Реферат на тему:

Юридична відповідальність за податкові правопорушення: проблеми
правового регулювання та шляхи їх подолання

Питання оподаткування завжди були й будуть актуальними для будь-якої
держави. З проголошенням незалежності та з потребою забезпечувати себе
необхідними фінансовими ресурсами для фінансування найважливіших сфер
діяльності Україна приступила до створення системи загальнодержавних і
місцевих податків, зборів, інших обов’язкових платежів. На жаль, процес
формування податкової системи часто супроводжується порушенням
податкового законодавства, що зумовлює застосування до винних заходів
юридичної відповідальності.

Проблеми охорони податкової системи досліджувалися багатьма науковцями.
Загальний аналіз податкових правопорушень здійснили Є. Бєлінський [1],
П. Гега [2], О. Дудоров [3], О. Савченко [4]. Особливості ухилення від
сплати податків та правопорушень у сфері оподаткування з використанням
фіктивного підприємництва досліджував В. Лисенко [5, 6]. Участь банків у
податкових правопорушеннях аналізували Я. Берназюк [7] та
А. Савченко [8]. Використання офшорних зон для здійснення правопорушень
у сфері оподаткування вивчав І. Галкін [9]. Питання юридичної
відповідальності за податкові правопорушення розглядали О. Бєлінський,
В. Філіпов, В. Лобач [10, 11], Р. Гревцова [12] тощо.

Незважаючи на значну кількість наукових публікацій, у них не міститься
системного аналізу проблем правового регулювання юридичної
відповідальності за податкові правопорушення. Завданням статті є не лише
проаналізувати їх, а також сформувати основні напрями щодо удосконалення
механізму юридичної відповідальності за податкові правопорушення.

Проблеми юридичної відповідальності за податкові правопорушення, на нашу
думку, пов’язані з невизначеністю деяких базових категорій та існуванням
прогалин, суперечностей та неузгодженостей між нормами різних
законодавчих актів, що встановлюють юридичну відповідальність за
податкові правопорушення в Україні.

Важливою проблемою щодо встановлення юридичної відповідальності за
податкові правопорушення є відсутність визначення податкового
правопорушення у нормативно-правових актах і різні підходи до його
тлумачення у фінансово-правовій теорії, під яким часто розуміють або
протиправний, винний вчинок (дія чи бездіяльність) особи, пов’язаний з
невиконанням чи неналежним виконанням обов’язків зі сплати податку, за
що встановлена юридична відповідальність [13, с. 279], або протиправну
дію або бездіяльність винної особи, якою не виконуються обов’язки,
порушуються права та законні інтереси учасників податкових
правовідносин, за що встановлена юридична відповідальність [14, с. 100].

На нашу думку, проблеми тлумачення поняття „податкове правопорушення”
пов’язані з невизначеністю елементів його складу: суб’єктів та об’єкта.

До суб’єктів податкових правопорушень дослідники найчастіше відносять
суб’єктів податкових правовідносин, а саме: платників податків, органи
державної податкової служби та кредитні органи” [15, с. 241]. Аналіз
чинного законодавства та фінансово-правової літератури дозволяє до таких
суб’єктів віднести також контролюючі та інші органи (наприклад, органи
місцевого самоврядування, банки). Оскільки останнім часом набувають
поширення правопорушення, що вчиняються службовими особами зазначених
органів, а також податковими агентами, то є всі підстави вважати таких
осіб суб’єктами податкових правопорушень. Разом з тим чинним
законодавством України не визначено механізм відповідальності таких
суб’єктів.

Отже, вважаємо, що суб’єктом податкового правопорушення виступають:

– платник податку, в тому числі і податковий агент який несе
відповідальність у разі: ухилення від сплати податку, іншого
обов’язкового платежу; заниження об’єкта оподаткування; несвоєчасної
сплати податку, іншого обов’язкового платежу; неподання (несвоєчасного
подання) податкових декларацій, розрахунків, інших документів,
необхідних для обчислення податків, обов’язкових платежів до податкових
органів; неподання (несвоєчасного подання) до банку платіжних доручень
на сплату податків, інших обов’язкових платежів; недопущення
перевіряючих для обстеження приміщень, що використовуються для отримання
доходів, тощо;

– контролюючі та інші органи, їх посадові особи, які несуть
відповідальність у випадках: безпідставного завищення об’єкта
оподаткування за результатами перевірки платника податку; нанесення
збитків платнику податку; вимагання від платників податкової звітності
чи іншої документації, ведення або надання якої не передбачено
законодавством; відмови від розгляду або неналежного розгляду скарг
платників службовими особами, зобов’язаними здійснювати такий розгляд;
неправомірної відмови службових осіб контролюючих органів від взяття
платника на облік тощо;

– банки (за неповідомлення податкових органів про відкриття або закриття
рахунків платникам податків; за порушення строків перерахування
податків, інших обов’язкових платежів до бюджету, державних цільових
фондів тощо).

Для розуміння сутності податкового правопорушення важливо визначити його
об’єкт – соціальні цінності, на які спрямовані конкретні посягання у
сфері оподаткування. Потрібно погодитися з думкою М.І. Кучерявенка і
визнати, що податкові правопорушення спрямовані не лише проти системи
податків, а й на інші соціальні цінності у сфері оподаткування, а саме:
на права та свободи платників податків, порядок ведення бухгалтерського
обліку та звітності, контрольні функції податкових органів
тощо [16, с. 198]. Але визначаючи об’єкт податкового правопорушення,
обов’язково доцільно зазначати, що таке протиправне посягання призводить
до ненадходження коштів до дохідної частини бюджету чи державних
цільових позабюджетних фондів.

Отже, податкове правопорушення – це протиправне винне діяння (дія чи
бездіяльність) платника податку, в тому числі і податкового агента,
контролюючого та іншого органу, банку, їх службової особи, спрямоване на
соціальні цінності у сфері оподаткування (систему податків, прав і
свобод платників податків, порядок ведення бухгалтерського обліку та
звітності, контрольні функцій податкових органів), що призводять до
ненадходження коштів до дохідної частини бюджету чи державних цільових
позабюджетних фондів, і за які встановлена юридична відповідальність
(застосування санкцій фінансово-правових норм, притягнення до
адміністративної, кримінальної чи дисциплінарної відповідальності). Це
розуміння податкового правопорушення в широкому значенні. Податкове
правопорушення у вузькому значенні – це правопорушення, за які
застосовуються тільки фінансові санкції.

Окремо хочеться висловити міркування щодо конституційного принципу про
неможливість бути двічі притягненим до юридичної відповідальності одного
виду за одне й те саме правопорушення. Виникає питання, чи не суперечить
такому принципу притягнення за податкові правопорушення до кримінальної
відповідальності за податковий злочин і накладення адміністративних
стягнень, фінансових (штрафних) санкцій за діяння, що утворює склад
цього злочину. Щодо притягнення особи, винної у вчиненні протиправного
діяння у сфері оподаткування, до кримінальної відповідальності, і
накладення на неї за теж саме діяння адміністративного стягнення, то це,
на нашу думку, є недопустимим. Разом з тим може вважатися виправданою
можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності за
податковий злочин і накладення на неї за вчинення того ж протиправного
діяння фінансових (штрафних) санкцій, передбачених, наприклад,
підпунктами 17.1.9 та 17.2 Закону України „Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами”. Таке поєднання, на нашу думку, можливе через те, що фінансові
(штрафні) санкції є, як правило, заходами відновлювального характеру,
спрямованими на відшкодування збитків, заподіяних податковим
правопорушенням, а кримінальне покарання спрямоване на покарання та
виправлення засуджених. Проблеми, перш за все, стосуються механізму
застосування фінансових (штрафних) санкцій за податкові правопорушення,
які не завжди встановлюються у розмірі, необхідному для покриття збитків
державі. Крім того, у разі встановлення за одне податкове правопорушення
юридичної відповідальності різних видів різними законодавчими актами,
положення цих актів часто вступають між собою у суперечність і створюють
проблеми під час їх застосування.

Відповідальність за порушення податкового законодавства у вигляді штрафу
передбачена ст. 1641 глави 12 Кодексу України про адміністративні
правопорушення (далі – КУпАП). Виникає питання про природу юридичної
відповідальності у вигляді штрафу, передбаченої законами України „Про
державну податкову службу в Україні” (ст. 11), „Про порядок погашення
зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами” (ст. 17). Якщо це адміністративні штрафи (а саме так їх називає
Закон України „Про державну податкову службу в Україні”), то, на нашу
думку, немає потреби механізм застосування такого виду відповідальності
визначати у іншому нормативному акті, ніж КУпАП. Щодо природи юридичної
відповідальності у вигляді штрафу, передбаченої Законом України „Про
порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами”, то існують труднощі, пов’язані з колом
суб’єктів, які мають право щодо застосування штрафних санкцій. Ними
можуть бути як контролюючі органи (митні органи, органи Пенсійного фонду
України, фондів загальнообов’язкового державного соціального
страхування, податкові органи), так і у визначених випадках платники
податків – щодо самостійного нараховування та сплати штрафних санкцій.
Останні не належать до органів (посадових осіб), уповноважених
розглядати справи про адміністративні правопорушення. Вище зазначене
дозволяє прийти до висновку, що це інший, ніж адміністративна, вид
відповідальності.

Існують проблеми щодо застосування кримінальних санкцій за злочини,
закріплені у статтях 204, 212, 216 Кримінального кодексу України 2001
року (далі – ККУ), а також у ст.ст. 192, 211, 212, 216, 222, 364, 365 та
367 ККУ. Розміщення цих норм у різних розділах ККУ створює певні
труднощі під час виявлення податкових злочинів правоохоронними органами
та застосування відповідальності за їх учинення.

Потребує удосконалення ст. 212, якою передбачено кримінальну
відповідальність за ухилення від сплати обов’язкових платежів.
Диспозиція цієї статті недосить чітко визначає суб’єкта злочину, так як
носить бланкетний характер (відсилає до п. 1 примітки до ст. 364 ККУ).
Але навіть таке визначення не можна вважати повним, адже воно не містить
конкретного переліку службових осіб. Слушною видається думка
О. Бєлінського, В. Філіпова та В. Лобач, що до таких осіб слід віднести,
крім керівників підприємств, установ та організацій, також їх
заступників, головних бухгалтерів та їх заступників, працівників
бухгалтерій та інших служб підприємств, незалежно від форми власності, в
обов’язки яких входить облік об’єктів оподаткування, ведення
бухгалтерського обліку, подання бухгалтерських звітів, балансів,
розрахунків та інших документів, пов’язаних із розрахунками і сплатою
податків та інших обов’язкових платежів до бюджету [10, с. 22]. Для
попередження та ефективної боротьби з таким злочином потрібно також, на
нашу думку, диференціювати кримінальну відповідальність за ухилення від
сплати обов’язкових платежів залежно від суб’єктів (юридичних, фізичних
осіб). Існує проблема явної невідповідності юридичної оцінки суспільної
небезпеки умисного ухилення від сплати податків у законодавстві України
порівняно із законодавством інших країн. Так, відповідно до ч. 1 ст. 212
ККУ умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових
платежів, яке призвело до фактичного ненадходження до бюджетів чи
державних цільових фондів коштів у сумі, що в тисячу і більше разів
перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум
доходів громадян (далі – НМДГ), карається штрафом 300–500 НМДГ або
позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років (за умови ненадходження коштів у великих
розмірах застосовуються такі покарання: штраф 500–2000 НМДГ; або
виправні роботи на строк до двох років; або обмеження волі на строк до
п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися
певною діяльністю на строк до трьох років). Для порівняння: у США до
злісних неплатників великих сум податків застосовується тюремне
ув’язнення строком до десяти років та штраф у розмірі десять тисяч
доларів США [11, с. 18, 17].

Труднощі та проблеми виявлення і розкриття випадків ухилення від сплати
податків, зборів, інших обов’язкових платежів суб’єктами господарювання
пов’язані також з існуванням великої кількості злочинних механізмів і
способів таких злочинних дій. Неписаний закон бізнесу, який визнається
підприємцями та податківцями усього цивілізованого світу, визначає: не
сплачувати податки – це злочин, а не використовувати всі законні
можливості для мінімізації податкових платежів – безглуздя [3, с. 63].
До них П. Гега, зокрема, відносить: виплату значної частини доходів
своїм працівникам у вигляді матеріальної допомоги та премій;
фальсифікацію бухгалтерських документів шляхом заниження обсягів робіт і
ціни реалізації, сум амортизаційних відрахувань на повне відновлення
основних виробничих фондів, збільшення їх частки у загальній величині
фондів; маніпулювання витратами на оплату праці та кількістю працюючих;
реєстрацію за фіктивною адресою [2, с. 97]. Оскільки найчастіше злочинці
для маскування ухилення від сплати обов’язкових платежів використовують
офшорні зони та фіктивні підприємства, про що свідчать публікації [5; 6;
8, с. 70], думаємо, було б доцільно у ст. 212 ККУ передбачити більш
жорсткі міри відповідальності за такий злочин з використанням зазначених
механізмів і способів його вчинення.

Слід погодитися з думкою О. Савченко про прийняття норм, які б
встановили кримінальну відповідальність за відмивання грошей у великих
розмірах, отриманих шляхом ухилення від сплати податків [4, с. 81]. Для
цього можна використати досвід США, законодавством яких за такий злочин
застосовується кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі на строк
до 20 років, або штраф до 500 000 доларів США чи у розмірі, який у два
рази перевищує суму отриманих від легалізації злочинно здобутих грошей,
з конфіскацією майна [9, с. 39].

Хочеться також висловити міркування щодо доцільність встановлення
законодавством України кримінальної відповідальності й за інші
протиправні діяння у сфері оподаткування, використавши досвід інших
країн. Зокрема, кримінальний кодекс ФРН містить норми про підробку
(§ 148), підготовку до підробки (§ 149) знаків оплати, в тому числі мита
та інших платежів, що стягуються митними органами; незаконне підвищення
посадовими особами розмірів податків та інших податкових платежів
(§ 353), порушення податкової таємниці (§ 355) [12, с. 97]. В Австралії
самостійним злочином визнається відмова особи відповідати на запитання
податкових службовців [11, с. 18, 17].

Належної правової охорони, на нашу думку, потребують також протиправні
діяння, які вчинюються у сфері оподаткування службовими особами
контролюючих органів, що заподіюють шкоду правам і законним інтересам
платників обов’язкових платежів, а також податковими агентами.

Законодавець повинен нормативно урегулювати також питання щодо
відповідальності банків, з вини яких до бюджетів, державних цільових
фондів не надходять від платників податків обов’язкові платежі через їх
неплатоспроможність, врахувавши думки фахівців про те, що з моменту
отримання платіжного доручення платника податків на списання податків у
бюджет і до моменту списання грошових коштів із розрахункового рахунка
платника податків банки вступають у правовий зв’язок із
бюджетом [7, с. 47].

Таким чином, банки виступають суб’єктами юридичної відповідальності за
порушення строків перерахування обов’язкових платежів до бюджетів або
державних цільових фондів і, зокрема, відповідно до Закону України „Про
платіжні системи та переказ грошей в Україні” повинні сплачувати пеню за
кожний день прострочення.

Оскільки однією з причин великої кількості правопорушень у сфері
оподаткування є відсутність чіткого механізму взаємодії органів, які
мають повноваження щодо виявлення, розкриття та їх припинення, то
слушною видається пропозиція О. Савченко про створення координаційних
робочих груп з представників МВС, СБУ, ДПА [4, с. 72] для активної
боротьби з податковою злочинністю.

Таким чином, основними напрямами щодо удосконалення механізму юридичної
відповідальності за податкові правопорушення, повинні бути такі:

– визначення у нормативно-правових актах податкового правопорушення та
кола об’єктів і суб’єктів відповідальності за податкові правопорушення,
зокрема віднесення до останніх банків, службових осіб контролюючих
органів і податкових агентів;

– дотримання конституційного принципу про неможливість бути двічі
притягненим до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме
правопорушення;

– удосконалення механізму застосування фінансових (штрафних) санкцій за
податкові правопорушення та встановлювати їх у розмірі, необхідному для
покриття збитків державі;

– встановлення у ст. 212 ККУ більш жорстких мір покарання, якщо такий
злочин скоюється шляхом використання фіктивного підприємництва, офшорних
зон та відмиванням коштів у великих розмірах;

– встановлення юридичної відповідальності певного виду не рядом законів
і підзаконних актів, які подекуди належать до різних галузей
законодавства (податкового, законодавства про адміністративну
відповідальність тощо), а винятково відповідним кодексом.

Література:

1. Белинский Е. Вопросы вины в налоговом законодательстве // Государство
и право. – 1996. – № 6. – С. 48–55.

2. Гега П. Правовий режим оподаткування в Україні. – К.: Юрінком, 1997.
– 144 с.

3. Дудоров О. Система оподаткування України: необхідність
кримінально-правової охорони // Право України. – 2003. – № 3. –
С. 60–65.

4. Савченко О. Особливості боротьби з податковою злочинністю в сучасних
умовах: актуальні пропозиції // Право України. – 2000. – № 10. –
С. 79–81.

5. Лисенко В.В. Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових
платежів. – Ірпінь: Вид-во Академії ДПА, 2001. – 200 с.

6. Лисенко В.В. Фиктивные фирмы (криминалистический анализ). – К.:
Парламентское издательство, 2002. – 112 с.

7. Берназюк Я. Участь банків у виконанні платниками податку
конституційного обов’язку по сплаті податків, зборів, обов’язкових
платежів // Право України. – 2004. – № 1. – С. 42–47.

8. Галкін І. Офшорні зони: легальні й незаконні цілі використання //
Право України. – 2003. – № 3. – С. 70–74.

9. Савченко А. „Відмивання” грошей: кримінально-правовий і порівняльний
аспекти // Право України. – 1997. – № 5. – С. 38–42.

10. Бєлінський О., Філіпов В., Лобач В. Відповідальність за приховування
прибутків за законодавством України // Право України. – 1996. – № 7. –
С. 21–24.

11. Бєлінський О., Філіпов В., Лобач В. Відповідальність за окремі
правопорушення у сфері оподаткування // Право України. – 1996. – № 8. –
С. 17–20.

12. Гревцова Р. Кримінальна відповідальність за злочини у сфері
оподаткування: досвід України у світовому контексті // Право України.–
2000. – № 11. – С. 95–99.

13. Фінансове право: Підручник / Алісов Є.О., Воронова Л.К.,
Кадькаленко С.Т. та ін. Керівник авт. колективу і відп. ред.
Л.К. Воронова. – Х.: Фірма „Консум”, 1999. – 496 с.

14. Бондаренко О.І., Баранцев П.П. Ринок нерухомості. Оподаткування.
Обов’язкові збори та платежі. Адміністративна та кримінальна
відповідальність. – Луганськ: Промдрук ДСД “Лугань”, 2000. – 256 с.

15. Финансовое право: Учебник / Воронова Л.К., Давидова Л.А.,
Карасев М.В. и др. / Отв. ред. Н.И. Химичева. – М.: Издательство БЕК,
1995. – 525 с.

16. Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник. – Харьков: Консум, 1997.
– 432 с.

17. Ельцов О. „Контролирующие органы повсеместно нарушают…” // Бизнес. –
1999. – 12 июля. – № 28.

Похожие записи