Реферат на тему:
Юридична деонтологія: історичний аспект, поняття та загальна
характеристика, структура, завдання, підходи.
План
Історичний Аспект становлення системи деонтологічних знань.
Поняття та загальна характеристика науки “юридична деонтологія”.
Предмет та структура курсу юридичної деонтології.
Завдання, що вирішуються навчальною дисципліною.
Сучасні підходи до викладення курсу.
Формування в Україні правової держави і громадського суспільства, які
за своєю сутністю мають правовий характер, засновуються на праві,
обумовило як підвищення ролі та значення права у соціальних
перетвореннях, так і юристів – особливого професійного прошарку в
суспільстві, виявило їх недостатню чисельність, недоліки в професійній
підготовці.
В країнах СНД було обумовлено необхідність переглянути відношення до
формування курсу юристів, які були вимушені прийняти нові програми
розвитку юридичної науки, удосконалення юридичної освіти. Вивчення
окремих видів юридичної діяльності, зокрема суддівської, прокурорської,
слідчої та деяких інших не може заміняти загальнотеоретичну модель
юридичної діяльності.
Багато проблем в цьому плані є і в науковому осмисленні особливостей
професійної діяльності працівників правоохоронних органів, зокрема не
розроблені моделі їх професійних якостей, професіограми, відсутнє
систематизована викладення вимог до заміщення посади юристів тощо.
Проблеми взаємодії індивідів в яких один індивів підпорядковується
іншому. Хвилювали, хвилюють і хвилюватимуть людство. Стан залежності
одного індивіда від іншого це природній стан і проблема полягає в тому,
щоб не уникати цих станів, а згладити їх, тобто створити атмосферу при
якій особа що наділена владою не буде порушувати і нехтувати правами
підвладних осіб.
Юрист повинен знати не тільки законодавство та акти правозастосування,
його роз’яснення та тлумачення, йому ще необхідно знати норми моралі,
релігії, звичаїв, традиції, корпоративні норми тощо, тобто зміст усіх
регуляторів, які існують в суспільстві.
На сьогодні в Україні серед навчальних дисциплін, які передбачені
освітньо-професійними програмами бакалаврату та спеціаліста за напрямом
підготовки – Право “Юридична деонтологія” є єдиною навчальною
дисципліною, яка розкриває загальну картину юридичної діяльності, як
практичні, так надкової і навчальної, а також систему юридичної освіти,
права і обов’язки студентів та деякі інші питання. Розвиток юридичної
деонтології в Україні пов’язаний з демократизацією всіх сфер суспільного
життя, яка почала здійснюватися в 90-х роках ХХ ст. і пов’язаний з
вченими-юристами Горменєва, Кошарова, Гусаре ва, Тихомирова, Шмоткіна,
Сливки та інших. Предмет юридична деонтологія перебуває на стадії
становлення, тому немає якихось однозначних підходів до предмету
завдань, функцій цієї науки.
1.Термін “деонтологія” грецького походження, що в перекладі означає
науку про належне. Інколи вважають, що деонтологія – це розділ етики, що
вивчає проблеми обов’язку, сферу обов’язкового, всі форми моральних
вимог та співвідношення їх [2, с. 33].
“Деонтологія” –як науковий термін у системі етичних знань був вжитий
англійським філософом і правознавцем Іеремія Бентоамом, праця якого
Деонтологія, або Наука про мораль” було опубліковано в 1834 році. Автор
відстоював своє бачення моралі та обов’язку.
До останнього часу у вузькому розумінні деонтологією називали професійну
етику медиків – як систему етичних норм виконання медичними працівниками
своїх службових обов’язків. У складі медицини було сформовано особливе
вчення – медичну деонтологію.
В середні віки норми музичної етики зазнали негативного впливу збоку
релігійно-церковної філософії. В епоху Відродження відомий лікар та
хімік Т.Парацельс писав, що сила лікаря в його серці, що найважливіша
основа ліків – любов.
Система юридичних деонтологічних знань склалася значно пізніше, ніж у
медицині.
У 70-ті роки в юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс
“Вступ до юридичної спеціальності”, метою якого була підготовка
студентів до включення їх у процес навчання та інформація про майбутню
професійну діяльність. Пізніше було видно відомий широкому колу
спеціалістів підручник Алексєєва С.С (1976 р.) Це був перший крок на
шляху до створення нової юридичної науки, хоча у той час “юридична
деонтологія” ще не використовувався. Автор підручника дослідив та і
виклав важливі аспекти проблеми, які допомагають осмислити юридичну
науку та юридичну практику, наблизитися до розуміння професійної
юридичної діяльності.
У другій половині 80-х років було вже запроваджена для вивчення
навчальна дисципліна “Юридична деонтологія”. Започаткував її професор
В.Горменьов у Харківському юридичному інституті (нині Національна
юридична академія ім. Ярослава Мудрого), як пропедевтичну, вступну,
можливо, ще й як експериментальну. У 1988 р. вийшов друком навчальний
посібник [3, с. 7].
О.Скакун зазначає, що юридична деонтологія – це галузь юридичної науки і
навчальна дисципліна, яка є узагальненою системою знань про юридичну
практичну діяльність і кодекс професійної поведінки юриста, тобто про
оптимальний звід правил дозволяю чого, зобов’язуючого і рекомендаційного
характеру, якими повинен оволодіти юрист і користуватися ними у
відносинах що викликають при виконанні службових повноважень [3, с.5].
С.Гусарєв, О.Тихомиров вважають, що юридична деонтологія розкриває зміст
та взаємозв’язок таких соціальних явищ, як юридична наука та юридична
практика, визначає її функції, виходячи з норм та принципів суспільної
моралі, формує систему вимог професійного та особистого порядку,
висвітлює етичний бік діяльності юриста, враховуючи спеціалізацію
юридичної професії. Юридичною деонтологією вивчаються система, форми,
методи та засоби підготовки висококваліфікованих юристі-професіоналів.
[4, с.13].
ІІ. Серед всіх існуючих підходів до визначення даної науки, привертають
увагу три основних, які з одного боку доповнюють один одного, а з
другого – вказують на відмінності у розумінні меж та структури предмету
даної науки.
Справа в тому, що досить поширеною є думка про те, що юридична
деонтологія не являється самостійною наукою, а лише представляє собою
комплексну навчальну дисципліну [1, с.11]. Крім того, сама назва даної
науки також не відображає в повній мірі структуру та зміст її предмету,
який безумовно є специфічним. Можна сказати, що термін “Деонтологія” в
даному випадку ми продовжуємо використовувати лише традиційно, хоча
вказуємо набагато більше змісту, аніж його можна отримати шляхом
філологічного дослідження. При цьому, мабуть, буде досить складно знайти
такі приклади, щоб назва галузі наукових знань відбила їх системність,
структуру або зміст.
Розглянемо основні визначення науки.
Сливка С.С. визначає юридичну деонтологію як науку про внутрішній
імператив службового обов’язку, який створює передумови та мотиви вибору
юристом норм поведінки у практичній діяльності, про формування власних
норм для кожної ситуації зокрема [5, с.6].
Горменєв В.М. стверджує, що юридична деонтологія – це галузь юридичної
науки, що узагальнює систему знань про мудрість спілкування та мистецтво
прийняття вірного рішення у юридичній практиці, тобто наука про пошук
атмосфери досягнення необхідного, істинного результату у спілкуванні
юриста як з колегами, так і з тими, кому він надає свої професійні
послуги та кого повинне обслуговувати правовими засобами в процесі
реалізації ними свого правового статусу [6, с.8].
Все більше дослідників звертають увагу до особливостей та соціального
значення правової діяльності юристів професіоналів, приносять елемент
новини. І якщо на перших етапах розвитку деонтологічних знань головним
чином вважався культурологічний, моральний фактор, то на сучасному
етапі, аспект робиться на факторі діяльності, використовується
функціонально-діяльностний підхід. Це значною мірою вплинуло на
розширення предмету. Звідси до кола питань, що досліджуються входять
питання не тільки особистого суб’єктивного та психологічно порядку, а й
ті, що пов’язані з об’єктивною дійсністю. Такий широкий підхід до
проблем юридичної діяльності в різних аспектах її розуміння передбачає і
відповідно широке визначення поняття даної юридичної науки.
До характерних ознак науки слід віднести:
це одна із юридичних наук, яка разом з іншими входить до системи
гуманітарних знань;
юридична деонтологія розкриває зміст та взаємозв’язок таких соціальних
явищ як юридична наука та юридична практика, визначає їх функції;
наука “юридична деонтологія”, виходячи з норм та принципів суспільної
моралі, формує систему вимог професійного та особистого порядку,
висвітлює етичну сторону діяльності юриста, враховуючи спеціалізацію
юридичної професії;
юридичною деонтологією вивчаються система, форми, методи та засоби
підготовки висококваліфікованих юристів-професіоналів;
характерною ознакою можна назвати також те, що це молода за віком
юридична наука, яка знаходиться на стадії свого становлення та поступово
набуває заслуженого авторитету в системі юридичних знань. [1, с.13].
ІІІ. Характеризуючи предмет навчальної дисципліни, слід звернутися до
визначення науки “юридична деонтологія”, в якому говориться, що це
система загальних наукових знань про юридичну науку та юридичну
практику, про вимоги до працівників юридичної сфери та систему
формування професійних та особистих якостей працівників. Ці компоненти і
являються головними складовими предмету навчальної дисципліни. Таким
чином предметом юридичної деонтології можна вважати оптимальний звіт
правил, норм-рекомендацій, норм0вимог. Норм-дозволів, які в сокупності
визначають соціально-правовий режим юриста у спілкуванні з колегами і
клієнтами, його професійну поведінку в процесі практичної юридичної
діяльності.
Предмет юридичної деонтології пройшов довготривале встановлення і
розвиток в нашій державі. Це одна із “наймолодших” юридичних наук.
Причина перш за все об’єктивні вони пов’язані з тим що більш ніж 70
років наша держава перебувала в складі колишнього СРСР –
авторитарно-тоталітарної держави, яка систематично нехтувала і
порушувала права людини, яка утверджувала вседозволеність і свавілля
чиновників, державних службовців і зрозуміла що в таких умовах юридична
деонтологія не могла розвиватися.
У визначенні структури предмету юридичної деонтології є певна логіка,
яка передбачає наступне:
Вступ до курсу – характеризує навчальну дисципліну в цілому у
співвідношенні до відповідної юридичної науки, визначаються обсяги
необхідних знань, їх практична значимість.
У наступному розділі відбувається ознайомлення з юридичною діяльністю та
її основними формами прояву.
Окремим блоком розглядається особа юристи, його особисті якості через
призму окремих напрямків професійної діяльності та особливостей
юридичної професії взагалі.
До структури курсу входять питання змісту та об’єктивів впливу юридичної
діяльності, що також характеризує її в різних аспектах.
Необхідним моментом є також висвітлення нормативної основи здійснення
професійної діяльності юристів, що в правовому аспекті має особливе
значення.
І на завершальному етапі вивчення курсу відбувається ознайомлення із
особливостями роботи за окремими спеціальностями в межах юридичної
професії [1, с.18-19].
Отже структурою можна визначити як сукупність нормативів культури
юриста, а саме: правової, етичної, психологічної, політичної,
економічної екологічної, естетичної, інформаційної. Саме така структура
закладена в основу курсу юридичної деонтології, як навчальної
дисципліни.
Завдання необхідні для орієнтації в навколишньому світі, а також для
пояснення передбачення подій, для планування і реалізації одержання
нових знань.
Поряд з іншими навчальними дисциплінами в єдиній системі підготовки
фахівців наука юридична деонтологія виконує як загальні освітянські
завдання. Так і специфічні, що обумовлюються особливостями структури та
змісту предмету. Серед них слід назвати такі:
Організаційно підготувати студентів до участі у навчальному процесі,
поставити основні навчальні завдання, цілі та засоби їх досягнення.
Ознайомити з особливостями сфери здійснення юридичної діяльності, як
одного із видів соціальної діяльності, що відбувається у сфері права.
Висвітлити характерні риси практичної діяльності юристів за окремими
напрямками спеціалізації юридичної роботи.
Розкрити роль юридичної науки у здійсненні практичної діяльності,
охарактеризувати систему наукових юридичних знань, їх сучасний стан,
перспективи розвитку, а також систему наукових юридичних установ.
Ознайомити студентів з організацією та фунціонуванням системи юридичної
освіти в Україні, особливостями здійснення процесу навчання та правового
виховання.
Охарактеризувати всебічну особу юриста як теоретичну модель професіонала
шляхом визначення системи професійних та особистих якостей,
сформульованих в нормах нормативно-правового та морально походження.
Зміцнити світоглядну та громадянську позицію майбутніх правозахисників,
підготувати їх психологічно до самостійної напруженої та відповідальної
роботи на користь суспільства та держави. [4, с.15-16].
Завдання юридичної деонтології тісно пов’язані з її метою: дати
майбутньому юристу–професіоналу уявлення про зміст і вимоги, які
ставляться до обраної професії. А також з функціями такими як:
онтологічна, евристична, прогностична, методологічна, ідеологічна,
політична, метрологічна, ідеологічна, політична, прикладна. Отже
завдання юридичної деонтології є дуже важливим як для держави і
суспільства, так і для самого юриста. Тому, що вона вчить юриста –
професіонала правильно розуміти професійний обов’язок;
визначити нормативи поведінки юриста необхідні дл ефективної професійної
діяльності;
сприяти гуманізації юридичної діяльності, виключити формальне здобуття
знань;
своєчасно виявити деформації в юридичній практиці;
розкрити степінь втягнення юриста в політичну діяльність;
виявити значення міжнародних норм для здійснення професійної діяльності;
стимулювати юриста до підвищення рівня своєї професійної правової
культури.
V. Особливості методології викладення курсу юридичної деонтології багато
в чому залежать від ряду факторів, серед яких знаходяться такі:
кількість годин, виділених на вивчення дисципліни; особливості
авторського бачення окремих проблем деонтологічного походження; логіка
подання матеріалу; виконання тих чи інших аспектів висвітлення проблеми.
Одним із найбільш розповсюджених підходів щодо бачення методики
викладання курсу – це висвітлення питань моралі, моральної культури
юристів у співвідношенні до інших можливих компонентів загальної
культури, а також характеристика окремих видів юридичних спеціальностей.
Більш ґрунтовним підходом до формування навчального курсу слід назвати
підхід, в якому професія юриста розглядається крізь призму її ролі та
соціального призначення на сучасному етапі, юридичні спеціальності
висвітлюються не тільки через основні завдання та функції, а з
урахуванням якостей особистого та професійного порядку. Методика
викладення матеріалу заснована на діяльностному підході до розуміння
основних складових предмета. Головним вважається практична націленість
матеріалу в тому розумінні, що основою всіх теоретичних міркувань
залишається практична юридична діяльність юристів-професіоналів.
Однак, її висвітлення було б неповним, якщо не вдатися до осмислення
інших сфер юридичної діяльності – сфери наукового дослідження та сфери
юридичної освіти.
Таким чином, складаються три основні сфери здійснення юридичної
діяльності – наука, освіта, практика, що і було взято за основу у
формуванні програми курсу.
Діяльністний підхід дає змогу розкрити звичні для нас явища не тільки в
статуті, а й в динаміці, що передбачає вивчення особливостей юридичної
процедури, поетапності процесу, визначення гарантії, принципів,
зовнішніх та внутрішніх факторів впливу тощо. Він дозволяє побачити
юриста, юридичну установу в дії, уявити себе в якості учасника тих чи
інших відносин здійснення права. методологічно виправданим є звернення
до практичного звернення юристів зарубіжних країн, що також було
використано в нашій країні. Шляхом порівняльного аналізу можна оцінити
якісь правові роботи в нашій країні та за її межами, побачити існуючі
недоліки, можливості вдосконалення, пристосування до умов життя в
Україні та націлити себе на відповідну роботу.
Література
Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. – К.: ВІРА-Р,
2002-506 с.
Сливка С. Юридична деонтологія. Підручник Вид.2-е, перероб. і доп. – К.:
Атака, 2003.-320с.
Скакун О.Ф. Юридическая деонтологія. Учебник.-Харьков. Эспадав, 2002.
–504 с.
Гусарєв С.Д. Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. – К. ВІРА –РК, 200-
506 с.
Сливка С.С. Юридична деонтологія. Львів. 1996. – 406.
Горшенев В.М. Бенедикт Й.В. Юридическая деонтология. Учеб. пособие. К.,
1988. – 80 с.
Горшенев В.М. Скакун О.Ф., Подберезький М.К. Теорія держви і права. –
Харків, 1996. – 302с.
Сливка С.С., Юридична деонтологія: навчально-методичний посібник. Рівне,
1997, 108 с.
І.В. Бризгалов. Юридична деонтологія. Київ, 1998. – 42 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
