не пов’язані з цілями юридичної
особи, не слід визнавати діями самої юридичної особи. Відповідальність
за ці дії повинна нести особа (орган), що їх вчинила. Вчинення ж
органами юридичної особи дій від імені юридичної особи, але з
перевищенням своїх повноважень, тягне відповідальність юридичної особи у
відповідності з чинним законодавством. Цивільні права та обов’язки
юридичної особи можуть виникати внаслідок дій її представників, належним
чином уповноважених (наприклад, шляхом видачі довіреності). Але
виробничо-господарська, соціально-культурна, управлінська та інша
діяльність юридичної особи проявляється не лише в діях її органу і
представників, а й в діях і рішеннях всього трудового колективу в
цілому, і кожного працівника зокрема. Тому в 3аконі (ст.441 ЦК України)
закріплено правило про те, що організація повинна відшкодувати шкоду,
заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових
(службових) обов’язків.

Порядок виникнення і припинёння юридичних осіб

1.Відповщно до ст.28 ЦК України юридичні особи утворюються в порядку,
встановленому законодавством. Громадські організації, порядок виникнення
яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку,
встановленому їх статутом. Виникнення юридичної особи неможливе без
певних установчих документів, якими можуть бути: розпорядчий акт, або
статут (положення), або установчий договір і статут, або протокол зборів
тощо. В установчих документах повинні зазначатись найменування юридичної
особи, місце її знаходження, цілі і предмет діяльності, склад і
компетенція її органів, а також інші відомості, що передбачаються
законодавчими актами про юридичні особи відповідного виду. Установчі
документи можуть містити й інші реквізити, які не суперечать
законодавству. Законодавством передбачається декілька способів
виникнення юридичних осіб.

Прийнято виділяти такі основні способи утворення юридичних осіб:
розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Суть
розпорядчого порядку полягає в тому, що власник майна або уповноважений
ним орган приймає рішення (розпорядження) про створення організації та
затверджує її статут або положення про неї. В такому порядку виникають
зокрема підприємства (ст.5 Закону «Про підприємства»). У випадках, коли
для створення і діяльності підприємства потрібна ділянка землі, а також
інші природні ресурси, дозвіл на їх використання видається Радою
народних депутатів, а в передбачених законодавчими актами випадках —
Верховною Радою України за наданням первинного природокористувача при
позитивному висновку екологічної експертизи або відповідної Ради
народних депутатів.

Нормативно-явочний порядок полягає у тому, що умови створення юридичної
особи зафіксовані у законі (нормативному акті) у вигляді загального
дозволу держави, але для виникнення конкретної організації потрібний
прояв ініціативи (явки) її організаторів для реєстрації у відповідному
органі. У такому ж порядку виникають, зокрема, кооперативи і громадські
об’єднання. Так, кооператив, організується за бажанням громадян на
добровільних засадах. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою
ніж 3 особи.

Статут кооперативу приймається загальними зборами громадян, що бажають
його створити. 3 протоколом загальних зборів і статутом орган
кооперативу звертається у виконком районної Ради народних депутатів з
письмовою заявою про державну реєстрацію кооперативу. Відповідно до
ст.11,14 Закону «Про об’єднання громадян» політичні партії створюються
за ініціативою громадян України, які досягли 18 років, не обмежені судом
у дієздатності і не тримаються в місцях позбавлення волі. Засновниками
громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших
держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних і
дитячих організацій — 15-річного віку.

Рішення про заснування об’єднань громадян приймається установчим з’їздом
(конференцією) або загальними зборами. Легалізація (офіційне визнання)
об’єднань громадян здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення
про заснування. У випадку реєстрації о6’еднання громадян набуває статусу
юридичної особи.

Юридичні особи можуть утворюватись на договірній основі, тобто шляхом
укладення установчого договору громадянами чи організаціями, що
добровільно об’єднуються для досягнення певних цілей. В нинішніх умовах
у такому порядку виникають різноманітні господарські товариства,
асоціації, концерни та інші об’єднання підприємств з метою координації
їх спільної діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, представлення
спільних інтересів у відповідних державних та інших органах, а також у
міжнародних організаціях.

Установчий договір — укладається між засновниками юридичної особи. В
ньому засновники зо6ов’язуються створити юридичну особу, визначають
порядок сумісної діяльності по її утворенню, умови передачі володіння,
користування і розпорядження свого майна та участі в її діяльності.

Договором визначаються також умови і порядок розподілу між засновниками
прибутків і збитків, управління діяльністю юридичної особи, виходу
засновників з її складу. Установчі договори про створення спільних
підприємств з участю зарубіжних партнерів підлягають нотаріальному
посвідченню. Дозвільний порядок утворення юридичної особи означає, що
однією з необхідних умов її виникнення є дозвіл (згода) відповідного
органу чи підприємства. Так, підприємство може бути створене у
результаті виділення зі складу діючого підприємства чи організації
одного чи кількох структурних підрозділів, рішенням їх трудових
колективів, якщо на це є згода власника майна або уповноваженого ним
органу і при цьому забезпечується виконання раніше прийнятих
підприємством договірних зобов’язань (п.2 ст.5 Закону «Про
підприємства»). Для створення юридичних осіб, д1яльн1сть яких відповідно
до установчих документів пов’язана з громадською безпекою забезпеченням
правопорядку, грошово-кредитним о6ігом охороною здоров’я громадян,
одержанням освіти, необхідним є одержання дозволу від відповідних
державних органів. Іноді створення юридичної особи відбувається
складнішим шляхом, коли поєднуються одразу декілька названих вище
способів: розпорядчий, дозвільний, нормативно-явочний та договірний.

Неодмінною умовою виникнення юридичної особи є або державна реєстрація
або реєстрація її статуту. Відповідно до Положення про державну
реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1994 р., державну
реєстрацію суб’єктів підприємництва незалежно від їх організаційних форм
їх власності, за винятком окремих видів суб’єктів підприємницької
діяльності (банки, засоби масової інформації, фондова біржа тощо),
проводять виконкоми міських або районних Рад народних депутатів.

Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної
особи власник (власники) або уповноважена ним особа (заявник) подає до
органу державної реєстрації: 1) установчі документи: рішення власника
майна або уповноваженого ним органу про створення суб’єкта
підприємництва; якщо власників декілька — таким рішенням є установчий
договір; б) статут, який необхідно для створюваної організаційної форми
су6’єктів підприємництва; 2) реєстраційну картку; 3) документ, що
підтверджує оплату реєстраційного збору. Орган державної реєстрації
протягом п’яти робочих днів з дати надходження зазначених документів
зобов’язаний провести державну реєстрацію суб’єкта підприємницької
діяльності і видати заявникові свідоцтво.

Перереєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться в тому ж
порядку, який встановлено для їх реєстрації, зокрема, вона проводиться в
разі зміни: а) назви суб’єкта підприємницької діяльності; б) форми
власності; в) організаційної форми суб’екта підприємництва. Відмова у
державній реєстрації суб’єкта підприємництва можлива з мотивів порушення
встановленого законом порядку його створення, а також невідповідності
установчих актів (документів) вимогам законодавства. Наприклад, відмова
у державній реєстрації підприємства з мотивів недоцільності його
створення не допускається. Якщо державну реєстрацію підприємства в
установлений строк не здійснено або у ній відмовлено з мотивів, які
засновник вважає безпідставними, він може звернутись до суду. Засновник
має право стягнути через суд збитки, заподіяні йому внаслідок незаконної
відмови у реєстрації. За державну реєстрацію береться плата, розмір якої
визначається в порядку, встановленому законом «Про підприємництво».

Для реєстрації об’єднань громадян залежно від їх статусу її засновники
подають заяви до Міністерства юстиції України, місцевих органів
державної виконавчої влади, виконавчих комітетів сільських, селищних,
міських Рад народних депутатів. Заява про реєстрацію політичної партії
повинна бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян
України, які мають виборче право. До заяви додається статут (положення),
протокол установчого з’їзду (конференції) або загальних зборів,
відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про
місцеві осередки, документи про оплату реєстраційного збору. Політичні
партії подають також свої програмні документи. Заява про реєстрацію
розглядається у двомісячний термін від дня надходження документів. У
необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію, проводить перевірку
відомостей, зазначених у поданих документах.

Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявникові повідомляється
письмово в 10-денний строк. Відмова в реєстрації об’єднання громадян
допустима тоді, коли статутні документи або інші документи, подані для
реєстрації, суперечать законодавству України. Рішення про відмову у
реєстрації повинно містити підстави для такої відмови. Це рішення можна
оскаржити у судовому порядку (ст. 15,16 Закону «Про об’єднання
громадян»). 2.При настанні передбачених у законі обставин юридична особа
припиняє свою діяльністъ. Такими обставинами можуть бути:

а) досягнення поставлених перед нею цілей (наприклад, після завершення
будівництва о6’єкта ліквідується будівельна організація, створена
спеціально для його спорудження;

б) закінчення певного строку, на який було розраховано діяльність
юридичної особи, наприклад, на час надзвичайних обставин тощо.
Припинення діяльності юридичних осіб відбувається, як правило, у тому ж
порядку, в якому вони були створені. Так припинення державних
організацій, що є юридичними особами, здійснюється органом, за рішенням
якого вони утворюються (ст.38 ЦК України). Відповідно до ст.34 закону
про підприємства ліквідація, реорганізація підприємства здійснюється за
рішенням власника його майна або органа, уповноваженого створювати такі
підприємства, або за рішенням суду чи арбітражного суду. Підприємство
ліквідується також у випадках: а) визнання його банкрутом; б) якщо
прийнято рішення про заборону діяльності підприємства внаслідок
невиконання умов, встановлених законодавством, і у передбачений рішенням
строк не забезпечено дотримання цих умов або не змінено виду діяльності;
в) якщо рішенням суду визнані недійсними установи акта про створення
підприємства; г) з інших підстав, передбачених законодавчими актами
України. Громадські організації, що є юридичними особами, припиняють
свою діяльність на підставах, зазначених в їх статутах (ч.2 ст.39 ЦК
України). Формами припинення юридичних осіб є: а) ліквідація;
реорганізація (ч.1 ст.37 ЦК України). При ліквідації юридична особа
припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто
переходу прав та обов’язків до інших осіб.

Для здійснення рішення про ліквідацію юридичної особи створюється, як
правило, ліквідаційна комісія. Відповідно до ст.35 Закону «Про
підприємства» ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною
комісією, що створюється власником або уповноваженим ним органом, а у
разі банкрутства — арбітражним судом. За їхнім рішенням ліквідація може
здійснюватись самим підприємством в особі його органу управління. При
цьому встановлюються порядок і строки проведення ліквідації, а також
строк для заявлення претензій кредиторів, який не може бути меншим двох
місяців з моменту оголошення про ліквідацію. Ліквідаційна комісія або
інший орган, що здійснює ліквідацію, поміщає в офіційний пресі за місцем
знаходження підприємства публікацію про його ліквідацію та про порядок і
строки заявлення кредиторами претензій. Одночасно вживаються заходи по
стягненню дебіторської заборгованності підприємству і виявленню
претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію
підприємства. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства,
розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його
власникові чи органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Претензії кредиторів до підприємства, що ліквідується, задовольняються з
майна цього підприємства. При цьому у першочерговому порядку погашаються
борги перед бюджетом і компенсуються затрати по рекультивації земель, що
перебували у користуванні підприємства. Претензії, виявлені і заявлені
після закінчення строку, встановленого для їхнього заявлення,
задовольняються з майна підприємства, що залишилось після першочергових
вимог та інших претензій, виявлених або заявлених у встановлений строк.
Претензії, не задоволені внаслідок недостачі майна, вважаються
погашеними. Так само погашеними вважаються претензії, не визнані
ліквідаційною комісією, якщо кредитори протягом місячного строку з дня
одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії не
пред’являть позову в суд чи арбітраж про задоволення їх вимог. При
ліквідації підприємства внесок члена трудового колективу видається йому
у грошовій формі або цінними паперами після задоволення вимог
кредиторів. Майно, яке залишилось після задоволення претензій кредиторів
та членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника
(ст.36 Закону про підприємства).

При ліквідації кооперативу майно, що залишилось після розрахунків з
бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами
кооперативу. Майно ліквідованої громадської організації передається
вищестоящій організації, а у разі відсутності такої — відповідному
органові на громадські потреби.

Майно, що залишається після задоволення вимог усіх кредиторів
ліквідованої міжколгоспної, державноколгоспної або іншої
державно-кооперативної організації, розподіляється між її учасниками
пропорційно до їх внесків (ст.40 ЦК України). Законом «Про об’єднання
громадян» (ст.32) передбачено примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднань
громадян. Зокрема, за поданням легалізуючого органу або прокурора на
підставі рішення суду об’єднання громадян примусово розпускаються
(ліквідуються) у випадках: 1) вчинення дій, перебачених ст.4 цього
Закону (пропаганда війни, насильства чи жорстокості, розпалювання
національної та релігійної ворожнечі; 2) систематичного або грубого
порушення вимог ст.22 цього Закону (одержання політичними партіями
коштів або іншого майна від державних органів або іноземних держав
тощо;. 3) продовження протиправної діяльності після попереднього
накладання стягнень; 4) зменшення кількості членів політичної партії до
числа, коли вона не визнається як партія. Рішення про примусовий розпуск
всеукраїнських та Міжнародних об’єднань громадян на території України
приймається Конституційним Судом України.

Однією з підстав для ліквідації юридичних осіб, які є суб’єктами
підприємницької діяльності, виступає банкрутство відповідно до ст.1
Закону від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство» під банкрутством
розуміється пов’язана з недостатністю активів у ліквідній формі,
неспроможність юридичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності —
задовольнити у встановлений для цього строк пред’явлені до нього з боку
кредиторів вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом. Визнання
юридичної особи банкрутом здійснюється арбітражним судом за заявкою
будь-кого з кредиторів або самого боржника. Кредитор може звернутися з
заявою про порушення справи про банкрутство юридичної особи у разі, коли
остання не спроможна задовольнити протягом одного місяця, визнані нею
претензійні вимоги або сплатити борг за виконавчими документами.

Боржник може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи у разі
його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. До
заяви боржника додаються список його кредиторів і боржників,
бухгалтерський баланс та інша інформація про його фінансове і майнове
становище. Після прийняття заяви арбітражний суд не пізніше п’яти днів з
дня надходження виносить і надсилає боржникові, кредиторам і банкам, які
здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника, ухвалу про
порушення провадження по справі.

Не пізніше як через місяць після цього арбітражний суд у попередньому
засіданні оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін і банків
і в разі необхідності призначає розпорядника майном боржника і
зобов’язує заявника подати до офіційного друкованого органу Верховної
Ради чи Кабінету Міністрів оголошення про порушення справи про
банкрутство. Розпорядником майна боржника може бути призначений банк,
фонд державного (комунального) майна або інша особа за пропозицією
боржника чи кредиторів.

Повноваження розпорядника майна втрачають силу з моменту утворення
ліквідаційної комісії. У місячний термін з дня опублікування оголошення
про порушення справи про банкрутство кредитори подають до арбітражного
суду письмові заяви з майновими вимогами до боржника, які суд визнає або
відхиляє. В цей же строк арбітражний суд виносить ухвалу, в якій
зобов’язує всіх осі6, що подали заяви з майновими вимогами, скликати
збори за їх участю, на яких в разі нео6хідності створюється їх
повноважний комітет. Якщо знайдуться фізичні чи юридичні особи, які
бажають взяти участь у санації (оздоровленні фінансового стану)
боржника, то вони повинні у той же місячний строк подати до арбітражного
суду заяви з письмовим зо6ов’язанням про переведення на них боргу.

Санація можлива за умови, що збори (комітет) кредиторів згодні на це
проведення. Право вибору умов проведення санації шляхом реорганізації,
приватизації залишається за боржником у випадку, якщо він сам звернувся
до арбітражного суду з заявою про визнання його банкрутом. Арбітражний
суд або приймає ухвалу про проведення санації, або постанову про
визнання боржника банкрутом у разі відсутності пропозицій щодо
проведення санації чи незгоди кредиторів з умовами її проведення. В
постанові про визнання юридичної особи банкрутом визначаються
ліквідатори з числа представників зборів кредиторів, банків, фінансових
органів, а також фонду державного (комунального) майна, якщо банкрутом
визнане державне підприємство.

На ліквідаторів, які утворюють ліквідаційну комісію, покладаються
обов’язки проведення процедури задоволення вимог кредиторів. Існує
черговість задоволення претензій кредиторів при ліквідації юридичної
особи внаслідок визнання її банкрутом. Відповідно до ст.21 Закону «Про
банкрутство» з коштів, виручених від продажу майна банкрута, передусім
покриваютъся витрати, пов’язані з провадженням справи про банкрутство в
арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, функціонуванням
розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів,
забезпечені заставою. Далі у першу чергу виконуються зобов’язання перед
працівниками підприємства-банкрута (наприклад, виникаючих з трудових
відносин тощо).

У другу чергу задовольняються вимоги по державних і місцевих податках та
неподаткових платежах до бюджету і вимоги органів державного страхування
та соціального забезпечення. У третю чергу задовольняються вимоги
кредиторів, не забезпечені заставою; у четверту чергу — вимоги щодо
повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду
підприємства та, виплати по акціях членів трудового колективу, у п’яту
чергу погашаються усі інші вимоги. У разі недостатності майна для
повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються
пропорційно належній кожному кредиторові сумі. Вимоги, заявлені після
закінчення строку, встановленого для їх подання, або не задоволені за
недостатністю майна, вважаються погашеними.

При реорганізації також має місце припинення юридичної особи, але її
справи і майно переходять до іншої юридичної особи у порядку загального
правонаступництва. Сама реорганізація здійснюється в різних формах:
шляхом злиття, приєднання, поділу, виділу або перетворення. Злиття має
місце тоді, коли дві або більше юридичні особи об’єднуються в одну нову
і при цьому припиняють своє існування. Таким шляхом можуть утворюватись
виробничі науково-виробничі об’єднання, в які входять на правах
структурних одиниць раніше самостійні підприємства,
проектно-конструкторські та інші організації. Приєднання — це форма
реорганізації, при яких одна юридична особа включається до складу іншої
юридичної особи, що продовжує існувати і далі, але вже в більшому
масштабі. Приєднувана організація припиняє свою діяльність. 3воротній
процес має місце при поділі.

Поділ означає, що на базі однієї юридичної особи виникає дві або більше
нових юридичних особи, а ця перша припиняється. При виділі немає
припинення юридичної особи. 3 її складу лише виділяється нове соціальне
утворення, яке наділяється правами юридичної особи. Своєрідною формою
реорганізації юридичних осіб є їх перетворення.

Суть перетворення полягає в тому, що на основі юридичної особи
створюється нова організація, яка має інший профіль, цілі діяльності,
структуру тощо, але приймає всі активи і пасиви свого попередника. При
злитті і поділі юридичних осі6 майно (права та обов’язки) переходить до
нововиниклих юридичних осіб. В разі приєднання однієї юридичної особи до
іншої її майно переходить до останньої. Майно переходить до
правонаступника в день підписання передаточного балансу якщо інше не
передбачено законом або постановою про реорганізацію (ч.2 ст.37 ЦК
України). Правонаступник відповідає по зобов’язаннях юридичної особи, що
припинила своє існування, в повному обсязі, тобто і тоді, коли одержані
активи не покривають усіх вимог кредиторів.

При поділі і виділі правонаступники відповідають по боргах попередника
пропорційно до часток одержаного ними майна, зазначених у розподільчому
балансі. .Юридична особа розширює масштаби своєї діяльності не лише при
приєднанні до неї інших юридичних осіб, а й шляхом відкриття філіалів і
представництва. Філія юридичної особи — це структурно і територіально
відособлена її частина яка за місцем свого знаходження виконує всі або
найголовніші функції самої юридичної особи: виробничу, наукову тощо.
Представництво — теж частина юридичної особи, але воно здійснює лише
окремі функції від імені юридичної особи поза місцем її знаходження,
укладає договори, дає згоду на оплату рахунків тощо. Філіали і
представництва не мають прав юридичної особи. Керівник філіалу або
представництва діє на підставі довіреності, одержаної від юридичної
особи.

Відповідно до ч.1 ст.31 ЦК України, юридична особа може відкривати
філіали і представництва в порядку, встановленому законодавчими актами.
Зокрема, створення філіалів, представництв, відділень та інших
відосо6лених підрозділів підприємств, об’єднань, організацій та установ
здійснюються в тому ж порядку, який встановлений для створення самих цих
організацій (ст.7 Закону «Про підприємства в Україні»). Крім понять
філіалу і представництва в господарській практиці побутує поняття
дочірньої організації (підприємства), хоча воно в законі не визначене.
Дочірньою може визнаватися організація, яка створена як юридична особа
іншою організацією шляхом передачі їй частини свого майна у повне
господарське відання або оперативне управління для досягнення цілей,
визначених засновником. Засновник затверджує статут дочірньої
організації, призначає її керівника і здійснює щодо неї інші права
власника, передбачені законодавчими актами. Дочірня організація
зазначається в статуті організації, що її створила.

Проте дочірня організація не відповідає по боргах своєї основної
організації, а ця остання — по боргах дочірньої організації. При
неплатіжездатності (6анкрутстві) засновника стягнення по його боргах
може звертатись на майно дочірньої організації при умові ліквідації
останньої і після задоволення претензій її кредиторів.

Комерційні органи як юридичні особи.

Юридичні особи можна поділити на окремі види за різними ознаками.
Залежно від існуючих форм власності в Україні. Юридичні особи
поділяються на; а) приватні; б) колективні в) державні г) змішані
(державно-кооперативні тощо); сумісні з участю зарубіжних партнерів; е)
іноземні; є) міжнародні організації та об’єднання. Стосовно до загальних
цілей їх діяльності юридичні особи поділяють на комерційні і
некомерційні організації. Комерційними вважаються організації, головною
метою діяльності яких є одержання прибутку. До них відносяться
підприємств різних форм власності, господарські товариства, асоціації,
виробничі кооперативи тощо.

Серед комерційних організацій чільне місце займають підприємства як
основна ланка в господарському механізмі. Відповідно до Закону України
«Про підприємства» (ст.1) підприємство — це самостійний господарюючий
статутний суб’єкт, який має права юридичної особи і здійснює виробничу,
науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного
прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, розрахунковий та
інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а
промислове підприємство — також товарний знак. Отже, на відміну від
бюджетних установ, які функціонують головним чином рахунок бюджетних
асигнувань, підприємства одержують доходи від своєї
виробничо-господарської діяльності і покривають цими доходами свої
витрати, тобто вступають в оборот як відокремлені товаровиробники.
Правда, в разі збиткової діяльності підприємства держава може надати
йому дотаційні пільги, якщо вона визнає продукцію цього підприємства
суспільно необхідною.

Підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності,
якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям,
передбачених Статутом підприємства.

Як юридична особа підприємство має своє майно, яке складають основні
фонди та оборотні кошти також інші цінності, вартість яких
відображається у самостійному балансі підприємства. Здійснюючи
господарську діяльність, вступаючи в різноманітні угоди щодо свого майна
з іншими особами, підприємство набуває цивільних прав і виконує
обов’язки, несе майнову відповідальність за своїми зо6ов’язаннями, тобто
діє як суб’єкт цивільних правовідносин — юридична особа.

Залежно від форм власності, встановлених Законом «Про власність» можуть
діяти підприємства таких видів — приватне підприємство, засноване на
приватній власності фізичної особи і виключно її праці; — сімейне
підприємство, засноване на власності та праці громадян України — членів
однієї сім’ї, що проживають разом; — приватне підприємство, засноване на
власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили; —
колективне підприємство, засноване на власності трудового колективу
підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської або
релігійної організації; — державно-комунальне підприємство, засноване на
власності адміністративно-територіальних одиниць; — державне
підприємство, засноване на загальнодержавній власності, — спільне
підприємство, засноване на базі об’єднання майна різних власників
(змішана форма власності).

Серед засновників спільного підприємства можуть бути юридичні особи і
громадяни України, інших держав; — підприємство, засноване на власності
юридичних осіб і громадян інших держав. Створення таких підприємств
регулюється окремим законодавством України. Відповідно до обсягів
господарського обороту підприємства та чисельності його працівників
(незалежно від форм власності), воно може бути віднесено до категорії
малих підприємств. Зокрема, до малих підприємств відносяться заново
створювані і діючі підприємства: у промисловості та будівництві — з
чисельністю працюючих до 200 чоловік; в інших галузях виробничої сфери —
з чисельністю працюючих до 50 чоловік; у науці і науковому
обслуговуванні — до 100 чоловік; в галузях невиро6ничоі сфери — до 25
чоловік; у роздрібній торгівлі —до 15 чоловік. В Україні можуть діяти і
інші види та категорії підприємств, в тому числі орендні, створення яких
не суперечить законодавчим актам. Комерційними організаціями, що мають
права юридичних осіб, є також різноманітні о6’єднання підприємств.
Відповідно до ст.3 закону про підприємства останні можуть на
добровільних засадах об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та
інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному
законодавству. Зокрема, підприємства мають право об’єднуватися в: —
асоціації, тобто договірні об’єднання, створені з метою постійної
координації господарської діяльності, при цьому асоціація не має права
вмішуватись у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її
учасників; корпорації — договірні об’єднання, створені на основі
поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів делегуванням
окремих повноважень централізованому регулюванню діяльності кожного з
учасників; — консорціуми —тимчасові статутні об’єднання промислового і
банківського капіталу для досягнення спільної мети; — концерни —
статутні об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій,
транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності
від одного чи групи підприємств; інші об’єднання, створені за
галузевим, територіальним або іншими принципами. Об’єднання є юридичною
особою, може мати самостійний зведений баланс, розрахунковий та інші
рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Об’єднання
діють на основі договору або статуту, затвердженого їх засновниками або
власниками.

Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур,
зберігають права юридичних осіб, і на них поширюється дія закону про
підприємства. Тому об’єднання не відповідає за зобов’язаннями
підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають
за зобов’язаннями об’єднання, якщо інше не передбачено установчим
договором (статутом). За підприємством залишається право вийти зі складу
об’єднання із збереженням взаємних зобов’язань та укладених договорів з
іншими підприємствами та організаціями.

У сучасних умовах без докорінної перебудови організаційних структур і
розвитку інтеграційних процесів на рівні основної ланки практично
неможливе формування ринкових відносин і відповідної інфраструктури.
Повсюдно виникають такі організаційні структури, як комерційні,
посередницькі впроваджувальні фірми, товарні і фондові біржі, патентно
ліцензійні госпрозрахункові служби, аудиторські організації тощо. 3
другого боку, поглиблюється процес роздержавлення економіки,
перетворення державних підприємств в акціонерні або інші господарські
товариства, здачі в оренду або продажу трудовим колективам, сім’ям чи
окремим громадянам, підприємств торгівлі, громадського харчування,
побутового обслуговування тощо і створення на їхній основі приватних
(сімейних) підприємств.

Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи або
організації, створені на засадах угоди між юридичними особами і
громадянами шляхом об’єднання їхнього майна і підприємницької діяльності
з метою одержання прибутку. Товариства є юридичними особами, а їх
засновники та учасники (юридичні особи) не ліквідуються, зберігаючи
статус юридичної особи (ст.1 Закону «Про господарські товариства»).
Господарськими товариствами є: акціонерні, товариства з обмеженою
відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні і командитні.

Акціонерне товариство, товариство з обмеженою або додатковою
відповідальністю створюються і діють на основі установчого договору і
статуту, а повне і командитне товариства — установчого договору.
Акціонерним вважається товариство, яке має статутний фонд, поділений на
певне число акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність
за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за
зобов’язаннями товариства лише у межах належних їм акцій. У випадках,
передбачених статутом, акціонери, які не повістю оплатили акції, несуть
відповідальність за зобов’язаннями товариства також у межах несплачених
сум. Акціонерні товариства бувають: відкритими, акції яких можуть
поширюватись шляхом відкритої підписки і купівлі-продажу на біржах, і
закритими, коли їхні акції розподіляються між засновниками і не можуть
поширюватись шляхом підписки, купуватись і продаватись на біржах. Проте
закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите шляхом
реєстрації його акцій в порядку, передбаченому законодавством про цінні
папери і фондову біржу і внесення змін у статут товариства (ст.24 і 25
Закону «Про господарські товариства»). Подібними до акціонерних є
товариства з обмеженою відповідальністю, статутні фонди яких також
поділені на частки (паї), розміри яких визначаються установчими
документами. Різниця між ними полягає в тому, що акціонерні товариства
формують статутний фонд шляхом випуску і розповсюдження акцій,
володільці яких можуть бути наперед невідомими. Товариства з обмеженою
відповідальністю утворюють статутні фонди за рахунок коштів учасників
(пайників), число яких, як правило, невелике і наперед відоме. Як і
акціонерне, товариство з обмеженою відповідальністю за своїми
зобов’язаннями відповідає теж належним йому майном, і ця
відповідальність є, за загальним правилом, повною відшкодування всіх
заподіяних збитків), якщо тільки за даним видом зобов’язань не
передбачено обмеженої відповідальності. Поняття ж «обмежена
відповідальність» тут означає, що при зверненні стягнення на майно
товариства по його боргах, пайник втрачає лише свій пай (внесок), а на
решту його майна ця відповідальність не поширюється (наприклад, при
банкрутстві товариства). В цьому розумінні відповідальність акціонерів в
акціонерному товаристві є також обмеженою, бо вони відповідають за
зобов’язаннями товариства лише в межах належних їм акцій. Товариством з
додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого
поділено на частки, визначені статутними документами.

Учасники такого товариства відповідають по його боргах своїми внесками у
статутний фонд, а при недостатності цих сум додатково належним їм майном
в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внесків кожного
учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в
статутних документах (ст.65 Закону «Про господарські товариства»).

Повне товариство — це таке товариство, всі учасники якого займаються
сумісною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність
за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Солідарна
відповідальність означає, що при недостатності майна в такого товариства
кредитор має право звернутись з вимогою про покриття боргу щодо всіх
учасників разом, так і до кожного з них, зокрема, як в частині, так і в
повній сумі боргу. В установчому договорі про повне товариство
зазначається розмір частки кожного з учасників, склад і порядок внесення
вкладів, форма їх участі у справах товариства. Ведення справ товариства
може здійснюватись або всіма учасниками, або одним чи декількома з них,
виступаючими від імені товариства. В цьому разі обсяг повноважень
учасників визначається довіреністю, підписаною рештою учасників
товариства (ст.ст.66,68 Закону «Про господарські товариства»).

Командитним визнається товариство, що включає поряд з одним чи
декількома учасниками, які несуть відповідальність за зобов’язаннями
товариства усім своїм майном, також одного чи більше учасників,
відповідальність яких обмежується вкладом у майно товариства
(вкладників). Якщо в командитному товаристві беруть участь двоє чи
більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну
відповідальність по боргах товариства (ст.75 Закону «Про господарські
товариства»). До комерційних організацій відносяться і виробничі
кооперативи. Вони можуть створюватися і діяти у сільському господарстві,
промисловості, будівництві, на транспорті, в торгівлі, громадському
харчуванні, у сфері платних послуг та інших галузях виробництва і
соціально-культурного життя.

Виробничим кооперативом визнається заснована на членстві громадян
організація для спільного ведення підприємницької діяльності шляхом
особистої трудової участі та об’єднання майна його членів. Як юридична
особа виробничий кооператив сам відповідає за своїми зобов’язаннями
належним йому майном, а при недостатності майна кооперативу його члени
несуть додаткову (субсидарну) відповідальність своїм майном у розмірі та
в порядку, передбаченому статутом кооперативу. На кооперативних засадах
часто утворюються і здійснюють свою діяльність колективи
сільськогосподарські підприємства. Відповідно до ст.1 Закону України від
14 лютого 1992 р. «Про колективне сільськогосподарське підприємство»
воно є добровільним об’єднанням громадян у самостійне підприємство для
спільного виробництва сільськогосподарської продукції, що діє на засадах
підприємництва і самоврядування. Підприємство є юридичною особою, має
розрахунковий та інші рахунки в установах банку і печатку із своїм
найменуванням. Колективні сільськогосподарські підприємства можуть на
добровільних засадах об’єднуватися в спілки (об’єднання), бути
засновниками акціонерних товариств, які діють на основі своїх статутів.

Підприємство самостійно визначає напрямки сільськогосподарського
виробництва, його структуру та обсяг, самостійно розпоряджається
виробленою продукцією та доходами і здійснює будь-яку діяльність, що не
суперечить законодавству. 3 цією метою підприємство може вступати в
договірні відносини з будь-якими організаціями або громадянами,
самостійно вибирати партнерів, у тому числі іноземних, для укладення
договорів. На договірній основі воно може брати на себе виконання
державного контракту на продаж сільськогосподарської продукції.

Держава повинна забезпечувати рівність усіх форм господарювання в
агропромисловому комплексі, де поруч з колективними
сільськогосподарськими підприємствами діють радгоспи, підсобні сільські
господарства підприємств, установ і організацій, переробні та інші
підприємства, акціонерні товариства, орендні колективи, особисті
підсобні господарства громадян, селянські (фермерські) господарства
тощо. Серед названих організаційно-правових форм господарювання з
використанням інституту юридичної особи слід виділити селянські
(фермерські) господарства, які є формою підприємства громадян України,
що виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію,
займатися її переробкою і реалізацією. Відповідно до ст.9 Закону України
«Про селянське (фермерське) господарство» після відведення земельної
ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право
постійного користування або укладення договору на тимчасове користування
землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське
(фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Саме в цій якості воно може відкривати розрахунковий та інші рахунки в
установах банку, вступати у відносини з іншими організаціями, нести
майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями і діяти як самостійний
учасник цивільного обороту.

Некомерційні організації як юридичні особи.

1. Правами юридичної особи наділяються не лише комерційні структури,
але й різноманітні установи, об’єднання громадян, релігійні організації
тощо. Не переслідуючи як основну мету своєї діяльності одержання
прибутку, ці організації однак є учасниками цивільного обороту, тобто
часто змушені вступати в цивільно-правові відносини і набувати майнових
та особистих немайнових прав і обов’язків. Установою може бути визнана
організація, яка створюється і фінансується власником для здійснення
управлінських, соціально-культурних та інших функцій некомерційного
характеру. До них, зокрема, відносяться державні установи та інші
державні організації, що перебувають на державному бюджеті і мають
самостійний кошторис, керівники яких користуються правами розпорядників
кредитів, за винятками, встановленими законом (ч.1 ст.24 ЦК України).
Ними є органи державної влади і управління (обласні та районні державні
адміністрації) місцеві ради, їх відділи і управління, міністерства,
відомства тощо), органи прокуратури і суду, установи
соціально-культурного характеру (вузи, лікарні, музеї, бібліотеки тощо).
Оскільки основна діяльність названих установ полягає в здійсненні
управлінських, соціально-культурних та інших функцій, а результати цієї
роботи не можуть бути оцінені як товар, основним джерелом покриття їх
витрат служать асигнування з бюджету, які витрачаються відповідно до
затвердженого кожній установі кошторису.

Крім асигнувань з державного бюджету, установи можуть одержувати доходи
від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг або здійснення
іншої допоміжної діяльності. Так, вищі учбові заклади силами колективів
своїх кафедр або наукових підрозділів ведуть на замовлення інших
організацій госпдоговірні наукові дослідження і реалізують їх результати
на основі договорів про передачу науково-технічної продукції. Одержані
від замовників кошти використовуються на розширення учбово-лабораторної
бази, житлове будівництво, оплату праці та преміювання працівників вузу,
залучених до виконання госп-договірних робіт, та інші цілі.

Бюджетні установи повинні витрачати спеціальні кошти у межах
затверджених кошторисів і фактичного надходження доходів по кожному виду
спеціальних коштів. Зараз поступово зменшується система фінансування
діяльності бюджетних організацій. Вона будується на основі довгочасних
стабільних економічних нормативів і фінансових форм, орієнтованих на
кінцеві результати діяльності. Бюджетним організаціям, які досягли
встановлених показників їх роботи, надається право направляти
зекономлені кошти на свої соціальні і виробничі потреби. Зокрема,
Діяльність культурно-освітніх установ (клубів, бібліотек, музеїв,
зоопарків тощо) за рахунок бюджетного фінансування поєднується з
розвитком договірних відносин на госпрозрахунковій основі з іншими
організаціями, а також розширення платних послуг населенню, одержані від
господарської діяльності кошти залучаються в доход установи культури і
складають його єдиний фонд фінансових коштів. Державна установа
відповідає по своїх зобов’язаннях коштами, які є в її розпорядженні. При
недостатності у державної установи коштів відповідальність за її
зобов’язаннями несе власник.

2.До юридичних осіб відносяться і такі державні організації, які
фінансуються за рахунок інших джерел, мають самостійний кошторис і
самостійний баланс. На таких засадах можуть створюватись органи
господарського управління, які фінансуються на рахунок відрахувань від
прибутків підпорядкованих їм підприємств. В кошторисах цих організацій
чітко фіксуються джерела надходження коштів і суми видатків, у межах
яких і здійснюються господарські та інші операції названих юридичних
осіб.

3. До некомерційних організацій як юридичних осіб відносяться
різноманітні об’єднання громадян. Право громадян на свободу об’єднання є
невід’ємним правом людини, закріпленим Загальною декларацією прав людини
і гарантується Конституцією та законодавством України. Держава сприяє
розвиткові політичної та громадської активності, творчої ініціативи
громадян і створює рівні умови для діяльності їх об’єднань. У ст.1
Закону України від 6 червня 1992 р. «Про об’єднання громадян»
зазначається, що об’єднанням громадян є добровільне громадське
формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації
громадинами своїх прав і свобод. Об’єднання громадян, незалежно від
своєї назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), в розумінні
цього закону визначається політичною партією або громадською
організацією. Політичною партією є об’єднання громадян-прихильників
певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають
головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні
органів влади, місцевого та регіонального самоврядування та
представництво в їх складі.

В Україні зареєстровані і діють Українська республіканська партія,
Демократична партія, Партія зелених, Соціалістична партія та інші.
Громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та
захисту своїх законник соціальних, економічних, творчих, вікових,
національно-культурних, спортивних та інших суспільних інтересів.
Громадські організації створюються і здійснюють діяльність у формі
спілок (адвокатів, музикантів та інших), товариств (наприклад, Наукове
товариство ім.Т.Шевченка), комітетів (наприклад, Національний
олімпійський комітет України), асоціацій (наприклад, Українська
уфологічна асоціація) тощо.

Об’єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або
вступати між собою в спілки (союзи, асоціації тощо), яким відповідно до
їх статутів теж можуть надаватися права юридичної особи. Для виконання
поставлених завдань об’єднання громадян формують свою власну матеріальну
базу, тобто можуть мати у власності кошти та інше майно, необхідне для
здійснення статутної діяльності. Право власності цих об’єднань виникає
шляхом передачі її майна засновниками, членами (учасниками) або
державою, внаслідок оплати членами об’єднання вступних та членських
внесків, від пожертвувань громадян та організацій тощо. 3 метою
виконання статутних завдань і цілей зареєстровані об’єднання можуть
здійснювати необхідну господарську та іншу комерційну діяльність шляхом
створення госпрозрахункових установ і організацій із статутом юридичної
особи, заснування підприємств в порядку, встановленому законодавством.

Політичні партії, створювані ними установи і організації не мають права
засновувати підприємства, крім засобів масової інформації займатися
господарською та іншою комерційною діяльністю, за винятком продажу
суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітаційних
матеріалів, виробів із власною символікою, проведення фестивалів, свят,
виставок, лекцій, інших суспільно-політичних заходів. Кошти і майно,
придбані в результаті господарської та комерційної діяльності
госпрозрахункових установ та підприємств, створених громадськими
організаціями також стають власністю цих організацій. Правами юридичних
осіб наділяються також різноманітні фонди (наприклад, Український фонд
культури, Український національний фонд допомоги інвалідам Чорнобилю
тощо). Фондами визнаються організації, що засновуються громадянами і
юридичними особами на основі їх добровільних і безповоротних майнових
вкладів у благочинних або інших некомерційних цілях.

Майно, передано засновниками є власністю фонду. Порядок формування
органів та управління фондом визначається його статутом, який
затверджується засновником. Засновники фонду не відповідають по
зобов’язаннях створених ними фондів, а фонди не відповідають за
зобов’язаннями своїх засновників. До некомерційних організацій
відносяться і споживчі кооперативи. Ними визнаються організації,
засновані на членстві громадян з метою задоволення потреб членів та
інших громадян у торговельному чи побутовому обслуговуванні, а також
членів кооперативу в житлі, дачах, гаражах, соціально-культурних та
інших послугах.

Споживчими кооперативами є, зокрема, житлово-будівельні, гаражні та інші
кооперативи. Члени споживчого кооперативу не відповідають по його
зобов’язаннях, якщо інше не передбачено статутом кооперативу. Учасниками
цивільно-правових відносин виступають і релігійні організації.
Відповідно до Закону від 23 квітня 1991р. «Про свободу совісті та
релігійні організації» (ст.7), ці організації утворюються з метою
задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і
діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури,
обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами
(положеннями).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління и
установи, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства,
духовні навчальні заклади, а також об’єднання, що складаються з
вищеназваних релігійних організацій. Релігійні об’єднання
представляються своїми центрами (управліннями). Релігійна організація
визнається юридичною особою з моменту реєстрації її статуту. Як юридичні
особи релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб
будівлі і майно, що надаються їй на договірних засадах державними,
громадськими організаціями або громадянами. Релігійні організації
набувають право власності на майно, придбане або створене ними за
рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або
передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених
законом. В порядку, визначеному чинним законодавством, релігійні
організації мають право для виконання своїх статутних завдань
засновувати свої видавничі, поліграфічні, виробничі,
реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства, а
також добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), які мають
права юридичної особи (ст. 18,19 Закону «Про свободу совісті та
релігійні організації»).

Похожие записи