Пошукова робота:

Юридичні особи

Поняття та ознаки юридичної особи. Суб’єктами цивільних правовідносин
поряд з громадянами є також юридичні особи. Хоча юридичні особи це не
громадяни, але в їх створенні та функціонуванні беруть участь фізичні
особи Об’єднання фізичних осіб завжди передбачає досягнення якоїсь
спільної мети Кожна фізична особа, вступаючи до об’єднання, передає йому
частину своїх прав І обов’язків, в результаті чого об’єднання, яке бере
на себе ці права І обов’язки, уособлює своїх засновників. Але однієї
волі громадян для створення юридичної особи не достатньо. Потрібно, щоб
новостворювана організація була належним чином зареєстрована державними
органами. Цим підтверджується зацікавленість держави у створенні
(виникненні) юридичних осіб. Ще активнішу участь держава бере в
створенні державних юридичних осіб. Вони створюються з метою найбільш
ефективного і раціонального використання державного майна. Зрозуміло, що
держава, в особі її вищих органів влади і управління, не може управляти
усіма належними їй цінностями Закріплюючи майно за окремими державними
підприємствами, установами та організаціями, держава, як власник,
дозволяє їм управляти цим майном, розпоряджатися грошовими коштами,
вступати від свого імені в різні правовідносини, тобто надає їм статус
суб’єктів цивільного права.

Існує кілька тлумачень феномена юридичної особи, які зводяться до трьох
головних. Це: а) тлумачення юридичної особи як штучного утворення; б)
невизнання юридичної особи як суб’єкта цивільних прав; в) визнання
юридичної особи як повноцінного суб’єкта цивільних прав.

Прихильники тлумачення юридичної особи як штучного утворення
стверджують, що суб’єктом цивільного права може бути лише фізична особа,
а правосуб’єктність організацій являє собою імітацію правового статусу
громадян. Автори цієї теорії не заперечують можливість виникнення
юридичної особи за умови дозволу держави або закону, але, на їх думку,
це є досить штучне утворення і виникає воно передусім для того, щоб
відокремити майно юридичної особи від майна фізичних осіб. Ця теорія
надає пріоритет незалежності людини і. з певним упередженням ставиться
до громадських об’єднань.

Теорія невизначення юридичної особи як суб’єкта цивільних прав. В рамках
цієї теорії вважається, що кінцеву вигоду від цивільних правовідносин у
суспільстві отримують виключно фізичні особи, а тому немає підстав
визнавати об’єднання громадян — юридичну особу суб’єктом цивільних прав.

Тлумачення визнання юридичної особи як повноцінного суб’єкта (теорія
реальності).

Теорія визнання юридичної особи як повноцінного суб’єкта цивільних
прав акцентує увагу на тому, що фізичні особи в залежності від обставин
і власного волевиявлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно.
Об’єднуються вони між собою тоді, коли у них виникають спільні інтереси.
Саме для реалізації таких інтересів фізичні особи і створюють різні
організації. Враховуючи, що історичні досягнення є результатом розвитку
кооперування людей, автори названої теорії вважають за потрібне надавати
можливість об’єднанням громадян виступати суб’єктами цивільних
правовідносин. Сьогодні Ця теорія є домінуючою. В рамках цієї теорії
існує кілька напрямів. Так, органічна теорія на перше місце ставить
соціологічні дослідження об’єднань людей; організаційна теорія
визначальною вважає правову охорону юридичних осіб; а теорія соціальної
функції віддає перевагу дослідженням соціальних функцій юридичних осіб.

Як бачимо, теорія визнання юридичної особи побудована на врахуванні
волевиявлення лише фізичних осіб щодо їх об’єднання між собою.

З позицій цієї теорії важко пояснити суть юридичної особи, що виникає з
ініціативи держави. В цьому випадку можуть бути корисними теорії
юридичної особи, розроблені свого часу радянськими вченими.

В ЦК України поняття та ознаки юридичної особи розкриваються в ст. 23.

Юридичними особами визнаються організації, які мають у власності,
повному господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене
майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових
прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді,
арбітражному суді або в третейському суді.

Виходячи з цього визначення, можна виділити такі істотні ознаки
юридичної особи:

а) організаційна єдність. Вона передбачає, що юридична особа належним
чином організована., виступає як єдине ціле, має організаційну структуру
й органи управління. Порядок організаційної структури юридичної особи
встановлюється її статутом. Про організаційну єдність свідчать також
найменування юридичної особи, місце її розташування; та інші атрибути
організації;

б) майнова відокремленість. Кожна юридична особа має своє майно, яке
може належати їй на праві власності, повного господарського відання або
бути в її оперативному управлінні. Слід мати на увазі, що майнова
відокремленість передбачає дійсну відокремленість майна юридичної особи
чи від майна її власників, чи від майна учасників або акціонерів, чи від
майна інших організацій, у тому числі й того відомства, до якого входить
юридична особа.

Майнова відокремленість потрібна юридичній особі не задля формальності,
а для досягнення певної мети. Це може бути: вироблення продукції,
культурно-освітня діяльність, досягнення творчих успіхів тощо. Мета
юридичної особи повинна бути закріплена в ЇЇ установчих документах
(установчому договорі, статуті);

в) участь у цивільному обороті від власного імені. Кожна юридична особа
має індивідуальне найменування і може діяти лише від свого імені: від
свого імені вона набуває майнові і особисті немайнові права, несе
обов’язки, вступає в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими
суб’єктами цивільного права. Від імені юридичної особи діють її органи,
інші особи можуть виступати від імені юридичної особи на підставі
довіреності;

г) здатність нести відповідальність. Юридична особа як суб’єкт
цивільно-правових відносин повинна відповідати за невиконання чи
неналежне виконання взятих на себе обов’язків або відшкодовувати
заподіяну її працівниками шкоду іншим особам.

Юридична особа відповідає по своїх зобов’язаннях належним їй майном, на
яке може бути звернене стягнення.

д) здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбітражному чи
третейському суді.

Порядок розгляду цивільно-правових спорів з участю юридичних осіб
регулюється цивільно-процесуальним правом.

Всі перелічені ознаки юридичної особи тісно пов’язані між собою і
повинні розглядатися в сукупності, взаємодії, хоча кожна з цих ознак
виконує різну роль у визначенні функціональної діяльності юридичної
особи.

Здійснюючи функції суб’єкта цивільних правовідносин, юридична особа
повинна мати й такі властивості, як правоздатність і дієздатність.

Правоздатність юридичної особи. У порівнянні з правоздатністю і
дієздатністю громадян правоздатність і дієздатність юридичної особи має
свої особливості.

У громадян спочатку виникає правоздатність і лише через деякий час, при
досягненні повноліття (або раніше, за умови укладення шлюбу),
дієздатність. Для юридичних осіб розрив у часі при виникненні
правоздатності і дієздатності неможливий. Правоздатна, але не дієздатна
юридична особа не могла б не тільки виконувати Цивільні права і
обов’язки, а була б неспроможною й набувати їх. Правоздатність і
дієздатність юридичних осіб виникає одночасно, що дає можливість
законодавцеві ототожнити терміни правоздатність і дієздатність юридичної
особи і говорити лише про правоздатність такої особи.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної
реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, — з моменту
реєстрації статуту. Державна реєстрація юридичних осіб здійснюється у
виконкомі місцевої ради народних депутатів чи в держадміністраціях.

Всі громадяни мають рівну правоздатність. Юридичні особи такої рівності
не мають. Кожна юридична особа має правоздатність, яка визначена в її
статуті або передбачена законом. Тому інколи її називають спеціальною. У
рамках своєї правоздатності юридична особа може виконувати різні види
діяльності, що не суперечать меті її створення і не заборонені
законодавчими актами.

Державні підприємства, наприклад, володіють, користуються і
розпоряджаються майном на правах повного господарського відання, а
державні установи — на правах оперативного управління.

Як і громадянин, юридична особа може бути обмежена в правах лише у
випадках і порядку, передбачених законодавчими актами. Рішення про
обмеження .цивільних прав може бути оскаржено в суді чи арбітражному
суді.

Цивільну правоздатність юридичної особи здійснюють її органи управління.
Ці органи можуть бути єдиноначальними (директор, начальник) або
колегіальними (правління, загальні збори). Можливі випадки поєднання
єдиноначальних і колегіальних начал управління. Найчастіше це притаманно
кооперативним організаціям. Вищим органом управління кооперативом є
загальні збори. Голова кооперативу здійснює керівництво поточними
справами і приймає рішення з питань, не віднесених до виключної
компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.

Керівний орган юридичної особи виражає її волю, тому його дії — це дії
самої юридичної особи.

Види юридичних осіб. Порядок виникнення реорганізації, та ліквідації
юридичної особи. Поділ юридичних осіб на види може здійснюватися за
різними ознаками. Аналізуючи закони України «Про власність», «Про
підприємництво», «Про підприємство» та деякі інші можна дійти висновку,
що в залежності від того, якою є мета діяльності, законодавець розрізняє
комерційні й некомерційні юридичні особи.

До комерційних юридичних осіб відносяться ті, які виникають заради
досягнення прибутку. Такими особами є господарські товариства, виробничі
кооперативи, державні підприємства.

Некомерційними юридичними особами вважаються ті, які не мають на меті
одержання прибутку. Такі юридичні особи виникають для задоволення певних
потреб громадян (наприклад, у житлі, гаражах тощо) і покликані
виконувати управлінські, освітянські, культурно-пропагандистські та інші
невиробничі функції. До некомерційних юридичних осіб відносяться
споживчі кооперативи, громадські й релігійні організації, їх об’єднання,
благодійні та інші фонди. Некомерційні юридичні особи можуть займатися
виробничою та торговельною діяльністю, пов’язаною з досягненням цілей,
заради яких вони утворені, і яка збігається з цими цілями.

В залежності від ступеня майнової відокремленості можна виділити такі
види юридичних осіб:

юридичні особи які знаходяться у зобов’язальних відносинах з їх
засновником (власником), (господарські товариства, виробничі і споживчі
кооперативи, орендні підприємства, колективні підприємства, господарські
об’єднання юридичних осіб тощо);

Юридичні особи, які перебувають в речових відносинах з їх засновниками
(власниками), державні та інші підприємства, засновані на праві повного
господарського відання, казенні підприємства, засновані на праві
оперативного управління; .

юридичні особи, які вступають в немайнові відносини з їх засновниками
(громадські організації, релігійні організації, благодійні та інші
фонди).

В залежності від участі держави в створенні юридичних осіб можна
виділити державні і недержавні юридичні особи.

В свою чергу, державні юридичні особи можна класифікувати в залежності
від джерел фінансування:

юридичні особи, що перебувають на господарському розрахунку, мають
закріплені за ними основні й оборотні засоби та самостійний баланс
(державні підприємства та державні організації);

юридичні особи, що перебувають на державному бюджеті і мають самостійний
кошторис, керівники яких користуються правами розпорядників кредитів
(установи та інші державні організації);

юридичні особи, що фінансуються за рахунок інших джерел і мають
самостійний кошторис і самостійний баланс.

Звичайно, можливі й інші варіанти поділу юридичних осіб.

Для утворення юридичної особи передусім потрібні засновники.
Засновниками можуть бути: власники май-> на або уповноважені власником
майна органи, а у передбачених законодавчими актами випадках — не
власники, а інші особи.

У залежності від того, хто є засновником юридичної особи, встановлені
такі способи їх утворення: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний,
договірний.

Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає в тому, що
компетентний орган державної влади або управління приймає рішення
(розпорядження) про створення організації — юридичної особи — і
затверджує її статут чи положення про неї.

У розпорядчому порядку створюються державні юридичні особи.

Нормативно-явочний порядок полягає в тому, що умови створення юридичної
особи зафіксовані в законодавчому акті у вигляді загального дозволу
держави. Для утворення конкретної юридичної особи потрібна відповідна
ініціатива її засновників і реєстрація її у відповідному органі. У
такому порядку виникають недержавні юридичні особи.

При реєстрації цих юридичних осіб перевіряється дотримання їх
засновниками чинного законодавства. Якщо буде виявлено невідповідність
установчих документів чинному законодавству, то в реєстрації цих
юридичних осіб може бути відмовлено. Відмову в реєстрації юридичної
особи можна оскаржити в судовому порядку.

Дозвільний порядок утворення юридичної особи передбачає наявність
ініціативи засновників і дозволу відповідного органу чи підприємства.
Наприклад, підприємство може бути створене в результаті відділення із
складу діючого підприємства. Дозвільний порядок застосовується при
створенні юридичних осіб, діяльність яких пов’язана з грошово-кредитним
обігом, здоров’ям громадян, одержанням ними освіти, і в інших,
передбачених законодавством випадках.

Договірний порядок утворення юридичної особи застосовується тоді, коли
громадянин або юридичні особи добровільно об’єднуються для досягнення
певної мети. Свідченням такого об’єднання є належним чином оформлений
установчий договір. У такому порядку виникають різноманітні господарські
асоціації, концерни та інші об’єднання підприємств.

Незалежно від порядку утворення юридичної особи, всі вони повинні мати
установчі документи — правову основу своєї діяльності. Установчими
документами юридичної особи є: розпорядчий акт, статут (положення);
установчий договір і статут; протокол зборів тощо.

Установчий договір юридичної особи укладається між її засновниками. У
випадках, передбачених законодавчими актами, юридична особа може діяти
на основі положення про організації відповідного виду.

В установчих документах повинні зазначитися найменування юридичної
особи, місце її знаходження, цілі і предмет діяльності, склад і
компетенція органів, а також міститися інші відомості, передбачені
законодавчими актами про юридичні особи відповідного виду.

Установчі документи можуть містити й інші реквізити, які не суперечать
законодавству.

В установчому договорі засновники зобов’язуються Утворити юридичну
особу, визначають порядок сумісної Діяльності по її утворенню, умови
передачі в її володіння, користування, розпорядження свого майна та
участі в її діяльності. Договором визначаються також умови і порядок
розподілу між засновниками прибутку і збитків, управління діяльністю
юридичної особи, виходу засновників з її складу.

Установчий договір заключається його учасниками, а статут
затверджується.

Стадію розробки і затвердження установчих .документів можна назвати
підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї наступає
реєстраційна стадія.

Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до
компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи.
Органами, що реєструють юридичні особи, є виконкоми районних (міських)
Рад народних депутатів, а також Міністерство юстиції України чи його
органів на місцях, яке реєструє новостворені громадські організації як
юридичні особи.

У випадках, передбачених законодавчими актами, досить однієї стадії —
реєстраційної. Юридична особа вважається створеною з моменту її
державної реєстрації.

Від юридичної особи слід відрізняти її філіали і представництва.

Філіалом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза
місцем її знаходження і здійснює всі або частину її функцій.

Представництво — це відокремлений підрозділ юридичної особи,
розташований поза місцем її знаходження. Він здійснює захист і
представництво інтересів юридичної особи. Філіали і представництва не є
юридичними особами. Вони наділяються майном юридичною особою, яка їх
створила, і діють на основі затвердженого нею положення.

Керівники філіалів і представництв призначаються юридичною особою і
діють на основі виданої їм довіреності.

Від філіалів і представництв слід відрізняти дочірні організації
(підприємства). Дочірньою організацією може визнаватися така
організація, яка створена як юридична особа іншою організацією шляхом
передачі їй частини свого майна у повне господарське відання або
оперативне управління для досягнення цілей, визначених засновником,

Вона не відповідає по боргах своєї основної організації, а ця остання —
по боргах дочірньої організації.

Припинення існування юридичної особи відбувається шляхом реорганізації
або ліквідації.

При реорганізації відбувається припинення існування юридичної особи, за
винятком реорганізації шляхом виділення, з переходом її прав і
обов’язків до іншої юридичної особи у порядку загального
правонаступництва.

Підставами реорганізації може бути рішення засновників або органу
юридичної особи, уповноваженого на те установчими документами.
Реорганізація може відбуватися примусово у випадках і порядку,,
передбачених законодавчими актами. Законодавством можуть бути
встановлені й інші підстави реорганізації.

Реорганізація може здійснюватися в різних формах: шляхом злиття,
приєднання, поділу, виділення, перетворення.

При злитті юридичних осіб майно і немайнові права й обов’язки кожної з
них переходять де новоствореної юридичної особи.

При приєднанні одна юридична особа включається до складу іншої юридичної
особи, при цьому до останньої переходить майно приєднаної особи. Таким
чином, одна юридична особа припиняє свою діяльність, а інша продовжує
існувати, але вже в розширеному складі.

При поділі юридичної особи її майно переходить до нововиниклих на її
базі юридичних осіб у відповідних частинах. Поділ призводить до
виникнення двох або більше нових юридичних осіб.

При виділенні юридична особа не припиняє своєї діяльності, але з її
складу виділяється нова юридична особа. Якщо при приєднанні існуюча
юридична особа збільшується, то при виділенні реорганізована юридична
особа зменшується.

При перетворенні юридичної особи з одного виду в інший до нововиниклої
юридичної особи переходить майно попередньої юридичної особи:

Майно переходить до свого правонаступника в день підписання
передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою
про реорганізацію.

Засновники юридичної особи або орган, який прийняв рішення про її
реорганізацію, зобов’язані письмово повідомити про це кредиторів тієї
юридичної особи, що реорганізовується.

При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність без
правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не переходить до
інших суб’єктів як цілісний комплекс.

Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і примусовою.

Підставами добровільної ліквідації юридичної особи можуть бути рішення
вищих або уповноважених ними органів (на цій підставі ліквідуються
корпорації, об єднання громадян, профспілкові, релігійні та інші
громадські організації);

рішення органів або осіб, які створили юридичну особу (на цій підставі
ліквідуються установи);

закінчення строку, на який створено юридичну особу, або досягнення
цілей, заради яких вона створена (на цій підставі можуть ліквідуватися
споживчі кооперативи).

Юридичні особи можуть бути добровільно ліквідовані й на інших,
передбачених законом, підставах.

Підставами примусової ліквідації можуть бути: рішення арбітражного суду
про визнання юридичної особи банкрутом; рішення суду про визнання
недійсними установчих документів про створення юридичної особи; рішення
суду про заборону діяльності юридичної особи як такої, що систематично
порушує умови, передбачені законодавчими актами, або суперечить цілям
діяльності юридичної особи, або діяльності, забороненої законом.

Банкрутство є однією з найбільш поширених підстав примусової ліквідації
юридичної особи.

Засновники юридичної особи або органи, що прийняли рішення про
ліквідацію юридичної особи, зобов’язані негайно письмово повідомити про
це орган, який проводить державну реєстрацію юридичних осіб. Цей орган
вносить в Єдиний державний реєстр юридичних осіб відомості про те, що
юридична особа перебуває в процесі ліквідації.

Для здійснення рішення про ліквідацію юридичної особи створюється
ліквідаційна комісія, її створює орган, який прийняв рішення про
ліквідацію юридичної особи, або інший уповноважений орган.

З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять
повноваження по управлінню справами юридичної особи.

Ліквідаційна комісія встановлює порядок і строки ліквідації юридичної
особи, а також строк для заявлення претензій кредиторів, який не може
бути меншим двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.
Повідомлення про це дається в офіційній пресі за місцем знаходження
юридичної особи. Ліквідаційна комісія вживає заходів по стягненню
дебіторської заборгованості юридичної особи, по виявленню претензій
кредиторів (сповіщає їх письмово про ліквідацію юридичної особи), оцінює
наявне майно юридичної особи, яка ліквідується, розраховується з
кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його органові, що
прийняв рішення про ліквідацію.

Деякі особливості ліквідації юридичної особи як банкрута встановлені
Законом України «Про банкрутство» (в редакції від 30 червня 1999 р.).

Закон чітко визначає коло осіб, які можуть звернутися із заявою до
арбітражного суду про визнання юридичної особи банкрутом.

Такими особами можуть бути: кредитори юридичної особи; сама юридична
особа; прокурор.

До згаданих вище кредиторів відносяться громадяни та .юридичні особи,
які мають підтверджені належними Документами майнові вимоги до боржника,
крім кредиторів, майнові вимоги яких повністю забезпечені.

Кредиторами, у розумінні Закону «Про банкрутство», Можуть бути також
податкові інспекції, державні інспекції контролю за цінами, установи
Державного фонду сприяння зайнятості населення, установи Пенсійного
фонду, Фонду соціального страхування, Української Державної страхової
комерційної організації, профспілкові організації працівників
агропромислового комплексу та працівників рибного господарства тощо.

Боржник має право звернутися з заявою про визнання себе банкрутом до
арбітражного суду з власної ініціативи у разі своєї фінансової
неспроможності або загрози такої неспроможності, тобто коли він не
здатний задовольнити вимоги кредиторів через брак активів у ліквідній
формі (грошові кошти, цінні папери тощо).

Прокурор може звернутися із заявою до арбітражного суду про визнання
юридичної особи банкрутом (ст. ст. 2, 5 та ін. АПК України), якщо йому
стане відомо про навмисне або фіктивне банкрутство юридичної особи.

Навмисне банкрутство можна визначити як навмисні дії керівника або
власника комерційної юридичної особи, спрямовані на створення або
збільшення неплатоспроможності підпорядкованого Йому підприємства з
метою одержання особистої вигоди або вигоди для інших осіб.

До навмисного банкрутства прирівнюються завідомо некомпетентні ДІЇ по
веденню справ юридичної особи.

Фіктивне банкрутство означає завідомо неправдиве повідомлення юридичної
особи про свою майнову неспроможність з метою введення в оману
кредиторів для одержання від них відстрочки або розстрочки належних
платежів або знижки боргів.

Суб’єктами банкрутства можуть бути лише юридичні особи, що зареєстровані
як суб’єкти підприємницької діяльності

Послідовність розрахунків з кредиторами ліквідованої юридичної особи
залежить від того, в якому порядку ця особа ліквідовується.

При ліквідації юридичної особи в добровільному порядку, а також на інших
підставах, крім, банкрутства, законодавець не встановив черговості
задоволення претензій кредиторів. Так, при ліквідації колективного
сільськогосподарського підприємства в першочерговому порядку
задовольняються борги перед бюджетом, установами банку і компенсуються
витрати на відновлення природного середовища, якому завдано шкоди
ліквідованим підприємством. Майно, що залишилося після задоволення
претензій цих кредиторів, розподіляється між членами підприємства (ст.
33 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»).
При .ліквідації спілки споживчих товариств, перед тим, як майно
розподілити між членами спілки, потрібно провести розрахунки по оплаті
праці, виконанню зобов’язань перед бюджетом, банками та іншими
кредиторами (ст. 18 Закону України «Про споживчу кооперацію»).

Якщо ж юридична особа ліквідується як банкрут, то в Законі «Про
банкрутство» встановлена чітка черговість задоволення претензій
кредиторів (ст. 31).

У першу чергу покриваються витрати, пов’язані з провадженням справи про
банкрутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії,
функціонуванням розпорядника майна, а також задовольняються вимоги
кредиторів, забезпечені заставою, та деякі інші вимоги.

У Другу чергу виконуються зобов’язання перед працівниками
підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового
колективу до статутного фонду підприємства).

У третю чергу задовольняються вимоги по державних і місцевих податках та
неподаткових платежах до бюджету і вимоги органів державного страхування
та соціального забезпечення.

У четверту чергу забезпечуються вимоги кредиторів, не забезпечені
заставою.

У п’яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів
трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат по акціях
членів трудового колективу.

У шосту чергу задовольняються всі інші вимоги. Законом-встановлено, що
вимоги кожної наступної черги задовольняються після задоволення вимог
попередньої.

У разі недостатності майна для повного задоволення всіх вимог однієї
черги, претензії задовольняються пропорційно належної кожному
кредиторові суми.

Вимоги, що надходять після закінчення строку, встановленого для їх
подання, не розглядаються, і відповідні борги вважаються погашеними.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Похожие записи