Реферат на тему:

Юридична природа видворення іноземців та осіб без громадянства

З проголошенням незалежної демократичної Української держави,
інтенсивним розвитком нею міжнародного співробітництва різко зростає
кількість іноземців та осіб без громадянства, які прибувають у нашу
країну з різними, не завжди благими намірами. У сучасній період усе
більш гострою стає проблема боротьби з незаконною міграцію, тобто з
порушеннями іноземцями та особами без громадянства правил перебування в
Україні і транзитного проїзду через територію України. Проблемами
правових основ видворення іноземців та осіб без громадянства займалися
такі науковці, як А. Мацко, В. Жук, В. Колпаков. Однак питання про
юридичну природу видворення іноземців і осіб без громадянства за межі
України розглянуто досі не зовсім повно. Метою даної статті є спроба
визначити юридичну природу видворення і на цій основі пропонувати зміни
в чинному законодавстві, які дозволять більш ефективно протидіяти такому
негативному явищу, як незаконна міграція.

Однією із форм реагування держави на правопорушення, що здійснюються
незаконними мігрантами стало їх видворення за межі України. Однак
виникає питання про правову природу видворення, у випадку застосування
його до осіб, що вчинили правопорушення, передбачені ст. 203 КУпАП.

Як указує Колпаков В.К., законодавець не дійшов до однозначного
визначення адміністративного видворення як адміністративного
стягнення [3, с. 202]. З одного боку, він включив дану норму в ч. 3 ст.
24 КУпАП „Види адміністративних стягнень” –

„…Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за
межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення
адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок”,

а з іншого – не включив до переліку цих самих стягнень у даній статті.
Ні одна із статей особливої частини КУпАП такого стягнення, як
видворення, не передбачає.

У ст. 32 Закону України „Про правовий статус іноземців та осіб без
громадянства” вказується, що іноземець та особа без громадянства, які
вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття
призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення
може бути видворений за межі України.

Крім вищевказаних випадків, іноземець та особа без громадянства можуть
бути видворені за межі України за рішенням органів внутрішніх справ,
органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані в межах
контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного
перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з
наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави
прийняття такого рішення, якщо дії іноземця та особи без громадянства
грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без
громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи
охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони
здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

За санкцією прокурора підлягають затриманню органами внутрішніх справ та
органами охорони державного кордону і адміністративному видворенню в
примусовому порядку іноземці та особи без громадянства, які ухиляються
від виїзду після прийняття рішення про видворення, або якщо є
обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду.

Відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства
правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право
проживання в Україні, за недійсними документами, або документами, термін
дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на
це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України,
або недодержання встановленого порядку реєстрації, або пересування і
зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після
закінчення відповідного терміну перебування, а так само порушення правил
транзитного проїзду через територію України передбачена статтею 203
КУпАП, у вигляді накладення штрафу від десяти до двадцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Разом з тим, у ч. 6 ст. 32 Закону України „Про правовий статус іноземців
та осіб без громадянства” вказується, що іноземці та особи без
громадянства, затримані за незаконне перебування на території України
(правопорушення, що передбачено ст. 203 КУпАП), розміщуються в пунктах
тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які
незаконно перебувають в Україні, на період, необхідний для підготовки їх
видворення за межі України в примусовому порядку. Із чого випливає, що
вони також можуть бути видворені. Але таке стягнення, як видворення,
статтею 203 КУпАП не передбачено.

З одного боку, Закон „Про правовий статусу іноземців і осіб без
громадянства” передбачає видворення саме після виконання
адміністративного стягнення особами, що вчинили адміністративне
правопорушення. Якщо визнати видворення за межі України стягненням, то
згідно з ст. 61 Конституції його не можна застосовувати до особи, що вже
понесла адміністративну відповідальність за дане правопорушення. Виникає
колізія.

З іншого боку, згідно з чинним законодавством видворення з України, крім
випадків ухилення іноземців та осіб без громадянства від виїзду після
прийняття рішення про їх видворення, або якщо є обґрунтовані підстави
вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду, не є обов’язковим.

Законодавець встановив, що, іноземці та особи без громадянства, які
вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття
призначеного їм покарання чи виконання адміністративного стягнення;
іноземці та особи без громадянства, якщо їх дії грубо порушують
законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або
суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони
громадського порядку, абоколи це необхідно для охорони здоров’я, захисту
прав і законних інтересів громадян України, можуть бути видвореними з
України. І тільки у випадку, коли іноземець та особа без громадянства
ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення, або якщо є
обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду, вони
підлягають затриманню і адміністративному видворенню у примусовому
порядку.

Тобто видворення може і не застосовуватися. У такому випадку після
накладення адміністративного стягнення, але без видворення, незаконний
іммігрант продовжує незаконно перебувати в Україні, тобто продовжує
вчиняти правопорушення, що стає триваючим. В основі триваючого порушення
лежить не виконуваний особою протягом тривалого часу правовий обов’язок
не порушувати правову заборону або, навпаки, зробити обумовлену нормою
права дію. Для нього характерно безперервне здійснення порушення,
найчастіше шляхом тривалої бездіяльності. Початковим моментом проступку
є дія або бездіяльність, що спричинило тривале порушення правової
заборони (незаконне перебування в Україні), або тривале невиконання
обов’язку. Воно закінчується фактично – припиненням порушення, або
юридично – притягненням винного до відповідальності [1, с. 290–291].
Однак оскільки правопорушник уже залучався до адміністративної
відповідальності, згідно з ст. 61 Конституції, його не можна повторно
притягти до відповідальності за це ж саме правопорушення, тобто юридично
закінчить це правопорушення не можна.

З аналізу складу даного правопорушення витікає, що припинитися фактично
воно може за наявності таких умов:

– у випадку зникнення об’єкта правопорушення в результаті або виїзду
незаконного іммігранта з України, або визнання його таким, що законно
перебуває в Україні, тобто його легалізації або амністії;

– у випадку зникнення суб’єкта правопорушення в результаті видворення
незаконного іммігранта з України або його смерті.

Легалізація або амністія незаконних іммігрантів не передбачені чинним
законодавством. Не розглядаючи ситуацію, коли незаконний іммігрант
виїжджає добровільно, тобто коли з боку держави не потрібно застосування
до нього заходів адміністративного примусу, доходимо висновку, що єдиним
способом припинити дане триваюче правопорушення є зникнення суб’єкта
правопорушення. Природно, що держава не може застосувати запобіжний
захід, що тягне смерть правопорушника. Звідси випливає, що припинити
дане правопорушення можна тільки лише видворивши незаконного іммігранта
з України.

Тобто видворення в цьому випадку є необхідним запобіжним заходом
правопорушення. Як вказує Бахрах Н.Д., ціль припинення – припинити
протиправні діяння і не допустити нових [1, с. 261]. Припинення
здійснюється як в інтересах суспільства, держави, так і в інтересах
самого порушника. Владне припинення антигромадської діяльності
насамперед дозволяє запобігти діям, які збільшили б відповідальність
винного. Запобіжні заходи можуть порушувати і фізичну недоторканність
громадян.

Таким чином, без видворення іноземця або особи без громадянства, що
вчинили правопорушення, передбачені ст. 203 КУпАП, виникає ситуація,
коли держава не може припинити триваюче правопорушення. Простим виходом
із цієї колізії виглядає доповнення санкції ст. 203 КУпАП таким
адміністративним стягненням, як видворення іноземця або особи без
громадянства за межі України.

Але чи видворення іноземця або особи без громадянства, що незаконно
перебуває в Україні, тобто вчинив правопорушення, передбачені ст. 203
КУпАП, стягненням?

Очевидно, що видворення – це адміністративно-примусова міра.
Адміністративно-правовий примус – це особливий вид державного примусу,
що полягає в застосуванні суб’єктами функціональної влади встановлених
нормами адміністративного права примусових мір у зв’язку з
неправомірними діями [1, с. 257]. Примус здійснюється з метою охорони
правопорядку.

Розрізняють кілька груп мір адміністративно-правового примусу. Так,
Колпаков В.К. наводить наступні 3 групи:

а) заходи адміністративного попередження;

б) запобіжні адміністративні заходи;

в) заходи відповідальності за порушення нормативно-правових
положень [2, с. 198].

Бахрах Д.Н. указує, що охорона правопорядку досягається різними
способами: шляхом припинення правопорушень, відновлення шкоди,
заподіяної ними, покарання.

Тому залежно від тієї безпосередньої мети, заради якої використовуються
засоби примусу, можна розрізняти запобіжні заходи, відбудовні заходи і
стягнення. Відбудовні і запобіжні заходи безпосередньо відновлюють
правопорядок, припиняють неправомірне поводження (знос самовільно
зведених будов, стягнення недоїмки, призупинення роботи, затримка та
ін.). Це засіб прямої спонуки до забезпечення правопорядку. А стягнення
– міри негативного стимулювання. Кара (покарання, стягнення) спонукує
порушника й інших громадян не порушувати правові норми, впливає на їхнє
поводження побічно [1, с. 258].

Стягнення є карою, мірою відповідальності, що призначається за
адміністративні делікти. Застосування його означає настання
адміністративної відповідальності, тягне несприятливі юридичні наслідки.

Адміністративні стягнення є каральними, „штрафними” санкціями, як
правило, вони полягають у позбавленні або обмеженні прав, благ. За
вчинений проступок деліквент або втрачає якесь суб’єктивне право
(наприклад право керування транспортним засобом, ліцензії тощо), або на
нього покладають спеціальні „штрафні” обов’язки. Кара – це „правова
втрата” притягнутому до відповідальності. Адміністративне стягнення
заподіює йому певні страждання, позбавлення [1, с. 277].

Однак видворення незаконного іммігранта не є позбавленням його прав або
обмеженням їх, оскільки право перебувати в Україні йому не належить, він
його незаконно привласнив. Видворення незаконного іммігранта – це
відновлення законного порядку речей, коли дана особа не повинна
перебувати в Україні. Це питання належить до сфери юрисдикції держави,
що випливає з її суверенного права встановлювати відповідний
правопорядок, дотримуватися якого зобов’язані всі особи, які перебувають
на українській території.

Крім того, воно не пов’язане з яким-небудь матеріальним збитком для
видвореного. Іноземці та особи без громадянства, які підлягають
видворенню, тільки відшкодовують витрати, пов’язані з видворенням, у
порядку, встановленому законом. Більш того, якщо зазначені іноземці та
особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат,
пов’язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за
рахунок держави. Звідси витікає висновок, що у випадку застосування до
особи, яка вчинила правопорушення, передбачені ст. 203 КУпАП, видворення
за своєю суттю не є стягненням.

Разом з тим, на нашу думку, заслуговує на увагу розгляд видворення з
погляду приналежності його як до запобіжних, так і до відбудовних
заходів. Відбудовні заходи застосовуються з метою відшкодування
заподіяного збитку, відновлення колишнього положення речей. Серед
адміністративно-відбудовних мір [1, с. 258] згадує і адміністративне
видворення із самовільно зайнятих житлових приміщень. Як нам здається,
видворення незаконного іммігранта, за своєю суттю схоже з даною
адміністративно-відбудовною мірою. Незаконний іммігрант незаконно
привласнює собі право проживання в Україні, так само як особа в
наведеному прикладі привласнює собі право проживання в самовільно
зайнятому житловому приміщенні. І тут і там суть мір полягає у видаленні
осіб з місця їхнього перебування, де вони не мають права перебувати.
Таким чином, можна зробити висновок, що видворення є як запобіжним
заходом, так і відбудовною мірою.

У зв’язку із цим, а також оскільки в статтях КУпАП, що передбачають
відповідальність за правопорушення, вчинені іноземцями та особами без
громадянства, не передбачається видворення з України як адміністративне
стягнення, то вважаємо за доцільне виключити ч. 3 ст. 24 КУпАП. При
цьому усувається колізія між ст. 61 Конституції і ст. 32 Закону України
„Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, оскільки
видворення в такому випадку не є адміністративним стягненням, а
застосовується як міра припинення правопорушення і відбудовна міра. Крім
того, видворення має застосовуватися в обов’язковому порядку, оскільки
по-іншому не можна припинити незаконне перебування іноземців або осіб
без громадянства в Україні.

У зв’язку з вищевикладеним пропонуємо замінити в ч.1 даної статті слова
„може бути видворений” на слова „підлягає видворенню”, у ч. 2 слова
„можуть бути видворені” на слова „підлягають видворенню”, а ч. 6 після
слів „…паспортним документом,” доповнити словами „підлягають
видворенню та…”. Далі по тексту. Запропоновані зміни дозволять
припинити правопорушення.

Література:

1. Бахрах Д.Н. Административное право: Учебник для вузов. – М.:
Издательство „БЕК”, 1997.

2. Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. – К.: Юрінком
Інтер, 1999.

3. Колпаков В.К. Адміністративно-правові проблеми видворення іноземців
// Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник. – Львів:
Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2004. – Вип. 1.

Похожие записи