Курсова робота

Юридичні особи публічного права

План

Вступ

I. ПОНЯТТЯ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА ТА ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

II. УЧАСТЬ ДЕРЖАВИ УКРАЇНИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНИХ
ГРОМАД У ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ

II. УЧАСТЬ ДЕРЖАВИ УКРАЇНИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНИХ
ГРОМАД У ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ

Висновок

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Проблема розробки теоретичних основ регулювання суспільних відносин
завжди гостро стояла перед юридичною наукою. Розвиток теорії права
вимагає своєчасного переосмислення ряду категорій, виходу на новий
рівень досліджень. Зокрема, йдеться про проблему участі юридичних осіб
публічного права у цивільних правовідносинах. Суб’єктами публічного
права в Україні є: держава Україна, Автономна Республіка Крим,
територіальні громади, іноземні держави та інші. Актуальність обраної
теми витікає із великого значення участі юридичних осіб публічного права
у цивільних правовідношеннях.

Під час переходу України до ринкової економіки і кардинальному
реформуванні соціально-економічних відносин нашого суспільства істотно
збільшується роль кожного суб’єкта публічного права як регулятора
цивільних правовідносин.

Предмет цивільного права є особисті немайнові та майнові відносини
засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій
самостійності їх учасників. Майнові відносини складаються з приводу
конкретного реального і фізично існуючого майна. Ознаки майнових
відносин, які є предметом цивільного права: товарно-грошовий, вартісний
характер відносин, самостійність та автономність організаційно-майнового
статусу учасників відносин, юридична рівність сторін та самостійність
суб’єктів цивільного обігу.

Метою курсової роботи є аналіз такої найважливішої частини українського
права як цивільного права в контексті участі в ньому юридичних осіб
публічного права. В нашій країні цивільне право розвивалося не такими
темпами, як в західних країнах, але проте до теперішнього часу в Україні
вже створений міцний фундамент для формування і розвитку цивільного
права.

I. ПОНЯТТЯ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА ТА ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Предмет і метод правового регулювання, на яких грунтуються поділ системи
права на галузі, визначаються глибинним поділом права на дві підсистеми:
приватну і публічну, відомі ще з часів Давнього Рима. За відомою
формулою римського юриста Ульпіана, публічне право стосується становища
держави [17, с. 135].

Публічне право — підсистема права, що регулює державні, міждержавні та
суспільні відносини.

Предмет регулювання публічного права — сфера «державних справ»: сфера
устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних
інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної
служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм
і інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій і т.д.

Ознаки публічного права:

— регулює відносини між державними органами або між приватними особами і
державою;

— забезпечує публічний інтерес — акцентує увагу на заборонах, обов’язках
людей (підданих) перед державою;

— забезпечує одностороннє волевиявлення суб’єктів права;

— припускає широку сферу розсуду;

— містить норми загальні й безособові, що мають
нормативно-орієнтувальний вплив;

— характеризується переваженням директивно-обов’язкових норм,
розрахованих на ієрархічні відносини суб’єктів і субординацію правових
норм і актів;

— широко використовує новітні технічні прийоми.

Метод публічного права – імперативний

Галузі права, у яких началом є публічне право:

конституційне,

адміністративне,

кримінальне,

фінансове, що включає бюджетне і податкове,

адміністративно-процесуальне;

кримінально-процесуальне,

міжнародне публічне, міжнародне гуманітарне право та ін.

Правова система України поділяється на підсистеми — галузі права. Однією
з таких галузей є цивільне право. В рамках правової системи України
галузі права розрізняються за особливостями їхніх предметів і методів
правового регулювання. Проте можливі й інші варіанти поділу правової
системи держави на ті чи інші підсистеми. Наприклад, групування норм
права за спрямованістю на забезпечення публічних чи приватних інтересів.

Якщо норми права спрямовані на забезпечення інтересів держави чи
інтересів певних адміністративно-територіальних організацій, то вони є
нормами публічного права, а якщо вони спрямовані на забезпечення
інтересів окремого громадянина, то вони є нормами приватного права.
Норми цивільного права належать до приватного права. Суб’єкти цивільного
права — фізичні та юридичні особи — в переважній більшості випадків
діють з метою задоволення своїх приватних інтересів. Варто підкреслити,
що у сфері чинності цивільного права його суб’єкти діють на засадах
юридичної рівності, майнової незалежності, вільного волевиявлення.

Звичайно, фізичні та юридичні особи можуть виступати також носіями
публічних прав (до речі, заснованих на наказі й примушені), які на
відміну від приватних мають за мету регулювання та захист суспільних
інтересів у маштабі всієї держави або окремих її регіонів.

Поділяючи норми права на публічні й приватні, слід мати на увазі, що
абсолютизувати такий поділ не припустимо. На практиці досить часто
публічні й приватні інтереси переплітаються, доповнюючи один одного. Не
секрет, що державні органи і органи місцевого самоврядування, діяльність
яких регулюється публічним правом, часто виступають учасниками
цивільно-правових відносин. Так, галузеві органи управління, вирішуючи
проблеми перевезення, капітального будівництва, торгівлі та інші,
вступають у відносини, що відносяться до галузі приватного права. На ці
органи покладена також відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам
та юридичним особам при виконанні службових обов’язків їх працівниками.

Мають місце і випадки, коли в регулюванні приватних відносин
застосовуються публічно-правові норми. Найчастіше це буває у сфері
відносин оренди земельних ділянок, найму житлових приміщень, поставки
тощо. Встановлення податків також є одним із засобів застосування
публічного інтересу в приватних відносинах.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та

майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній

рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх

учасників.

Загальними засадами цивільного законодавства є:

— неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

— неприпустимість позбавлення права власності;

— свобода договору;

— свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

— судовий захист цивільного права та інтересу;

— справедливість, добросовісність та розумність.

Класифікація цивільних правовідносин проводиться за їх ознаками. Так, за
характером змісту розрізняють правовідносини майнові, правовідносини, що
виникають у сфері інтелектуальної діяльності, і немайнові
правовідносини; за зв’язками між учасниками — абсолютні і відносні; за
залежністю задоволення інтересів уповноваженої особи від дій інших осіб
розрізняють речові і зобов’язальні правовідносини, за структурою —
прості і складні.

Розмежування цих видів цивільних правовідносин має не тільки теоретичне,
а й важливе практичне значення для розуміння суті взаємовідносин сторін
в правовідношенні, для конкретного застосування цивільного законодавства
в тому чи іншому випадку.

Правовідносини майнові та ті, що виникають у сфері інтелектуальної
діяльності. Поділ цивільних правовідносин за характером змісту
заснований на вченні про предмет цивільно-правового регулювання і
характеризується тим, що:

— по-перше, суб’єктивні майнові права можуть передаватися, тоді як
особисті немайнові права та право авторства, за загальним правилом, не
можуть бути відокремлені від їх носія. Наприклад, засвідчене право
авторства не можливо продати чи подарувати іншій особі Воно не
переходить до інших осіб і після смерті автора;

— по-друге, у випадках порушення майнових прав інтереси уповноваженої
особи можуть бути задоволені шляхом поновлення порушених прав
(наприклад, суд може зобов’язати незаконного володільця повернути річ
власнику); особисті немайнові права захищаються засобами немайнового
характеру;

— по-третє, у деяких випадках, передбачених законом, допускається
відшкодування моральної шкоди.

Майнові правовідносини за своїм складом неоднорідні. Деякі з них
складають правовідносини власності, інші — зобов’язальні майнові
правовідносини.

Абсолютні і відносні правовідносини. Як вже зазначалося, правовідносини
поділяють на абсолютні і відносні за їх суб’єктним складом,

В абсолютному правовідношенні уповноваженій особі протистоїть необмежена
кількість зобов’язаних осіб. Наприклад, у правовідносинах власності
власник виступає уповноваженою особою, а всі інші особи, які існують
одночасно з ним, є зобов’язаними по відношенню до власника. В
абсолютному правовідношенні визначаються межі поведінки уповноваженої
особи, її обов’язок утримуватись від дій, які б порушували права інших
осіб. Таким чином, в абсолютному правовідношенні і уповноважена особа, і
зобов’язані особи повинні діяти у межах встановлених правил. Порушення
будь-котрим із них таких правил тягне для порушника негативні наслідки,

У відносному правовідношенні уповноваженій особі протистоїть конкретна
зобов’язана особа, яка повинна здійснити на користь уповноваженої особи
певні дії. Як от: передати майно у її власність, виконати певну роботу,
надати відповідну послугу, сплатити визначену суму грошей і т.п.
Прикладом відносного цивільного правовідношення може бути будь-яке
цивільно-правове зобов’язання, що виникає із договору чи факту
заподіяння шкоди.

Відносне правовідношення виникає також у разі порушення прав власника,
права авторства, особистих немайнових прав, оскільки тут має місце
конкретна уповноважена особа і конкретна зобов’язана особа — порушник
чужих прав.

Право уповноваженої особи в абсолютному правовідношенні може бути
порушене будь-ким. Право уповноваженої особи в відносному
правовідношенні може бути порушене тільки конкретною особою, яка приймає
участь в цьому правовідношенні. Так, позикодавець може вимагати
повернення боргу тільки від позичальника.

Отже, право уповноваженої особи в абсолютному відношенні захищається від
порушення будь-якою особою, а право уповноваженої особи у відносному
правовідношенні захищається від порушення з боку конкретних визначених
осіб.

Речові ї зобов’язальні правовідносини. Поділ правовідносин на речові і
зобов’язальні не слід розуміти так, що в основі його лежить наявність чи
відсутність зв’язку правовідносин з речами. З речами зв’язані не лише
речові, а й багато зобов’язальних правовідносин (наприклад, договори
купівлі-продажу, майнового-найму тощо). В основі поділу правовідносин на
речові і зобов’язальні лежить характер залежності задоволення інтересів
уповноваженої особи (носія права) від дій інших осіб.

Якщо майновий інтерес уповноваженої особи може бути задоволений її
власними діями, а всі інші особи зобов’язані лише не заважати їй, то
такі правовідносини називаються речовими. Це правовідносини власності,
відносини по володінню і користуванню майном.

Якщо ж для задоволення інтересу уповноваженої особи необхідні активні
дії конкретних зобов’язаних осіб, то такі правовідносини називаються
зобов’язальними.

Отже, речові права реалізуються безпосередньо уповноваженою особою,
реалізація ж зобов’язальних правовідносин завжди пов’язана з виконанням
обов’язку конкретною зобов’язаною особою (боржником).

Прості і складні правовідносини. Простими називаються правовідносини, в
яких одній особі належить тільки одне право, а другій тільки один
обов’язок. Наприклад, правовідношення, що виникає із договору позики.
Складними є правовідносини, в яких обидві сторони мають як права, так і
обов’язки. Так, за договором купівлі-продажу майна покупець має право
вимагати передачі йому проданої речі і в той же час зобов’язаний
сплатити продавцю її вартість. Продавець, в свою чергу, зобов’язаний
передати річ, і в той же час має право вимагати сплати грошей за цю річ.

Розмежування правовідносин на прості і складні інколи є досить важливим.
У складних правовідносинах нерідко зустрічаються елементи, що
відносяться до різних зобов’язань. Наприклад, при перевезенні речей
виникає обов’язок не тільки перевезти річ, а й зберегти ЇЇ. Тому при
вирішенні спірних питань в кожному конкретному випадку необхідно
визначитись, простим чи складним є те чи інше правовідношення, бо тільки
це дасть можливість вірно застосувати до нього певну правову норму.

На завершення викладеного в цій главі відмітимо, що цивільно-правові
норми самі по собі не породжують цивільних правовідносин. Виникнення,
зміна і припинення цивільних правовідносин відбуваються в силу різних
юридичних фактів.

II. УЧАСТЬ ДЕРЖАВИ УКРАЇНИ, АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ, ТЕРИТОРІАЛЬНИХ
ГРОМАД У ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ

Учасниками цивільних відносин в Україні є: держава Україна,

Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави

та інші суб’єкти публічного права [18, с. 15]. Юридичні особи,
залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб
приватного права та юридичних осіб публічного права.

Суб’єктами цивільно-правових відносин в Україні є фізичні та юридичні
особи, які вступають між собою в цивільно-правові відносини з приводу
майна та особистих немайнових благ. В окремих випадках суб’єктом
зазначених відносин може бути держава.

Юридичні особи публічного права можуть створюватися у формі
товариств, установ. Товариством є організація, створена шляхом
об’єднання осіб(учасників), які мають право участі у цьому товаристві.
Товариство може бути створено однією особою. Установою є
організація, створена однією або кількома особами (засновниками),
які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання
(виділення) їхнього майна для досягнення мети,

визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Юридичні особи
публічного права наділені цивільною правосуб’єктністю, тобто цивільною
правоздатністю та цивільною дієздатністю, які виникають водночас із
моменту їх державної реєстрації. Цивільна правоздатність юридичної особи
визначається характером і змістом діяльності юридичної особи, що
передбачена статутом організації. Цивільна дієздатність здійснюється
відповідними органами юридичної особи, які можуть бути як
єдиноначальними, так і колегіальними (чи в поєднанні між собою).

Залежно від характеру власності розрізняють такі види юридичних осіб:
державні; колективні; орендні; акціонерні; спільні, за участю
закордонних суб’єктів; приватні; сімейні; релігійні та ін.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом

Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної
Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Держава може створювати юридичні особи публічного права

(державні підприємства, навчальні заклади тощо). Держава може
створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства
тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах.

Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи

приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх
діяльності на загальних підставах [18, с. 17].

Територіальні громади можуть створювати юридичні особи

публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо).
Територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного
права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на
загальних підставах.

Від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад
за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні
особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим
та органи місцевого самоврядування.

Держава, територіальні громади відповідають за своїми зобов’язаннями
своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути
звернено стягнення відповідають за своїми зобов’язаннями своїм майном,
крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено
стягнення

Об’єктом цивільних правовідносин є конкретні блага, з приводу яких
суб’єкти вступають між собою в зазначені правові відносини.

Серед таких благ необхідно назвати матеріальні предмети та духовні
цінності. До них, зокрема, належать: речі; дії (в тому числі послуги);
результати інтелектуальної творчості; особисті немайнові блага.

Відносини власності є складовою частиною інституту речового права. Так,
до речових прав, крім прав власності належать: право повного
господарювання влідання та оперативного управління, право безстрокового
користування землею сервітути, іпотека, корпоративне (виникає у
господарських товариствах). Особисті немайнові відносини тісно пов’язані
з особою суб’єкта, вони є невіддільні від особистих прав. Об’єктом є
особисті права та нематеріальні блага які можуть продовжувати можливість
одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага. Це є права
автора на твори науки, літератури, мистецтва, винаходів промислові
зразки, права на товарні знаки, фірмові найменування та інші результати
інтелектуальної діяльності. Особисті немайнові відносини, об’єктом яких
є особисті права на нематеріальні блага. Немайнові блага, як честь,
гідність, не можуть регулюватися, яке не є товаром і позбавлене
вартісної оцінки (політичні права і свободи). Функції права – це є
правовий вплив на суспільні відносини, спрямовані на досягнення
поставлених перед галуззю права, цілей і завдань, а саме регулятивна
функція, охоронна та превентивна функція.

Речі — це всі предмети матеріального світу, що здатні задовольняти певні
потреби людей. Вони складають матеріальну основу життєдіяльності
суспільства.

До об’єктів цивільних правовідносин відносять і дії. осіб, що мають
правове значення (приміром, дії з відшкодування заподіяних збитків) та
відповідні послуги (скажімо, ремонт будинку, автомобіля).

Крім того, до них слід віднести результати інтелектуальної творчості, що
охороняються законом (наукові, літературні й художні твори, відкриття й
винаходи, промислові зразки, товарні знаки тощо).

Одним із об’єктів цивільних правових відносин є особисті немайнові
блага, до яких належать честь, гідність, ім’я, життя, здоров’я тощо.

Цивільні права та обов’язки юридичних осіб публічного права виникають
із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків юридичних осіб
публічного права, зокрема, є:

— договори та інші правочини;

— створення літературних, художніх творів, винаходів та

інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

— завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій

особі.

Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо

з актів цивільного законодавства, з актів органів державної влади,
органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого
самоврядування, з рішення суду. Юридичні особи публічного права
здійснюють свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх
припинення, крім випадків, встановлених законом. Юридичні особи
публічного права можуть відмовитися від свого майнового права. Особа
може за відплатним або безвідплатним договором передати своє
майнове право іншій особі. При здійсненні своїх прав особа публічного
права зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права
інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не
допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій
особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні
цивільних прав особа публічного права повинна додержуватися моральних
засад суспільства.

?

?

`-’-8 ? Ae f!?»oooeUEAEEo¶¶¶¶¶¶¶¶¶¶¶

ho

>договором або актом цивільного законодавства. При цьому особа не може
бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.
Виконання цивільних обов’язків забезпечується засобами заохочення
та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного
законодавства. Особа публічного права може бути звільнена від
цивільного обов’язку або його виконання у випадках, встановлених
договором або актами цивільного законодавства.

Кожна юридична особа публічного права має право на захист свого
цивільного права. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть
бути: визнання права, визнання правочинна недійсним, припинення дії, яка
порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення,
примусове виконання обов’язку в натурі, зміна правовідношення,
припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи
відшкодування

майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання
незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу

державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу
місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу
до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або
органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та
скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної
влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого
самоврядування,

якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує

цивільні права або інтереси. Юридична особа публічного права, якій
завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має
право на їх відшкодування. Збитками є:

— втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або

пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить

зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

— доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних

обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором

або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому

розмірі. Якщо особа публічного права, яка порушила право,одержала у
зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має
відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від
доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами публічного
права і наділяються власними повноваженнями, в межах яких діють
самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність. Матеріальною
і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме
майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні
ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад
сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної
власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Рішення про наділення міських рад правами щодо управління

майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних

громад районів у містах, приймається на місцевих референдумах

відповідних районних у містах громад. У разі якщо територіальна

громада району в місті внаслідок референдуму не прийме рішення про

передачу права управління майном та фінансами відповідній міській

раді, а територіальна громада міста або міська рада не прийняла

рішення про створення органів місцевого самоврядування районів у

місті, міська рада здійснює управління майном та фінансовими

ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у

містах, та несе відповідальність перед громадою відповідного

району у місті.

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами,

установами та організаціями, що перебувають у комунальній

власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах

їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам

місцевого самоврядування. Відносини органів місцевого самоврядування з
підприємствами, установами та організаціями, що не перебувають у
комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на
договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у

межах повноважень.

Органи місцевого самоврядування приймають учать в цивільних
правовідносинах на принципах:

— народовладдя;

— законності;

— гласності;

— колегіальності;

— поєднання місцевих і державних інтересів;

— виборності;

— правової, організаційної та матеріально- фінансової
самостійності;

— підзвітності та відповідальності перед територіальними
громадами їх органів та посадових осіб;

— державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

— судового захисту прав місцевого самоврядування.

До відання юридичних осіб публічного права в цивільних правовідносинах
належать:

— управління майном, що належить до комунальної власності
відповідних територіальних громад;

— встановлення порядку та здійснення контролю за використанням
прибутків підприємств, установ та організацій комунальної власності
відповідних територіальних громад;

— заслуховування звітів про роботу керівників підприємств,

установ та організацій комунальної власності відповідних

територіальних громад;

— підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку
та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих

програм приватизації та переліку об’єктів комунальної власності,

які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм;

підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер
господарської діяльності та переліку об’єктів, які можуть надаватися
у концесію, подання раді письмових звітів про хід та результати
відчуження комунального майна;

— погодження в установленому порядку кандидатур для призначення на
посаду керівників підприємств, установ та організацій, які перебувають у
державній власності;

— управління об’єктами житлово-комунального господарства, побутового,
торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку, що перебувають у
комунальній власності, забезпечення їх належного утримання та
ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню;

— організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах
будівництва, реконструкції і ремонту об’єктів коммунального
господарства та соціально-культурного призначення, жилих будинків, а
також транспортних шляхів;

— виконання або делегування на конкурсній основі генеральній

будівельній організації (підрядній організації) функцій замовника

на будівництво, реконструкцію і ремонт житла, інших об’єктів

соціальної та виробничої інфраструктури комунальної власності;

— розгляд і внесення до відповідних органів виконавчої влади
пропозицій до планів і програм будівництва та реконструкції
об’єктів на відповідній території;

— залучення на договірних засадах підприємств, установ та
організацій незалежно від форм власності до участі в розвитку
потужностей будівельної індустрії і промисловості будівельних
матеріалів, у створенні, розвитку та реконструкції об’єктів
інженерного забезпечення і транспортного обслуговування;

— управління закладами освіти, охорони здоров’я, культури, фізкультури
і спорту, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам
або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем
проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового
забезпечення.

Юридичні особи публічного права володіють об’єктами цивільних рав: речі,
у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права,
результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої
діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати
цивільні права та обов’язки. Тварини є особливим об’єктом цивільних
прав. На них

поширюється правовий режим речі. До нерухомих речей (нерухоме майно,
нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти,
розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без
їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути
поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього
плавання, космічні об’єкти, а також інші речі, права на які підлягають
державній реєстрації. Рухомими речами є речі, які можна вільно
переміщувати у просторі.

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади

не відповідають за зобов’язаннями створених ними юридичних осіб. Кожна
юридична особа публічного права відповідає лише за своїми
зобов’язаннями.

Для створення юридичної особи публічного права її учасники
(засновники) розробляють установчі документи, які викладаються
письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо
законом не встановлений інший порядок їх затвердження. Установчим
документом товариства є затверджений учасниками статут або
засновницький договір між учасниками, якщо інше невстановлено законом.
Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту,
затвердженого цією особою. Установа створюється на підставі
індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником
(засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До
створення установи установчий акт, складений однією або кількома
особами, може бути скасований засновником.

Юридична особа публічного права вважається створеною з дня її
державної реєстрації. У статуті товариства вказуються найменування
юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція,
порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з
нього. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов’язання
учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його
створення, умови передання товариству майна учасників. В установчому
акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається
установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління
установою. Юридична особа публічного права підлягає державній
реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації
включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального
ознайомлення. Порушення встановленого законом порядку створення
юридичної особи публічного права або невідповідність її установчих
документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації
юридичної особи. До єдиного державного реєстру вносяться відомості
про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування,
місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету
установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Зміни до установчих документів юридичної особи публічного права
набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації,
а у випадках, встановлених законом, — з моменту повідомлення органу, що
здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи публічного
права та їх учасники не мають права посилатися на відсутність
державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які
діяли з урахуванням цих змін.

Юридична особа публічного права повинна мати своє найменування, яке
містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування
установи має містити інформацію про характер її діяльності.

Юридична особа публічного права здатна мати такі ж цивільні права
та обов’язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих,
які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна
правоздатність юридичної особи публічного права може бути обмежена лише
за рішенням суду. Юридична особа публічного права може здійснювати
окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після
одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Цивільна
правоздатність юридичної особи публічного права виникає з моменту її
створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру
запису про її припинення.

Юридична особа публічного права набуває цивільних прав та обов’язків і
здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих
документів. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів
юридичної особи публічного права чи закону виступає від її імені,
зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і
розумно та не перевищувати своїх повноважень. Юридична особа публічного
права має право на недоторканність її ділової репутації, на
таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові
права, які можуть їй належати.

Юридичні особи публічного права самостійно відповідають за своїми
зобов’язаннями. Вони відповідають за своїми зобов’язаннями усім
належним їй майном.

Юридична особа публічного права припиняється в результаті передання
всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам —
правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в
результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня
внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Юридична особа публічного права ліквідується:

— за рішенням її учасників або органу юридичної особи,

уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у

зв’язку із закінченням строку, на який було створено юридичну

особу, досягненням мети, для якої її створено;

— за рішенням суду про визнання судом недійсною державної

реєстрації юридичної особи через допущені при її створенні

порушення, які не можна усунути.

Рішенням суду про ліквідацію юридичної особи публічного права на
його учасників або орган, уповноважений установчими документами
приймати рішення про ліквідацію юридичної особи, можуть бути
покладені обов’язки щодо проведення ліквідації юридичної особи. Якщо
вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог
кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому
законом про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом.
Ліквідаційна комісія після закінчення строку для пред’явлення
вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, який
містить відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується,
перелік пред’явлених кредиторами вимог, а також про результати їх
розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками
юридичної особи або органом, який прийняв рішення про ліквідацію
юридичної особи публічного права.

ВИСНОВКИ

Публічне право — підсистема права, що регулює державні, міждержавні та
суспільні відносини. Ознаки публічного права:

— регулює відносини між державними органами або між приватними особами і
державою;

— забезпечує публічний інтерес — акцентує увагу на заборонах, обов’язках
людей (підданих) перед державою;

— забезпечує одностороннє волевиявлення суб’єктів права;

— припускає широку сферу розсуду;

— містить норми загальні й безособові, що мають
нормативно-орієнтувальний вплив;

— характеризується переваженням директивно-обов’язкових норм,
розрахованих на ієрархічні відносини суб’єктів і субординацію правових
норм і актів;

— широко використовує новітні технічні прийоми.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та

майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній

рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх

учасників.

Загальними засадами цивільного законодавства є:

— неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

— неприпустимість позбавлення права власності;

— свобода договору;

— свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

— судовий захист цивільного права та інтересу;

— справедливість, добросовісність та розумність.

Учасниками цивільних відносин в Україні є: держава Україна,

Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави

та інші суб’єкти публічного права. Юридичні особи, залежно від
порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права
та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом

Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної
Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Держава може створювати юридичні особи публічного права

(державні підприємства, навчальні заклади тощо). Держава може
створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства
тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах.

Автономна Республіка Крим може створювати юридичні особи

приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх
діяльності на загальних підставах.

Територіальні громади можуть створювати юридичні особи

публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо).
Територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного права
(підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на
загальних підставах.

Від імені держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад
за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні
особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим
та органи місцевого самоврядування.

Держава, територіальні громади відповідають за своїми зобов’язаннями
своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути
звернено стягнення відповідають за своїми зобов’язаннями своїм майном,
крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено
стягнення

Об’єктом цивільних правовідносин є конкретні блага, з приводу яких
суб’єкти вступають між собою в зазначені правові відносини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Белов А. Г. Политическая система // Кентавр. – 1995, №2. – С. 151.

2. Бребан Г. Французское административное право. – М., 1988. – С. 57.

3. Ведель Ж. Административное право Франции. – М., 1973. – С. 392.

4. Господарський кодекс України, 16 січня 2003 року, N 436-IV Голос
України вiд 14.03.2003 — № 49.

5. Гражданское и торговое право капиталистических государств. Изд. 3-е.
М., 1993.

6. Грицяк І. А. Проблеми теорії та практики державного управління та
місцевого самоврядування / Матеріали щорічної науково-практичної
конференції професорсько-викладацького складу та слухачів Української
академії державного управління (31.05.1996). – К., 1996. – С. 58.

7. Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні”, 21 травня 1997
року // N 280/97-ВР Голос України вiд 12.06.1997.

8. Крусян А. Децентрализация и деконцентрация публичной власти:
соотношение в теории и законодательстве Украины // Юридический вестник.
– 2006, №1. – С. 30

9. Корнієнко М. С. Місцеве самоврядування. – К., 1997. – С. 20 – 21.

10. «Международное право в судах государств» Лукашук И.И. СПб., 1993

11. Курс публічного права. К., 1989

12. Политологический словарь. Ред. В. Ф. Халипов. – М., 1995. – С. 35.

13. Політологічний енциклопедичний словник. Ред. Ю. С. Шемшученко, В. Д.
Бабкін. – К., 1997. – С. 336.

14. Про основи цивільного законодавства (О.Г. Комусарова, «Журнал
українського права», N 5, травень 2001 г.)

15. «Современное международное право» Аречага Э.Х. пер. с исп. М.1983

16. Черкасов А. И. Сравнительное конституционное право. – М., 1996. – С.
88.

17. Черепахин Б. Б. К вопросу о частном и публичном праве. М., 1994;
С.130.

18. Цивільний кодекс України, 16 січня 2003 року N 435-IV // Голос
України вiд 12.03.2003 — № 45.

PAGE

PAGE

Похожие записи